Архів якісних рефератів

Знайти реферат за назвою:         Розширений пошук

Меню сайту

Головна сторінка » Право

Правові засади управління економікою (реферат)

ПЛАН

1. Необхідність і характер державного управління економікою

2. Зміст державного керівництва у сфері економіки

3. Система центральних і місцевих органів управління у сфері економіки, їх компетенція

4. Правові засади організації управління економікою

5. Державний контроль і нагляд у сфері економіки


§ 1. Необхідність і характер державного управління економікою

З усіх галузей і сфер, що регулюються адміністративно-пра­вовими нормами, найбільш складними є ті, які належать до економі­ки. Формування Україною власної економічної політики пов'язуєть­ся з визначенням головних її напрямів на основі принципів демократії, свободи підприємництва і відкритості для інтеграції у світове еконо­мічне співтовариство. Ефективна національна економіка є гарантією незалежності держави. Розвиток законодавства з питань економіки за роки незалежності України пов'язаний зі змінами в правових формах її регулювання, переходом до ринкових механізмів.

Органи державної влади здійснюють заходи щодо поглиблен­ня правової та адміністративної реформ, створення гарантій про­ведення ринкових перетворень, невідворотності переходу до рин­кової економіки.

Разом з тим, як відмічається у Невідкладних заходах щодо приско­рення реформ і виведення економіки України з кризи, затверджених Розпорядженням Президента України від 18 серпня 1997 p.[1], основні завдання етапів лібералізації економіки та здійснення політики грошо­вої стабілізації значною мірою вичерпали себе. За таких умов поряд із законодавчим забезпеченням економічної реформи, заходами щодо фінансової та грошової стабілізації, яка передбачає зміцнення фінансів підприємств і організацій, важливого значення набувають процеси уп­равління цими напрямами, оскільки здійснення наміченої політики неможливе в умовах неефективної системи управління.

Перехід до ринкового механізму регулювання економічних від­носин передбачає постійне поглиблення правового впливу на економічні процеси, розширення сфери застосування загальнодержавних програм розвитку економіки, приватизації державної та комунальної власності, демонополізації, конкуренції, безвідходних технологій (екологізації суспільного виробництва). Важливе значення надається по­шуку оптимальних форм організації економіки, її галузей та комп­лексів, прискоренню підприємництва, стимулювання науково-техніч­ного прогресу, введення нових технологій, підвищення ефективності та інтенсифікації інвестиційної і зовнішньоекономічної діяльності. Вводяться нові адміністративні регулятори — ліцензування, квотуван­ня, здійснюється структурна перебудова народного господарства.

За таких умов, а особливо в кризовій економічній ситуації, дер­жавне управління є не тільки необхідним, навпаки — його значення підвищується. Лише держава в особі її органів влади може: здійсню­вати економічну і соціальну політику з метою забезпечення інтересів усіх верств населення; пом'якшувати стихійні процеси ринкової са­морегуляції з метою запобігання хаосу в економіці; стимулювати ринкову економіку, забезпечувати ефективність її функціонування з одночасним обмеженням і попередженням негативних наслідків еко­номічної влади власників, особливо монополістів; гарантувати за­хист національних інтересів і внутрішнього ринку від зовнішньої економічної та політичної експансії.

У державному управлінні економікою йдеться не про поновлен­ня адміністративно-командної системи, а про створення нової сис­теми управління, яка б здійснювала виконавчу владу на засадах ре­гулювання, координації, заохочення вибору найбільш пріоритетних напрямів діяльності, самостійності в пошуках варіантів розв'язуван­ня різноманітних проблем.

§ 2. Зміст державного керівництва у сфері економіки

Державне керівництво у сфері економіки повинно мати за мету створення механізму демократичного управління, який би спрямовувався і контролювався виконавчою владою. Президентська вла­да при цьому має бути максимально пристосована для енергійного керівництва виконавчою владою, забезпечувати принципи соціаль­ної справедливості, людської гідності та відповідальності держави перед громадянами, а останніх — перед державою і суспільством.

Державне керівництво у сфері економіки має за мету органічне поєднання заходів економічного зростання і фінансової стабілізації з активною соціальною політикою, стабілізацією та наступним підвищенням життєвого рівня населення, його платоспроможного попиту, який нині є основним стимулюючим чинником виходу із еко­номічної кризи. Основними напрямами, що охоплюються державним керівництвом у сфері економіки, є: фінансова політика та її стабілі­зація; грошово-кредитна політика і зміцнення банківської системи; інноваційно-інвестиційна діяльність; прискорення приватизаційних процесів; посилення управління державним сектором економіки; зовнішньоекономічна політика і залучення іноземних інвестицій; подолання платіжної кризи; політика доходів та регулювання заро­бітної плати; стимулювання малого бізнесу; соціальна політика (по­гашення заборгованості у виплаті заробітної плати, пенсійна рефор­ма, зайнятість населення та ін.).

