Архів якісних рефератів

Знайти реферат за назвою:         Розширений пошук

Меню сайту

Головна сторінка » Право

Предмет, метод, принципи і система цивільного права (реферат)

1. ЗАГАЛЬНІ РИСИ ЦИВІЛЬНОГО ПРАВА

Правова система України поділяється на підсистеми — галузі права.

Однією з таких галузей є цивільне право. В рамках правової системи Украї­ни галузі права розрізняються за особли­востями їхніх предметів і методів право­вого регулювання. Проте можливі й інші варіанти поділу правової системи держа­ви на ті чи інші підсистеми. Наприклад, групування норм права за спрямованістю на забезпечення публічних чи приватних інтересів.

Якщо норми права спрямовані на за­безпечення інтересів держави чи інтере­сів певних адміністративно-територіаль­них організацій, то вони є нормами пуб­лічного права, а якщо вони спрямовані на забезпечення інтересів окремого гро­мадянина, то вони є нормами приват­ного права1. Норми цивільного права на­лежать до приватного права. Суб'єкти цивільного права — фізичні та юридичні особи — в переважній більшості випадків діють з метою задоволення своїх приват­них інтересів. Варто підкреслити, що у сфері чинності цивільного права його суб'єкти діють на засадах юридичної рівності, майнової неза­лежності, вільного волевиявлення.

Звичайно, фізичні та юридичні особи можуть висту­пати також носіями публічних прав (до речі, заснованих на наказі й примусі), які на відміну від приватних мають за мету регулювання та захист суспільних інтересів у ма­сштабі всієї держави або окремих її регіонів.

Поділяючи норми права на публічні й приватні, слід мати на увазі, що абсолютизувати такий поділ не припу­стимо. На практиці досить часто публічні й приватні ін­тереси переплітаються, доповнюючи один одного. Не секрет, що державні органи і органи місцевого самовря­дування, діяльність яких регулюється публічним правом, часто виступають учасниками цивільно-правових відно­син. Так, галузеві органи управління, вирішуючи проб­леми перевезення, капітального будівництва, торгівлі та інші, вступають у відносини, що відносяться до галузі приватного права. На ці органи покладена також відпо­відальність за шкоду, заподіяну громадянам та юридич­ним особам при виконанні службових обов'язків їх пра­цівниками.

Мають місце і випадки, коли в регулюванні приват­них відносин застосовуються публічно-правові норми. Найчастіше це буває у сфері відносин оренди земельних ділянок, найму житлових приміщень, поставки тощо. Встановлення податків також є одним із засобів застосу­вання публічного інтересу в приватних відносинах.

В Україні поступово створюються такі засади право­вого регулювання громадянського життя, які дають мож­ливість розвиватися приватним відносинам, але не на шкоду суспільному добробуту. Принцип такого регулю­вання закріплено в ч. 3 ст. 1З Конституції України, де зазначено: "Власність зобов'язує. Власність не повинна використовуватися на шкоду людині і суспільству". Це положення втілене законодавцем і в чинному Законі України "Про власність", де в ст. 4 записано: "Власник, здійснюючи свої права, зобов'язаний не завдавати шко­ди навколишньому середовищу, не порушувати права та охоронювані законом інтереси громадян, юридичних осіб і держави". Не протиставлення приватного й державного, а їх поєднання і узгодження має виключно важли­ве значення для подальшого розвитку правової системи України. Вирішальна роль при цьому відводиться циві­льному праву.

2. ПРЕДМЕТ ЦИВІЛЬНОГО ПРАВА

Кожна галузь права регулює суспільні відносини певного виду. Саме коло визначених відносин і складає предмет регулювання тієї чи іншої галузі права.

Аналіз чинного законодавства дає змогу зробити ви­сновок, що цивільне право регулює три групи суспіль­них відносин:

- майнові відносини, що пов'язані з використанням товарно-грошової форми (відносини власності і відносини у галузі товарообігу);

- відносини, що виникають у сфері інтелектуальної ді­яльності;

- особисті немайнові відносини.

