Архів якісних рефератів

Знайти реферат за назвою:         Розширений пошук

Меню сайту

Головна сторінка » Право

Правові підстави та порядок застосування зброї. Обов'язки працівника міліції після застосування зброї (реферат)

Відповідно до статті 12 Закону України «Про міліцію», міліція має право застосовувати вогнепальну зброю у випадках і в порядку, передбаченими цим Законом.

Застосуванню вогнепальної зброї повинно передувати попередження про намір її використання, якщо дозволяють обставини. Без попередження зброя може застосовуватися, якщо виникла безпосередня загроза життю або здоров'ю громадян чи працівників міліції.

Забороняється застосовувати вогнепальну зброю до:

жінок з явними ознаками вагітності;

— осіб похилого віку;

— осіб з наявними ознаками інвалідності;

— малолітніх, крім випадків вчинення ними групового нападу, що загрожує життю і здоров'ю людей, працівників міліції, або збройного нападу чи збройного опору.

У разі, якщо уникнути застосування зброї неможливо, вона не повинна перевищувати міри, яка необхідна для виконання покладених на міліцію обов'язків, і має зводитись до мінімуму можливості завдання шкоди здоров'ю правопорушників та інших громадян. При завданні шкоди міліція забезпечує надання потрібної допомоги потерпілим у найкоротший строк.

Про поранення або смерть, що сталися внаслідок застосування, а також провсі інші випадки застосування зброї працівник міліції зобов'язаний негайно і письмово повідомити своєму начальникові для сповіщення прокурора.

Перевищення повноважень щодо застосування зброї тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

Застосування заходів фізичного впливу, спеціальних засобів, вогнепальної зброї визначені в Кодексі поведінки посадових осіб щодо підтримання правопорядку терміном «сила».

Згідно зі ст. З «Кодексу поведінки...», працівники міліції можуть застосовувати силу тільки в разі крайньої необхідності і в тій мірі, в якій це потрібно для виконання їхніх обов'язків.

У тексті «Кодексу поведінки...» вказано мету, задля досягнення якої може бути застосована сила:

1) попередження злочинів

2) проведення правомірного затримання правопорушників або осіб, які запідозрені в скоєні правопорушення, чи допомога в такому затриманні.

Не може бути застосована сила, яка перевищує необхідні для цієї мети межі. Силою, що перевищує необхідну для виконання завдань міліції межу, слід визнавати таку, що завдала особі, яку затримують, шкоду, явно нерозмірну з небезпечністю посягання та обстановкою захисту.

Щоб застосування сили було правомірним, необхідна наявність правової та фактичної підстав застосування сили, взятих у їх сукупності.

Правова підстава — це наявність складу правопорушення в діях особи, а фактична — необхідність негайного його припинення із застосуванням сили.

Працівник міліції не буде нести відповідальності, передбаченої кримінальним законодавством, за заподіяння шкоди особі, якщо його дії щодо застосування сили відповідали вимогам законодавства, яке регламентує дії в стані необхідної оборони (ст. 15 КК України).

До необхідної оборони прирівнюються дії щодо затримання особи, яка вчинила напад, і доставка її відповідним органам влади. Співробітник міліції попереджує особу, проти якої має намір застосувати силу, коли вважає, що обстановка дозволяє це зробити без шкоди для досягнення мети застосування сили.

Попередження про намір застосування сили подається голосом.

Приведення вогнепальної зброї в готовність є попередженням про застосування її на ураження правопорушника (ст. 15' Закону України «Про міліцію») і не вимагає будь-якого додаткового попередження (пострілом угору, голосом).

Попереджаючи про застосування сили, працівник міліції повинен, якщо дозволяють обставини, дати особі, яка посягає, час для виконання його вимог.

У випадку безпосередньої загрози життю та здоров'ю громадян (тобто такої, яка може негайно перерости в посягання на їхнє життя та здоров'я) сила застосовується без попередження.

Згідно зі статтею 219 Статуту ППСМ, без попередження зброя може бути застосована при раптовому або збройному нападі, нападі з використанням бойової техніки, транспортних засобів, літальних апаратів, при втечі з-під варти зі зброєю або з використанням транспортних засобів, а також для визволення заручників.

