Архів якісних рефератів

Знайти реферат за назвою:         Розширений пошук

Меню сайту

Головна сторінка » Право

Правові основи оплати праці в сільськогосподарських підприємствах кооперативного типу (реферат)

1. Оплата праці являє собою винагороду за живу (професіонально-технічну, розумову) та уречевлену працю, вкладену в сільськогосподарське виробництво. За своїм соціально-економічним змістом вона є економіко-правовою категорією, в основі якої у сільськогосподарських підприємствах кооперативного типу лежить право власності КСГП (СпС, СВК). Таке підприємство зобов'язане винагородити своїх членів за їхню трудову участь у громадському виробництві відповідно до кількості та якості вкладеної праці за попередньо встановленими у цьому підприємстві розмірами (нормами) оплати. Працівник державного чи корпоративного сільськогосподарського підприємства працює в ньому на основі трудового договору і одержує за свою працю винагороду у вигляді заробітної плати. Остання являє собою грошове вираження основної форми винагороди, яку підприємство зобов'язане виплачувати працівникам за їхню працю протягом встановленого робочого часу відповідно до її кількості та якості за попередньо встановленою нормою і не нижче визначеного державою мінімального розміру.

Оплата праці працівників колективних сільськогосподарських підприємств — як членів цих підприємств, так і осіб, що працюють у них за трудовою угодою (договором), провадиться згідно з принципом розподілу за працею з фонду, що є власністю КСГП (СпС, СВК), а рівень оплати праці в кожному такому підприємстві залежить безпосередньо від одержаного обсягу валової продукції та валового доходу підприємства.

Оплата праці працівників сільського господарства становить основну форму винагороди і є головним джерелом коштів для відтворення робочої сили.

2. Застосовувана в сільськогосподарських підприємствах оплата праці розмежовується на основну й додаткову.

Основна оплата праці — це винагорода, що її одержує працівник сільськогосподарського підприємства залежно від кількості та якості вкладеної ним суспільне корисної праці та її результатів, відповідно до систем оплати праці, тарифних ставок, відрядних розцінок, посадових окладів, а також надбавок і доплат у розмірах, встановлених відповідними правовими актами.

Додаткова оплата — це додаткова до основної оплати заохочувальна винагорода, що видається працівникові в заздалегідь передбачених розмірах за вироблену сільськогосподарську продукцію з урахуванням її кількості та якості.

Джерелом матеріальних засобів основної та додаткової оплати праці в сільськогосподарських підприємствах є фонд оплати праці, відповідна частина натуральної продукції, валовий дохід.

У колективних сільськогосподарських підприємствах залежно від умов і результатів їхньої виробничо-господарської підприємницької діяльності використовуються такі форми оплати праці працівників: грошова чи натуральна, або обидві одночасно.

Системи оплати праці працівників сільськогосподарських підприємств

1. Одержаний внаслідок виробничо-господарської підприємницької діяльності колективних і державних сільськогосподарських підприємств госпрозрахунковий дохід є джерелом коштів для оплати праці та інших видів матеріального стимулювання членів колективних підприємств і працівників радгоспів. Цей дохід визначається як різниця між сумою виручки від реалізації сільськогосподарської сировини і продовольчих продуктів (прибутку від виконаних робіт і наданих послуг), а також інших грошових надходжень і матеріальними витратами на виробництво продукції, виплатами відсотків за кредит, страховими платежами, відрахуваннями за спеціальним страхуванням членів колективних підприємств та іншими обов'язковими відрахуваннями. Виплата винагороди за працю провадиться таким чином, щоб забезпечити пряму залежність її розміру від внеску конкретного працівника в підсумкові результати діяльності підприємства.

2. Матеріальною основою оплати праці та інших видів матеріального стимулювання є єдиний фонд оплати праці кожного окремого колективного і державного сільськогосподарського підприємства. Цей фонд має своїм завданням посилення госпрозрахункових принципів у діяльності виробників сільськогосподарської продукції та становить залишок госпрозрахункового доходу після відрахування від нього коштів, які повинні використовуватись для розвитку виробництва, науки і прогресивних технологій, а також на соціальні потреби.

