Архів якісних рефератів

Знайти реферат за назвою:         Розширений пошук

Меню сайту

Головна сторінка » Право

Правове регулювання здійснення митного контролю в Україні (реферат)

Конституція України закріпила основні права та свободи громадян і чітко регламентувала правовий статус усіх гілок державної влади та їх взаємодію між собою на основі науково-обґрунтованої політико-правової бази організації та діяльності органів управління.

Ученими приділяється увага основному призначенню виконавчої влади, а саме – виконанню законів та інших правових актів державних органів [18].

Конституційні норми, будучи, як правило, нормами узагальнюючого характеру, деталізуються в адміністративному та поточному галузевому законодавстві, у тому числі і митному, що дозволяє створити ефективний механізм реалізації функцій Державної митної служби, особливо митного контролю, як захисту прав громадянина.

Адміністративне право, за визначенням В.Б.Авер'янова, є класичним зразком фундаментальної (профілюючої) галузі так званого окремого публічного права. Публічність адміністративного права означає, що воно регулює відносини, які забезпечують загальні, сукупні або, інакше кажучи, публічні інтереси в суспільстві [4].

Ю.О.Тихомиров вважає, що адміністративне право виконує роль фундаментальної опори, навколо якої концентрується вся співдружність галузей публічного права[17].

Норми адміністративного права (як публічної галузі), на думку О.В.Воронкова, більш за все визначають особливості відносно нових правових утворень: фінансового (у тому числі податкового і митного), екологічного, муніципального та деяких інших галузей права[9].

Отже, поряд з адміністративним до галузей публічного права традиційно належать конституційне, адміністративне процесуальне, кримінальне, кримінально-процесуальне, фінансове, податкове, митне, міжнародне публічне право та інші [11].

При цьому дослідники зазначають, що загалом сфера публічного права об'єднує публічні галузі права, публічні галузі законодавства, галузі законодавства публічної спрямованості, елементи публічного у сфері приватного права [19].

Надзвичайно важливе значення у функціонуванні будь-якого державного органу управління має правове визначення його статусу. Найбільш точно правовий статус структурований у доктрині адміністративного права. Згідно з визначенням Бакаєвої О.Ю., фінансово-правовий статус митних органів визначають: мета і завдання фінансової діяльності митних органів; функції митних органів у процесі здійснення фінансової діяльності; повноваження (права і обов'язки), що складають основний зміст фінансово-правового статусу митних органів; форми і методи фінансової діяльності митних органів; гарантії як елемент фінансово-правового статусу зазначених органів. Нею дається визначення, що фінансово-правовий статус митних органів являє собою компетенцію митних органів у процесі здійснення фінансової діяльності, форми і методи, через які вона реалізується, а також систему гарантій їх фінансової діяльності [7]. Реалізація повноважень митною службою здійснюється в основному через митний контроль, який зачіпає інтереси більшості громадян. Як відомо, у Конституції та чинному законодавстві знайшли втілення основоположні правові цінності права і свободи людини: верховенство права, безпека особи, рівність людей у гідності та правах.

Важливо, щоб це усвідомлювалося посадовими особами митних органів при проведенні митного контролю, здійснення якого пов'язано із ситуацією в соціально-економічній і політико-правовій сферах, з неодноразовим порушенням правових приписів.

Очевидно, що правовиховної роботи щодо становлення конституційної культури в митних органах недостатньо. Потрібно здійснити цілеспрямовану роботу щодо втілення в життя конституційних норм. Це стосується як нормотворчої, так і правоохоронної та правозастосовної діяльності митних органів. Викорінення правового нігілізму як явища, що суттєво поширилося в останні роки, потрібно починати із забезпечення системи заходів, спрямованих на підвищення престижу і авторитету законів як соціальної цінності.

Призначення митного контролю в сучасних умовах повинно визначатися на підставі поєднання завдань митних органів у сфері управління митною справою і запровадженням та регламентацією дійсно демократичних взаємовідносин між митними органами і громадянами.

Кожній людині потрібно гарантувати реальне додержання і охорону в сфері митної справи належних їй прав і свобод, а також ефективний захист цих прав і свобод у випадках їх порушення.

Нечітке регулювання відносин у сфері митної справи, особливо щодо регламентації митного контролю, створює досить складну соціально-політичну і психологічну ситуацію в суспільстві.

