Архів якісних рефератів

Знайти реферат за назвою:         Розширений пошук

Меню сайту

Головна сторінка » Право

Правові проблеми фіктивного підприємництва та його різновиди (реферат)

Фіктивне підприємництво – узагальнений термін, під яким розуміється і законодавчо визначається поняття фіктивних підприємств, фіктивних комерційних фірм, інших видів організаційно-правових форм, передбачених Господарським кодексом України як суб'єктів підприємницької діяльності (юридичних осіб), які спеціально створюються або придбаваються (з реєстрацією в органах державної влади) з метою прикриття незаконної діяльності або здійснення видів діяльності щодо яких є заборона [1, c. 499 ].

Крім цього терміна, в наукових працях, у законах, підзаконних актах, а також в практичній діяльності правоохоронних (зокрема податкових) органів зустрічаються багато назв і термінів, під якими розуміються ряд підприємств-фіктивів, які здійснюють підприємницьку діяльність з порушенням окремих законодавчих норм, що регулюють фінансово-господарську діяльність. Така діяльність підприємств або прояви фіктивної підприємницької діяльності ними також вважається як фіктивна.

Так, у наукових публікаціях, у засобах масової інформації зустрічаються терміни: „фіктивні підприємства”, „фіктивні фірми”, „віртуальні підприємства”, „лжепідприємства”, „псевдопідприємства”, „псевдофірми”, підприємства з „ознаками фіктивності”, „конвертаційні центри”, „транзитні фірми”, „офшорні та коралові підприємства”, та інші назви, під якими розуміються фіктивні підприємства, які функціонують з метою прикриття незаконної діяльності, але за напрямами їх фіктивної діяльності, вкладається різний зміст і поняття.

У окремих законах і підзаконних актах, що торкаються питання оподаткування, у діловодствах є також схожі назви: „фіктивні фірми,” „фіктивні структури,” „фіктивні суб'єкти підприємницької діяльності”, „фіктивна юридична особа,” та інші, які вживаються як тотожні, але їх зміст не розкривається[2,c.111].

Існують ряд жаргонних назв, які також зустрічаються в публікаціях – „фіктив”, „фонарі”, „фантоми”, „химери”, „одноразові”, „багаторазові”, „квартальні”, „номінальні контори”, „метелики-одноденки”, „конверти”, „офшори”, „корали”, „проліски”, „поганки”, „помийні ями”, „смітники”, „прилипали”, „підставні”, „липові”, „ліві”, „глухарі”, „транзит”, „буфер”, „фірми-прокладки”, „чорні дірки”, „білі”, „сірі” та інші назви.

Отже, одночасно з законодавчим терміном „фіктивне підприємництво” існує ряд інших термінів і різновидів фіктивного підприємництва, які потребують вивчення і уточнення їх суті і змісту діяльності.

Цілком логічно, що термін „фіктивне підприємництво”, яке закріплене в ст.205 Кримінального кодексу України, поглинає всі інші похідні від нього назви, які широко поширені і вживаються в практичній роботі співробітниками правоохоронних органів. Але не можна не враховувати той факт, що під термінами „фіктивне підприємництво”, „фіктивні підприємства”, „фіктивні фірми” та інші назви часто передбачається використання злочинцями для досягнення своїх злочинних задумів різних видів та організаційних форм підприємств (суб'єктів господарювання), а також використання підроблених засновницьких та інших документів від імені неіснуючих підприємств або використання підроблених засновницьких документів для укладання угод з іншими суб'єктами підприємницької діяльності від імені реально існуючих суб'єктів підприємницької діяльності, керівники яких не знають про використання реквізитів їх підприємства, фіктивними підприємствами, фіктивними фірмами та інше. Називають також і реально зареєстровані підприємства, які наряду із здійсненням основної підприємницької діяльності, зафіксованої в статутних документах, здійснюють заборонені види діяльності, на здійснення якої необхідні окремі дозволи державних структур (виготовлення та ремонт зброї, наркотичних речовин, лікарських препаратів тощо), або отримання ліцензій на виготовлення або реалізацію горілчаних, тютюнових та інших виробів тощо. Такі дії злочинців не підпадають під ознаки злочину ст. 205 Кримінального кодексу, оскільки вони передбачені рядом інших статтей Кримінального кодексу України (ст. ст. 190, 202, 203, 222, 358, 366 та іншими).

