Архів якісних рефератів

Знайти реферат за назвою:         Розширений пошук

Меню сайту

Головна сторінка » Право

Правовий режим космічного простору та міжнародне космічне право (реферат)

Зміст

Вступ. 3

1.... Поняття міжнародного космічного права. 4

2. Правовий режим космічного простору і небесних тіл. 6

Висновки. 13

Список використаних джерел. 14

Вступ

Труднощі у визначенні на універсальному рівні поняття космічної діяльності пов'язані з особливостями поняття самого космічного простору як нової сфери діяльності людини. При цьому безперечними є теоретичні передумови того, що правовий режим космічного простору і регулювання космічної діяльності можуть встановлюватися тільки на основі загальновизнаних норм міжнародного права. Більше того, питання про визначення поняття самого космічного простору обговорюється у нерозривному зв'язку з діяльністю щодо його використання [3, c. 492].

Як відомо, Генеральна Асамблея ООН своєю резолюцією 2222 (XXI) від 19 грудня 1966 р. доручила Комітету ООН з Космосу вивчити питання щодо визначення поняття космічного простору і використання космічного простору і небесних тіл. Однак дотепер це доручення Комітет ще не виконав через теоретичні труднощі питання. Не випадково в міжнародному космічному праві немає визначення поняття космічного простору. Водночас сам термін "космічний простір" широко вживаний, у тому числі в міжнародному космічному праві. Зокрема, тільки в Договорі про Космос термін "космічний простір" вживається 37 раз.

Космічний простір - простір, що простягається за межами земної атмосфери.

Тема: „Міжнародно-правовий режим космічного простору”.

Мета: розкрити міжнародно-правовий режим космічного простору.

1. Поняття міжнародного космічного права

Міжнародне космічне право як відносно нова галузь міжнародного права - це сукупність міжнародно - правових принципів і норм, які встановлюють режим космічного простору та небесних тіл і регулюють відносини, суб'єктами яких виступають держави, а також міжнародні організації і комерційні фірми у зв'язку з дослідженням і використанням Космосу [4, с. 522].

У червні 1998 р. вийшов у світ перший в Україні збірник нормативно-правових актів і міжнародних документів "Космічне право України", підготовлений колективом співробітників Інституту держави і права ім. В. М. Корецького НАН України, Вищої школи права і Національного космічного агентства України. У передмові до книги зазначається, що "друга половина XX ст. - це період прориву людини в Космос. До процесу освоєння космічного простору залучається все більше держав і приватних фірм. Ця діяльність має не тільки суто науковий, а й практичний інтерес. За допомогою ракет і штучних супутників здійснюється розвідка й оцінка природних ресурсів Землі, прогнозування погоди, теле- і радіозв'язок, контроль у сфері озброєння і роззброєння і т. п. Характерною рисою останніх років при цьому є все ширше освоєння Космосу з комерційною метою. Відносини держав і їх співробітництво в космічній сфері регулюються космічним правом. Це нова галузь міжнародного і внутрішнього права, за допомогою якої підтримується відповідний правопорядок у Космосі" [4, 523]. Шлях до дослідження Космосу відкрив запуск першого штучного супутника Землі, що відбувся 4 жовтня 1957 р. Перші звукові радіосигнали, що посилалися супутником, сповістили не тільки про початок освоєння Космосу людиною, а й мали значний вплив на багато сторін громадського життя, включаючи всю сферу міжнародних відносин [4, с. 524].

Формування світового правопорядку космічної ери було пов'язано передусім зі становленням принципів дослідження і використання космічного простору. Виникнення і розвиток цих принципів базувалися на розумінні світовою громадськістю, насамперед наддержавами та індустріально розвинутими країнами тих років, того, що освоєння Космосу одними державами не повинно відбиватися на інтересах і суверенітеті інших. Перші запуски космічних кораблів відбувалися в обстановці формування галузевих міжнародно-правових принципів, таких як принципи свободи дослідження і використання космічного простору, непоширення державного суверенітету на космічний простір, заборони національного присвоєння космічного простору. Як відзначається у деяких дослідженнях, "ще до розробки першого спеціального Договору про Космос 1967 р. низка принципів і норм міжнародного космічного права склалася як звичаєво-правові" [1, с. 207].

