Архів якісних рефератів

Знайти реферат за назвою:         Розширений пошук

Меню сайту

Головна сторінка » Право

Правова і соціальна держава (контрольна робота)

ПЛАН

Вступ

1. Поняття і прикмети правової держави

2. Особливості механізму правової держави

3. Поняття і призначення соціальної держави

4. Соціальна держава і особистість

Висновки

Список використаних літературних джерел

Вступ

Поняття «правова держава» виникло у XIX столітті, хоча витоки слід шукати в давнині. Вже відомі мислителі античності (Платон, Аристотель та ін.) зверталися до пошуків принци­пів, форм і конструкцій узгодженої взаємодії влади і права.

Античними авторами було вироблено низку положень про правову державу. Вперше термін «правова держава» було вжито німецькими вченими К.Т. Велькером (1813), І.Х. Фрайхер фон Аретином (1824). Створення юридичне завершеного поняття «правова дер­жава» пов'язують з ім'ям Р. Моля, який ввів його до загального державно-правового і політичного вжитку.

Вітчизняна наука прий­няла формулу «правова держава» у результаті «перебудови», про­голошеної в 1985 p. Україна, перетворившись на самостійну не­залежну державу, визначила орієнтацію свого розвитку — побу­дова демократичної, соціальної, правової держави.

Поняття «соціальна держава» є плодом XX століття, тоді як поняття «правова держава» виникло раніше — у XIX столітті, хоча витоки обох слід шукати в давнині. Вже відомі мислителі античності (Платон, Аристотель та ін.) зверталися до пошуків принци­пів, форм і конструкцій узгодженої взаємодії влади і права.

Проте друга половина XX ст. поєднала ці поняття, збагатив­ши кожне з них. Поняття «соціальної держави» було висунуто у 1929 p. ні­мецьким державознавцем X. Хеллером і згодом поширилося в Європі. У США ідея соціальної держави була сприйнята пізні­ше, ніж у країнах Європи, оскільки тип свідомості американсь­кого суспільства був орієнтований на принцип індивідуалізму.

В даній контрольній роботі спробуємо дослідити поняття і прикмети правової та соціальної держави, особливості їх механізму та визначити місце особистості.

1. Поняття і прикмети правової держави

Правова держава — це така держава, в якій функціонує режим конституційного правління, існує розвинута і несуперечлива правова система й ефективна судова влада, забезпечено реальний розподіл влад з їхньою ефективною взаємодією та взаємоконтролем, з розвинутим контролем з боку суспільства державної влади. Загальний демократичний устрій системи влади і політики правової держави органічно пов'язаний з його правовими засадами. В основу правової держави покладено рівність державної влади, громадянина і суспільства, їхня правова рівність перед законом.

Сукупність названих при розгляді історії становлення і розвитку правової держави факторів є визначальною для втілення цієї ідеї в життя. Це пояснюється рядом причин. Ні влада, ні саме по собі право не можуть бути реальними гарантами виконання законів, якщо право не легітимоване (тобто, не визнане належним до виконання) суспільством. Тільки їхня легітимність, визнання суспільством і тому обов'язковість виконання забезпечують дійсне дотримання законів суспільством і державою, так само, як і створення їхньої системи, і виключають протиправну практику з обох сторін. Але суспільство може добитися цього, тільки досягнувши достатньо високого рівня громадянського, а отже, і культурного, цивілізаційного, матеріального й інтелектуального розвитку, тобто ставши громадянським суспільством. Громадяни такого суспільства не сковані дисципліною страху і панування. Вони наділені власністю, володіють свободами і правами, і володіння цими цінностями робить їх відповідальними за збереження і примноження цих цінностей. Вони ж захищають і державу, яка стає відповідальною за всі види безпеки людини і суспільства і їхніх надбань.

Основою реально значимих правових відносин у правовій державі стають не правові норми самі по собі, приписи і санкції, як би досконало вони не були сформульовані. Їхньою першоосновою служать елементарні почуття порядності, моральності, почуття обов'язку, усвідомлення відповідальності, здатність людини і суспільства до критичного самопізнання, звичка до дисципліни і вміння дисциплінувати себе, справжня громадянськість. З громадянськістю в її справжньому розумінні несумісні такі негативні соціальні явища, як корупція, підкуп, хабарництво, підміна суспільних зв'язків кровно-спорідненими, клановими, економічне, соціальне і політичне підпілля тощо.

