Архів якісних рефератів

Знайти реферат за назвою:         Розширений пошук

Меню сайту

Головна сторінка » Право

Позовна давність (курсова робота)

ВСТУП

Тема курсової роботи: "Позовна давність”.

Актуальність теми: Полягає в тому, що строки позовної давності мають загальний характер. Вони поширюються на всі правовідносини, крім випад­ків, передбачених законодавством. Норми, в яких містя­ться правила щодо позовної давності, складають само­стійний цивільно-правовий інститут, який є однією із складових загальної частини цивільного права.

У матеріальному розумінні право на позов — це право вимагати від суду винесення рішення про захист пору­шеного суб'єктивного права і право отримати такий за­хист. Закінчення строку позовної давності позбавляє сторону можливості вимагати примусового здійснення права через суд, але не позбавляє права, звернутися за захистом до суду взагалі, оскільки для подачі позовної заяви до суду про захист порушеного суб'єктивного пра­ва законодавець ніяких строків не встановлює.

Значення позовної давності полягає в тому, що цей інститут забезпечує визначеність та стабільність цивіль­них правовідносин. Він дисциплінує учасників цивіль­ного обігу, стимулює їх до активності в здійсненні нале­жних їм прав, зміцнює договірну дисципліну, сталість господарських відносин.

Позовна давність поширюється на всі вимоги, за винятками, передбаченими безпосередньо в ЦК або в інших нормативних актах.

Структура роботи: Робота складається з двох розділів. Перший розділ – "Поняття та види строків у цивільному праві”, другий (основний) – "Позовна давність”. Перший розділ дає тлумачення строків у цивільному праві, розкриває їх значення, другий розділ безпосередньо розкриває особливості позовної давності, зокрема – поняття позовної давності, види позовної давності та їх характеристика, обчислення позовної давності, розкриває підстави для зупинення перебігу позовної давності.

Обсяг роботи: 24 сторінки.

Література: Під час виконання даної курсової роботи були використані різноманітні нормативно правові акти, коментарі до них, різноманітні посібники з цивільного права та суміжних галузей, періодичні видання тощо.

Методи дослідження: були використані такі методи науково-дослідницької роботи як літературний, порівняльний, метод аналізу та синтезу, узагальнення.

На мою думку, написання даної роботи дає змогу глибше дослідити окремі напрямки цивільного права, зокрема особливості позовної давності та використання строків у цивільному праві, дозволяє набути навички щодо наукової роботи, розвивати логіку мислення та викладення своїх думок у письмовому вигляді. Все це є вкрай потрібним для професії юриста.


 

РОЗДІЛ 1. ПОНЯТТЯ ТА ВИДИ СТРОКІВ

У ЦИВІЛЬНОМУ ПРАВІ

Здійснення і захист цивільних прав тісно пов'язані з фактором часу. Цивільні пра­вовідносини не існують абстрактно: вони виникають, змінюються та припиняють­ся у часі. Для регулювання цивільних відносин використовують певні проміж­ки часу, які називаються строками.

Під строком у цивільному праві ро­зуміють, звичайно, момент або проміжок часу, з настанням або із закінченням якого законодавець пов'язує певні правові на­слідки. Так, якщо протягом трьох років громадянин відсутній за місцем по­стійного проживання і його місцезнахо­дження невідоме, то суд, за заявою заці­кавленої особи, може оголосити такого громадянина померлим. Ось цей промі­жок часу (три роки) і є строком.

За своєю правовою природою строки належать до юридичних фактів, а саме — до подій, оскільки перебіг чи настання строку має об'єктивний характер і не за­лежить від волі суб'єктів цивільних пра­вовідносин. Цю думку поділяють біль­шість цивілістів. Але в юридичній літературі висловлювалися й інші точки зору. Наприклад, що в системі юридичних фактів строки займають особ­ливе положення, вони не належать ні до категорії подій, ні до категорії дій '.