Таким чином, незважаючи на багатозначність і широке використання термінів „фіктивне підприємництво”, „фіктивні підприємства”, „фіктивні фірми” та інші назви в практичній діяльності правоохоронних органів, законодавче визначення має тільки термін „фіктивне підприємництво”, а інші терміни не визначені через те, що за окремими напрямами господарської діяльності такі назви мають відмінності від встановленого кримінальним законодавством поняття фіктивності підприємств. На нашу думку, назви і терміни, які відмінні від кримінального поняття, що передбачає фіктивне підприємництво, необхідно або визначити і закріпити в окремих законодавчих актах або визнавати такими, які не відповідають змісту поняття фіктивності підприємств.

Відсутність у чинному законодавстві України визначення термінів „фіктивне підприємство”, „фіктивні фірми” та інших назв значно ускладнює процес боротьби з такими підприємствами та впливає на їх кваліфікацію. З іншого боку, кримінальний термін „фіктивне підприємництво” хоча і передбачає створення (придбання) фіктивних підприємств, але не враховує інші прояви фіктивної діяльності суб'єктів господарювання (некомерційні підприємства, які здійснюють господарську діяльність, що не містить ознак підприємницької, обслуговуючі кооперативи та інші посередницькі структури, підприємці (фізичні особи), які здійснюють підприємницьку діяльність без статусу юридичної особи, тощо). Необхідність змін і уточнень до кримінального законодавства щодо визначення фіктивного підприємництва сприяли б ефективному застосуванню кримінальних норм щодо осіб, які використовують фіктивне підприємництво в злочинних схемах[3с.231–240].

Щодо інших назв і різновидів фіктивного підприємництва і їх використання в злочинних схемах, то, як показує аналіз, злочинці найчастіше використовують зареєстровані фіктивні підприємства, які можна умовно класифікувати у два види[4,c.192–204].

1. Головні (основні) фіктивні підприємства з одноразовим або багаторазовим використанням.

2. Допоміжні (проміжні) фіктивні підприємства багаторазового використання.

Головні фіктивні підприємства – це підприємства, які в ланцюжку злочинних схем виконують головну роль із заволодіння товарно-матеріальними цінностями (ТМЦ) або грошовими коштами, оскільки на них покладається основне завдання отримання неконтрольованого прибутку. Головні фіктивні фірми за своїм цільовим призначенням, структурною побудовою, терміном існування поділяються на два різновиди фіктивних СПД одноразового і багаторазового використання.

Головні фіктивні підприємства одноразового використання – це прості за організаційною структурою суб'єкти підприємницької діяльності, які спеціально створюються для здійснення конкретних цільових товарних операцій і отримання разового злочинного результату або використовуються з неповним циклом як конвертаційні центри. Такі групи фіктивних фірм отримали назви – „одноразові”, „цільові”, „конкретні”, „чорні”. Одноразові підприємства існують недовго – від кількох днів до 3–6 місяців, найдовше до 1,5 років[5,c.20–21] (часто один податковий період). Їх ще називають „фірми-одноденки”, „одноразові”, „квартальні”, „проліски”, „фірми-метелики” „привиди”, „фантоми”, „ями”, „смітники” та інше. Для здійснення злочинного задуму основні одноразові фіктивні фірми можуть використовуватися самостійно або використовувати незначну кількість допоміжних фіктивних фірм. Вони мають порівняно невеликий обсяг коштів на своїх рахунках, можуть перебувати або не перебувати на податковому обліку в ДПА, не звітують за податковими зобов'язаннями, не ведуть бухгалтерського і податкового обліку. Якщо вони використовуються як конвертаційні центри, то беруть невисокі послуги за переведення безготівкових коштів у готівку і укриття злочинної діяльності.

Основна мета використання одноразових фіктивних підприємств може бути багатоцільова – це приховування від сплати податків у випадках контрабандного ввозу товарів або несплати митних платежів на рахунок держбюджету при проведені „фіктивного” експорту; укладання „фіктивних” угод з реальними СПД; ухилення від сплати податків шляхом переведення безготівкових коштів у готівку, розкрадань ТМЦ при роздержавленні власності; здійснення шахрайських дій по заволодінню ТМЦ і грошових коштів інших СПД, держави, банку чи грошових коштів громадян, здійснюючи при цьому інші протизаконні дії; приховування фактів заняття забороненими видами господарської діяльності, (виготовлення наркотичних речовин, зброї та інше).