Сьогодні більшість питань у сфері митного контролю вирішується, як у минулі роки, не законами, а підзаконними нормативно-правовими актами Уряду або Державної митноїслужби України, що сприяє порушенням прав і свобод громадян митними органами, як на етапі прийняття індивідуальних адміністративних актів так і на рівні нормативної регламентації у підзаконних актах.

Основний закон закріплює ціннісні орієнтири Української держави в міжнародних зв'язках, визначає співвідношення внутрішнього і міжнародного законодавства, питання імплементації норм міжнародного права у внутрішнє законодавство держави. Це дуже важливо і з погляду входження до європейського та світового правового простору.

Україна стала членом Всесвітньої митної організації і, користуючись її напрацюваннями, які є узагальненням світового митного досвіду, намагається підвищити ефективність роботи власної митної системи, підвищити питому вагу законів, особливо тих, що стосуються прав і свобод громадян, у регулюванні митної справи.

Конституція України не тільки встановлює засади функціонування виконавчої влади, але і створює структурно-організаційне підґрунтя сфери державного управління [20].

З метою вдосконалення митної справи, покращання митного контролю та керуючись п. 15 статті 106 Конституції України 29 листопада 1996 року Президентом України видано Указ про створення Державної митної служби на базі Державного митного комітету України.

Статтею 11 Митного кодексу України зазначено, що органи державної влади, Президент України в межах своїх повноважень, визначених Конституцією України та законами України, здійснюють керівництво митною справою та контроль за діяльністю митних органів.

Аналіз зазначеного припису свідчить про відсутність чіткої регламентації повноважень конкретних посадових осіб органів державної влади в центрі та на місцях розташування митних органів. Немає також чіткого визначення прав Президента України щодо керівництва та контролю за діяльністю митних органів, що є суттєвим недоліком Митного кодексу України.

Проте повноваження Президента в цій статті відсутні, хоча на практиці Укази Президента України щодо регулювання митної справи, а саме: № 255 від 06.04.1996 „Про трансформацію митного тарифу України на 1996–2005 роки відповідно до системи ГАТТ/СОТ”; № 412 від 11.06.1996 „Про створення Академії митної служби України”; № 126 від 08.02.1997 „Про положення про Державну митну службу України”; № 799 від 20.07.1998 „Про впорядкування справляння зборів у пунктах пропуску через державний кордон України”; № 699 від 23.05.2000 „Про приєднання України до Міжнародної Конвенції про взаємну адміністративну допомогу у відверненні, розслідуванні та припиненні порушень митного законодавства та додатків І, ІІ, ІІІ, V, VІ, VІІ, VІІІ до неї”, відіграли прогресивну роль у реформуванні митно-правових відносин і становленні митного законодавства.

Конституція України гарантує право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Тому завдання, що покладено на суди, надзвичайно важливе – захищати кожного окремого громадянина від втручання будь-якого органу, яке ґрунтується лише на адміністративному акті, те, що він має можливість доручати судді перевірку законності цього адміністративного акта при дотриманні адміністративно процесуальної процедури. Так, виключається допустимість свавільних дій адміністративного органу. Видаючи адміністративний акт, орган вимушений зважувати, чи витримає цей акт перевірку судом згідно з законом і правом [16].

Згідно зі ст. 11 Митного кодексу України, митні органи, реалізуючи митну політику виконують такі основні завдання:

– виконання та контроль за додержанням законодавства України з питань митної справи;

– захист економічних інтересів України;

– забезпечення виконання зобов'язань, передбачених міжнародними договорами України з питань митної справи, укладених в установленому законом порядку;

– сприяння захисту інтелектуальної власності учасників зовнішньоекономічних зв'язків, інших юридичних і фізичних осіб;

– застосування відповідно до закону заходів і нетарифного регулювання при переміщенні через митний кордон України;

– здійснення митного контролю та митного оформлення товарів і транспортних засобів, що переміщуються через митний кордон України, удосконалення форм і методів їх здійснення;

– контроль за дотриманням правил переміщення валютних цінностей через митний кордон України;

– здійснення спільно з іншими уповноваженими органами державної влади заходів захисту інтересів споживачів товарів і додержання учасниками зовнішньоекономічних зв'язків державних інтересів на зовнішньому ринку;

– створення сприятливих умов для прискорення товарообігу та пасажиропотоку через митний кордон України;

– боротьба з контрабандою та порушеннями митних правил;

– розвиток міжнародного співробітництва у галузі митної справи;

– ведення митної статистики;

– ведення Української класифікації товарів зовнішньоекономічної діяльності;

– здійснення верифікації (встановлення достовірності) сертифікатів походження товарів [1].

