Архів якісних рефератів

Знайти реферат за назвою:         Розширений пошук

Меню сайту

Головна сторінка » Право

Право як міра свободи і відповідальність особи (реферат)

ПЛАН
Вступ
1. Поняття, сутність права
2. Свобода людини як сутність права
3. Принципи права, рівність і справедливість у праві
Висновок
Список використаної літератури

Вступ

Право - одне із суспільних явищ, тому теорія права входить до складу суспільних наук. У чому специфіка права як суспільного чи явища, іншими словами, яке місце в суспільстві займає право? Відповідь на це питання визначає і місце науки про право в системі суспільних наук.

Для кожного громадянина право виступає в першу чергу як визначений порядок у суспільстві, причому такий порядок, що суспільство саме встановлює, підтримує, забезпечує його функціонування. За межами цього загального представлення думки про право в різних людей розходяться. Для одних воно уособлює їхнє положення в суспільстві, їхні права й обов'язки, для інших право зв'язується з діючими в суспільстві законами, для третіх - із захистом від злочинних зазіхань. Усі ці представлення по-своєму вірні, тому що стосуються різних сторін права. І усі вони охоплюються загальним підходом до права, як до визначеного порядку в суспільстві.

Право - складне явище. Воно охоплює як би три шари, три елементи. Перший шар - правові ідеї, правова свідомість, другий - правові норми і третій - суспільні відносини, що регулюються цими нормами. От як виглядає структура права на конкретному прикладі. У суспільстві зріє і формується ідея про недоторканість особи. Зрозуміло, ця ідея виникає тільки на визначеному етапі розвитку людської цивілізації, з'являється як реакція на сваволю над особистістю. І тільки на визначеному етапі, коли суспільство піднімається до усвідомлення недоторканості особи, ідея перетворюється в правову норму. Подібною нормою найчастіше виступає закон. З'являються закони про заборону позбавлення громадянина волі без вироку суду, про неприпустимість довільної затримки громадянина, про недоторканність житла громадянина, його особистої власності і т.д. Усі ці норми в сукупності є реалізацією правової ідеї про недоторканість особи. А потім, під впливом прийнятих законів, складаються нові суспільні відносини, що виключають можливість необґрунтованого позбавлення громадянина волі, його права на власність. Так гуманний цивілізований принцип недоторканості особи і власності пронизав всі елементи права і перетворився в складову частину суспільного порядку, гарантом якого, як ми знаємо, є право.

1. Поняття, сутність права

Термін "право" вживається у процесі спілкування людей досить часто, відображуючи при цьому різні аспекти їхнього суспільного життя. Так, слово "право" означає можливості, які має соціальний суб'єкт, сукупність (систе­му) особливих правил соціальної поведінки загального ха­рактеру, відповідність форм явища його сутності тощо. Багатозначність слова "право" зумовлюється тим, що воно започатковано від слова "правда", корінь "прав" є основою багатьох слів, зокрема,"правий", "справедливий", "пра­вило", "правдивий", "правильний", "правити" і т. ін. Се­ред усіх тлумачень терміна "право" доцільно виділити такі його значення, як:

а) певні можливості, що має соціальний суб'єкт;

б) сукупні системи юридичних норм, за допомо­гою яких здійснюється регуляція суспільних відносин;

в) оцінки покажчика -істинності, дійсності, достовірності певних соціальних явищ.

Залежно від сфери суспільних знань, в яких використо­вується цей термін, виділяють його філософське, соціологічне, психологічне і т. ін. тлумачення, що мають загальні і відмінні риси, пов'язані з особливостями предме­та наукового дослідження і засобів, що використовуються для цього. Кожне з тлумачень права відображає лише певні його сторони, аспекти тією мірою, в якій право є предметом дослідження окремої науки, тому тільки синтез, інтегрування всіх визначень права спроможні відобразити його характеристики як цілісного суспільного явища, але й у цьому випадку глибина пізнання права залежить від рівня розвитку суспільних наук взагалі.

Протягом тривалого часу вважалося, що вітчизняна юридична наука спиралася на єдино вірне та завершене правове вчення, що базувалося на "беззаперечних" поло­женнях марксистсько-ленінської теорії розвитку суспіль­ства. Але нині на зміну всепоглинаючому марксизму-лені­нізму в науку прийшов плюралізм теорій, концепцій, док­трин, вчень, що знайшло своє відповідне відображення і в правознавстві, що сьогодні характеризується різноманітніс­тю підходів у визначенні сутності, змісту, форм існування права, коли поряд із нормативним розвиваються й інші підходи до праворозуміння — соціологічний, системний, аксіологічний, функціональний тощо.

