Архів якісних рефератів

Знайти реферат за назвою:         Розширений пошук

Меню сайту

Головна сторінка » Право

Правові форми використання природних ресурсів у сільському господарстві. Правове регулювання надрокористування в сільському госп (реферат)

Ведення сільського господарства с неможливим без викорис­тання ґрунтів та інших природних ресурсів — у цьому полягає спе­цифіка галузі. Стаття 1 Закону України від 17 жовтня 1990 р. "Про пріоритетність соціального розвитку села та агропромислового комплексу в народному господарстві" (в редакції Закону від 15 травня 1992 р.) проголошує, що пріоритетність соціального розвит­ку села та АПК забезпечується створенням необхідної природно-ресурсної бази для всебічного задоволення виробничих потреб сільського господарства. Використовувати природні багатства кра­їни потрібно раціонально. Тому ці питання регулюються природноресурсовим правом.

Разом з тим, беручи до уваги комплексний характер аграрного права як галузі права, можна сказати, що окремі інститути природноресурсового права є водночас і інститутами аграрного права. Ад­же сільськогосподарська діяльність має своєю передумовою вико­ристання природних ресурсів. Суб'єкти аграрного права повинні знати, які вони мають права та обов'язки щодо природокористу­вання, як належним чином оформити права на використання при­родних ресурсів. Правове регулювання в сільському господарстві має певну специфіку, оскільки в українському природноресурсовому праві діє засада цільового характеру природокористування, тоб­то правові режими використання природних ресурсів різняться за­лежно від того, для яких цілей вони застосовуються. Відтак йти­меться про інститути сільськогосподарського використання при­родних ресурсів як Інститути аграрного права.

Оскільки правовий інститут використання земель сільськогос­подарського призначення розглянуто в попередньому розділі про­понованого підручника, в цьому розділі ми обмежимося лише пра­вовими інститутами сільськогосподарського водокористування, надрокористування, лісокористування, використання тваринного й рослинного світу. Хоча до ЗК ми звертатимемося неодноразово, поза як він має особливе значення для регулювання природноресурсових відносин. Згідно з ч. 2 ст. З ЗК, він має переважну юри­дичну силу перед іншими актами природноресурсового законо­давства. Інакше кажучи, є своєрідною природноресурсовою "конституцією" і посідає чільне місце в системі спеціального природно­ресурсового законодавства. Якщо якийсь акт природноресурсового законодавства суперечить ЗК — застосовуються положення остан­нього. Це важливо знати для правильного розуміння правових при­писів про використання окремих видів природних ресурсів, які часто суперечать ЗК. Оскільки, характеризуючи зазначені інститу­ти сільськогосподарського використання природних ресурсів, ми послуговуватимемося понятійним апаратом теорії природноресур­сового права, коротко нагадаємо його ключові категорії.

Усі форми залучення природних ресурсів до сільськогосподар­ського виробництва можна назвати сільськогосподарським вико­ристанням природи. Використання природних ресурсів, відповідно до ст. 38 Закону України від 25 червня 1991 р. "Про охорону нав­колишнього природного середовища", буває загальним і спеціаль­ним. Загальне використання природних ресурсів, згідно з ч. 2 ст. 38 Закону, полягає в безперешкодному використанні природних ре­сурсів громадянами для задоволення своїх життєвих потреб (есте­тичних, оздоровчих, рекреаційних, матеріальних та ін.) і має певні правові ознаки. Воно здійснюється: а) безоплатно; б) без отриман­ня будь-яких дозволів; в) без закріплення окремих природних об'єктів за певними суб'єктами (без права володіння). Щоправда інколи право загального використання природних ресурсів може бути обмежене власниками природних ресурсів.

Спеціальне використання природних ресурсів, згідно з ч. З ст. 38 — це такий вид використання природних ресурсів, який відзначаєть­ся тим, що: а) природні об'єкти цілком або частково закріплюють­ся за певними суб'єктами на різних правових підставах (здійсню­ється право володіння ними); б) на його здійснення треба отрима­ти спеціальний дозвіл; в) воно є платним.