Охарактеризуємо коротко кожну з названих груп.

Майнові відносини це конкретні вольові відносини з приводу належності, використання чи переходу нерухо­мого і рухомого майна та інших матеріальних благ від одного суб'єкта до іншого. За змістом їх поділяють у ци­вільному праві на: а) відносини власності; б) відносини у галузі товарообігу. Слід мати на увазі, що для цивіль­ного права важливими є не самі речі і не способи їх ви­робництва, а вольові відносини між людьми, які спри­чинені їх прагненням до задоволення різноманітних життєвих потреб.

Природі людини властиві різні-потреби і прагнен­ня. Серед речей, які оточують її, існують такі, які зда­тні задовольнити ці потреби. Людина намагається ус­тановит своє панування над цими речами. Але люди живуть у світі з обмеженими ресурсами і через це їх потяги до накопичення речей об'єктивно не можуть бути повністю реалізованими. Суспільство, організо­ване в державу, встановлює межі, в яких громадяни або інші особи можуть набувати ті чи інші речі, а та­кож володіти ними.

Цивільне право вміщує норми, які дають змогу лю­дині задовольняти свої потреби в речах, але й встанов­люють межі, в рамках яких суб'єкти можуть володіти, користуватися й розпоряджатися своїм майном, не по­рушуючи при цьому інтереси інших осіб.

У суспільстві майнові інтереси однієї .особи переплі­таються з подібними інтересами інших осіб і в своїй су­купній взаємодії утворюють суспільні майнові відносини. Урегульовані правом, такі відносини стають правовими майновими відносинами, знаходять свій прояв у правах осіб на майно. Ці права мають самостійний характер і відрізняються від інших прав. Одним з основних видів майнових прав є право власності. Відносини власності закріплюють існуючий у суспільстві розподіл матеріаль­них благ (засобів виробництва і предметів споживання), виражають статику майнових відносин. Характерною ознакою цих відносин є те, що власник наділений правом володіти, користуватися й розпоряджатися належним йому майном. Суспільна суть цих відносин проявляється в тому, що власник є уповноваженою особою. Він може зажадати від кожного, хто порушує його права, припи­нити порушення. Для права власності немає значення поведінка власника стосовно належного йому майна до того моменту, поки власник не вийде за межі дозволе­ного законом.

Іншим видом майнових відносин є відносини у галузі товарообігу. Ці відносини називають товарно-грошо­вими, оскільки вони виникають на базі товарного виро­бництва і відображають рух товарів від виробника (або посередника) до споживача, а також добровільний опо­середкований вартістю перехід матеріальних благ від од­них суб'єктів до інших. Ці відносини, як правило, в умовах товарного виробництва мають вартісний харак­тер. Товар обмінюється на певну кількість грошей. На відміну від відносин власності, котрі відображають ста­тику майна, товарно-грошові відносини відображають його динаміку. Так, якщо власник виявить бажання роз­порядитися своїм майном шляхом передачі його іншим суб'єктам у власність або у користування, маючи намір отримати за це обумовлену суму грошей, то він стане учасником товарно-грошових відносин. Найчастіше такі відносини виникають у сфері підприємництва, а також при задоволенні особистих потреб громадян (договір ку­півлі-продажу).

Характерними ознаками товарно-грошових відносин є:

а) еквівалентно-платний характер. В товарно-грошо­вих відносинах має відбуватися обмін рівних вартостей. Діям одного суб'єкта, який передає майно, виконує ро­боту, надає послуги, мають відповідати дії другого су­б'єкта, який платить відповідну вартість грошима. За та­ких умов відбувається обмін майна на гроші;

б) майнова відокремленість учасників відносин. Май­но організацій, які користуються правами юридичної особи, відокремлене від майна інших організацій, від майна окремих громадян, трудових і селянських гос­подарств. Учасники цих відносин є або власниками майна, або особами, що володіють ним на підставі ін­шого права.

