Архів якісних рефератів

Знайти реферат за назвою:         Розширений пошук

Меню сайту

Головна сторінка » Право

Права і свободи громадян в умовах надзвичайного і воєнного стану (реферат)

Відповідно до статті 3 Конституції України людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в державі найвищою соціальною цінністю [1]. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави. Реальне забезпечення прав і свобод громадян і безпеки особи відноситься до життєво важливих інтересів України. Завдання забезпечення прав і свобод громадян набуває особливого значення в період дії особливих правових режимів – при виникненні різних ситуацій надзвичайного характеру, коли нормальне функціонування суспільства і держави внаслідок тих чи інших причин стає неможливим. Конституції різних країн часто передбачають можливість обмеження тих чи інших прав і свобод за надзвичайних обставин.

За сучасних умов можливі обмеження будь-яких прав і свобод громадян повинні відповідати міжнародно-правовим нормам і здійснюватися при неухильному дотриманні норм національного законодавства. Загальною декларацією прав людини (п. 2 ст. 29) закріплено, що при здійсненні своїх прав і воль кожна людина повинна піддаватися тільки таким обмеженням, що встановлені законом виключно з метою забезпечення належного визнання і поваги прав інших і задоволення справедливих вимог моралі, суспільного порядку і загального добробуту в демократичному суспільстві [2]. Звідси – принципова вимога, що які-небудь обмеження прав і свобод громадян припустимі тільки в тому випадку й в тій мірі, в яких вони передбачені конституцією конкретної держави і відповідають нормам міжнародного права. Повною мірою це поширюється і на обмеження прав і свобод громадян в умовах надзвичайного чи воєнного стану.

Для розуміння об'єктивної необхідності обмеження деяких прав і свобод громадян в умовах воєнного стану і введення їх можливих меж важливе значення мало вивчення норм міжнародного права і зарубіжної практики застосування воєнного стану. Як свідчить історичний досвід, кризи в історії більшості держав викликали необхідність тимчасового обмеження окремих прав і свобод громадян при тих чи інших надзвичайних обставинах, у тому числі й при введенні режиму надзвичайного чи воєнного стану. Разом з тим, за сучасних умов можливі обмеження будь-яких прав і воль громадян повинні відповідати міжнародно-правовим нормам і здійснюватися у суворій відповідності до національного законодавства.

З прийняттям Конституції України підстави введення воєнного і надзвичайного стану були суворо розмежовані. Як випливає з аналізу ст. 106 Конституції, воєнний стан може бути введено Президентом України на території країни в окремих її місцевостях у разі загрози нападу, небезпеки державної незалежності виключно зовнішнього характеру (п. 20 ст. 106 Конституції України), тоді як надзвичайний стан може бути введено Президентом в Україні, або в окремих місцевостях через причини внутрішнього характеру при обставинах, передбачених конституційним законом (п. 21 ст. 106 Конституції України) [1].

Відповідно до статті 92 Конституції України виключно законами України визначається правовий режим воєнного і надзвичайного стану. Тому на основі положень цієї статті прийняті закони "Про правовий режим надзвичайного стану” від 16 березня 2000р. [3] і "Про правовий режим воєнного стану” від 6 квітня 2000 р. [4], що є правовою основою двох особливих режимів діяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування й організацій у виняткових для держави обставинах.

Метою введення воєнного стану згідно зі ст. 2 Закону України "Про правовий режим воєнного стану” є створення умов для здійснення органами державної влади, військовим командуванням, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами та організаціями наданих їм повноважень у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, тобто фактори зовнішнього характеру [4].