Цю позицію поділяє і професор В.В. Луць, додаючи, що строки породжують юридичні наслідки лише у зв'яз­ку з діями і подіями 2. Вони не належать ні до дій, ні до подій, не займають самостійного місця в загальній сис­темі юридичних фактів, а є часовою формою проті­кання подій або здійснення дій, оскільки строки по­роджують юридичні наслідки лише у зв'язку з діями чи подіями.

Багатоманітність строків, які регулюються нормами цивільного права, зумовлює потребу в їх класифікації.

Класифікацію строків можна провести за різними критеріями.

І. За правовими наслідками строки поділяються на:

правовстановлюючі або правостворюючі. Це строки, з якими пов'язане виникнення правовідносин або окре­мих прав та обов'язків. Так, саме з досягненням грома­дянином повноліття (18-ти років) законодавець пов'язує виникнення цивільної дієздатності в повному обсязі, що дає можливість громадянинові самостійно набувати та здійснювати конкретні цивільні права;

правоприпиняючі. Це строки, з перебігом яких за­конодавець пов'язує припинення певних правовідносин, окремих прав та обов'язків. Так, по закінченню певного часу кредитор втрачає право звернутися з претензією до поручителя;

правозмінюючі. По закінченню цих строків припи­няються одні права та обов'язки і виникають інші. Так, якщо особа загубила річ, і ця річ певний час зберігалася в органах внутрішніх справ, то по закінченню визначе­ного строку особа перестає бути власником речі і право власності на що річ виникає у держави.

II. За підставами встановлення строки розрізняють:

— законні (тобто строки, встановлені законом чи під-законним актом). Ці строки сторони не можуть змінюва­ти за домовленістю. Так, при порушенні права привілеє­вої купівлі співвласник може звернутися до суду протягом строку, який визначений Цивільним кодексом України;

судові. Це строки, тривалість яких визначається су­дом чи арбітражним судом залежно від обставин конкре­тної справи і з врахуванням змісту дій, які повинні ви­конати сторони. Скажімо, якщо в арбітражному засідан­ні сторони не можуть дійти до згоди щодо кількості не-поставленої за договором продукції, арбітражний суд може зобов'язати їх протягом тижня провести спільну звірку поставки;

договірні. Це строки, які визначаються за угодою сторін із врахуванням індивідуальних особливостей кон­кретних правовідносин.

III. За ступенем самостійності сторін у встановленні строків:

— імперативні строки, тобто такі, що не можна змі­нити за домовленістю сторін (строки позовної давності, претензійні строки);

диспозитивні строки, тобто такі, які хоч і передба­чені законом, але можуть бути змінені за погодженням сторін. Наприклад, боржник повинен виконати зобов'я­зання, визначене моментом витребування, в 7-денний строк від дня пред'явлення вимоги кредитором, якщо сторони в договорі не передбачили негайного виконання цього зобов'язання.

IV. За призначенням:

— строки здійснення цивільних прав, тобто строк, про­тягом якого володар суб'єктивного права може реалізу­вати можливості, закладені в суб'єктивному праві. В ос­новному такі строки встановлюються законом, але мо­жуть бути визначені й сторонами. Це — строки придат­ності, зберігання, гарантійні строки;

строки виконання зобов'язань (строки поставки, здачі робіт за договором підряду);

строки захисту цивільних прав, тобто строк, про­тягом якого сторона може розраховувати на захист свого права в разі порушення і отримати цей захист (строки позовної давності).

V. За способами визначення, а саме - строки, які ви­значаються:

— календарною датою (строк повернення боргу);

— певним періодом часу (поставка продукції -- пок­вартальна, щомісячна);

вказівкою на подію, яка неодмінно має настати (на­стання навігації — за договором перевезення водним транспортом: кожного року неможливо визначити конк­ретну дату настання цієї події).

VI. За ступенем визначеності:

визначені строки, якщо відомо, коли саме строк настане;

— невизначені строки, якщо це пов'язано з певною подією, яка обов'язково настане, або з бажання креди­тора (наприклад, строк повернення боргу "за першою вимогою").

Обчислення строків

Правил щодо визначення та обчислення строків у ЦК України немає, тому їх визначення та обчислення здійснюється за правилами ЦПК України (ст. ст 86, 87) та АПК України (ст. ст. 50—53).