Наявність плюралістичного підходу до праворозуміння об'єктивно зумовлена тим, що право тісно пов'язане з іншими соціальними явищами, як-от: державою, політи­кою, економікою, культурою суспільства. Кожен окремий випадок виявляє право з якогось одного боку, тому ціліс­на його характеристика можлива лише шляхом всебічного аналізу багатоманітних зв'язків права з соціальною дійсністю.

При нормативому підході до праворозуміння право відносять до нормативних систем суспільства. При цьому виявляються ознаки, властиві соціальним нормам взагалі (моралі, релігії, звичаям, праву), та специфічні властивості права, що відрізняють його від інших соціальних норм. У цьому випадку право переважно розглядається як система загальнообов'язкових, формально визначених норм, що відображують по-державному організовану волю народу, гарантуються і охороняються державою, виступають регу­лятором суспільних відносин.

При генетичному підході до праворозуміння основна увага зосереджується на процесах виникнення і формуван­ня права, його соціальної детермінованості об'єктивними і суб'єктивними умовами життя суспільства.

Інструментальному підходу властиве дослідження права як специфічного регулятора соціальних відносин, за допомогою якого здійснюється і забезпечується державне управління суспільством.

Дослідження права як феномена культури, соціальної цінності складає основу аксіологічного підходу. Правова дійсність вивчається у цьому випадку крізь призму її відповідності досягнутому суспільством рівню соціального прогресу, що дає можливість виділити питому вагу "права в праві", тобто дати оцінку прогресивності правових явищ, виявити в них те, що відображує регресивні тенденції, гальмує суспільний розвиток.

Системному підходу відповідає відображення правової дійсності як системи (сукупності) правових явищ, що пев­ним чином пов'язані між собою і утворюють єдине ціле .

Терміном "праворозуміння" позначається не тільки поняття права чи його визначення, а й уся сукупність загальнотеоретичних понять і визначень, що охоплюють правову реальність та правову систему. Статичний аспект її складають норми права, правовідносини, суб'єкти права, правопорядок тощо, а динамічний — правотворчість, реалізація норм права, їх застосування, правове мислення та інші правові процеси.

Соціологічне праворозуміння, на відміну від норматив­ного, як право визнає не сукупність (систему) абстрактних і формальних соціальних норм, а безпосередньо суспільне життя, певним чином упорядковану взаємодію соціальних суб'єктів, "живе" право як конкретне, динамічне, фактич­но ісуюче явище, що лежить в основі створення законів та прийняття інших юридичних рішень. Право як "нормаль­на" соціальна поведінка і право як правила цієї поведінки, що узагальнені і сформульовані в законі, співвідносяться як форма і зміст.

Поряд із зазначеним, в правознавстві мають місце й інші підходи до праворозуміння — аналітичний, вольовий, класовий тощо. Історія і сучасність правових вчень дає цьому багато прикладів. Разом з тим, незважаючи на певні відміни в цих підходах, між ними є і спільне — бо тією чи іншою мірою, в тій чи іншій формі вони стосуються сфери свободи людини, способів та засобів її визначення, обме­ження, оцінки, звільнення від сваволі. Саме такий підхід до визначення сутності, змісту, форм існування, призна­чення права властивий ліберальним та гуманістичним тра­диціям у праворозумінні. Деколи його позначають як філо­софський рівень пізнання права, тим самим намагаючись відрізнити від спеціально-юридичних теорій.

2. Свобода людини як сутність права

Сутністю права є свобода людини, але свобода не будь-яка, а певним чином визначена та забезпечена. Свобода — це притаманні людині властивість і форма життя, що відображають її прагнення до самовираження, самореалі-зації, але це не означає, що свобода є можливістю здій­снення будь-яких діянь. "Якщо свобода складається взагалі з можливості робити все, що бажають, то ми можемо признати таке уявлення повною відсутністю культури дум­ки"', тобто це ілюзія свободи, її сурогат, свавілля. Дійсна свобода тісно пов'язана з необхідністю — об'єктивними законами розвитку суспільства, реалізується на основі їх пізнання і у відповідності з ними.