Державне керівництво економікою пов'язане також з дерегуляцією економіки, яка передбачає реформування процедури ліцензу­вання підприємництва, реєстрації підприємств, лібералізацію фінан­сових операцій, майнових та орендних обмежень.

Зміст державного керівництва у сфері економіки полягає в: удос­коналенні взаємодії центральних органів виконавчої влади і органів державної виконавчої влади на місцях, органів місцевого самовря­дування, організацій та об'єднань роботодавців; чіткому закріпленні компетенції центральних і місцевих органів виконавчої влади в еко­номічній сфері; поглибленні децентралізації в управлінні економі­кою, гарантуванні реалізації економічних прав місцевих органів виконавчої влади, підприємств і установ, невтручанні в питання, віднесені до їх компетенції та компетенції органів місце­вого самоврядування; удосконаленні правового статусу міністерств і відомств, що здійснюють управління галузями народного господар­ства; конкретизації в нормативних актах (статутах) завдань і функцій центральних органів виконавчої влади, їх повноважень по коорди­нації і регулюванню у відповідних галузях і сферах управління; пе­редачі в державну власність на місцях підприємств, установ, орга­нізацій загальнодержавної власності або розширенні їх впливу на таких суб'єктів; підготовці фахівців для галузей народного господар­ства, недержавних структур — на договірних засадах, їх перепідго­товці та перекваліфікації та ін.

У нових умовах господарювання важливого значення набуває договірна практика в управлінській діяльності. Особливо універсаль­ною вона є в економічній сфері, де на всіх рівнях необхідно впорядковувати взаємовідносини. Це стосується принципів планування спільної чи погодженої діяльності сторін, правового механізму ска­сування чи зміни раніш прийнятих рішень, спрямованих на здійснен­ня мети договору між сторонами, порядку вирішення спорів між ними і відповідальності за невиконання зобов'язань за договором, взаємного подання сторонами інформації та різних документів. У сфері економіки договірна управлінська практика ще фактично не склалася, а тому немає конкретного аналізу змісту і видів управлін­ських економічних договорів.

§ 3. Система центральних і місцевих органів управління у сфері економіки, їх компетенція

Одним з головних напрямів державного керівництва еконо­мікою залишається удосконалення системи органів виконавчої влади у цій сфері, встановлення їх правового статусу на всіх рівнях. Процес формування системи цих органів і законодавства про них відбувається під впливом розмежування предметів відання між цент­ром і місцями, підприємствами, установами, організаціями, підви­щення управління в галузях економіки.

Серед органів управління економікою визначальне місце посідає Кабінет Міністрів України, який розробляє і здійснює загальнодер­жавні програми економічного розвитку, забезпечує проведення фі­нансової, цінової, інвестиційної та податкової політики, здійснює управління об'єктами державної власності, спрямовує і координує роботу міністерств, інших центральних органів виконавчої влади.

Функції та повноваження Кабінету Міністрів у законодавчих актах, крім Конституції, не закріплені. Практика ж його діяльності свідчить про те, що він забезпечує проведення державної економіч­ної політики, здійснює прогнозування та державне регулювання еко­номіки України, сприяє розвитку підприємництва на засадах рівності перед законом усіх форм власності та забезпечення соціальної спря­мованості економіки, вживає заходів щодо демонополізації та анти­монопольного регулювання економіки, розвитку конкуренції.

Важливими напрямками діяльності Кабінету Міністрів є забез­печення розробки і виконання програм структурної перебудови в галузях економіки, державної аграрної політики, задоволення про­довольчих потреб населення, проведення земельної та інших ре­форм. Деякі повноваження і функції Кабінету Міністрів спрямовані на здійснення заходів, пов'язаних з реалізацією промислової політики, визначенням пріоритетності галузей промисловості для прискореного їх розвитку, обсягів продукції (робіт) для державних потреб, порядку формування та розміщення замовлень на її виробництво та ін.

Спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у сфері економіки є Міністерство економіки України (далі — Мінекономіки України). Мінекономіки України утворене 15 грудня 1999 р. на базі Міністерства економіки України, Міністерства зов­нішніх економічних зв'язків і торгівлі України, Державного інвес­тиційно-клірингового комітету. Національного агентства України з питань розвитку та європейської інтеграції, Державної служби екс­портного контролю та Агентства з питань спеціальних (вільних) еко­номічних зон, що ліквідовані. Відповідно до Положення про Мініс­терство економіки України, затвердженого Указом Президента Ук­раїни від 23 жовтня 2000 p.[2], Мінекономіки України організує виконання актів законодавства України і здійснює систематичний контроль за їх реалізацією. Основними його завданнями є розробка пропозицій про формування державної економічної політики; визначення пріоритет­них напрямів соціально-економічного розвитку України, структурної перебудови економіки, проектів прогнозів та індикативних планів, ком­плексних економічних державних програм; координація діяльності органів виконавчої влади, пов'язаної з виконанням цих програм; ство­рення організаційно-економічного механізму поглиблення економіч­ної реформи; опрацювання пропозицій щодо державного регулюван­ня економіки та ін.

Відповідно до покладених на Мінекономіки України завдань воно має право: координувати здійснення органами виконавчої вла­ди заходів спрямованих на реалізацію економічної політики Украї­ни; заслуховувати доповіді керівників центральних органів виконав­чої влади з питань розвитку економіки; представляти Кабінет Мі­ністрів України за його дорученням у міжнародних економічних організаціях; координувати розподіл іноземних кредитів, іноземної технічної допомоги; здійснювати перевірки додержання підприєм­ствами і організаціями державної дисципліни цін; застосовувати економічні санкції згідно з чинним законодавством та ін.

З питань реалізації економічної політики рішення Мінекономі­ки України є обов'язковими до виконання центральними і місцевими органами державної виконавчої влади, органами місцевого само­врядування, а також підприємствами, установами і організаціями незалежно від форм власності.

У структурі Мінекономіки України створена Державна інспек­ція по контролю за цінами. Мінекономіки України підпорядковані відділи в справах роздержавлення власності та демонополізації ви­робництва і державні інспекції по контролю за цінами в АРК, обла­стях, містах Києві та Севастополі.

В областях, містах Києві та Севастополі, районах, містах, рай­онах у містах утворені управління економіки відповідних місцевих державних адміністрацій. Свої повноваження вони здійснюють згідно з Типовим положенням про управління економіки обласної, Киї­вської та Севастопольської міської державної адміністрації від 12 січня 1996 p. (зі змінами від 13 травня 1996 p.)[3] та Типовим положениям про управління економіки районної, районної в містах Києві та Севастополі державних адміністрацій від 8 червня 1996 p.[4], затвердженими відпо­відними постановами Кабінету Міністрів України. Основними завдан­нями управлінь економіки є реалізація державної економічної політики України та її регіональних напрямів; сприяння комплексному еко­номічному і соціальному розвитку області (міста), району, вдоскона­ленню розміщення продуктивних сил, розвитку міжрегіональних та міжнародних економічних зв'язків; проведення державної політики в галузі ціноутворення. У межах цих завдань управління економіки наді­лені відповідними повноваженнями.

Безпосереднє управління державними підприємствами і органі­заціями, що діють у сфері економіки, здійснює керівник — генераль­ний директор (директор), який очолює адміністрацію відповідного суб'єкта. Свої функції керівник організації, установи, підприємства здійснює згідно з контрактом, укладеним між ним і Мінекономіки України, та статутом (положенням), затвердженим Мінекономіки України, якщо вони входять до сфери його управління.

Казенні підприємства виконують свої завдання від­повідно до Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про підприємства в Україні». Управління казенним підприємством здійснюють органи, уповноважені управляти відповідним держав­ним майном. Органами управління казенними підприємствами є міністерства та інші центральні органи виконавчої влади. Вони при­значають на посаду та звільняють з посади керівника казенного підприємства за погодженням з Кабінетом Міністрів України, затвер­джують статут підприємства та зміни до нього, здійснюють контроль за додержанням статуту та приймають рішення у зв'язку з його по­рушенням, контроль за використанням майна, яке є у державній влас­ності і закріплене за казенним підприємством, планування і фінан­совий контроль за господарською діяльністю та ін.