Як бачимо, більшість завдань і функцій митних органів має в основному організаційний та контролюючий характер. Г.В. Атаманчук зазначає, що контроль – це зворотний зв'язок в управлінні, процес аналізу результатів управлінських впливів, засіб впливу на об'єкти та суб'єкти державного управління [6]. Тому на будь-якій стадії реалізації завдань митних органів присутня контрольна діяльність як у здійсненні зовнішнього, так і внутрішнього контролю.

Ефективне використання митного контролю, тобто певних заходів, спрямованих на забезпечення дотримання законодавства України про митну справу, є одним із напрямів реалізації митної політики нашої держави. Митний контроль здійснюється на основі таких принципів: законності, оперативності, ефективності співробітництва з митними органами інших держав, поваги до підконтрольних суб'єктів. Неможливо відокремити контрольну діяльність від здійснення інших функцій, покладених на митні органи, у першу чергу тому, що контрольна діяльність митних органів охоплює широке коло організаційних і методичних питань, що стосуються багатьох елементів митної справи, таких як: переміщення товарів і транспортних засобів через митний кордон України; митне оформлення товарів, стягнення митних платежів; ведення митної статистики; боротьба з контрабандою та порушенням митних правил; оскарження та розгляд рішень, дій або бездіяльності митних органів України і їх посадових осіб та інші.

Крім того, аналіз показує, що не тільки зазначені у ст. 11 Митного кодексу України завдання митних органів, але і ст.ст. 21, 22 щодо прав і обов'язків мають зміст контролю. Особливе значення митному контролю приділено у другому розділі Митного кодексу України, передусім щодо порядку здійснення форм, вибірковості митного контролю та тривалість перебування під митним контролем. Більш чітко регламентовано порядок надання документів і відомостей, необхідних для здійснення митного контролю, доступу посадових осіб митних органів на територію чи в приміщення підприємств для здійснення митного контролю та порядок здійснення спільного митного контролю на митному кордоні України.

Митні органи при здійснені контрольних функцій застосовують конкретні способи (прийоми), які називають методами. Хоча деякі вчені, зокрема О.Ю. Бакаєва, при дослідженні митного контролю вказують на існування не методів митного контролю, а його форм. Митний кодекс Російської Федерації [8] до форм митного контролю відносить: перевірку документів і відомостей, усне опитування, отримання пояснень, митне спостереження, митний огляд товарів і транспортних засобів; митний огляд; особистий огляд; перевірку маркування товарів спеціальними марками, наявність на них ідентифікаційних знаків; огляд приміщень і території; митну ревізію. З такою позицією російського законодавства важко погодитися. На нашу думку, ототожнення форм і методів митного контролю у Митному кодексі Російської Федерації не сприяє ефективності його здійснення. Вважаємо за необхідне в Митному кодексі України чітко визначити як форми, так і методи митного контролю.

Здійснення митного контролю передбачає наявність певного місця, де він здійснюється. Таким місцем є зони митного контролю, що створюються у відповідних місцях. Вони можуть бути постійними і тимчасовими (утворюються за необхідності). Поза зонами митного контролю забороняється проведення перевірок. Главами 7 та 8 визначено зони митного контролю та порядок його здійснення з відповідними правами митних органів.

Митне оформлення товарів здійснюють митні органи з ініціативи суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності, що передбачає запровадження контролю на всіх його етапах, а виявлення фактів порушення митних правил або контрабанди – є результатом контрольної діяльності.

Контрольна діяльність сама по собі є інструментом досягнення законності та дисципліни в державному управлінні. У процесі повсякденної діяльності державних органів вона знаходить своє зовнішнє відображення в припиненні порушень законів і дисципліни [10].

Завдання, функції і повноваження щодо здійснення контролю займають значне місце в діяльності митних органів. Тому питання визначення компетенції в цій діяльності – досить важливе.

У Митному кодексі України [2] чітко окреслено тільки завдання митних органів, але відсутні норми, що конкретизують їхні функції та права.

Тому правове регулювання питань потребує термінового вирішення на законодавчому рівні.