Свобода суб'єкта включає і свободу вибору певного варіанта діяння, свободу волі як властивість суб'єкта прий­мати відповідне рішення, свободу діяння як безперешкодне його здійснення. Реальний характер соціальних законо­мірностей передбачає обмеження лише абсолютної свободи суб'єкта, але обумовлює наявність свободи вибору і здій­снення певного різноманіття діянь, що в тому чи іншому випадку відображають необхідність. Право і є "царство реалізованої свободи"', тією її сферою, в межах якої со­ціальний суб'єкт, спроможний приймати адекватні соціальним закономірностям рішення, є вільним у виборі варіанта діяння і безперешкодному його здійсненнії.

Реальна сфера свободи соціального суб'єкта як сутність права виявляє себе в різних правових явищах — нормах права, суб'єктивних правах і обов'язках, правових принци­пах, правовідносинах тощо, кожне з яких у властивій йому формі відображує сферу свободи того чи іншого суб'єкта (суспільства, держави, громадської організації, людини). Сфера свободи є єдність протилежностей — свободи як варіантів діянь, що їй відповідають, і несвободи як обме­ження кількості цих варіантів, але й остання за своєю сутністю є свобода у тому розумінні, що розглядалося раніше. Несвободу як об'єктивно обумовлене обмеження свободи вибору слід відрізняти від абсолютної свободи, бо саме вона є протилежністю дійсної свободи — свавіллям чи несвободою, тому, якщо свобода є проявом необхідності, то несвобода, свавілля — випадковості, хаосу.

Різні соціальні суб'єкти володіють неоднаковою спро­можністю пізнавати об'єктивні умови свого життя, діяти на їх основі, тому в суспільстві створюються різноманітні механізми, що властивими їм засобами сприяють реалізації свободи суб'єктів чи протидіють проявам свавілля (зви­чаї, мораль, релігія, юридичне право, політичні норми тощо).

Не тільки право, але й деякі інші соціальні явища відбивають сферу свободи соціального суб'єкта. Наприклад, мораль, наука, звичаї, політика тощо. Проте кожному з них властиві як "своя" сфера вільного суспільного життя, так і засоби її визначення та забезпечення.

Право як певна сфера свободи характеризується тим, що воно є свободою:

а) взаємодії з іншими суб'єктами;

б) у першу чергу, діянь, що знаходять своє зовнішнє втілення у вигляді дій чи бездіяльності;

в) що поєднує в собі свободу суспільства і його членів;

г) межі якої визначаються суспільством, а не окремою людиною;

д) реалізація якої забезпечується, захищається юридич­ними засобами;

є) не кожного окремого індивіда, а типових членів суспільства, типологія яких здійснюється відповідно до їх місця та ролі в суспільстві, тому межі свободи є рівними для кожного з однойменних суб'єктів.

До правової сфери свободи відносяться не всі, а лише певна частина соціальних діянь, що відзначаються:

а) соціальною значущістю, тобто вони є блага, цінність не тільки для окремого суб'єкта, але й суспільства взагалі, а звідси випливає, що ці діяння є формою взаємодії членів суспільства як між собою, так і з своїми об'єднаннями, суспільством взагалі і впливають тим чи іншим чином на їх функціонування;

б) свідомістю, тобто ці діяння є результатом і здій­снюються на основі адекватного відображення дійсності;

в) вольовим характером діянь, що виконуються добро­вільно самими суб'єктами, відображають їх відношення до дійсності;

г) соціальною обумовленістю — існують об'єктивні і суб'єктивні чинники, що викликають ці дії;

д) зовнішньою вираженістю, тобто ці діяння тим чи іншим чином впливають на оточуюче середовище, можуть фіксуватися у матеріальних об'єктах або спостерігатися іншими суб'єктами у формі дій чи бездіяльності;

е) масовістю — за певними своїми ознаками вони по­винні бути поширеними, а не оригінальними, одиничними;

є) повторністю, тобто здійснюватися як у минулому, так і теперішньому чи майбутньому часі.

Сфера свободи як суттєва риса права знаходить своє втілення:

а) у правосвідомості у формі правових ідей, принципів, теорій, концепцій, почуттів, поглядів, переконань суб'єктів права;

б) у правоздатності суб'єктів, тобто їх властивості мати свободну волю, здійснювати вільний вибір;

в) у правовій поведінці у вигляді дій чи бездіяльності, що є результатом свободи вибору і свободи волі взаємо­діючих суб'єктів;

г) у правових нормах-моделях поведінки та їх системі як масштабі свободи суспільства і його членів;

д) у законах та інших нормативних актах та індивідуальних рішеннях, що є зовнішньою формою визначен­ня та вираження права як міри свободи;

є) у суб'єктивному праві та обов'язку — форми свобо­ди, відповідно, як можливості і необхідності певних дій тощо.