Метою введення надзвичайного стану є усунення загрози та згідно зі ст. 2 Закону "Про правовий режим надзвичайного стану” якнайшвидша ліквідація особливо тяжких надзвичайних ситуацій техногенного або природного характеру, нормалізація обстановки, відновлення правопорядку при спробах захоплення державної влади чи зміни конституційного ладу шляхом насильства для відновлення конституційних прав і свобод громадян, а також прав і законних інтересів юридичних осіб, створення умов для нормального функціонування органів державної влади та органів місцевого самоврядування, інших інститутів громадянського суспільства. Таким чином, обставинами, при яких може вводитися надзвичайний стан згідно зі ст. 4 Закону, можуть бути:

1) виникнення особливо тяжких надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру (стихійного лиха, катастроф, особливо великих пожеж, застосування засобів ураження, пандемій, панзоотій і т.ін.), що створюють загрозу життю і здоров'ю значних верств населення;

2) здійснення масових терористичних актів, що супроводжуються загибеллю людей чи руйнуванням особливо важливих об'єктів життєзабезпечення;

3) виникнення міжнаціональних і міжконфесійних конфліктів, блокування або захоплення окремих особливо важливих об'єктів або місцевостей, що загрожує безпеці громадян і порушує нормальну діяльність органів державної влади та органів місцевого самоврядування;

4) виникнення масових безпорядків, що супроводжуються насильством над громадянами, обмежують їх права і свободи;

5) спроби захоплення державної влади чи зміни конституційного ладу України шляхом насильства;

6) масовий перехід державного кордону з території суміжних держав;

7) необхідність відновлення конституційного правопорядку і діяльності органів державної влади [3].

В історії більшості держав кризи (війна, збройні конфлікти, масові безпорядки, стихійні лиха і т.п.) викликали необхідність тимчасового обмеження окремих прав і свобод громадян при тих чи інших надзвичайних обставинах. Законодавством більшості держав Європи в інтересах національної безпеки і оборони допускаються обмеження прав і свобод громадян у період надзвичайного або воєнного стану.

Виходячи з аналізу закордонного законодавства і класифікації, що наводиться в юридичній літературі, до таких режимів, зокрема, можна віднести:

1) надзвичайний стан (Алжир, Великобританія, Зімбабве, Індія, Ірландія, Канада, Португалія, США, ПАР);

2) воєнний стан (Болгарія, Великобританія, Індія, Нідерланди, Польща, Румунія, США);

3) облоговий стан (Аргентина, Бельгія, Бразилія, Угорщина, Венесуела, Греція, Іспанія, Малі, Португалія, Франція);

а також стани:

4) війни (Бельгія, Італія);

5) суспільної небезпеки (Італія);

6) напруженості (ФРН);

7) оборони (ФРН, Коста-Ріка, Фінляндія);

8) погрози (Іспанія);

9) готовності (Норвегія).

Так, згідно зі статтею 55 Конституції Іспанії дія окремих прав і свобод (недоторканність житла, право на вибір місця проживання і вільне пересування по національній території, на в'їзд у країну і виїзд з неї, воля вираження думок і т.ін.) можуть бути припинені в умовах надзвичайного чи облогового стану. У Португалії введення воєнного стану повинне супроводжуватися опублікуванням списку прав і свобод, здійснення яких припиняється.

Аналіз зарубіжної практики свідчить про те, що обмеження прав і свобод у період надзвичайного чи воєнного стану, як правило:

а) не поширюються на основні права громадян;

б) носять обмежений за обсягом і часом дії характер;

в) застосовуються тільки на підставі відповідного законодавчого акта.

Навіть при введенні надзвичайного чи воєнного стану основні невід'ємні права людини (на життя, достоїнство особистості, рівноправність і відсутність дискримінації, недоторканність приватного життя, особиста та сімейна таємниця, захист своєї честі і доброго імені, свобода совісті й віросповідання, вільне використання своїх здібностей і майна для підприємницької й іншої не забороненої законом економічної діяльності, право на житло, на судовий захист прав і свобод і т. ін.) повинні неодмінно виконуватися. Характерно, що такий підхід узгоджується із закріпленим у ст. 64 Конституції України – конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України. В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень. Не можуть бути обмежені права і свободи, передбачені статтями 24, 25, 27, 28, 29, 40,47, 51, 52, 55, 56, 57, 58, 59, 60, 61, 62, 63 цієї Конституції [1].

Міжнародна практика застосування надзвичайного і воєнного стану в різних країнах свідчить про те, що законодавство більшості зарубіжних держав розглядає ці режими як правові інститути, що регламентують надзвичайний режим здійснення державної влади в різних ситуаціях, коли нормальне функціонування суспільства і держави неможливо. При цьому підтримка режимів надзвичайного чи воєнного стану практично неминуче пов'язана з обмеженнями прав і свобод громадян.