Проте, правосвідомість, яка виникає на таких основах, ще не відрізняє громадянський і правовий стан суспільства від законопослушного суспільства неправового типу. Не тільки суверенітет права і рівне загальне підпорядкування йому відрізняють дійсно правові відносини, але й демократичний, громадянський зміст самого права. Член правової держави і громадянського суспільства користується свободою, суспільною довірою і повагою, розвинутою правосвідомістю, що виключає думку про його винятковість, його особливий, непідвладний законові, статус, пов'язаний з його становищем у суспільстві, з привілеєм стояти над законом.

Правова держава і громадянське суспільство формуються спільно, і процес їхнього творення займає тривалий історичний період. Він здійснюється також разом з розвитком суспільства і вимагає цілеспрямованих зусиль. Ні правова держава, ні громадянське суспільство не вводяться одноразовим актом і не можуть стати результатом чистого законодавства. Увесь цей процес повинен бути органічним для суспільства, яке дозріло до відповідних змін.

Головні ознаки правової держави.

Соціально-змістовні:

1. Закріплення в законодавстві основних прав людини.

2. Панування у суспільному і державному житті законів, які виражають волю більшості або всього населення, забезпечуючи та гарантуючи непорушність прав меншості або окремого індивіда, втілюючи, при цьому, загальнолюдські цінності та ідеали.

3. Урегулювання відносин між особою і державою на основі загальнодозвільного принципу — особі дозволено все, що прямо не заборонено законом; та регулювання діяльності державних органів на основі спеціальнодозвільного принципу — дозволено тільки те, що прямо передбачено законом.

4. Наявність взаємовідповідальності між особою і державою, яка включає у себе можливість для громадянина не тільки оскаржити неправомірні дії державного органу або службовця, але й отримати відшкодування за зазнані збитки.

5. Притаманність усім громадянам високої правової культури, яка включає у себе знання актуального чинного законодавства та вміння і навики його використання.

Формальні:

1. Реалізація принципу розподілу влад на законодавчу, виконавчу та судову та наявність ефективного механізму їхньої взаємодії та взаємоконтролю.

2. Юридична захищеність особи, тобто наявність розвинених та ефективних процедурно-юридичних засобів (механізмів) для вільного здійснення, охорони і захисту основних прав людини.

3. Високозначуще становище у суспільному і державному житті судових органів, як вирішальної, найбільш надійної юридичної гарантії прав людини.

4. Неухильне і повсюдне виконання законів і підзаконних нормативних актів усіма учасниками суспільного життя, включаючи державні органи, громадські організації та громадян.

Формування й існування правової держави в будь-якій країні припускає встановлення не тільки формального, але і реального панування закону у всіх сферах життя суспільства, розширення сфери його прямого, безпосереднього впливу на суспільні відносини. В Україні й інших країнах, що ставлять своєю метою формування правової держави, питома вага підзаконних, відомчих актів цілком можливо і потрібно змінити. У противному випадку заклики й установки про державотворення неминуче залишаться нереалізованими закликами й установками.

Серед інших рис і особливостей правової держави варто вказати на такі, як повна гарантованість і непорушність в умовах його існування прав і свобод громадян, а також встановлення і підтримка принципу взаємної відповідальності громадянина і держави. Як громадяни несуть відповідальність перед державою, так і державна влада повинна нести відповідальність перед громадянами.

Панування права вимірюється ступенем розвиненості і гарантованості свобод особи, юридичним характером її взаємозв'язків із суспільством і державою.

У числі найважливіших ознак і рис правової держави виступає не тільки створення, але і підтримка в суспільстві режиму демократії, законності і конституційності, запобігання спроб узурпації влади, зосередження її в одних чи декількох руках. Крім названих, є й інші ознаки і риси, що характеризують правову державу і принципово відрізняють її від не правової держави. Їх досить багато і вони дуже різноманітні. У своїй сукупності вони дають загальне уявлення про те, що є правова держава, яка її сутність зміст, основні цілі її створення і призначення. Нарешті, які умови її формування і функціонування. Останнє є принципово важливим, особливо для сучасної України, так само як і для інших країн, що ставлять перед собою завдання формування на базі існуючих державних структур правової держави. Тому що якщо в країні немає реальних — об'єктивних і суб'єктивних умов для створення, а потім — нормального функціонування правової держави, то не може бути і мови про успішне рішення даної проблеми.