Попередження не робиться і тоді, коли внаслідок невчасного застосування або незастосування сили можуть настати тяжкі наслідки (загибель людей, вибух, пожежа, катастрофа на залізничному транспорті). У таких випадках злочинець не може не усвідомлювати, що його злочинні дії можуть бути припинені із спричиненням йому шкоди аж до заподіяння смерті.

Норма, що закріплена в ч. З ст. 12, забороняє працівникам міліції застосовувати силу проти окремих категорій осіб, крім випадків групового або озброєного нападу з їх боку.

До таких осіб Закон відносить:

1) жінок з явними ознаками вагітності;

2) осіб похилого віку;

3) осіб з явними ознаками інвалідності;

4) малолітніх.

До першої категорії слід відносити осіб жіночої статі, які за об'єктивними ознаками сприймаються працівником міліції як вагітні.

До осіб похилого віку належать особи, які сприймаються працівником міліції такими, що внаслідок вікових змін неспроможні створювати небезпеку для життя та здоров'я громадян І працівників міліції.

Особами з явними ознаками інвалідності є такі, які внаслідок відсутності або ушкодження будь-якого органу, втрати його функцій не можуть створювати небезпеку для життя і здоров'я громадян.

Закон не роз'яснює, яких громадян слід вважати малолітніми. Враховуючи процеси, що прискорюють розвиток молоді, особами, що через малолітній вік не можуть створювати небезпеку для життя і здоров'я, вважаються такі, що сприймаються працівником міліції як особи, які не досягли 14-річного віку.

Застосування сили до цих осіб може бути здійснено в таких випадках: 1) вчинення нападу із застосуванням зброї або групового нападу (тобто коли нападаючих не менше, як двоє);

2) вчинення збройного опору.

Виконання покладених на міліцію обов'язків із застосуванням сили допускається тільки в тих випадках, коли ненасильницькі заходи вичерпані і не принесли позитивного результату або коли обставини свідчать про те, що ненасильницькі методи не дадуть позитивного результату.

Спричинення тілесних ушкоджень та заподіяння смерті не є метою застосування сили. Метою її застосування повинно бути припинення злочинного посягання, затримання особи, яка його вчинила, або попередження шкідливих наслідків, що загрожують життю та здоров'ю громадян.

У випадках, коли ситуація все ж таки примушує працівника міліції діяти силовими методами, він повинен прагнути по можливості припинити посягання або провести затримання шляхом спричинення майнової, а не фізичної шкоди.

Коли працівник міліції змушений стріляти по людині, він повинен прагнути зберегти їй життя.

У той самий час при наявності підстав застосування сили допускається спричинення особі, яка затримується, будь-якої шкоди, аж до позбавлення ТІ життя.

Тому працівник міліції, який застосував, наприклад, вогнепальну зброю (з дотриманням усіх інших вимог закону) і прагнув, але не зміг уникнути смерті особи ' (наприклад, стріляв по ногах, але попав у життєво важливий орган), не несе за це юридичної відповідальності.

Мінімум можливості спричинення шкоди — це така мінімальна шкода, без якої виконання покладених на міліцію завдань є неможливим. У деяких випадках спричинення смерті і буде тією мінімальною шкодою, яка може запобігти більш серйозним наслідкам. Так працівник міліції не буде нести відповідальності за вбивство з табельної зброї злочинця, який погрожує розправою заручнику або вибухом гранати, що є в його руці.

Працівник міліції зобов'язаний у випадках, коли він спричинив шкоду громадянину, надати йому необхідну допомогу. Йдеться, в першу чергу, про надання долікарської допомоги. Вона може бути виражена в зупинці кровотечі, виклику швидкої медичної допомоги або доставлені особи, що постраждала, до медичної установи.

Допомога повинна бути надана всім особам, які постраждали від застосування сили (тим, що посягають, затримуються, стороннім особам), незалежно від того, правомірно чи неправомірно була застосована сила. Ненадання допомоги працівником міліції таким особам тягне за собою дисциплінарну або кримінальну відповідальність відповідно до ст. 112 КК України.

Разом з тим, надаючи допомогу особам, що посягали або затримуються, працівник міліції повинен дотримуватися заходів безпеки з тим, щоб він зміг попередити раптовий напад з їхнього боку. Необхідно оглянути їхній одяг та речі, вилучити зброю та предмети, що можуть бути використані в якості зброї.