З урахуванням викладеного представляється вкрай важливим об'єктивне поєднання доцільності та розумної достатності мір державного обмеження прав і свобод громадян, що при цьому не повинні суперечити нормам міжнародного права, встановленим у суспільстві основам правопорядку і конституційним нормам.

У зв'язку з цим інтерес представляють ряд норм законів України "Про воєнний стан” і "Про надзвичайний стан”, що передбачає обмеження окремих прав і свобод громадян на час надзвичайного чи воєнного стану, які умовно можна розділити на наступні групи.

Перша група заходів може запроваджуватися в інтересах національної безпеки та громадського порядку з метою запобігання заворушенням або злочинам, охорони здоров'я населення або захисту прав і свобод інших людей на період надзвичайного стану, які передбачені ст. 16 Закону України "Про правовий режим надзвичайного стану”:

1) встановлення особливого режиму в'їзду і виїзду, а також обмеження свободи пересування по території, де вводиться надзвичайний стан;

2) обмеження руху транспортних засобів та їх огляд;

3) посилення охорони громадського порядку та об'єктів, що забезпечують життєдіяльність населення та народного господарства;

4) заборона проведення масових заходів, крім заходів, заборона на проведення яких встановлюється судом;

5) заборона страйків [3].

Друга група – це додаткові заходи режиму надзвичайного стану у зв'язку із надзвичайними ситуаціями техногенного або природного характеру (ст. 17 Закону України "Про правовий режим надзвичайного стану”):

1) тимчасова чи безповоротна евакуація людей з місць, небезпечних для проживання, з обов'язковим наданням їм стаціонарних або тимчасових жилих приміщень;

2) встановлення для юридичних осіб квартирної повинності для тимчасового розміщення евакуйованого або тимчасово переселеного населення, аварійно-рятувальних формувань та військових підрозділів, залучених до подолання надзвичайних ситуацій;

3) тимчасова заборона будівництва нових, розширення діючих підприємств та інших об'єктів, діяльність яких не пов'язана з ліквідацією надзвичайної ситуації або забезпеченням життєдіяльності населення та аварійно-рятувальних формувань;

4) встановлення карантину та проведення інших обов'язкових санітарних та протиепідемічних заходів;

5) запровадження особливого порядку розподілення продуктів харчування і предметів першої необхідності;

6) мобілізація та використання ресурсів підприємств, установ і організацій, незалежно від форми власності, для відвернення небезпеки та ліквідації надзвичайних ситуацій з обов'язковою компенсацією завданих втрат;

7) зміна режиму роботи підприємств, установ, організацій усіх форм власності, переорієнтація їх на виробництво необхідної в умовах надзвичайного стану продукції, інші зміни виробничої діяльності, необхідні для проведення аварійно-рятувальних і відновлювальних робіт;

8) усунення від роботи на період надзвичайного стану, в разі неналежного виконання своїх обов'язків, керівників державних підприємств, установ і організацій, від діяльності яких залежить нормалізація обстановки в районі надзвичайного стану, та покладення тимчасового виконання обов'язків зазначених керівників на інших осіб [3].

З метою ліквідації стихійного лиха чи катастроф у мирний час може здійснюватися цільова мобілізація, обсяги і строк проведення якої визначаються в Указі Президента України "Про введення надзвичайного стану”.

У виняткових випадках, пов'язаних з необхідністю проведення невідкладних аварійно-рятувальних робіт, допускається тимчасове переведення або залучення на добровільній основі працездатного населення і транспортних засобів громадян для виконання зазначених робіт за дозволом відповідного керівника аварійно-рятувальних робіт та за умови обов'язкового забезпечення безпеки праці. Законом забороняється залучення неповнолітніх, а також вагітних жінок до робіт, які можуть негативно вплинути на стан їх здоров'я.