Фактичне розмежування загального і спеціального використан­ня природних ресурсів провадиться за ступенем екологічного ризи­ку використання природних ресурсів. Критерії такого розмежуван­ня містяться в окремих актах природноресурсового законодавства.

Правова форма використання природних ресурсів — певний правовий режим або закріплений у нормативних актах порядок викорис­тання природних ресурсів. Законодавство України розрізняє такі правові форми (титули) спеціального використання природних ре­сурсів: а) право власності; б) право природокористування (безоплат­не і орендне); в) сервітутне право; г) угода про розподіл продукції; г) право господарського відання; д) право оперативного управління. Разом з тим, оскільки відповідно до ч. І ст. 4 Закону України від 7 лютого 1991 р. "Про власність" і ст. 319 ЦК, власник природного об'єкта на свій розсуд володіє, користується і розпоряджається на­лежним йому майном; він може надати його іншій особі на інших правових підставах, не передбачених законодавством. Таке право власника передбачене ст., 6 ЦК і ст. 134 ГК від 16 січня 2003 р.

Право природокористування як форму спеціального використан­ня природних ресурсів слід відрізняти від права користування як

елемента права власності, поза як право природокористування — це не повноваження, а окремий правовий режим, який може охоплю­вати і володіння, і користування, і розпорядження природними ре­сурсами в межах, визначених власником. Право природокористу­вання відрізняється і від права власності. Хоча це право може включати в себе і володіння, і користування, і розпорядження; во­но завжди є похідним від права власності — саме власник встанов­лює межі природокористування, і право розпорядження природо-користувача не може припиняти права власності власника. Природокористування слід відрізняти і від використання природних ре­сурсів, поза як воно є лише однією з правових форм спеціального використання природних ресурсів разом з правом власності, серві­тутним правом, угодою про розподіл продукції, правом господар­ського відання, оперативного управління та ін.

Правове регулювання водокористування в сільському господарстві

Водні об'єкти широко використовуються в сільському госпо­дарстві: для рибництва, водопою, меліорації, скидання стічних вод та інших сільськогосподарських потреб. Важливим законодавчим актом, який регулює порядок використання водних ресурсів, є Водний кодекс (ВК) України.

Стаття 1 ВК визначає водний об'єкт як природний або створе­ний штучно елемент довкілля, в якому зосереджуються води. По­няття "води" охоплює всі води (підземні, поверхневі, морські), що входять до складу природних ланок кругообігу води. Слід мати на увазі, що водний об'єкт як природний комплекс включає в себе не лише води, але й земельну ділянку, об'єкти рослинного й тварин­ного світу, інші природні ресурси у їх взаємодії, використання яких регулюється відповідними актами природноресурсового законо­давства. Водне законодавство регулює лише використання вод як природних ресурсів.

Всі водні об'єкти поділяються ст. 5 ВК на 2 види, кожен із яких має відповідний правовий режим: водні об'єкти загальнодержавно­го і місцевого значення. До водних об'єктів загальнодержавного зна­чення належать: внутрішні морські води та територіальне море; під­земні води, які є джерелом централізованого водопостачання; по­верхневі води, що розташовані на території більш як однієї облас­ті, а також їх різні притоки; водні об'єкти в межах територій при­родно-заповідного фонду загальнодержавного значення, а також віднесені до категорії лікувальних. Інші водні об'єкти належать до водних об'єктів місцевого значення.

ВК у ст. ст. 47 і 48 визначає фактичні ознаки розмежування за­гального і спеціального використання водних ресурсів. Загальне використання водних ресурсів характеризується незначним наван­таженням на екосистему: забір води здійснюється без спеціальних

технічних пристроїв, а забруднюючі речовини у водні об'єкти не скидаються. Прикладами загального використання водних ресурсів є купання, плавання на човнах, любительське і спортивне рибальс­тво, водопій сільськогосподарських тварин тощо. До спеціального використання водних ресурсів належать забір води із застосуван­ням спеціальних технічних пристроїв і скидання забруднюючих ре­човин у водні об'єкти. На такі види використання водних ресурсів потрібно оформити відповідний дозвіл. У сільському господарстві часто здійснюють полив полів та городів із водних об'єктів із зас­тосуванням спеціальних помп та насосів. При цьому селяни не зав­жди мають дозвіл на спеціальне використання водних ресурсів. Це є порушенням водного законодавства і може тягнути за собою юридичну відповідальність.