У всіх випадках застосування зброї, крім виконання вимог, викладених у п. 5 цієї статті (письмове повідомлення безпосереднього начальника), негайно в найкоротші строки має бути повідомлено про подію прокурору. Якщо неможливо безпосередньо повідомити його через начальника, це має бути зроблено через чергового. Це обумовлено тим, що представники прокуратури, яким підслідні кримінальні справи про злочини, скоєні співробітниками міліції, повинні мати можливість своєчасно прибути на місце події для його огляду. Повідомляють прокурора, як правило, телефоном.

Працівник міліції, який застосував силу, не несе за свої дії відповідальності навіть при заподіянні громадянам шкоди, якщо він діяв відповідно до Закону.

Кримінальна відповідальність співробітника міліції настає у випадках, коли він:

використовував фізичний вплив, спеціальні засоби, вогнепальну зброю для скоєння злочину (за відповідними статтями КК України);

— порушив вимоги Закону про необхідну оборону та крайню необхідність. Перевищення меж необхідної оборони вважається перевищенням повноважень щодо застосування сили.

Якщо дії працівника міліції не підпадають під жодну статтю КК України, але при застосуванні фізичного впливу, спеціальних засобів, вогнепальної зброї він порушив вимоги ст. 12—15 Закону України «Про міліцію», то має бути притягнутий до дисциплінарної відповідальності.

Перевищення повноважень щодо застосування сили встановлюється під час службового розслідування.

2.3. Обставини, при яких працівник міліції має право використовувати та застосовувати зброю. Порядок її використання.

Працівники міліції, згідно зі статтею 15 Закону України «Про міліцію», як крайній захід мають право застосовувати вогнепальну зброю у таких випадках:

1) для захисту громадян від нападу, який загрожує їхньому життю і здоров'ю, а також звільнення заручників;

2) для відбиття нападу на працівника міліції або членів його сім'ї, якщо їхньому життю або здоров'ю загрожує небезпека;

3) для відбиття нападу на об'єкти, що охороняються, конвої, житлові приміщення громадян, приміщення державних і громадських підприємств, установ і організацій, а також звільнення їх у разі захоплення;

4) для затримання особи, яку застали при вчиненні тяжкого злочину і яка намагається втекти;

5) для затримання особи, яка чинить збройний опір, намагається втекти з-під варти, а також озброєної особи, яка погрожує застосуванням зброї та інших предметів, що загрожують життю та здоров'ю працівника міліції;

6) для зупинки транспортного засобу шляхом його пошкодження, якщо водій своїми діями створює загрозу життю чи здоров'ю громадян або працівника міліції.

Забороняється застосовувати і використовувати вогнепальну зброю при значному скупченні людей, якщо від цього можуть постраждати сторонні особи.

Працівники міліції мають право використовувати зброю для подання сигналу тривоги або виклику допомоги, для знешкодження тварини, яка загрожує Життю і здоров'ю громадян або працівника міліції.

Застосування вогнепальної зброї є крайнім заходом. Працівникам міліції слід докласти всіх зусиль для того, щоб не застосовувати вогнепальну зброю, розв'язуючи службові завдання іншими засобами. Як правило, вогнепальна зброя не повинна застосовуватися, за винятком випадків, коли правопорушник вчиняє збройний опір або іншим чином ставить під загрозу життя та здоров'я людей і коли інші заходи, що мають менш виключний характер, недостатні для припинення правопорушення або затримання підозрюваного правопорушника. Стаття 15 Закону «Про міліцію» регламентує застосування табельної вогнепальної зброї працівниками міліції. Однак за цими ж правилами слід використовувати вогнепальну зброю, відібрану в правопорушнків, та мисливську зброю, яка може бути власністю співробітника міліції. Перелік випадків, коли застосування вогнепальної зброї буде правомірним, викладений у ст. 15 Закону «Про міліцію», є вичерпним і розширеному трактуванню не підлягає. У випадках, указаних у п. 6 ч, 4 ст. 15, а також у ч. З ст.-15, заподіяння особі шкоди вогнепальною зброєю недопустиме.