Третя група заходів передбачена ст. 18 Закону України "Про правовий режим надзвичайного стану” і передбачає додаткові заходи правового режиму надзвичайного стану у зв'язку з масовими порушеннями громадського порядку:

1) запровадження комендантської години (заборона перебувати на вулицях та в інших громадських місцях без спеціально виданих перепусток і посвідчень особи у встановлені години доби);

2) перевірку документів громадян, а в необхідних випадках – проведення особистого огляду, огляду речей, транспортних засобів, багажу і вантажів, службових приміщень та житла громадян;

3) заборону призовникам і військовозобов'язаним змінювати місце проживання без відома відповідного військового комісаріату;

4) обмеження або тимчасова заборона продажу зброї, отруйних і сильнодіючих хімічних речовин, а також алкогольних напоїв та речовин, вироблених на спиртовій основі;

5) тимчасове вилучення у громадян зареєстрованої вогнепальної і холодної зброї та боєприпасів, а у підприємств, установ і організацій – також навчальної військової техніки, вибухових, радіоактивних речовин і матеріалів, отруйних і сильнодіючих хімічних речовин;

6) заборону виготовлення і розповсюдження інформаційних матеріалів, що можуть дестабілізувати обстановку;

7) регулювання роботи цивільних теле- та радіоцентрів, заборону роботи аматорських радіопередавальних засобів та радіовипромі-нювальних пристроїв особистого і колективного користування;

8) особливі правила користування зв'язком та передачі інформації через комп'ютерні мережі;

9) порушення у порядку, визначеному Конституцією і законами України, питання про заборону діяльності політичних партій, громадських організацій в інтересах національної безпеки та громадського порядку, охорони здоров'я населення або захисту прав і свобод інших людей [3].

Четверта група – стосується заходів правового режиму воєнного стану, які має право здійснювати військове командування разом з органами виконавчої влади, Радою міністрів Автономної Республіки Крим та органами місцевого самоврядування, а якщо це неможливо, – самостійно:

1) запроваджувати трудову повинність для працездатного населення, не залученого до роботи в оборонній сфері та сфері його життєзабезпечення і не заброньованого за підприємствами, установами та організаціями на період мобілізації та воєнного часу, з метою залучення до виконання робіт, які мають оборонний характер, а також ліквідації наслідків стихійного лиха, аварій і катастроф, епідемій, епізоотій, інших надзвичайних ситуацій, які виникли в період дії воєнного стану;

2) використовувати потужності та трудові ресурси підприємств, установ і організацій усіх форм власності для потреб оборони, змінювати режим їх роботи, проводити інші зміни виробничої діяльності, а також умов праці відповідно до законодавства про працю;

3) вилучати для тимчасового використання необхідне для потреб оборони майно міністерств, інших центральних та місцевих органів виконавчої влади, територіальних громад, підприємств, установ і організацій усіх форм власності та громадян, у тому числі згідно з Положенням про військово-транспортний обов'язок – транспортні засоби, споруди, машини, механізми, обладнання та інші об'єкти, пов'язані з обслуговуванням транспорту, та видавати про це відповідні документи встановленого зразка;

4) встановлювати охорону важливих об'єктів національної економіки України, які забезпечують життєдіяльність населення;

5) запроваджувати комендантську годину (заборону перебування у певний період доби на вулицях та в інших громадських місцях без спеціально виданих перепусток і посвідчень), а також встановлювати спеціальний режим світломаскування;

6) встановлювати особливий режим в'їзду і виїзду, обмежувати свободу пересування громадян, іноземців та осіб без громадянства, а також рух транспортних засобів;

7) перевіряти документи у громадян, а в разі потреби проводити огляд речей, транспортних засобів, багажу та вантажів, службових приміщень і житла громадян, за винятком обмежень, встановлених Конституцією України;

8) у порядку, визначеному Конституцією і законами України, порушувати питання про заборону діяльності політичних партій, громадських організацій, якщо вона загрожує суверенітету, національній безпеці України, її державній незалежності і територіальній цілісності, життю громадян;

9) здійснювати контроль за роботою підприємств зв'язку, поліграфічних підприємств, видавництв, телерадіоорганізацій, театральних, концертно-видовищних та інших підприємств, установ і організацій культури, використовувати місцеві радіостанції, телевізійні центри та друкарні для військових потреб і проведення роз'яснювальної роботи серед військ і населення; регулювати роботу цивільних телерадіоцентрів, забороняти роботу аматорських приймально-передавальних радіостанцій особистого і колективного користування та передачу інформації через комп'ютерні мережі;

