Архів якісних рефератів

Знайти реферат за назвою:         Розширений пошук

Меню сайту

Головна сторінка » Право

Правове забезпечення діяльності у сфері будівництва: недоліки та шляхи удосконалення (реферат)

Головні напрями розвитку будівельного комплексу в країні формуються, виходячи з основних пріоритетів стратегії економічного та соціального розвитку України на 2002–2011 роки, визначені у Посланні Президента до Верховної Ради України [1]. Соціально-економічний розвиток держави потребує нарощування інвестиційних ресурсів, поліпшення структури інвестиційних джерел, оптимізації напрямів їх вкладання та створення однакових правових умов для всіх учасників інвестиційного процесу.

Але через незавершеність розпочатих перетворень, слабкість, а нерідко й відсутність реальних важелів державного управління економіка України залишається вразливою ланкою перед злочинним та корупційним тиском. Певною мірою криміналізовані й "тінізовані” практично всі сфери економіки, у тому числі й будівництво.

Однією з головних причин загострення криміногенної ситуації у сфері будівництва та масового поширення в ній правопорушень є те, що держава втратила контроль над державними підприємствами, які до 90-их років минулого століття стабільно працювали та забезпечували надходження коштів до державного бюджету. Як наслідок, разом з ліквідацією державної монополії на будівництво, було завдано великої шкоди економіці України.

З точки зору одержання прибутків, сфера будівництва є дуже привабливою для організованої злочинності. Організовані злочинні угруповання, користуючись відсутністю належного обліку та контролю, можливістю швидкого отримання надприбутків, недосконалістю та постійними змінами чинного законодавства, активно проникають у сферу будівництва, чим створюють додаткові перешкоди на шляху до виходу держави з економічної кризи.

У сфері будівництва щороку виявляються численні факти хабарництва, розкрадання державної й колективної власності, заниження оціночної вартості об'єктів, безпідставного списання основних фондів, завищення кредиторської заборгованості, фальсифікації документів, приховування прибутків від оподаткування, шахрайства з фінансовими ресурсами, легалізації "брудних” коштів, використання протиправних фінансових схем, що завуальовані через недосконалість законодавства та інші протиправні діяння корисливого спрямування.

Криміналізація будівництва призводить до зменшення надходжень до бюджету держави, зменшення іноземних інвестицій в економіку України, до монополізації галузі та послаблення легітимної економіки. Так, лише підрозділами МВС України у 2001 р. у сфері будівництва зареєстровано 288 злочинів, а у 2002 р. їх кількість становила вже 413.

Матеріальні збитки від злочинів у сфері будівництва у 2002 р., порівняно з 2000 р., зросли у 14 разів, разом з тим покращилися показники щодо їх відшкодування (з 56 % – у 2000 р. до 89 % – у 2002 р.), у 2002 р. сума встановлених матеріальних збитків становила 2,2 млн грн.

За матеріалами ГоловКРУ України у 2002 році найбільш поширеними серед виявлених фінансових порушень були незаконне і не за цільовим призначенням витрачання бюджетних коштів при виконанні бюджетних програм, оплаті вартості будівельних та ремонтних робіт, послуг, матеріальних цінностей.

Нерідко представники злочинного середовища та "тіньового” бізнесу прагнуть використати зміну форм власності як реальну можливість легалізувати здобуті незаконним шляхом кошти, прибрати до рук найбільш прибуткові будівельні підприємства. Складнощі перехідного періоду від адміністративно-командної системи господарювання до ринкової економіки призвели до дестабілізації соціально-політичної та економічної ситуації в країні, що активно використовують у своїх корисливих цілях організовані злочинні угруповання. Організована злочинність постійно намагається захопити в ринковій господарській системі ключові позиції, монополізувати не тільки сферу незаконного підприємництва, але й провідні сегменти легального бізнесу, встановити контроль над прийняттям найважливіших рішень у сфері економічної політики держави, проникнути до владних структур або використовувати їх представників у своїх цілях. Часто контрольний пакет акцій державних підприємств, що приватизуються, опиняється в руках корумпованих чиновників. Вони за хабарі сприяють оформленню необхідних документів, заниженню за домовленістю з покупцем вартості об'єктів тощо. Питома вага осіб керівної ланки, які вчиняють такі злочини у загальній кількості виявлених осіб залишається високою: майже кожен третій – керівник підприємства або його структурного підрозділу, та майже кожен десятий – фінансово-бухгалтерський працівник або матеріально-відповідальна особа. Все частіше у поле зору правоохоронців потрапляють державні службовці. Таких осіб виявлено у 2000 р. – 3, у 2001 р. – 10 та у 2002 р. – 6.