§ 4. Правові засади організації управління економікою

Розроблення теорії розвитку законодавства в економічній cфepi та формування самого законодавства пов'язуються з визнанням закону як головного акта в правовому регулюванні, зміною економічних функцій держави, системи і функцій органів виконавчої влади всіх рівнів. Кризові явища в економіці та інших сферах, недооцінка управління на всіх рівнях призвели до того, що правотворчість і розвиток законодавства відбуваються повільно, в окремих випадках неузгоджено. Недостатньою є і реалізація прийнятих законів. У багатьох керівників центрального і місцевого рівнів склалася ілюзія, що вирішення всіх проблем можливе лише шляхом прийняття відповідних законів. Явними є недооцінка організаційних заходів, спрямованих на виконання чинного законодавства, послаблення вимогливості, дисципліни.

Непродуманою є податкова політика, безупинне зростання службовців як в економіці, так і в інших сферах, адміністрації та управлінського персоналу державних підприємств (при тому, що вони не працюють або ж працюють або ж працюють не у повну силу, а кількість працівників, безпосередньо зайнятих виробництвом, значно скоротилась). В економічній сфері створюється все більше і більше контролюючих та наглядаючих структур. Все це, звичайно, негативно позначається на економіці, управлінні нею та законодавчому процесі.

В цілому адміністративно-правове регулювання забезпечення ринкової економіки здійснюються у декількох напрямках. З одного боку, воно включає розроблення та реалізацію системи заходів програмного керівництва, прогнозування, структурної перебудови народного господарства, державну підтримку економічного і науково-технічного потенціалу, а з іншого – створення правової та економічної основи соціально-орієнтованого функціонування підприємств, господарських об'єднань, інших організаційно-господарських структур, ефективного управління державним майном.

Конституція України створила базу для подальшого розвитку еко­номічних відносин у ринковому напрямі, урівнявши всіх суб'єктів права власності перед законом. Держава забезпечує захист прав усіх суб'єктів права власності і господарювання, соціальну спрямованість економіки.

Основною правовою формою реалізації державної політики в різних сферах є затверджені Верховною Радою України загальнодер­жавні програми економічного, науково-технічного, національно-культурного розвитку, охорони довкілля. Головною тенденцією роз­витку законодавства про економіку стає комплексний характер регу­лювання суспільних відносин.

Програми мають за мету створення господарсько-управлінського механізму, який відповідає ринковій економіці: гнучких організа­ційних структур управління і господарювання, підприємництва, де­монополізації, акціонування, функціонування комерційних банків, фінансового оздоровлення економіки, зміцнення фінансово-кредит­ної системи. Починаючи з Концепції переходу Української РСР до ринкової економіки, в нашій державі прийнята низка програм — Програма надзвичайних заходів по стабілізації економіки України від 3 липня 1991 р.; Про основи національної економічної політики України від 24 березня 1992 p.; Державна програма демонополізації економіки і розвитку конкуренції від 21 грудня 1993 р. та ін. До та­кого виду актів можна віднести також програми розвитку регіонів, галузей народного-господарства.

Зараз підготовлено проект Програми «Україна — 2010», прий­няття якої може стати основою для подальшого економічного зрос­тання, ідеї національного прогресу[5].

Закони України «Про підприємництво», «Про підприємства в Ук­раїні», «Про загальні засади створення і функціонування спеціаль­них (вільних) економічних зон» та інші містять в собі приписи адмі­ністративно-правового змісту, передбачають збереження регулятивної ролі держави в галузях суспільного виробництва, розвиток і посилення контрольно-наглядових функцій держави. Разом з тим звер­тає на себе увагу той факт, що законів суто управлінського характе­ру на сьогоднішній день (у сфері економіки) немає, в той час як у плані правового забезпечення економічної реформи розробка нормативних рішень з усього комплексу управлінських проблем є надзви­чайно актуальною. Це стосується таких напрямів розвитку законо­давства, які б регулювали співвідношення централізованих і децент­ралізованих форм управління економікою при збереженні регулятив­ної ролі держави в ключових галузях суспільного виробництва шляхом розроблення чітких пріоритетів. Важливим є становлення публічно-правових норм для надійного захисту прав громадян, господарюю­чих суб'єктів.

Актуальною залишається проблема закріплення правового становища органів, які здійснюють управління галузями економіки, відомчості, що породжується нормативно-правовими актами, прийнятими міністерствами і відомствами, узгодженості в діях органів управління економікою. Неприпустимими є факти підміни законодавчих приписів інструкціями, наказами, постановами, листами міністерств і відомств.

Важливими в системі правових приписів, що регулюють економічні відносини, є акти Президента України. Вони певною мірою заповнюють правовий вакуум у цій сфері діяльності, сприяють ринковим перетворенням, проведенню економічної реформи, виведенню економіки з кризи. Прикладом цього може слугувати Розпорядження Президента України «Про невідкладні заходи щодо прискорення реформ і виведення економіки України з кризи». Актами Президента України затверджуються положення про відповідні органи управління та вирішуються інші важливі питання в економічній сфері.