Загальне використання водних ресурсів може здійснюватися і на водних об'єктах приватної власності чи наданих у користуван­ня. За ст. 47 ВК, якщо власник чи користувач водного об'єкта не встановив видимих знаків, що забороняють чи обмежують загаль­не використання цього об'єкта, останнє вважається дозволеним без обмежень. Якщо ж власник чи користувач водного об'єкту встано­вив зазначені знаки обмежень, загальне використання водних ре­сурсів на таких водних об'єктах обмежується волею власника.

Багато фермерських господарств або інші сільськогосподарські підприємства бажали б мати у своїй власності водні об'єкти, щоб провадити сільськогосподарську діяльність, зокрема рибництво. ВК у ст. 6 проголошує виключну державну власність на води (вод­ні об'єкти). Але відповідно до ч. 2 ст. 79 ЗК право власності на зе­мельну ділянку поширюється в її межах на водні об'єкти, що на ній розміщені. За ст. 59 ЗК існує право безоплатної приватизації зам­кнених природних водойм загальною площею до 3 га. Власникам земельних ділянок дозволяється створювати у відповідних межах рибогосподарські, протиерозійні та інші штучні водойми. Купівля-продаж і кількість водних об'єктів, які можуть перебувати у при­ватній власності, не обмежується. Отже, оскільки ЗК, як ми вже зазначали, має переважну юридичну силу перед ВК, тому діють са­ме положення ЗК. Це означає, що водні об'єкти можуть перебува­ти у приватній власності у будь-яких розмірах, що їх можна купу­вати й продавати, укладати інші правочини щодо них. Оскільки право спеціального використання водного об'єкта приватної влас­ності посвідчується державним актом про право приватної влас­ності на землю, власник водного об'єкта не зобов'язаний отриму­вати будь-які інші дозволи на спеціальне використання водних ре­сурсів, навіть якщо він здійснює забір води із використанням спе­ціальних технічних пристроїв чи скидає у свій водний об'єкт заб­руднюючі речовини.

Стаття 42 ВК поділяє водокористувачів на первинних і вторин­них. Первинними водокористувачами є особи, що мають власні во­дозабірні споруди і відповідне обладнання для забору води. Вто­ринні водокористувачі (абоненти) — це ті, що не мають власних воповерхневих вол), з Державною геологічною службою (в разі вико­ристання підземних вод) і МОЗ (у разі використання водних об'єк­тів, що є лікувальними1). Порядок погодження та видачі дозволів на спеціальне водокористування затверджений постановою Кабіне­ту Міністрів України від 13 березня 2002 р. № 321. У дозволі на спеціальне водокористування встановлюються ліміт забору води, ліміт її використання та ліміт скидання забруднюючих речовин. У разі настання маловоддя ці ліміти можуть бути зменшені держав­ними органами без коригування дозволу на спеціальне водокорис­тування.

Спеціальні водокористувачі зобов'язані сплачувати державний збір за спеціальне використання водних ресурсів. Згідно з Порядком справляння збору за спеціальне використання водних ресурсів та збо­ру за користування водами для потреб гідроенергетики і водного транспорту, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 16 серпня 1999 р. № 1494, збір за спеціальне використання вод­них ресурсів зобов'язані сплачувати лише юридичні особи та фізичні особи, які є суб'єктами підприємництва. Селяни, котрі не є суб'єк­тами підприємництва, звільнені від сплати цього збору. Це означає, що сільськогосподарським підприємствам для оптимізації оподатку­вання вигідніше оформляти дозвіл на спеціальне використання вод­них ресурсів на одного зі своїх членів, а не на саме господарство.