Крім цього, до єдиного фонду оплати праці підприємства спрямовуються також кошти, що їх перераховують заготівельні та переробні підприємства на преміювання працівників за окремі види продукції; кошти на оплату праці, передбачені в кошторисах на утримання невиробничих підрозділів підприємства, джерелами фінансування яких є фонди економічного стимулювання; кошти на оплату праці, які виділяються на капітальне будівництво господарським способом за рахунок усіх джерел фінансування. Єдиний фонд оплати праці використовується для авансування і для оплати праці за підсумкові результати роботи, для матеріального заохочення членів колективних сільськогосподарських підприємств, надання матеріальної допомоги, для оплати працівникам чергових відпусток, виплат (надбавок) за стаж роботи, для забезпечення інших соціальних пільг, а також для утворення резерву з оплати праці.

3. Сільське господарство України — це сполучення основних (зернове господарство, тваринництво, овочівництво) та допоміжних галузей сільськогосподарського виробництва, що виробляють продукти харчування і сировину для переробної промисловості. Кожна з цих галузей характеризується своїми виробничо-технічними умовами та особливостями. Зазначені та інші фактори зумовлюють потребу у використанні відповідних систем оплати праці працівників сільського господарства. Системою оплати праці прийнято вважати певне співвідношення між затраченою працею, вимірюваною згідно з певними показниками, і нарахованими за неї розмірами винагороди. Обрання форми, системи оплати праці та її розміру віднесено до повноважень підприємства (ст. 96 КЗпП).

В сучасних умовах колективні й державні сільськогосподарські підприємства використовують для оплати праці своїх працівників, зайнятих в основних, допоміжних та інших галузях виробництва, такі системи оплати праці: відрядну, акордну, відрядно-преміальну, акордно-преміальну, погодинно-преміальну та інші.

4. Відрядно-преміальна система передбачає оплату праці за виконання денної норми виробітку або її частини, а також за обслуговування тварин і птиці за встановленою нормою, виходячи з визначеного для цієї роботи тарифного розряду та відповідної денної тарифної сітки оплати праці. За якісне і своєчасне виконання робіт нараховується премія у відсотках від основного заробітку за відрядною розцінкою. Цю систему оплати праці доцільно застосовувати тоді, коли немає можливості використовувати акордно-преміальну систему.

5. При акордно-преміальній системі оплата праці провадиться за підсумковими результатами роботи, тобто за вироблену продукцію або за певний закінчений цикл робіт. Крім оплати за встановленими розцінками, за одиницю продукції виплачуються премії у відсотках від вартості надпланової продукції або від суми економії прямих затрат (зниження собівартості продукції).

6. Погодинно-преміальна система оплати праці передбачає оплату за відпрацьовані години, виходячи з розряду виконуваної роботи і погодинної (денної) тарифної ставки, що цьому розрядові відповідає. За якісне виконання робіт нараховується премія у відсотках від одержуваного заробітку. Таку систему оплати праці рекомендується застосовувати на роботах, на яких не можна встановити норми виробітку або норми обслуговування (робота обліковця, касира, сторожа тощо).

7. Засобом ефективного використання наведених систем оплати праці є тарифні сітки, тарифні ставки, схеми посадових окладів і тарифно-кваліфікаційні характеристики, а також відповідним чином визначений фонд заробітної плати — в державному та фонд оплати праці — в колективному сільськогосподарських підприємствах. Питання визначення розміру виплати заробітку вирішуються директором радгоспу, ТОВ або правлінням КСГП, АТ.

Фонд оплати праці у рослинництві визначається за технологічними картами, складеними для кожної культури на основі запланованого обсягу роботи (включно з незавершеним

виробництвом), встановлених норм виробітку і відповідних тарифних ставок. У тваринництві він розраховується виходячи з нормативної кількості працівників, розрахованої за технічно обгрунтованими нормами, професійного складу тваринників і відповідних тарифних ставок.

8. Норма виробітку для розрахунку розцінок встановлюється в сільськогосподарських підприємствах відповідно до конкретних умов виробництва (технології, норми внесення добрив, сортів насіння, умов утримання тварин, ступеня механізації тощо) з урахуванням рівня врожайності та продуктивності, досягнутих за попередні три—п'ять років, або планових показників.

