Архів якісних рефератів

Знайти реферат за назвою:         Розширений пошук

Меню сайту

Головна сторінка » Право

Правове виховання (варіант 2) (реферат)

Поняття, мета і завдання правового виховання
Принципи та функції правового виховання
Засоби, форми і методи правового виховання
Поняття та критерії виміру ефективності правового виховання

Поняття, мета і завдання правового виховання

Виховання — це процес, за допомогою якого передається і засвоюється соціально цінний досвід поколінь. В умовах здобуття освіти виховання виступає як спеціально організований і цілеспрямований педагогічний процес формування належного рівня свідомості і поведінки особистості. Суттєвий внесок у розкриття сутності виховання зробили відомі педагоги К. Ушинський, А. Макаренко, В. Сухомлинський, Г. Ващенко, О. Столяренко та ін.

Одним із головних завдань процесу виховання є досягнення у особи стану вихованості, що проявляється у її ставленні до навколишнього середовища, повазі до загальнолюдських цінностей, закону, прав та свобод людини.

Виховання можна визначити як процес систематичного, організованого і цілеспрямованого впливу на свідомість людини, її духовний та фізичний розвиток, з метою формування повноцінної особистості як невід'ємної частини суспільства, зумовлений дією багатьох об'єктивних і суб'єктивних чинників. У широкому розумінні — це сукупність всіх впливів на свідомість, поведінку та психіку людини, спрямованих на її підготовку до активної участі у виробничому, культурному, громадському житті суспільства. У вузькому — виховання є планомірним впливом батьків, школи та вузу на вихованця.

Одним із видів виховання є правове. Рівень правового виховання, формування правової свідомості та правової культури — один із важливих критеріїв і передумов побудови демократичної, соціальної, правової держави та громадянського суспільства в Україні.

Правове виховання —це необхідна умова підвищення правової активності трудящих, формування правової культури суспільства, подальшого зміцнення законності і правопорядку.

Основним нормативним документом, який регулює процес здійснення правового виховання населення, є Закон України «Про освіту». Окремі аспекти даного напряму виховання, а саме основні напрями правової освіти та форми її реалізації, визначені у Програмі правової освіти населення, затвердженій постановою Кабінету Міністрів України № 366 від 29 травня 1995 р. Вона визначає правову освіту як процес засвоєння знань про основи держави та права, виховання у громадян поваги до закону, до прав людини, небайдужого ставлення до порушень законності й правопорядку. Правова освіта — це необхідний елемент правової культури.

Правове виховання тісно пов'язане з іншими видами виховання. Неможливо уявити правове виховання без морального. Це пояснюється тим, що і право, і мораль спрямовані на формування необхідної поведінки людей відповідно до визначених норм та принципів поведінки.

Моральне виховання — це цілеспрямований процес формування у людини знань, моральних потреб, ідейно-моральних переконань, моральних якостей і почуттів, стійких і звичних норм поведінки, які відповідають моральному ідеалу.

Правове виховання органічно пов'язане з ідейно-політичним вихованням. Право є одним із засобів здійснення державної політики. Воно надає політичним вимогам загальнообов'язкового характеру, забезпечує стійкість та визначеність суспільних відносин. Держава за допомогою права повинна впливати на людей з метою формування у їх свідомості переконання (ідей) побудови демократичної, соціальної, правової держави.

Метою трудового виховання в сучасних умовах є формування шанобливого ставлення до праці у будь-якій сфері (фізичній, інтелектуальній). Право стимулює ідейну і психологічну готовність до трудової діяльності, потяг до високоякісної праці та професіоналізму, виховання у особи дисципліни в трудовій сфері, свідомого ставлення до праці, вмінь та навичок. Сюди ж необхідно віднести виховання культури праці, поваги до людей, які працюють, формування переконання, що лише праця людей, яка забезпечує виробництво матеріальних і духовних цінностей, всього необхідного для життя особи, а також вміння керувати цими процесами забезпечить достатній рівень життя людей, їх матеріальний і духовний добробут.