Стаття 51 ВК передбачає можливість здійснення спеціального водокористування шляхом оформлення договору оренди. Відмін­ність між спеціальним використанням водних ресурсів на праві во­докористування і на праві оренди полягає в тому, що за водокорис­тування власник не повинен сплачувати, крім державного збору за спеціальне використання водних ресурсів. Права та обов'язки во­докористувачів визначені законодавством, а орендарів — у догово­рі оренди, в якому встановлюється орендна плата за домовленістю сторін. ВК забороняє суборенду водних об'єктів, але орендар може передати водний об'єкт іншому водокористувачеві на праві спеці­ального безоплатного водокористування. Це право визначене ст. 51 і п. 6 ст. 43 ВК.

Правове регулювання надрокористування в сільському господарстві.

Надра дедалі активніше використовують для ведення сільсько­господарської діяльності. Зокрема, в недіючих шахтах вирощують гриби, квіти, овочі та інші рослини. Надрами послуговуються для витримування виноматеріалів, зберігання харчової продукції тощо. Корисні копалини місцевого значення і прісні підземні води засто­совують для ведення сільськогосподарської діяльності.

Використання надр у веденні сільськогосподарської діяльності регулюється Кодексом України про надра від 27 липня 1994 р., та іншими актами законодавства про надра. За ст. 1 Кодексу, надра — це та частина земної кори, що розташована під поверхнею суші та дном водоймищ і простягається до глибин, доступних для геологіч­ного вивчення та освоєння. Законодавство не встановлює чіткої межі поверхні землі для розмежування земель і надр як природних об'єктів і визначення режиму правового регулювання. Надра від землі відмежовуються за юридичними ознаками, а саме — за спо­собом використання цих об'єктів. Якщо поверхня землі слугує просторово-операційним базисом для розміщення різних об'єктів або для вирощування сільськогосподарської продукції, ми маємо справу з землекористуванням. Якщо ж видобуваємо корисні копали­ни, вивчаємо геологію землі або здійснюємо підземну діяльність - маємо справу з надрами і повинні керуватися законодавством про надра.

Надра треба відмежовувати і від підземних вод. Згідно з ВК під­земні води належать до державного водного фонду України, а згід­но з Кодексом України про надра, вони є частиною надр. Вихо­дить, що це — природний ресурс з подвійним правовим режимом і, тому, використовуючи підземні води для сільського господарства, слід керуватися і водним законодавством, і законодавством про надра. Труднощі виникають тоді, коли треба оформити дозвіл на спеціальне використання підземних вод: яким законодавством ке­руватися, щоб отримати дозвіл і для сплати збору за спеціальне ви­користання?

Ретельний аналіз законодавства України показує, що слід роз­різняти правовий режим прісних підземних вод і правовий режим мінеральних, термальних, промислових вод. Згідно з п. 1.5 Інструк­ції про порядок обчислення і справляння плати за користування надрами для видобування корисних копалин в редакції наказу Мінекоресурсів, Мінфіну, ДПА, Мінпраці від 13 червня 2000 р. № 51/128/307/128, збір за спеціальне використання надр не справ­ляється за видобуті прісні підземні води, поза як при цьому справ­ляється збір за спеціальне використання водних ресурсів. Отже, під час видобування прісних підземних вод треба керуватися водним законодавством для отримання дозволу і сплати збору за спеціаль­не використання водних ресурсів, а під час видобування мінераль­них, термальних, промислових вод — законодавством про надра, щоб оформити відповідні правові документи і сплатити збір за спе­ціальне використання надр.

Корисні копалини, згідно зі ст. 5 Кодексу про надра — це при­родні мінеральні утворення органічного і неорганічного поход­ження в надрах, на поверхні землі, в джерелах вод і газів, на дні водоймищ, а також техногенні мінеральні утворення в місцях роз­міщення відходів виробництва та лишків продуктів переробки мі­неральної сировини, придатні для промислового використання. За ст. 6 цього Кодексу, корисні копалини за своїм господарським

значенням поділяються на копалини загальнодержавного й місце­вого значення. Віднесення їх до загальнодержавного та місцевого значення здійснюється Кабінетом Міністрів України. Разом з тим ЗК у ст. ст. 90, 95 закріплює поділ корисних копалин на загальнопоширені і незагальнопоширені. Аналіз правового режиму загальнопоширених корисних копалин і корисних копалин місцевого значення за Кодексом про надра, а також за ст. 39 Закону Украї­ни від 25 червня 1991 р. "Про охорону навколишнього природно­го середовища" показує, що правовий режим загальнопоширених корисних копалин тотожний правовому режиму корисних копалин місцевого значення.