Діленням збільшення тарифного фонду на вартість продукції за нормою виробітку визначається розцінка, яка виплачується підрядному колективові за вироблену ним одиницю продукції.

9. Для нарахування оплати за вироблену продукцію підрядному колективові виділяється фонд авансування. Він не може перевищувати суми тарифного фонду з урахуванням надбавок за класність, звання "Майстер", підвищеної оплати праці на збиранні врожаю і додаткової оплати за якість продукції. Конкретний порядок авансування визначається самим колективом підрядного підрозділу. Розмір авансу може бути встановлено однаковий для всіх працівників або диференційований залежно від складності виконуваних робіт, кваліфікації працівників, видів і марок закріплених за ними тракторів і сільськогосподарських машин.

У галузях тваринництва, де продукція надходить протягом усього року (молоко, яйця тощо), оплата нараховується за встановленими розцінками на продукцію за результатами роботи за місяць. Авансування при цьому не застосовується.

Після завершення сільськогосподарських робіт із підрядним колективом проводиться остаточний розрахунок за вироблену та оприбутковану продукцію. Із суми колективного заробітку, націнок за продукцію вираховується (без урахування надбавок) виданий аванс включно із сумою заробітної плати осіб, залучених на сільськогосподарські роботи.

Праця підрядних колективів може оплачуватися залежно від валового доходу підприємства. Фонд для оплати праці працівників радгоспів, членів КСГП обчислюється як різниця між вартістю виробленої продукції та матеріальними ви-

тратами на її виробництво. При цьому можуть використовуватись різні варіанти його обчислення: на основі показників вартості продукції, що фактично склалася (матеріальних витрат і оплати праці) в кожному окремому підрозділі за останні три—п'ять років, або ж на основі нормативних (планових) показників.

Нормативи (розцінки) оплати праці від одержаного валового доходу визначаються за формулою:

де Р — норматив у відсотках або розцінка за 100 грн. валового доходу;

ФО — фонд оплати праці;

ВП — вартість валової продукції;

МЗ — матеріальні затрати на виробництво продукції.

Нормативи (розцінки) оплати праці від валового доходу встановлюються на кілька років. Підрядному колективові гарантується виплата всього акордного фонду оплати праці незалежно від одержаного підсумкового результату. До остаточного розрахунку за підсумками роботи за рік членам цього колективу виплачується аванс.

10. Для розрахунку фонду оплати праці й винагороди за непідрядні роботи в сільському господарстві використовуються відрядна й погодинна системи. При відрядній системі праця винагороджується за тарифними ставками за виконання норми, при погодинній оплаті — за відпрацьований час. У державних сільськогосподарських підприємствах технічно обгрунтовані норми праці встановлюються адміністрацією за погодженням із профспілковим комітетом. У КСГП норми праці (норми виробітку, часу, обслуговування, кількості) розробляються з урахуванням конкретних організаційно-техніч-них умов і в міру поліпшення останніх переглядаються за участю членів підприємства і спеціалістів. Вони затверджуються рішенням загальних зборів або (за їх дорученням) правлінням підприємства.

11. Норми праці встановлюються щодо кожного виду робіт. Всі роботи в сільському господарстві тарифікуються за шістьма тарифними розрядами. За виконану норму (на відрядних роботах) або за робочий день (робочий час) на погодинних роботах працівникові виплачується тарифна ставка.

Відповідна сітка діє для працівників тваринницьких підрозділів, для працівників, зайнятих на виконанні кінно-руч-них робіт. Для працівників майстерень і цехів із ремонту сільськогосподарської техніки, устаткування та інструменту застосовуються погодинні тарифні ставки.

12. Праця осіб управлінсько-обслуговуючого персоналу винагороджується, як правило, на основі посадових окладів або відповідно до контракту. Державне підприємство самостійно визначає структуру управління і встановлює штати. У колективному сільськогосподарському підприємстві штатну чисельність управлінсько-обслуговуючого персоналу встановлюють загальні збори членів підприємства.