Г.В.Атаманчук вважає, що зміст державного управління диференціюється, розпадається, втілюється в життя у змісті управляючих впливів органів державного управління, які встановлені для кожного з них через їхню компетенцію. Б.М.Лазарєв наголошує, щовизначити компетенцію – це вказати, чим конкретно повинен займатися той чи інший орган, у яких межах повинна розгортатися його діяльність, за що він відповідає [14].

У юридичній літературі немає єдиного підходу до визначення поняття „компетенція”. За тлумачним словником, компетенція – це „коло повноважень будь-якої організації, установи або особи” [15].

У науковій літературі під компетенцією державного органу розуміють закріплене за ним коло завдань державного керівництва, виконання яких складає обов'язки органу, і ряд власних прав, необхідних для здійснення покладених на нього завдань, а також і юридичний вираз сукупності функцій і повноважень органу у відповідній сфері суспільного життя.

В.Б.Авер'янов компетенцію органів управління визначає як юридичну форму закріплення її місця в суспільному розподілі управлінської праці, яка віддзеркалюється у структурній побудові апарату управління [16].

Визначаючи компетенцію органів управління, держава надає їм право застосовувати ті чи інші форми управлінської діяльності у процесі виконання управлінських функцій. У результаті виникає такий елемент компетенції органів, як певні повноваження.

При цьому Б.М. Лазарєв звертає увагу на те, що необхідна відповідність між функціями органу, які спрямовані на ті чи інші об'єкти, та конкретними його повноваженнями. В іншому разі, загальне формулювання про те, що така-то функція управління покладається на такий-то орган, може виявитися нереальною [17].

Виходячи із вищезазначеного, компетенцію митних органів можна визначити як сукупність завдань, функцій і владних повноважень, покладених на них державою, що мають юридичну форму закріплення в нормативно-правових актах відповідного рівня.

Необхідно визначити такі правові терміни, як завдання, функції та повноваження. У новому тлумачному словнику української мови подано такі дефініції термінів:

–завдання (визначений, запланований для виконання обсяг роботи або мета, замисел);

–функція (явище, яке залежить від іншого явища, є формою його виявлення і змінюється відповідно до його змін або робота кого, чого-небудь, обов'язок, коло діяльності когось, чогось, повинність, місія);

–повноваження (право, надане будь-кому для здійснення чогось, компетенція, доручення.

Отже, такі категорії, як „завдання”, „функції” і „повноваження”, не є тотожними. А оскільки завдання – тільки запланований для виконання обсяг роботи, замисел, який не є роботою, обов'язком чи колом діяльності, то відсутність хоча б однієї із зазначених складових компетенції державного органу може значно обмежити їхнє повноваження і компетенцію у процесі практичної реалізації завдань, які поклав на них законодавець. Такий стан справ здатний потягти за собою будь-які непорозуміння у правовідносинах митних органів з іншими державними органами, а також з підприємствами, установами, організаціями та громадянами, що переміщують через митний кордон України товари, транспортні засоби й інші предмети.

А.О.Селіванов зазначає, що органи виконавчої влади, управлінська посадова особа або суд як учасник адміністративного процесу здійснюють державно-владні повноваження і вимагають належної поведінки від іншої сторони і, нарешті, здатні застосовувати, якщо передбачено законом, адміністративний примус.

Метою контрольної діяльності митних органів є не тільки попередження протиправних дій, усунення причин та умов, які сприяють правопорушенням, а й вжиття заходів адміністративного примусу та адміністративної відповідальності в разі виявлення порушень загальнообов'язкових правил у сфері діяльності, що підконтрольна митним органам. Так, гл. 58 МК України передбачено порядок впровадження у справах про порушення митних правил, а гл. 60 – процесуальні дії у справі про порушення митних правил і порядок їх проведення. Статтею 375 до процесуальних дій віднесено:

– складання протоколу про порушення митних правил;

– витребування документів, необхідних для провадження у справі про порушення митних правил;

– вилучення товарів, транспортних засобів і документів;

– митне обстеження;

– пред'явлення товарів, транспортних засобів і документів для впізнання;

– призначення експертизи;

– взяття проб і зразків для проведення дослідження (аналізу, експертизи).

Стосовно конкретних адміністративних деліктів, А.О.Селіванов також зазначає, що адміністративне провадження здійснюється шляхом розгляду і вирішення тих чи інших індивідуальних справ і охоплює ряд обов'язкових (із позицій закону) стадій [15].

