Архів якісних рефератів

Знайти реферат за назвою:         Розширений пошук

Меню сайту

Головна сторінка » Право

Правове регулювання обігу акцій та вирішення спорів з акціонерних правовідносин у цивільному праві (курсова робота)

ЗМІСТ

Вступ. 3

Розділ 1. Теоретично-методологічні аспекти поняття акції 5

1.1. Поняття та ознаки акцій як об'єкту цивільного права. 5

1.2. Види акцій. 10

1.3. Права власника акцій. 13

Розділ 2. Правове регулювання емісії та обігу акцій. 20

2.1. Правовий режим акцій. 20

2.2. Правове регулювання емісії акцій. 23

2.3. Правове регулювання обігу акцій. 26

Розділ 3. Правові аспекти вирішення спорів з акціонерних правовідносин 31

3.1. Категорії спорів з акціонерних правовідносин. 31

3.2. Способи захисту порушених прав акціонерів. 35

Висновки. 40

Список використаної літератури. 41


Вступ

Актуальність теми. Одним з найпомітніших явищ, характерних для економіки України 90-х років, стало проведення масової приватизації підприємств та, відповідно, стрімке формування масштабного ринку акцій. Так, за розрахунками Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку України, загальний обсяг емісій в Україні становить не менше як 21,5 млрд грн., а кількість акціонерів — фізичних осіб досягає 35 млн чоловік. Зрозуміло, що за таких умов особливої актуальності набуває поглиблення теоретичного вивчення найважливіших питань, пов'язаних з функціонуванням ринку акцій, створенням та удосконаленням необхідної нормативної бази. Одним з них є досягнення такого визначення акції, яке б адекватно відбивало ті реальні явища, з якими пов'язується це поняття.

Ринок акцій є складовим елементом ринку цінних паперів, який утворює одну з найважливіших підсистем фінансового ринку. Ринок акцій не представляє відносини позики, він є тією сферою відносин фінансового ринку, що пов'язані з власністю на капітал; тут мають місце відносини співволодіння капіталом акціонерного товариства. Цей ринок може розглядатися як система економічних відносин, пов'язаних з отриманням, використанням і відчуженням прав пайової участі в капіталі підприємств певного типу — акціонерних товариствах.

Сьогодні в Україні відбувається активний процес розвитку ринку цінних паперів. Для успішного його функціонування, крім стабільних економічних відносин, розвиненої нормативної бази і кваліфікованих фахівців, необхідно глибоке теоретичне обґрунтування його механізмів і інструментів.

Все вищесказане обумовлює необхідність проведення комплексного теоретичного дослідження цивільно-правового регулювання акційних паперів в Україні.

Метою наукового дослідження є теоретична розробка цивільно-правових проблем акційних паперів, як об'єктів цивільного права, і обґрунтування пропозицій, спрямованих на вдосконалення їхнього правового регулювання. Відповідно до мети визначені наступні основні завдання дослідження:

- сформулювати поняття акцій і дати їх цивільно-правову характеристику;

- провести аналіз їхніх правових ознак;

- дати розгорнуту класифікацію акційних паперів, виділивши юридично значимі критерії;

- визначити специфіку окремих видів акцій;

- розробити конкретні пропозиції щодо вдосконалення правового регулювання відносин, пов'язаних з акційними паперами в Україні.

Теоретичну базу для висновків, зроблених у дослідженні, складають наукові праці відомих учених-юристів з питань цивільного права і цивільно-правових проблем цінних паперів: М.М.Агаркова, А.А.Вишневського, О.В. Дзери, А.А.Долінскої, Л.Г.Єфімової, О.С.Йоф­фе, Т.В.Кашаніної, Н.С.Кузнєцової, О.А. Красавчікова, В.Ф.Маслова, А. А.Пушкіна, В.А. Рясенцева, О.Н.Садікова, В.І.Семчика, А.П.Сергєєва, В.А.Тархова, Ю.К.Толстого, Ю.С. Червоного, Я.М. Шевченко, Г.Ф.Шершеневича та ін.

При дослідженні питань правового регулювання цінних паперів вивчена не тільки юридична, а й економічна література, зокрема праці М.Ю.Алек­сєєва, А.Г.Каратуєва, В.В.Колесника, Я.М.Міркіна, В.С.Торкановського, А.А.Фельдмана та ін.

Об'єктом дослідження виступають основи та загальні риси акційних паперів.

Предметом дослідження виступає поняття акції як об'єкту цивільно-правових відносин, її правове регулювання.


Розділ 1. Теоретично-методологічні аспекти поняття акції 1.1. Поняття та ознаки акцій як об'єкту цивільного права

Відповідно до ст. 4 Закону України "Про цінні папери та фондову біржу”[2] акція – це цінний папір без установленого строку обігу, що засвідчує дольову участь у статутному фонді акціонерного товариства, підтверджує членство в акціонерному товаристві та право на участь в управлінні ним, дає право його власникові на одержання частини прибутку у вигляді дивіденду, а також на участь у розподілі майна при ліквідації акціонерного товариства.

Не можна погодитися з поняттям акції, що міститься в Положенні про акціонерні товариства, затвердженому постановою Ради Міністрів РРФСР від 25 грудня 1990 р. №601, у якому акція визначається як цінний папір, що випускається акціонерним товариством і засвідчує право власності на частку в статутному капіталі товариства. Це хибне визначення знайшло своє місце й в науковій літературі. Аналогічні поняття акцій пропонує Мiркiн М.Я., Колесник В.В.

В економічній та юридичній літературі акція представляється як різновид цінних паперів. Тобто цінний папір та акція відносяться один до одного як загальне та особливе. Тому категоріальний аналіз слід розпочинати з визначення поняття «цінний папір». Відомий дослідник цінних паперів М. Агарков вважав, що початок теоретичного вивчення поняття цінного папера припадає на кінець XIX ст. Саме в цей період зусиллями насамперед представників Німеччини, Швейцарії, Італії та Франції (Тьола, Бруннера, Якобі, Хубера, Віванте та ін.) було в цілому сформовано поняття цінного папера. Він трактувався як документ, пред'явлення якого є необхідним для здійснення вираженого в ньому права. Вважалося, що це право може носити характер: зобов'язальний (облігації, векселі, ін.); майновий з одночасним зобов'язанням (розпорядчі товарні документи); членський (акції). Загальний перелік видів паперів, що відносилися до категорії цінних, мав досить об'ємний вигляд. Причому вже на той час багато спеціалістів сходилися на тому, що наукове, практичне та законодавче обґрунтування поняття цінного паперу є досить складним завданням[5, c. 11].

Сучасні наукові та законодавчі уявлення в Україні щодо сутності цінного паперу при всій різноманітності підходів практично завжди ґрунтуються на виділенні таких його ознак, як: є документом; засвідчує певні права його власника. Ці самі ознаки звичайно властиві й акції як різновиду цінного папера, з одночасною конкретизацією основних прав, що нею фіксуються, а також, у окремих випадках, з визначенням деяких особливостей її обігу. Головне призначення акції, на чому традиційно наголошується, — засвідчити, зафіксувати певні права, що належать її власнику. Акціонерне товариство (емітент акцій) створюється злиттям коштів, як правило, багатьох суб'єктів (фізичних та юридичних осіб), які виявили інтерес до участі у підприємницькій діяльності. Акумульовані кошти стають власністю товариства. Попередні їх власники натомість отримують права пайової участі в капіталі підприємства, використання яких (на що вони розраховують) принесе їм певний зиск.