Основними чинниками, що сприяють поширенню злочинів у сфері будівництва та негативно впливають на процеси протидії, є:

– підвідомчість підприємств, що займаються будівництвом, різним міністерствам та відомствам;

– використання ними при проведенні робіт великої кількості субпідрядних підприємств, які між собою структурно не пов'язані, використовують різні форми бухгалтерського обліку та оподаткування;

– використання приватних підприємців, у яких практично відсутній бухгалтерський облік, для виконання ними за виконавців додаткових робіт;

– використання дешевої робочої сили будівельних бригад з інших регіонів, розрахунки з ними готівкою без складання відомостей та ведення обліку кадрів.

Поряд із названими чинниками, слід звернути увагу на недосконалість нормативної бази, що регулює діяльність у сфері будівництва. Аналіз понад 180 нормативних документів, виданих потягом 1992–2002 pp. у сфері будівництва, свідчить про те, що їх значна кількість повторюється на різних рівнях структури державного управління, а це свідчить про невиконання або виконання не в повному обсязі поставлених завдань та відсутність коштів. Жоден нормативно-правовий акт не несе в собі інформації про стан протидії корупційним проявам у сфері будівництва і не передбачає заходів по усуненню причин і умов, що є підґрунтям для корупційних правопорушень. Тому, на нашу думку, окремі з цих нормативно-правових актів потребують внесення змін та доповнень.

Так, наприклад, на сьогодні в Україні на законодавчому рівні врегульовані питання проведення торгів (тендерів) у будівництві, проблеми приватизації об'єктів незавершеного будівництва.

На сьогодні в Україні закупівля всіх товарів і послуг, у тому числі й на будівельні роботи, що повністю або частково здійснюються за рахунок державних коштів, регулюється нормами Закону України від 22 лютого 2000 р. "Про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти” [2, с. 78–101]. Всі питання, що стосуються координації закупівлі товарів, робіт і послуг, віднесено до компетенції спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади – Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції України.

Разом з тим, практика застосування норм Закону України "Про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти” свідчить про недосконалість деяких норм цього Закону.

Перш за все, це стосується такого принципового питання, як вартісна межа предмету закупівлі, нижче від якої застосування процедури торгів не є економічно доцільним. Важливою умовою для оголошення тендеру є також наявність гарантій щодо своєчасного і в повному обсязі отримання замовником коштів на будівництво. Відсутність фінансових гарантій щодо повного та своєчасного фінансування капітальних вкладень і відповідальності за це не дає підстав оголошувати тендери на закупівлю будівельних робіт, як це визначено даним Законом.

З метою створення умов для припинення практики укладання договорів з підприємствами на держзамовлення необхідно передбачити у Законі норму застосування процедури торгів (тендерів) на всі види закупівель тільки за умови надання гарантій фінансування закупівель головним розпорядником бюджетних коштів.

На законодавчому рівні закріплені також питання приватизації об'єктів незавершеного будівництва (ОНБ), зокрема щодо складання переліків для приватизації, порядку прийняття рішення про приватизацію тощо, а також передбачено можливість вибору способів продажу ОНБ залежно від їх стану: на аукціоні, за конкурсом, шляхом викупу, внесенням до статутного фонду господарського товариства з наступною приватизацією, під розбирання.

Згідно з Дорученням Кабінету Міністрів України від 19 липня 1999 р. № 19714/10 Радою Міністрів АР Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями розроблені регіональні програми "Завершення недобудов”.