Правове виховання постійно взаємодіє з інтелектуальним розвитком особистості, суть якого полягає в оволодінні вихованцем певною сукупністю знань про суспільство, природу, навколишнє середовище. Процес розумового виховання необхідно розглядати, з одного боку, як розвиток у особи розумових сил і здібностей, діалектичного, абстрактного, евристичного, а також системного мислення, а з іншого — оволодіння інтелектуальними, розумовими операціями (аналізом, синтезом, доказовістю, порівнянням тощо).

Правове професійне виховання визначається як цілеспрямована, планова і організаційна діяльність державних органів і суспільних організацій, у ході якої з урахуванням об'єктивних умов суспільного життя у спеціалістів формується система професійних правових знань і уявлень, емоцій, почуттів і установок, що забезпечують їх свідомо-активну правомірну поведінку в процесі професійної діяльності.

Отже, професійно-правове виховання формує у громадянина комплекс таких правових і професійних знань, умінь, навичок, звичок, уявлень та переконань, які забезпечують його становлення як особистості та фахівця відповідного рівня.

Взаємодія правового виховання з іншими напрямами виховання: трудовим, моральним, професійним тощо, передбачає всебічний розвиток особистості.

Визначаючи поняття правового виховання як процес правової соціалізації особи, сприйняття нею вимог права, його результативного значення, слід також підкреслити, що воно повинно бути: системним, систематичним, цілеспрямованим та організованим.

У широкому розумінні цей процес є наслідком впливу на людину багатьох факторів соціально-економічного устрою життя, політичного режиму, внутрішньої політики, норм законодавства та юридичної практики, моральної атмосфери традицій суспільства, а також загальної освіти та юридичного навчання.

Воно покликане поширювати правові знання, формувати правові переконання та правову культуру, виховувати почуття поваги до норм права, переконання у необхідності їх виконання, прищеплення навичок правомірної поведінки населенню.

Узагальнюючи викладене вище можна дати таке визначення: правове виховання — це цілеспрямована, організована, послідовна, систематична та системна діяльність з боку держави, її органів, установ та організацій, інших учасників правовиховної діяльності з метою формування у особи належного рівня правової свідомості та правової культури, законослухняності, правомірної поведінки, а також прагнення до соціально-правової активності.

Мета правовиховного процесу є складовою частиною системи правового виховання. У теорії і методиці правового виховання було запропоновано «виділення трьохрівневої ієрархії мети діяльності, спрямованій на формування комплексу специфічних якостей особистості в правовій сфері життєдіяльності: формування системи правових знань (найближча мета); формування правового переконання (проміжна мета); формування мотивів і звичок, правомірної, соціально-активної поведінки (кінцева мета)». Такий підхід дає змогу врахувати основні елементи правової свідомості — знання права, правові емоції, готовність до правомірної поведінки, а з іншого — визначає конкретні завдання у правовиховній роботі. Крім того, мету правового виховання можна класифікувати за різними напрямами, а саме за:

— обсягом — на: загальну, конкретну, стратегічну;

— терміном, часом її здійснення — на: ближчу, довготривалу, перспективну;

— змістом — на: освітню, профілактичну, агітаційну.

Важливе місце у процесі правого виховання займає визначення його конкретних завдань, а саме:

— поширення правової інформації серед населення;

— набуття і перетворення правових знань мас на переконання, виховання поваги до закону;

— виховання правової активності населення;

— створення змістовного складу правових переконань, установок і поглядів;

— формування у кожного системи знань з питань основ держави і права; розвиток інтересів до цієї галузі знань і зв'язок права з життям; формування поваги до держави, до її конкретних органів;

— прищеплення навичок правомірної поведінки.