Фіксація зазначених прав може відбуватися шляхом випуску акцій у матеріалізованій (документарній) формі. У цьому випадку акція набуває вигляду реального паперового документа з певними реквізитами. Організація підприємницької діяльності, мобілізація необхідних коштів через випуск таких документів сприяли активізації підприємницького сектора економіки, підвищенню темпів його розвитку. Це досягалося за рахунок спрощення, по-перше, процедури залучення коштів, що давало можливість включити до участі у підприємницьких проектах більшу кількість інвесторів за рахунок суттєвого зменшення обмежуючої дії географічного чинника (розташування інвесторів) та поліпшення умов залучення коштів власників невеликих заощаджень, і, по-друге, порядку переходу прав пайової участі у підприємницькому капіталі від одного суб'єкта до іншого. Право участі в підприємницькому товаристві робиться більш «оборотоздатним», якщо воно виражене в акції. Наявність акції робить пайового учасника підприємницького капіталу більш вільним, розкутим, мобільним у своїй загальній економічній поведінці. Отже, наявність акції у паперовій формі, з правової точки зору, виконує функцію фіксації права пайової участі в капіталі підприємства, з економічної — може розглядатися як чинник підвищення динамізму підприємницької діяльності. Протягом досить тривалого історичного періоду саме документарна форма фіксації пайового права абсолютно домінувала в економічних відносинах.

Подальше розширення масштабів використання акціонерної форми підприємницької діяльності, значне збільшення кількості акціонерів, обсягів роботи з ними з боку товариства, привело до появи спеціальних реєстрів акціонерів. Засвідчення прав у цьому випадку відбувається зверненням до реєстру. Саме цей спосіб і використовується в Україні, де створений інститут реєстраторів власників іменних цінних паперів, зокрема акцій, звернення до яких є абсолютно необхідним для відчуження акцій, підтвердження наявності інших акціонерних прав (участі в зборах, отримання дивідендів тощо). Поширення цього способу, природно, ставить питання про доцільність існування самої акції як спеціально оформленого паперового документа. Законодавчою відповіддю на це питання в Україні стала фіксація можливості використання «бездокументарної форми цінного папера». Така термінологія не може не викликати подиву, бо цінним папером визнається те, що як річ не існує взагалі. Тобто назріла нагальна потреба привести економічну та правову термінологію у відповідність з сучасними економічними реаліями[12, c. 41-43].

На підставі аналізу всієї сукупності реально існуючих сьогодні обставин можна дійти таких висновків:

• По-перше, акція у будь-якому випадку є одиницею виміру часток (паїв) у статутному капіталі підприємств певного типу. Вона є масштабом, за допомогою якого вимірюється акціонерний капітал. Цей вимір може бути: кількісним (загальна кількість часток; кількість часток, що належать тому або іншому суб'єкту); вартісним (вартість однієї частки; загальна вартість часток; вартість часток, що належать певним суб'єк-там); процентним (питома вага певної кількості часток у їх загальному обсязі).

• По-друге, акція сама по собі вже не є єдиним свідченням певних прав. Реально більшу роль відіграє реєстр, звернення до якого, зокрема в Україні, є абсолютно обов'язковим (іменні акції). До того ж, самі права визначаються не за допомогою акції, а через статут товариства та законодавчі положення.

• По-третє, дуже багато суб'єктів-акціонерів взагалі не мають акцій-документів. І це не ускладнює для них реалізацію власних акціонерних прав.

• По-четверте, існують певні підстави прогнозувати в стратегічному плані поступове зниження інтересу акціонерних товариств, насамперед новостворюваних, до випуску акцій-документів. Це пов'язано передусім з тим, що за певних умов бездокументарна форма може бути менш витратною для товариства, ніж документарна.

Отже, розвиток системи реєстрів, науково-технічний прогрес, що надає якісно нові технологічні можливості обліку прав власності на пайовий капітал, досягнення певної економії на витратах, пов'язаних з випуском акцій, та інші чинники об'єктивно ставлять питання про необхідність більш чіткого, сучасного визначення акції.

Можливі два підходи до теоретичного та законодавчого його вирішення.

Один з них полягає в тому, що акція визнається, дійсно, як цінний папір. Вона не розглядається як пай. Акція виступає лише формою фіксації прав на пай у підприємницькому капіталі, вона може як бути, так і не бути атрибутом акціонерного товариства. Тобто права власника паю можуть фіксуватися і в іншій формі. В останньому випадку покупці (власники) паїв у капіталі підприємства фіксуються лише в спеціальному реєстрі. Прийняття такого підходу до акції вимагає внесення відповідних коректив у визначення акціонерного товариства, деякі параметри його діяльності, виключення законодавчих виразів на зразок «бездокументарна форма цінного папера».

Інший підхід може полягати в тому, що акція визнається не як цінний папір, а як особлива форма паю, частки статутного фонду, що є характерною для підприємств певної організаційно-правової побудови (акціонерних товариств). У цьому випадку акція втрачає ознаку документа. На пайовому капіталі будуються, зокрема в Україні, й інші типи підприємств — товариства з обмеженою відповідальністю, командитні товариства та ін. Але паї цих підприємницьких організацій суттєво відрізняються від паїв акціонерних товариств — щонайменше тим, що перші не мають свого власного обігу, не можуть бути товаром поза межами самого господарського товариства. Ці паї, на відміну від акціонерних, не є інструментами ринкового обігу. Щодо документальної фіксації належності певної кількості часток (акцій) тому чи іншому суб'єкту, то вона може відбуватися як за допомогою оформлення спеціальних документів (наприклад, іменних сертифікатів), так і шляхом ведення спеціального реєстру власників паїв[16, c. 27-29].

Під час визначення того, який шлях краще для удосконалення термінології та законодавчої бази, слід враховувати ряд аспектів. Так, у психологічному плані власник акціонерного капіталу, щонайменше, фізична особа, мабуть, почувається спокійніше та впевненіше, якщо він має на руках спеціально оформлений папір (красивий, з печаткою та елементами захисту від підробок, переконливим текстом). Проте треба зазначити, що громадяни в Україні поступово звикають і до несертифікатної форми посвідчення прав на пайовий капітал. Щодо інституційних інвесторів, то тут взагалі практично немає ніяких проблем. З точки зору правової надійності, безпеки інвестора, то, напевне, особливої різниці між зазначеними варіантами немає, бо в будь-якому випадку кінцевою інстанцією є реєстратор — звернення до нього є абсолютно необхідним. Наявність акції-документа само по собі нічого не змінює.

