Архів якісних рефератів

Знайти реферат за назвою:         Розширений пошук

Меню сайту

Головна сторінка » Право

Право як соціальна та гуманітарна цінність (курсова робота)

Зміст

Вступ. 3

Розділ 1. Теоретико-методологічні аспекти цінності права. 5

1.1. Поняття цінності права. 5

1.2. Поняття цінності як основа правової аксіології 8

Розділ 2. Особливості соціальної та гуманітарної цінності права. 19

2.1. Цінність і значимість права. 19

2.2. Право і моральність як соціальні цінності 22

Розділ 3. Цивілізаційна цінність права у демократичному суспільстві 33

Висновки. 41

Список використаної літератури. 43


Вступ

Актуальність теми. Усі предмети або явища, які супроводжують існування людини у природі, суспільстві та її діяльність, можуть виступати як цінності, тобто оцінюватися з точки зору добра і зла, істини або неістини, краси або потворності, допустимого або забороненого, справедливого або несправедливого тощо.

Цінності лежать також в основі права. Вони формують його зміст, визначаючи права й обов'язки, дозволи та заборони, інші правові поняття та інститути. Ціннісні аспекти права досліджуються таким розділом філософії права, як правова аксіологія.

За радянських часів філософсько-правовій проблематиці, зокрема ціннісним аспектам права приділялася незначна увага. Найбільш відомими працями, в яких досліджувалося питання співвідношення цінностей та права, були «Социалистическое право как ценность» П. Рабіновича та монографія Н. Неновськи «Право и ценности». У зазначених роботах досліджувалися правові цінності та власне цінність права. Крім того, Н. Неновськи значну увагу приділив проблемам оцінок, які у взаємодії з цінностями утворюють ціннісне відношення. Публікація цих робіт стала значним кроком у розвитку правової аксіології, однак вони мали суттєві недоліки: по-перше, обидва автори спирались на поняття та ідеї юридичного позитивізму, який панував у радянському праворозумінні; по-друге, ними застосовувався класовий підхід, який не міг забезпечити всебічність та обґрунтованість їх розробок.

За останні роки з'явився ряд праць, в яких правова аксіологія розглядається як невід'ємна складова філософії права, а ціннісний підхід, як і науковий, визнається необхідним елементом будь-яких правових досліджень. Так, у монографії О. Бандури зазначається, що радянські вчені приділяли надмірну увагу матеріальним факторам розвитку суспільства, залишаючи поза увагою духовну сферу людського життя.

Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави". Частина ж перша ст. 8 Основного Закону нашої держави проголошує: "В Україні визнається і діє принцип верховенства права."

Конституційне закріплення такого підходу до людини і громадянина та права вимагає організації і здійснення діяльності держави, її органів і посадових осіб у повній відповідності з правовими настановами. Ці ж вимоги мають бути орієнтирами й у повсякденному житті кожного громадянина. Все зазначене, а також активні процеси розбудови суверенної Української держави, діяльність, спрямована на створення національної системи права, вимагають глибокого знання і розуміння не тільки змісту приписів чинного законодавства, але й основних принципів, ідей, закономірностей та напрямів розвитку основоположних державно-правових явищ.

Мета роботи полягає в тому, щоб на основі доступної літератури проаналізувати та з'ясувати основні риси соціальної та гуманітарної цінності права.

Для досягнення цієї мети у роботі вирішується ряд задач:

· визначити поняття цінності як основа правової аксіології;

· охарактеризувати особливості соціальної та гуманітарної цінності права;

· дослідити цінність і значимість права;

· виявити цивілізаційна цінність права у демократичному суспільстві.

Наукова новизна роботи полягає в тому, що на основі аналізу різнопланових джерел розглядається проблема соціальної цінності права.

Об'єктом дослідження є основи та загальні риси цінності права.

Предметом дослідження виступають основні риси соціальної та гуманітарної цінності права.


Розділ 1. Теоретико-методологічні аспекти цінності права 1.1. Поняття цінності права

Під цінністю права розуміється його спроможність служити метою і засобом задоволення науково обґрунтованих, соціальне справедливих загальнолюдських потреб та інтересів громадян та їх об'єднань. Цінності в праві слід сприймати як шкалу виміру самого права. Цінність у праві — це те сутнісне, що дозволяє праву залишатися самим собою.

Визначення юридичних цінностей — предмет юридичної аксіології

Можна виділити основні прояви цінності права.

1. Соціальна цінність права полягає у тому, що воно, втілюючи загальну, групову та індивідуальну волю (інтерес) учасників суспільних відносин, сприяє розвитку тих відносин, у яких зацікавлені як окремі індивіди, так і суспільство в цілому. Воно вносить стабільність і порядок у ці відносини. У суспільстві, в умовах цивілізації, немає такої іншої системи соціальних норм, яка змогла б забезпечити доцільне регулювання економічних, державно-політичних, організаційних та інших відносин, реалізуючи при цьому демократичні, духовні та моральні цінності. Забепечуючи простір для упорядкованої свободи і активності, право служить чинником соціального прогресу. Його роль особливо зростає в умовах краху тоталітарних режимів, розвитку демократії.

2. Інструментальна цінність права — один із проявів його загальносоціальної цінності — полягає у тому, що право є регулятором суспільних відносин, інструментом для вирішення різних завдань, у тому числі для забезпечення функціонування інших соціальних інститутів (держави, соціального керування, моралі та ін.) та інших соціальних благ. Як інструмент право використовується різними суб'єктами соціального життя — державою, церквою, громадськими об'єднаннями, комерційними організаціями, громадянами. У цивілізованому суспільстві саме право є одним із головних інструментів, здатних забезпечити організованість і нормальну життєдіяльність, соціальний мир, злагоду, зняття соціальної напруженості.

3. Власна цінність права як соціального явища полягає у тому, що право виступає як міра: а) свободи та б) справедливості. У цій якості право може надавати людині, комерційним і некомерційним організаціям простір для свободи, активної діяльності й у той же час виключати сваволю і свавілля, тобто служити гарантом вільного, гідного та безпечного життя. Соціальна свобода, не пов'язана правом, поза права, може переростати у сваволю, несправедливість для більшості людей. Право виступає силою, яка в змозі протистояти беззаконню[20, c. 18-19].

Стверджуючи принципи свободи і справедливості, право набуває глибокого особистого значення, стає цінністю для окремої людини, конкретної групи та суспільства в цілому, відкриває особі доступ до благ і виступає дієвим засобом її соціальної захищеності. Як писав український мислитель Б. Кістяківський, «право лише там, де є свобода особи». У цьому проявляється гуманістичний характер права. Саме через свою власну цінність право входить до арсеналу загальнолюдських цінностей, що виробляються поколіннями людей протягом історії.