Пошкодженим може бути тільки майно (п. 6 ч. 1 — транспортний засіб, ч. З —тварина), в інших випадках працівники міліції, застосовуючи зброю, можуть робити постріли на влучення (аж до позбавлення життя) в особу, що має наміри скоїти злочин або затримується працівниками міліції. Пункт 1 ч. 1 ст. 15 надає працівникам міліції право застосовувати вогнепальну, зброю для захисту громадян від нападу, що загрожує їхньому життю і здоров'ю, а також у випадках звільнення заручників.

У судовій практиці загрозливим для життя або здоров'я визнається напад, який призвів або міг призвести до смерті, тяжких, середньої тяжкості або легких тілесних ушкоджень, що спричинили короткочасний розлад здоров'я або короткочасну втрату працездатності.

Обставинами, що свідчать про загрозу для життя та здоров'я громадян, слід визнавати застосування холодної та вогнепальної зброї, спричинення ударів у життєво важливі органи, спричинення ударів одному громадянину з боку групи правопорушників, завдання ударів, після яких особа не в змозі піднятися і не подає ознак життя, наїзд або спроба наїзду автотранспортом, застосування при різноманітних технічних засобів, обливання паливною або хімічною рідиною, спроба завдати удару пляшкою, кидання каміння у громадян, спроба скинути громадянина з висоти, виштовхування особи з транспортного засобу, що рухається, спроба здійснити підпал або вибух об'єкта, де перебувають люди.

Озброєному захисту працівника міліції від нападу, небезпечного для життя або здоров'я громадян, підлягає будь-яка особа, незалежно від моральних якостей, політичних поглядів, громадянства та будь-яких інших критеріїв.

Заручником є особа, яка насильно позбавлена волі (захоплена та утримується в такому стані проти її волі будь-якою особою або групою осіб) під загрозою вбивства, спричинення тілесних ушкоджень, подальшого утримання або скоєння інших насильницьких дій з метою примушення третьої сторони до будь-яких дій.

Заручник може фізично утримуватися особою, яка здійснила захоплення (правопорушник ховається за заручником, висуває свої вимоги, а в разі їх невиконання погрожує застосуванням проти заручника зброї), в будь-якому приміщенні, транспортному засобі, контейнері, на ділянці землі до виконання висунутих злочинцем вимог.

Застосування вогнепальної зброї допускається тільки проти тих осіб, які безпосередньо беруть участь у захопленні заручників або своїми діями будь-яким способом негативно впливають на стан здоров'я заручників.

Пункт 2 ч. 1 ст. 15 надає право застосовувати зброю для відбиття нападу на працівника міліції або членів його сім'ї, якщо їх життю або здоров'ю загрожує небезпека.

Закон України «Про міліцію» значно зміцнив правову захищеність працівників міліції, вивів їх на один рівень з усіма громадянами у правових гарантіях щодо захисту їх життя та здоров'я. Про це наголошено і в ст.-21. Закону, яка гарантує працівнику міліції та членам його сім'ї захист їхнього життя; честі, гідності від злочинних посягань та інших протиправних дій. Із змісту даної статті випливає, що вогнепальна зброя може бути використана для відбиття не будь-якого нападу на працівників міліції, а лише такого, що створює небезпеку для їхнього життя і здоров'я, а також життя і здоров'я членів їхніх сімей. .Критерії, які, визначають наявність небезпеки для життя і здоров'я громадян, розповсюджуються на працівників міліції без винятків.

Мотиви нападу на працівників міліції (хуліганські спонукання, уникнення затримання, заволодіння зброєю та ін.) не впливають на право застосовувати зброю.

Зброя може бути використана тільки для припинення нападу на працівників міліції, а не інших правопорушень проти працівників міліції (злісної непокори законному розпорядженню або вимогам, ненасильницького опору та ін.).

Не буде правомірним застосування вогнепальної зброї у випадках, коли можливе спричинення шкоди, явно непорівнянної з небезпекою нападу або обставинами захисту (наприклад, застосування вогнепальної зброї у випадках нападу на працівника міліції з боку старої тяжкохворої людини або особи, яка перебуває в стані сильного алкогольного сп'яніння, що робить нереальним здійснення загроз). У таких випадках треба розв'язувати службові завдання ненасильницьким шляхом або використовувати фізичний вплив та спеціальні засоби.