Строки можуть обчислюватися роками, місяцями, днями, годинами. Наприклад, при розірванні договору найму, укладеного на невизначений строк, наймодавець зобов'язаний попередити про це наймача за три місяці. За конкретними договорами про охорону, супровід ван­тажів, виконання певних обчислювальних робіт строки можуть обчислюватися й погодинно.

Перебіг строку починається наступного дня після за­кінчення календарної дати чи події, якою визначено його початок. Так, 6-місячний строк для прийняття спад­щини починається обчислюватися від наступного дня після смерті спадкодавця. Строк, який обчислюється роками, закінчується у відповідний місяць і число останнього року цього строку, а якщо строк обчислює­ться місяцями ~ то відповідного числа останнього міся­ця строку. Якщо кінець строку, обчислюваного місяця­ми, припадає на такий місяць, що не має відповідного числа, то строк закінчується в останній день цього міся­ця. Так, якщо 6-місячний строк, протягом якого за тим­часово відсутнім наймачем зберігається житлове примі­щення, розпочався 31 березня, то закінчиться він відпо­відно 30 вересня, оскільки у вересні останній день — 30 число.

Якщо останній день строку припадає на неробочий день, то днем закінчення строку вважається перший ро­бочий день. Якщо строк встановлений для виконання певної дії, то він закінчується о 24 годині останнього дня строку. Але якщо така дія повинна бути вчинена в певній організації (у нотаріуса, суді), то строк закінчує­ться в той час, коли в даній організації припиняється робота. Проте строк не вважається пропущеним, якщо до його закінчення заява, інші документи, грошові кош­ти були здані на пошту до 24 години. Виконання вказа­них дій підтверджується поштовою чи телеграфною кви­танцією, штемпелем на листі, випискою з реєстру по­штових відправлень тощо.


 

РОЗДІЛ 2. ПОЗОВНА ДАВНІСТЬ

2.1. Поняття позовної давності

Можливість захисту цивільних прав у багатьох випадках залежить від дотримання строків, встановлених на цей випадок законом.

Зокрема для захисту прав важливе значення мають претензійні строки і строки позовної давності.

Претензійний строк — це встановлений законодавством проміжок часу, протягом якого особа у встановлених законом випадках має звернутися до порушника договору з вимогою (претензією) про врегулювання спору, що виник між ними, їх дотримання має важливе значення, оскільки надалі від цього залежить можливість позовного захисту. Водночас сфера застосування цих строків обмежена і за суб'єктним складом, і за колом відносин (деякі господарські відносини).

Більш загальною є вимога дотримання строку позовної давності, яка стосується всіх учасників цивільних правовідносин.

Позовна давність — це строк, в межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (ст.256 ЦК).

Значення інституту позовної давності пояснюється низкою причин. Насамперед обмеження строку для розгляду спору полегшує надання доказів, підвищує їх достовірність і тим сприяє встановленню судами істини. Крім того, встановлення строку позовної давності сприяє стабілізації цивільних правовідносин, усуненню невизначеності у відносинах між їх учасниками. Нарешті, позовна давність стимулює активність учасників цивільного обігу у здійсненні прав і виконанні обов'язків.

З урахуванням значення цього інституту позовна давність встановлена безпосередньо законом і може змінюватися угодою сторін лише у бік збільшення строку, але не скорочення. Про таке збільшення строків позовної давності сторони мають укласти договір, для якого передбачається проста письмова форма (ст.259 ЦК).

2.2. Види позовної давності, їх характеристика

Позовна давність поділяється на два види: загальну і спеціальну.

Загальна позовна давність становить три роки (ст.257 ЦК) і застосовується до всіх позовів, крім тих, для яких законодавцем встановлені спеціальні правила.

Спеціальна позовна давність може встановлюватися законом для окремих видів вимог. Вона може бути порівняно із загальною позовною давністю скороченою; подовженою.