Цінність - термін, який досить широко використовується у філософській, соціологічній, юридичній і навіть художній літературі для визначення значення і ваги для людини певних явищ дійсності.

Як у буденному житті, так і в наукових працях досить часто вживаються поняття, так чи інакше пов'язані із вживанням терміна «цінність». Це, зокрема, матеріальні, економічні цінності. Оскільки вони стосуються різних сфер життя людини, не пов'язаних з її духовною активністю, вони не набувають аксіологічного забарвлення, тобто це цінності у прямому, економічному значенні цього слова, які відображають матеріальне наповнення того чи іншого предмета або явища. Називаючи певне явище цінністю, ми виходимо з його значення для суспільства та людини. Поняття цінності - це певний підхід до явищ та дійсності.

У зв'язку з тим, що поняття «цінність» є досить об'ємним, робляться спроби класифікувати цінності, тобто створити їх ієрархію. Так, «цінності, втілені у життєдіяльності людей, є чеснотами (розсудливість, мужність, мудрість, справедливість), а втілені у бутті речей та подій - благами» [2, с.276].

Теорія цінностей представляє собою теоретичне (філософське та соціологічне обґрунтування загального поняття цінностей та пов'язаної з ним групи понять (віднесення до цінності, оцінки, ціннісного відношення...), а також обґрунтування проблем, які виникають у зв'язку із ціннісним відношенням людей до явищ дійсності. Таким чином, аксіологічний підхід не обмежується визначенням певних предметів або явищ як цінностей. І в буденному житті, і в науці ціннісний підхід є вираженням нашої заінтересованості у конкретному явищі. Тому у філософській теорії цінностей з ним пов'язано вивчення таких категорій, як інтерес, потреба, ціль тощо[20, c. 20].


1.2. Поняття цінності як основа правової аксіології

Про зростання ролі правової аксіології у вітчизняних правових дослідженнях свідчить той факт, що ряд відомих робіт, присвячених іншим філософськоправовим проблемам, містить глибокий аналіз ціннісних аспектів цих проблем. Такими працями є, зокрема, монографія А. Козловського [7] та С Максимова [11]. У цих роботах цінності визначаються як необхідні елементи правової реальності та пізнання права.

Серед російських учених, які звертаються до питань правової аксіології, слід згадати В. Нерсесянца, який вперше виділив аксіологію права як самостійний [13] напрям правової філософії, та С. Алексеева, який обґрунтовує наявність власної та інструментальної цінності права [1].

Зростання ролі аксіології права у правових дослідженнях ставить нас перед необхідністю глибокого вивчення, розроблення та уточнення основних понять, на яких ґрунтується зазначений розділ філософії права. Поряд з «оцінкою» та «ціннісним відношенням» основним поняттям аксіології права є «цінність», яке в силу своєї специфіки не має чіткого визначення, тому у його застосуванні існує чимало проблем.

Специфічною ознакою саме людської істоти є те, що вона змушена ставитися до фактів свого буття диференційовано. Людина здатна виділяти певні властивості предметів або явищ. На підставі цих властивостей у людській свідомості формуються певні погляди та уявлення, які і виділяють певний предмет або явище як цінність.

Цінності - це явища природи та суспільства, які є благами життя та культури людей і виступають як дійсність або ідеал. Ці блага називають цінностями тому, що люди їх цінують, адже вони збагачують життя. Тому ми захищаємо цінності, які у нас є, та прагнемо набути тих цінностей, які є для нас цілями та ідеалами.

Зрозуміти істинну природу цінностей можна, звернувшись до Канта, який стверджував, що «дві речі наповнюють душу завжди новим подивом та благоговінням, які підіймаються вище тьми, чим частіше та наполегливіше переймається ними наш розум, - це зіркове небо над нами та моральний закон всередині нас» [8, с 191]. Саме моральний закон досить часто спонукає нас діяти певним чином, іноді навіть всупереч практичним інтересам.

Слово «цінність» було добре відомим ще за античних часів. Однак лише у XX столітті філософи зуміли розвинути вчення про цінності. Це стало можливим у зв'язку з тим, що людина не зразу усвідомила своє власне становище у світі. Як відомо, це відбулося лише у Новий час, саме тоді і з'явилися перші концепції цінності.

Своєрідність людини та її особливе місце у світі не були чітко усвідомлені мислителями античності. Це призводило до того, що, наприклад, платонівська ідея сприймалася ще й як ідеал, тобто істина та цінність не були чітко відокремленими одна від одної.

У філософії середніх віків вважалося, що людина існує в ім'я Бога, а не Бог для людини. Іншими словами, йшлося про цінності Бога, а не людини.

У Новий час філософи виділили розум та мислення як основну ознаку людини. Мислення має справу з істиною. Захоплення ідеями пізнання істини відвернуло увагу від проблеми цінності. Першим до неї підійшов Кант, розділивши поняття «істина», «краса», «благо». Цим самим він створив підґрунтя для вчення про цінності.

Існує чимало визначень цінності, для більшості з яких характерним є визнання існування цінності як явища духовного життя людини. При цьому цінність не є певною властивістю предмета або явища (об'єкта оцінки), яка виступає складовою його змісту. Про цінності йдеться саме тоді, коли виникає ціннісне відношення - особлива форма зв'язку суб'єкта та об'єкта оцінки. Саме зворотній зв'язок між суб'єктом та об'єктом оцінки спричиняє виникнення уявлення про цінності, властиві об'єкту з точки зору суб'єкта оцінки.

Іншими словами цінності не існують як факти об'єктивної дійсності, а виникають в результаті духовної активності людини. Вони існують не в суб'єкті та не в об'єкті оцінки, а у їх взаємозв'язку.

Цінності є сферою духовного життя людини, однак досить часто втілюються вони у предметах та явищах матеріального світу, які стають їх носіями. У зв'язку із цим зазначені предмети або явища, які є носіями цінності, досить часто помилково ототожнюють із са-мими цінностями. Це може призвести до того, що аксіологічне поняття «цінність» може бути невірно зрозуміле як економічна категорія «вартість».

Як правильно зазначає російський аксіолог М. Каган, носієм цінності є конкретна річ -будь-який предмет (матеріальний, духовний, художній), річ, дія або подія, а цінність є лише значення даного об'єкта для суб'єкта. Тому поділ цінностей на матеріальні та духовні, який широко застосовується у філософській літературі, є правильним, адже у цьому разі йдеться про «носіїв цінності», а не про самі цінності [9, с 77].