Право як міра свободи, масштаб якої відображає харак­теристики, властивості визначати межі свободи, відокре­млювати її від несвободи (сваволі), оцінювати соціальну поведінку з точки зору її відповідності об'єктивним зако­номірностям функціонування і розвитку суспільства. На відміну від інших соціальних визначень свободи право —це її міра, яка є:

1) формально-визначеною, тобто чітко зафіксованою у формі моделей поведінки в нормах і нормативних припи­сах, які зовнішньо відображені в особливих письмових до­кументах (нормативних актах, договорах, судових пре­цедентах);

2) рівною — свобода різних суб'єктів визначається єди­ним способом, на єдиних засадах;

3) справедливою — відображує об'єктивно зумовлене співвідношення свободи вибору варіантів поведінки та їх обмежень відповідно до досягнутого суспільством рівня цивілізованості, соціального прогресу;

4) інституціональною — у розмаїтті своїх виявів, форм складає певний соціальний інститут як феномен, само­стійне явище;

5) легітимною — загальновизнаною, сприйнятою су­спільством;

6) універсальною. — спроможною урегульовувати різні за природою соціальні відносини.

3. Принципи права, рівність і справедливість у праві

Загальна теорія права покликана розкривати вихідні ідеї, що лежать в основі правової дійсності кожної епохи, будь-якої суспільної формації, різних регіонів держав. Принципи права пронизують усю юридичну форму суспільних відносин, виражаючи в кінцевому рахунку основні підвалини існуючого ладу економічних відносин, базис даного суспільства. В умовах нової історії й активної законодавчої діяльності держави принципи права знаходять своє вираження в юридичних нормах законодавства, в об'єктивному праві.

Правові норми по своїй природі такі, що здатні відбити і закріпити загальні ідеї, найважливіші принципи властиві всій юридичній формі даного історичного типу виробничих відносин. Принципи права служать орієнтиром правотворчої і правозастосовчої діяльності державних органів. Їхнє дотримання забезпечує нормальний однаковий розвиток і функціонування правової системи. Навпроти, зневага принципами, їхнє порушення законодавцем або судом підривають стабільність системи об'єктивного і суб'єктивного права, правопорядку і правовідносин, негативно впливають на стан правосвідомості, здатні порушити діюче правове регулювання.

Тільки з огляду на принципи даної правової, що затвердилися, системи, діяльність по підтримці законності і забезпеченню права досягає або може досягти тих соціальних цілей, ідеалів, що перед нею висуває суспільство, існуюча епоха.

Маючи об'єктивну підставу, виражаючи потреби й інтереси, світогляд і ідеали суспільства, що панують у ньому класів, принципи права знаходять і повинні знаходити своє здійснення не тільки в самій юридичній формі, але й у тих суспільних відносинах, що вона контролює. Тільки при реалізації в дійсних відносинах і реальних інститутах принципи права, якщо мова йде про його соціальні, а не спеціально-юридичних відправних ідеях, скидають свою правову оболонку і втілюються у фактичний порядок відносин.

Принципи права не завжди лежать на поверхні і чітко формульовані в правових нормах, але вони властиві будь-якій правовій системі держав, поза залежністю від того, гарні вони або погані з погляду соціального прогресу, тих або інших співтовариств, класів і народів, з позицій окремих людей і їхніх ідеалів. Принципи права можуть бути по-різному об'єктивовані і формульовані в законодавстві, їхній дійсний зміст буває завуальований. В інших випадках вони ясно викладені, і це, звичайно, кращий варіант.

Ідеологічною основою принципів права є ідеї права, що втілюють розуміння його сутності і соціальної ролі. Ідеї права, область правосвідомості, у тому числі і юридичній науці. Ідеї права можуть передувати формуванню даної правової системи, можуть у більшому або меншому ступені знайти своє вираження в нормах і принципах діючого права. Зрозуміло, у праві можуть бути реалізовані тільки такі ідеї, що не суперечать корінним інтересам економічно і політично пануючих соціальних сил.