2. Особливості механізму правової держави

Механізм правової держави — цілісна ієрархічна система державних органів, що здійснюють державну владу, а також установ, під­приємств, за допомогою яких виконуються завдання і функції держави.

Ознаки механізму правової держави:

1) це ієрархічна система, тобто система, побудована на заса­дах субординації та координації. Політико-організаційну основу системи складають органи держави, територія держави, збройні сили та інші державні військові формування, державні символи, столиця держави;

2) це цілісна система внутрішньо організованих елементів, яка має єдині принципи побудови і єдині завдання та цілі діяльнос­ті. Кожний із суб'єктів механізму держави як його системний елемент є органічно обумовленим усіма іншими його елемента­ми і функціонуванням системи в цілому;

3) це система, яка має чітку структуру з певними зв'язками між її елементами. Первинними елементами є державні органи.

Механізм правової держави має розглядатися не як проста сукупність складових його елементів (державних органів, організацій, уста­нов), а як система цих елементів, функціонально сумісних, уз­годжених між собою і системою в цілому, котрі перебувають у постійному відновленні з метою підтримання своєї основної фу­нкції — управління.

Приоритетна роль в механізмі правової держави належить принципу верховенства закону в усіх сферах життєдіяльності держави і суспільства.

Зміст цього принципу охоплює дві сторони. Перша полягає в тому, що дозволено все, що не заборонено законом. Дія цієї сторони насамперед поширюється на відносини держави з особою, яка стає найвищою цінністю. Ці відносини мають визначатися тенденцією до самообмеження влади держави над особою, пріоритетом її інтересів перед усіма іншими цінностями.

Друга сторона верховенства закону полягає в тому, що в правовій державі найвищим принципом є безумовне підкорення усього і всіх закону. Логічним продовженням цієї мети стає принцип, згідно з яким держава, її органи і посадові особи зобов'язані діяти у повній відповідності з законом. Відступ від приписів закону має тягнути за собою як визнання нечинними правових рішень або вчинених дій, так і персональну відповідальність винних у цьому, застосування юридичних санкцій.

Для правової держави характерна кардинальна зміна відносин між нею і особою, громадянином. Зміст цього принципу охоплює такі складові: непорушність прав і свобод людини, широка система їх гарантій, соціально-правова захищеність особи, усіх її цінностей, реальність судового захисту прав та інтересів людини.

Отже, найголовнішою рисою правової держави є справжнє забезпечення верховенства закону. Ні державний орган, ні офіційна особа , ні організація, ні людина не звільняються від обов'язку підкорятися закону. Громадяни несуть відповідальність перед державою, а державна влада – перед громадянами. Права громадян надійно захищені від будь-якого свавілля влади та її представників. Тільки держава, яка здатна максимальною мірою реалізувати задачу захисту прав людини і зробити це своєю основною функцією, може називатися правовою.

3. Поняття і призначення соціальної держави

Поняття «соціальна держава» є плодом XX століття, тоді як поняття «правова держава» виникло раніше — у XIX столітті, хоча витоки обох слід шукати в давнині. Вже відомі мислителі античності (Платон, Аристотель та ін.) зверталися до пошуків принци­пів, форм і конструкцій узгодженої взаємодії влади і права.

Соціальна держава (держава соціальної демократії) — це су­часна політико-правова теорія, де слово «соціальна» несе велике значеннєве навантаження: воно пов'язано із соціальним життям людей, підкреслює, що держава бере на себе турботу про матері­альний добробут громадян, здійснює функцію регулювання еко­номіки з обов'язковим урахуванням екологічних вимог, забез­печує захист економічних і соціальних прав людини.

Здавалося б, «правова держава» і «соціальна держава» є несу­місними. Перша передбачає певну свободу особи від держави, від її опіки. Друга, навпаки, спирається на активність держави в соціальному захисті особи, особливо соціальне ранимої (пенсі­онер, інвалід, безробітний не зі своєї вини).

Проте друга половина XX ст. поєднала ці поняття, збагатив­ши кожне з них. Коли говорять про побудову соціальної право­вої держави, мають на увазі насамперед втілення в ній: — принципу верховенства права (панування правового зако­ну) як головного в правовій державі;

— принципу соціальної справедливості (забезпечення дер­жавою соціальної безпеки особи) як головного в соціальній дер­жаві.