З одного боку, цінностями є загальнозначущі блага, що є змістом та умовою життя людини. Це цінності-об'єкти, цінності-цілі. До них відносяться, наприклад, життя, свобода, справедливість. З іншого боку, цінністю наділені і самі принципи, механізми, інститути, за допомогою яких здійснюються та захищаються такі цінності. Це інструментальні цінності, цінності - засоби, без яких цінності-цілі не можуть існувати. Саме вони містяться у моральних нормах, а мораль, як правило, стає засобом оцінки норм права [10, с 21].

Крім того, з формальної точки зору, цінності поділяються на позитивні та негативні (малоцінність, відсутність цінності, антицінність), на абсолютні та відносні, на суб'єктивні та об'єктивні. За змістом розрізняються речові цінності, логічні, етичні та естетичні цінності.

Вищою цінністю у більшості філософських та правових концепцій є людина. І. Кант зазначав, що необхідно ставитися до іншої людини як до мети, а не до засобу [2, с 181]. Цінностями ж для людини є, перш за все, добро, благо.

Якщо розглядати людину у правовій площині, цінностями насамперед постають такі її природні права, як життя, свобода, рівність, справедливість.

Життя людини набуває цінності тоді, коли воно наповнене змістом. На цьому наголошував Ж. Сартр, який стверджував, що життя не має апріорного змісту, і поки ви не живете своїм життям, воно нічого собою не представляє, ви самі маєте надати йому змісту, а цінністю є саме обраний вами зміст [4, с 52]. У цьому розумінні поняття «цінність» та «зміст» тісно взаємозв'язані, оскільки зміст виступає «способом виявлення суб'єктом значення об'єкта для свого суб'єктного буття» [4, с 53].

Для кожного історичного періоду характерною є наявність певного специфічного набору та ієрархії цінностей, система яких виступає як авторитетний регулятор відносин у суспільстві. У цій системі завжди зафіксовані поняття і критерії, визнані конкретним суспільством, у зв'язку з чим вони стають основою для більш конкретних і спеціалізованих систем нормативного контролю, відповідних громадських інститутів та безпосередніх цілеспрямованих дій людей. Лише засвоєння цієї системи цінностей окремою особою може скласти необхідну основу для підтримання певного усталеного порядку у суспільстві.

Ціннісні системи формуються і трансформуються протягом усього історичного розвитку людської спільноти, але їх значення не обмежується часовими рамками існування певних суспільних груп, які їх створили. Так, естетичні цінності античності зберегли своє значення і після загибелі цієї цивілізації. Тривалим та дієвим залишається вплив гуманістичних та демократичних ідеалів європейського просвітництва, джерела яких беруть початок в античних та еліністичних культурах. Найбільш вагомі цінності різних епох сформували так звану систему загальнолюдських цінностей, яка є основним орієнтиром для розвитку сучасного українського суспільства та його окремих особистостей.

Суспільні цінності, безумовно, справляють суттєвий вплив на індивідуальну життєдіяльність кожної людини і цим шляхом входять до психологічної структури особистості у формі особистісних цінностей. Для кожної особистості характерною є специфічна ієрархія цінностей, які виступають зв'язуючою ланкою між культурою суспільства та духовним світом особистості, між суспільним та індивідуальним буттям.

Цінності кожної окремої особистості відображаються у свідомості у формі ціннісних орієнтацій, які охоплюють також широке коло соціальних цінностей, що визнаються особою, але не завжди сприймаються нею як власні життєві цілі та принципи. Тому особливістю таких цінностей є можливість неповного, неадекватного їх відображення у свідомості, або орієнтація у свідомості на цінності, що не є реальними мотивами діяльності особистості.

Для зрілої, сформованої особистості цінності - це перспективні стратегічні життєві цілі та мотиви життєдіяльності, реалізація яких виражається у внеску людини у розвиток суспільства, його культуру, науку, економіку. Таким чином, цінністю може бути не лише те, що існує, а й те, що ще потрібно здійснити, за що необхідно боротись. Отже цінності можуть бути як дійсними, наявними, так і уявними, бажаними, ідеальними.

Переконливе за своєю простотою визначення цінностей полягає у тому, що цінності - це те, що для людей має найбільше значення. У зв'язку із цим не підлягає сумніву той факт, що право є феноменом аксіологічного звучання.

Цінності, властиві окремим індивідам, в результаті спільного життя людей утворюють відносно стійкі ціннісні орієнтації. Вони набувають характеру суспільних норм, ними керуються індивіди у своїй діяльності. Але навіть у цих умовах неоднаковість цінностей людей різного віку, статі, освіти, походження постійно дає про себе знати. Однак є цінності, що мають загальнолюдське значення, серед яких філософи різних епох визнавали красу, святість, корисність, велич, істину, розум, щастя, прогрес, розвиток, справедливість тощо. Незважаючи на існуючі взаємозв'язки між різними цінностями, усі вони мають самостійне значення.

Проблеми цінностей досліджуються теорією цінностей або аксіологією (від грецького ахіа - цінність та logos - слово, вчення), яка є одним із наймолодших розділів філософії. Певної самостійності та визначеності аксіологія набула наприкінці XIX - на початку XX століття. Це філософське вчення про природу цінностей, їх місце у реальності та про структуру ціннісного світу, тобто про-зв'язки різних цінностей між собою, із соціальними та культурними факторами і структурою особистості.

Аксіологія як самостійна сфера філософських досліджень виникла тоді, коли поняття «буття» розділилося на дві складові: реальність і цінність як об'єкт різноманітних людських бажань та прагнень. Основне завдання аксіології полягає у тому, щоб показати, як можливе існування цінності у загальній структурі буття та як вона співвідноситься з фактами реальності.

Тривалий час у вітчизняній філософській науці теорія цінностей розглядалась як елемент буржуазної ідеалістичної ідеології.

Неувага радянських учених до проблеми цінностей або навіть пряме заперечення наукової цінності аксіології призвели до того, що ряд суспільних наук (етика, історія, право, естетика та ін.) не розглядали ціннісну сторону досліджуваних ними явищ. При цьому не враховувалося, що питання цінностей та оцінок завжди було обов'язковою складовою будь-якої сформованої наукової системи, передусім тієї, в якій спеціально вивчалися проблеми людської діяльності.

Поняття цінності - це певний підхід до явищ і предметів дійсності, пов'язаний з духовним та практичним ставленням людей до оточуючих їх явищ дійсності. «Справа не в тому, щоб, назвавши будь-яке явище цінністю, і далі розглядати його у звичайному значенні, або просто віднести ті або інші явища до цінностей» [10, с. 4].

Питання цінностей є однією з основних проблем, які досліджуються у філософії. Воно також дедалі частіше розглядається як одне із центральних питань юридичної науки.