Скорочена спеціальна позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог:

- про стягнення неустойки (штрафу, пені);

- про спростування недостовірної інформації, поміщеної у засобах масової інформації. У цьому разі позовна давність обчислюється від дня поміщення цих відомостей у засобах масової інформації або від дня, коли особа довідалася чи могла довідатися про ці відомості;

- про переведення на співвласника прав та обов'язків покупця у разі порушення переважного права купівлі частки у праві спільної часткової власності (ст.362 ЦК);

- у зв'язку з недоліками проданого товару (ст.681 ЦК);

- про розірвання договору дарування (ст.728 ЦК);

— у зв'язку з перевезенням вантажу, пошти (ст.925 ЦК); - про оскарження дій виконавця заповіту (ст.1293 ЦК).

Подовжена спеціальна позовна давність, у свою чергу, може бути двох різновидів: 5 років; 10 років.

Позовна давність у 5 років застосовується до вимог про визнання недійсним правочину, вчиненого під впливом насильства або обману.

Позовна давність у 10 років застосовується до вимог про застосування наслідків нікчемного правочину.


 

2.3. Обчислення позовної давності

Оскільки позовна давність є видом строків, при її обчисленні використовуються загальні правила ст.ст.253-255 ЦК. При цьому правило про обчислення позовної давності сформульоване в ч.2 ст.260 ЦК як імперативне. Тобто, порядок обчислення позовної давності не може бути змінений за домовленістю сторін.

Оскільки і загальна, і спеціальна позовна давність обчислюються роками, то при їх обчисленні використовуються правила щодо обчислення строків роками (ч.І ст.254 ЦК). Отже, позовна давність спливає у відповідні місяць та число останнього року строку о 24 годині. Якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день. Якщо закінчення позовної давності припадає на такий місяць, у якому немає відповідного числа, строк спливає в останній день цього місяця. Крім того, письмові заяви (позовні заяви, тощо) та повідомлення, здані до установ зв'язку до закінчення останнього дня строку, вважаються такими, що здані своєчасно (ст.255 ЦК).

За загальним правилом перебіг позовної давності починається від дня виникнення права на позов, тобто коли особа дізналася або могла дізнатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ст.261 ЦК). Наприклад, повернувшись додому з роботи, особа виявляє нестачу речей. У цей момент вона дізнається про порушення її права власності. Можлива також ситуація, коли існує припущення (презумпція) стосовно того, що особа дізналася про порушення права, навіть якщо сам потерпілий не звернув на це уваги. Так, якщо гроші були позичені на два місяці і не повернуті до закінчення цього строку, то припускається, Що кредитор дізнався про порушення свого права на наступний День після закінчення строку договору, хоч сам він забув про існування боргу.

Крім того, для окремих випадків порушення цивільних прав законом встановлюються спеціальні правила визначення початку перебігу позовної давності.

Зокрема, в чч.2-6 ст.261 ЦК зазначені такі випадки:

1) перебіг позовної давності за вимогами про визнання недійсним правочину, вчиненого під впливом насильства, починається від дня припинення насильства;

2) перебіг позовної давності за вимогами про застосування наслідків нікчемного правочину починається від дня, коли почалося його виконання;

3) у разі порушення цивільного права або інтересу неповнолітньої особи позовна давність починається від дня досягнення нею повноліття;

4) за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання;

5) за зобов'язаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред'явити вимогу про виконання зобов'язання. Якщо боржникові надається пільговий строк для виконання такої вимоги, перебіг позовної давності починається зі спливом цього строку;

6) за регресними зобов'язаннями перебіг позовної давності починається від дня виконання основного зобов'язання.

Законом можуть бути встановлені винятки із загальних правил, встановлених ЦК для визначення початку перебігу позовної давності.

Слід звернути увагу на те, що згідно зі ст.262 ЦК заміна сторін у зобов'язанні не змінює порядку обчислення та перебігу позовної давності.


 

2.4. Підстави для зупинення перебігу позовної давності

Зазвичай перебіг позовної давності є процесом безперервним. Однак протягом цього часу можуть виникнути обставини, що перешкоджають поданню позову. Ці обставини є підставами для зупинення (призупинення), переривання або відновлення перебігу позовної давності.

