Архів якісних рефератів

Знайти реферат за назвою:         Розширений пошук

Меню сайту

Головна сторінка » Право

Правові акти державного управління (реферат)

Поняття правових актів державного управління. Іс­нування суспільства і держави, уся організація суспільного життя немислимі без повсякденної державно-владної ді­яльності з управління економікою, адміністративно-пра­вовою сферою, соціально-культурним будівництвом, між­галузевими зв'язками.

Неодмінним інструментом, за допомогою якого держа­ва здійснює управління, є правові акти державного управ­ління. З ними пов'язане здійснення державних функцій і розв'язання будь-якої соціальної проблеми. Саме в них міститься переважна частина всіх наявних у державі пра­вових приписів, які поширюються практично на всі дер­жавні органи, недержавні структури, посадових осіб чи громадян.

Здійснюючись повсюдно, на різних рівнях керівництва, великою кількістю державних органів, акти державного управління здебільшого становлять значну і різноманітну систему правових засобів щодо реалізації законів, закріп­лення і розвитку сучасних громадських відносин.

Отже, встановлення і застосування правових норм без­посередньо пов'язано з актами управління. Більше того, акти управління — це єдиний спосіб створення і застосу­вання правових норм у процесі управлінської діяльності. Визначення поняття правових актів управління — одна з найскладніших проблем сучасного адміністративного права. В юридичній літературі, тому числі й навчальній, їх найчастіше визначають як форму державного управління, документ, волевиявлення, припис, дію.

Основний смисл складностей щодо визначення понят­тя державного управління полягає, головним чином, у з'ясуванні характеру його соціальної природи. Він зумов­лений насамперед одночасною належністю актів до право­вих та управлінських явищ. Зрозуміло, державне управлін­ня розглядати у відриві від права не можна, так само як і право неможливо розглядати без його регулюючих, управ­лінських функцій. Проте саме акти виявилися в епіцентрі взаємозалежностей права й управління, саме їх генетична двоєдність дозволила виділити таку категорію, як юридич­ний механізм управління.

Отже, акти управління мають два джерела особливос­тей: по-перше, правове, по-друге, управлінське. Без право­вих актів не може бути державного управління як такого, водночас без них правова система держави втрачає своє регулююче призначення в сфері дій виконавчої влади.

Дана обставина стала якщо не єдиною, то, в усякому разі, головною й основною причиною настільки різних підходів до визначення поняття правових актів державного управління.

Аналіз різноманітних підходів дозволяє з більшою впев­неністю говорити про існування, принаймні, трьох най­більш поширених точок зору щодо цієї проблеми.

По-перше, правові акти державного управління визна­чають як форми управлінської діяльності держави.

По-друге, правові акти державного управління визнача­ють як документи, що виходять від компетентних органів.

По-третє, правові акти державного управління визна­чають як владні дії державних виконавчо-розпорядчих органів.

Кожна з перелічених позицій відображає особливості та властивості цих актів і може використовуватись для їх ха­рактеристики і визначення поняття. Проте ці властивості й особливості можуть бути або основними, тобто такими, що відображають найістотніші риси усієї сукупності пра­вових актів державного управління, або додатковими, супутніми, тобто деталізуючими і конкретизуючими ці ос­новні властивості. Важливість одних і других безперечна. Водночас вони мають різне значення для з'ясування змісту й сутності актів. Головне смислове навантаження припа­дає на основні властивості, додаткові ж дозволяють глиб­ше і точніше розкрити зміст і визначити сутність правових актів державного управління.

З цього й випливає наше завдання: за допомогою ана­лізу перелічених вище підходів встановити основні власти­вості й визначити поняття правових актів державного уп­равління.