Постановою Кабінету Міністрів України від 27 серпня 2000 р. № 1347 визначені обсяги завершення недобудованого житла протягом 2000-2004 років у розрізі регіонів. Постановою Кабінету Міністрів України від 31 січня 2000 р. № 168 "Про порядок передачі права на завершення припинених будівництвом об'єктів житла” запроваджено механізм залучення інвесторів для завершення будівництва об'єктів житла та визначено порядок передачі права на їх завершення. Впровадження цих заходів спрямоване на скорочення обсягів незавершеного будівництва. Проте, для остаточного вирішення зазначеної проблеми, цих заходів явно не достатньо.

Однією з обов'язкових процедур, що передують затвердженню проектів будівництва, є проведення державної експертизи, порядок здійснення якої встановлений відповідними рішеннями Кабінету Міністрів України. Ним передбачено, що державна експертиза має проводитися тільки комплексно з покладанням обов'язків головної організації на служби Укрінвестекспертизи. Зазначені служби, разом з іншими основними завданнями, повинні у встановленому порядку укладати договори із замовниками та співвиконавцями, забезпечувати дотримання державної дисципліни здійснення експертиз по конкретних проектах. Результатами роботи виконавців складових частин комплексної державної експертизи є офіційні висновки, оформлені згідно з вимогами, прийнятими Міністерством охорони здоров'я, Міністерством екології та природних ресурсів, Міністерством внутрішніх справ України, Державним комітетом України з енергозбереження.

Узагальнений комплексний висновок, який може бути:

– позитивним з рекомендацією до затвердження, з встановленням відповідних техніко-економічних показників;

– з рекомендацією щодо доопрацювання і подання на повторний розгляд після усунення недоліків та зауважень відповідних виконавців комплексної державної експертизи;

– з висновком щодо неможливості реалізації такого проекту будівництва.

Після цього висновки передаються відповідальному виконавцю комплексної державної експертизи – службам Укрінвестекспертизи. Всі ці процедури потребують значного часу. Загальний термін виконання комплексної державної експертизи визначається договором
залежно від категорії складності, типовості та особливостей проектів будівництва в межах від 15 до 45 днів. Питання спрощення зазначених процедур було вирішено лише у січні 2003 року.

З метою поліпшення інвестиційних умов в Україні в цілому та підприємницької діяльності зокрема на виконання Доручення Кабінету Міністрів України Держбудом України було здійснено заходи щодо спрощення системи дозволів, зменшення витрат та скорочення термінів підготовки відповідних погоджень при реалізації проектів будівництва.

У розвиток положень Закону України від 18 вересня 1991 р. "Про інвестиційну діяльність” [3] та Постанови Кабінету Міністрів України від 11 квітня 2002 р. № 483 "Про порядок затвердження інвестиційних програм і проектів будівництва та проведення їх комплексної державної експертизи” Держбудом України були розроблені Рекомендації щодо удосконалення порядку проведення комплексної державної експертизи проектів будівництва та взаємодії співвиконавців її складових частин.

Однак, названі Рекомендації не допомогли повністю вирішити окреслені питання на місцевому рівні. Аналіз стану справ в регіонах виявив порушення процедури здійснення державної експертизи, необґрунтоване збільшення термінів її проведення, завищення розміру плати за виконання експертизи, особливо по проектах, які реалізуються за рахунок недержавних коштів, що призводить до негативних наслідків.

Для впорядкування на регіональному рівні процедури здійснення комплексної державної експертизи, яка б відповідала повною мірою положенням законодавчих актів, та з метою скорочення термінів і зменшення вартості проведення експертизи, а також врегулювання питання щодо розподілу коштів між виконавцями складових частин комплексної державної експертизи проектів будівництва, на нашу думку, необхідно вжити додаткових заходів, видати офіційний нормативно-правовий акт.

Для скорочення термінів проведення комплексної державної експертизи проектів будівництва, слід ширше розповсюджувати практику залучення спеціалістів установ та організацій незалежно від форм власності і відомчого підпорядкування, які мають відповідний науковий та фаховий рівні.

Актуальними для галузі будівництва залишаються питання інвестування. Ринкові умови господарювання вимагають формування нових засад взаємовідносин учасників інвестиційного процесу в капітальному будівництві. Законодавством України визначено сферу державного регулювання інвестиційної діяльності і, перш за все, в частині державних інвестицій, яке передбачає управління державними інвестиціями, в тому числі шляхом створення рівних умов їх реалізації для всіх учасників інвестиційної діяльності, зокрема замовників, підрядників та інвесторів.