Предметна сфера та основна тематика правової аксіології - це проблеми розуміння та тлумачення права як цінності, а також дослідження тих загальнолюдських та власне правових цінностей, які є невід'ємною складовою змісту права. Правова аксіологія, як і філософія права та юридична наука в цілому, включає в предмет свого дослідження не тільки право, а й державу як правове явище - як правова форма організації публічної влади вільних членів конкретного суспільства [6, с. 53].

Термін «правова аксіологія» був введений у науковий обіг порівняно недавно, але аксіологічна проблематика зародилась ще в епоху античності, з того моменту, коли політичні та правові відносини стали предметом критичного обговорення на теоретичній філософській основі. Такі зміни започаткувалися з моменту, коли закони, форми державного устрою та правління перестають сприйматися на віру, а починають обдумуватися, обговорюватися, а у разі надмірної суворості та несправедливості відмінятись. У давньогрецькому суспільстві зародилася та набула поширення думка про існування правових засад, які не залежать від людської волі, авторитету влади, будь-яких домовленостей. На відміну від «права за законом» греки почали говорити про «право справедливе за природою». Виникає таке бачення права та влади, яке істотно відрізняється від племінних, традиційних норм та позбавлене впливу авторитету влади. Виникає уявлення про спільність критеріїв, оцінок права та влади.

Розвиток аксіології як одного з напрямів філософської думки дав можливість досліджувати цінність права як найважливішого регулятора суспільних відносин. Право в суспільстві в умовах цивілізації, його сила, з аксіологічної точки зору, це не лише необхідність, не просто засіб соціального регулювання, а й таке утворення, яке виступає як цінність, соціальне благо. Воно має ряд соціально важливих властивостей - загальнообов'язкову нормативність, формальну визначеність за змістом, державну гарантованість, що розкривають його місію істотної соціальної сили суспільства, носія значної соціальної енергії.

Право є специфічним регуляторним, нормативно-оціночним механізмом, основним призначенням якого є упорядкування та гармонізація суспільних відносин [4, с. 170]. Це і пов'язано з характеристикою права як соціального феномена, наділеного цінністю - інструментальною та власною. Як регулятор суспільних відносин право перш за все має інструментальну цінність, тобто цінність «інструмента», «засобу» вирішення завдань, що відносяться до різних сторін життя суспільства - економічної, політичної, культурної [10, с 4-5]. Інструментальна цінність права виявляється у здатності надавати діям людей організованості, стійкості, погодженості, безпечності.

М. Каган зазначає, що історично право завжди було ареною напруженої боротьби ціннісного й позитивістського, а по суті - антиціннісного, підходів у його розумінні. Наприклад, основний позитивістський принцип, згідно з яким право не визначається цінностями, а є лише інструментальним засобом для встановлення правопорядку в суспільстві [8, с. 39-42].

Таким чином, основними опонентами правової аксіології є саме представники юридичного позитивізму, які розглядають право у вузькому розумінні - як інструментальний засіб для встановлення правопорядку в суспільстві.

Перш за все правова аксіологія ґрунтується на концепції природного права. Вона постала саме як результат розвитку природно-правових ідей, надавши їм прикладного характеру. Отже, правову аксіологію можна визначити як завершальну найвищу форму розвитку природно-правової доктрини. На відміну від позитивізму, правова аксіологія ніколи не заперечувала значення позитивного права та розглядає його як засіб для реалізації своїх досягнень у реальному правовому та суспільному житті.

Аксіологічне розуміння права є однією із сторін його філософського осмислення. Виникнення юридично-аксіологічного підходу до вивчення правових проблем пов'язане з розвитком ідеї природного права, яка передбачає існування права природного та позитивного (офіційно встановленого державою). В європейській правовій традиції у найбільш загальному вигляді розрізняють та протиставляють юридичний позитивізм та природно-правову школу.

Досліджуючи ідеальні (ціннісні) першооснови права, правова аксіологія оперує надзвичайно об'ємними поняттями, адже людина як вища цінність та пов'язані з нею цінності, що випливають з її свідомості, мають велику глибинну сутність. У зв'язку із цим постає нагальна потреба у визначенні меж осмислення правових цінностей, уточненні предмета дослідження правової аксіології, аналізі її місця у філософії та праві.

У сучасному демократичному суспільстві власна цінність права набуває домінуючого значення. Ця власна цінність дає про себе знати й у суто регуляторному плані. Позитивне право має здатність відтворювати конкретну соціальну систему та привносити до неї нормативні засади, справляти на життя суспільства вагомий вплив.

Саме як явище, що заперечує свавілля та беззаконня і у той самий час забезпечує простір для упорядкованої соціальної свободи та активності, право відіграє важливу роль у суспільному житті, виступає фактором суспільного прогресу. Саме у цьому значенні право і є великою самостійною цінністю.

Право завжди спрямоване на досягнення певних цілей, яке стає можливим тому, що вони є цінностями, задля досягнення яких та володіння ними люди здатні докладати величезних духовних та практичних зусиль. Благо та справедливість, свобода та рівність, соціальний порядок і права громадянина - це ті цінності, до яких прагне культурна свідомість та весь цивілізований світ.

Погляд на право крізь призму ціннісного підходу, увага до проблеми ціннісного наповнення права зумовлюють появу самостійного комплексу питань, який визначається як сфера аксіології права.

У дослідженні правових явищ аксіологічний підхід передбачає пошук відповідей на питання про те, яке місце людина відводить праву в ієрархії цінностей, який ціннісний зміст норм права, які з цінностей мають займати у системі права пріоритетне становище.

Взірцем для більшості правових систем сучасних демократичних держав стали правові цінності, сформульовані прихильниками теорії суспільного договору (Г. Гроций, Т. Гобс, Д. Локк, Ш. Монтеск'є, Ж.-Ж. Руссо та ін.). Найвищою метою держави та встановленого нею позитивного права вони вважали забезпечення природних та невід'ємних прав людини, якими є життя, свобода, рівність та недоторканність приватної власності. Саме способи забезпечення цих цінностей були і залишаються одним з найважливіших предметів філософсько-правового дослідження.

Що стосується аксіологічного підходу, то він, перш за все, передбачає дослідження права як кінцевої мети та рушійної сили поведінки людини. Закономірності соціальної дійсності, що стали причиною виникнення права, а також предмет правового регулювання тієї або іншої норми з'ясовуються аксіологією лише тією мірою, яка необхідна для обґрунтування духовної цінності права як мотиву конкретних вчинків людини та обґрунтування цього явища з позиції принципів та мети людського існування. Аксіологічний аналіз покликаний дати визначення права по суті, його змісту, який безпосередньо впливає на функціональні та інструментальні властивості окремих правових форм[9, c. 20-22].