Системи й форми оплати праці працівників, спеціалістів сільськогосподарські підприємства теж визначають тепер самостійно.

Для підвищення заінтересованості керівників і спеціалістів державних і колективних сільськогосподарських підприємств у підсумкових результатах праці визнано за доцільне проводити оплату їхньої праці за рахунок відповідної частини фонду оплати праці, що затверджується власником підприємства або (за погодженням із ним) радою трудового колективу.

13. Тарифна система розцінок і окладів винагороджує фактичну працю працівників сільського господарства, яка відповідає суспільне визначеному рівневі складності робіт і дає середні соціально необхідні результати. Через різноманітність конкретних видів сільськогосподарських робіт і суб'єктивних здібностей кожного працівника винагорода за тарифними ставками вимагає додаткових засобів обліку кількості, якості та результатів суспільне корисної праці. Доповнення і корективи тарифної системи особливо важливі й необхідні при оцінці робіт, результативність яких багато в чому пов'язана з погодними, іншими природними та біологічними факторами сільськогосподарського виробництва, строками виконання найважливіших робіт. Тому в практиці сільськогосподарських підприємств склалися традиційні доплати і надбавки, що коригують тарифні виплати.

14. Інтенсивність і тяжкість праці, швидкість виконання робіт, тобто праця в умовах, що відрізняються від нормальних, винагороджується звичайно збільшенням тарифних ставок за норму виробітку, відпрацьований час або встановленням доплат до тарифних ставок, розрахованих на нормальні

умови праці. Так, підвищені тарифні ставки застосовуються у сільськогосподарських підприємствах на роботах із важкими і шкідливими умовами праці, з особливо важкими і особливо шкідливими умовами праці щодо працівників майстерень і цехів із ремонту сільськогосподарських машин, обладнання та інструменту. За підвищеними ставками проводиться оплата праці також працівників тваринництва, зайнятих на роботах з обслуговування бруцельозної худоби і тварин, хворих на ящур, худоби на відгінних пасовищах та бджіл під час кочівлі з ними за межами землекористування підприємства.

Інтенсивність праці найочевидніше виявляється при розширенні зон обслуговування, обсягу робіт. Керівник державного підприємства за погодженням із профспілковим комітетом може вводити за рахунок економії фонду оплати надбавки до тарифів і окладів працівників за суміщення професій і виконання робіт меншою кількістю працівників.

15. Враховуючи особливо важливе значення збирання врожаю та заготівлі кормів, державні й колективні сільськогосподарські підприємства можуть встановлювати підвищені розцінки за такі роботи. Зокрема, трактористам-машиністам, які працюють на збиранні врожаю, оплата збільшується на 60 або 100 відсотків (залежно від району), всім іншим працівникам — на 15 або ЗО відсотків.

Аби матеріально зацікавити трактористів-машиністів сільськогосподарських підприємств, їм присвоюють, залежно від рівня їхніх знань і досвіду роботи, І, II, III класи кваліфікації. На механізованих роботах, що оплачуються за тарифною сіткою, трактористові-машиністові І класу виплачується надбавка за класність у розмірі 20 відсотків, II класу — 10 відсотків.

2. Особливості матеріальнної відповідальністі працівників сільського господарства в тваринництві

1. Правову основу матеріальної відповідальності членів КСГП та найманих працівників сільськогосподарських підприємств, агрогосподарських товариств усіх форм власності та організаційно-правових форм становлять відповідний пункт Статуту конкретного господарства та розділ IX КЗпП України, яким передбачено правові гарантії при покладенні на працівників матеріальної відповідальності за шкоду, запо діяну підприємству, установі, організації. Зазначені правові норми являють собою відповідні інститути аграрного права і трудового права.

працівників.

Згідно зі Статутом СГП, член підприємства, винний у заподіянні шкоди, несе відповідальність лише за прямі дійсні збитки. Він не відповідає за ту шкоду, яка є для підприємства упущеною вигодою, і не зобов'язаний її відшкодовувати. До збитків не включаються ті доходи або прибутки, що їх підприємство могло б (планувало) одержати, якби не було вчинено правопорушення. Отже, існуючий порядок і умови притягнення працівників, винних у заподіянні шкоди, до відповідальності лише за пряму дійсну шкоду гарантують членові СГП його право на одержання заробітку від трудової участі в громадському господарстві.