Проблеми розвитку економіки, управління економікою перебувають у центрі уваги Кабінету Міністрів України. Свідченням цього є нормативно-правові акти Кабінету Міністрів з економічних питань, встановлення правового становища органів управління, роздер­жавлення власності, демонополізації та ін.

Питання здійснення економічної діяльності знаходяться в полі зору міністерств та інших центральних органів виконавчої влади, що тією чи іншою мірою мають відношення до сфери управління економікою, обласних і районних місцевих державних адміністрацій. Вони також розв'язуються на рівні державних підприємств, їх асоціацій (об'єднань, комплексів).

Органи місцевого самоврядування також здійснюють відповідні функції у сфері управління економікою. Вони управляють майном, що є у комунальній власності, затверджують програми соціально-економічного розвитку, бюджети відповідних адміністративно-територіальних одиниць, контролюють їх виконання, утворюють і лік­відовують комунальні підприємства, організації, здійснюють конт­роль за їх діяльністю.

§ 5. Державний контроль і нагляд у сфері економіки

При здійсненні управління у сфері економіки органи виконавчої влади загальної, галузевої та міжгалузевої компетенції в різних фор­мах і за багатьма напрямами реалізують контрольні і наглядові по­вноваження. Функції контролю і нагляду виконують органи виконав­чої влади (посадові особи) як безпосередньо в процесі управлінської діяльності, так і через спеціально створювані в системі управління організаційно-правові форми контролю.

У сфері економіки контроль (нагляд) тією чи іншою мірою здійснюють фактично всі спеціально створені інспекції, служби та інші органи відповідно до своїх повноважень. Це органи державно­го пожежного нагляду, залізничного транспорту, органи Міністерства праці і соціальної політики України, органи, що здійснюють санітар­ний нагляд, та ін.

Специфічні форми контролю здійснюються по галузях еконо­міки. Органи Міністерства екології та природних ресурсів України здійснюють державне управління та контроль за виконанням зако­нодавства, яке закріплює право державної власності на тваринний світ, ліси, води, надра, охороною сільськогосподарських та інших земель, виконанням правил використання земель, землеустрою, пра­вил і норм по ядерній і радіаційній безпеці при використанні дже­рел іонного випромінювання та ін. Органи, які здійснюють держав­ний пробірний нагляд, розглядають справи про адміністративні пра­вопорушення, пов'язані з виробництвом, переробкою дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння, обліком, зберіганням дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння, їх збиранням і здаванням в держав­ний фонд, та ін. Органи Державного комітету стандартизації, метро­логії та сертифікації України здійснюють нагляд за додержанням стандартів, якості продукції, правил, що діють в метрології, серти­фікації, та ін. В економіці відповідні управлінські, регулятивні, ко­ординаційні, контрольні (наглядові) повноваження здійснюють по­даткова адміністрація, контрольно-ревізійна служба, Антимонопольний комітет України. Звичайно, вони реалізують свої повноваження не тільки у сфері економіки, айв інших сферах і галузях діяльності.


 

ЛІТЕРАТУРА:

1. Коментар до Конституцій України. — К., 1996.

2. БахрахД. Н. Административное право: Учебник для ву­зов. - М.,1997.

3. Брэбан Г. Французское административное право. — М., 1988.

4. Драго Р. Административная наука.М., 1982.

5. Коваль Л. В. Адміністративне право України: Курс лек­цій. - К., 1998.

6. Муниципальное право. — М., 1997.

7. Овсянко Д. М. Административное право. — М., 1997.

8. Тихомиров Ю. А. Публичное право. — М., 1995.

9. Тихомиров Ю. А. Курс административного права и про­цесса. - М., 1998.

10. Юсупов В. А. Теория административного права. — М., 1985.



[1] Див.: Уряд. кур'єр. 1997. 23 серп.

[2] Див.Юфіційний вісник України. 2000. № 43. Ст. 1826.

[3] Див.: ЗПУ України. 1996. № 5. Ст. 169; № 12. Ст. 330.

[4] Там само. № 13. Ст. 359.

[5] Див.: Уряд. кур'єр. 1999. 16 січ.





Реферат на тему: Правові засади управління економікою (реферат)


Схожі реферати



5ka.at.ua © 2010 - 2016. Всі права застережені. При використанні матеріалів активне посилання на сайт обов'язкове.    
.