Одноразовими фірмами можуть укладатися фіктивні угоди на великі суми з легальними (законослухняними) підприємствами про поставку товарів або виконання послуг, приховуючи справжній характер угоди. Несплата податків за укладені угоди фірмою „фантомом” призводить до того, що така фіктивна фірма легко виявляється правоохоронними органами. У випадках, якщо Господарський суд визнає такі угоди недійсними, представники фіктивної фірми, отримавши попередню оплату за товари і послуги, зникають (переховуються), а вся відповідальність за укладеними угодами, по податкових зобов'язаннях, припадає на легальну фірму, яка контактувала з фіктивною фірмою.

Існують інші схеми заволодіння товарно-матеріальними і грошовими коштами одноразовими фіктивними фірмами.

Головні фіктивні підприємства багаторазового використання – це складні за організаційною структурою і широким спектром послуг суб'єкти підприємницької діяльності, з повним циклом використання, які за своїм територіальним охопленням отримали назви „масштабні”, „розгорнуті”, „багаторазові”, офіційно мають назви – „конвертаційні центри”, „конвертори” або „конверти”.

Такі фіктивні підприємства часто об'єднані в ряд фірм – конвертантів, які створюються, як правило, при деяких банках. В одних випадках банки можуть виступати організаторами схем, в інших зв'язаним кільцем злочинної схеми, яка побудована на використанні декількох фіктивних підприємств і ковертаційного центру з метою проведення незаконної конвертації та вчинення інших корисливих злочинів.

Внутрішня організаційна структура конвертаційного центру складна і багатоступінчаста. Вона формується з стійкого організованого злочинного угруповання з чітким розмежуванням обов'язків його учасників. Конвертаційний центр складається з керівної верхівки (організатора), координатора (ділерів), низових ланок (диспетчера, касира, посильного) та мережі постійних клієнтів. Очолюють таку діяльність, як правило, добре підготовлені економічно, юридично та організаційно ділки, які мають корупційні зв'язки з владними структурами і банківськими установами або є їх представниками. Вони забезпечують через спеціально відібраних осіб реєстрацію фіктивного СПД і відкриття розрахункових рахунків на підставних осіб і здійснюють їх прикриття від правоохоронних органів діяльності, яка пов'язана з незаконною конвертацією.

Небезпечність незаконної конвертації характеризується тим, що вона є базисом, а також передумовою для існування інших способів, за допомогою яких здійснюються інші злочини перш за все ухилення від сплати податків іншими легальними СПД. З цією метою, в одному банку (або в кількох) може створюватися сітка розрахункових рахунків відкритих, як правило, на підставних осіб, які пов'язані у довготривалу діючу мережу фіктивних фірм і банківських установ. Крім того, можуть створюватися декілька фіктивних (офшорних, коралових) фірм з відкриттям розрахункових рахунків в офшорних зонах за кордоном (для розміщення безтоварної іноземної валюти за межами України, для подальшого переводу в готівкову вільноконвертовану валюту). З цією метою підготовляються і відкриваються так звані „вікна” на кордоні (для ввозу (чи вивозу) контрабандним шляхом готівкової валюти), це розширює коло постійних „клієнтів”. Така діяльність забезпечуються широкою дилерською мережею в різних регіонах України. Для таких фірм незаконна конвертація – основний спосіб одержання прибутку.

Заінтересованість банківських установ у відкритті розрахункових рахунків фіктивних фірм обумовлена тим, що за проведення операцій з вилучення грошей із рахунків клієнтів здійснюється легально. Банки можуть внаслідок цього отримати значну винагороду, розмір якої прямо пропорціональний обсягу операцій по їх рахунках. Фіктивне підприємство за короткий період свого існування може провести через свої банківські рахунки в середньому від 3 до 5 млн гривень[6,c.7–20].