Однією з основних проблем, яка постає перед правовою аксіологією, є суперечлива природа вищих загальнолюдських та відповідних їм правових цінностей. Ця суперечливість пов'язана, перш за все, із розбіжностями, які існують між ціннісними орієнтаціями окремих індивідів, між цінностями особи та суспільства і навіть між різними цінностями, які складають світоглядну основу однієї особистості. Крім того, як зазначає А. Козловський, моральні цінності найсуперечливіші за своєю природою. З одного боку, вони спрямовують поведінку людини в альтруїстичному руслі, коли особа нехтує своїм вищим покликанням та дбає насамперед про благо інших, з іншого боку - існує егоїстична позиція, коли особа зловживає особистими інтересами на шкоду іншим [4, с. 181-182].

Оскільки право є втіленням цінностей, воно саме собою є найбільш ефективною спробою узгодження цих суперечностей, і у цьому полягає його основна цінність.


Розділ 2. Особливості соціальної та гуманітарної цінності права 2.1. Цінність і значимість права

Після свого утвердження право зайняло основне, найважливіше місце в усій системі соціального впливу на суспільне життя. Завдяки своїм властивостям, регулятивним якостям та наявності в ньому соціальної енергетики право перетворилося на соціальний феномен - головний регулятор, з допомогою якого ефективно, економічно і раціонально вирішують істотні питання цивілізованого розвитку спільноти людей, створюють умови для піднесення соціальної активності учасників відносин, кожної особистості. Власне, у праві народжуються, фіксуються і реалізуються процеси співжиття людей.

Право переважно проявлялось у закріпленні заборон, обов'язків, відповідальності (пов'язаної зі сплатою податків, військовою службою тощо), і хоч в якійсь мірі воно базувалося на нормах моралі, завжди було прямим знаряддям держави та втілювалося у життя державною владою через юридичні механізми.

Але найбільша цінність права - не у встановленні заборон, обов'язків, відповідальності, а у запровадженні дозволів, що регламентують соціальну свободу, громадянську активність людей. Саме філологічна сутність змісту слова "право" підтверджує, що воно є: правомочностями, юридичними дозволами (санкціонованими правами і свободами), які надійно й гарантовано забезпечені державно-владними засобами.

Будь-яка національна правова система з метою правового регулювання, забезпечення організованості, впорядкованості, стабільності суспільних відносин залежно від економічних, соціально-політичних умов рівномірно встановлює і заборони, і позитивні обов'язки, а тим більше визначає дозволи для розвитку соціальної свободи й автономії кожної особи, активності людей, створення можливостей їх розквіту і самореалізації. Характерними рисами авторитарних, антидемократичних держав є те, що в їх нормативному матеріалі переважають юридичні заборони, суворі санкції та інші примусові заходи державного впливу. Але навіть у цих державах право сприяло прогресові, поступовому нагромадженню елементів загальнолюдської правосвідомості. Право є показником суспільного розвитку і культури людства. Воно характеризується тим, що за своєю суттю покликане бути першоосновою, головною цінністю суспільства Така історична роль і призначення права в житті загалу (соціуму) визначена його особливими основними властивостями (нормативністю, формальною визначеністю, державною забезпеченістю, загальною обов'язковістю, системністю) та завданнями, що покладені на нього: ввести чіткі, постійні, гарантовані нормативні критерії, побудовані на принципах громадянського миру, злагоди, врахування різних інтересів у складному, суперечливому соціальному житті, викликаному політичною боротьбою, етнічними, груповими конфліктами, особистими колізіями у стосунках людей; забезпечити і захистити статус автономності особи та межі її вільної поведінки[5, c. 3-6].

Вдумливий аналіз юридичних документів і, в першу чергу, пам'яток права свідчить про прагнення цього інституту своїми нормами закріпити справедливість, мудрість, реалізм, життєздатність. Невипадково стародавні збірники законів, пам'ятки права називали "Правдами" і вважали виразниками істини, справедливості, правди, а численних служителів права та Феміди об'єктивно йменували мислителями, мудрецями. Юридичні вимоги цих актів проникали в усі життєві ситуації, тонкощі, деталі людських стосунків, впливали на різноманітні інтереси співвітчизників. В обґрунтуванні видання стародавніх індійських законів Ману йшлося: "Якби цар не накладав безустанно кару на тих, хто її заслужив, сильніші засмажили б слабких, як рибу на вертелі".

Право виступає ознакою цивілізації тому, що виражає глибинні потреби суспільства у визначальних цінностях, створює ідеал поведінки, орієнтованої на ці цінності.

Право є вираженням соціального прогресу, розвитку, поступу всього суспільства вперед, його гарантом та засобом реалізації. Право включається у соціальний прогрес усім своїм змістом, де розширюється, збагачується як явище цивілізації і культури.

Та найважливіше те, що право є виразником найвищого досягнення цивілізації-свободи, гуманізму, культури.

Право, виступаючи найважливішим елементом культури, утверджує свою цінність. Це полягає в тому, що воно у специфічному вигляді віддзеркалює суспільне життя в усіх його різноманітних і складних аспектах, особливо його якісний стан, де особа визнається найвищою соціальною цінністю.

Право, виражене в законах і підзаконних актах, вбирає у свої формалізовані нормативні приписи, всесвіт складних людських відносин надзвичайно широкого спектру - від доленосних і глибинних сторін життя, що визначають політичні, економічні, соціальні основи суспільства, до простих побутових питань.

При цьому норми права орієнтуються на засади найпрогресивнішого стану суспільства. Вони покликані передчасно впливати на поведінку людей з метою ефективного, справедливого вирішення різноманітних конфліктів, спірних питань, пристрастей людей.

Власне тому, що в правових нормах, юридичній практиці відображаються найскладніші життєві ситуації, юридична наука - юриспруденція завжди була тісно пов'язана з мистецтвом, літературою, з театром і має незаперечну культурну вартісність.

Увесь цей скарб, надбання духовних цінностей через право, нормативну базу, через увесь апарат правового регулювання отримує нормативне життя у світі об'єктивованих явищ, закріплюється і поширює свою силу на майбутнє та реалізується у повсякденних стосунках людей. Мабуть, тільки через право матеріалізується основа культури - потенціал акумульованих духовних цінностей, покликаних і здатних оберегти і захистити людину від негативних сил природи, суспільства.

У ході розвитку всесвіту, переході його на нові, вищі ступені якісного стану, здійснюється і послідовний розвиток права, здобуття ним нових характеристик, що відповідають його істинній сутності[3, c. 126-128].