З самого початку космічної діяльності було зрозуміло, що "використання Космосу у військових цілях являє собою ні з чим не порівнянну небезпеку" [1, с. 207]. От чому вже 14 листопада 1957 р. резолюцією 1148 (ХІІ) Генеральна Асамблея ООН закликала укласти міжнародну конвенцію про роззброєння й водночас створити систему міжнародного контролю, покликану забезпечити запуск об'єктів у космічний простір суто в мирних цілях. Це стало стимулом для активного формування світової юридичної думки щодо заборони використання космічного простору у військових цілях, а також заборони виведення у Космос і розміщення у ньому військової космічної техніки, тобто правового регулювання використання космічного простору тільки в мирних цілях.

Завдяки багаторічній копіткій діяльності багатьох юристів і міжнародних організацій, комітетів і робочих органів ООН 19 грудня 1966 р. Генеральна Асамблея прийняла Договір про принципи діяльності держав у галузі дослідження і використання космічного простору, включаючи Місяць та інші небесні тіла. Основні з галузевих принципів міжнародного космічного права, що містяться у договорі, підкреслюють, що дослідження і використання космічного простору є надбанням усього людства; космічний простір відкритий для всіх країн на основі рівності і відповідно до міжнародного права; держави несуть міжнародну відповідальність за національну діяльність у Космосі; космічна діяльність проводиться в інтересах підтримання міжнародного миру і безпеки, а також розвитку міжнародного співробітництва і взаєморозуміння тощо. Договір про Космос набрав чинності 10 жовтня 1967 р. Цю дату справедливо вважають днем народження міжнародного космічного права.

2. Правовий режим космічного простору і небесних тіл

Труднощі у визначенні на універсальному рівні поняття космічної діяльності пов'язані з особливостями поняття самого космічного простору як нової сфери діяльності людини. При цьому безперечними є теоретичні передумови того, що правовий режим космічного простору і регулювання космічної діяльності можуть встановлюватися тільки на основі загальновизнаних норм міжнародного права. Більше того, питання про визначення поняття самого космічного простору обговорюється у нерозривному зв'язку з діяльністю щодо його використання [4, с. 537].

Як відомо, Генеральна Асамблея ООН своєю резолюцією 2222 (XXI) від 19 грудня 1966 р. доручила Комітету ООН з Космосу вивчити питання щодо визначення поняття космічного простору і використання космічного простору і небесних тіл. Однак дотепер це доручення Комітет ще не виконав через теоретичні труднощі питання. Не випадково в міжнародному космічному праві немає визначення поняття космічного простору. Водночас сам термін "космічний простір" широко вживаний, у тому числі в міжнародному космічному праві. Зокрема, тільки в Договорі про Космос термін "космічний простір" вживається 37 раз.

У загальнонауковому і прикладному плані досить широко вживані терміни "космос", "космічний простір". Наприклад, енциклопедія "Космонавтика" дає їм такі визначення [4, с. 538].

Космос - синонім астрономічного визначення Всесвіту. Часто з поняття "космос" виключають Землю з її атмосферою. Розрізняють ближній космос, що включає "навколоземний" простір, і далекий космос - світ зірок і галактик.

Космічний простір - простір, що простягається за межами земної атмосфери. Іноді розглядають не космічний простір у цілому, а ті або інші його частини, що характеризуються дуже різними властивостями, - навколоземний космічний простір, міжпланетний простір, міжзоряний простір і т. п. Поряд із цими термінами для узагальненої характеристики умов пілотованого польоту використовуються такі поняття, як "ближній космос", "далекий, або відкритий космос", що характеризують висоту польоту стосовно Землі і перехід космонавтів в умови відсутності атмосфери, у стан невагомості та ін. Рішенням Міжнародної авіаційної федерації (ФАІ) умовно прийнято вважати польоти космічними у тому разі, якщо висота їх не менше 100 км. У міжнародному космічному праві немає договірної норми, яка б встановлювала межу між повітряним простором і космічним простором. Панівною є точка зору, відповідно до якої така межа має бути встановлена на висоті приблизно 100 км над поверхнею Землі.

