Архів якісних рефератів

Знайти реферат за назвою:         Розширений пошук

Меню сайту

Головна сторінка » Право

Правове регулювання договорів про виробничу кооперацію (реферат)

Однією з форм здійснення іноземних інвестицій є договори (контракти) про виробничу кооперацію, спільне підприємництво та інші види спільної інвестиційної діяльності, які не пов'язані зі створенням юридичної особи, якщо такі договори (контракти) передбачають здійснення іно­земних інвестицій на території України у видах, визначених Законом України "Про режим іноземного інвестування".

На зазначені договори (контракти) поширюються положен­ня Закону України "Про зовнішньоекономічну діяльність". Відповідно до цього закону міжнародною кооперацією визнається взаємодія двох або більше суб'єктів господар­ської діяльності (з яких хоч би один є іноземним), при якій здійснюється спільна" розробка або спільне виробництво, спільна реалізація кінцевої продукції та інших товарів на основі спеціалізації у виробництві проміжної продукції (дета­лей, вузлів, матеріалів, а також устаткування, що використо­вується у комплексних поставках) або спеціалізації на окремих технологічних стадіях (функціях) науково-дослідних робіт, виробництва та реалізації з координацією відповідних програм господарської діяльності. Водночас наведене визна­чення не містить характерних рис інвестиційної діяльності.

Особливістю договірної практики у сфері кооперації є те, що в національних правових системах, як правило, немає спеціального законодавства, яке регулює відносини у цій галузі. З метою заповнення цієї прогалини Європейська еко­номічна комісія 00Н підготувала у 1976 р. Посібник по складанню міжнародних договорів про виробниче спів­робітництво.

За коопераційним договором два або більше учасники цивільного обігу беруть на себе зобов'язання з метою досягти спільного господарського результату. Сфера застосування коопераційного договору охоплює різні види господарського співробітництва: виробничу, науково-технічну, збутову та управлінську кооперацію.

У межах виробничої кооперації предметом співробітниц­тва сторін є сумісне виготовлення машинно-технічних виро­бів і матеріалів на основі предметної, по детальної чи після­операційної виробничої спеціалізації учасників або спільне будівництво ними об'єктів. При науково-технічній кооперації до предмета співробітництва належить розробка науково-технічних, конструкторських або технологічних об'єктів на основі проведення спільних науково-дослідних, проектно-конструкторських та експериментальних робіт. Одним з різновидів кооперації є співробітництво зі спільної комер­ційної реалізації товарів, послуг на національних або іно­земних ринках.

Таким чином, коопераційний договір регулює цивільні відносини різних видів. Права та обов'язки сторін у цьому до­говорі визначаються залежно від його предмета. Сторони в договорі встановлюють певну мету — досягнення спільного господарського результату. Такою кінцевою метою можуть бути випуск готового виробу, передача однією стороною результатів своєї діяльності іншій для забезпечення кожному з учасників кооперації можливості досягнення передбаченого в договорі кінцевого результату.

В інтересах тісної взаємодії сторін у коопераційному дого­ворі передбачається організаційно-правовий механізм коор­динації спільної діяльності, який має характер, схожий із механізмом здійснення іноземних інвестицій. Водночас договір про кооперацію за своєю правовою природою є різновидом договору про спільну діяльність, результатом якого не є створення юридичної особи. Звідси випливає, що змістом інвестиційного договору (контракту) про виробничу кооперацію є аналогічні умови цивільно-правового договору про спільну діяльність.

З метою полегшити погодження партнерами різних країн взаємовідносин Європейська комісія 00Н підготувала низку рекомендацій, які мають важливе значення і для правового регулювання договірних відносин при здійсненні іноземних інвестицій. До них, зокрема, належать Рекомендації зі скла­дання договорів: на спорудження великих промислових об'єктів; про міжнародну передачу виробничого досвіду і знань у машинобудуванні; про промислове співробітництво;

про спільну діяльність між сторонами, які об'єдналися для здійснення конкретного проекту; з неконсультативного інжи­нірингу; з надання міжнародних послуг, пов'язаних із мате­ріально-технічним обслуговуванням, ремонтом та експлуа­тацією промислових та інших споруд. Комісія 00Н з права міжнародної торгівлі розробила Правові рекомендації зі скла­дання міжнародних контрактів на будівництво промислових об'єктів.

