Архів якісних рефератів

Знайти реферат за назвою:         Розширений пошук

Меню сайту

Головна сторінка » Право

Правове регулювання електронної комерції: досвід окремих країн світу (реферат)

Нині людство вступає в інформаційну сферу складних комунікаційних процесів, які на засадах високої культури та моральності політичної і технічної еліт та населення обумовлюють вигляд і місце держав у світі, на світовому ринку товарів і послуг. Бурхливий розвиток інформаційно-комунікаційних технологій у другій половині ХХ сторіччя кардинально змінив світ, надав нові, нечувані можливості розвитку людської цивілізації. Серед основних тенденцій розвитку інформатизації суспільства, що стосується практично всіх сфер життєдіяльності, включаючи економіку, державне управління, науку, мистецтво, слід відзначити стрімкий розвиток інформаційної мережі Інтернет. Галузі економіки, безпосередньо пов'язані з інформаційними і телекомунікаційними технологіями, порівняно з традиційною промисловістю, зростають більш швидкими темпами, набувають домінуючого значення. До сфери Інтернет поступово й органічно вливаються такі галузі економіки, як зв'язок, засоби масової інформації, консультаційні послуги і т. ін.

На сьогодні все більшого значення набуває електронна комерція. Її розвиток відбувається настільки стрімко, що більшість найбільших світових компаній, поряд із традиційним Off-line бізнесом, починають використовувати й електронну комерцію. Причому, ця форма торгівлі може набувати не звичних для даної сфери діяльності відтінків, наприклад, здійснення покупки, перебуваючи у космосі, як це зробили російські космонавти Володимир Дєжуров і Михайло Тюрин, які у грудні 2001 року перебували на борту Міжнародної космічної станції і придбали в Інтернет-магазинах квіти та подарунки своїм рідним і близьким, здійснивши платежі з космосу за допомогою мережі Інтернет.

З огляду на ці тенденції, уряди багатьох країн світу проголосили основним напрямом своєї діяльності побудову так званого інформаційного суспільства. При цьому в ході дискусії іноді висловлюються дві діаметрально протилежні точки зору. Одна зі сторін стверджує, що Інтернет є ідеальним інформаційним середовищем, що він не має політичних границь і розвивається за своїми власними законами, тому будь-які спроби держави встановити правове регулювання Інтернету, а, відтак, і комп'ютерної комерції, – безглузді. Інша сторона, навпаки, виходить з того, що Інтернет через свою специфічність є сприятливим середовищем для здійснення різних правопорушень, безконтрольного поширення незаконної інформації, і тому необхідно застосувати правові заходи для запобігання подібним явищам.

Актуальність проблем, пов'язаних із формуванням інформаційного суспільства, викликає зацікавленість вчених і практиків. В останнє десятиліття значно зросла кількість міжнародних та вітчизняних конференцій, симпозіумів і круглих столів, а також монографій, статей та інших публікацій, присвячених дослідженню зазначеної теми. Проте, праці більшості вчених присвячені переважно інформаційному праву. Наша увага буде більш акцентована на проблемах правового регулювання електронної комерції.

Остання порушує питання про те, наскільки дана сфера вимагає особливого правового регулювання, що здійснюється на основі загальних правових норм, і тільки в деяких випадках потребується спеціальне правове регулювання.

Більшість країн обережно визначають специфіку правового регулювання. Наприклад, загальновизнана необхідність законодавчого регулювання електронного підпису, однак договірне право не зазнає особливих змін. По-різному до розуміння поняття електронної комерції підходять і науковці. Деякі вчені розуміють під останньою торгівлю через мережу Інтернет за допомогою комп'ютерів покупця та продавця [1]. Інші пропонують розглядати електронну комерцію як торгову діяльність, яка має за основну мету отримання прибутку та ґрунтується на комплексній автоматизації комерційного циклу за рахунок використання засобів обчислювальної техніки [2].