Щодо економічного боку справи, то тут найважливішими питаннями є ефективність залучення коштів, витрати емітента на розміщення паїв і посвідчення їх власників, забезпечення найбільш сприятливих організаційно-технічних умов для обігу прав на пайовий капітал. Виходячи з цього можна припустити, що другий підхід є економнішим для товариства (емітента). Це все треба враховувати. Але, можливо, найголовнішим є те, що якщо прийняти перший підхід, то виникає така колізія: підприємство називається акціонерним і, водночас, воно може не випускати акцій. Тому краще, все ж таки, орієнтуватися на другий підхід.

З урахуванням усіх реалій можна запропонувати таке тлумачення: акція — це одиниця виміру пайового капіталу підприємства певного типу — акціонерного товариства, належність певної кількості яких тому або іншому суб'єкту засвідчується шляхом оформлення спеціального документа або/та складанням спеціального реєстру[25, c. 37-38].

1.2. Види акцій

Акції випускаються іменні та на пред'явника, прості й привілейовані. Власниками акцій можуть бути юридичні та фізичні особи, держава.

Перевага на національних ринках того чи іншого виду акцій залежить від багатьох причин. В одних країнах емітуються переважно іменні акції, в інших — на пред'явника. Однак в останні десятиріччя в усьому світі має місце тенденція до збільшення частки акцій на пред'явника. В деяких країнах акції на пред'явника становлять до 90% усіх акцій, що перебувають в обігу. Це пов'язано насамперед з розвитком сучасних електронних технологій обігу цінних паперів, при застосуванні яких набагато ефективніше здійснювати операції з цінними паперами на пред'явника. При цьому можна мати вичерпну інформацію про всіх власників акцій на пред'явника і перешкоджати таємному придбанню контрольних пакетів акцій.

Розглянемо особливості володіння простими та привілейованими акціями.

1. Власнику простої акції сплачуються дивіденди, якщо протягом року акціонерне товариство отримало прибуток і загальні збори акціонерів прийняли рішення про спрямування всього чи частини прибутку на виплату дивідендів.

Право власника простої акції на відповідну частку майна у разі ліквідації товариства забезпечується після забезпечення прав власників облігацій та привілейованих акцій.

Право на участь в управлінні реалізується згідно з правилом: "Одна акція — один голос на загальних зборах акціонерів".

2. Власник привілейованої акції має переважне право на отримання дивідендів. Виплата дивідендів провадиться у розмірі, зазначеному в акції, незалежно від розміру одержаного товариством прибутку. Якщо прибуток відповідного року недостатній, виплата дивідендів здійснюється за рахунок резервного фонду.

Дивіденди за привілейованими акціями, як правило, фіксовані і визначаються в процентах до їх номінальної вартості. У разі, коли розмір дивідендів за простими акціями перевищує розмір дивідендів за привілейованими акціями, власникам останніх може провадитися доплата до розміру дивідендів, виплачених іншим акціонерам.

Власник привілейованої акції має переважне право на частку майна акціонерного товариства у разі його ліквідації. Це право забезпечується після забезпечення прав власників облігацій, емітованих цим товариством.

Власники привілейованих акцій відповідно до Закону України "Про цінні папери і фондову біржу" не мають права брати участь в управлінні акціонерним товариством, якщо інше не передбачено статутом товариства. Тобто фактично, маючи переваги матеріального характеру, власники привілейованих акцій можуть брати участь в управлінні товариством нарівні з власниками простих акцій, якщо це обумовлено в статуті. Статутом може визначатись і порядок здійснення переважного права на одержання дивідендів. Дивіденди всім акціонерам сплачуються за підсумками року в порядку, передбаченому статутом товариства[26, c. 12].

Загальна кількість привілейованих акцій не має перевищувати 10% статутного фонду акціонерного товариства. Це обмеження пов'язано з необхідністю фіксованих дивідендних виплат за привілейованими акціями, що може, як і необхідність процентних виплат за облігаціями, емітованими цим товариством, значно впливати на його фінансову стійкість.

Привілейовані акції можуть бути таких видів:

1) кумулятивні, які дають власникам право не тільки на поточний, а й на не виплачений раніше з якихось причин дивіденд;

2) з часткою участі, яка дає право на додаткові дивіденди, якщо Дивіденди за простими акціями більші;

3) конвертовані, які можуть бути обміняні на встановлену кількість Простих акцій;

4) зі ставкою дивідендів, що коригується;

5) відзивні, які акціонерне товариство має право викупити;

6) ретрективні, які власник має право погасити у визначений момент за визначеною ціною.

Зважаючи на ступінь ризику та очікувану дохідність, акції можна поділити на такі класи:

1) "з блакитними корінцями" — акції найбільш солідних і великих корпорацій;

2) дохідні — акції, дивіденди за якими перевищують середній рівень;

3) зростання — акції корпорацій, доходи яких вищі від середнього рівня, проте дивідендні виплати невисокі (переважно акції компаній, що стрімко розвиваються);

4) циклічні — акції, ціна яких змінюється відповідно до змін в економіці. В основному це акції базових галузей економіки. Інвестори намагаються придбати ці акції, коли відбувається підйом у галузі, і продати їх до початку спаду;

5) спекулятивні — акції молодих та маловідомих компаній;

6) захищені (антициклічні) — акції, ціна на які досить стабільна навіть при спадах в економіці[19, c. 154-156].

1.3. Права власника акцій

Права акціонерів передбачені ст. 10 Закону України "Про господарські товариства”. Учасники товариства мають право:

а) брати участь в управлінні справами товариства в порядку, визначеному в установчих документах, за винятком випадків, передбачених цим Законом;

б) брати участь у розподілі прибутку товариства та одержувати його частку (дивіденди).в) вийти в установленому порядку з товариства;

г) одержувати інформацію про діяльність товариства.

Учасники можуть мати також інші права, передбачені законодавством і установчими документами товариства.

1) Управління товариством – це участь у роботі загальних зборів. Відповідно до ст. 41 Закону "Про господарські товариства”, в роботі загальних зборів мають право брати участь усі акціонери, незалежно від кількості та класу акцій, власниками яких вони є. Поняття "клас” акцій в законодавстві відсутнє. Адже відповідно до Закону України "Про цінні папери та фондову біржу” акції можуть бути іменними та на пред'явника, привілейованими та простими. Тобто в даному випадку, швидше за все, законодавець мав на увазі класифікацію акцій на прості та привілейовані. Адже власники привілейованих акцій можуть не мати права голосу, як передбачає ст. 4 Закону України "Про цінні папери та фондову біржу”, але право приймати участь у роботі зборів їм надано ст. 10 Закону України "Про господарські товариства”.

В даному випадку також необхідно пам'ятати, що право акціонера приймати участь у роботі загальних зборів передбачає ряд інших прав:

2) Право бути вчасно повідомленим про загальні збори, як того вимагає ст. 43 Закону України "Про господарські товариства”.

При цьому в практиці зустрічаються помилки в тлумаченні вказаного права, а саме:

· друкується повідомлення тільки в місцевій пресі;

· друкується повідомлення тільки в одному із офіційних друкованих видань Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України чи Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку;

· не дотримується термін повідомлення акціонерів;

· держателі іменних акцій не повідомляються персонально.