У загальних рисах стадіями контрольної діяльності можна назвати збір, обробку та використання інформації, що стосується об'єктів контролю.

У теорії адміністративного права визнано, що процес контрольної діяльності має деяку послідовність і включає в себе такі стадії: 1) вибір об'єкта контролю, встановлення мети та засобів його здійснення; 2)перевірка, ревізія або спостереження, які дозволяють виявляти фактичний стан справ; 3) аналіз, що виявляється у зіставленні фактичного становища з рішеннями, оцінка результатів; 4) прийняття рішення за підсумками контролю, інформації відповідних органів, скерування їм пропозицій та рекомендацій; 5) виконання рішення, яке прийняте за результатами контролю [12].

У розділі 8 Положення про відкриття та експлуатацію митних ліцензійних складів, затвердженого наказом Держмитслужби України від 31.12.96 № 592, передбачено такі адміністративні заходи, як призупинення (на 3 місяці) та анулювання ліцензії на право відкриття та експлуатації митного ліцензійного складу (МЛС). При цьому призупинення дії ліцензії може застосовуватися у випадках: а) нефункціонування МЛС протягом 2-х місяців; б) неодноразового прийняття (як і не прийняття) рішень (дій) власником складу (керуючим складом або уповноваженими на доступ до складу особами) щодо діяльності митного ліцензійного складу, які можуть призвести до порушення вимог цього положення та чинного митного законодавства; в) порушення митних правил; г) якщо за повідомленням від державних служб та уповноважених органів власник митного ліцензійного складу допустив порушення чинного законодавства щодо зовнішньоекономічної діяльності [3].

Варто зазначити, що будь-яку процесуальну процедуру контролю у внутрішній діяльності органу виконавчої влади можна умовно поділити на стадії не тільки за процедурними заходами, а й за суб'єктами виконання (конкретний підрозділ митного органу). З метою докладного розгляду цього питання спробуємо визначити ці стадії. Зокрема, провадженню у справах про порушення митних правил (у випадку порушення митних правил керуючим митного ліцензійного складу) передують контрольні заходи, яків період провадження і після нього продовжують здійснювати суб'єкти контролю. Ці заходи полягають у втручанні державного виконавчого органу в оперативну діяльність суб'єкта зовнішньоекономічної діяльності. Відповідно до суб'єктного складу та заходів існує ряд процесуальних стадій, що стосуються контролю.

Так, службова особа оперативного підрозділу, яка за своїми функціональними обов'язками здійснює безпосередній контроль за діяльністю митних ліцензійних складів, проводить:

– перевірку документів;

– митний огляд (зіставлення документальних даних із наявними);

– складання акта митного огляду, протоколу про порушення митних правил, відібрання пояснень у причетних осіб і свідків;

– інформування про стан справ безпосереднього керівника та відповідної посадової особи митного органу або у відповідний митний підрозділ шляхом надання рапорту та відповідних документів (акта митного огляду та ін.);

– передачу протоколу про порушення митних правил у підрозділ по боротьбі з контрабандою та порушенням митних правил.

Підрозділ, який здійснює функції по боротьбі з контрабандою, проводить:

– провадження у справі про порушення митних правил;

– надання справи про порушення митних правил на розгляд уповноваженій посадовій особі митного органу або скерування матеріалів справи, де санкція статті Митного кодексу України передбачає конфіскацію (згідно зі ст. 54 Конституції України) на розгляд до суду.

Підрозділ або службова особа, яка здійснює функції обліку та загального контролю за митними ліцензійними складами, що розміщені в зоні діяльності митного органу:

– підготовка рішення за підписом начальника митного органу за місцем розташування митного ліцензійного складу про призупинення його діяльності;

– вручення примірника такого рішення керуючому митним ліцензійним складом;

– скерування копії рішення на адресу центрального апарату Державної митної служби України.

Уповноважена посадова особа митного органу (начальник митниці або особа, яка виконує його обов'язки):

– розглядає справу про порушення митних правил;

– виносить постанову про порушення митних правил;

– приймає рішення про призупинення ліцензії на право відкриття та експлуатації митного ліцензійного складу.

У разі повторного вчинення порушення митних правил або інших порушень митний орган повинен здійснити решту заходів щодо анулювання вищеозначеної ліцензії. Крім визначених вище заходів, поділених на стадії контролю, додатково застосовується ряд інших.