Пункт 3 ч. 1 ст. 15 надає право застосовувати вогнепальну зброю для відбиття нападу на об'єкти, що охороняються, конвої, житлові приміщення громадян, приміщення державних і громадських установ, підприємств і організацій, а також звільнення їх у разі захоплення.

Особи, що вчиняють напад на житлові приміщення громадян, приміщення державних, громадських установ, підприємств і організацій, своїми діями ставлять під загрозу нормальний ритм роботи установ, підприємств, організацій, іноді цілих галузей народного господарства, населених пунктів, регіонів, завдають шкоди майну, загрожують життю та здоров'ю громадян.

Під нападом слід розуміти насильницькі дії, які виражаються у вторгненні, тобто відкритому проникненні в приміщення, всупереч встановленому режиму роботи об'єкта, діючим правилам пропускного режиму, вимогам посадових осіб або волі осіб, які в цих приміщеннях проживають.

Нападом також слід вважати насильницькі дії, що не пов'язані із вторгненням у приміщення, але спрямовані на його пошкодження або знищення.

При розв'язанні питання про застосування, зброї за умов, указаних у п. З даної статті, не має значення мета, з якою було здійснено напад, та інші кваліфікуючі обставини (озброєність нападаючих, їх кількість та ін.). Із змісту статті виходить, що напад може бути як поєднаний із заволодінням майном, так і без нього.

Застосування зброї правомірне лише під час наявного нападу, тобто такого, кий відбувається в межах якогось часу. Він починається з безпосередньої реальної загрози його виконанню і закінчується, у момент припинення його захистом або самим посягаючим.

Працівник міліції, який застосовує зброю для відбиття нападу, має не тільки передбачити його неминучість, але й усвідомлювати необхідність вжиття захисних дій.

Суб'єктивне уявлення працівника міліції про початок нападу має ґрунтуватися на врахуванні фактичних обставин конкретного випадку. При оцінці небезпечного стану особи, яка відбиває напад, слід враховувати реальність негайного переходу загрози в напад.

Право на відбиття нападу виникає не лите в момент суспільне небезпечного посягання, але й за наявності реальної загрози нападу.

Напад не перестає бути наявним, якщо він лише зупинений і в кожну хвилину може розпочатися знову. Напад вважається закінченим, коли він перерваний захистом або припинений самим посягаючим.

Пункт 4 ч. 1 ст. 15 надає право застосовувати зброю для затримання особи, яку застали при вчиненні тяжкого злочину і яка намагається втекти.

Закон обумовлює можливість застосування зброї працівниками міліції проти особи, яку застали при вчиненні тяжкого злочину, наявністю таких обставин:

1. Працівник міліції особисто застав особу при вчиненні злочину. Застосування зброї працівником міліції на підставі свідчень потерпілих та свідків (навіть у тому разі, коли вони прямо вказали на особу як на ту, що вчинила злочин) не може бути визнано правомірним.

2. Особа, яка вчинила або вчиняла тяжкий злочин, на очах працівника міліції намагається втекти, тобто залишити місце події, в тому числі і за допомогою транспортного засобу, або ще до затримання працівником міліції, або, будучи затриманою, здійснити спробу втекти під час доставлення в органи міліції чи перебування там на період, необхідний для прийняття рішення в установленому порядку про її затримання.

3. Обставини події дають працівнику міліції підстави вважати, що дана особа тільки що вчинила, вчиняє або робить замах на тяжкий злочин. Вичерпний перелік тяжких злочинів містить ст. 7 КК України.

Закон не вимагає від працівника міліції, який застав особу при вчиненні тяжкого злочину, вичерпної юридичної кваліфікації цього злочину, але в усіх випадках необхідно, щоб працівник міліції, приймаючи рішення про застосування зброї проти особи, яку він застав при вчиненні злочину, був впевнений, що в діях особи, котра затримується, містяться ознаки будь-якого тяжкого злочину.

Пункт 5 ч.'1 ст. 15 надає право застосовувати зброю для затримання особи, яка чинить збройний опір, намагається втекти з-під варти, а також озброєної особи, яка погрожує застосуванням зброї та інших предметів, що загрожує життю і здоров'ю працівника міліції.