У цьому контексті одним з актуальних завдань є оптимізація господарських зв'язків2. З метою забезпечення сприят­ливих умов для підтримки і взаємовигідного розвитку вироб­ничої кооперації та прямих зв'язків між підприємствами та галузями в межах СНД 23 грудня 1993 р. в Ашгабаді було укладено Угоду про загальні умови й механізм підтримки розвитку виробничої кооперації підприємств і галузей дер­жав — учасниць Співдружності Незалежних Держав.

Сторони погодилися, що:

а) під кооперацією розуміють поставки сировини, матеріа­лів, вузлів, деталей, запасних частин, заготовок, напівфабри­катів, комплектуючих й інших виробів галузевого та міжгалу­зевого призначення, технологічно взаємопов'язаних і необхідних для спільного виготовлення кінцевої продукції;

б) під наданням послуг визнають проектні, ремонтні ро­боти, технологічне обслуговування та технологічні операції;

в) під поставками в межах митних режимів переробки товарів розуміються поставки товарів відповідно до умов, встановлених митним законодавством сторін, якщо інше не зазначено в цій угоді (ст. 3).

Цією угодою передбачено, що основною ланкою вироб­ничої кооперації та прямих зв'язків є договори (контракти), що їх укладають суб'єкти господарювання на підставі відпо­відних міжурядових, галузевих та міжвідомчих угод (ст. 4).

Отже, підприємницька діяльність в умовах ринкової еконо­міки тісно переплітається зі здійсненням іноземних інвести­цій. Аналогічно вирішується це питання в законодавстві інших країн, зокрема у тих, де немає спеціальної нормативної бази. Правове регулювання іноземних інвестицій здійснюється на засадах регулювання підприємницької діяльності. Отже, від­сутність єдиного правового акта, який би регулював діяль­ність іноземних інвесторів, не означає, що немає механізму їх правового регулювання.

З розвитком інвестиційних відносин дедалі більшого поши­рення набуває така форма договірних зв'язків, як консор­ціум. У сфері міжнародного інвестиційного співробітництва така кооперація застосовується при здійсненні кількома пар­тнерами робіт у третій країні. Потреба в такому інвестицій­ному співробітництві виникає в тих випадках, коли для реалі­зації масштабних проектів необхідно об'єднати виробничі, фінансові зусилля кількох інвесторів — виробничих і (або) банківських.

У жодній країні не існує спеціального нормативного регу­лювання цього договору. Тому цей вид інвестиційних зв'язків становить інтерес у контексті аналізу підприємницького зако­нодавства України, оскільки останнє є нормативною базою регулювання також коопераційних відносин. Зокрема, Закон України "Про зовнішньоекономічну діяльність" підкреслює, що до зовнішньоекономічних договорів (контрактів) про вироб­ниче співробітництво, спеціалізацію і кооперування, виконан­ня будівельно-монтажних робіт застосовується право країни, де здійснюється гака діяльність або де створюються передба­чені договором (контрактом) результати, якщо сторони не погодили інше (ст. 6).

Консорціум, за законодавством зарубіжних держав, на відміну від українського, є об'єднанням, яке не володіє пра­вами юридичної особи, оскільки відносини між учасниками базуються на коопераційних договорах. При цьому сторони зберігають свою господарську і фінансову самостійність. Відносини сторін можуть втілюватися в різну правову форму. Але, як правило, найпоширенішими є дві організаційно-пра­вові моделі — простий консорціум і консорціум як асоціація у формі товариства. У простому консорціумі партнери пов'яза­ні договорами з приймаючою стороною, але один перед одним майнової відповідальності не несуть.

Консорціум як асоціація у формі товариства базується на спільному розподілі ризику майнових втрат і одержання прибутків. При цьому особливість цих відносин полягає в тому, що вони мають складний характер, і один договір регу­лює відносини між учасниками консорціуму (тобто інвесто­рами), а другий — між членами консорціуму (інвесторами) та замовником (стороною, що приймає інвестиції). Таким чи­ном, порівняно з двосторонньою кооперацією характер дого­вірних зв'язків ускладнюється. Договір між інвесторами не має характеру інвестиційного. Цей висновок базується на тому, що відповідно до ч. 7 ст. З Закону України "Про режим іноземного інвестування" здійснення іноземних інвестицій можливе на підставі договорів із суб'єктами господарської діяльності України.