Переліки корисних копалин загальнодержавного й місцевого зна­чення затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 12 груд­ня 1994 р. № 827. Визначення корисних копалин як загальнодержав­ного чи місцевого значення поширює на них відповідний режим пра­вового регулювання. Суб'єктів аграрного права більше цікавлять ко­рисні копалини місцевого значення, які вони можуть використовува­ти на праві загального використання надр. До них належать, зокрема, сировина для хімічних меліорантів ґрунтів (вапняк, гіпс, сапропель, га-жа), крейда, граніт, пісковик, галька, гравій, пісок, ракуша, лес, глина легкоплавка, суглинок, супісок тощо. Води, в тому числі прісні підзем­ні, належать до корисних копалин загальнодержавного значення.

Фактичні ознаки розмежування загального і спеціального вико­ристання надр наводяться у ст. 23 Кодексу про надра, яка надає власникам земельних ділянок і землекористувачам право без отри­мання спеціальних дозволів (ліцензій) та без гірничих відводів ви­добувати для сільськогосподарських потреб корисні копалини міс­цевого значення і торф загальною глибиною розробки до 2 м і прісні підземні води — до 20 м та використовувати надра для гос­подарських і побутових потреб. Однак закон не роз'яснює, що ро­зуміти під господарськими і побутовими потребами. На нашу дум­ку, суб'єкти аграрного права мають право використовувати надра для будь-яких сільськогосподарських потреб на праві загального використання надр, крім промислового видобування корисних ко­палин і будівництва підземних споруд.

Щодо спеціального використання надр на праві власності, то, згідно зі ст. 4 Кодексу про надра, надра є виключно державною власністю. Але це положення суперечить ч. З ст. 79 ЗК від 25 жовтня 2001 р., згідно з якою право власності на земельну ділян­ку поширюється І на підземний простір, тобто на надра. Як ми вже зазначали, ЗК має переважну правову силу перед Кодексом про надра. Отже, всі суб'єкти права приватної власності на земельні ді­лянки є водночас суб'єктами права приватної власності на надра під цими земельними ділянками. Це означає, що всі суб'єкти пра­ва приватної власності на земельні ділянки мають право укладати різні угоди щодо надр, які перебувають у їхній власності, а також будувати підземні споруди для здійснення сільськогосподарської діяльності без отримання гірничих відводів.

Разом з тим аналіз гірничого законодавства показує, що право приватної власності на надра не дозволяє здійснювати промисловий видобуток корисних копалин на своїй земельній ділянці. Такий різ­новид діяльності потребує дотримуватися вимог до гірничих підпри­ємств, викладених у Гірничому законі України від 6 жовтня 1999 р. Проте в разі виявлення па приватній земельній ділянці покладів ко­рисних копалин, її власник може укласти угоду щодо використання належних йому на праві приватної власності надр з гірничим під­приємством, яке відповідає вимогам Гірничого закону.

Спеціальне використання надр на праві надрокористування пе­редбачає, відповідно до ст. 19 Кодексу про надра, отримання спеці­ального дозволу (ліцензії) на використання надр і акту гірничого від­воду. Ліцензування надрокористування регулюється ст. 16 Кодексу. Разом з тим ці положення суперечать положенням Закону України від 1 червня 2000 р. "Про ліцензування певних видів господарської діяльності", ст. 2 якого визначає, що види господарської діяльнос­ті, не передбачені ст. 9 нього Закону, ліцензуванню не підлягають. А ст. 9 Закону передбачає в царині надрокористування ліцензування тільки пошуку (розвідки) корисних копалин, видобутку уранових руд. коштовних металів і каміння. Видобування інших корисних копалин ліцензування не потребує. За правилами розв'язання правових колі­зій, переважну юридичну силу в цьому разі матиме саме Закон "Про ліцензування певних видів господарської діяльності" - він містить спеціальну норму щодо ліцензування. Не випадково у прийнятому 12 липня 2001 р. Законі України "Про нафту і газ" вже йдеться не про ліцензування видобутку нафти і газу, а лише про спеціальні дозволи.