10) у разі порушення вимог або невиконання заходів правового режиму воєнного стану вилучати у підприємств, установ і організацій усіх форм власності, окремих громадян радіопередавальне обладнання, телевізійну, відео- і аудіоапаратуру, комп'ютери, а також у разі потреби інші технічні засоби зв'язку;

11) забороняти торгівлю зброєю, сильнодіючими хімічними і отруйними речовинами, а також алкогольними напоями та речовинами, виробленими на спиртовій основі;

12) вилучати у громадян вогнепальну зброю та боєприпаси, холодну зброю, а у підприємств, установ і організацій – також навчальну та бойову техніку, вибухові, радіоактивні речовини і матеріали, сильнодіючі хімічні та отруйні речовини;

13) забороняти призовникам і військовозобов'язаним змінювати місце проживання без відома військового командування;

14) встановлювати для фізичних і юридичних осіб військово-квартирну повинність із розквартирування військовослужбовців та розміщення військових частин, підрозділів і установ;

15) встановлювати порядок використання сховищ, споруд та інших об'єктів для захисту населення, а також для задоволення потреб оборони;

16) проводити евакуацію населення з місць і районів, небезпечних для проживання, а також підприємств, установ, організацій та матеріальних цінностей, які мають важливе державне, господарське і культурне значення;

17) запроваджувати в разі необхідності нормоване забезпечення населення основними продовольчими і непродовольчими товарами, ліками;

18) усувати з посад керівників державних підприємств, установ і організацій за неналежне виконання ними своїх обов'язків, призначати виконуючих обов'язки керівників зазначених підприємств, установ і організацій.

Цими двома законами закріплені та розмежовані повноваження Президента України, центральних органів виконавчої влади, органів військового управління, інших структур і посадових осіб по введенню і застосуванню на території, на якій уведене надзвичайний чи воєнний стан, заходів, пов'язаних з тимчасовим обмеженням окремих прав громадян. Крім того, у Законі України "Про правовий режим воєнного стану” (ст. 24) передбачено порядок інформування Генерального секретаря ООН. Згідно з даною статтею Україна відповідно до Міжнародного пакту про громадянські та політичні права у разі введення воєнного стану негайно повідомляє через Генерального секретаря ООН держави, які беруть участь у цьому пакті, про обмеження прав і свобод людини і громадянина, що є відхиленням від зобов'язань за Міжнародним пактом, та про межу цих відхилень і причини прийняття такого рішення. У даному повідомленні зазначається також дата припинення дії відповідних відхилень від зобов'язань, передбачених Міжнародним пактом про громадянські та політичні права. Про зміни межі відхилень від зобов'язань за Міжнародним пактом про громадянські та політичні права або строку дії обмежень прав і свобод та причин прийняття такого рішення Україна повідомляє Генерального секретаря ООН [4].

Таким чином, законодавством України передбачено обмеження окремих прав громадян і їх додаткових обов'язків в умовах надзвичайного чи воєнного стану. Звідси випливає, що правове положення громадян у період дії цих режимів має свої характерні риси й специфічні особливості, що полягають у тому, що органами, які забезпечують режим надзвичайного чи воєнного стану, за підставами, установленим законодавством України і в межах наданих їм повноважень, можуть бути обмежені окремі права і свободи громадян.

Разом з тим, законодавство України передбачає можливість обмеження прав і свобод громадян у період дії воєнного стану тільки в тій мірі, в якій це необхідно для забезпечення оборони країни і безпеки держави, і в тих межах, яких вимагає гострота стану. Прийняті у зв'язку з цим заходи з урахуванням міжнародно-правових норм не повинні спричинити яку-небудь дискримінацію окремих осіб чи груп населення винятково за ознакою статі, раси, національності, мови, походження, майнового і посадового положення, місця проживання, відношення до релігії, переконань, приналежності до суспільних об'єднань, а також за іншими обставинами.