Поняття «соціальної держави» було висунуто у 1929 p. ні­мецьким державознавцем X. Хеллером і згодом поширилося в Європі. У США ідея соціальної держави була сприйнята пізні­ше, ніж у країнах Європи, оскільки тип свідомості американсь­кого суспільства був орієнтований на принцип індивідуалізму.

Після Другої світової війни концепція соціальної держави одержала закріплення в конституціях ряду країн Західної Євро­пи (ФРН, Іспанія та ін.). Стаття 1 Конституції Іспанії 1978 p. зазначає, що Іспанія є соціальною, правовою та демократичною державою, вищими цінностями якої є свобода, справедливість, рівність і політичний плюралізм. Стаття 20 Конституції ФРН 1949 p. говорить про те, що ФРН є демократичною і соціальною федеративною державою. У Конституції Франції записано, що вона є демократичною і соціальною республікою.

У наші дні соціальна держава означає насамперед обов'язок законодавця бути соціальне активним в ім'я згладжування супе­речних інтересів членів суспільства і забезпечення гідних умов життя для усіх за наявності рівності форм власності на засоби виробництва. Держава стає органом подолання соціальних про­тиріч, урахування і координації інтересів різних груп населення, проведення до життя таких рішень, які б позитивно сприймали­ся різними верствами суспільства, її мета — за допомогою соці­альної політики, забезпечення рівності та умов політичної спів­участі об'єднати населення, стабілізувати соціальну (утому чис­лі правову) і економічну системи, забезпечити їх прогресивну еволюцію.

Було б помилковим вважати, що правова держава і соціальна держава добре поєднуються і в змозі цілком злитися в один тип держави. Принцип соціальної безпеки населення і вимога не лише юридичної, а й матеріальної рівності (властивості соціаль­ної держави} суперечать ідеї свободи особи, взаємної відповіда­льності держави і громадянина {властивості правової держави).

Однак було б неслушним протиставляти правову державу і соціальну державу, їх зближення — найсприятливіший результат для громадянського суспільства, оптимальний варіант його роз­витку без класове ворожих конфліктів і соціальних потрясінь.

Соціальна і правова держави сумісні між собою доти, доки функціонування державної влади буде обмежуватися, врівнова­жуватися, контролюватися і поширюватися в межах додержання основних прав людини. І навпаки соціальна держава суперечуватиме з правовій державі завжди, коли «людський добробут», «соціальна безпека», «соціальна справедливість» вважатимуться вищими цінностями. Розвиток держави як соціальної має грунтуватися на такому фундаменті, як «правова» держава.

Соціальна правова держава — це політична організація сус­пільства, у якому право пов'язує і підкоряє собі державну владу, а основні права особи та її соціальна безпека складають зміст свободи, заснованої на законах, які приймаються і піддаються зміні законним шляхом.

Крім звичайних ознак, характерних для будь-якої держави, соціальна правова держава, як вища форма політичного буття, яку виробило людство, має низку специфічних ознак (рис).

1. Пов'язаність державної влади правом і його панування у всіх сферах суспільного життя: свобода може бути досягнута лише у тому разі, якщо державна влада обмежується (переборюється) правом, ставиться під контроль права, функціонує у поєднанні та у взаємодії з громадянським суспільством у рамках права; у Конституції України (ст. 8) записано: «В Україні визнається і діє принцип верховенства права».

2. Відповідність закону праву (правовий закон) і його верховенст­во, тобто право як міра свободи і справедливості набуває відпра­цьований в законі зміст; конституційний закон має пряму дію.

3. Пов'язаність законом рівною мірою як громадян та їх об'єд­нань (комерційних і некомерційних), так і державних органів, по­садових осіб. Стосовно громадян та їх об'єднань діє загально дозвільний принцип: «дозволено все, крім прямо забороненого законом».

Стосовно владних державних органів і посадових осіб діє спеціально-дозвільний принцип: «Дозволено лише те, що пря­мо передбачено законом». Ще давньогрецький мислитель Платон зазначав: «Я бачу близьку загибель тієї держави, де закон не має сили і перебуває під чієюсь владою. А там, де закон — владика над правителями, а вони його раби, я вбачаю поряту­нок держави...»

4. Законодавче закріплення і реальне забезпечення основних прав людини — наявність налагодженого правового механізму їх охо­рони і захисту (включаючи рівень прямого конституційного за­хисту).

5. Побудова відносин особи та держава на основі взаємної від­повідальності: як особа є відповідальною перед державою, так і держава відповідає перед особою за невиконання обов'язків.