Поширеним також є розуміння електронної комерції як укладення шляхом обміну електронними документами наступних угод (але не обмежуючись ними): купівля-продаж, поставка, угода про розподіл продукції, агентські відносини, факторинг, лізинг, проектування, консалтинг, інжиніринг, інвестиційні контракти, страхування, угоди про експлуатацію та концесії, банківські послуги, спільна діяльність та інші форми ділового співробітництва, транспортні послуги [3]. Окремі автори відносять до сфери електронної комерції також й біржові угоди [4].

Отже, в юридичній літературі єдине розуміння електронної комерції відсутнє, зрозуміло, що цим поняттям охоплюється досить широке коло відносин. Ми ж поділяємо точку зору тих вчених, які вважають, що в найзагальнішому сенсі електронна комерція – це здійснення купівлі-продажу товарів та послуг через електронні мережі, в тому числі через Інтернет.

Через виняткову значимість відносин у сфері електронної комерції для становлення конкурентноздатної ринкової економіки будь-яка цивілізована держава має сприяти їх розвитку. Для цього необхідно розробляти основні процедури і принципи здійснення електронної комерції, а також передбачати рівні юридичні гарантії та судовий захист для всіх її учасників. При цьому слід враховувати, що особливістю правовідносин, які мають бути врегульованими, є те, що вони здебільшого мають екстериторіальний характер. Однобічне застосування державою правових норм, регулюючих подібні відносини, без врахування досвіду міжнародної практики і законодавства інших країн буде неефективним. Про це свідчать багаторазові безуспішні спроби таких країн, як США і Великобританія поширити свою систему права і законодавство на відносини щодо врегулювання конфліктів у мережі Інтернет.

Юристи по-різному підходять до бачення майбутнього регулювання електронної комерції. Одні автори пропонують розробити комплексний закон про електронну комерцію, який би регулював більшість відносин, що виникають під час її здійснення, а саме: від поняття електронного документа до укладення договорів у цій сфері. Інші вважають, що було б краще розробити три закони: про електронний документообіг, про електронний підпис, про електронну комерцію (торгівлю) [5; 6]. Проте, всі вони переконані, що для нормального функціонування і розвитку електронної комерції необхідне нормативне визначення механізму здійснення угод з використанням Інтернету і легалізації застосовуваних при цьому способів взаєморозрахунків.

У світі вже почалася активна робота по створенню належного правового забезпечення електронної комерції, хоча можна з упевненістю сказати, що законодавство будь-якої країни, у тому числі й США та Великобританії, які прийнято вважати батьківщиною електронної комерції, перебуває на початковому етапі формування.

Першим кроком у галузі розвитку міжнародного права щодо регулювання електронної комерції став прийнятий Резолюцією Генеральної Асамблеї ООН 30 січня 1997 р. Типовий закон "Про електронну торгівлю” (так званий Типовий закон ЮНСІТРАЛ) [7]. Даний документ має рамковий, рекомендаційний характер і призначений у першочергово для використання державами як основи для розробки національного законодавства. Даний міжнародний документ заклав правові основи діяльності в сфері електронної торгівлі; дав визначення основним поняттям, таким, як електронний документ, електронний документообіг, електронний підпис, автор електронного документа, інформаційна система; визнав юридичну і доказову силу за документами в електронній формі; визначив вимоги, що пред'являються до електронного підпису як засобу підтвердження достовірності та цілісності електронного документа.

У розвиток Типового закону "Про електронну торгівлю” держави-учасниці ООН розробили проект міжнародної Конвенції "Про електронні угоди”, основним завданням якої є вироблення єдиних і обов'язкових правил встановлення порядку укладення електронних угод та їх виконання. Ця Конвенція покликана перевести відносини у сфері міжнародної електронної торгівлі на якісно інший, більш високий рівень розвитку.

Поряд з нормотворчою діяльністю ООН у формуванні міжнародного права у сфері електронної торгівлі активну участь бере і Європейський Союз. У 1998 році ним була прийнята Директива "Про деякі аспекти електронної торгівлі на внутрішньому ринку” [8]. Основним завданням даної Директиви є забезпечення умов належного функціонування міжнародної електронної комерції між державами-членами ЄС. У порівнянні з Типовим законом ЮНСІТРАЛ, дана Директива є досить великим документом, що визначає правове регулювання значного кола суспільних відносин у сфері електронної торгівлі. Крім загальних положень, цей документ містить комплекс норм, які більш детально регулюють окремі аспекти електронної торгівлі.