З метою створення умов для стимулювання інвестиційної діяльності у будівництві, узгодження інтересів інвесторів та органів місцевого самоврядування та, виходячи з того, що пайові внески замовників залишаються важливим додатковим джерелом фінансування будівництва об'єктів соціальної сфери та інженерно-транспортної інфраструктури, Кабінет Міністрів України 30 грудня 2000 р. прийняв Постанову № 1930 "Про встановлення граничного розміру залучення коштів замовників на розвиток інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населених пунктів”. Постановою визначено, що граничний розмір залучення коштів замовників на розвиток інженерно-транспортної та соціальної інфраструктур населених пунктів з урахуванням вартості робіт, передбачених вихідними даними на проектування, не може перевищувати 25 % вартості будівництва об'єкту, незалежно від його функціонального призначення.

Реалізація норм цієї Постанови Кабінету Міністрів України сприятиме стимулюванню інвестиційної діяльності, збільшенню обсягів будівництва і, в першу чергу, житла, створенню додаткових робочих місць, збільшенню надходжень до бюджетів.

Разом з тим, окремі державні обласні адміністрації розмір відрахувань на розвиток інженерно-транспортної інфраструктури населених пунктів встановлюють не від вартості будівництва конкретного об'єкту, як це визначено Постановою Кабінету Міністрів України, а від річного обсягу капітальних вкладень підприємств та організацій, що здійснюють свою діяльність на території області.

Наявними є випадки, коли відрахування на розвиток вищезазначеної інфраструктури населених пунктів вимагають і від замовників робіт із сейсморозвідки, розвідувального буріння, які не відносяться до об'єктів містобудування і не потребують отримання дозволів на будівництво.

Відповідно до Закону України від 30 червня 1999 р. "Про джерела фінансування органів державної влади” (ст. 2) органи державної влади здійснюють свою діяльність виключно за рахунок бюджетного фінансування в межах, передбачених Законом України про Державний бюджет України на відповідний рік. Кошти на фінансування органу державної влади передбачаються у Державному бюджеті України окремим рядком.

На виконання зазначеного Закону Кабінет Міністрів України Постановою від 6 вересня 2000 р. № 1401 затвердив Типове положення про управління капітального будівництва обласної, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій, яким встановлено, що зазначені управління утримуються за рахунок коштів Державного бюджету України. Визначено, що, починаючи з 2001 року, для управлінь капітального будівництва обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій кошти, передбачені у вартості будівництва на утримання служб замовника, зараховуються до доходів спеціального фонду Державного бюджету України як власні надходження.

Проте, на сьогодні в регіонах існує проблема перерахування управліннями Державного казначейства України коштів Державного бюджету України на утримання служб замовника, які надходять із централізованих джерел на фінансування будівництва, у зв'язку з відсутністю у Законі України про Державний бюджет України на відповідний рік та у Бюджетному кодексі України чітко прописаної процедури перерахування коштів із загального до спеціального фонду.

У квітні 2000 року був прийнятий Закон України "Про майнову відповідальність за порушення умов договору підряду (контракту) про виконання робіт на будівництві об'єктів”, яким визначена фінансова відповідальність сторін підрядного договору як за порушення строків виконання робіт, так і за порушення строків платежів за виконанні роботи.

Із впровадженням зазначеного Закону застосування майнової відповідальності, на відміну від сталої практики вирішення цих питань, стає не лише правом, але й обов'язком сторін. У разі порушення умов договору підряду (контракту) сторони зобов'язані стягувати у встановленому порядку неустойку (пеню) та вимагати відшкодування збитків. Впровадження такого механізму сприяло б посиленню дисципліни розрахунків усіма учасниками інвестиційного процесу в будівництві – замовниками, проектувальниками, будівельниками. Проте, на 2003 рік вже втретє призупинена дія цього Закону. Пропозиція про призупинення його дії була врахована у прийнятому Законі України "Про Державний бюджет України на 2003 рік”.