6. Поділ державної влади між законодавчими, виконавчими і судовими органами: їх незалежність і єдність; недопустимість під­міни функцій один одного; дійовість механізму «стримувань і противаг».

7. Законний (легальний) шлях прийняття законів та їх змін — шлях виявлення волі народу безпосередньо (референдум) або опосередковано (через представницький орган). Уся повнота законодавчої влади в представницькому органі здійснюється представниками народу, обраними з його осередку.

8. Наявність ефективних форм контролю і нагляду за здійс­ненням законів та інших нормативно-правових актів — налагод­жена робота прокуратури, міліції, служби безпеки, податкової адміністрації та інших правоохоронних і контрольно-наглядо­вих органів.

9. Можливість особи домагатися конкретного мінімуму соці­альних благ завдяки гарантуванню державою її соціальної безпе­ки— мінімальний (достатній) рівень життя кожному громадя­нину та його підвищення.

10. Можливість громадян домагатися забезпечення державою їх соціального захисту, підняття рівня соціально-економічних прав громадян до рівня основних прав — формування соціального сере­довища, яке створює умови для сприятливого індивідуального розвитку особи, рівності стартових можливостей (а не матері­альної рівності) за допомогою державної системи просвітництва та освіти, податкової політики, регулювання ринку праці та ко­нтролю за умовами праці та ін.

11. Здійснення державою соціальної допомоги громадянам, не спроможним (не зі своєї вини) відповідати за свій добробут — йдеться про забезпечення гарантованого життєвого рівня соціаль­не ранимих верств населення — старих, непрацездатних (хво­рих), безробітних з не залежних від них причин. Це право гаран­тується загальнообов'язковим державним соціальним страхуван­ням.

12. Забезпечення державою соціальної функції власності — власність не повинна використовуватися на шкоду людині і су­спільству: завдавати шкоди правам, свободам і гідності грома­дян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі (ст.ст. 13, 41 Конституції України).

13. Проведення державою політики соціальної поступки — ви­рішення всіх питань на шляхах згоди і порозуміння різноманіт­них соціальних груп, глибокої поваги до особи незалежно від її соціального стану, захисту від усякого посягання на її життя, здоров'я і особисту гідність.

Таким чином, будучи обмеженою правом, соціальна держава виявляє активність у регулюванні соціально-економічних про­цесів, соціального аспекту основних прав громадян, їх соціаль­ної захищеності відповідно до закону.

Держава є соціальною, правовою остільки, оскільки вона гаран­тує людині свободу вияву:

— як індивіду, який відрізняється від інших фізичними і пси­хічними якостями, тобто має індивідуальність;

— як члену соціального організму, яким є громадянське сус­пільство, тобто індивіду, який входить до складу громадських і професійних груп і організацій;

— як громадянину, який є підданим держави.

4. Соціальна держава і особистість

Будучи обмеженою правом, соціальна держава виявляє активність у регулюванні соціально-економічних про­цесів, соціального аспекту основних прав громадян, їх соціаль­ної захищеності відповідно до закону.

Відносини особи і соціальної держави будуються на встановленні тако­го балансу, при якому:

— особа мала б можливість безперешкодно розвивати здібно­сті, задовольняти права, свободи і законні інтереси;

— держава одержувала б визнання і підтримку своєї діяльно­сті з боку особи, яка виконує свої обов'язки і несе відпові­дальність за їх невиконання.

Одну з основних ознак соціальної держави — по­в'язаність держави правом — слід розуміти так, що права грома­дян не є дарованими державою, а мають власне обґрунтування. Вони об'єктивно існують від народження людини і є невідчужуваними від неї. Тому відносини особи та держави мають будува­тися на основі їх зв'язаності взаємними правами, обов'язками і відповідальністю. Як громадянин є відповідальним перед держа­вою, так і держава відповідальна перед громадянином.

У наші дні соціальна держава означає насамперед обов'язок законодавця бути соціальне активним в ім'я згладжування супе­речних інтересів членів суспільства і забезпечення гідних умов життя для усіх за наявності рівності форм власності на засоби виробництва.

Держава стає органом подолання соціальних про­тиріч, урахування і координації інтересів різних груп населення, проведення до життя таких рішень, які б позитивно сприймали­ся різними верствами суспільства, її мета — за допомогою соці­альної політики, забезпечення рівності та умов політичної спів­участі об'єднати населення, стабілізувати соціальну (утому чис­лі правову) і економічну системи, забезпечити їх прогресивну еволюцію.