Незважаючи на викладену вище складність визначення міжнародно-правового поняття "космічного простору", правовий режим космічного простору і небесних тіл окреслений у міжнародному космічному праві чіткіше. І це завдяки визначеності принципів діяльності держав у галузі дослідження і використання космічного простору, що містяться в Договорі про Космос та інших джерелах міжнародного космічного права. Основним принципом, що визначає правовий режим космічного простору і небесних тіл, є те, що "космічний простір, включаючи Місяць та інші небесні тіла, не підлягає національному присвоєнню ні шляхом проголошення на них суверенітету, ні шляхом використання або окупації, ні будь-якими іншими засобами" (ст. II Договору про Космос). Таким чином, космічний простір є відкритим і вільним для дослідження і використання усіма державами, на нього не поширюється державний суверенітет.

Водночас істотним для правовідносин держав із приводу Космосу є те, що відкритість і свобода для дослідження і використання Космосу є не абсолютними, а мають обмеження, закріплені в міжнародно-правових актах. Так, наприклад, у Договорі про Космос містяться такі принципові положення: "Дослідження і використання космічного простору, включаючи Місяць та інші небесні тіла, здійснюються на благо і в інтересах усіх країн, незалежно від ступеня їх економічного або наукового розвитку, і є надбанням усього людства" (ст. І); "Держави-учасниці Договору повинні керуватися принципом співробітництва і взаємної допомоги і повинні здійснювати усю свою діяльність у космічному просторі, включаючи Місяць та інші небесні тіла, із належним урахуванням відповідних інтересів усіх інших держав-учасниць Договору" (ст. IX) [5, с.383]. Вище ми звертали увагу на неможливість розвитку міжнародного космічного права без використання загальновизнаних норм міжнародного права. Зазначене положення закріплено в Договорі про Космос. У ст. III цього договору підкреслюється, що "держави-учасниці Договору здійснюють діяльність із дослідження і використання космічного простору, у тому числі Місяця та інших небесних тіл, відповідно до міжнародного права, включаючи Статут Організації Об'єднаних Націй, в інтересах підтримання міжнародного миру і безпеки та розвитку міжнародного співробітництва і взаєморозуміння" [5, с. 384]. У цій статті йдеться передусім про такі універсальні і загальновизнані міжнародно - правові документи, як: Статут ООН; Декларація про принципи міжнародного права, що стосуються дружніх відносин і співробітництва між державами відповідно до Статуту ООН від 24 жовтня 1970 p.; Заключний акт Наради з безпеки і співробітництва в Європі від 1 серпня 1975 р. та ін. Основні принципи міжнародного права, що містяться в них, відповідно до загальної теорії права є загальними стосовно спеціальних принципів міжнародного космічного права [4, с. 539].

Активне освоєння людством космічного простору, польоти на Місяць, посилання космічних апаратів до інших небесних тіл зумовили появу ідей і намірів, що публікуються в засобах масової інформації, про можливе право фізичних і юридичних осіб на присвоєння ділянок космічного простору. З урахуванням цього в Угоді про діяльність держав на Місяці та інших небесних тілах від 5 грудня 1979 р. спеціально звернено увагу на заборону будь-яких форм і способів такого присвоєння не тільки державами, а й міжнародними організаціями, юридичними і фізичними особами. У п. 3 ст. 11 зазначеної угоди говориться: "Поверхня і надра Місяця, а також ділянки його поверхні або надр чи природні ресурси там, де вони є, не можуть бути власністю якої-небудь держави, міжнародної міжурядової або неурядової організації, національної організації або неурядової установи чи якої-небудь фізичної особи" [4, с. 542]. Водночас з урахуванням того, що темпи розвитку науково-технічного прогресу важко передбачити, далі в даній статті підкреслюється, що "розміщення на поверхні Місяця або в його надрах персоналу, космічних апаратів, устаткування, установок, станцій і споруд, включаючи конструкції, нерозривно пов'язані з його поверхнею або надрами, не створює права власності на поверхню або надра Місяця або їхні ділянки" [4, с. 542].