У першому випадку відсутній суб'єкт підприємницької діяльності України. Отже, договір між іноземними партне­рами (інвесторами), спрямований на вкладення майнових цінностей в об'єкт інвестиційної діяльності на території третьої країни, можна вважати попередньою угодою про майбутню сумісну діяльність (так звана генеральна угода). Інвестицій­ним договором (контрактом) є угода, що укладена між парт­нерами (інвесторами), з одного боку, та замовником (прий­маючою стороною), з іншого. Власне, відносини в рамка консорціуму, пов'язані з вкладенням іноземних інвестицій регулюються консорціальним договором.

Консорціальний договір має низку особливостей, які влас­тиві звичайному коопераційному договору. По-перше, оскільки такий договір має багатосторонній характер, необ­хідно чітко розподілити функції та обов'язки щодо здійснення інвестицій. По-друге, в консорціальному договорі потрібно визначити розмір інвестиції кожного іноземного інвестора. Водночас однією зі спеціальних умов є виділення головного члена консорціуму та надання йому повноважень з коорди­нації діяльності інших інвесторів.

У зв'язку з цим становить інтерес питання взаємної відповідальності учасників інвестиційної діяльності, а також підстави Ті припинення. Особливість консорціальних відносин полягає в тому, що генеральну угоду з приймаючою стороною підписує або кожний партнер від свого імені, або лише упов­новажений іншим інвестор від імені консорціуму. Однак кожний партнер (інвестор) несе лише індивідуальну відпові­дальність за виконання своїх зобов'язань. Таким чином, підписуючи консорціальну угоду, кожний інвестор встановлює з об'єднанням договірні відносини щодо виконання своїх інвестиційних зобов'язань і не несе відповідальності за здій­снення інвестиційних обов'язків іншими інвесторами, які взяв на себе консорціум1. Водночас не заперечується можливість спільної відповідальності інвесторів, яка базується на засадах часткової або солідарної відповідальності, передбаченої договором.

Отже, однією з форм здійснення іноземних інвестицій є виробнича кооперація у вигляді створення консорціумів. Проте кооперацію, як форму здійснення іноземної інвестиції, необхідно відрізняти від схожих організаційно-правових форм здійснення підприємницької діяльності та інших цивільно-пра­вових договорів, зокрема підряду.

Стосовно організаційно-правових форм підприємницької діяльності консорціальний договір треба відмежовувати від угоди про створення господарського товариства. Останнє можна наочно продемонструвати на прикладі проекту ство­рення на території України спільного українсько-російського акціонерного товариства «Газ транзит для фінансування, будівництва й експлуатації транзитних газопроводів та під­земних сховищ газу. Створення такої структури передбачено ст. З Угоди між Урядом України і Російським акціонерним товариством "Газпром" про принципи врегулювання заборго­ваності за поставки російського природного газу в 1994 році і забезпечення біжучих платежів за поставку природного газу в 1995 році. Таким чином, перший етап залучення іноземних інвестицій полягає у створенні підприємства з іноземними інвестиціями у формі акціонерного товариства. Створення останнього зумовлено необхідністю спорудження кількох ма­гістральних газопроводів завдовжки 1350 км, 5 компресорних станцій та комплексів допоміжних споруд. Загальна вартість усього об'єкта становить близько 2,2 млрд. доларів США.

Звичайно, найбільшого економічного ефекту можна було б досягти, якби українські підприємці могли збудувати цей об'єкт самостійно. Але ефективне залучення іноземних інвес­тицій до розвитку власної промислової бази — крок до економічного зростання держави. При цьому закономірно мають бути компенсовані витрати засновників. Порівнюючи вартість основних фондів підземних сховищ газу (ПСГ) і вар­тість основних фондів транзитних газопроводів (1-1350 км), які мали б бути споруджені СП Газтранзит" на території України, слід зазначити, що вартість ПСГ у кілька разів пере­вищує вартість газопроводів. Постає також питання: скільки може внести російський інвестор, щоб його частка в статут­ному фонді дорівнювала 50 відсоткам, коли внесок україн­ського засновника буде сягати 6-10 млрд. доларів США?1 В результаті була прийнята Постанова Верховної Ради України "Про проведену роботу та заходи запобігання порушення чинного законодавства України при створенні спільного Українсько-російського акціонерного товариства Тазтранзит" від 22 грудня 1995 р., якою передбачено заходи з метою запобігання внесення основних фондів та іншого майна Богородчанського і БільчеВолинсько-Угерського підземних газосховищ до статутного капіталу Українсько-російського СП "Газтранзит".