Основні завдання щодо розвитку житлового будівництва визначені у Постанові Кабінету Міністрів України від 17 вересня 2002 р. №1394 "Про виконання завдань, що випливають з послань Президента України до Верховної Ради України "Європейський вибір. Концептуальні засади стратегії економічного та соціального розвитку України на 2002-2011 роки” [1] та "Про внутрішнє і зовнішнє становище України у 2001 році”. До них, у першу чергу, відноситься розвиток іпотечного кредитування у житловому будівництві.

Крім того, для практичного впровадження іпотечного кредитування у житловому будівництві необхідно створити спеціалізовану державну інституцію – Державну іпотечну компанію, основні завдання якої полягатимуть у створенні системи функціонування механізмів іпотечного кредитування житлового будівництва: нормативної, фінансової та організаційно-виконавчої.

У податковому законодавстві України щодо сфери будівництва також нерідко зустрічаються прогалини та протиріччя.

Відповідно до пп. 5.1.20 ст. 5 Закону України від 7 квітня 1997 р. "Про податок на додану вартість” [4] операції з продажу або передачі у власність новозбудованого житла фізичним особам для його використання як місця проживання звільнені від сплати податку на додану вартість (ПДВ). Невід'ємною частиною плану проектно-кошторисної документації на будівництво житлового будинку, яке фінансується за рахунок інвестицій фізичних осіб, є вбудовані, прибудовані і вбудовано-прибудовані приміщення нежитлового призначення (магазини, кафе, їдальні, підприємства побуту, зв'язку тощо). Однак, як правило, після здачі житлового будинку в експлуатацію ці приміщення використовуються суб'єктами підприємницької діяльності для отримання прибутку, а не як житло.

Підпунктами 7.4.1 та 7.7.3 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість” передбачено, що суми ПДВ, сплачені (нараховані) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням (спорудженням) основних фондів, що підлягають амортизації, включаються до складу податкового кредиту, незалежно від строків введення в експлуатацію основних фондів, а також від того, чи має платник податку оподатковувані обороти протягом звітного періоду. Тобто, право на податковий кредит платник податку отримує як при придбанні основних фондів у сторонніх організацій, так і при їх спорудженні незалежно від термінів введення їх в експлуатацію. Але головним критерієм для отримання права на податковий кредит за придбаними або спорудженими основними фондами є участь у господарській діяльності, як це передбачено п. 8.2 ст. 8 Закону України від 28 грудня 1994 р. "Про оподаткування прибутку підприємств” [5], яким визначено, що під терміном "основні фонди” слід розуміти матеріальні цінності, які використовуються у господарській діяльності платника податку протягом періоду, що перевищує 365 календарних днів з дати введення в експлуатацію таких матеріальних цінностей, та вартість яких поступово зменшується у зв'язку з фізичним або моральним зносом. У господарській діяльності можливі випадки незаконного відшкодування з бюджету сум ПДВ та податку на прибуток, сплачених нібито за придбання або спорудження основних фондів, а також випадки включення посадовими особами будівельних організацій до податкового кредиту будь-яких витрат зі сплати ПДВ (пп. 7.4.5 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість”), які не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями.

Згідно з п. 11.1 ст. 11 Закону України "Про податок на додану вартість”, який набув чинності з 1 жовтня 1997 року, в разі, коли за договорами, укладеними до набрання чинності цим Законом, що передбачали здійснення операцій, звільнених від оподаткування згідно з пп. "г” та "д” п. 1 ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України від 26 грудня 1990 р. "Про податок на добавлену вартість”, було здійснено витрати або проведено розрахунки до моменту прийняття цього Закону, платники податку, що є сторонами таких договорів, оподатковують ці операції за договором згідно з правилами, встановленими зазначеним Декретом. За таких умов можливі зловживання щодо пільгового режиму оподаткування на субпідрядні роботи з будівництва об'єктів відповідно до Державної програми по ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи, оскільки зазначені роботи, які надавалися генеральному підряднику, звільняються від сплати ПДВ.