Важливим є те, що учасники товарно-грошових від­носин можуть самостійно та вільно вибирати спосіб роз­порядження майном. При здійсненні цивільних прав власник, передаючи своє майно іншим особам і вирішу­ючи цим самим його фактичну долю, вирішує і юридичну долю цього майна, передає право власності на нього.

Відносини у галузі товарообігу можуть і не бути то­варно-грошовими. Інколи вони носять безоплатний ха­рактер, наприклад, дарування, різні форми меценатства тощо. Це пояснюється передусім відносинами власності. Власник вправі розпоряджатися належним йому майном на свій розсуд.

Майнові відносини виникають:

а) між фізичними особами;

б) між фізичними і юридичними особами;

в) між юридичними особами;

г) з участю держави і фізичних або юридичних осіб. Слід також мати на увазі, що не всі майнові відноси­ни регулюються цивільним правом. Значна частина май­нових відносин є предметом регулювання інших галузей права. Так, майнові відносини, що виникають у зв'язку із сплатою податків, митних зборів, адміністративних штрафів, регулюються фінансовим і адміністративним пра­вом - Кримінальне право також регулює майнові відно­сини (конфіскація, штраф, майнові злочини). Тому від­повісти на запитання, які майнові відносини регулюються цивільним правом, можна таким чином: ті майнові відносини, в яких державні організації виступають не як суб'єкти влади, а як рівноправні (звичайні) суб'єкти.

Відносини, що виникають у сфері інтелектуальної дія­льності 2, .ґрунтуються на нормах двох самостійних пра­вових інститутів, які склалися у цивільному праві і в ци­вільному законодавстві, авторського права і права проми­слової власності. Ці відносини виникають у зв'язку зі створенням, використанням, охороною винаходів, про­мислових зразків, товарних знаків, фірмових наймену­вань, раціоналізаторських пропозицій, секретів вироб­ництва і селекційних досягнень, творів науки, літератури і мистецтва, інших результатів інтелектуальної діяльності.

Чинним законодавством всі результати творчої діяль­ності визнані товаром. Вони можуть бути об'єктом будь-яких цивільних угод. В умовах ринкової економіки це має істотне значення, оскільки результати творчої діяль­ності в такий спосіб стають об'єктами цивільного оборо­ту і створюють власний ринок духовної і науково-технічної продукції. Суб'єктами цих відносин, як і май­нових, можуть бути як громадяни, так і юридичні особи й держава.

Особисті немайнові відносини регулюються цивільним правом, якщо інше не передбачене законодавчими акта­ми, або не випливає із суті особистого немайнового від­ношення. Наприклад, захист честі, гідності, ділової ре­путації громадян і юридичних осіб, охорона інтересів громадянина, зображеного в творах образотворчого мис­тецтва, немайнових інтересів авторів щоденників, запи­сок і листів. До таких відносин слід віднести право гро­мадян на особисте життя і здоров'я, особисту свободу, таємницю листування, телефонних розмов і телеграфних повідомлень, свободу совісті, право на недоторканність особи тощо.

Ці відносини мають абсолютний характер. Блага, про які йдеться, невід'ємні від особи, як носія індивідуальних рис, мають соціальну цінність, об'єктив­ний характер. Візьмемо, наприклад, захист честі і гіднос­ті громадян. Честь — це соціальна оцінка особистості, ЇЇ (особистості) об'єктивна суспільно визначена власти­вість, якість. Гідність — відображення цієї властивості в свідомості S носія (іншими словами, самооцінка особис­тості, яка відображає оцінку суспільну). Без об'єктив­ного прояву особистих немайнових благ їх не можливо захистити в судовому порядку.

