Архів якісних рефератів

Знайти реферат за назвою:         Розширений пошук

Меню сайту

Головна сторінка » Право

Права та обов'язки сторін за договором схову (реферат)

Охоронець не тільки має право прийняти на зберігання майно, а й у деяких випадках зобов'язаний це зробити. Так, колгосп не може відмовитися від утримання бездоглядної або приблудної худоби (ч. 2 ст. 139 ЦК). Зобо­в'язані приймати на зберігання майно громадян камери схову транспортних організацій, гардероби підприємств та установ згідно з їх правилами внутрішнього розпорядку. Приймаючи майно, охоронець повинен оглянути його. Так, у разі відвантаження матеріальних цінностей державного резерву на підприємства по їх зберіганню та з цих підпри­ємств усі транспортні підприємства та організації незалежно від форм власності приймають та здають їх, обов'язково перевіряючи вагу або кількості місць (залежно від виду ван­тажу), тобто фактично майно приймається після огляду.

Якщо майно не відповідатиме вимогам, що пред'являються до якості упаковки, комплектності та іншим ознакам, або за­боронене до приймання відповідними правилами, охоронець може відмовитися прийняти таке майно. Іноді майно, що передається на схов, підлягає оцінці. Так, майно, що здається в ломбард, оцінюється за згодою сторін. Речі з дорогоцінних металів оцінюють за встановленими державними розцінками.

Після прийняття речей на зберігання охоронець приступає до виконання свого основного обов'язку. Щоб здійснити його, він повинен вжити всіх необхідних або передбачених догово­ром заходів для збереження майна (ч. 1 ст. 416 ЦК). Обсяг та характер засобів, що їх має вжити охоронець, визначаються видом договору, а також його оплатністю чи безоплатністю.

При здачі речей охоронцеві може бути визначено, від якої не­безпеки їх треба охороняти, які дії для цього вчинити. Охоро­нець у всіх випадках повинен зберігати майно від загибелі, крадіжки. Так, на нього може бути покладений обов'язок зі збереження продуктів від псування, речей від пошкодження міллю тощо. Зокрема, ломбард вживає застережних заходів проти псування речей від вологості, молі тощо; холодильник "забезпечує збереження продуктів відповідно до інструкцій та санітарних правил.

Якщо дії, які зобов'язаний вчинити охоронець для забезпе­чення схоронності речі, не визначено договором схову або спеціальними правилами, то він повинен вживати необхідних заходів, виходячи із конкретних обставин, умов зберігання, властивостей і стану речей, а також небезпеки, що може за­грожувати їх цілості. Дії, спрямовані на збереження майна, залежать від роду речей, їх властивостей, місця і часу зберігання. Заходи, яких вживає охоронець, зумовлені тим, окремий громадянин чи організація зберігає майно, оплатно чи безоплатно надається ця послуга, здійснюється вона як одна із цілей діяльності організації, передбаченої в її статуті, чи ні. Не можна покладати однакові обов'язки на охоронця, що виконує функції зберігання майна безоплатно, і на того, хто робить це за винагороду; на охоронця-громадянина і організацію, для якої зберігання є основною метою діяль­ності, і ту, для якої не є.

Коли охоронцем є громадянин, то при безоплатному зберіганні речей іншої особи він зобов'язаний виявити турбо­ту про передане йому майно, тобто дбати про це майно, як про своє власне (ч. 2 ст. 416 ЦК). Від нього можна вимагати вжиття лише тих заходів зі збереження речей, яких він вживає щодо до своїх речей того самого виду і призначення. Отже, такого охоронця не можна звинувачувати в тому, що він не вжив певних заходів схоронності майна, якщо ці заходи він не застосував для" збереження власного майна (наприк­лад, не провітрював речі тощо). Проте останнє не слід розу­міти так, що якщо охоронець-громадянин при безоплатному зберіганні майна іншого громадянина ставиться до збережен­ня власного майна того самого призначення халатно, не виявляючи звичайної турботи про нього, то він не зобов'яза­ний вжити мінімальних доцільних заходів зі збереження прийнятого майна. Безгосподарне ставлення до своїх речей не звільняє охоронця від відповідальності за пошкодження чу­жого майна. Турбота має бути не меншою, ніж про свої речі, і в тому разі, якщо громадянинові передається на зберігання майно, описане слідчим, зокрема речові докази. Тут встанов­люються безоплатні відносини між громадянами.