2.2. Право і моральність як соціальні цінності

Ціннісні установки людей протягом історії людства постійно змінюються, еволюціонують. «Цей процес, з одного боку, детермінований культурно-історичними, науково-технічними та іншими реаліями, а з другого, залежить від суб'єктивних устремлінь індивідів, їхніх потреб і бажань дотримуватися аксіологічних орієнтирів свого часу» [1, с. 12].

При розгляді соціальної цінності права і моральності методологічне значення має розв'язання питань про поняття і критерій цінностей.

Більшість вказаних авторів під цінністю тих або інших явищ розуміють їхню здатність задовольняти ті або інші соціальні потреби. Цінність, як правило, визначається вченими-філософами через поняття блага, достоїнства (гідності), значущості (значимості). В.О. Василенко дає визначення цінності через поняття значущості, це приводить до визнання ним і негативних цінностей. На нашу думку, такий підхід до визначення поняття цінностей є невірним, оскільки при цьому нівелюється змістовне (значеннєве) поняття цінностей як категорії, яка містить у собі поняття блага і гідності.

На думку О.О. Якуби, «цінності можуть бути як бажаними, нормативними, так і вже існуючими. Безумовно, варто відрізняти цінності, що необхідні для задоволення потреб практичного плану, від цінностей більш високого порядку – цільових, нормативних і цінностей-ідеалів».

Поняття «цінність», «оцінка» і «ціннісне ставлення» не є тотожними. Під цінністю розуміється об'єктивна значимість явища або процесу, на якій заснована оцінка. За своєю природою цінність об'єктивна, а оцінка суб'єктивна. Ціннісне ставлення будується на взаємозв'язку суб'єкта й об'єкта і припускає їх оцінку.

Як вважає О.О. Якуба, «з категорією цінності пов'язані поняття ціннісної орієнтації, засвоєння і прийняття цінностей».

Що ж є критерієм цінності? Найбільш значимими в ієрархії цінностей є ті, які відповідають прогресивному розвиткові соціуму. Проте суспільство представляє собою складну систему, яка самоорганізується, і її складові частини можуть вступати у протиріччя. Отже, критерієм цінності того чи іншого процесу або явища може виступати і «їхня відповідність потребам розвитку системи, куди безпосередньо входить це явище, процес».

Для аналізу правових і моральних явищ сучасного соціуму необхідно виявити спочатку значення права і моральності в задоволенні потреб українського суспільства і потім проаналізувати їхнє співвідношення із загальними потребами прогресивного розвитку українського суспільства. Правові і моральні цінності виникають із практичного відношення індивіда до дійсності і, відповідно, носять суспільний характер.

Не варто протиставляти цінність істинності. Ці категорії можуть збігатися, хоча це і необов'язково. Пізнавальне судження є передумовою міркування про цінності, частиною його значення й одночасно об'єктом оцінки. Однак істинність і цінність є різними соціологічними категоріями. Істинність не містить у собі власне самої оцінки. Але при цьому виступає як об'єкт оцінки і має власну пізнавальну цінність. Цінність же – це завжди оцінка відповідності даного процесу або явища визначеним соціальним потребам, інтересам і цілям. Цінність містить у собі елементи не тільки корисного, бажаного, але і життєво необхідного для визначеної системи[7, c. 69-71].

Право і моральність відповідають визначеним потребам сучасного соціуму, тому що служать регуляторами відносин у суспільстві, погоджуючи інтереси окремої особистості з інтересами різних об'єднань і суспільства в цілому. Виникнення моралі обумовлене процесом становлення і розвитку суспільної праці, коли з'являється необхідність регулювання відносин між особистістю і первісним колективом. Право з'являється у більш пізній період, коли у класовому суспільстві виникає насущна потреба регулювання відносин індивідуумів, що належать до протилежних класів. У той же час соціальна цінність права і моральності полягає в їхній здатності підкорити інтереси особистості, окремих форм спільності інтересам більш широких спільнот, суспільству в цілому (моральність) та громадськості інтересам держави (право).

Тому право і моральність насамперед виступають як регулятори поведінки окремої особистості, визначених спільнот, суспільства і держави. Правова і моральна системи говорять про належне і справедливе, вимагають додержуватися відповідної поведінки з погляду суспільства і держави, наділяють особистість визначеними правами і свободами, а у випадку невиконання обов'язку застосовують до особистості порушника норми відповідальності. Тим самим відносинам людей у соціумі надається стійкість і визначеність, тому що у таких умовах поведінка людей підпорядкована справедливому, належному і законному – моральній і правовій нормам. Проте роль права і моральності не зводиться тільки до збереження і забезпечення стійкості суспільства, вона є значно ширшою.

І, крім уже зазначеної функції, правова і моральна системи виступають регуляторами активності й удосконалювання суспільних відносин. Первинні об'єктивні властивості права: нормативність, формальна визначеність, примусовість, динамізм – знаходять свій прояв при реалізації вказаних функцій як правові властивості і характеризують соціальну цінність права [9, с. 22]. В умовах перехідного суспільства ці якості правової системи регулювання соціальних відносин повинні одержати особливий розвиток. Поки, на жаль, у більшості людей сучасного українського соціуму «немає громадянського горіння, щирого ентузіазму, прагнення до подвижницьких вчинків. Тобто того, що втрачено, що вилилося в одне лише цинічне фразерство, словоблудство».

Моральні цінності можна класифікувати на цільові, нормативні і практичні. До цільових належать ідеали і принципи свободи, гуманізму, героїзму, патріотизму. Ідеали – це зразки, моделі високоморальних, бажаних відносин, почуттів, орієнтацій, такі, що незамінні при становленні нових відносин у соціумі. Це деякою мірою передбачення майбутнього. До ідеалів сучасного соціуму, на нашу думку, слід віднести ідеал гуманних стосунків між людьми, визнання гідності і цінності окремої особистості у всьому людському співтоваристві, консолідацію людей світового соціуму в активній боротьбі за права і свободи особистості, екологічну безпеку планети.

Моральні цінності включають до свого складу переживання і почуття. Моральні якості особистості виявляються у практичній діяльності на підставі визначених ідеалів окремої особистості й існуючих у соціумі моральних і правових норм. Вищий ступінь моральності в суспільстві – совість, яка, на думку Гегеля, є «процесом внутрішнього визначення добра»[12, c. 91-93].

У категорії функції відбувається конкретизація загального призначення права і моральності як соціальних цінностей. Ця категорія уточнює поняття загального призначення і ролі правової і моральної систем у суспільному прогресі, пов'язуючи їх із конкретними соціальними обов'язками.