Зрозуміло, що виключного переліку всіх немайнових благ у Цивільному кодексі бути не може. В цьому зако­нодавчому акті закріплюються лише основні з них. Вод­ночас звертає на себе увагу той факт, що чинне цивільне законодавство містить незначну кількість правових норм, що регулюють особисті немайнові відносини, які не пов'язані з майновими (ст. 7 ЦК України). Без сумні­ву, це стоїть на заваді охорони особистих інтересів і прав громадян.

3. МЕТОД ЦИВІЛЬНОГО ПРАВА

Цивільне правове регулювання суспільних відносин від­бувається не стихійно, а з допомогою певних способів та заходів, які впливають на формування поведінки суб'єктів відносин. Сукупність таких способів та заходів прийнято називати методом цивільного провес. Якщо предмет циві­льно-правового регулювання відповідає на питання, які суспільні відносини регулюються цивільним правом, то метод цивільно-правового регулювання — на питання, яким чином відповідні суспільні відносини ним регулю­ються.

Чим же характеризується цивільно-правовий ме­тод? Передусім — юридичною рівністю сторін» автоно­мією їх волі та їх майновою самостійністю; диспозити-вністю (правом сторін самостійно визначати характер своїх відносин у межах чинного законодавства); особ­ливим способом вирішення спорів між учасниками цивільних правовідносин; наявністю майнової відпові­дальності сторін.

Юридична рівність учасників цивільно-правових від­носин проявляється в тому, що сторони визнаються правом як самостійні, незалежні одна від одної особи. Іншими словами, зміст юридичної рівності полягає в тому, що кожна з сторін має свій комплекс прав і обо­в'язків і не підпорядкована іншій. Основою такої рівно­сті суб'єктів цивільно-правових відносин є те, що вони за своєю волею мають право розпоряджатися майном, яке знаходиться у їх власності, повному господарському ві­данні або оперативному управлінні. Цивільне право спря­моване на те, щоб .врегулювати відносини між сторона­ми в разі виникнення між ними спорів, захистити їх від будь-якого протиправного посягання, обмежити від зов­нішнього втручання. Відносини, що засновані на влад­ному підпорядкуванні учасників, не можуть бути цивіль­но-правовими. Такі відносини найчастіше є адміністра­тивно-правовими, фінансово-правовими та ін.

З урахуванням принципу юридичної рівності побудо­вані всі інші принципи цивільно-правового методу. Так, диспозитивність можлива тільки тоді, коли в основі уго­ди лежить вільне волевиявлення сторін. Вона надає пра­во сторонам визначити характер своїх взаємовідносин у межах, встановлених законом, а також у відповідних ви­падках формувати свої права і обов'язки. Диспозитивні начала проявляються у диспозитивних правових нормах, які надають суб'єктам цивільного права можливість у пев­них межах, за своєю волею, на свій розсуд врегульовува­ти ті чи інші належні їм цивільні права і обов'язки. Як результат цього, договір чи одностороння угода є не ли­ше юридичними фактами, а й засобами врегулювання змісту цивільних прав та обов'язків.

Наявність диспозитивних засад у цивільному праві не означає, що в ньому відсутні імперативні норми. Але вони не є визначальними. В основному цивільні правові відносини формуються під впливом диспозитивних норм.

Виходячи із засад рівності і незалежності учасників цивільних правовідносин, закон надає можливість вирі­шувати спори, що виникають між ними, або безпосередньо самим учасникам конкретних відносин на підставі взаємної домовленості або спеціально створеним для розгляду таких спорів державним органам чи третім особам. Важ­ливим є те, що такий орган не повинен бути пов'язаним з жодною із сторін особистими, майновими або адмініс­тративними відносинами, оскільки за наявності такого зв'язку буде порушено принцип рівності сторін. Спори між учасниками цивільних відносин, як правило, розг­лядаються судом, арбітражем, третейським судом після подачі відповідного позову однією із заінтересованих сторін.