У принципах права будь-якого типу повинні бути закладені і такої ідеї, що відображають безсумнівну специфіку правового регулювання, то, що часом іменують правовими аксіомами «елементарними істинами» не потребуючих особливих доказів. Ми говоримо «повинні бути закладені» тому, що правові аксіоми знаходять своє вираження в принципах права лише в тій мері й у такому трактуванні, що не суперечать інтересу і волі тих, хто здійснює державну владу. Однак зовсім відкинути ці аксіоми жоден панівний клас не може, якщо він прагне в повну міру використовувати можливості правового забезпечення свого панування.

Класово спрямовані ідеї права і правові аксіоми служать ідеологічною передумовою принципів права, але самими принципами права вони стають лише тоді, коли знаходять у ньому своє закріплення.

Принцип справедливості здобуває часом навіть характер правових аксіом: ніхто не може бути засуджений двічі за те саме злочин, закон зворотної сили не має, якщо передбачає нове або більш важке покарання, немає покарання без злочину, презумпція невинності і т.д., проте сама по собі справедливість закону і судна може розумітися в різні епохи і різні класи по-своєму.

Принципи права - це ведучі початки його формування, розвитку і функціонування. Принципи права мають загальнообов'язковий для всіх характер і пронизують не тільки всю правову систему і систему прав суб'єктів суспільних відносин, але і правову реальність країни в цілому. Принципи права покликані забезпечувати органічна взаємодія об'єктивного і суб'єктивного права, норм права і правових відносин, єдність діючих у країні правових норм, інститутів і галузей права. Вони характеризують зміст права в концентрованому виді і показують, на яких початках у ньому відображаються економічні, політичні і моральні відносини, характеризують структуру права і співвідношення між джерелами права, законодавством і правосуддям, законом і державною владою, примусом і переконанням у правовому регулюванні. Не знаючи принципів даної правової системи держави, по одному лише наборі окремих її норм і інститутів важко судити про неї і про той правопорядок, що вона забезпечує.

Принципи права - несуща конструкція, навколо якої формуються його норми, інститути, галузі і вся система, вони - початок права даного історичного, що одухотворяє, типу, тому що в них відображається його конкретна класова сутність. По принципах права визначають, наскільки конкретний нормативний акт законний, дійсно є формою вираження права. Найчастіше принципи права служать відправними ідеями законодавчої діяльності, приймаючи участь у регулюванні поводження побічно втілюючи в більш конкретних юридичних нормах, але в ряді випадків вони здатні безпосередньо регулювати суспільні відносини .

Виняткове значення принципів права пояснює, чому вони завжди були і залишаються в даний час предметом гострої ідеологічної боротьби, виявляються в революційні епохи прапором політичних рухів, об'єктом класових зіткнень. Боротьба за нові принципи права ніколи не замикається юриспруденцією і по своїй суті є боротьбою за нові підвалини суспільства проти старих порядків.

Принципи права розрізняють по типі, рівню і характеру. Тип принципів права, як і самого права, визначається типом пануючих виробничих відносин. Відповідно розрізняють принципи рабовласницького, феодального, буржуазного і соціалістичного типів права. За своїм характером принципи права бувають соціальноекономічні, політичні, ідеологічн, етичн, релігійн і спеціально-юридичні. За винятком спеціально-юридичних принципів, усі перераховані принципи відображають предмет правового впливу і зміст волі панівних класів у праві. Тому зміна типу права завжди приводить до корінної зміни його соціально-економічних і політичних, а також ідеологічних принципів, до істотної зміни етичних і релігійних (якщо вони ще залишаються) принципів права.

При зміні історичних типів правових систем змінюються і спеціально-юридичні принципи правий. Спеціально-юридичні принципи відповідають на питання, як відображається в праві його фактична соціальна основа, яким образом воля панівних класів зводиться в закон і стає загальнообов'язкової, яка структура права і який характер правового регулювання суспільних відносин. У цих принципах відображаються особливості права як такого, і на їхній основі будується вся структура правової реальності даної суспільно-економічної формації.

Коль незабаром форма в кінцевому рахунку залежить від свого змісту, то при зміні історичних типів права міняються і його спеціально-юридичні принципи. Однак ці зміни зв'язані головним чином з корінною зміною їхньої службової ролі, соціальної значимості. Інакше кажучи, спеціально-юридичні принципи змінюються не стільки по своїй власній формулі, скільки по тім соціальному, економічному, політичному, етичному змісті, що у цю формулу вливається. Строго говорячи, спеціально-юридичні принципи права - це ті ж його соціальні принципи, але переведені на мову права, юридичних конструкцій, правових кошт і способів їхнього забезпечення.