Ці порушення можуть призвести до того, що зекономивши на меншому, товариство втрачає більше. Адже достатньо, щоб один з акціонерів подав позов до суду з приводу порушення порядку скликання загальних зборів, щоб визнати вказані збори недійсними, а їх рішення незаконними. То ж друкувати повідомлення необхідно в місцевій пресі за місцезнаходженням акціонерного товариства і в одному із офіційних друкованих видань Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України чи Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку із зазначенням часу і місця проведення зборів та порядку денного[22, c. 9-10].

Крім цього, повідомляти акціонерів, держателів іменних акцій, необхідно персонально, передбаченим статутом способом.

Таких способів може бути кілька:

· рекомендований лист;

· рекомендований лист з повідомленням;

· простий лист;

· особисте повідомлення акціонерів.

Перші два способи дають певну перевагу в підтвердженні відправки повідомлень, але при цьому вони досить затратні. Дешевше буде відправити прості листи, але підтвердити відправку такого листа акціонерові буде неможливо у випадку розгляду питання про легітимність зборів в судовому порядку.

Найбільш дешевий спосіб – особисте повідомлення акціонерів. При цьому акціонери обов'язково повинні отримати віддрукований текст повідомлення і поставити свій підпис та дату отримання повідомлення в журналі, відомості чи реєстрі. При цьому бажано, щоб акціонер власноруч написав своє прізвище та ініціали на випадок розгляду спору про скликання зборів в судовому порядку.

Мінімальні вимоги до тексту повідомлення, містяться в ст. 43 Закону України "Про господарські товариства”[1]: зазначення часу і місця проведення зборів та порядку денного.

Але практичний досвід підказує, що в ньому необхідно вказати наступні дані:

· назву акціонерного товариства

· дату і місце проведення зборів.

· час початку зборів

· час проведення реєстрації учасників зборів

· порядок денний зборів.

· нагадування про необхідність мати при собі документ, що посвідчує особу.

· інформація про правила оформлення довіреності на збори.

· порядок ознайомлення з матеріалами зборів

· контактні телефони.

· додаткову інформацію у випадках, передбачених чинним законодавством (наприклад, при збільшенні статутного фонду).

Місце проведення зборів визначене ст. 43 Закону України "Про господарські товариства”[1]: загальні збори акціонерів проводяться на території України, як правило, за місцезнаходженням акціонерного товариства, за винятком випадків, коли на день проведення загальних зборів 100 % акцій товариства володіють іноземці, особи без громадянства, іноземні юридичні особи, а також міжнародні організації.

3) Право внесення пропозицій до порядку денного. Вчасне отримання акціонерами повідомлення про загальні збори дає їм змогу реалізувати інше право – право внесення пропозицій до порядку денного. Адже вказаним правом акціонери мають можливість скористатися не пізніш як за 30 днів до скликання зборів. При цьому, якщо пропозиції власників більш як 10% голосів вносяться до порядку денного обов'язково, то пропозиції власників менших пакетів включаються до порядку денного за рішенням виконавчого органу. Вказані пропозиції повинні бути доведені до відома всіх акціонерів передбаченим статутом способом не пізніш як за 10 днів до проведення зборів.

4) Право акціонера передати свої повноваження іншій особі. Представник акціонера може бути постійним або призначеним на певний строк. Акціонер вправі в будь-який час замінити свого представника у вищому органі, повідомивши про це виконавчий орган акціонерного товариства. Довіреність на право участі та голосування на загальних зборах акціонерів може бути посвідчена реєстратором або правлінням акціонерного товариства. Крім того, довіреність може бути посвідчена нотаріально, чи іншим способом, передбаченим чинним законодавством[24, c. 5-8].

Відповідно до ст. 65 Цивільного кодексу до нотаріально посвідчених довіреностей прирівнюються:

1) довіреності військовослужбовців та інших осіб, які перебувають на лікуванні в госпіталях, санаторіях та інших військово-лікувальних закладах, посвідчені начальниками, їх заступниками по медичній частині, старшими і черговими лікарями цих госпіталів, санаторіїв та інших військово-лікувальних закладів;

2) довіреності військовослужбовців, а в пунктах дислокації військових частин, з'єднань, установ і військово-навчальних закладів, де немає державних нотаріальних контор, приватних нотаріусів, посадових осіб та органів, що вчиняють нотаріальні дії, також довіреності робітників і службовців, членів їх сімей і членів сімей військовослужбовців, посвідчені командирами (начальниками) цих частин, з'єднань, установ і закладів;

3) довіреності осіб, які перебувають у місцях позбавлення волі, посвідчені начальниками місць позбавлення волі.

Відповідно до ст. 41 Закону України "Про нотаріат” у населених пунктах, де немає нотаріусів, нотаріальні дії, передбачені ст. 38 цього Закону, в тому числі і по посвідченню доручень, вчиняються уповноваженими на це посадовими особами виконавчих комітетів сільських, селищних, міських Рад народних депутатів. Вчинення нотаріальних дій за кордоном покладається на консульські установи України, а у випадках, передбачених чинним законодавством, – на дипломатичні представництва України.

5) Участь в управлінні крім вищенаведеного регламентується й іншими чинниками. Акціонери (їх представники), які беруть участь у загальних зборах, реєструються із зазначенням кількості голосів, яку має кожний учасник. Реєстрація акціонерів (їх представників), які прибули для участі у загальних зборах, здійснюється згідно з реєстром акціонерів у день проведення загальних зборів виконавчим органом акціонерного товариства або реєстратором на підставі укладеного з ним договору.

Голосування на загальних зборах відбувається за принципом „одна акція – один голос”. В даному випадку слід враховувати, що при підрахунку кворуму та при голосуванні не враховуються акції, викуплені товариством. Крім того, привілейовані акції голосують тільки у тому випадку, якщо це передбачено статутом.

Всі рішення на загальних зборах приймаються простою більшістю голосів акціонерів, що беруть участь у зборах. Виключення складають:

а) зміна статуту товариства;

б) прийняття рішення про припинення діяльності товариства;

в) створення та припинення діяльності дочірніх підприємств, філій та представництв товариства.

Збори приймають рішення тільки з питань, включених до порядку денного.

Кожен з акціонерів має право бути обраним до складу органів управління товариством.

6) Право на отримання частки прибутку. При реалізації вказаного права нерідко виникають помилки у визначенні кола осіб, які мають право на отримання дивідендів. Хоч закон дану норму трактує однозначно, на практиці трапляються випадки, коли реєстр для виплати дивідендів складається на кінець періоду, за який виплачуються дивіденди або на дату проведення загальних зборів. Відповідно до ст. 10 Закону України "Про господарські товариства” право на отримання частки прибутку (дивідендів) пропорційно частці кожного з учасників мають особи, які є учасниками товариства на початок строку виплати дивідендів.