Оскільки сторони цивільно-правових відносин пов'я­зані між собою, як правило, тільки угодою, то встанов­лено, що та із сторін, яка добровільно взяла на себе зо­бов'язання і не виконала їх, повинна відшкодувати ін­шій стороні збитки, що фактично виникли у цієї сторо­ни внаслідок невиконання того, на що ця сторона у від­повідності з угодою розраховувала. Іншими словами, сторона, яка не виконала зобов'язання або виконала його неналежним чином, несе цивільно-правову відпові­дальність. Така відповідальність носить майновий ха­рактер.

Підсумовуючи сказане, можна дати таке визначення цивільного права. Цивільне право — це галузь права, що на засадах, юридичної рівності сторін регулює майнові від­носини (власності і товарообігу), відносини у сфері інтеле­ктуальної діяльності, а також відносини щодо захисту і охорони особистих немайнових благ.

В юридичній літературі дається також визначення цивільного права як науки та учбової дисципліни.

Наука цивільного права — це складова частина право­вої науки, яка шляхом вивчення закономірностей циві­льно-правового регулювання суспільних відносин фор­мулює вчення про цивільне право, аналізує і узагальнює практику застосування цивільних норм, визначає суть цивільно-правових термінів.

Цивільне право як учбова дисципліна — сукупність за­собів з допомогою яких вивчається цивільне право і ви­роблені наукою цивільного права поняття, судження, висновки, ідеї, концепції і теорії.

4. ФУНКЦІЇ ЦИВІЛЬНОГО ПРАВА

Термін "функція" походить від латинського слова func-tia, яке означає виконання, здійснення. Вважається, що функції права поряд з методом правового регулювання і принципами права становлять правові категорії, які ві­дображають. основні елементи змісту сучасного права і характеризують його в цілому.

Функції цивільного права — це напрями впливу циві­льно-правових норм на суб'єктів права.

Цивілістична наука, цивільне законодавство, практ-ка розрізняють такі функції цивільного права: регулятив­ну, охоронну, попереджувально-виховну та попереджуваль­на стимулюючу.

Функції права досить часто зводять до тієї чи іншої мети, яку ставить перед собою законодавець, запрова­джуючи ту чи іншу правову норму або приймаючи пев­ний законодавчий акт.

Говорячи про функції тих чи інших норм цивільного права, на наш погляд, слід перш за все з'ясувати прак-тичну придатність цих правових норм. Ті норми, які ре-алізуються або можуть бути реалізованими, слід віднести до правових норм, які функціонують. І навпаки, ті нор­ми, що не придала до застосування, не можна вважати такими, що функціонують.

Слід розрізняти матеріальне і формальне здійснення цивільного права.

Матеріальне здійснення права — це його фактичне функціонування, яке залежить від потенційної придат­ності і узгодженості матеріальних положень права. Здій­снення норми права визначається станом суспільного життя, вимогами часу, характером населення держави та іншими матеріальними чинниками.

Формальне здійснення права — це процес застосу­вання абстрактної норми до конкретного випадку. Чим простіший пошук необхідної для застосування норми права і надійніший його результат, тим краще функціонує норма, тим краще вона виконує свою функ­цію, і навпаки.

5. ПРИНЦИПИ ЦИВІЛЬНОГО ПРАВА

Під принципами цивільного права розуміють основні за­сади, в яких втілені корінні, найхарактерніші риси цього права. Керуючись принципами права, законодавець прово­дить удосконалення цивільного законодавства, врегульо­вує ті суспільні відносини, які раніше цивільним правом не регулювалися. Становлення і розвиток цивільного права базується як на загально-правових принципах, так і на спеціальних.

Загально-правові принципи визначаються в Консти­туції України. Вони поширюються на всі галузі права.