Реалізація мети, завдань та змісту правового виховання покладається на механізм, який є засобом управління правовиховним процесом та визначає межі дій, місце та значення кожного його компонента. Під механізмом правового виховання розуміють порядок переведення правових ідей і установок, що містяться в суспільній правосвідомості, у свідомість. До основних елементів, які складають механізм правового виховання, відносяться:

— суб'єкти (державні органи, організації, установи, керівники, вихователі, інші учасники правовиховного процесу) — головна ланка, яка визначає та спрямовує загальний напрям правовиховної роботи, здійснює контроль та вносить корективи у розвиток правовиховного процесу;

— об'єкти — з одного боку, суспільна правова свідомість, з іншого — свідомість, воля та поведінка особи, яку необхідно сформувати надавши сукупність правових і професійних знань, навичок і вмінь;

— зміст, мета, завдання, принципи та функції правового виховання;

— правова база (система норм права, сукупність право-виховних заходів, інформація правового змісту);

— засоби, форми і методи правового виховання;

— організація та ефективність правовиховного процесу;

— педагогічні технології — являють собою системний метод створення, застосування й визначення всього процесу навчання і засвоєння знань, з урахуванням технічних і людських ресурсів та їх взаємодії, який ставить своїм завданням оптимізацію освіти. Технологічні рішення і дії дають змогу у навчально-виховному процесі набути особистості необхідного їй досвіду.

Відбувається процес правового виховання від накопичення правових знань, правової інформації до перетворення накопиченої інформації на правові переконання, звички правомірної поведінки та до готовності діяти, керуючись цими переконаннями.

Отже, система правового виховання — сукупність основних частин (елементів) правовиховного процесу, що забезпечує його визначений порядок і організацію. Вона, з одного боку, характеризується цілісністю, всі елементи якої розташовані у певному встановленому порядку, який залежить передусім від важливості й значення кожного конкретного елемента системи, а, з іншого — вона не має структурної ієрархії та чіткої внутрішньої підпорядкованості, тобто жоден елемент не може володіти беззаперечною перевагою щодо іншого. Система правового виховання надає можливість з'ясовувати внутрішній механізм взаємодії та взаємовпливу її структурних елементів, їх специфічні риси, динамізм, ефективність та результати правовиховного процесу.

Принципи та функції правового виховання

Принципи правового виховання варто розглядати як обумовлені найбільш важливими закономірностями суспільного розвитку й механізму правового регулювання нормативно-регулятивні основи, основні засади, вихідні положення, ідеї, які є орієнтирами, вимогами його здійснення, що визначають процеси формування правової свідомості, правової і професійної культури, законослухняності, правомірної поведінки та соціально-правової активності особи. До загальних принципів необхідно віднести: гуманізм, законність, демократизм, науковість, об'єктивність (правдивість), зв'язок з життям, доступність і популярність, відкритість, систематичність, системність, цілеспрямованість, доцільність.

Принцип гуманізму. Під категорією «гуманізм» розуміють, з одного боку, спрямування суспільної і індивідуальної свідомості на людину, а з іншого — домінування у функціонуванні всієї правової системи природних прав і свобод людини, її благ, розвиток у неї вмінь та можливостей, формування внутрішньої свободи і відповідальності.

Цей принцип у правовиховній роботі повинен виконувати провідну роль, адже його основою є соціальна рівність усіх громадян.

Гуманізм виховання — це також віра вихователів, педагогів у можливості тих, кого виховують, у можливість їх удосконалення, це повага до їх особистих прав, потреб та інтересів. Даний принцип реалізується, з одного боку, завдяки поважному ставленню вихователя до вихованця, формування у останнього гуманістичних якостей, а з іншого — завдяки високої вимогливості до нього.

Принцип законності. Одним із чинників, що забезпечує охорону всіх важливих суспільних цінностей, є законність. Сутність останньої також полягає у реальності права, у тому, що всі без винятку суб'єкти суспільних відносин керуються принципом суворого дотримання приписів законів і інших нормативних актів, сумлінно виконують покладені на них юридичні обов'язки, безперешкодно і повною мірою використовують свої суб'єктивні права.

Принцип демократизму означає органічне поєднання прав і свобод, обов'язків та відповідальності особи. Демократія потребує широкої гласності, врахування громадської думки, широкого діалогу між державними установами та громадськістю. Розвиток демократизму у правовиховному процесі потребує всебічного висвітлення правовиховної роботи, що робить її відкритою, доступною для більш широкого кола населення. Це дає змогу популяризувати процес правового виховання, враховувати позитивні та негативні аспекти, робити належні висновки щодо поліпшення названої роботи, підвищення її результатів.