7) Право одержувати інформацію про діяльність товариства. На вимогу учасника товариство зобов'язане надавати йому для ознайомлення річні баланси, звіти товариства про його діяльність, протоколи зборів. Це норма закону. Роз'яснення ДКЦПФР підтверджує і розширює вказане право. Акціонерові на його вимогу повинні бути надані копії вказаних документів. Але це не завжди прийнятно на практиці. Тому важливо передбачити в статуті товариства порядок ознайомлення з такими документами, часи прийому з вказаних питань, посадових осіб, що мають повноваження надавати документи. Детально прописавши процедуру одержання інформації про діяльність товариства в статуті, товариство позбудеться багатьох непорозумінь з цього приводу.

8) Право вийти в установленому порядку з товариства. Для акціонерів єдина можливість вийти з товариства – це реалізація своїх акцій (продаж, обмін, дарування та ін.)[4, c. 123-127]

Вище ми розглянули права, які дає акція її власнику – акціонерові. Крім цього акція також дає обов'язки. Але їх менше і вони досить прості. Головне не забувати, що права і обов'язки, що випливають з володіння акцією однакові для учасників відкритих та закритих акціонерних товариств. Адже в практиці часто зустрічаються конфлікти пов'язані з тим, що посадові особи ЗАТ не розуміють простої істини: учасники ЗАТ власники акцій. Їх права нічим не відрізняються від прав власників акцій ВАТ. Акції ЗАТ розподіляються між засновниками, не розповсюджуються шляхом відкритої підписки і не продаються та не купуються на біржі. Як наслідок, процедура державної реєстрації випуску акцій ЗАТ набагато простіша. Саме в цьому полягає різниця між акціями ЗАТ і ВАТ. А права їх власників однакові[5, c. 48].


Розділ 2. Правове регулювання емісії та обігу акцій 2.1. Правовий режим акцій

Правовий режим акцій регулює Закон України "Про цінні папери і фондову біржу". Цей закон визначає поняття і функції акцій, права власника акцій, порядок випуску і придбання акцій та інші питання (статті 4-9).

Акція - це вид цінного папера. Її юридична природа обумовлена вкладом акціонера у статутний фонд товариства.

Статутні фонди неакціонерних товариств як колективну власність законом приписано розподіляти безпосередньо на частки учасників. Розміри часток визначають установчі документи. Правовою формою часток неакціонерних товариств є свідоцтва, які визначають розміри часток і права майнової участі членів товариств у статутних фондах.

Акція, на відміну від свідоцтва, регулює частки у статутних фондах і права акціонерів більш уніфіковано.

Статутний фонд акціонерного товариства як колективну власність прийнято розподіляти на визначену кількість акцій рівної номінальної вартості, тобто акція є індивідуальним, але уніфікованим регулятором статутного фонду і прав участі акціонера у ньому. 3 економічної точки зору акція являє собою нематеріалізований майновий інтерес у майні товариства, з правової - обіговий документ (правовий акт встановленої форми), який виражає цей інтерес. Як правовий акт акцію можна визначити в розумінні договору часткової участі акціонера в статутному фонді товариства. Сторонами цього договору є акціонер і товариство. Економічним змістом зазначеного договору є умови про дивіденди, про частину виручки від реалізації майна товариства, що припиняється, про ціну акції як вартості права часткової участі. Правовою формою договору є акція.

Оскільки акція є цінним папером, вона має точно визначені законом реквізити: фірмове найменування акціонерного товариства та його місцезнаходження, найменування цінного папера - "акція", її порядковий номер, дату випуску, вид акції та її номінальну вартість, ім'я власника (для іменної акції), розмір статутного фонду акціонерного товариства на день випуску акції, а також кількість акцій, що випускаються, строк виплати дивідендів та підпис голови правління акціонерного товариства або іншої уповноваженої на це особи, печатку акціонерного товариства[11, c 63-65].

Крім права участі, акція посвідчує членські права акціонера.

Стаття 4 Закону України "Про цінні папери і фондову біржу"[2] передбачає поділ акцій на класи або види. Юридична суть класу (виду, серії) полягає в тому, що акції одного класу дають їхнім власникам однакове за обсягом право майнової участі в товаристві.

За. ознакою класу закон визначає, по-перше, привілейовані і прості акції. По-друге, залежно від передбачених статутами обмежень прав відчуження (трансферт) розрізняють іменні акції та акції на пред'явника (пред'явницькі).

Простими іменними закон визначає акції з рівними правами участі акціонерів, імена яких входять до обов'язкових реквізитів акції. Власниками простих іменних акцій є, як правило, громадяни.

Статус іменних акцій має на увазі спеціальні правила їх відчуження. Власники іменних акцій у принципі вільно розпоряджаються ними (продають, передають, відчужують іншим способом), але з додержанням цих правил.

Обіг іменних акцій фіксується або товариством (емітентом), яке зобов'язане вести реєстр власників іменних цінних паперів, або реєстратором (юридичною особою - суб'єктом підприємницької діяльності, який одержав у встановленому порядку дозвіл на ведення реєстрів власників іменних цінних паперів), якому емітент доручає вести реєстр шляхом укладення відповідного договору (п.1 ст. 9 Закону України "Про Національну депозитарну систему та особливості електронного обігу цінних паперів в Україні" від 10 грудня 1997 р.).

Реєстр власників іменних цінних паперів, зокрема, містить інформацію про емітента; інформацію про реєстратора; інформацію про випуск (категорію) цінних паперів, для якого складено реєстр; інформацію про власників іменних цінних паперів, зареєстрованих у системі реєстру; інформацію про номінальних утримувачів; інформацію про власників іменних цінних паперів - клієнтів номінальних утримувачів; інформацію про іменні цінні папери, які обліковуються на особовому рахунку емітента (п. 3.3 Положення про порядок ведення реєстрів власників іменних цінних паперів, затвердженого рішенням Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку від 26 травня 1998 р. № 60)[8, c.216-217].

Реєстрації підлягає і передача (трансферт) акцій іншим особам, тобто перехід прав участі. Права на участь в управлінні, одержання дивідендів тощо, які випливають з іменних акцій, можуть бути реалізовані з моменту внесення змін до реєстру власників іменних цінних паперів (п. 1 ст. 5 Закону України "Про Національну депозитарну систему та особливості електронного обігу цінних паперів в Україні"). Якщо умовами емісії спеціально не зазначено, що іменні акції, випущені в документарній формі, не підлягають передачі, передача новому власникові здійснюється шляхом повного індосаменту. В цьому разі підставою для внесення до системи реєстру записів про передачу прав власності на акції є передавальне доручення від зареєстрованої особи або уповноваженої нею особи, а також надання самих акцій (сертифіката акцій). Підставою для внесення змін до реєстру, крім передавального доручення, є такі документи: договір купівлі-продажу; договір дарування; договір міни; договір застави; рішення суду та інші документи згідно з чинним законодавством України.

Акції на пред'явника на відміну від іменних обертаються вільно, тобто без індосаментних процедур. Акціонерне товариство фіксує у книзі реєстрації загальну кількість пред'явницьких акцій.

Привілейовані акції - це акції з пільговими правами майнової участі. Власники таких акцій мають певні майнові привілеї і несуть менший ризик порівняно з простими акціонерами. Конкретні права привілейованих акціонерів визначають загальні збори акціонерного товариства. Опис таких прав міститься у статуті товариства.