До числа спеціально-юридичних принципів права можна віднести принцип загальобов'язковості норм права для всього населення країни і пріоритету цих норм перед всіма іншими соціальними нормами у випадках колізії; принцип несуперечності норм, що складають діючу правову систему держави, і пріоритет закону перед іншими нормативно-правовими актами; принцип підрозділу правової системи держави на публічне і приватне право, на відносно самостійні галузі й інститути права; принцип відповідності між об'єктивним і суб'єктивним правом, між нормами права і правових відносин, між правом і його здійсненням; принцип соціальної волі, виражений у системі суб'єктивних прав учасників суспільних відносин, рівності перед законом і судом, рівноправності; принцип законності і юридичної гарантованості прав і свобод особи, зафіксованих у законі, зв'язаність нормами законодавства діяльності всіх посадових осіб і державних органів; принцип справедливості, виражений у рівному юридичному масштабі поводження й у строгій домірності юридичної відповідальності допущеному правопорушенню; принцип юридичної відповідальності тільки за винне протиправне поводження і визнання кожного невинним доти, поки провина не буде встановлена юрисдикціоним органом (судом) так називана презумпція невинності; принцип неприпустимості зворотної сили законів, що встановлюють нову або більш важку юридичну відповідальність, і гуманності покарання, що сприяє виправленню засудженого.

Висновок

Право - соціальне явище. Воно породжено суспільством, і зрозуміти його можна лише розглядаючи як частину соціального організму.

Суспільна еволюція - природно-історичний процес, і право включене в нього як його складове. Говорити про державне і правове будівництво, про реформи політичної і юридичної систем виправдано лише в тій мері, у якої їхньої зміни відповідають закономірному ходу історії. Кожна ступінь у розвитку права має свої соціально-історичні передумови. Яка би зробленими ні були самі по собі Конституція й інші закони, якими б ідеальними ні представлялися політичні системи, вони залишаться незатребуваними народом і не почнуть працювати, якщо не будуть відповідати суспільним умовам і культурі мас.

Розвиток суспільства здійснюється нерівномірно, і немає єдиного центра, що визначав би об'єктивні закони еволюції, одноразово й однаково діючі у всіх регіонах земної кулі. Ні Європа, ні Америка, ні Азія не можуть служити загальнообов'язковим зразками. Будь-яка реформа в будь-якій країні відправляється насамперед від того, що в цій країні є, і реформатори користуються тільки такими коштами, що знаходяться в їхньому розпорядженні. Кожна епоха є продовження попередній навіть тоді, коли наступний етап є, здавалося б, лише радикальним запереченням попередніх суспільних форм. Завтрашній день держави і права неминуче зв'язаний із учорашнім днем тієї країни, у якій вони формуються.

Світ, суспільство упорядковані. В основі їхньої еволюції лежать універсальні закони. Однак у кожній країні вони діють по-різному, переломлюючи через призму унікальної національної своєрідності і неповторного історичного досвіду народу. У кінцевому рахунку, очевидно, усі країни пройдуть стадію ринкового господарства, але в кожній країні капіталізм буде своїм: у США - американським, у Великобританії - англійським, у Німеччині - німецьким, а в Україні - українським.

Теорія держави і права, як і всяка наука, - узагальнення світового досвіду державно-правового розвитку. І вивчення права допоможе відрізнити істину від оман, помилок, маніловщини та кон'юнктури.


Список використаної літератури

1. Алексеев С.С. Общая теория права - М.: Юрид.лит., 1981-1982. - Т.1,2.

2. Загальна теорія держави і права / За ред. В.В. Копєйчикова. – К., 1997.

3. Кленнер Г. От права природы к природе права. – М.: Прогресс, 1998.

4. Охримович Ю. Теорія права. – К., 1998.

5. Скакун О.Ф. Теорія держави і права: Підручник / Пер. з рос. — Харків: Консум, 2001.

6. Сурилов А.В. Теория государства и права: Учебник. – К., 1998.





Реферат на тему: Право як міра свободи і відповідальність особи (реферат)


Схожі реферати



5ka.at.ua © 2010 - 2016. Всі права застережені. При використанні матеріалів активне посилання на сайт обов'язкове.    
.