Якщо цілком погодитися з першим варіантом визна­чення, то виявиться, що категорія "правові акти держав­ного управління" співпадає з категорією "правові форми державного управління", що вірно лише частково. Акти державного управління співпадають у такий спосіб лише з двома видами форм. Перша — встановлення норм права (видання нормативних актів управління, адміністративна правотворчість); друга — застосування норм права (видан­ня ненормативних актів управління, індивідуальних актів управління, актів застосування норм права, адміністратив­не розпорядництво).

Отже, даний підхід не може братися за основу, хоча й відображає одну з істотних властивостей актів державного управління.

Що стосується другої точки зору, то цілком очевидно, що характеристика акта тільки як документа не розкриває сутності даного правового явища. Саме визначення до­кумента свідчить про те, що правовий акт управління не лише документ, оскільки не можна його роль і сутність звести до закріплення відповідної інформації різними спо­собами на спеціальному матеріалі. Безумовно, докумен­тальна форма існування правових актів управління відіграє важливу роль у розв'язанні проблеми їх систематизації, зберігання, а також у правозастосовчій практиці. Отже, документ — це форма існування акта управління. За ни­нішніх умов можна впевнено говорити й про інші форми, що виконують аналогічні функції, наприклад, про магнітні носії.

Звідси можна зробити висновок про те, що визначення акта як документа справедливо лише частково, та й то сто­совно конкретних умов і обставин.

Найменш вразливою з позицій відокремлення най­більш значущих ознак правового акта управління виявля­ється третя точка зору.

Саме слово "акт" походить від латинського actus, що в перекладі найчастіше вживається у значенні "вчинок, дія", наприклад терористичний акт. Категорія "державне управ­ління" визначається як діяльність державних органів. Ад­же, будь-яке управління є діяльністю, а будь-який управ­лінський процес — комплексом послідовних дій суб'єктів управління. Не можна управляти не діючи. Не випадково іноді замість управління вживають поняття "управлінська діяльність" чи "діяльність з управління".

Отже, ми визначили правову і найбільш загальну влас­тивість такого правового явища, як правовий акт держав­ного управління. Такі акти — це насамперед дії. Саме дія може братися за основу в розкритті поняття й виробленні визначення правового акта державного управління. Проте слід мати на увазі, що зробити це можна лише з урахуван­ням усіх інших властивостей даного правового явища. Ви­ділена була й інша властивість — правові акти державного управління є двома формами державного управління, при­чому формами правовими.

Третя властивість правових актів державного управлін­ня полягає в їх вольовому характері, відповідно до вольо­вої сутності самого права. Отже, правові акти державного управління — не просто дії, а вольові дії чи волевиявлення.

Четверта властивість: дані акти не тільки волевиявлен­ня. Це волевиявлення, що створюють певний правовий чи юридичний ефект. Завдання юридичного ефекту безпосе­редньо пов'язане з метою управління. Розглянуті акти ви­користовуються для досягнення певної мети в ході здійс­нення завдань і функцій державного управління. Це ціл­ком зрозуміло, бо йдеться про акти управління.

Загальним, спонукальним мотивом прийняття будь-якого акта управління є потреба в юридичному впливі на існуючі в сфері державного управління відносини. Тому юридичний ефект — безпосередня мета юридичного акта. Говорячи про юридичний ефект правових актів державно­го управління, завжди мають на увазі вплив на відповідні відносини у вигляді встановлення (зміни, скасування) правових норм чи у вигляді встановлення (зміни, припи­нення) конкретних правовідносин.

Щодо цього слід зазначити, що певне юридичне зна­чення, як відомо, мають і деякі службові документи, проте вони безпосередньо не вносять змін до системи діючих правових норм і не змінюють конкретні правовідносини. Тобто вони не мають юридичних властивостей норматив­ного і правозастосовчого характеру, властивостей, які роб­лять акт управління правовим. Дана ознака відмежовує правові акти державного управління від інших управлін­ських дій у цій сфері.

П'ята: однією з найважливіших властивостей актів дер­жавного управління є їх державно-владний характер. Саме звідси випливає характер адміністративно-правових відно­син як відносин влади і підпорядкування. Крім цього, за ознакою владності правові акти управління відмежовують­ся від інших управлінських дій і від правових актів, здій­снюваних суб'єктами правовідносин.