До спеціальних слід віднести такі принципи:

— створення рівних умов для розвитку всіх форм вла­сності та їх захисту;

— закріплення рівності прав і обов'язків суб'єктів цивільного права;

— поєднання інтересів особи і суспільства;

— матеріальної зацікавленості суб'єктів цивільно-правових відносин;

— трудового характеру створення і примноження до­ходів суб'єктів цивільно-правових відносин;

— недопущення такого здійснення цивільних прав, яке б суперечило їх призначенню;

— захисту цивільних прав від будь-яких порушень та інші.

Принцип створення рівних умов для розвитку всіх форм власності та для їх захисту. Цей принцип дістав закріп­лення в ст. ст. 2, 3, 4, 48 Закону України "Про влас­ність". Він полягає в тому, що всі форми власності в державі є рівними. Всім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав. Особи можуть мати майно на праві спільної власності. Держава безпосередньо не втручається в господарську діяльність суб'єктів права влас­ності та забезпечує їм рівні умови захисту права власності.

Принцип закріплення рівності прав і обов'язків суб'єк­тів цивільного права. Втіленням цього принципу в зако­нодавстві є, наприклад, п. 5 ст. 4 Закону України "Про власність", в якому говориться, що власник, здійснюючи свої права, зобов'язаний не завдавати шкоди навколишньому середовищу, не порушувати права та охоронювані законом інтереси громадян, юридичних осіб і держави.

Принцип поєднання інтересів особи та суспільства. В Україні проголошується право кожного громадянина на одержання частки з суспільних фондів споживання (п. 2 ст. 1 Закону України "Про власність"). Кожен громадя­нин має право у відповідності із законодавством України користуватися природними об'єктами для задоволення власних потреб і зобов'язаний охороняти землю, повіт­ряний простір, водні та інші ресурси, сприяти їх віднов­ленню як першооснов свого життя і життя суспільства (п.п. 4, 5 ст. 10 Закону України "Про власність").

Принцип матеріальної зацікавленості суб'єктів цивіль­но-правових відносин. Цей принцип має своє втілення в нормативному положенні, згідно з яким власникові на­дається право на свій розсуд володіти, користуватися й розпоряджатися належним йому майном. Використову­ючи майно для здійснення господарської та іншої незабороненої законом діяльності, він, зокрема, може пере­давати його безоплатно або за плату у володіння і корис­тування іншим особам (ст. 4 Закону України "Про влас­ність").

Принцип трудового характеру створення і примноження доходів суб'єктів цивільно-правових відносин. Праця гро­мадян є основою створення і примноження їх власності. Громадянин набуває права власності як на доходи від участі у суспільному виробництві, від індивідуальної праці, підприємницької діяльності, вкладення коштів у кредитні установи, акціонерні товариства, так і на май­но, одержане внаслідок успадкування або укладення ін­ших угод, не заборонених законом (ст. 12 Закону Украї­ни "Про власність").

Принцип недопущення здійснення цивільних прав, яке б суперечило їх призначенню. Цей принцип дістав своє ві­дображення в ст. 5 ЦК України, яка встановлює, що "цивільні права охороняються законом, за винятком ви­падків, коли вони здійснюються в суперечності з при­значенням цих прав". У п. 6 ст. 4 закону "Про влас­ність" зазначено, що у випадках і в порядку, встановле­них законодавчими актами України, діяльність власника може бути обмежена та припинена. Одним із способів позбавлення права власності є передбачене законодавст­вом безоплатне вилучення (конфіскація) майна у влас­ника за рішенням (вироком) суду, арбітражного суду чи іншого компетентного органу як санкція за вчинення правопорушення (п. 4, ст. 55 Закону України "Про влас­ність").