Розуміючи усю важливість і відповідальність процесу дослідження і використання, як тепер, так і в перспективі, космічного простору, включаючи Місяць та інші небесні тіла, держави-учасниці угоди зобов'язалися "встановити міжнародний режим, у тому числі відповідні процедури, для регулювання експлуатації природних ресурсів Місяця" (п. 5 ст. 11). При цьому основні цілі такого міжнародного режиму, що має бути встановлений, містять у собі:

- впорядковане і безпечне оволодіння природними ресурсами Місяця;

- раціональне регулювання цих ресурсів;

- розширення можливостей у справі використання цих ресурсів;

- справедливий розподіл між усіма державами-учасницями благ, отриманих від цих ресурсів (п. 7 ст. 11).

Остання із зазначених цілей робить правомірним в ім'я справедливого розподілу між державами благ, отриманих від ресурсів Місяця, вести там дослідження, включаючи збір зразків мінеральних та інших речовин. Регулюванню цих відносин присвячена ст. 6 угоди, в якій, зокрема, зазначено: "При проведенні наукових досліджень відповідно до положень цієї Угоди держави-учасниці мають право збирати на Місяці зразки мінеральних та інших речовин і вивозити їх із Місяця. Такі зразки залишаються у розпорядженні тих держав-учасниць, що забезпечили їхній збір, і вони можуть користуватися ними для наукових цілей" [4, с. 546]. При цьому висловлюється побажання давати, в міру можливості, такі зразки для додаткових досліджень іншим заінтересованим у цьому державам.

Однією з основних цілей створення Організації Об'єднаних Націй є підтримання міжнародного миру і безпеки. Для досягнення цілей Організації держави-члени діють відповідно до принципів, одним із яких є принцип мирного співіснування. Цей принцип загального міжнародного права відображено у спеціальних галузевих принципах і нормах міжнародного космічного права, що стосуються обмеження військової діяльності в Космосі. У ст. IV Договору про Космос говориться: "Держави-учасниці Договору зобов'язуються не виводити на орбіту біля Землі будь-яких об'єктів з ядерною зброєю або якимись іншими видами зброї масового знищення, не встановлювати такої зброї на небесних тілах і не розміщати такої зброї у космічному просторі будь-яким іншим способом" [4, с. 546].

Більш предметне і радикально розв'язується питання заборони використання небесних тіл у військових цілях в Угоді про діяльність держав на Місяці та інших небесних тілах (1979 p.). У ст. 1 угоди відзначається, що її положення щодо Місяця застосовуються також і до інших небесних тіл Сонячної системи. При цьому в ст. З угоди підкреслюється, що Місяць використовується всіма державами-учасницями винятково в мирних цілях. Забороняється створювати на Місяці військові бази, споруди і укріплення, проводити випробування будь-яких типів зброї і військові маневри. У такий спосіб держави-учасниці угоди, прийнятої Генеральною Асамблеєю ООН, висловили позицію про неприпустимість використання небесних тіл Сонячної системи у військових цілях, що є загрозою міжнародному миру і безпеці.

В основних міжнародно-правових актах про Космос і космічну діяльність висловлюється стурбованість не тільки за збереження міжнародного миру і безпеки, а й за виживання людства. Науково-технічний прогрес, неминучість космічних досліджень і використання космічного простору в наукових та економіко-господарських цілях держав зумовлюють необхідність введення істотних обмежень на космічну діяльність, аби запобігти її можливим негативним наслідкам. Безконтрольна космічна діяльність може спричинити не тільки збільшення космічного сміття, а й хімічне, біологічне, радіоактивне та інші види забруднення навколишнього середовища. Не менш небезпечними для земної цивілізації є доставка позаземних речовин, що вимагає не тільки обережного поводження з такими речовинами, а й ретельної стерилізації самих космічних об'єктів і запобігання біологічному зараженню Землі.