Збройний опір працівнику міліції є самостійною підставою для застосування працівниками міліції зброї.

Збройний опір — це активна протидія будь-якої особи здійсненню працівником міліції своїх службових повноважень, поєднаних із застосуванням чи загрозою застосування вогнепальної, холодної зброї, а також інших речей і предметів в якості зброї.

Зброя — це предмети та пристрої, що призначені для влучення в живу ціль тане мають іншого призначення. Вогнепальна зброя — це будь-яка зброя, вражаючі якості якої обумовлюються дією снаряда, що отримує прискорення силою порохових газів.

До предметів, що використовують правопорушники при здійсненні опору в якості зброї, можна віднести ті, якими можливо завдати тілесних ушкоджень, небезпечних для життя та здоров'я людини. Як показує практика, ними можуть бути: камінь, палиця, пляшка, кухонний ніж, вила, лом, сокира, лопата, молоток, шило, велосипедний ланцюг, хімічні речовини, інші предмети та механізми. У той самий час не можуть розглядатися як предмети, застосовані в якості зброї: відро, сумка, взуття, книга та ін.; навіть у тому разі, коли ними були завдані удари працівнику міліції.

Збройним слід вважати І такий опір, який здійснюється із застосуванням свідомо непридатної зброї або її імітатора, якщо в обстановці, що склалася, працівник міліції не міг і не повинен був сприймати їх як непридатну та імітаційну зброю.

Втеча з-під варти є злочином, який передбачено ст. 183 КК України. За змістом ст. 183 КК України, не має значення вид злочину, у зв'язку з яким особа перебуває, під вартою.

Під особою, яка намагається втекти з-під варти, слід розуміти особу, що була засуджена до позбавлення волі або перебуває в попередньому ув'язненні. Установами для утримання осіб, щодо яких запобіжним заходом обрано взяття під варту, є слідчі ізолятори Міністерства внутрішніх справ, Служби безпеки, а також в'язниці Міністерства внутрішніх справ, що виконують І функції слідчих ізоляторів. В окремих випадках, що визначаються потребою в проведенні слідчих дій, ці особи можуть перебувати в ізоляторах тимчасового тримання або на гауптвахті (ст. 4 Закону «Про попереднє ув'язнення» від ЗО червня 1993 року).

Під втечею розуміється самовільне залишення особою, яка відбуває покарання у вигляді позбавлення волі або перебуває під вартою як підозрюваний, обвинувачений чи підсудний, місця, де вона перебуває з метою постійного чи тимчасового ухилення від подальшого перебування в ньому

При втечі з-під варти:

а) засуджений до позбавлення волі, який перебуває за місцем позбавлення волі (в ході відправлення етапом, виконання робіт поза зоною колонії тощо), утікає з-під конвою, а у випадках, коли, згідно Із ст. 78 ВТК, має дозвіл на пересування за межами колони без конвою, залишає маршрут пересування не повертається до колонії;

б) особа, яка затримана як підозрювана у вчиненні злочину згідно зі ст. 106КПК, або якій під час попереднього розслідування обрано запобіжний захід - взяття під варту, згідно зі ст. 155 КПК, залишає ізолятор тимчасового тримання, слідчий ізолятор чи гауптвахту, втікає з-під конвою, з кабінету слідчого, при проведенні слідчої дії на місцевості, залишає зал суду тощо.

в) суб'єкт залишає установу, де, відповідно до закону, перебувають засуджені до цього виду покарання: виховно-трудові колонії, виправно-трудові ко/іони тюрми, лікарні для ув'язнених, транзитне—пересильні підрозділи.

Під залишенням місця утримання або перебування під охороною слід розуміти навмисне самовільне перетинання (подолання) лінії охорони з метою втечі з-під варти.