Іншим, не менш важливим документом, формуючим європейське право у сфері електронної торгівлі, є прийнята в грудні 1999 р. Директива ЄС "Про правові основи Співдружності для використання електронних підписів”. Даний документ найбільш повно врегулював відносини у сфері використання електронних підписів. Він вивів Європейський союз та країни, що входять до нього, вперед у справі державного регулювання електронної торгівлі. Ціль прийняття цього законодавчого акта – забезпечити ведення бізнесу через Інтернет.

Крім названих документів, Європейським Союзом прийнято низку інших актів, спрямованих на регулювання електронної комерції, серед яких: директиви ЄС "Про електронну торгівлю”, "Про захист споживачів у випадку укладення контрактів на відстані” і т. ін.

Поряд з міжнародним правом, активно розвивається і національне законодавство окремих країн світу. Вони прийняли різні закони, що регулюють діяльність у сфері Інтернет. Особливо успішно у цьому напрямі вели роботу Сполучені Штати Америки, де вже зараз прийнято 12 федеральних законів щодо регулювання відносин у сфері Інтернет.

Слід зауважити, що перші системи електронної комерції ще в 60-их роках минулого сторіччя з'явилися саме в цій країні. Застосовувалися вони, в основному, транспортними компаніями для замовлення квитків, а також для обміну даними між різними службами при підготовці рейсів. Нині в США 64 % малих підприємств є розробниками власного інтерактивного сайта і близько 2/3 американських компаній планують підключитися до цього процесу. Крім того, дана сфера забезпечила робочі місця більш ніж для 2,5 мільйона американців. Нові робочі місця створюються насамперед за рахунок таких спеціальностей, як програмісти і сервіс-провайдери.

Проте, й у цій державі існують певні проблеми у сфері розвитку електронної комерції. Так, Федеральна торгова комісія США висловила побоювання з приводу того, що закони, прийняті в деяких штатах, можуть негативно позначитися на розвитку електронної комерції. Справа в тому, що в багатьох американських штатах введені правила, спрямовані тільки на захист класичних компаній від підключення до Інтернету. Йдеться про законодавчі акти, що роблять електронний бізнес неконкурентноздатним стосовно звичайних компаній. У деяких штатах, наприклад, заборонений продаж певних товарів в Інтернеті, таких як автомобілі, нерухомість і т. ін. Крім того, закони забороняють Інтернет-компаніям видавати кредити, продавати ліки, оформляти медичну страховку, продавати алкоголь, влаштовувати аукціони. В результаті таких дій споживачі втрачають до 15 мільярдів доларів щороку.

В Англії електронна комерція виникла приблизно в ті ж роки, що і в США. Проте, в цій країні основною галуззю застосування електронної комерції був не транспорт, а торгівля. Сьогодні у Великобританії зростаючі життєві стандарти і тверда конкуренція серед провайдерів Інтернет-послуг забезпечують збільшення кількості користувачів з великою швидкістю. Нині більше 10 % англійців вдаються до послуг Інтернет-банків. У країні на досить високому рівні знаходиться реклама комп'ютерної комерції, здійснюються різного роду опитування, експрес-дослідження, пов'язані з даною проблемою.

Роль участі держави у формуванні інформаційної інфраструктури і розвитку електронної комерції демонструють також приклади Чехії, Польщі, Угорщини, Сінгапуру, країн Балтії. У цих державах інформаційна підтримка бізнесу – одна з найважливіших складових трансформації економічної політики, спрямованої на розвиток конкуренції. Суть процесу полягає в утворенні органічного зв'язку національної інформаційної інфраструктури з економікою країни.