Зазначені обставини мають важливе значення для визначення перспектив розвитку законодавства України в галузі прав і свобод громадян у цілому, оскільки останнім часом деякими авторами висловлюються думки про те, що закріплений у Конституції України перелік прав і свобод не підлягає обмеженню при введенні надзвичайного або воєнного стану, значно розширений, у порівнянні з Міжнародним пактом про цивільні і політичні права, шляхом указівки таких прав, як право на недоторканність приватного життя, особисту і сімейну таємницю, захист своєї честі і імені, право на таємницю приватного життя і т.ін.

Гарантом дотримання основ правового статусу особистості в умовах надзвичайного і воєнного стану можуть бути існуючі в Україні заходи захисту прав і свобод громадян, передбачені ст. 45-46 Конституції України, включаючи можливість звертання до суду та органів прокуратури [1]. З огляду на це, особливої уваги вимагає з'ясування повноважень у період воєнного стану саме судів і прокуратури.

Тут необхідно виходити з того, що Конституцією України (ст. 1 25) [1], Законом України "Про правовий режим надзвичайного стану” (ст. 37) [3] і Законом України "Про правовий режим воєнного стану” (ст. 26) [4] прямо зазначається, що правосуддя на території, де введено надзвичайний (воєнний) стан, здійснюється лише судами. На цій території діють суди, створені відповідно до Конституції України. Створення будь яких інших судових або позасудових органів (надзвичайних та особливих судів) забороняється. Судочинство в судах ведеться відповідно до чинних в Україні на момент введення надзвичайного стану законів. Введення будь-яких скорочених чи прискорених форм судочинства забороняється.

Виходячи з конституційних принципів судової діяльності, правосуддя на території, де введено надзвичайний чи воєнний стан, здійснюється тільки судом. На цій території діють всі суди, які встановлені Конституцією України. Причому, судочинство у всіх судах повинно здійснюватися відповідно до Конституції України та інших законодавчих актів України. У разі неможливості здійснення правосуддя судами, що діють на території, на якій уведене надзвичайний чи воєнний стан, за рішенням Верховного Суду України чи Вищого Арбітражного Суду України відповідно до їх компетенції може бути змінена територіальна підсудність справ, розглянутих у судах.

Що стосується діяльності прокуратури України на території, де введене надзвичайний чи воєнний стан, то вона також повинна здійснюватися відповідно до Конституції України та інших законодавчих актів України з урахуванням положень законодавства про надзвичайний чи воєнний стан. Законом України "Про правовий режим надзвичайного стану” (ст. 34) та Законом України "Про правовий режим воєнного стану” (ст. 28) особливо обумовлено, що нагляд за додержанням законів України в умовах воєнного стану здійснюється відповідно до Конституції та законів України.

Слід підкреслити, що даними законами передбачаються також гарантії законності в умовах надзвичайного або воєнного стану, в тому числі – заборона зміни Конституції України; зміни Конституції Автономної Республіки Крим; проведення виборів Президента України, а також виборів до Верховної Ради України, Верховної Ради Автономної Республіки Крим і органів місцевого самоврядування; проведення всеукраїнських та місцевих референдумів; проведення страйків.

Існування названих законів служить основою для подальшого удосконалення правового регулювання режимів надзвичайного і воєнного стану, є суттєвим гарантом надійного забезпечення безпеки особистості, охорони її основних прав і свобод в умовах дії особливих правових режимів.


Список використаних джерел

1. Конституція України: прийнята 28 червня 1996 року // Відомості Верховної Ради України. – 1996. – № 30. – Ст. 141.

2. Всеобщая декларация прав человека (от 10 декабря 1948 года): Организация Объединенных Наций // Офиц. отчеты первой части третьей сессии Ген. Ассамблеи. А/810. – С. 39 – 42.

3. Про правовий режим надзвичайного стану: Закон України від 16 березня 2000 року // Голос України. – 2000. – квіт. – № 74 (25. 04. 2000).

4. Про правовий режим воєнного стану: Закон України від 6 квітня 2000 року // Офіц. вісник України. – 2000. – № 17 (12. 05. 2000). – Ст. 691.





Реферат на тему: Права і свободи громадян в умовах надзвичайного і воєнного стану (реферат)


Схожі реферати



5ka.at.ua © 2010 - 2016. Всі права застережені. При використанні матеріалів активне посилання на сайт обов'язкове.    
.