Враховуючи викладене, необхідно підкреслити, що принцип демократизму означає, з одного боку, співробітництво у правовиховній роботі між вихователем та вихованцем, як рівноправним суб'єктом правовиховного процесу, а з іншого — виключає вседозволеність та анархію.

Принцип науковості правового виховання передбачає об'єктивний аналіз і оцінку реальної дійсності з позиції пізнання об'єктивних законів суспільного розвитку і застосування їх у правовій практиці, пояснення причин, явищ, що відбуваються. Принцип зв'язку правового виховання з практикою полягає не тільки у підтвердженні теоретичних положень життєвими фактами, прикладами, а й у необхідності з'ясування та розкриття самої сутності праворозуміння, людського виміру права, причин, що призводять до правопорушень, а також визначення заходів запобігання їм та профілактики і на цій основі розроблення висновків та рекомендацій щодо найбільш ефективних способів реалізації правових норм.

Крім того, відомо, що основою правової науки є правова практика, яка поєднує правову діяльність та правовий досвід, в результаті чого видаються або застосовуються нормативно-правові документи, реалізуються їх вимоги.

Принцип доступності і популярності вимагає, щоб навіть найскладніші науково-правові питання викладалися у максимально доступній формі. При цьому популярність повинна обов'язково поєднуватись з науковістю. Доступність нерівнозначна спрощенню, яке завдає правовиховному процесові суттєвої шкоди, робить його поверховим, малоефективним.

Принцип систематичності передбачає те, що правовиховна робота повинна проводитись відповідно до розроблених планів, програм, наукових підходів у встановлені терміни. При цьому слід мати на увазі і тісний зв'язок правового виховання з навчальним процесом, який має бути тією відправною основою, на якій базується правовиховна робота.

Принцип системності у правовиховній роботі передбачає використання у певній системі прогресивних засобів, форм і методів правовиховної роботи, що надає можливість досягти наміченого результату в правовому вихованні, що, в свою чергу, має неабияке значення для досягнення його мети.

Принцип послідовності полягає насамперед у тому, що кожен новий правовиховний захід повинен передувати встановленню певного рівня правової і професійної культури.

Принцип доцільності дає відповідь на питання щодо правильності проведення правовиховної роботи, використання тієї чи іншої методики правового виховання, ефективності застосування тих чи інших заходів.

Правове виховання як вид суспільної діяльності і соціальна цінність проявляється у межах існуючого правового поля та у його функціях. Відповідно необхідно насамперед дослідити напрями його впливу на суспільні відносини.

Сутність і зміст правового виховання визначають його функції. Для з'ясування їх змісту потрібно класифікувати їх відповідно до напрямів реалізації кожної. Так, до основних функцій правового виховання слід віднести: пізнавальну, регулятивну, охоронну, ідеологічно-виховну, практико-прикладну, прогностично-евристичну, комунікативну, профілактичну.

Пізнавальна функція у правовиховній роботі означає теоретичне опанування основних положень про розвиток та функціонування права, держави та їх інститутів; про нормативні акти, про зміст юридичних норм.

Крім того, пізнають та вивчають основні закономірності формування і розвитку держави як політичної та соціальної організації суспільства, її функцій, механізму, форми. Важливе значення також має дослідження процесу виникнення права як регулятора відносин у суспільстві і державі.

Отже, пізнавальна функція у правовиховній роботі відіграє провідне значення у процесі формування світогляду, а також розуміння правової дійсності, адже поширення відповідних знань про державу та право забезпечить їх належну правову підготовку.

Регулятивна функція передбачає вплив на поведінку людей з точки зору її співвідношення з діючою у суспільстві системою правових приписів; мотивів і установок щодо поведінки, врегульованої правом — відповідно до правових дозволів і заборон; забезпечення ефективного функціонування всіх елементів правової системи і створення стійкого правопорядку.

Враховуючи викладене вище, необхідно зазначити, що регулятивну функцію правового виховання можна визначити як обумовлений її суспільним призначенням напрям правового впливу, який реалізується шляхом встановлення у правовиховній роботі відповідних правил поведінки, надання основних прав та обов'язків, а також визначенням меж компетенції її учасників.