Шоста властивість правових актів державного управ­ління — їх підзаконність. Владний характер правового акта управління не означає, що орган, який його видає, діє на свій розсуд, поза будь-якими рамками. Підзаконність пра­вового акта управління означає, що він повинен відповіда­ти усім вимогам законів та інших актів вищестоящих орга­нів як за змістом, так і за порядком видання і формою за­кріплення.

Наголошуючи на важливості підзаконності як власти­вості правових актів управління, треба враховувати і таку специфічну особливість, як участь у підготовці актів бага­тьох людей. На жаль, більшість учасників цього процесу не мають необхідної правової підготовки. За таких умов завж­ди є небезпека виникнення у частини суб'єктів управлін­ської діяльності помилкових уявлень про те, що виражен­ня їх волі в актах управління залежить в основному від їх власного погляду.

Сьома: правовий акт державного управління може ви­ступати варіантом управлінського рішення.

Восьма: правовий акт державного управління прийма­ється винятково повноважним суб'єктом державно-управ­лінської діяльності.

Дев'ята: правовий акт державного управління — це од­ностороннє волевиявлення повноважного суб'єкта дер­жавного управління.

Десята: правовий акт визначає правила належної пове­дінки в сфері державного управління.

Одинадцята: правовий акт державного управління може бути опротестований в установленому чинним законодав­ством порядку.

Дванадцята: правовий акт державного управління у разі недотримання вміщених у ньому юридично-владних при­писів викликає особливі юридичні наслідки, а саме: відпо­відальність винної сторони.

Тринадцята: наявність певної форми провадження (ви­дання) правового акта державного управління. Такі акти провадяться в установленому порядку й офіційно передба­ченою процедурою. Треба зазначити, що такі загальні пра­вила, на жаль, відсутні, а існують лише положення відом­чого характеру.

Все викладене вище дозволяє дати визначення актам державного управління.

Правові акти державного управління — це владні, підзаконні, втілені в установлену форму волевиявлення суб'єк­тів державного управління, що безпосередньо впливають на правові норми і відносини з метою їх удосконалення відповідно до державних інтересів.

Згідно зі своїм призначенням акти управління можуть виконувати найрізноманітніші завдання. Зокрема можуть виступати як юридичні факти, на підставі яких виникають, змінюються і припиняються правовідносини. Яскравим прикладом цього можуть бути випадки встановлення за конкретною особою адміністративного нагляду (для та­ких осіб встановлюється ряд специфічних зобов'язань-обмежень).

Правовий акт державного управління може стати під­ставою для прийняття інших актів управління. Наприклад, рішення обласної державної адміністрації про введення карантину у певній місцевості є підставою для прийняття аналогічного акта районною державною адміністрацією. Затвердження державною адміністрацією правил благоуст­рою територій міст та інших населених пунктів спричиняє застосування заходів адміністративного впливу до поруш­ників (ст. 152 КпАП), тобто прийняття відповідних право­вих актів державного управління (у випадках відсутності таких правил ст. 152 КпАП не діє).

Акт державного управління є доказом для органів вико­навчої і судової влади. Так, наявність рішення про виді­лення особі квартири є доказом його права на вселення в дану квартиру.

Акти управління відрізняються від суміжних державних актів і актів громадських організацій.

Насамперед вони відмінні від законів. Верховенство за­кону щодо акта управління незаперечне, оскільки він має найбільшу юридичну силу. Закон може змінювати, скасо­вувати, призупиняти дію акта управління, останній же аналогічного впливу на закон не здійснює.

Відрізняються акти управління й від судових актів. Су­дові акти (вироки, рішення, визначення) приймаються у зв'язку з конкретними порушеннями правових норм, є на­слідком розгляду на судових засіданнях фактів конкретних відхилень від встановленого правопорядку; вони не вста­новлюють нових правил поведінки.