Згідно з рекомендаціями МВС України від 6 березня 1995 р. щодо застосування вогнепальної зброї працівниками міліції при припиненні втечі осіб, взятих під варту, відбитті групових нападів злочинців та звільненні заручників, лінією охорони вважається:

а) в Ізоляторі тимчасового тримання — стеля, вікна, двері камер і приміщень, огорожа двору для прогулянок і контрольно-пропускного пункту;

б) у залі судового засідання — стіни, підлога, стеля, двері та вікна зали (кімнати) судового засідання;

в) у камері для утримання підсудних (засуджених) — стіни, стеля, підлога, вікна та двері камери;

г) у кабінеті працівника дізнання, слідчого, прокурора або іншому приміщенні стіни, стеля, підлога, вікна, двері;

д) під час конвоювання в легковому автомобілі — салон автомобіля;

е) під час конвоювання у вантажному автомобілі — борти і підлога кузова;

ж) під час конвоювання у спеціальному автомобілі — стіни, стеля, підлога, двері камер;

з) під час конвоювання у залізничному, пасажирському вагоні — стіни, стеля, підлога, вікно, двері купе;

і) під час конвоювання літаком (вертольотом) —салон, двері (люки);

к) під час конвоювання на гужовому транспорті або пішки — умовна лінія розміщення найближчих до колони конвоїрів.

Якщо втеча супроводжується нападом на працівника міліції, що загрожує його життю або здоров'ю, він застосовує вогнепальну зброю згідно з п. 2 ст. 15 Закону«Про міліцію».

Зброя для припинення втечі з-під варти може бути застосована лише в тому випадку, коли особі, яка здійснює втечу, відомо про взяття її під варту в передбаченому законом порядку. Зброя не може бути застосована проти особи, якщо їй не оголошена постанова, протокол або інші документи, в яких зафіксовано рішення уповноважених на те органів чи посадових Осіб про її затримання або взяття під варту, якщо для1 цього немає інших підстав.

Закон надає працівникам міліції право застосовувати зброю для припинення тільки такої втечі, яка відбувається в них на очах. Зброя може застосовуватися із початку втечі до того моменту, коли особа буде затримана або, навпаки, буде втрачена з поля зору працівника міліції (на це прямо вказано в нормі Закону: "для Затримання особи, яка намагається втекти з-під варти, а не втекла з-під варти”.

Вогнепальна зброя може бути застосована для затримання особи, яка погрожує застосуванням зброї або інших предметів, що загрожує життю І здоров'ю працівника міліції. Загроза життю і здоров'ю працівника міліції не може бути не розцінена як напад на нього.

Пункт 6 ч. 1 ст. 15 дає право працівникам міліції застосовувати зброю для зупинки транспортного засобу шляхом його пошкодження, якщо водій своїми діями створює загрозу життю чи здоров'ю громадян або працівника міліції.

Транспортний засіб — це пристрій, призначений для перевезення людей або вантажу, а також такий, на якому встановлено спеціальне обладнання або механізм (п. 1.9 Правил дорожнього руху). Поняттям «транспортний засіб» охоплюються як механічні, так і будь-які інші транспортні засоби. Закон «Про міліцію» дозволяє працівникам міліції Застосовувати вогнепальну зброю для зупинки будь-яких транспортних засобів незалежно від їх відомчої належності, перебування в момент застосування зброї інших обставин."

Однак треба враховувати, що «Правила застосування спеціальних засобів при охороні громадського порядку в Україні», затверджені Постановою Ради Міністрів УРСР № 49 від 27 лютого 1991 р., забороняють застосовувати пристрої для примусової зупинки автотранспорту, що здійснюють перевезення людей (у тому числі і вантажних автомобілів), автотранспорту, який належить дипломатичним," консульським та іншим представництвам іноземних держав, мотоциклів, мотоколясок, моторолерів, мопедів; а також на гірських шляхах, ділянках шляхів з обмеженою видимістю, залізничних переїздах; мостах, шляхопроводах, естакадах, у тунелях.

При застосуванні спеціальних засобів та зброї за умов, викладених у цій нормі, є дуже високий ризик тяжких наслідків, тому працівникам міліції, виходячи з принципу спричинення найменшої шкоди, слід дотримуватися викладених у правилах обмежень.

Застосовуючи вогнепальну зброю відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 15 Закону «Про міліцію», працівник міліції зобов'язаний вжити всі можливі заходи, щоб не влучити у водія і пасажирів, а також в оточуючих. Стрільбу в даному випадку слід вести, як правило, з близької відстані по задніх колесах транспортного засобу, що переслідується, так, щоб умови застосування зброї гарантували особисту безпеку водіям та пасажирам. Найбільш оптимальними умовами застосування зброї в даному випадку є: рівна, пряма ділянка дороги, відсутність зустрічного транспорту та пішоходів, можливість безпечного з'їзду на обочину.