Соціальна держава:

· Гарантує кожному інформацію про його права і свободи.

· Бере на себе обов'язок забезпечити права своїх громадян і забезпечує їх реальне здійснення.

· Представляє громадянину свободу виявити себе в усіх га­лузях соціально-політичного життя, за винятком сфер, прямо застережених у законі.

· Не має права обмежувати права і свободи громадянина, крім випадків, прямо передбачених законом.

· Гарантує захист судом прав і свобод людини і громадя­нина.

· Діє виключно в рамках закону, має встановлені конститу­цією чіткі межі своїх повноважень.

· Відповідальна за неправомірні дії посадових осіб: переви­щення влади, зловживання службовим становищем.

· Гарантує право громадянина звертатися за захистом своїх прав і свобод до відповідних міжнародних судових установ або до відповідних органів міжнародних організацій, членом або учасником яких є Україна, та ін.

Особа, яка є громадянином держави, у свою чергу, не лише реалізує права, але й має обов'язки перед державою та своїми співгромадянами, відповідає за їх невиконання.

Висновки

З вищенаведеного можна зробити наступні висновки:

Правова держава - це держава підпорядкована праву, в якій дії її органів влади і службових осіб здійснюються на засадах конституційності й законності, а також підконтрольні незалежним судам.

Поняття "правової держави" означає :

1) піднесення прав і свобод людини і громадянина до рівня прямого конституційного захисту;

2) розмежування законодавчої і виконавчої влади і утвердження принципу конституційності в державі і праві;

3) юридичне обмежене урядування;

4) судовий конституційний контроль за діями державних структур.

У правовій державі закони неухильно виконуються усіма учасниками суспільного життя, насамперед державними органами.

Поняття «соціальна держава» є плодом XX століття. Соціальна держава (держава соціальної демократії) — це су­часна політико-правова теорія, де слово «соціальна» несе велике значеннєве навантаження: воно пов'язано із соціальним життям людей, підкреслює, що держава бере на себе турботу про матері­альний добробут громадян, здійснює функцію регулювання еко­номіки з обов'язковим урахуванням екологічних вимог, забез­печує захист економічних і соціальних прав людини.

У наші дні соціальна держава означає насамперед обов'язок законодавця бути соціальне активним в ім'я згладжування супе­речних інтересів членів суспільства і забезпечення гідних умов життя для усіх за наявності рівності форм власності на засоби виробництва.
Список використаних літературних джерел Нормативно-правові джерела

1. Всеобщая декларация прав человека. - М., 1989.

2. Конституція України. – К., 1996.

3. Про звернення громадян: Закон України від 2 жовтня 1996 року // ВВР. – 1996. - №47. – Ст.256.

Посібники, періодичні видання та інші джерела

4. Богуцький П. Поняття правової держави та методологічний підхід до проблем й формування. - Київ: Право України. - 2002. - №4.

5. Волинка Катерина. Проблема збереження прав і свобод особи в Україні // Юридичний вісник. - №3. – 2001.

6. Коментар до Конституції України: Підруч. Вид. ІІ, доповнене / За ред. В.В.Копєйчикова. – К., 1998.

7. Конституційне право України / За ред. В.Ф.Погорілка. – К., 1999.

8. Кравченко В.В. Конституційне право України. Навч. посібник. Ч.1. – К., 1998.

9. Основи конституційного права України. Підруч. Вид. ІІ, доповнене / За ред. В.В.Копєйчикова. – К., 1998.

10. Общая теория прав человека / За ред. Е.А.Лукашеві. – М, 1996.

11. Общая теория прав человека / Руководитель авторского коллектива и ответственный редактор Лукашева Е.А. - М., 1996. - 509 с.

12. Правознавство. Навч. посібник. / В.І.Бобир, С.Е.Демський, А.М.Колодій та ін.; За ред. В.В.Копєйчикова. – К., 1998.

13. Скакун О.Ф. Теорія держави і права: Підручник / Пер. з рос. — Харків: Консум, 2001. – 656 с.

14. Теорія держави і права (під ред. В.В.Копейчикова). Київ: Юрінком. - 2002.





Реферат на тему: Правова і соціальна держава (контрольна робота)


Схожі реферати



5ka.at.ua © 2010 - 2016. Всі права застережені. При використанні матеріалів активне посилання на сайт обов'язкове.    
.