Особливо цікавим є досвід Естонії, де відкрита й ліберальна економічна політика і відповідне законодавство привели до швидкого перетворення економіки та суттєвого припливу іноземних інвестицій, загальний обсяг яких у період з 1991 року склав близько 3 млрд дол. США. Це поставило Естонію на третє місце за обсягом інвестицій на душу населення (слідом за Угорщиною і Грецією) серед країн Центральної і Східної Європи. Вступ Естонії до ВТО забезпечив країні вихід на ринок з 600 мільйонами потенційних покупців.

Нині Естонія очолює список користувачів Інтернету в Центральній і Східній Європі. Своїм політичним курсом та інноваційними ініціативами естонський уряд допомагає компаніям зробити сектор інформаційних технологій одним зі стрімко зростаючих у країні. Крім політики загальної інфраструктури, уряд гарантує розвиток законодавчої бази. Новий закон про легалізацію цифрових підписів продовжить трансформацію способів ведення бізнесу в цій країні.

В Росії обговорення проблем правового регулювання Інтернет почалося ще в грудні 1996 р. Проте, більше трьох років жоден законопроект Державною Думою РФ не був прийнятий. Відсутність правової регламентованості на початковому етапі розвитку російського сегмента мережі Інтернет, мабуть, зіграла для нього сприятливу роль. Бурхливий розвиток Інтернет у Росії не міг не звернути увагу потенційних інвесторів. Інвесторам необхідні були не тільки гарантії прибутковості і повернення їхніх коштів, але й, що не менш важливо, – умови для подальшого розвитку їх електронного бізнесу. Тому в Державній Думі один за іншим з'явилися 12 законопроектів, що безпосередньо претендують на регулювання правовідносин у цій сфері. Причому більшість з них дублюють один одного. Це, насамперед, законопроекти "Про електронний цифровий підпис”, "Про державну політику Російської Федерації щодо розвитку і використання мережі Інтернет”, "Про електронну торгівлю”, "Про надання електронних фінансових послуг”, "Про електронні угоди” та низка інших. Але переважна більшість із названих законопроектів не прийнята й дотепер.

Нині в Росії правове регулювання електронної комерції здійснюється такими нормативними документами, як: закони РФ "Про електронний цифровий підпис”; "Про інформацію, інформатизацію та захист інформації”; Указ Президента РФ від З квітня 1995 р. № 334 "Про заходи з дотримання законності в сфері розробки, виробництва, реалізації та експлуатації шифрувальних засобів, а також надання послуг в сфері шифрування інформації; постанова Уряду РФ від 24 грудня 1994 р. № 1418 "Про ліцензування окремих видів діяльності”; Цивільний кодекс РФ, п. 2 ч. 1 ст. 160 якого допускає використання при укладанні угод електронно-цифрового підпису у випадку та в порядку, передбачених законом, іншими правовими актами або угодою сторін; Лист Вищого арбітражного суду РФ від 24.04.1992 p. K-3/96, в якому дається роз'яснення щодо можливості приймати у справах, що розглядаються, як докази документи, завірені електронним підписом (печаткою) типу "ЛАН Крипто”. Вищий арбітражний суд РФ також висловив думку, що при підтвердженні юридичної сили документа електронним цифровим підписом останній може визнаватися як доказ у справі, що розглядається арбітражним судом (Лист від 07.06.1995 р. СІ/03—316) [6].

Основу розвитку білоруського законодавства у сфері Інтернет заклав прийнятий у вересні 1995 р. Закон РБ "Про інформатизацію”. Сферою дії цього Закону є правовідносини, що виникають у процесі формування і використання документованої інформації; створення інформаційних технологій, автоматизованих чи автоматичних інформаційних систем і мереж. Закон визначає такі поняття, як дані, документована інформація, інформаційний ресурс, інформаційна мережа, інформаційна продукція, інформаційні послуги.

У січні 2000 року Парламент Республіки Білорусь прийняв Закон "Про електронний документ”, який є основним правовим актом, що безпосередньо регулює суспільні відносини у сфері Інтернет. Закон встановлює правові основи використання електронних документів, завірених електронним підписом, визначає основні вимоги, яким вони повинні відповідати, а також права, обов'язки і відповідальність учасників електронного документообігу.