Акти ж управління приймаються не лише і не стільки у зв'язку з порушенням правових норм. Значна частина пра­вових актів державного управління приймається у зв'язку з розв'язанням конкретних завдань повсякденного керів­ництва господарським, політичним, соціально-культур­ним будівництвом. До того ж багато актів управління (пра­вові акти) містять нові правила поведінки, розраховані на тривалий час.

Судові акти приймаються в особливому процесуально­му порядку, як правило, колегіальне, акти ж управління часто приймаються одноосібне посадовими особами управлінського апарату, що, зрозуміло, не виключає можли­вості прийняття їх колегіальне, наприклад, прийняття, Ка­бінетом Міністрів України постанови.

Акти управління відрізняються від актів, які прийма­ються органами прокуратури. Прокурорські акти, як й ак­ти органів судової влади, пов'язані з конкретними пору­шеннями законів і можливістю таких порушень. У них не вирішуються питання повсякденного керівництва держав­ними справами, оскільки прокуратура не володіє адмініст­ративними функціями. Прокуратура не вирішує індивіду­ально-конкретних справ по суті. Згідно зі статтями 1 і 5 Закону України "Про прокуратуру" органи прокуратури здійснюють загальний нагляд за дотриманням законів, у тому числі й за законністю управлінських актів, які прий­маються органами державного управління.

Відрізняються акти управління і від цивільно-правових договорів, угод. Останні є результатом взаємної згоди двох чи кількох сторін. Акти управління — це однобічні, дер­жавно-владні волевиявлення конкретних органів управ­ління та їх посадових осіб. За незаконне прийняття акта управління несе відповідальність тільки той, хто його ви­дав, а за незаконне укладання цивільно-правової угоди — обидва її контрагенти.

Істотно відрізняються акти органів управління і від ак­тів громадських організацій. Акти останніх є актами не­державними, як правило, не є загальнообов'язковими, ім­перативні лише всередині самих громадських організацій. Акти ж державного управління є державно-владними, за­гальнообов'язковими, у ряді випадків обов'язкові не лише для певних державних органів, а й для громадських органі­зацій.

Нарешті, акти державного управління відрізняються та­кож і від службових документів. Юридичні службові доку­менти хоч і мають юридичне значення (дипломи, атестати, трудові книжки, посвідчення, паспорти тощо), проте вони не містять норм права, що властиво більшості актів дер­жавного управління, які мають підзаконний характер.

Види правових актів державного управління. Відоб­ражаючи усю різноманітність державного управління як найширшої діяльності держави, акти управління також різноманітні й великі за чисельністю.

Незважаючи на цю, безумовно, визначальну ознаку, вони можуть бути класифіковані, упорядковані в однопо­рядкові групи, що й дає можливість чіткіше визначити міс­це кожного акта управління в їх загальній кількості, від­найти вірний, науковий підхід до відбору актів управління при їх систематизації.

Наукова класифікація актів управління дає можливість глибше з'ясувати їх правову природу, визначити роль і значення в управлінському процесі, в розв'язанні загаль­них і спеціальних завдань державного управління, вироби­ти найбільш чіткий і досконалий порядок їх видання, роз­робити дійові заходи щодо забезпечення контролю за їх здійсненням.

За основу класифікації правових актів державного уп­равління беруться найзагальніші і найістотніші їх ознаки і властивості. Такі ознаки і властивості, які відіграють ви­значальну роль у характеристиці правової природи кон­кретних актів. Важливо зазначити, що класифікація має не лише суто теоретичне, а й практичне значення.

У теорії адміністративного права правові акти дер­жавного управління прийнято класифікувати за такими критеріями:

1. За юридичними властивостями;

2. За межею дії;

3. За характером компетенції органів, які приймають акти;

4. За положенням органів, що видають акти, за ієрархією.

Розглянемо класифікацію цих критеріїв.