Цей правовий припис викликав численні суперечки між надрокористувачами і державними органами. Але закон в даному разі - на боці скасування ліцензування видобутку корисних копалин. От­же, єдиним дозволом на спеціальне використання надр тепер є акт гірничого відводу, за винятком уранових руд, коштовностей і наф­ти й газу, щодо яких діють особливі правила. За ст. 17 Кодексу про надра, гірничим відводом є частина надр, надана користувачам для промислової розробки родовищ корисних копалин та з метою, не пов'язаною з видобуванням корисних копалин. Користування над­рами за межами гірничого відводу забороняється. Гірничі відводи надаються, згідно з Положенням про порядок надання гірничих відводів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 27 січня 1995 р. № 59. На розробку корисних копалин загальнодер­жавного значення і ведення сільськогосподарської діяльності в надрах гірничі відводи надаються Держнаглядохоронпраці. На роз­робку корисних копалин місцевого значення гірничі відводи нада­ються радами обласного рівня і підлягають реєстрації в органах державного гірничого нагляду.

Стаття 21 Кодексу про надра стверджує, що видобування прісних підземних вод і розробки родовищ торфу здійснюються без гірничих відводів, але за умови отримання спеціального дозволу (ліцензії). Зважаючи на скасування існуючого порядку ліцензування надрокористування, можна говорити про те, що торф і прісні підземні води можуть добуватися на праві загального використання надр. При цьо­му суб'єкти аграрного права вже не зобов'язані обмежувати глибину свердловини, поза як вони мають право для видобутку прісних під­земних вод копати криниці глибиною й понад 20 м.

Спеціальне використання надр на праві надрокористування мо­же бути постійним або тимчасовим. Постійне не має заздалегідь встановленого строку. Тимчасове може бути короткостроковим (до 5 років) І довгостроковим (від 5 до 20 років). У разі потреби стро­ки тимчасового надрокористування можуть бути подовжені.

Спеціальне використання надр передбачає необхідність сплати збору. Базові нормативи плати за користування надрами для видобу­вання корисних копалин і Порядок справляння плати за користуван­ня надрами для видобування корисних копачин, затверджені поста­новою Кабінету Міністрів України від 12 вересня 1997 р. № 1014. Щодо підземної сільськогосподарської діяльності, зокрема виро­щування сільськогосподарської продукції під землею, збір справля­ється згідно з Порядком справляння плати за користування надра­ми в цілях, не пов'язаних з видобуванням корисних копалин, зат­вердженим постановою Кабінету Міністрів України від 8 листопа­да 2000 р. № 1682.

Зауважимо, що згідно з гірничим законодавством, збір за видо­буток корисних копалин можна справляти тільки з суб'єктів під­приємницької діяльності. Тому селяни, які мають гірничий відвід на видобуток корисних копалин, але не зареєстровані як суб'єкти підприємництва, звільнені від сплати збору за спеціальне викорис­тання надр. Це правило не поширюється на ведення сільськогос­подарської діяльності під землею, зокрема на витримування виноматеріалів, вирощування сільськогосподарської продукції, збері­гання продуктів харчування — при здійсненні таких видів діяльнос­ті всі суб'єкти спеціального використання надр зобов'язані сплачу­вати збір за спеціальне використання надр.

Відповідно до ст. 55 Кодексу про надра, спеціальне використан­ня надр для сільськогосподарської діяльності здійснюється за відпо­відними проектами, в яких мають передбачатися заходи, що забез­печують знешкодження стічних вод, шкідливих речовин і відходів сільського господарства або локалізацію їх у певних межах, а також запобігають їх проникненню в інші природні об'єкти. Невиконан­ня цих обов'язків може спричинити позбавлення права надрокористування чи обмеження сільськогосподарської діяльності в надрах.





Реферат на тему: Правові форми використання природних ресурсів у сільському господарстві. Правове регулювання надрокористування в сільському госп (реферат)


Схожі реферати



5ka.at.ua © 2010 - 2016. Всі права застережені. При використанні матеріалів активне посилання на сайт обов'язкове.    
.