Такою ж важливою гарантією є положення закону про те, що працівник, який притягається до матеріальної відповідальності, несе її в обмеженому розмірі — не більше середньомісячного заробітку. Аналогічну правову норму про обмеження матеріальної відповідальності встановлено трудовим законодавством для працівників, які заподіяли шкоду підприємству, установі, організації при виконанні своїх трудових обов'язків. Це означає, що при правовому регулюванні матеріальної відповідальності трудівників законодавець виходить з єдиних принципів такої відповідальності як для працівників державних підприємств, установ, організацій, так і для членів колективного сільськогосподарського підприємства і громадської організації. Такими ж рисами характеризується повна матеріальна відповідальність названих груп працівників.

З метою покриття заподіяних збитків відповідно до ст. 404 ЦПК України проводиться відрахування коштів із заробітку працівника в розмірі не більше 20 відсотків од суми, що має бути виплачена йому кожного разу, а якщо шкоду за-

подіяно розкраданням, а також за наявності інших відрахувань за виконавчими документами — не більше 50 відсотків. Не допускаються відрахування з вихідної допомоги, компенсаційних та інших виплат, на які згідно з законодавством стягнення не накладається.

Відшкодування збитків, що сталися внаслідок загибелі або розкрадання худоби та птиці

1. Члени КСГП, працівники радгоспів, які винні в загибелі, нестачі або розкраданні худоби та інших тварин, несуть відповідальність згідно з нормами законодавства про працю і Статутом КСГП.

Тваринництво колективних і державних сільськогосподарських підприємств іноді зазнає значної шкоди внаслідок порушення особами, які обслуговують худобу й птицю, вимог виробничої та трудової дисципліни. Ці порушення полягають у відсутності належного догляду за тваринами і птицею в нічний час, ненаданні необхідної уваги опаленню тваринницьких приміщень взимку, особливо тих, де утримується молодняк. У разі вчинення такого правопорушення спеціальною комісією, створеною за розпорядженням правління, складається акт, який є підставою для притягнення винних осіб до матеріальної відповідальності.

При визначенні вартості худоби слід керуватися постановою Міністерства економіки України "Про порядок оцінки шкоди від розкрадання, недостачі, знищення та псування матеріальних цінностей" від ЗО квітня 1992 р. № 16, у п. 8 якої сказано, що в разі розкрадання чи загибелі худоби сума збитків визначається за закупівельними цінами, які склалися на момент виявлення даного факту. При цьому відшкодовуються вони в розмірі, що в півтора рази перевищує вартість худоби.

Відшкодування збитків, заподіяних тваринництву, регулюється постановою Кабінету Міністрів України від 22 січня 1996 р. "Про порядок визначення розміру збитків від розкрадання, нестачі, знищення (псування) матеріальних цінностей". Згідно з її п. 5 в разі розкрадання чи загибелі тварин сума збитків визначається за закупівельними цінами, що склалися на момент відшкодування збитків із застосуванням коефіцієнта 1,5.

2. Збитки, викликані нестачею великої рогатої худоби, свиней, овець і коней через недбалість винних осіб, відшкодовуються в розмірі вартості тварин за державними закупівельними цінами. В разі розкрадання цих видів тварин сума збитків зростає в півтора рази проти їхньої вартості за тими ж цінами.

Правління КСГП та адміністрація радгоспу може дозволити особам, винним у загибелі коней, великої рогатої худоби, свиней, овець і кіз, відшкодувати заподіяні збитки здачею підприємству рівноцінних тварин, а також списати з працівників заборгованість за поданими позовами, якщо вони повернули худобу чи виплатили її вартість.

3. Позов про відшкодування збитків подається незалежно від притягнення винних осіб до кримінальної відповідальності.

Особи, винні в загибелі худоби, завідувачі ферм і члени правління, на яких покладено відповідальність за громадське тваринництво, повинні вживати всіх можливих у конкретній ситуації заходів, аби запобігти шкоді, по-господарському використовувати м'ясо та шкіру загиблих тварин. При цьому кошти від реалізації цих продуктів не включаються в суму, яку повинна відшкодувати особа, що заподіяла збитки.