У Цивільному Кодексі РБ 1998 року міститься ряд статей, що визначають порядок укладення електронних угод. Зокрема, ст. 161 ЦК РБ дає визначення письмової форми угоди і надає право сторонам при здійсненні угод використовувати засоби електронно-цифрового підпису, або іншого аналога власноручного підпису в порядку, передбаченому законодавством або угодою сторін. Стаття 404 ЦК РБ встановлює, що договір у письмовій формі може бути укладений шляхом складання одного документа, підписаного сторонами, а також шляхом обміну документами за допомогою поштового, телеграфного, телетайпного, електронного чи іншого зв'язку. Порядок використання електронних документів у банківській сфері врегульований різними постановами Національного банку РБ, а також почасти – Банківським кодексом РБ, де у ст. 239 зрівнюється письмова й електронна форма платіжних інструкцій.

Білоруське процесуальне законодавство прирівнює документи, отримані за допомогою електронної, обчислювальної та іншої техніки, або одержані за допомогою факсимільного, електронного чи іншого зв'язку, до інших письмових доказів за умови їх належного оформлення і можливості перевірити їх вірогідність (ст. 192 Цивільно-процесуального кодексу і ст. 68 Господарсько-процесуального кодексу Республіки Білорусь) [9].

Можна відзначити, що білоруське законодавство у сфері Інтернет йде шляхом розвитку і поступового удосконалювання, охоплюючи правовим регулюванням усі нові сфери суспільних відносин у галузі Інтернет.

В Україні також існує ринок товарів і послуг, для оплати яких електронна комерція є зручним платіжним інструментом. За даними компанії P5 Communications, Inc., не менш 6 % українських Інтернет-користувачів періодично роблять покупки в Мережі, що тільки в одному Києві складає не менш 30 тис. чоловік. Але в нашій державі цей ринок і досі перебуває в ембріональному стані. Так, у UaNet (українському секторі Інтернету) нараховується усього кілька десятків працюючих електронних магазинів, тому акцентувати слід на розробці нових магазинів на базі програмних додатків торгової площадки.

В нашій державі початок правового регулювання діяльності у сфері високих технологій було закладено у 1998 р. з прийняттям Верховною Радою України Закону України "Про Національну програму інформатизації”. Тоді ж була схвалена Концепція Національної програми інформатизації та прийнято Закон України "Про затвердження завдань Національної програми інформатизації на 1998–2000 роки” [10].

Наступним кроком став Указ Президента України № 928 від 31 липня 2000 р. "Про заходи по розвитку національної складової глобальної інформаційної мережі Інтернет та забезпеченню широкого доступу до цієї мережі в Україні”. Постановою Національного банку України від 10 червня 1999 р. № 280 затверджено Правила організації захисту електронних банківських документів, що оперують поняттям "електронні банківські документи”, не розкриваючи його.

22 травня 2003 року Верховною Радою України прийнято Закон України "Про електронні документи та електронний документообіг”, який визначає поняття електронного документа та електронного документообігу, закріплює світові тенденції щодо визнання юридичної сили електронного документа, вказує на права та обов'язки суб'єктів електронного документообігу, їх відповідальність і т. ін. У Законі дотриманий функціонально-еквівалентний підхід до розуміння електронного документа, запропонований Типовим законом ЮНСІТРАЛ "Про електронну комерцію”. Функціонально-еквівалентний підхід ґрунтується на дослідженні цілей та функцій традиційних вимог до складання документів на папері для того, щоб визначити, як дані цілі та функції можуть бути досягнуті або виконані за допомогою методів, що використовуються за електронної передачі даних. Тоді ж був прийнятий і Закон України "Про електронний цифровий підпис”.