Правова і моральна системи в сучасному соціумі виконують різні функції, розкриваючи при цьому свою сутність. Як найбільш загальні функції права і моральності варто виділити функції соціальної орієнтації і соціального регулювання. Правова і моральна системи регулювання відносин сучасного соціуму дають уявлення про належне, справедливе і законне. У такий спосіб загострюється увага на визначених правових і моральних цінностях у суспільстві, формується потреба їхнього прийняття і засвоєння. Дана функція, власне кажучи, служить узагальнюючим підсумком дії пізнавальної, оцінної функції.

«Елементи правової і моральної системи явищ несуть у собі функціональне навантаження». Свідомість, насамперед, виконує функцію знання. Моральна і правова свідомість – це знання моральних і правових норм, принципів, практики моральних і правових відносин. У сфері моралі знання норм є обов'язковим, тому що тільки в такому випадку вони виступають передумовою моральної відповідальності особистості як перед мораллю (суспільством), так і перед власною совістю. Тому що, тільки переломлюючись через свідомість індивіда, норми виступають як його індивідуальні (особистісні) цінності, тобто моральнісні норми суб'єкта. У правовій сфері незнання норм права не є підставою для звільнення особи від юридичної відповідальності. Унаслідок цього ця норма в якості конституційної знайшла юридичне закріплення в Основному законі нашої держави. Знання правових і моральних норм окремим індивідом забезпечує правильність та ефективність їхнього застосування у практичних відносинах.

Свідомість може виступати й у вигляді переконань у необхідності, справедливості і законності юридичних і моральних норм. Переконання особистості формуються у тому випадку, якщо знання закону і моральних норм підкріплено також і почуттям усвідомлення необхідності, розумінням особливості, справедливості, розумності правових і моральних норм. У сучасному кримінальному процесі прийнята і діє правова норма, що передбачає оцінку суддею повноти і вірогідності доказів при розгляді кримінальної справи і винесення вироку за своїм внутрішнім переконанням. Знання і переконання особистості є важливими складовими частинами правової і моральної культури[18, c. 114-116].

Особистість у сучасному соціумі постійно пізнає правові і моральні норми, розуміє правові або моральні вимоги, приймає або відкидає їх, пропускаючи через свою свідомість, тобто оцінює, застосовуючи на практиці ті з них, які вона вважає пріоритетними з огляду на їх цінність. Отже, функція оцінки є загальною функцією для усіх елементів правової і моральної систем.

У праві і моральності постійно знаходять свій прояв такі оцінні категорії, як справедливість, обов'язок, совість, відповідальність, основу яких складають особисті переконання індивіда про добро і зло, законне і незаконне. За допомогою оцінки встановлюється правова і моральна цінність окремих вчинків особистості для розвитку усього суспільства в цілому. Критерієм моральної і правової оцінки норм виступає їхня відповідність історично прогресивному і необхідному ходу розвитку, а безпосереднім критерієм правової і моральної оцінки – принципи і норми моралі і права, що відповідають цим прогресивним суспільним відносинам. Моральні норми і принципи як загальновизнані цінності виступають відносно конкретної поведінки особистості як моральна необхідність і як критерій моральності вибору варіанта її поведінки, який вона обирає відповідно до свого внутрішнього переконання (моральність). Оцінюючи поведінку особистості у складній системі соціальних відносин, правова і моральна системи надають індивіду право обирати свій варіант можливого вектора поведінки. Таким чином, право і моральність є не тільки елементами свідомості (суспільної та індивідуальної) та норми (як правила поведінки та особисті принципи), а також включають до свого складу і практику сформованих соціальних відносин. За допомогою функцій пізнання та оцінки забезпечується і функція соціальної орієнтації, проявом якої служать соціальні установи і сформовані системи соціальної орієнтації.

Схвалюючи або, навпаки, засуджуючи визначені вчинки особистості в соціумі, вимагаючи від неї визначеного поводження, моральна і правова системи регулюють її поведінку. Тим самим виявляється взаємозв'язок і взаємозумовленість функцій соціальної орієнтації і регулювання поведінки. Регулятивна функція права і моральності виявляється в тому, що дані соціальні цінності забезпечують підпорядкування інтересів особи інтересам усього соціуму, окремих спільнот, об'єднань, встановлюючи відповідальність окремого індивіда за невиконання норм належної поведінки. Захищаючи права і законні інтереси окремої особистості, моральність і право при цьому відстоюють визначений порядок у соціумі, соціальну єдність.

Таким чином, за допомогою права і моральності підтримується визначений порядок у життєдіяльності сучасного суспільства, забезпечується його стійкість. Тим самим правова і моральна системи відіграють комунікативну роль у соціумі. Регулююча функція права і моральності виявляється шляхом впливу на поведінку особистості через його свідомість, волю за допомогою стимулювання визначених мотивів, інтересів, настановлень поводження, що забезпечують або сполучення інтересів особистості і суспільства, або їхнє підпорядкування суспільній волі[16, c. 30-34].

Передача соціального досвіду є дуже важливою функцією правової і моральної систем у суспільстві. Право і моральність накопичують і передають найкоштовніше і найкраще в людських відносинах у вигляді елементів загальнолюдської моралі.

В якості суб'єкта цінностей (правових і моральних) виступає особистість, спільноти людей, окремі об'єднання і суспільство в цілому. Отже, регулятивна функція правової і моральної систем взаємопов'язана з процесом успішного засвоєння і прийняття цінностей. Необхідно не тільки виробити в суспільстві визначені правові і моральні цінності, важливо перетворити їх у надбання кожного члена суспільства. У цьому випадку виявляються розбіжності між природою морального і правового регулювання. Особистість повинна приймати правові цінності і зобов'язана підкорятися їм. Моральні цінності припускають їхнє свідоме сприйняття індивідуумом.

Усі елементи моралі і права мають стимулюючий вплив. Заохочення визначених вчинків особистості і заборона у відношенні до інших, формулювання ідеалів, знання правових і моральних норм стимулюються свідомістю індивіда. На думку О.О. Якуби, «встановлюючи визначені межі активності людини за допомогою нормативних вимог, мораль і право разом з тим завдяки особливостям цих норм є найбільшими стимуляторами подальшого розвитку активності».

Здійснення правом і моральністю однакових функцій у сучасному соціумі – свідчення їхньої спільності як ідеологічних форм. Що ж стосується змісту і реалізації даних функцій, то тут очевидні суттєві розбіжності.

Найважливіша розбіжність між правовою і моральною системами полягає в тому, що право здійснює функції регулювання і соціальної орієнтації за допомогою правових цінностей, моральне регулювання здійснюється за допомогою норм моралі. Правова регламентація у порівнянні з моральною володіє більшою формальною визначеністю, чіткістю, стійкістю.