Якщо між громадянами укладено сплатний договір схову, то особа, що прийняла майно на зберігання, повинна вживати всіх заходів, передбачених договором, або тих, що потрібні для забезпечення схоронності майна. Так, повинен турбу­ватися громадянин про речі, передані йому на зберігання нотаріусом у порядку ст. 559 ЦК України або судовим вико­навцем на підставі статей 382 і 383 ЦПК України, якщо охо­ронець не є боржником або членом його сім'ї, бо в цих випад­ках виникають сплатні відносини зі зберігання. Такий самий обов'язок покладається на організацію, що зберігає речі гро­мадян незалежно від оплатності чи безоплатності здійснення цих функцій (наприклад, зберігання речей громадян у гарде­робах установ, підприємств, камерах схову готелів, гуртожит­ків тощо).

Коли охоронцем є організація, для якої схов — одна з цілей діяльності, передбаченої її статутом (положенням), пред'яв­ляються максимальні вимоги зі схоронності майна (наприк­лад, холодильники, ломбарди тощо). Ці підприємства надають послуги зі зберігання оплатно і зобов'язані проводити цілий комплекс дій і заходів, застосовувати спеціальні технічні засоби, способи, апаратуру для створення умов, цю виклю­чають навіть випадкову втрату, пошкодження майна. Їх зобо­в'язання передбачають схоронність внутрішніх і зовнішніх властивостей речей. З процесу зберігання майно має вийти таким, яким воно було прийнято на зберігання.

Правила ст. 416 ЦК України застосовуються і до відносин зі зберігання, що виникають не тільки з договору схову, а й з інших підстав. Згідно із ст. 424 ЦК України охоронець у цих випадках зобов'язаний вживати заходів, необхідних для за­безпечення схоронності переданого йому майна.

Строк, протягом якого охоронець має здійснювати свої функції, може бути визначеним і невизначеним. Якщо обома сторонами в зобов'язані зі зберігання є громадяни, трива­лість виконання охоронцем його обов'язків встановлює він сам. Договір схову між ними може бути укладений на визна­чений строк, без зазначення строку або до витребування.

При передачі громадянами своїх речей на зберігання орга­нізаціям строк зберігання визначається угодою сторін, стату­том охоронця або спеціальними правилами. Так, у договорі вказується строк зберігання при здачі громадянами майна в ломбард. Строк зберігання речей у камерах схову готелів, гуртожитків, будинків відпочинку, санаторіїв, гардеробах під­приємств, установ та організацій визначається часом пере­бування громадян у цих організаціях. Іноді зберігання триває протягом строку, встановленого законом. Наприклад, знай­дені речі органи міліції або виконавчі комітети місцевих рад зберігають протягом шести місяців (ч. 3 ст. 138 ЦК). Колгосп, куди передано на зберігання бездоглядну або приблудну ху­добу, зобов'язаний зберігати її протягом двох місяців з дня передачі її (ч. 3 ст. 139 ЦК).

Охорона спадкового майна продовжується до прийняття його всіма спадкоємцями, якщо воно не прийнято, то до закінчення строку прийняття спадщини (ч. 2 ст. 558 ЦК).

У зобов'язаннях зі зберігання строк визначає час здій­снення охоронцем своїх обов'язків. До закінчення встанов­леного строку особа, що прийняла майно на зберігання, як правило, не може вимагати від поклажодавця, щоб він прий­няв речі назад. Таке право надано йому тільки у разі настання строку, який встановлюється в інтересах поклажодавця.