1. За юридичними властивостями усі правові акти дер­жавного управління поділяються на дві великі групи: нор­мативні (правовстановлюючі, акти загального характеру) та ненормативні (індивідуальні, правозастосовчі, правовиконавчі, окремі адміністративні, акти реалізації норм адмі­ністративного права).

Нормативні акти безпосередньо виражають регулятив­ну функцію адміністративного права. Саме вони містять адміністративно-правові норми, що встановлюють загаль­ні правила належної поведінки. Ці акти розраховані на довготривале, багаторазове застосування з метою регулю­вання однотипних суспільних відносин і не мають персо­ніфікованого (конкретного) адресата.

Правотворче призначення — важлива властивість нор­мативних актів. Нормативний акт не просто викладає від­повідні адміністративно-правові норми, він їх встановлює, вводить юридичні норми до правової системи.

Правотворча роль нормативних актів державного уп­равління знаходить прояв у:

а) конкретизації норм вищої юридичної сили;

б) визначенні типових правил поведінки в галузі дер­жавного управління (митні правила, правила дозвільної системи);

в) втіленні в життя різних соціально-економічних про­грам (програми приватизації);

г) визначенні організаційно-правового статусу суб'єктів адміністративного права;

д) встановленні необхідних обмежень і заборон;

е) формуванні міжгалузевих зв'язків і способів взаємо­дії різних учасників управлінських відносин;

є) забезпеченні охорони встановленого у галузі держав­ного управління порядку відносин.

Ненормативні (індивідуальні) правові акти державного управління мають яскраво виражений правозастосовчий (правовиконавчий) характер. Ці акти завжди є актами за­стосування норм права. Ненормативний (індивідуальний) правовий акт державного управління — це індивідуальний юридичний акт, який розв'язує конкретну управлінську справу, персонально визначає поведінку адресата, має дер­жавно-владний характер, застосовується уповноваженим органом у встановленому порядку.

Основні ознаки акта застосування норм адміністратив­ного права такі:

а) має індивідуальний характер, який виявляється, по-перше, в тому, що він вирішує цілком визначене і конкретне питання; по-друге, в ньому вказується конкретний адресат, який повинен дотримуватись вміщеного в акті припису;

б) має державно-владний характер і обов'язковий для всіх, кому адресований. Виконання акта гарантується, а за необхідності забезпечується примусовою силою держави.

Слід зазначити, що такі акти не завжди містять владні приписи особі, до якої звернена норма безпосередньо. Ін­шими словами, сам акт може бути звернений до однієї особи, а вміщені в ньому приписи — до іншої. Наприклад, наказ про нагородження цінним подарунком. Такий акт безпосередньо звернений до тієї особи, яка таким пода­рунком нагороджена. Водночас вміщені в ньому держав­но-владні приписи спрямовані органу, що зобов'язаний цей подарунок видати;

в) завжди видаються в односторонньому порядку. Вони виходять від компетентного органу (посадової особи) — суб'єкта застосування норм адміністративного права. Дана обставина залишається в силі й тоді, коли акт є результа­том погодження волі учасників правовідносин. Наприк­лад, акти про призначення пенсії, надання відпустки, ма­теріальної допомоги тощо;

г) спричиняє виникнення, зміну, припинення адмініст­ративних правовідносин, тобто є юридичним фактом. Вод­ночас він не тільки юридичний факт. Такі акти виконують і регулятивні функції. Норми адміністративного права ре­гулюють абстрактні управлінські відносини. Ця абстракт­ність нормативних приписів не дозволяє використовувати 'їх для безпосереднього впливу. З цією метою використову­ються акти застосування норм права, які стають самостій­ним засобом управління соціальними процесами.