Принцип захисту цивільних прав від будь-яких право­порушень. На підставі цього принципу носієві цивільних прав надається можливість застосування до правопору­шника засобів примусового впливу. При цьому можли­вість застосування таких засобів потрібно розуміти не лише як можливість звернення до компетентних органів з вимогою захистити порушені права. Принцип захисту цивільних прав включає:

— можливість уповноваженої особи самостійно вико­ристати дозволені законом засоби для примусового впливу на правопорушника (самозахист цивільних прав — необ­хідна оборона, застосування засобів у стані крайньої не­обхідності);

— можливість застосування засобів оперативного впливу на порушника зобов'язань безпосередньо самою уповноваженою особою;

— можливість уповноваженої особи звернутися до компетентного органу (суну) з вимогою примусити зобо­в'язану особу дотримуватися певної поведінки.

Підкреслимо, що відмова від захисту тих чи інших цивільних прав тієї чи іншої особи може мати місце ли­ше тоді, коли це передбачено законом, і тільки за рі­шенням органу, якому таке право надане.

Цей принцип набуває особливого значення в період формування ринкової економіки, коли можливостей зло­вживання цивільними правами є досить багато.

6. СИСТЕМА ЦИВІЛЬНОГО ПРАВА

Право — це не просто сукупність правових норм, а й пе­вна їх система. Правова система складається з галузей права, кожна з яких, в свою чергу також системно орга­нізована, має свій предмет і метод регулювання, свою структуру розподілу правових елементів. Елементами правової структури є юридичні норми та інститути.

Цивільне право, як і інші галузі права, має свою сис­тему. Структуризація цивільно-правових елементів проводиться не стихійно, а на підставі вироблених наукою і практикою загальних підходів. Існують такі підходи до побудови системи цивільного права.

Іиституційиий підхід Він передбачає розподіл право­вих норм за окремими інститутами. Під цивільно-пра­вовим інститутом розуміють групу цивільно-правових норм, що регулюють однорідні суспільні відносини (відносини найму, купівлі-продажу, спадкування тощо).

Пандектний підхід. Його суть полягає в тому, що він передбачає виділення загальної частини цивільного пра­ва і відокремлення речового права від зобов'язального. Павдектна система відображає статику речового і дина­міку зобов'язального права — основних майнових прав, що виникають у суспільстві.

Цивільне право України будується за Пандектною системою. Можливість виділення загальної частини цивільного права свідчить про те, що окремі інститути га­лузі мають спільні характеристики, які фактично можуть бути відокремлені в самостійний блок.

Цивільно-правові норма загального характеру склада­ють загальну частину цивільного права. Вона називається загальною тому, що стосується всіх суспільних відносин, які регулюються цивільним правом. До таких норм від­носяться норми про суб'єктів, про угоди, представницт­во і довіреність, позовну давність.

Чинний ЦК України не містить у собі такого інсти­туту, як об'єкти цивільного права, але це не означає, що об'єкти не відносяться до елементів суспільних відносин і не підлягають правовому регулюванню. Слід зазначити, що новий ЦК Росії, частина перша якого введена в дію з 1 січня 1995 p., виділив в окремий розділ норми, що відносяться до об'єктів цивільного права.

Спеціальна, або особлива, частина цивільного права регулює спеціальні (особливі) суспільні відносини і скла­дається з таких інститутів: право власності; зобов'язаль­не право; авторське право; право на відкриття; право на винахід та інші результати творчості, що використовую­ться у виробництві; спадкове право; правоздатність іно­земних громадян та юридичних осіб; застосування циві­льних, законів іноземних держав і міжнародних догово­рів.

Зафіксована в чинному ЦК України система інститу­тів цивільного права не є незмінною. Під впливом роз­витку економічних та інших суспільних відносин систе­ма цивільного права змінюється. Так, в проекті ЦК Ук­раїни передбачено славу "Об'єкт цивільного права", яка в чинному ЦК відсутня.

Систему цивільного права слід відрізняти від систе­матизації цивільно-правових норм. Формами системати­зації є кодифікація та інкорпорація.





Реферат на тему: Предмет, метод, принципи і система цивільного права (реферат)


Схожі реферати



5ka.at.ua © 2010 - 2016. Всі права застережені. При використанні матеріалів активне посилання на сайт обов'язкове.    
.