Охоронна функція правового виховання — це обумовлений соціальним призначенням напрям правового впливу, спрямований на вироблення необхідних знань, умінь, навичок щодо охорони суспільних відносин, а також запобігання порушенням правових приписів. Вона зумовлена наявністю санкцій у правових приписах, що впливає на волю особи встановленням заборон, а у разі їх порушення — юридичної відповідальності.

Природа правового мислення, правових установок та переконань є основою ідеологічної функції. Відповідно наслідком та призначенням останньої у правовиховній роботі є вироблення та реалізація нових правових ідей, правових цінностей, принципів, теорій; закріплення у їх свідомості загальнолюдських цінностей, формування основних засад професійної діяльності.

Практико-прикладна функція висвітлює призначення правового виховання у рамках тих суспільних перетворень, що відбуваються у нашій державі, а також допомагає реалізувати його теоретичні завдання на практиці.

Сутність прогностичної функції правового виховання полягає у здатності правовиховної роботи, з одного боку, на основі існуючих закономірностей та об'єктивних наукових здобутків, а з іншого — з врахуванням тенденцій розвитку соціально-правової держави та громадянського суспільства встановити перспективи подальшого розвитку правового виховання.

Евристична функція подібна до пізнавальної за своєю природою, але відмінність полягає у тому, що остання систематизує та узагальнює знання про державно-правові інститути, а перша — здійснює та реалізує пошук нових, донині невідомих властивостей згаданих вище інститутів.

Комунікативна функція правового виховання передбачає інформування населення щодо змін у галузевому законодавстві, у юридичній практиці; дає змогу вирішувати проблему відповідності теорії правового виховання правовій практиці, а також введення у правовиховний процес новітніх технологій, що надасть можливість значно піднести рівень правовиховної роботи, її якість та ефективність. Використання нових досягнень різних галузей суспільних наук має концептуально спиратись на практику.

Профілактична функція у системі функцій правового виховання займає своє особливе місце та реалізується через згадані вище функції. Її специфіка полягає у тому, що вона орієнтує на запобігання правопорушенням — актам винної протиправної поведінки осіб—учасників суспільних відносин, але слід мати на увазі, що профілактична функція спрямована не на правопорушення безпосередньо, а на усунення причин, які до них призводять.

Засоби, форми і методи правового виховання

Важливе місце в процесі правового виховання належить засобам, формам і методам правовиховної роботи.

Засоби правового виховання — це організована методична система, яка об'єднує предмети, технічні можливості, а також різні шляхи передачі змісту правових норм, інформації, тобто все те, що використовується для реалізації та досягнення правовиховної мети.

Впровадження цієї мети правового виховання вимагає від держави, її органів, установ, організацій, інших учасників правовиховної діяльності проведення пошуку для більш широкого використання нових засобів правовиховної роботи. Саме тому останнім часом пропонується використовувати сучасні міжнародні надбання, зокрема комп'ютерну систему Інтернет. У правовиховній роботі з різними верствами населення використовується багато різних засобів правового виховання, серед яких визначальними є: нормативно-правові акти, акти застосування норм права; засоби масової інформації (радіо, телебачення, газети, журнали); культурно-освітні заклади (кінотеатри, театри, будинки культури, клуби); наукова і навчальна література.

Насамперед це: телеканал «Право», «Закон є закон», газети і журнали «Право України», «Наша газета», «Закон і бізнес», «Юридичний вісник України», «Юридична практика», «Юридичний журнал» та інші періодичні видання, що надають можливість отримати необхідну інформацію про зміст та межі правового поля в Україні. Зокрема, вони роз'яснюють положення Конституції України, законів держави, проводять юридичні консультації відповідаючи на питання, що цікавлять громадян у різних галузях права.

Звернувшись до дослідження форм правового виховання необхідно зазначити, що під формами правовиховної роботи розуміють організовану систему правового виховання, яка об'єднує різноманітні методи та засоби і спрямована на підвищення рівня правової культури, зміцнення професійної дисципліни та законності, піднесення правової активності особи.