Поряд з перевагами електронної торгівлі, наявні й потенційні ризики, серед яких: ухилення від податків, шахрайство, порушення прав інтелектуальної власності і т. ін. Ці ризики є реальними, але в розвинених країнах їх вдається регулювати таким чином, щоб не зруйнувати електронну торгівлю. З цією метою уряди і приватні особи формують відповідні коаліції і співтовариства. Наприклад, у Сінгапурі при Міністерстві фінансів утворена Рада з політики електронної комерції. До Ради входять представники різних урядових організацій – генеральної прокуратури, департаменту кримінальних розслідувань, митної служби, Міністерства інформації, ради з розвитку торгівлі. У Міністерстві внутрішніх справ Російської Федерації для боротьби з комп'ютерними злочинами, з незаконним обігом заборонених радіоелектронних і спеціальних технічних засобів та із загрозою проникнення в міжміські та міжнародні канали зв'язку створено спеціальний підрозділ – Управління по боротьбі зі злочинами у сфері високих технологій. У США створено Національний центр захисту інфраструктури (NIPC), завданням якого є попередження та розслідування комп'ютерних злочинів та координація роботи інших центрів. В Україні боротьба з комп'ютерною злочинністю, у тому числі й у сфері електронної комерції, здійснюється сформованими спеціальними підрозділами електронної розвідки та протидії комп'ютерним злочинам як у МВС, так і у СБУ. Проте, слід приділяти увагу і питанням спеціальної підготовки щодо використання нових інформаційних технологій оперативних працівників правоохоронних органів, адже в сучасних умовах комп'ютерна техніка може фіксувати докази злочинів не тільки в Інтернет-мережі [11].

Таким чином, незважаючи на те, що Інтернет є світовою інформаційною системою, електронна комерція з погляду права не набула настільки "світового” характеру і традиційно продовжує залишатися в рамках національної юрисдикції. Однак, можливий більш складний "національний” склад учасників процесу загострює проблему вибору права.

Закріплення основ електронної комерції у законодавстві України, подальший розвиток правового регулювання електронної комерції з окремих її категорій у спеціальних законах, внесення відповідних змін до чинного законодавства, яке стосується питань електронного обміну даними, укладання угод у електронній формі, – це питання, що потребують невідкладного вирішення. Створивши режим найбільшого правового сприяння для розвитку електронної комерції в Україні, ми тим самим створимо необхідний фундамент, на якому будуватиметься добробут нашого суспільства в ХХІ столітті.


Список використаних джерел

1. Балабанов И.Т. Интерактивный бизнес. – СПб., 2001. – С. 73; Руденко И., Капица Ю. Новое платье для короля – электронное // Телеком. Телекоммуникации и сети. – К., 2001. – № 3–4. – С. 40.

2. Симонович С.В. Інформатика для юристів та економістів. – СПб., 2001. – С. 345.

3. Ларин В.В., Лебедев А.Н., Соловьяненко Н.И. Правовое регулирование заключения сделок на современном этапе //http: www.vlarin.chat.ru/larin/diplom.htm.

4. Соловьяненко Н.И. Правовые проблемы электронной коммерции в РФ // http: www.fe.msk.ru/otstavnov/Compunomika/vOn05a03.html.

5. Наумов В. Ключевые вопросы государственного регулирования Интернет-коммерции в РФ http://www.russianlaw.net.

6. Чучковська А. Електронна комерція: деякі проблеми правового регулювання // Право України. – 2003. – № 1. С. 111–116.

7. Типовий закон ООН "Про електронну торгівлю” (ЮНСІТРАЛ). http: www.unictral.org/english/documents/.

8. Директива ООН "Про деякі аспекти електронної торгівлі на внутрішньому ринку” // http: rechten.kub.nl/simone/Eu-sig.htm.

9. Дриганов В. Основні аспекти правового регулювання електронної комерції в Бєларусі і за рубежем // http: www.russianlaw.net/law/doc/a116.htm.

10. Відомості Верховної Ради України. – 1998. – № 27–28. – Ст. 181–183.

11. Гуцалюк М.В. Інформаційні технології у професійній підготовці працівників правоохоронних органів // Наук. вісник Національної акад. внутрішніх справ України. – К., 2000. – № 1. – С. 145–147.





Реферат на тему: Правове регулювання електронної комерції: досвід окремих країн світу (реферат)


Схожі реферати



5ka.at.ua © 2010 - 2016. Всі права застережені. При використанні матеріалів активне посилання на сайт обов'язкове.    
.