Не торкаючись економічного аспекту цього питання (хоч на замовлення Держнафтогазпрому України розроблено техніко-економічне обгрунтування створення акціонерного товариства "Газтранзит"), необхідно проаналізувати орга­нізаційно-правову форму здійснення інвестицій. Недоцільно створювати підприємство з іноземними інвестиціями, якщо засновники лише приблизно можуть визначити свої майбутні витрати та оцінити внески до статутного фонду. Адже розподіл часток у статутному фонді презюмує одержання еквівалентного прибутку (доходу) від майбутньої підприємницької діяль­ності. На наш погляд, оптимальнішим варіантом у даному випадку була б така форма здійснення іноземних інвестицій, як укладення консорціального договору, в якому чітко були б передбачені права та обов'язки сторін, а розподіл прибутку (доходу) здійснювався б відповідно до витрат сторін, установ­лених умовами договору.

Основною ознакою, яка відмежовує консорціональний до­говір як форму здійснення іноземних інвестицій від інших подіб­них цивільно-правових договорів, вважається те, що предметом цього договору є інвестиції, які вкладені іноземним інвестором в об'єкти інвестиційної діяльності з метою одержання прибутку або досягнення іншого соціального ефекту.

У майбутньому консорціум, як організаційно-правова фор­ма спільної інвестиційної діяльності вітчизняних та іноземних інвесторів, буде широко застосовуватися. Наприклад, після прийняття закону Російської Федерації "Про угоди про розпо­діл продукції" інвестори, як правило, обирають організаційно-правовою формою спільної діяльності або консорціум (на умовах угоди про спільну діяльність), або спільне підприєм­ство з його реєстрацією як суб'єкта підприємницької діяль­ності за російським законодавством чи законодавством іно­земної держави1. Тому у вітчизняному законодавстві доціль­но врегулювати особливості укладення та виконання консорціальних угод.

Розвиток національної економіки держав і всього світового господарства в умовах поглибленої спеціалізації та міжна­родного розподілу праці супроводжується розширенням коо­перації учасників господарського обігу на міжнародному рівні. Засобом безпосереднього регулювання відносин учас­ників господарського обігу є договір про кооперацію, який ук­ладається в межах міждержавного або регіонального співробітництва.

Правовою основою кооперації як форми здійснення іно­земних інвестицій є законодавство про іноземне інвестуван­ня та зовнішньоекономічну діяльність. Тому поряд з інвестиційним необхідно вдосконалити законодавство про зов­нішньоекономічну діяльність у частині регулювання інвести­ційних відносин. Зокрема, як зазначалося вище, це сто­сується підписання договорів (контрактів) про кооперацію.

Проблема застосування законодавства про зовнішньоеко­номічну діяльність стосовно врегулювання інвестиційних від­носин має ще один аспект. Сучасна нормативна база України характеризується наявністю певних обмежень щодо здій­снення імпортних операцій. Водночас ці обмеження, як правило, не застосовуються у випадках зовнішньоекономіч­ної діяльності у вигляді кооперації з метою здійснення іно­земних інвестицій.

Однією з форм кооперації є компенсаційні угоди. Вони регулюються і законодавством про зовнішньоекономічні відносини. До компенсаційних належать ті угоди, в яких експортер товарів зобов'язується внести до списку товарів сировину, компоненти або напівфабрикати, які виробляються в країні імпорту або в іншій країні, для виконання передба­чених послуг у цій країні. Такі угоди характерні для продажу продукції високої технології. В ряді випадків експортер зобов'язаний відкрити або обладнати у країні імпортера під­приємство, яке виготовлятиме компоненти чи займатиметь­ся їх складанням.

Таким чином, компенсаційна угода має ознаки, які схожі з інвестиційним договором (контрактом). У деяких країнах за допомогою компенсаційних угод прямо регулюється залучен­ня іноземних інвестицій у пріоритетні галузі національної економіки. Зокрема, в Австралії федеральний уряд та уряди штатів вимагають укладення компенсаційних угод при за­купівлях для державного сектора. Так, федеральний уряд до списку пріоритетних вніс такі види компенсаційних угод:

1) передача технології;

2) сфера наукових досліджень;

3) участь у виробництві та комплектації виробів;

4) виробництво для реалізації за кордоном відповідних товарів або послуг;

5) здійснення закордонного маркетингу;

6) спільні або коопераційні підприємства;

7) придбання продукції та послуг австралійського походження;

8) подарунки та пожертвування місцевим компаніям, зок­рема, грошових сум, обладнання, програмного забезпечення та винаходів;

9) прямі позики та інвестиції, надані місцевим фірмам.