Але чи залишається обов'язок охоронця зі зберігання майна після закінчення строку зберігання. Аналіз ст. 418 ЦК України приводить до висновку, що такий обов'язок з охорон­ця не знімається, ступінь турботи про майно, що зберігається, характеризується після цього більш низькими вимогами. Охо­ронець і надалі відповідає за втрату, нестачу або пошкоджен­ня цього майна лише за наявності з його боку умислу або грубої необережності. Після закінчення строку зберігання, передбаченого законом, або строку, зазначеного в ч. 2 ст. 415 ЦК України, останній зобов'язаний продовжувати виявляти турботу про схоронність майна до того моменту, поки воно не буде взято іншою стороною. В такому випадку охоронець має право вимагати відшкодування йому додат­кових витрат зі зберігання майна. Якщо охоронець навмисно або з грубою необережністю допустив втрату, нестачу або пошкодження цього майна, то він зобов'язаний відшкодувати особі, яка здала річ на зберігання, заподіяні збитки.

Згідно Із ч. 3 ст. 416 ЦК України охоронець не має права користуватися майном, переданим йому на схов, якщо інше не передбачено договором. Навіть у тих випадках, коли вико­ристання майна не спричинить особливих змін зовнішнього вигляду, погіршення його стану (наприклад, при читанні прий­нятих на зберігання книг), на це необхідна згода поклажодавця. Так, Закон України "Про державний матеріальний резерв" забороняє використання матеріальних цінностей, зокрема за самовільне відчуження (використання, реалізацію) мате­ріальних цінностей державного резерву з юридичних осіб, на відповідальному зберіганні яких вони перебувають, стя­гується штраф у розмірі 100 відсотків вартості матеріальних цінностей у цінах на час виявлення факту відчуження, а також пеня з суми відсутнього їх обсягу за кожний день до повного їх повернення (п. 10 ст. 14).

Іноді закон передбачає право користування речами, що зберігаються. Так, відповідно до ст. 382 ЦПК України охоро­нець може користуватися переданим на схов майном борж­ника, якщо за властивостями майна користування ним не тягне за собою знищення або зменшення його цінності. В іншому випадку заборона користуватися майном має бути спеціально обумовлена в акті опису.

Але буває так, що, враховуючи властивості майна, збері­гання його не можна здійснити належним чином, не корис­туючись ним. Так, при зберіганні корови її потрібно регулярно доїти, інакше вона захворіє. Згідно із ст. 139 ЦК України без­доглядна або приблудна худоба передається колгоспові не тільки на утримання, тобто на зберігання, годування, догляд за нею, а і в користування цьому господарству. У таких випадках охоронець може користуватися такого роду май­ном, щоб воно не простоювало марно, задовольняючи свої господарські інтереси з урахуванням призначення майна, яке зберігається. Це не перетворює зобов'язання зберігання на відносини з надання майна у безоплатне користування, оскільки тут вирішальне значення для учасників правовідно­син має саме момент зберігання, мета, заради якої майно передавалося колгоспові, а не момент користування, що відіграє другорядну роль.

Особа, що взяла майно на зберігання, зобов'язана здій­снювати зберігання особисто. Передати його на зберігання іншій особі вона може тільки за згодою поклажодавця. Проте у деяких випадках охоронець має право передати іншій особі речі, які зберігає, і без згоди їх володільця. Така передача можлива, якщо будь-які обставини будуть загрожувати цілості майна, а охоронець засобами, що є в його розпорядженні, не може відвернути таку загрозу і позбавлений можливості запитати згоду поклажодавця. В цьому разі охоронець діє в інтересах поклажодавця з метою схоронності його речей. Охоронець зобов'язаний повернути майно тому, хто здав його на схов, або уповноваженій на це особі навіть тоді, коли зберігання майна продовжується до визначеного законом або угодою сторін строку, поклажодавець має право у будь-який час взяти його назад, оскільки строк зберігання встанов­люється в його інтересах. Особа, що прийняла річ на збері­гання, не може наполягати на її отриманні поклажодавцем до закінчення строку, якщо він здав річ на певний строк, який ще не настав.