Зупинення перебігу позовної давності полягає в тому, що період часу, протягом якого діють обставини, передбачені законом, не зараховується в строк позовної давності. Тобто враховується лише час, що минув до і після зупинення перебігу позовної давності.

Згідно зі ст.263 ЦК перебіг позовної давності зупиняється:

1) якщо пред'явленню позову перешкоджала надзвичайна або невідворотна за даних умов подія (непереборна сила). Такою подією може бути стихійне лихо (наприклад, землетрус) або соціальні явища (наприклад, страйки);

2) у разі відстрочення виконання зобов'язання (мораторій) на підставах, встановлених законом. Мораторій може бути оголошений стосовно якогось окремого виду зобов'язань або за всіма зобов'язаннями в цілому. На відміну від непереборної сили, мораторій створює не фактичні, а юридичні перешкоди для подання позову;

3) у разі зупинення дії закону або іншого нормативно-правового акта, який регулює відповідні відносини. В цьому разі позовна давність зупиняється, якщо законодавчий орган виносить рішення про зупинення дії закону або іншого нормативного акта на якийсь, як правило, визначений час, або до прийняття іншого нормативного акта, що регулює відповідні відносини;

4) якщо позивач або відповідач перебуває у складі Збройних Сил України та інших створених відповідно до закону військових формуваннях, переведених на воєнний стан (наприклад, у складі миротворчих сил ООН). Проте проходження військової служби в мирний час не зупиняє перебігу строку позовної давності.

Слід зазначити, що вказана обставина є підставою зупинення позовної давності лише у відносинах, в яких хоча б однією із сторін є фізична особа. Що стосується відносин між юридичними особами, то для них підставами зупинення позовної давності можуть бути лише непереборна сила, мораторій та зупинення дії закону або іншого нормативного акта.

У разі виникнення зазначених обставин перебіг позовної давності зупиняється на весь час існування цих обставин.

Від дня припинення обставин, що були підставою для зупинення перебігу позовної давності, перебіг позовної давності продовжується з урахуванням часу, що минув до його зупинення.

Слід звернути увагу на те, що на відміну від ЦК 1963 р., який передбачав, що обставини, які спричиняють зупинення позовної давності, мають настати або продовжуватися в останні шість місяців її перебігу, ЦК 2003 р. такого обмеження не встановлює. Тобто зазначені в ст.263 ЦК обставини можуть виникнути в будь-який момент перебігу позовної давності і це не впливає на визнання їх підставами зупинення перебігу позовної давності.

Переривання перебігу позовної давності полягає в тому, що час, який минув до настання обставини, з якою закон пов'язує переривання, не зараховується в позовну давність, і її перебіг після переривання починається спочатку. Обставини, що переривають перебіг позовної давності, можуть виникнути в будь-який час до її спливу.

Згідно зі ст.264 ЦК перебіг строку позовної давності переривається:

1) вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку (наприклад, часткове повернення боргу, лист з проханням про відстрочку повернення боргу тощо);

2) у разі пред'явлення особою позову до одного із кількох боржників;

3) у разі пред'явлення особою позову, якщо предметом такого позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач.

Позов має бути поданий з дотриманням встановлених вимог до його оформлення та змісту. Якщо ці вимоги порушені, то позов не приймається судом до розгляду або залишається без розгляду і не Перериває позовну давність (ст.265 ЦК).

Проте якщо суд залишив без розгляду позов, пред'явлений у кримінальному процесі, час від дня пред'явлення позову до набрання законної сили рішенням суду, яким позов було залишено без Розгляду, не зараховується до позовної давності. Якщо ж частина строку, що залишилася, є меншою ніж шість місяців, вона подовжується до шести місяців (ч.2 ст.265 ЦК).

Наслідки спливу позовної давності традиційно пов'язувалися з втратою права на задоволення позову про захист порушеного права.

Водночас ст.267 ЦК передбачає низку нових положень, спрямованих на більш повний захист особи, цивільні права якої порушені.