Зрозуміло, що процесуальні стадії здійснення контролю митними органами, залежно від специфіки підконтрольного об'єкта та комплексу правовідносин, будуть відрізнятися один від одного.

Необхідно зазначити, що під час провадження у справах про порушення митних правил є елементи контрольної діяльності.

Таким чином, контроль або контрольна діяльність завжди реалізується в таких функціях: процесуальній (яка завжди однотипова) та специфічній (виконання конкретного завдання).

Варто звернути увагу на те, що контрольна діяльність є інструментом досягнення законності і дисципліни в державному управлінні, що у процесі повсякденної діяльності державних органів знаходить своє зовнішнє відображення у припиненні порушень закону та дисципліни.

Тому чітке правове регулювання контрольної діяльності митних органів, а саме: механізму та стадій, підстав і заходів контрольної діяльності, чітке закріплення у законах процесуальних прав та обов'язків - є гарантією забезпечення законності та дисципліни в державі.


 

Література:

1. Митний кодекс України. – Київ: Юрінком Інтер, 2002. – С. 14.

2. Митний кодекс України, прийнятий 11.07.2002. – Харків: ТОВ „Одісей”, 2002. – С. 11.

3. Положення про відкриття та експлуатацію митних ліцензійних складів, затверджене наказом Держмитслужби України від 31.12.1996 № 592.

4. АверьяновВ. Предмет адміністративного права: доктринальна оцінка // Право України. – 2004. – № 10. – С. 25–30.

5. АверьяновВ.Б. Аппарат государственного управления: содержание деятельности и организационные структуры. – К., 1990. – С. 19.

6. АтаманчукГ.В. Государственное управление: Проблеми методологии правового исследования. – М.: ЮрЛит, 1975. – С. 84.

7. БакаеваО.Ю. Правовое регулирование финансовой деятельности таможенных органов Российской Федерации / Под ред. Н.И. Химичовой. – Саратов: Изд-во ГОУВПО „Саратовская государственная академия права”, 2004. – С. 109.

8. БакаеваО.Ю., МатвиенкоГ.В. Таможенное право России / Отв. ред. Н.И. Химичева. – М.: Юристь, 2003. – С. 234.

9. ВоронковА.В. Проблемы теории административного права: сравнительно-правовое исследование. – СПб.: Изд. СПб. ун-та, 2001. – С. 62.

10. ПаращукВ.М. Контроль та нагляд у державному управлінні: Навч. посібник. – Харків: НЮАУ, 1999. – С. 7.

11. КолпаковВ.К. Адміністративно-деліктний правовий феномен: Монографія. – К.: ЗАТ „ВІПОЛ”, 2004. – С. 31.

12. Кивалов С.В. Средства осуществления таможенной политики Украины: Уч. пособие. – Одесса: Астропринт, 1995. – С. 7.

13. ЛазаревБ.М. Компетенция органов управления. – М.: Юридическая литература, 1972. – С. 63–64.

14. Пискотин М.И. Научные основы государственного управления в СССР. – М.: Наука, 1968. – 439 с.

15. СелівановАО. Адміністративний процес в Україні: реальність і перспективи розвитку правових доктрин: Наукове видання. – К.: ІнЮРЕ, 2000. – С. 10.

16. СтефанюкВ. Судовий контроль за діяльністю органів державної влади // Право України. – 1998. – № 3. – С. 8.

17. ТихомировЮ.А. Теория компетенции. – М.: Изд. г-на М.Ю.Тихомирова, 2001. – С.23.

18. Теоретичні засади вирішення проблем державного управління в Україні. Наукова доповідь / За загальною редакцією Ю.С.Шемшученка, В.Б.Авер'янова. – 1995. – С.5.

19. ХаритоноваО.І. Сутнісні ознаки адміністративного права як галузі публічного права // Виконавча влада і адміністративне право / За заг. ред. В.Б. Авер'янова. – К.: Видавничий дім „ІНЮРЕ”, 2002. – С. 80.

20. ШаповалВ. Конституція України як форма адміністративного права // Право України. – 2000. – № 1. – С.13.

21. Яременко В., Сліпушко О. Новий тлумачний словник української мови: у 4-х т. – К.: АКОНІГ, 2000.





Реферат на тему: Правове регулювання здійснення митного контролю в Україні (реферат)


Схожі реферати



5ka.at.ua © 2010 - 2016. Всі права застережені. При використанні матеріалів активне посилання на сайт обов'язкове.    
.