Речі, що зберігаються, повинні бути видані відразу після пред'явлення вимоги з врахуванням звичайного часу роботи охоронця, можливості термінового повернення, роду майна, способу його отримання тощо. Майно може повертатися не все разом, а частинами, партіями. Договором між сторонами може бути визначений і порядок повернення майна. Якщо вантажі перебувають на відповідальному зберіганні, їх мають за розпорядженням постачальника відправити за вказаною адресою будь-яким видом транспорту, якщо не було вказівки про те, яким способом слід повернути продукцію або товар. Якщо вид транспорту був вказаний охоронцю, він зобов'яза­ний використати саме цей вид транспорту, в іншому випадку можуть виникнути додаткові витрати.

Майно має бути повернуто у тому місці, яке визначено до­говором або нормативними документами. Якщо місце зберігання не збігається з місцем, де потрібно згідно із дого­вором видати майно назад, то охоронець має право відпра­вити його поклажодавцеві за рахунок останнього. Переважно речі повертаються в місцезнаходження охоронця — ломбарді, камері схову, гардеробі.

Охоронець не тільки зобов'язаний повернути майно, що зберігається у нього, у встановлений законом або договором строк, а й має право вимагати своєчасного отримання майна особами, які здали його на зберігання. Якщо особи, що здали на зберігання речі, ухиляються від зворотного одержання їх, для цих осіб настають невигідні наслідки. Так, у разі невибрання з державного резерву матеріальних цінностей у перед­бачені договором строки одержувачі відшкодовують витрати, пов'язані з додатковим зберіганням зазначених матеріаль­них цінностей понад ці строки, а також збитки, зумовлені зниженням якості матеріальних цінностей за період простро­чення їх вибрання та простій транспортних засобів, нада­них для відвантаження зазначених матеріальних цінностей (п. 11 ст.14 Закону України "Про державний матеріальний резерв").

Якщо охоронцем є громадянин, він згідно з ч.2 ст.421 ЦК України має право вимагати по суду продажу цього майна в порядку, передбаченому ЦПК України. Коли охоронцем є державна, кооперативна або інша громадська організація, то продаж невитребуваного майна проводиться в порядку, передбаченому їх статутом (положенням). Суми, виручені від реалізації майна, видаються тому, хто здав майно на схов, за вирахуванням сум, належних охоронцеві (ч. 3 ст. 421 ЦК). Охоронець має право утримати винагороду, витрати зі зберігання, приймання, відправці та реалізації майна.

Заслуговує на увагу пропозиція ст.1002 проекту ЦК У краї­ни про надання охоронцеві права у разі небезпеки, нестачі чи пошкодження речі змінити спосіб, місце та інші умови Ті збері­гання, не чекаючи відповіді поклажодавця, а у разі, якщо річ, що є на зберіганні, пошкоджено або виникла реальна загроза її пошкодження, а вжиття заходів з боку поклажодавця очіку­вати неможливо, зберігач має право реалізувати річ чи її частину самостійно. Таке право охоронця не суперечить природі зобов'язань зі зберігання, оскільки в даному випадку виконується доручення в інтересах особи, що здала на схов майно. Наявність такого права сприятиме зменшенню збит­ків під час зберігання. Бувають випадки, коли, незважаючи на вжиті господарством усі необхідні заходи для подальшого зберігання майна, неможливо усунути певні несприятливі обставини, а в законі немає вказівки на те, як повинні діяти охоронець і поклажодавець у подібних ситуаціях.

Іноді майно, що не було витребувано у встановлений зако­ном строк, переходить безоплатно у власність охоронця або держави. Наприклад, якщо особу, що загубила річ, яка пере­буває на зберіганні в міліції чи виконавчому комітеті селищної, сільської ради народних депутатів протягом шести місяців, не буде виявлено, то річ безоплатно переходить у власність держави (ч. 3 ст. 138 ЦК). Якщо не буде виявлено власника бездоглядної чи приблудної худоби або великої рогатої худоби протягом шести місяців, а дрібної худоби — протягом двох місяців з дня передачі худоби колгоспові, власник втрачає право власності на цю худобу. В цьому разі худоба, що утримувалася в колгоспі, безоплатно переходить у власність цього колгоспу — охоронця (ч. 4 ст. 139 ЦК).