Що стосується класифікації форм правового виховання населення, то серед них виділяють такі основні, як правова освіта (навчання); правова пропаганда; правова просвіта; правова агітація; форми правомірної соціально-активної діяльності; правова пропаганда як діяльність з поширення правових знань; правозастосовча практика у процесі виконання службових обов'язків; індивідуальна правовиховна робота; самовиховання та самоосвіта.

Викладені вище підходи щодо класифікації форм правового виховання, надають можливість впорядкувати їх за такими напрямами:

1) за призначенням, метою, змістом — на: загальні (правова освіта, правова пропаганда, правова агітація тощо); спеціальні (правова практика, проведення науково-практичних семінарів);

2) залежно від кількості охоплення осіб - на: масові, групові, індивідуальні;

3) з точки зору впливу — на: опосередковані, безпосередні.

Важливе місце у процесі правового виховання поряд із засобами та формами посідають методи даного напряму виховання. Це пов'язано насамперед з тим, що вони, з одного боку, обумовлюють характер взаємовідносин між вихователями та вихованцями, а з іншого — саме використання прогресивних методів правового виховання надасть змогу вирішити завдання та досягти мети у правовиховній роботі.

Метод правового виховання — це сукупність способів і прийомів правовиховного впливу, які забезпечують реалізацію та досягнення мети виховання.

До методів правового виховання належать: переконання, покарання, наочність, позитивний приклад, розв'язання юридичних казусів, заохочення, критика і самокритика, наслідування тощо.

Методи правового виховання слід відрізняти від засобів даного напряму виховання, хоча вони тісно пов'язані з ними. Адже засоби — це насамперед предмети, наукова та навчальна література тощо, тобто те, що використовується для вирішення правовиховних завдань.

Метод переконання передбачає гуманний вплив вихователя на свідомість, почуття і волю вихованців невербальними і вербальними засобами з метою формування у них активноі позиції та позитивних якостей особистості.

Особливість даного методу полягає у тому, що він, впливаючи на свідомість, психологію, почуття, ідеї, досвід, логіку особи, добровільно перевтілює їх у мотиви поведінки, які надалі керують її діями.

Метод заохочення — це комплекс прийомів і засобів морального і матеріального стимулювання кращих результатів різнобічної діяльності особи, її успіху у вихованні.

Метод примусу — це система прийомів і способів, за допомогою яких вихователь примушує виховуваного розвивати і вдосконалювати свої кращі якості й відмовлятися від поганих, шкідливих звичок.

Примус у правовиховній роботі означає такі заходи, які впливають на свідомість та поведінку недосить вихованих представників населення і примушує їх виконувати покладені на них обов'язки, норми та висунуті перед ними завдання всупереч їх волі.

Метод прикладу — це цілеспрямований, планомірний, систематичний та системний вплив на свідомість і поведінку особи сукупністю позитивних особистих прикладів з боку керівників, педагогів та вихователів.

Метод змагання у правовиховній роботі надає можливість створити атмосферу здорового суперництва, рівняння на лідерів, стимулювання співпраці між усіма учасниками правовиховного процесу, а також, що є однією з найголовніших умов, забезпечує згуртованість, взаємоповагу та взаєморозуміння у колективі.

Метод спостереження передбачає цілеспрямовану, систематичну та системну діяльність відповідно до раніше розроблених планів чи програм фіксацію тих явищ, феноменів, які цікавлять педагогів, керівників інших учасників правовиховного процесу з метою їх оброблення, дослідження, аналізу й подальшого використання у практичній правовиховній діяльності.

Поняття та критерії виміру ефективності правового виховання

Зв'язок процесу правового виховання з його кінцевим результатом, полягає у зміні рівня правової свідомості, правової культури, законослухняності, правомірної поведінки та соціально-правової активності.

Ефективність — найважливіший показник, що характеризує роль правового виховання у підвищенні рівня правової культури і правосвідомості населення, зміцнення законності і правопорядку. «Ефективність правового виховання у цілому залежить від відповідності між фактичною поведінкою суб'єктів правовиховного впливу і тими правами та юридичними обов'язками, які за цими суб'єктами закріплені».