Привілеями є насамперед переваги на одержання дивідендів, а саме: річний розмір дивіденду фіксується у процентах до номінальної вартості акції і виплачується незалежно від річного прибутку товариства. Якщо прибутку не вистачає, дивіденд виплачується з резервного фонду, а не лише з фонду дивідендів.

Привілейована акція передбачає також доплату її власникові у тому разі, якщо розмір дивіденду на привілейовану акцію виявиться нижчим від дивіденду на просту акцію.

Привілеєм є також пріоритетна участь власника привілейованої акції в розподілі ліквідних активів товариства, яке припиняється. Оскільки власники привілейованих акцій ризикують як підприємці менше, ніж власники простих акцій, вони мають обмежені управлінські права. За загальним правилом, привілейовані акціонери не мають права на участь в управлінні товариством, але статути можуть визначати коло питань, у розв'язанні яких бере участь і ця категорія акціонерів.

Закон обмежує кількість привілейованих акцій. Їх випуск не повинен перевищувати суми, яка становить 10 відсотків статутного фонду акціонерного товариства[15, c. 86-89].

2.2. Правове регулювання емісії акцій

Закон встановлює певні умови для випуску (емісії) акцій, а саме:

- прийняття відповідного рішення про випуск акцій засновниками акціонерного товариства (на етапі заснування) або загальними зборами товариства, що має оформлятися відповідним протоколом із зазначенням: фірмового найменування емітента та його місцезнаходження; розміру статутного фонду або вартості основних і оборотних фондів емітента; цілей і предмета його діяльності; службових осіб емітента; найменування контролюючого органу (аудиторської фірми); даних про розміщення раніше випущених в обіг акцій; мети випуску акцій; категорій акцій; кількості іменних акцій та акцій на пред'явника; кількості привілейованих акцій; загальної суми емісії і кількості акцій; номінальної вартості акцій; кількості учасників голосування та порядку його проведення; порядку виплати дивідендів; строку і порядку передплати акцій; строку повернення коштів при відмові від випуску акцій; черговості випуску акцій (при випусках їх різними серіями); порядку повідомлення про випуск і порядку розміщення акцій; умов розпорядження акціями; прав власників привілейованих акцій; переважного права на придбання акцій наступних емісій акціонерами товариства;

- реєстрація інформації про емісію акцій і відповідно - підписку на акції в ДКЦПФР;

- публікація інформації про емісію акцій;

- проведення підписки відповідно до умов її проведення, зафіксованих в опублікованій інформації про підписку, і оформлення тимчасового глобального сертифікату на весь випуск акцій, якщо останній здійснюється в бездокументар-ній формі; вимоги до такого сертифікату встановлено рішенням Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку від 12.02.1998 р. № 25 «Про затвердження Положенням про глобальний сертифікат (тимчасовий глобальний сертифікат)»;

- повідомлення ДКЦПФР про результати підписки;

- затвердження результатів підписки, а за наявності відповідних підстав - вирішення засновниками чи установчими зборами (на етапі заснування відкритого акціонерного товариства) або загальними зборами акціонерів питання зайвої підписки, якщо така мала місце (схвалення або відхилення зайвої підписки з відповідними наслідками);

- реєстрація випуску акцій в ДКЦПФР або її територіальних відділеннях, яка здійснюється відповідно до вимог Положення про порядок реєстрації випуску акцій і облігацій підприємств та інформації про їх емісію, затвердженого рішенням Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку від 12.02.98 року № 36[14, c. 233-235].

Підставами для відмови у реєстрації випуску цінних паперів, інформації про емісію цінних паперів або звіту про наслідки підписки на акції є хоча б одна з нижченаведених:

а) наявність у поданих документах відомостей, що дозволяють зробити висновок про невідповідність поданих документів або умов емісії цінних паперів чинному законодавству та/або вимогам, установленим Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку;

б) неповна інформація про емісію цінних паперів порівняно з вимогами зазначеного Положення;

в) відсутність будь-якого з документів порівняно з вимогами зазначеного Положення;

г) неподання річного (піврічного) звіту, якщо скінчився термін його подання реєструвальному органу (ДКЦПФР або його територіальному відділенню);

д) умови емісії акцій не передбачені чинним законодавством та нормативними актами Державної комісії з цін них паперів та фондового ринку.

Повідомлення про відмову в реєстрації випуску акцій, інформації про їх емісію або звіту про наслідки підписки на акції доводиться до емітентів письмово;

заміна тимчасового глобального сертифіката на випуск акцій у бездокументарній формі основним і передача його зберігачеві, якщо саме акціонерне товариство як емітент акцій не здійснює ці функції;

здійснення випуску акцій, якщо останні мають документарну форму, та їх передача акціонерам після повної сплати акцій.

Обслуговування ринку цінних паперів здійснюється Національною депозитарною системою, що складається з двох рівнів.

Нижній рівень складають зберігачі, які ведуть рахунки власників цінних паперів, у т. ч. акцій, та реєстратори власників іменних цінних паперів, у т. ч. акцій. Зберігачами можуть бути комерційні банки або торговці цінними паперами, що мають відповідний дозвіл на зберігання та обслуговування обігу цінних паперів і операцій з ними; функції реєстратора може виконувати підприємницька організація, яка одержала у встановленому порядку дозвіл на ведення реєстрів власників іменних цінних паперів.

Верхнім рівнем Національної депозитарної системи України є її Національний депозитарій і депозитарії, що ведуть рахунки для зберігачів та здійснюють кліринг і розрахунки за угодами щодо цінних паперів. Депозитарна діяльність (тобто надання послуг щодо зберігання цінних паперів незалежно від форми їх випуску, відкриття та ведення рахунків у цінних паперах, обслуговування операцій на цих рахунках) може здійснюватися як виключна діяльність лише підприємницькими організаціями, що мають статус юридичної особи[13, c. 134-136].

2.3. Правове регулювання обігу акцій

Акціонери вправі розпоряджатися акціями на власний розсуд: продавати, дарувати, заповідати, заставляти, міняти, вносити як вклад до статутного фонду господарського товариства.

Якщо законом або статутом AT не передбачається інше, підставою для переходу права власності на акцію від однієї особи до іншої є: а) договір (купівлі-продажу, міни, дарування, застави, на управління майном - акціями); б) рішення суду (арбітражного суду) щодо визнання прав власника на спірну акцію за певною особою; в) документ, що підтверджує право на спадщину, а г) щодо акцій, розміщених в процесі приватизації,- документи, визначені Фондом держмайна України і форма яких погоджена з Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку; д) засновницькі (установчі) документи юридичної особи у разі передачі іменних акцій засновником у власність новостворюваної юридичної особи при формуванні її статутного (основного) капіталу, та інші документи, передбачені законодавством.

Порядок передачі акцій новому власнику залежить від виду акцій (іменні чи на пред'явника) та від форми їх випуску (документарна чи бездокументарна).