Крім того, відкриття фіктивним підприємством рахунків у банку створює для останнього джерело надходжень безготівкових платежів, на виконання яких (зарахування грошей на рахунок клієнта) банк може відвести 2–4 дні. Протягом цього терміну для банку існує об'єктивна можливість отримати додатковий прибуток за рахунок „прокруток” таких коштів. У тих випадках, коли в ході оперативно-розшукових заходів і слідчих дій поточні операції по розрахунковому рахунку клієнта можуть призупинятися (блокуватися, накладатися арешт), для банка виникає можливість тривалий час безплатно користуватися грошовими коштами клієнта, стосовно якого проводяться перевірочні заходи і так отримати своєрідне безпроцентне кредитування[7,c.27].

Функціонування конвертаційних центрів носить корисливу спрямованність не тільки для банків, але, як уже говорилось, і для легальних СПД, які підтримують контакти з фіктивними підприємствами. А саме надання послуг легальним СПД для переведення безготівкових коштів у готівку (у тому числі переведення вітчизняних коштів в іноземну валюту чи наоборот), або переведення готівкових коштів у безготівкові без сплати ними відповідного податку (сплачується тільки визначений процент комісійнних „конверта” в розмірі 3–7% від кожної безготівкової суми); надання можливості легальному СПД при проведенні незаконної конвертації не тільки оприходовувати товар незаконного походження (товар отриманий шляхом вчинення розкрадань або скупки краденого, в тому числі через посередників, чи контрабандний товар або товар прихований від оподаткування); надання фальшивих документів на отримання незаконного права на податковий кредит на ПДВ, тобто, по суті, відбувається ухилення від сплати ПДВ.

Легальним підприємствам дуже вигідно співпрацювати з конвертаційними центрами, оскільки керівники легальних підприємств отримують збільшення прибутку, мінімізують витрати і можуть платити своїм працівникам додаткову зарплату і гонорари в конвертах, не проводячи її по бухгалтерських документах і не сплачуючи державі відповідні податки і збори.

Серед інших причин, які спонукають службових осіб легально діючих підприємств займатися конвертацією безготівкових коштів у готівку, – це високий рівень оподаткування фонду заробітньої плати, який зумовлює економічну доцільність позакасових форм оплати праці (так звана тіньова частина зарплати) – ухилення від оплати ПДВ і податку на прибуток підприємству дозволяє сплачувати готівкою за послуги криміналітету або номенклатурного „даху”, а також бажання мати готівкові кошти для здійснення повсякденної господарської діяльності.

Використовуючи різні схеми незаконної конвертації конвертаційні центри користуються великим попитом серед легальних СПД. За даними ДПА України, з конвертаційним центром контактують близько 100–125 легальних підприємств, денний оборот окремих „конвертаційних центрів” досягає 2 млн гривень[8,c.8].

Реєструються фіктивні фірми на безробітних, студентів, пенсіонерів та іншу проблемну категорію осіб за символічну плату від 100 гривень до 100 доларів США. Часто у статутних документах зазначається, що предметом діяльності таких фірм є надання консультаційних або посередницьких послуг. Існують конвертаційні центри від кількох місяців до 3 років залежно від їх ролі в злочинних схемах, потім на їхній базі створюються нові. Як правило, для функціонування конвертаційних центрів створюються або купуються СПД, які в подальшому можуть переоформлюватися і виступати як допоміжні „буферні” транзит-підприємства.

Допоміжні (проміжні) фіктивні підприємства багаторазового використання – це такі підприємства, (фірми), які в ланцюжку злочинних фінансово-господарських схем суб'єктів підприємництва часто виступають проміжним кільцем між фіктивними фірмами і легальними підприємствами, оскільки виконують функції „прикриття” і протидії правоохоронним органам у виявленні фактів ухилення від оподаткування та інших злочинів, що здійснюються легальними підприємствами. Звідси назви таких підприємств „транзит”, „буфер,” „фірми-прокладки”.

Підприємства „буфер” або „транзит” фіктивними можна назвати формально, так як це СПД офіційно зареєстровані і оформлені на реальних осіб (часом і на підставних), які регулярно, сумлінно надають у ДПА звітні документи про незначні зобов'язання перед бюджетом про те, що вони виступають постачальниками різних товарів (робіт і послуг) для інших реально легальних підприємств і фірм.

Допоміжні транзитні підприємства з урахуванням їх прикриття можуть існувати не менше 3–6 місяців.