У законі прямо вказано, що зброя для зупинки транспортного засобу може бути використана тільки шляхом його пошкодження, тобто працівник міліції не повинен застосовувати зброю, якщо не впевнений, що не зможе це зробити без .ризику спричинення вогнепального поранення людям, які перебувають у транспортному засобі, що переслідується, та оточуючим.

Разом з тим працівник міліції, який правомірно застосував зброю для зупинки транспортного засобу, не повинен, на наш погляд, нести відповідальність за смерть та тілесні ушкодження водію, майнову шкоду, що настала внаслідок перекидання, наїзду транспортного засобу, який вийшов з-під контролю цього водія.

Працівник міліції, що зупинив за допомогою зброї транспортний засіб та влучив при цьому у водія, буде нести відповідальність за необережний злочин, за винятком випадків, коли він не повинен був та не міг передбачити таких наслідків. Наприклад, коли куля рикошетом від колеса автомобіля влучає у водія, коли постріл відбувається в момент різкого маневру транспортного засобу, який переслідується, або в момент наїзду транспортного засобу працівника міліції на перешкоду, в результаті чого працівник міліції не може передбачити зміну напрямку польоту кулі.

Якщо водій транспортного засобу маневруванням останнього притискує на швидкості автомобіль працівника міліції до кювета або перешкоди, останній має право застосувати зброю.

Частина 2 ст. 15 забороняє застосовувати вогнепальну зброю при значному скупченні людей, якщо від цього можуть постраждати сторонні особи.

Закон не роз'яснює визначення «значне скупчення людей, тому в практичній діяльності працівник міліції повинен керуватися правилом: «Необхідно утримуватися від застосування вогнепальної зброї, якщо від нього можуть постраждати сторонні особи.

Під сторонніми особами слід розуміти всіх осіб, за винятком тих, проти кого є підстави до застосування зброї.

Треба підкреслити, що працівник міліції, як і всі громадяни, має право на необхідну оборону незалежно від того, є навколо нього люди чи ні. Працівник міліції, що застосував зброю для припинення загрози життю та здоров'ю навіть у багатолюдному місці, не може нести кримінальної відповідальності при умові,, якщо він вжив заходів для того, щоб шкода, спричинена внаслідок його дій, не була надмірною та не була завдана стороннім особам.

У частині 3 ст. 15 Закон надає право працівникам міліції використовувати зброю для подання сигналу тривоги або виклику допомоги, а також для знешкодження тварини, яка загрожує життю і здоров'ю громадян або працівника міліції.

Закон не називає випадків, в яких допомога може викликатися пострілом із зброї.

Виклик допомоги може бути здійснений на законних підставах у випадках, коли кому-небудь загрожує небезпека, при припиненні злочинних дій та затриманні злочинців.

Використовуючи зброю для виклику допомоги, працівник міліції, зрозуміло, розраховує не тільки на допомогу громадян та інших працівників міліції, але й нате, що злочинці або правопорушники припинять свої дії.

Постріли з вогнепальної зброї для подання сигналу тривоги проводяться в безпечному для оточуючих напрямі.

Закон дає право застосовувати зброю для знищення небезпечний тварин, які спричиняють громадянам та співробітникам міліції тілесні ушкодження, або є загроза заподіяння таких ушкоджень. Немає значення, де виникли підстави застосування зброї, є тварина чиєюсь власністю чи ні, занесена вона до Червоної книги чи ні.

Правові підстави застосування зброї виникають уже тоді, коли тварина (найчастіше собака без повідка та намордника) кидається на людей, незалежно від того, перебуває хазяїн тварини поруч чи ні. У випадках, коли хазяїн дає команду тварині, після якої вона атакує працівника міліції та людей, ніякого сумніву в правомірності застосування зброї бути не може.





Реферат на тему: Правові підстави та порядок застосування зброї. Обов'язки працівника міліції після застосування зброї (реферат)


Схожі реферати



5ka.at.ua © 2010 - 2016. Всі права застережені. При використанні матеріалів активне посилання на сайт обов'язкове.    
.