Крім прийняття особою правових норм у силу особистого переконання в їхній необхідності і громадської думки, виконання юридичних норм спирається на міць державно-владного примусу. Застосування правових норм є ефективним, коли потрібні правова регламентація і розмежування прав і свобод особистості, коли виконання юридичних норм неможливе без державного примусу, яке найчастіше застосовується при регулюванні кримінально-правових, господарських і політичних відносин у соціумі.

У порівнянні з правовим моральне регулювання є більш гнучким, тоншим, має більші можливості внутрішнього впливу на особистість, сильніше активізує внутрішні сили особи. Границі впливу на особистість моральних норм менш тверді, ніж правові.

У період трансформації сучасного соціуму моральні норми покликані зіграти величезну роль у становленні і розвитку нових економічних, політичних і соціальних відносин у суспільстві через поглиблення демократії, розширення прав і свобод особистості як соціальних цінностей, формування нової людини[23, c. 8-12].

Право закріплює, розвиває та охороняє суспільні відносини, а також бере участь у їхньому створенні. Розвиток сучасного соціуму відбувається внаслідок суспільної практичної діяльності його суб'єктів і виникнення нових суспільних відносин, які вимагають наступної правової і моральної регламентації. При цьому необхідно чітко розуміти, що дані норми повинні відповідати реальним можливостям українського соціуму сприйняти і засвоїти їх на конкретному етапі свого розвитку.

Якщо ж юридичне законодавство буде випереджати ще не сформовані відносини в соціумі, то ця обставина може стати (служити) гальмом розвитку суспільства.

Правові і моральні цінності відіграють значну роль у розвитку свободи особистості і реалізації її законних прав та інтересів у перехідний період. Конституція України у статті 1 визначає Україну як «суверенну і незалежну, демократичну, соціальну, правову державу». Характеристика України як соціальної держави свідчить про «її орієнтацію на здійснення широкої та ефективної соціальної політики: реальне гарантування прав людини, створення систем освіти, охорони здоров'я і соціального забезпечення, підтримку малозабезпечених верств населення», створення умов, які забезпечують гідне життя і вільний розвиток людини .

Яскравим свідченням про прагнення влади до забезпечення соціальних потреб суспільства є прийняття змін до Закону України «Про державний бюджет України на 2005 рік». Ці зміни мають чітку соціальну спрямованість: збільшення грошової допомоги при народженні дитини, яка з 1 квітня 2005 р. складає 8497,6 грн, послідовне і поетапне збільшення мінімальної заробітної плати населення, пенсій, установленого рівня забезпечення прожиткового мінімуму для призначення допомоги малозабезпеченим сім'ям, ветеранам Великої Вітчизняної війни, чорнобильцям тощо.

Сьогодні за новим цивільним законодавством розширена воля заповіту, істотно посилені охорона і захист житлових, трудових, авторських прав громадян.

Охорона трудових прав працюючих знайшла своє законодавче закріплення у значному розширенні прав профспілок, комісій із трудових суперечок при розгляді трудових конфліктів між працівником і власником підприємства, відшкодуванні заподіяних матеріальних збитків. Юридичною гарантією прав і свобод громадян є державно-правові інститути, які захищають і охороняють їхні права відповідно до проголошеного Конституцією принципу законності.

Проте формування визначених прогресивних тенденцій у правовій сфері відбувається одночасно з проявами «нового» правового нігілізму, який відбиває руйнування старої правової системи. Так, на думку Б.Н. Топорніна, «у суспільстві стала складатися система дій учасників суспільних відносин на основі "понять”. Ними виявилися суперечливі правові, а то й неправові або навіть антиправові погляди, які вносили сум'яття у свідомість людей, збільшували хаос і беззаконня». Крім того, у процес правотворчості були залучені люди, мало підготовлені до цієї тонкої і складної роботи. Позначився відрив економіки від права, нестача правових знань у багатьох керівників у сфері економіки. Негативний вплив мали «групи тиску», що спотворювали призначення законів, підкоряли правовий розвиток приватним, груповим і регіональним інтересам. Таким чином, у період трансформації виникло безліч протиріч не тільки між новим і старим законодавством, але і між новими, щойно прийнятими законами і кодексами. Нерідко порушувалася ієрархія правових актів. Проголошене в Конституції України «верховенство закону» багато в чому перекреслювалося практикою прийняття підзаконних актів, особливо відомчих інструкцій, правил, які реально розходяться з чинним законом. Усе це позбавляє українську державність правової опори. У підсумку склалася така ситуація, при якій право, яке повинне бути головним інструментом регулювання соціальних відносин, після усунення колишнього примату партійних норм, не завжди відповідало своєму призначенню.

В охороні прав і свобод особистості величезна роль належить моральності, якій не властивий такий поділ прав і обов'язків, як у праві. Моральність розглядає право як обов'язок і обов'язок – як право, що є кращою гарантією прав і свобод особистості. Мораль сучасного соціуму, на думку авторів, повинна будуватися на високих ідеалах гуманізму, розглядати права і свободи громадян українського суспільства як вищу соціальну цінність і тому сама повинна представляти величезну цінність. Цей висновок треба взяти до уваги, бо її відсутність призведе до кризи духовності у суспільстві. Споживче товариство – бездуховне та безідеологічне, його «рай» – це «безкоштовний супермаркет», де кожен прагне мати більше, ніж інший. Тільки через духовність та ідеологію як механізм можна вибудувати правову державу та дійсно громадянське суспільство.

Тому сьогодні досить «актуальною проблемою в нашій країні знову стає ідеологія організації громадського життя. Після переосмислення марксистсько-ленінської ідеології, на якій тривалий час ґрунтувалося громадське життя, в Україні ще чітко не визначені загальносоціальні цінності, спираючись на які можна було б розвиватися далі». На найвищому державному рівні з'явилося гасло про пошук загальнонаціональної ідеї, яка б консолідувала різні верстви населення[17, c. 163-168].


Розділ 3. Цивілізаційна цінність права у демократичному суспільстві

Українське суспільство нині перебуває на шляху переходу від тоталітарного режиму державної влади до демократичного суспільного ладу європейського зразка. У Посланні Президента України Л.Д.Кучми до Верховної Ради «Європейський вибір. Концептуальні засади стратегії економічного та соціального розвитку України на 2002 — 2011 роки» визначено стратегічний курс нашої держави, у якому обґрунтовується необхідність наближення українського суспільства до демократичних стандартів європейського зразка, забезпечення провідної цивілізаційної цінності — свободи людини.





Реферат на тему: Право як соціальна та гуманітарна цінність (курсова робота)


Схожі реферати



5ka.at.ua © 2010 - 2016. Всі права застережені. При використанні матеріалів активне посилання на сайт обов'язкове.    
.