Транзитні СПД створюються для використання банківських рахунків „транзитних” підприємств для акумулювання коштів, що надходять від реальних суб'єктів підприємницької діяльності для подальшого їх перерахування на рахунки головних фіктивних підприємств одноразового або багаторазового використання частіше конвертаційних центрів з метою незаконної конвертації; надання за певну плату неправдивих документів легальним СПД про надання послуг чи реалізації товарів, про сплату ПДВ іншими фіктивними фірмами. При цьому ціни на придбання чи реалізовану продукцію в цих документах підводяться під найбільш вигідні умови для клієнтів.

Схема діяльності транзитних підприємств полягає в тому, що за попередньою домовленністю з легально діючими підприємствами укладаються псевдоугоди куплі-продажу товарно-матеріальних цінностей, в яких вказується більш висока порівняно з фактичною ціна придбання товарів. Підприємства „транзит,” не вносячи до бюджету сум вказаного податку, видають легальним підприємствам податкові накладні (часом підроблені), чеки та інші бухгалтерські та товарно-супроводжувальні документи, в яких виділяються суми нарахованого податку на додану вартість, які вони мають право отримати з бюджету.

Таким чином, транзитні підприємства беруть на себе податкові зобов'язання легальних фірм (клієнтів) зменшують їх шляхом необгрунтованого завищення валових витрат і сум податкового кредиту з ПДВ, в результаті чого ПДВ легальним фірмам відшкодовується державою з бюджету, виходячи не з реальної, а завищеної ціни придбаного товару.

За рівнем обслуговування „клієнтів” транзитні „буферні” підприємства мають різновиди назв „сірі” або „білі” підприємства.

За свої „послуги” „сірі” транзитні підприємства беруть комісійні в розмірі не більше 3–4 % від вартості угоди. Як правило, такі „буферні” суб'єкти підприємництва мають відповідні ліцензії (дозволи) на заняття окремими видами підприємницької діяльності. „Світлі” або „білі” транзитні фірми, мають вищий статус надання послуг легальним підприємствам. Такими фірмами, як правило, користуються керівники державних підприємств і зарубіжні представництва. Послуги „світлої” фіктивної фірми обходяться для „клієнтів” дорожче (до 10%). „Світлими” або „білими” транзитними фірмами надаються підвищені гарантії безпеки, тобто керівники таких фірм мають надійні корупційні зв'язки в органах влади, що створює надійне прикриття їх від правоохоронних органів[9,c.27–28].

Отже, основна небезпека „транзитних” фірм полягає в тому, що вони глибоко проникають у господарські „ланцюжки,” особливо на міжрегіональному рівні, і за їх „допомогою” наносяться великі збитки бюджету держави.

Ухилення від уплати податків з використанням документів, що надають фіктивні підприємства, а також переведення грошових коштів у готівку через розрахункові рахунки підприємств указаної категорії, сьогодні перетворилось в окремий, дуже прибутковий вид „комерційної” діяльності, сприяє подальшому переходу в „тінь” легального сектора економіки держави.

Ділки тіньового бізнесу з метою ухилення від оподаткування і „відмивання” легалізації коштів, здобутих злочинним шляхом, протягом багатьох років здійснюють перевід коштів за кордон для їх приховування від правоохоронних органів. Для цього вони використовують мережу допоміжних фіктивних підприємств так званих „офшорних” і „коралових” компаній, які реєструють в інших державах.

Незаконно вивезені або переведені через офшорні або коралові компанії капітали, отримані незаконим шляхом, проходять через фінансові і банківські установи невеликих країн із пільговим податковим режимом, а потім їх вкладають у фінансові установи країн з розвиненими податковими системами, проте так, щоб не можна було встановити їхнього реального власника. Для цього використовуть спрощену систему реєстрації компаній і пільгове оподаткування окремих країн, що отримали назву офшорних зон, які гарантують підвищену конфіденційність розрахункових рахунків. Перелік офшорних зон оприлюднений розпорядженням Кабінету Міністрів України від 14.02.2002 року №53-р., згідно з яким на сьогодні у світі нараховується понад 40 офшорних зон. До переліку країн включені острови Кука, Домініканська Республіка, Єгипет, Гватемала, Угорщина, Індонезія, Ізраїль, Ліван, Маршалові острови, Нігерія, Філіппіни, Росія та інші.