2. За межами дії (дії актів у просторі й часі) акти поді­ляються на такі:

• що діють на всій території без обмежень у часі (до ак­тів даного виду належать ті, чия юридична сила поширю­ється на всю територію України і не обмежується будь-якими часовими рамками. Наприклад, Указ Президента України "Про забезпечення гласності у процесі приватиза­ції державного майна" від 11 квітня 1995 p.. Постанова Кабінету Міністрів України "Про порядок реєстрації симво­ліки об'єднань громадян" від 26 лютого 1993 р. та ін.);

• що діють на всій території протягом певного терміну (такими є акти, юридична сила яких поширюється на всю територію України, але тільки на певний, спеціально обу­мовлений термін. Іноді їх називають строковими актами, тобто такими, що мають термін дії. До них слід віднести:

акти, що регламентують питання постачання продукції державі, розміщення державних замовлень, формування державних контрактів, встановлення тимчасових норм то­що. Наприклад, Постанова Кабінету Міністрів України "Про встановлення тимчасових норм споживання насе­ленням електроенергії та природного газу, на оплату яких надається субсидія" від 1 грудня 1995 p.);

• що діють на частині території без обмежень у часі (в основному це акти місцевих державних адміністрацій. На­приклад, правила благоустрою територій міст та інших на­селених пунктів, правила торгівлі на базарах тощо. Проте подібні акти часто приймаються Президентом, Кабінетом Міністрів, міністерствами, відомствами. Наприклад, По­станова Кабінету Міністрів "Про першочергові заходи поліпшення стану справ у соціально-виробничій сфері м. Антрацита Луганської області" від 22 січня 1996 p.);

• що діють на частині території протягом певного тер­міну (це в основному акти місцевих адміністрацій). Проте подібні акти часто приймаються Президентом України, Кабінетом Міністрів, міністерствами, відомствами. На­приклад, Указ Президента "Про Північнокримську експе­риментальну економічну зону "Сиваш" від 30 червня 1995 р. У ньому зокрема зазначається: "Підтримати ініціа­тиву Кабінету Міністрів України і створити в порядку експерименту строком на п'ять років Північнокримську експериментальну зону "Сиваш" в адміністративних ме­жах міст Красноперекопськ, Армянськ та Красноперекопського району Автономної Республіки Крим".

Розглядаючи межі дії правових актів державного управ­ління, слід зазначити, що можливий їх "вихід" за межі державного кордону, коли вони регламентують діяльність українських організацій і громадян за кордоном. Наприклад, Постанова Кабінету Міністрів "Про участь Україн­ського контингенту в операції багатонаціональних Сил з виконання угоди на території Боснії та Герцеговини" від 29 грудня 1995 p.

Питання про дію актів управління в часі і просторі без­посередньо стосується проблеми припинення їх дії. В умо­вах режиму законності припинення дії акта зумовлене ря­дом об'єктивних факторів, їх дослідження дозволило виді­лити шість найзагальніших, за якими акти припиняють свою дію. Ними є:

а) виконання вміщеної в акті вимоги (наприклад, спла­та штрафу згідно з постановою). Слід проте зазначити, що виконання акта не у всіх випадках означає припинення його дії. Так, постанова про утворення органу управління не припиняє своєї дії у зв'язку з фактичним створенням органу. Такі акти припиняють свою дію тільки в результаті скасування;

б) настання юридичної події. Наприклад, смерть грома­дянина анулює дію акта про призначення йому пенсії;

в) волевиявлення зацікавленої сторони, коли акт пов'я­заний із здійсненням суб'єктивних прав. У більшості ви­падків тут необхідне видання нового акта;

г) закінчення терміну дії акта, що обумовлений в ньому;

д) поглинання змісту акта новим актом;

е) скасування акта у встановленому порядку;

3. За характером компетенції органів, які видають акти, останні діляться на акти загального, галузевого і функці­онального управління. Перші регулюють управлінські від­носини в усіх сферах і галузях; другі — відносини, пов'я­зані з якоюсь однією галуззю державного управління;

треті — регулюють одну чи кілька державних функцій. До першої групи актів державного управління належать: акти Президента України, Кабінету Міністрів України, місце­вих державних адміністрацій. До другої — акти управління галузевих міністерств, комітетів, відомств, а також керів­ників галузей і служб місцевих державних адміністрацій;

до третьої — акти функціональних органів управління (по­даткова адміністрація).