У законодавстві України цій формі здійснення іноземних інвестицій приділяється недостатня увага. Хоч у Доповненні до інструкції щодо заповнення заявки на участь у реалізації інвестиційного проекту (в розділі "Визначення змісту проек­ту") наголошується на необхідності уточнення бажаної форми співробітництва з іноземним інвестором. Серед можливих форм співробітництва перелічуються такі: спільне підприєм­ництво; компенсаційна угода; кредит; ліцензування; купівля обладнання; обмін технологіями та ін.

Постановою Кабінету Міністрів України від 28 грудня 1994 р. визначено Порядок віднесення операцій резидентів при здійсненні ними зовнішньоекономічної діяльності до дого­ворів виробничої кооперації, консигнації, комплексного будівництва, поставки складних технічних виробів і товарів спеціального призначення. Зокрема, до операцій резиден­тів, які здійснюються під час виконання договорів виробничої кооперації, віднесено операції щодо поставки сировини, матеріалів, вузлів, деталей, запасних частин, заготовок напівфабрикатів, комплектуючих та інших виробів галузевого та міжгалузевого призначення, що технологічно взаємопо­в'язані та необхідні для спільного виготовлення кінцевої про­дукції, а також операції щодо виконання послуг з проектних і ремонтних робіт, технічного обслуговування та здійснення технологічних операцій. Оскільки такі операції тяжіють до однієї з форм інвестиційної діяльності, названий нормативний акт передбачає можливість перевищення термінів розрахун­ків, які зазначені у статтях 1 та 2 Закону України "Про поря­док здійснення розрахунків у іноземній валюті", за наявністю висновку відповідних міністерств та відомств.

Закон України "Про режим іноземного інвестування" підкреслює, що господарська діяльність на підставі договорів (контрактів) регулюється законодавством України. Сторони при цьому організовують окремий бухгалтерський облік та звітність щодо операцій, пов'язаних з цими договорами (контрактами), та мають право на відкриття окремих рахунків в установах банків України для проведення розрахунків, які пов'язані з виконанням таких договорів (контрактів).

Окремі види коопераційних форм здійснення спільної під­приємницької діяльності передбачено в Законі України "Про підприємства в Україні". Так, передбачено право підприємств об'єднувати на добровільних засадах свою виробничу, науко­ву, комерційну та інші види діяльності, якщо це не суперечить антимонопольному законодавству України. Зокрема, під­приємства можуть об'єднуватися:

а) в асоціації — договірні об'єднання, створені з метою постійної координації господарської діяльності без права втручання у виробничу та комерційну діяльність будь-кого з її учасників;

б) корпорації — договірні об'єднання, створені на основі поєднання виробничих, наукових та комерційних інтересів з делегуванням деяких повноважень централізованого регу­лювання діяльності кожному з учасників;

в) консорціуми — тимчасові статутні об'єднання промисло­вого та банківського капіталу для досягнення спільної мети;

г) концерни — статутні об'єднання підприємств промисло­вості, наукових організацій, транспорту, банків, торгівлі тощо на основі повної фінансової залежності від одного або групи підприємців;

г) об'єднання за галузевим, територіальним та іншими принципами.

Але на відміну від законодавства розвинутих іноземних дер­жав (потенційних іноземних інвесторів) законодавством Украї­ни перелічені об'єднання, визнані юридичними особами.

Отже, регулювання доземних інвестицій на основі догово­рів (контрактів) про виробничу кооперацію здійснюється на основі законодавства про зовнішньоекономічну діяльність з урахуванням особливостей національної нормативної бази у сфері коопераційних відносин. Такий підхід не досить обґрунтований. Доцільно у відповідному розділі Закону України "Про режим іноземного інвестування" передбачити особливості здійснення іноземних інвестицій на основі договорів про виробничу кооперацію в різних видах.





Реферат на тему: Правове регулювання договорів про виробничу кооперацію (реферат)


Схожі реферати



5ka.at.ua © 2010 - 2016. Всі права застережені. При використанні матеріалів активне посилання на сайт обов'язкове.    
.