Офшорна компанія – це комерційна структура, зареєстрована в країні з пільговим режимом оподаткування, яка не здійснює ніякої комерційної діяльності в країні, де вона створена, розрахункові рахунки якої використовуються для осідання коштів, які мають незаконне походження, що переводяться з інших країн.

За допомогою офшорних компаній досягається дві взаємопов'язані мети: по-перше, захист капіталів від належного оподаткування; по-друге, отримання для капіталів статусу найбільшого сприяння для інвестування.

Коралова компанія – це комерційна структура, зареєстрована в країнах із пільговим режимом оподаткування під виглядом банків, страхових компаній, комерційних організацій, що, як прикриття, займаються купівлею і реалізацією різноманітних готових товарів, які реалізують через свої спеціально створені магазини.

Такі компанії мають свої рахунки в банках, адреси службовців і займаються лише „законними” операціями. Насправді, крім установчих документів і рахунків в банку, вони ніяких активів не мають (іноді такі компанії називають паперовими). Структуру таких компаній можна порівняти з коралами, які абсолютно порожні всередині і мають складну внутрішню будову (форму).

Основна мета діяльності коралових компаній полягає в тому, що розрахунковий рахунок компанії в банку має подвійну, потрійну, а іноді і більш високий рівень конфіденційності, за допомогою якого здійснюється перевід коштів у будь-якому напрямі. Діяльність цих компаній можна порівняти з трубопроводом, через який перекачуються грошові маси іншим більш віддаленим фірмам для приховування дійсних джерел прибутків.

Коралові компанії часто реєструються на місцевого жителя іноземної держави, який досконало знає закони офшорної держави і отримує процентну винагороду від кількості проведених операцій.

Таким чином, широке використання злочинцями фіктивних підприємницьких структур у кінцевому результаті є способом виведення коштів з реального сектора економіки і вивезення їх за межі України, що призводить до зменшення їх надходження в державний бюджет. З метою протидії створення і використання таких підприємств у злочинних схемах, на нашу думку, стало б вирішенням правових проблем визначення поняття фіктивного підприємництва та його різновидів.


 

Література:

1. Науково-практичний коментар до Кримінального кодексу України. – 2 ге вид., переробл. та доп. / Відп. ред. С.С.Яценко. – К.: А.С.К., 2002. – С.499.

2. Лисенко В.В Фіктивні фірми. Криміналістичний аналіз: Монографія. – Київ: Парламенське видання, 2002. – С. 111.

3. Дудник Л.М. Проблеми застосування кримінальної відповідальності за фіктивне підприємництво // Науковий вісник Національної академії державної податкової служби України (економіка, право). – Ірпінь, 2004. – № 4 (26). – C.231–240.

4. Дудник Л.М. Фіктивні підприємства в кримінальних схемах тіньової економіки //Актуальні проблеми політики: Науково-практичний семінар „Тіньова економіка в інфраструктурі організованої злочинності” (вересень 2004 р.) // Збірник наукових праць Одеського інституту правових наук. – Випуск 26. – Одеса, 2005. – С.198–204.

5. Коломенцев А. Регистратори поднимают цены // Деловой Петербург. – 2002. – 9.07. – (№122). – С.7. Коминко Р.Н., Рудовська Н. Дерегулювання підприємницької діяльності реальність та перспективи // Економіка, фінанси і право. – 1998. – С.20–21.

6. Зеленецький В.С., Фаєр Д.А. Економіко-правова характеристика процесів тінізації і криміналізації кредитно-фінансової і банківської системи України // Веси Фемиды. – 2000. – №3. – С.7–20.

7. Сатуєв Р.С., Шраев Д. Л., Яськова Н.Ю. Экономические преступления в финансово-кредитной системе. – М.: Центр экономики и маркетинга, 2000. – С.27.

8. Забилык И. Подпольщики заводили в тень по „миллиону” в день // Сегодня. – 2001. – №957. – С.8.





Реферат на тему: Правові проблеми фіктивного підприємництва та його різновиди (реферат)


Схожі реферати



5ka.at.ua © 2010 - 2016. Всі права застережені. При використанні матеріалів активне посилання на сайт обов'язкове.    
.