Іменні акції, випущені в документарній формі, передаються новому власнику шляхом повного індосаменту. На знерухомлені (тобто переведені із документарної в бездокументарну форму) іменні акції право власності переходить до нового власника з моменту зарахування їх на рахунок нового власника у зберігача. Однак, ч. З ст. 5 Закону «Про Національну депозитарну систему та особливості електронного обігу в Україні» передбачено, що права, які випливають з іменної акції, можуть бути реалізовані з моменту внесення змін до реєстру власників цінних паперів.

Право власності на акції на пред'явника, випущені в документарній формі, переходить до нового власника з моменту передачі (поставки) акцій особі, що в ній зазначена. У разі відчуження акцій на пред'явника, знерухомлених або випущених в бездокументарній формі, право власності на акції переходить до нового власника з моменту зарахування їх на рахунок власника у зберігача.

Підтвердженням права власності на акції, випущені в документарній формі, є сертифікат (бланк акції з її реквізитами, що передбачені законом), а на знерухомлені акції або акції, випущені в бездокументарній формі, - виписка з рахунку у цінних паперах, яку зберігач зобов'язаний надавати власнику акцій. Така виписка не може бути предметом угод, що тягнуть за собою перехід права власності на акції[18, c. 249-251].

Передача акцій може здійснюватися не лише з метою відступлення права власності на акцію, але й у забезпечення зобов'язання, що передбачено Законом України від 2 жовтня 1992 р. «Про заставу»119. Порядок застави цінних паперів, зокрема акцій - як іменних, так і на пред'явника, регулюється ст. ст. 53-55 цього Закону і Положенням про порядок ведення реєстрів власників іменних цінних паперів.

Зазвичай угоди з акціями не підлягають нотаріальному посвідченню, якщо закон не передбачає інше (наприклад, застава акцій, передача у спадщину акцій за заповітом).

Акціонерне товариство, яке є емітентом акцій, може здійснювати щодо них такі операції:

- їх продаж акціонерам товариства, третім особам, у т. ч. найманим працівникам. Такий продаж може здійснюватися на виплат (тобто з розстроченням платежів, як це відбувається в процесі підписки) або шляхом внесення повної вартості (номінальної чи ринкової") акцій;

- знерухомлення акцій, тобто переведення їх із документарної у бездокументарну форму;

- здійснювати корпоративні операції (до них належать анулювання, дроблення, конвертація та консолідація акцій);

- викуповувати власні акції.

Усі корпоративні операції з акціями мають здійснюватися як такі, що викликають внесення змін до статуту товариства з усіма відповідними діями, що передбачені законодавством:

- скликанням і проведенням загальних зборів акціонерів;

- попередженням кредиторів товариства у передбаченому законом і статутом AT порядку (в т. ч. у встановлені строки), якщо такий крок призводить до зменшення статутного фонду;

- внесенням відповідних змін до відомостей державної реєстрації AT;

виконанням передбачених законодавством дій щодо випуску нових акцій (у разі їх дроблення, консолідації чи конвертації), включаючи й внесення відповідних змін до реєстру власників іменних цінних паперів (акцій);

- обмін акцій попередніх емісій на нові акції, випущені в результаті їх дроблення, консолідації чи конвертації;

- компенсуванням акціонерам втрат від таких операцій (включаючи викуп акцій, що підлягають анулюванню або є меншими за номіналом від нових консолідованих акцій, якщо загальна номінальна вартість належних акціонеру акцій менша за номінальну вартість однієї консолідованої акції)[28, c. 15-19].

Дроблення акцій (тобто зменшення їх номінальної вартості на певний, визначений уповноваженими органами товариства, насамперед, загальними зборами акціонерів, коефіцієнт), як правило, не призводить до істотних змін прав акціонерів (хоча і вимагає внесення певних коректив до статуту AT), оскільки розмір статутного капіталу залишається тим самим, а сумарна вартість акцій кожного акціонера при одночасному збільшенні їх кількості також залишається попередньою.

Конвертація іменних цінних паперів, зокрема облігацій в акції і навпаки, а також переведення акцій одного виду в акції іншого виду, а рівно консолідація акцій (зменшення їх загальної кількості відносно до діючої відповідно до заданого коефіцієнту) належить до операцій, які можуть порушити інтереси акціонерів або певних їх груп. Конвертація облігацій в акції і навпаки зачіпає безпосередньо права усіх акціонерів:

перше призводить до збільшення кількості акцій і відповідно - до зменшення розміру дивіденду, що припадає на кожну з них, адже при цьому збільшується і кількість акціонерів за рахунок колишніх облігаціонерів, і розмір статутного фонду AT, що є однією із статей пасиву балансу;

друге (конвертація акцій в облігації) змінює статус їх власників, перетворюючи з акціонерів, що мають право брати участь в управлінні AT, розподілі його прибутку, а також майна під час ліквідації товариства, в облігаціонерів, позбавлених таких прав, хоча і з гарантуванням сплати фіксованого відсотка і номінальної вартості облігацій після закінчення встановленого терміну.

Консолідація акцій, як правило, істотно не відбивається на правах та інтересах крупних акціонерів (власників значних пакетів акцій), оскільки призводить лише до відповідного зменшення кількості належних їм акцій без зменшення їх сумарної вартості, хоча при цьому відповідно зменшується кількість голосів, що належить такому акціонеру (але без зміни його частки у статутному фонді товариства і відповідно - відсоткового співвідношення кількості голосів таких акціонерів щодо загальної кількості голосів). Дрібні акціонери, навпаки, можуть значно постраждати від подібної операції, а в певних випадках - навіть позбутися статусу акціонера, якщо загальна сума належних їм акцій буде нижчою від номінальної вартості нової, консолідованої акції. Таким акціонерам закон повинен гарантувати (чого він, на жаль, у вітчизняному акціонерному праві немає) можливість на їх вибір або до внесення (сплати) відповідної суми до нової номінальної вартості консолідованої акції, або повернення AT справедливої вартості належних їм неконсолідованих акцій. Ця вартість має визначатися за результатами роботи AT протягом останнього господарсько-фінансового року, а якщо ринкова вартість є вищою - то за останньою.

Викуп акціонерним товариством власних акцій може здійснюватися за умов дотримання таких положень (ст. 32 Закону «Про господарські товариства»):

- використання для викупу акцій лише сум, що перевищують статутний фонд;

- здійснення викупу власних акцій лише з метою їх подальшого перепродажу, розповсюдження серед своїх працівників або анулювання;

- неврахування викуплених товариством акцій при визначенні кворуму, під час голосування на загальних зборах акціонерів, а також у процесі розподілу прибутку товариства.

Рішення Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку від 19.04.2000 р. № 42, яким затверджено Положення про придбання, реалізацію та анулювання акціонерним товариством власних акцій, деталізує вищезгадані положення Закону «Про господарські товариства»[29, c. 418-420].