4. За положенням органів, які приймають акти, за ієрар­хією, останні класифікуються залежно від того, які органи їх видають. При цьому для різних органів управління вста­новлені різні назви актів.

Президент України видає укази і розпорядження.

Кабінет Міністрів України — постанови і розпорядження.

Акти управління Президента і Кабінету Міністрів мо­жуть бути нормативними й індивідуальними, їх норматив­ні акти, поряд з законами, становлять правову основу всіх інших актів державного управління.

Міністерства, комітети, відомства, як правило, видають накази й інструкції.

Голови державних адміністрацій видають розпоряджен­ня, а керівники структурних підрозділів державних адмі­ністрацій — накази.

Державні адміністрації наділені правом приймати рі­шення, що передбачають за їх порушення адміністративну відповідальність.

Накази — самостійний різновид управління. Вони мо­жуть бути як нормативними, так й індивідуальними. Нака­зами міністрів та керівників інших відомств можуть вводи­тися в дію положення, устави, правила, інструкції.

Інструкція завжди є нормативним актом, який встанов­лює порядок застосування (виконання) законів, указів, ак­тів вищих органів управління, проведення організаційних заходів чи матеріально-технічних операцій.

За загальним правилом акти управління, що прийма­ються міністрами і керівниками інших центральних ві­домств, діють у сфері функціонування даного міністерства і відомства й обов'язкові для виконання усіма підвідомчи­ми їм органами, міністерствами, установами, організація­ми та їх посадовими особами.

Але в деяких випадках такі акти управління мають над­відомчий характер, поширюють свою дію за межі даної уп­равлінської системи, обов'язкові для виконання органами, підприємствами, установами, організаціями та їх посадо­вими особами, що не входять до даної системи.

Серед нормативних актів місцевих органів державної виконавчої влади особливе місце займають рішення, що передбачають адміністративну відповідальність за їх по­рушення.

Відповідно до Положення про обласну. Київську, Се­вастопольську міську державну адміністрацію та Положен­ня про районну, районну у містах Києві та Севастополі державну адміністрацію, вказані органи державної вико­навчої влади приймають відповідно до законодавства рі­шення, що передбачають за 'їх порушення адміністративну відповідальність, з питань боротьби із стихійним лихом і епідеміями, також рішення з питань боротьби з епізоотіями, за порушення яких встановлено відповідальність Ко­дексом України про адміністративні правопорушення.

Крім цього, обласні Київська і Севастопольська міські державні адміністрації затверджують правила, за порушен­ня яких передбачено адміністративну відповідальність ст. 152 (порушення правил благоустрою територій міст та інших населених пунктів), ст. 159 (порушення правил торгівлі на ринках), ст. 182 (порушення тиші в громад­ських місцях) Кодексу України про адміністративні право­порушення.

У таких рішеннях завжди чітко визначений орган, на який покладається обов'язок здійснення контролю за його виконанням. У більшості випадків такі контролюючі функції покладаються на міліцію, що виступає кон­тролюючою інстанцією чи самостійно, або спільно з інши­ми органами державного управління (наприклад, з органа­ми охорони здоров'я з питань дотримання санітарних правил, органами торгівлі — з питань дотримання правил торгівлі).

Вони в обов'язковому порядку публікуються у місцевій пресі для загального ознайомлення населення, а тексти деяких з них вивішуються, крім цього, у найдоступніших для населення місцях.

Рішення мають відповідні реквізити, а саме: назва орга­ну, що прийняв рішення, дата і місце його прийняття, по­рядковий номер, назва самого рішення, окреслення тери­торії, на яку поширюється рішення, перелік встановлених зобов'язань, дані про відповідальних за невиконання да­ного рішення, перелік державних органів, що здійснюють контроль за виконанням рішення, розмір санкції, термін вступу рішення в силу, підписи посадових осіб, які висту­пають від імені органу, що прийняв рішення.