Законом України від 18 вересня 1991 р. "Про джерела фінансування дорожнього господарства України” встановлені відрахування і збори, що перераховуються господарськими організаціями на відповідні балансові рахунки, акумулюються на них і використовуються винятково для фінансування витрат, пов'язаних з будівництвом, реконструкцією, ремонтом і утриманням автомобільних доріг, та за умови їх цільового використання не обкладаються податком на додану вартість (лист Державної податкової адміністрації України "Про податок на додану вартість” від 7 серпня 1998 р. № 8656/11/16/-16-1220-26 відповідно до ст. 4 Закону України "Про податок на додану вартість”). Зазначені кошти не підлягають вилученню або витрачанню на цілі, не пов'язані з потребами дорожнього господарства. Однак, можливе нецільове використання посадовими особами дорожніх організацій та безпосередньо корпорації "Укравтодор” коштів цільового фінансування, звільнених від сплати ПДВ.

Відповідно до п. 3 ст. 6 Закону України від 17 жовтня 1990 р. "Про пріоритетність соціального розвитку села та агропромислового комплексу в народному господарстві” при будівництві об'єктів соціальної сфери села за рахунок державних централізованих капіталовкладень вартість робіт з будівництва цих об'єктів звільняється від сплати податку на додану вартість. При виконанні цього припису можливі факти зловживань з боку посадових осіб будівельних організацій під час будівництва об'єктів несоціальної сфери села та несплати при цьому ПДВ.

У секторі розвитку промисловості будівельних матеріалів основним стратегічним завданням є налагодження випуску конкурентоспроможних на внутрішньому та зовнішньому ринках будівельних матеріалів шляхом зниження енергоємності виробництва, а також впровадження у виробництво сучасних технологій, технологічних ліній та обладнання.

Здійснений аналіз нормативно-правової бази у сфері будівництва дає підстави, окрім вищевказаних, визначити ряд інших правових та організаційних заходів, спрямованих на зниження криміналізації сфери будівництва.

З метою створення належних умов для залучення іноземних інвестицій у сферу будівництва, на нашу думку, Кабінету Міністрів України необхідно підготувати та прийняти нормативні акти щодо створення:

– в Агентстві міжнародного співробітництва та інвестицій України Державного реєстру іноземних інвесторів та банку даних про об'єкти іноземного інвестування в Україні;

– Національної страхової компанії України по страхуванню ризиків;

– автоматизованої інформаційної системи, яка б забезпечила оперативний пошук партнерів у сфері іноземного інвестування, а також належний режим консультаційного обслуговування з питань права, фінансування, кредитування, страхування та техніко-економічної експертизи інвестиційних проектів;

– впровадження в Україні статистичної звітності щодо процесів іноземного інвестування на основі використання системи національних рахунків і платіжного балансу України відповідно до міжнародних стандартів обліку і звітності.

Попередження злочинності у сфері економічної діяльності, у тому числі й у сфері будівництва, стосується, перш за все, вирішення проблем реалізації економічної політики держави, її стратегічних напрямів і тактичних заходів. Як один з найбільш важливих напрямів соціального управління ця діяльність потребує здійснення системи політичних, правових, виховних заходів, спрямованих на нейтралізацію, зниження, знешкодження дії обставин, які обумовлюють злочинність та корупцію.


Список використаних джерел

1. Україна: поступ у ХХI століття. Стратегія економічного та соціального розвитку на 2000-2004 роки: Послання Президента України до Верховної Ради // Уряд. кур'єр. – 2000. – 23 лют. – С. 7.

2. Нормативно-правові документи з питань будівництва: Збірник / Упорядник М.І. Камлик. – К.: Атіка, 2003. – 528 с.

3. Про інвестиційну діяльність: Закон України від 18.09.91 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1991. – № 47.

4. Про податок на додану вартість: Закон України від 3.04.97 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1997. – № 21.

5. Про оподаткування прибутку підприємств: Закон України від 28.12.94 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1997. – № 27.





Реферат на тему: Правове забезпечення діяльності у сфері будівництва: недоліки та шляхи удосконалення (реферат)


Схожі реферати



5ka.at.ua © 2010 - 2016. Всі права застережені. При використанні матеріалів активне посилання на сайт обов'язкове.    
.