Розділ 3. Правові аспекти вирішення спорів з акціонерних правовідносин 3.1. Категорії спорів з акціонерних правовідносин

Динамічний розвиток корпоративних правовідносин впродовж, щонайменше, останніх п`яти років зумовив ряд змін до нормативно-правових актів, якими врегульовані вказані відносини. Такі зміни пов'язані із обширністю категорії судових спорів, предметом яких є різного роду порушення корпоративних прав. Крім того, з метою однакового і правильного застосування господарськими судами норм матеріального і процесуального права у розгляді справ, що виникають з корпоративних правовідносин, Президією Вищого господарського суду України (далі - ВГСУ) було надано Рекомендації № 04-5/14 від 28.12.2007 (далі - Рекомендації), зокрема, щодо підвідомчості і підсудності вказаних справ, а також визначено особливості розгляду спорів, пов`язаних із реалізацією, захистом, набуттям та припиненням корпоративних прав, визнанням установчих документів господарських товариств повністю або частково недійсними, договірним регулюванням і застосуванням іноземного права у корпоративних правовідносинах тощо[3].

Тим не менше, вказані Рекомендації внесли додаткових непорозумінь, як у правову науку, так і у практику застосування законодавства у розгляді справ, що виникають з корпоративних правовідносин, запровадивши ряд юридичних колізій, та не заповнивши прогалин, на яких акцентовано увагу у цьому дослідженні.

Так, зокрема, п.4 ч.1 ст.12 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) передбачає такий склад сторін корпоративного спору: 1) учасник (акціонер, засновник) господарського товариства, в тому числі такий, що вибув, та товариство або 2) учасники (акціонери, засновники) господарського товариства у спорі між ними, пов`язаному із створенням, діяльністю, управлінням та припиненням цього товариства. Вказівка на цю ж норму як на таку, з вимог якої слід виходити судам при вирішенні корпоративних спорів, міститься, також, і у п.1 Рекомендацій Президії ВГСУ.

В ході аналізу наданих Рекомендацій, доходимо висновку, що до спорів між учасниками (акціонерами, засновниками) господарського товариства, в тому числі такими, що вибули, та товариством можна віднести:

- спори про визнання недійсними правочинів, укладених товариством, якщо позивач обґрунтовує вимоги порушенням його корпоративних прав;

- спори про визнання недійсними рішень про виключення учасника з товариства, а також визначення і стягнення вартості частки майна, належної до сплати учаснику який вибув (вийшов) із товариства;

- про визнання недійсним рішення загальних зборів, у зв'язку із недотриманням вимог законодавства та установчих документів під час скликання та проведення загальних зборів господарського товариства, в тому числі рішень про обрання, звільнення, відкликання тощо керівників та інших посадових осіб господарських товариств.

Господарським судам у вирішенні спорів, пов'язаних з набуттям, передачею та припиненням корпоративних прав, слід враховувати, що норми, які визначають правовий статус акціонера, є спеціальними стосовно норм, які визначають правовий статус учасника господарського товариства. Тому у господарських судів немає підстав для застосування норм, що визначають порядок вступу особи до складу учасників господарського товариства, виходу та виключення учасника з господарського товариства до відносин, пов'язаних з набуттям, передачею та припиненням корпоративних прав щодо акціонерного товариства. Отже, у господарських судів немає підстав для задоволення позовних вимог про вихід або виключення позивача-акціонера з акціонерного товариства та виділення йому частки майна товариства (крім випадку ліквідації товариства)[6, c. 251-252].

Носіями корпоративних прав у товариствах з обмеженою відповідальністю, товариствах з додатковою відповідальністю, командитних та повних товариствах є учасники цих товариств. Стаття 116 ЦК України передбачає право учасника господарського товариства здійснити відчуження належної йому частки у статутному (складеному) капіталі товариства. Порядок відчуження частки у статутному капіталі залежить від виду господарського товариства.

Проблема судової практики - можливість оскарження не лише актів (рішень), як таких, а й бездіяльності керівних органів АТ у тих випадках, коли вони зобов'язані діяти певним чином (відповідно до чинного законодавства, власних установчих документів, емісійних зобов`язань або прийнятих рішень). Сюди можна додати і проблему оскарження певних фізичних дій, що не оформлювались відповідними юридичними актами з боку керівних органів, наприклад, протидія акціонерам, що хочуть потрапити на загальні збори. Втім, аналіз цієї категорії справ, чинного законодавства і теоретичних положень свідчить про те, що більш коректно ставити питання не про оскарження бездіяльності чи певних фізичних дій, а про зобов'язання вчинити певні юридичні чи фізичні дії або про їхню заборону. На підставі аналізу ч.1 ст.12 Господарського процесуального кодексу України можна дійти висновку, що встановлений тут перелік справ, підвідомчих господарським судам не є вичерпним ("та з інших підстав"). Отже, судовий розгляд вищезгаданих спорів - не суперечить ст.12 ГПКУ (реалізація права акціонерів на участь в управлінні, в отриманні інформації тощо). Крім цього, право на звернення до суду для поновлення своїх прав фактично є універсальним згідно із ст.124 Конституції, інших норм чинного законодавства.

Поширеними є спори з приводу порушень процедурного характеру під час скликання і проведення загальних зборів АТ. Так, предметом одного такого спору стало визнання недійсним рішення загальних зборів у частині кількох пунктів порядку денного (справа 4/2393-14/161, архів Господарського суду Львівської області). Підстава - відсутність необхідного для прийняття рішень кворуму через те, що після початку зборів значна кількість акціонерів їх залишила (зареєструвалися акціонери, що мають 89 % від загальної кількості голосів, далі акціонери, що мають 35 % від загальної кількості голосів залишили збори). З цього приводу вони подали відповідні письмові заяви і цей факт відображено у протоколі ведення зборів. Представник відповідача проти позову заперечував. На його думку наявність кворуму слід встановлювати на підставі даних мандатної комісії і лише 1 раз перед початком зборів. Вищезгадані дії деяких акціонерів були направлені на зрив проведення зборів і є зловживанням своїми правами[9, c. 7-9].

Господарським судам у вирішенні спорів між акціонерами та акціонерним товариством необхідно враховувати, що відповідно до частини четвертої статті 5 Закону України "Про Національну депозитарну систему та особливості електронного обігу цінних паперів в Україні" підтвердженням права власності на цінні папери у документарній формі є сертифікат, а на цінні папери, випущені у бездокументарній формі, або знерухомлені (тобто переведені з документарної форми у бездокументарну), - виписка з рахунку у цінних паперах.

Сертифікати цінних паперів оформлюються на бланках суворої звітності. Відповідно до пунктів 14-17 Положення про порядок ведення реєстрів власників іменних цінних паперів, затвердженого рішенням Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку від 17.10.2006 N 1000 (далі - Положення про порядок ведення реєстрів власників іменних цінних паперів), під час внесення до системи реєстру записів про перехід права власності на іменні цінні папери за наслідками цивільно-правових угод сертифікат цінних паперів на ім'я попереднього власника подається реєстратору і погашається.





Реферат на тему: Правове регулювання обігу акцій та вирішення спорів з акціонерних правовідносин у цивільному праві (курсова робота)


Схожі реферати



5ka.at.ua © 2010 - 2016. Всі права застережені. При використанні матеріалів активне посилання на сайт обов'язкове.    
.