4. Розмір збитків, заподіяних КСГП через крадіжку, загибель або недостачу свійської птиці, бджіл, хутрових звірів, кролів та інших тварин, слід визначати за державними цінами, що склалися на день подання позову.

5. Згідно з законодавством про страхування майна страхуванню підлягають сільськогосподарські тварини, домашня птиця, хутрові звірі, бджоли тощо. В разі загибелі будь-якого з цих видів тварин і птиці важливо визначити, мав місце страховий випадок або ж є причинний зв'язок між неналежним ставленням до своїх трудових обов'язків працівників, які доглядали худобу і птицю, і тим шкідливим наслідком, що призвів до загибелі останніх. При розгляді подібних справ у суді необхідно забезпечити охорону майнових прав як працівників, так і органів державного страхування. Ці питання мають велике практичне значення. Саме тому суд повинен повідомити зазначені органи про час судового розгляду справи. Якщо в заподіянні шкоди господарству винен працівник, орган державного страхування, який виплатив КСГП страхову винагороду, має право (і зобов'язаний — В. Я.) брати участь у

розгляді справи як третя особа із самостійними вимогами про повернення виплачених коштів. Наявність страхового випадку звільняє члена КСГП від матеріальної відповідальності.

Належному застосуванню правових норм, які передбачають притягнення працівників сільського господарства до матеріальної відповідальності, покликані сприяти роз'яснення Пленуму Верховного Суду України, викладені в постанові від 29 грудня 1992 р. "Про судову практику в справах про відшкодування шкоди, заподіяної підприємствам, установам, організаціям їх працівниками".

Згідно з цими роз'ясненнями судам належить з'ясовувати обставини, від яких залежить вирішення питань про покладення матеріальної відповідальності та про розмір шкоди, яку слід компенсувати. Зокрема, встановлювати: наявність прямої дійсної шкоди та її розмір; якими неправомірними діями її заподіяно та чи входили до функцій працівника обов'язки, неналежне виконання яких призвело до заподіяння шкоди; в чому полягала його вина; в якій конкретній ситуації заподіяно шкоду; чи було створено умови, які забезпечували б схоронність матеріальних цінностей і роботу з ними; яким є майновий стан працівника. В разі заподіяння шкоди кількома працівниками в рішенні суду має бути зазначено, які конкретні порушення допустив кожен із них, ступінь його вини та пропорційну їй частку загальної шкоди, за яку може бути застосовано матеріальну відповідальність (відповідного виду і в певних межах).

У постанові зазначено, що за шкоду, заподіяну зайвими грошовими виплатами, неправильною постановкою обліку і зберігання матеріальних чи грошових цінностей, невжиттям необхідних заходів до запобігання простою, випуску недоброякісної продукції, знищення й псування матеріальних чи грошових цінностей, несуть матеріальну відповідальність (у межах прямої дійсної шкоди, але не більше середньомісячного заробітку) винні в цьому директори, начальники та інші керівники підприємств, установ, організацій та їхні заступники, а також керівники й заступники керівників будь-яких структурних підрозділів, передбачених Статутом підприємства, установи, організації чи іншим відповідним Положенням.

Задача

Водій авто ГАЗ-53 "Молоковоз” здавши молоко і повертаючись до господарства на дуже слизькій дорозі (покрита льодом) не справився з керуванням авто і наїхав на електроопору , при цому дуже пошкодив авто. Правління господарства визнало водія повністю винним в аварії і винесло рішення провести ремонт авто за рахунок водія.

Водій, звертаючи увагу на вище зазначені обставини не опогодився з рішенням правління і звернувся до комісії по трудових спорах.

1. Як вирішити справу?

2. Якщо водій не погодиться з рішенням КТС, де можна скаржити рішення комісії?





Реферат на тему: Правові основи оплати праці в сільськогосподарських підприємствах кооперативного типу (реферат)


Схожі реферати



5ka.at.ua © 2010 - 2016. Всі права застережені. При використанні матеріалів активне посилання на сайт обов'язкове.    
.