На відміну від охоронця, поклажодавець не може бути зобов'язаний виконати своє зобов'язання в натурі, якщо у нього немає майна, яке він повинен був здати на зберігання. Поклажодавець має право здати майно на зберігання, і його обов'язок сплатити охоронцеві винагороду, якщо договір схову сплатний. Розмір винагороди визначається затвердже­ними у встановленому порядку таксами, ставками, тарифа­ми, а за відсутності таких— за згодою сторін (ч. 1 ст. 417 ЦК).

Так, нотаріальна контора зобов'язана видати винагороду охоронцеві, опікунові або особі, якій передано на зберігання спадкове майно, якщо вони не є спадкоємцями (п.106 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України). Суд повинен виплатити винагороду охоронцеві описаного майна, якщо ним не є сам боржник або члени його сім'ї. Охоронцеві також відшкодовують необхідні витрати зі зберігання, якщо він їх зробив.

Якщо охоронцем є громадянин, то винагородою можуть бути сплата грошей, надання зустрічних послуг, право корис­тування річчю, що перебуває на зберіганні. Розмір плати визначається угодою сторін.

При сплатному зберіганні особа, що здала майно, зобов'я­зана сплатити винагороду незалежно від того, чи несе охоро­нець будь-які витрати, чи ні.

Послуги, що надаються охоронцем, оплачуються у бага­тьох випадках наперед, інакше речі не можуть бути прийняті на зберігання. Такі правила діють при здачі майна в лом­барди, автоматичні камери транспортних організацій, у камери схову залізниці. Плата вноситься або за весь період, або за певний термін. Винагрода може вноситися і в момент отримання речей назад. Питання про право охоронця затримувати у себе річ до сплати винагороди поклажодавцем законом не врегульоване, а в літературі вирішується по-різному. Одні автори вважають, що охоронець не має права затримувати річ до отримання грошей за зберігання, інші — що перешкод до цього немає, посилаючись при цьому на дво­сторонній характер сплатного договору схову2. Вважається правильною інша точка зору, оскільки у взаємних договорах кожна із сторін може не виконувати своїх обов'язків доти, поки інша сторона не виконає те, що покладено на неї. Тому в проект ЦК України треба внести положення про те, що охо­ронець має право затримати повернення майна до моменту виплати йому винагороди.

В разі безоплатного схову той, хто здав майно на схов, зобов'язаний відшкодувати охоронцеві витрати, необхідні для збереження майна (ч. 2 ст. 417 ЦК). Так, якщо громадянин безоплатно зберігав речі іншої особи і передав їх у ломбард, бо приміщення, де знаходилися речі залило водою, то витрати сплати зберігання речей у ломбарді, доставки їх туди і назад мають бути відшкодовані, оскільки є необхідними і здійснені з метою захисту інтересів поклажодавця. Розмір витрат у даному випадку визначають виходячи з дійсно зроблених витрат зі зберігання.

При виникненні розбіжностей спір вирішує суд. Тобто охо­ронець у разі закінчення безоплатного договору має право вимагати від іншої сторони відшкодування всіх необхідних і виправданих витрат, пов'язаних з виконанням обов'язків зі зберігання майна, право на відшкодування по зберіганню майна. На відшкодування витрат понад обумовлену винаго­роду охоронець має право і в разі укладення сплатного дого­вору, якщо ці витрати також були зумовлені необхідністю.

Обов'язок відшкодувати витрати покладено на особу, що загубила річ, або на власника. Відповідно до ч. 4 ст.138 ЦК України громадянин, який знайшов річ і повернув особі, що її загубила, або здав Ті у встановленому порядку має право на одержання від особи, що загубила річ, а у разі переходу речі у власність держави — від відповідної державної організації відшкодування витрат, пов'язаних із зберіганням і здачею речі (наприклад, витрати на годування собаки, загубленої володільцем).