Вимоги, що ставляться до актів державного управ­ління. Акти державного управління повинні відповідати законам і підзаконним актам вищих органів державного управління. Незаконний акт управління автоматично ви­знається недійсним.

Будь-який акт державного управління повинен бути прийнятий компетентним органом і в межах його повно­важень. Чітке визначення компетенції кожного органу державного управління на видання акта управління, тобто забезпечення правильного уявлення про коло питань, які підлягають веденню даного органу, є обов'язковою умо­вою правильного здійснення функцій і завдань кожним органом державного управління.

Акти державного управління повинні видаватися в пев­ному порядку з дотриманням процесуальних правил. Наприклад, одні акти видаються колегіальним органом, інші — єдиноначальним; одні публікуються у місцевій пресі, інші — просто доводяться до відома виконавців тощо.

Однією з важливих вимог, які ставляться до актів дер­жавного управління, є дотримання певної форми акта.

Найчастіше акти державного управління втілюються у письмовій формі, мають певну назву, підписуються певни­ми посадовими особами, нумеруються, датуються, забез­печуються іншими реквізитами. Деякі акти державного уп­равління втілюються, у, так би мовити, конклюдентну форму (дорожні знаки).

До актів державного управління у ряді випадків можуть бути поставлені й інші додаткові вимоги. Так, деякі з них можуть бути видані лише за наявності спеціального дозво­лу вищого органу; деякі можуть бути прийняті лише в межах певного терміну; деякі вимагають наступного за­твердження вищого органу. Письмові акти державного управління повинні бути викладені грамотною, чіткою, загальнодоступною мовою, конкретно формулювати вміще­ні в них вимоги.

При порушенні певних вимог закону акти державного управління можуть бути визнані неправомірними, і, за­лежно від характеру порушень, не породжувати юридич­них наслідків з моменту їх прийняття (порушення закону);

виявитися заперечними, тобто такими дефектними акта­ми, які обов'язкові до виконання, але можуть бути запере­чені заінтересованими органами чи особами у судовому або адміністративному порядку.

В праві, в тому числі адміністративному, діє презумпція законності прийнятих актів управління. Питання про ви­знання даного акта неправильним, дефектним вирішуєть­ся компетентним державним органом.

Особливі завдання щодо забезпечення законності вида­них органами державного управління актів покладаються на органи прокуратури. В порядку здійснення загального нагляду органи прокуратури можуть оскаржити будь-який акт будь-якого органу державного управління. Копії най­важливіших актів, які приймаються органами державного управління, направляються ними, як правило, органам прокуратури, які й здійснюють загальний нагляд за закон­ністю їх прийняття і відповідності їх закону, що передба­чено Законом України "Про прокуратуру" від 5 листопада 1991 p.


ЛІТЕРАТУРА:

1. Коментар до Конституцій' України. — К., 1996.

2. БахрахД. Н. Административное право: Учебник для ву­зов. - М.,1997.

3. Брэбан Г. Французское административное право. — М., 1988.

4. Драго Р. Административная наука.М., 1982.

5. Коваль Л. В. Адміністративне право України: Курс лек­цій. - К., 1998.

6. Муниципальное право. — М., 1997.

7. Овсянко Д. М. Административное право. — М., 1997.

8. Тихомиров Ю. А. Публичное право. — М., 1995.

9. Тихомиров Ю. А. Курс административного права и про­цесса. - М., 1998.

10. Юсупов В. А. Теория административного права. — М., 1985.





Реферат на тему: Правові акти державного управління (реферат)


Схожі реферати



5ka.at.ua © 2010 - 2016. Всі права застережені. При використанні матеріалів активне посилання на сайт обов'язкове.    
.