Активно дослідженням цієї проблеми займався В. Головченко, який пропонує розглядати ефективність правового виховання у вузькому та широкому розумінні. Співвідношення між метою правового виховання і його результатом являє собою ефективність правового виховання у вузькому розумінні. У широкому розумінні — означає його спроможність реально, при найкращому використанні виховних засобів, у оптимальні терміни і з найменшими витратами позитивно впливати на засвоєння громадянами правових знань, їх переконання, мотиви і установки відповідно до потреб побудови держави, з певним рівнем правової свідомості населення.

Для дослідження ефективності процесу правового виховання необхідно визначити та мати певну кількість критеріїв або наявність відповідного масштабу, застосування якого надало б можливості дати правильну відповідь щодо застосування методів та форм правовиховного впливу.

Критерій «знання права» — це своєрідний запас правових знань про правові принципи, конкретні правові норми і законодавчі акти, з дією яких людина має справу найчастіше у професійній трудовій діяльності, побуті, громадському житті, сім'ї. Це своєрідний мінімум правових знань і уявлень, який потрібний людині для правильної орієнтації у складній системі правових відносин, для регулювання особистої поведінки і оцінки поведінки інших осіб, для виконання вимог закону.

Правові переконання — це винятково важливий, але такий, який важко спостерігати зовні критерій вихованості людини. Юридично значущі переконання — це відносно самостійна особиста позиція щодо законів, соціальних цінностей права, елемент індивідуальної правосвідомості, необхідний для забезпечення стабільності життєвої позиції особи.

Наслідком правової переконаності є органічне поєднання набутих знань про державу та право, їх правильна оцінка і відповідні дії.

Критерій «правомірна поведінка» найбільш очевидний, бо ним оцінюється відповідність вчинків особи чинним правовим нормам, їх повсякденна поведінка.

Критерій «соціально-правова активність» має ряд специфічних показників, таких як участь у діяльності громадських формувань по боротьбі зі злочинністю; безумовне виконання юридичних обов'язків; активність щодо розширення кола правових знань; правове самовиховання.

Правова вихованість — внутрішній духовно-правовий стан, у якому перебуває особистість у момент прийняття рішення про те, як діяти за тих чи інших обставин. Це стан правосвідомості особистості, рівень її правової культури, готовність до правомірної або протиправної поведінки. Рівень правової вихованості — це не тільки знання права, а й розуміння необхідності виконувати правові приписи.

Правова освіченість — це наявність у особи сукупності правових та професійних знань, поглядів, переконань, правових установок тощо, які надають їй можливість правильно оцінити соціальну роль права як рівної міри свободи, справедливості, захисту її прав і законних інтересів.

Сутність правової освіченості полягає передусім у тому, що особа знає свої конституційні права та обов'язки і відповідно до цього обирає той чи інший варіант поведінки, який не суперечить закону та характеризує її реальну підготовленість і можливість діяти зі знанням справи.

Правові та професійні знання. Правові та професійні знання охоплюють знання положень, норм та принципів Конституції України, законів та підзаконних нормативно-правових актів.

Отже, застосування засобів, форм та методів правового виховання у правовиховному процесі має бути систематичним та системним, саме це надає можливість сподіватись на досягнення належного результату.

Застосування кожного конкретного засобу повинно бути підкріплено використанням доцільної форми та методу правового виховання, доповнювати та взаємозаміняти один одного.

Ефективність правового виховання є одним із компонентів його механізму, яка вимірюється співвідношенням досягнутого рівня правовиховної роботи і тією бажаною метою, яку ставили та досягли учасники правовиховного процесу.

Використана література:

1. О. В. Зайчук, Н. М. Оніщенко "Теорія держави і права” Академічний курс. Підручник. Київ. Юрінком Інтер. 2006
2. Інтернет ресурс: Архів якісних рефератів (http://5ka.at.ua/load/pravo/49)




Реферат на тему: Правове виховання (варіант 2) (реферат)


Схожі реферати



5ka.at.ua © 2010 - 2016. Всі права застережені. При використанні матеріалів активне посилання на сайт обов'язкове.    
.