На підставі ст.139 ЦК У країни власник робочої або великої рогатої худоби при отриманні її назад повинен відшкодувати колгоспові витрати з утримання худоби з урахуванням вигод, одержаних від користування нею. Спори між господарством і власником худоби з приводу витрат вирішуються в загально-позовному порядку.

Передбачається відшкодування витрат на зберігання майна боржника. Зокрема охоронець, якщо ним призначено не боржника і не члена його сім'ї, одержує за зберігання майна винагороду за встановленою таксою, а також отримує відшкодування фактично зроблених витрат з його зберігання, за вирахуванням фактично одержаних доходів від викорис­тання цього майна (ч. З ст. 382 ЦПК).

При безоплатному зберіганні речей у санаторіях, готелях, гуртожитках і тому подібних організаціях, у гардеробах уста­нов, підприємств володільці речей ніяких витрат не відшкодовують, бо тут вони входять як один з елементів в обслуговування громадян.

З аналізу ч. 2 ст. 417 ЦК України випливає висновок, що відшкодування витрату випадках безоплатного зберігання не залежить від того, було чи не було збережено, передане на схов майно. Обов'язок з відшкодування таких витрат пов'я­зується лише з фактом їх виникнення, незалежно від збере­ження речей. Адже було б несправедливо залишати не відшкодованими виграти, що їх зазнав, зокрема, громадянин, який зберігав майно, не отримуючи такої винагороди, засто­сувавши всі необхідні заходи-турботи, але на зміг зберегти ввірені йому речі.

Згідно із ч. 2 ст. 415 ЦК України охоронець має право у будь-який час відмовитися від договору, якщо майно здано на схов до вимоги або без зазначення строку, але він зобов'я­заний надати поклажодавцеві достатній за даних обставин строк для прийняття речей назад. Поклажодавець зобов'яза­ний взяти їх у цей строк. Однак це положення не може бути поширено на випадки зберігання, яке здійснюється, наприк­лад, при відповідальному зберіганні, передачі бездоглядної або приблудної худоби господарством тощо. Частина 2 ст. 415 ЦК України не. встановлює конкретного строку, протягом якого поклажодавець зобов'язаний взяти майно у охоронця. На охоронця покладається обов'язок надати поклажодавцеві достатній для отримання речей строк. Останній повинен визначатися не абияк, а з урахуванням усіх можливостей особи, яка передала річ на зберігання: приймання речей назад, наявність транспорту тощо.

В одних випадках вимога охоронця може потягти за собою обов'язок поклажодавця терміново взяти свої речі (наприклад, у зв'язку з припиненням роботи гардероба в організації), а в інших— надання певного часу, відстрочки для отримання майна. Це правило встановлено тому, що речі зберігаються в інтересах їх володільця, термінове ж виконан­ня ним свого обов'язку може порушувати іноді його інтереси. Поклажодавець може сам отримати майно або через упов­новажену ним особу; якщо майно не буде взято до закінчення строку зберігання, то відповідальність охоронця знижується, він може вимагати по суду його продажу, а також стягнення витрат, зроблених у зв'язку із зберіганням майна.

Обов'язок охоронця повернути майно поклажодавцеві дає право останньому вимагати речі або товари у примусовому порядку, якщо вони не будуть повернені у встановлений строк. Коли ж охоронець не повертає речі, то він порушує свій обов'язок, який існує за договором або зобов'язанням збе­рігання, яке виникло з інших юридичних фактів, що є підставою подання позову про повернення речі у натурі. По­клажодавець вимагає примусового виконання охоронцем його обов'язку. Він повинен подати лише докази, що під­тверджують факт передачі майна на зберігання, а не прина­лежність майна останньому.





Реферат на тему: Права та обов'язки сторін за договором схову (реферат)


Схожі реферати



5ka.at.ua © 2010 - 2016. Всі права застережені. При використанні матеріалів активне посилання на сайт обов'язкове.    
.