У світлі викладеного набуває великого значення положення ст. IX Договору про Космос. У ній, зокрема, вказується на необхідність проведення наукових досліджень у Космосі, включаючи Місяць та інші небесні тіла, таким чином, щоб "уникати їх шкідливого забруднення, а також небажаних змін земного навколишнього середовища внаслідок доставки позаземної речовини", і з цією метою у разі потреби вживати відповідних заходів.

Україна як космічна держава здійснює космічну діяльність із використанням свого науково-технічного потенціалу. У Законі України "Про космічну діяльність" від 15 листопада 1996 р. записано, що "Україна як суб'єкт міжнародного космічного права здійснює свою космічну діяльність на умовах рівноправності з іншими державами з урахуванням своїх національних інтересів. Україна забезпечує виконання взятих на себе міжнародних зобов'язань у сфері космічної діяльності і несе відповідальність за загальновизнаними нормами міжнародного права і положеннями міжнародних договорів України" (ст. 17) [1, с. 295].

У Законі України "Про космічну діяльність" імплементовані міжнародно-правові норми, що регламентують правовий режим космічного простору і небесних тіл. Так, у ст. 9 закону записано:

"При здійсненні космічної діяльності в Україні забороняється:

- виведення на орбіту або розміщення у Космосі яким-небудь способом ядерної зброї і всіх інших видів зброї масового знищення або випробування такої зброї;

- використання космічної техніки як засобу впливу на навколишнє середовище для військових або інших небезпечних для людства цілей;

- використання Місяця та інших небесних тіл для військових цілей;

- створення безпосередньої загрози життю і здоров'ю людей, завдання шкоди навколишньому середовищу;

- порушення міжнародних норм і стандартів щодо забруднення космічного простору;

- інші дії, пов'язані з космічною діяльністю, що не допускають ся міжнародним правом" [1, с. 296].

Аналіз національного законодавства України свідчить, що регульована ним космічна діяльність повинна бути підпорядкована суворому додержанню міжнародного космічного права, правового режиму космічного простору і небесних тіл.

Висновки

Рішенням Міжнародної авіаційної федерації (ФАІ) умовно прийнято вважати польоти космічними у тому разі, якщо висота їх не менше 100 км. У міжнародному космічному праві немає договірної норми, яка б встановлювала межу між повітряним простором і космічним простором. Панівною є точка зору, відповідно до якої така межа має бути встановлена на висоті приблизно 100 км над поверхнею Землі.

Незважаючи на викладену вище складність визначення міжнародно-правового поняття "космічного простору", правовий режим космічного простору і небесних тіл окреслений у міжнародному космічному праві чіткіше. І це завдяки визначеності принципів діяльності держав у галузі дослідження і використання космічного простору, що містяться в Договорі про Космос та інших джерелах міжнародного космічного права. Основним принципом, що визначає правовий режим космічного простору і небесних тіл, є те, що "космічний простір, включаючи Місяць та інші небесні тіла, не підлягає національному присвоєнню ні шляхом проголошення на них суверенітету, ні шляхом використання або окупації, ні будь-якими іншими засобами" (ст. II Договору про Космос). Таким чином, космічний простір є відкритим і вільним для дослідження і використання усіма державами, на нього не поширюється державний суверенітет.

Список використаних джерел

1. Антонович М. Міжнародне публічне право: Навч. посібник для студ. вузів. - К.: КМ Академія: Алерта, 2003. -307, с.

2. Анцелевич Г. О. Міжнародне публічне право: Підручник для студентів вищих навч. закладів. -К.: Алерта, 2005. - 424 с.

3. Баймурато М. А. Международное публичное право: Учебник. - К.: Истина, 2004. -549, с.

4. Дмитрієв А. І. Міжнародне публічне право: Навч. посібник. -К.: Юрінком Інтер, 2000. -638, с.

5. Тодоров И. Я. Международное публичное право: Учебное пособие. -К.: Знання , 2005. -414 с.





Реферат на тему: Правовий режим космічного простору та міжнародне космічне право (реферат)


Схожі реферати



5ka.at.ua © 2010 - 2016. Всі права застережені. При використанні матеріалів активне посилання на сайт обов'язкове.    
.