Вони полягають, зокрема, в такому:

1) особа, яка виконала зобов'язання після спливу позовної давності, не має права вимагати повернення виконаного, навіть якщо вона у момент виконання не знала про сплив позовної давності;

2) заява про захист цивільного права або інтересу має бути прийнята судом до розгляду незалежно від спливу позовної давності;

3) позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення;

4) сплив позовної давності про застосування якої стороною в спорі є підставою для відмови у позові;

5) якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Отже, фактично сплив позовної давності є підставою для відмови у позові лише коли про її застосування заявлено стороною у спорі і суд не визнає поважними причини пропущення позовної давності.

Оскільки позовна давність на основні та додаткові вимоги обчислюється щодо кожної вимоги окремо, може трапитися так, що на основну вимогу позовна давність не пропущена, тоді як додаткова вимога (про стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо) погашається спливом позовної давності. Однак якщо позовна давність пропущена на основну вимогу, вона вважається пропущеною і стосовно додаткової вимоги (ст.266 ЦК).

Додатковою гарантією для осіб, цивільне право чи інтерес яких порушено, є встановлення в ст.268 ЦК переліку вимог, на які не поширюється позовна давність.

Зокрема, позовна давність не поширюється:

1) на вимогу, що випливає із порушення особистих немайнових прав, крім випадків, встановлених законом;

2) на вимогу вкладника до банку (фінансової установи) про видачу вкладу (наприклад, за договором банківського вкладу (депозиту) - ст.1058 ЦК);

3) на вимогу про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю (наприклад, ст.ст.1162, 1166, 1168 ЦК);

4) на вимогу власника або іншої особи про визнання незаконним правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, яким порушено його право власності або інше речове право (ст.393 ЦК);

5) на вимогу страхувальника (застрахованої особи) до страховика про здійснення страхової виплати (страхового відшкодування) — ст.990 ЦК.

Наведений перелік згідно з ч.2 ст.268 ЦК не є вичерпним, отже, інші випадки можуть бути передбачені законом. При встановленні цього переліку ЦК виходить зі специфіки певних правовідносин, оскільки предметом захисту тут, як правило, є право, не обмежене в часі.

Згідно з п.п.6, 7 Прикінцевих та перехідних положень правила ЦК про позовну давність застосовуються до позовів, строк пред'явлення яких, встановлений законодавством, що діяло раніше, не сплив до набрання чинності Кодексом. До позовів про визнання заперечуваного правочину недійсним і про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину, право на пред'явлення якого виникло до 1 січня 2004 р., застосовується позовна давність, встановлена для відповідних позовів законодавством, що діяло раніше.


 

ВИСНОВКИ

З вищенаведеного можна зробити наступні висновки:

Позовна давність — це строк для захисту права за по­зовом особи, право якої порушене. Іншими словами, це строк, протягом якого особа, право якої порушено, мо­же вимагати захисту чи примусового здійснення свого права через суд.

Строки позовної давності мають загальний характер. Вони поширюються на всі правовідносини, крім випад­ків, передбачених законодавством. Норми, в яких містя­ться правила щодо позовної давності, складають само­стійний цивільно-правовий інститут, який є однією із складових загальної частини цивільного права.

Строки позовної давності належать до строків, що встановлюються законом, і сторони за угодою не можуть збільшувати чи зменшувати їх, а орган, який вирішує спори, зобов'язаний застосувати позовну давність неза­лежно від бажання сторін.

Розробники проекту нового ЦК пропонують, щоб позовна давність застосовувалася судом тільки за заявою сторони у спорі. Чи треба віддавати перевагу такій редакції норми? На нашу думку — ні. Якщо позивач пропустив строк позовної давності, а відповідач, незважаючи на це, згоден задовольнити його вимоги, то він має можливість задовольнити їх у порядку доарбітражного врегулювання, а не доводити справу до суду, щоб мати відтак додаткові збитки у вигляді сплати державного мита та інших судо­вих витрат.

При порушенні суб'єктивного цивільного права осо­ба може звернутися з позовом до суду за захистом. Не­обхідно розрізняти право на позов у матеріальному розу­мінні і право на позов у процесуальному розумінні.

У матеріальному розумінні право на позов — це право вимагати від суду винесення рішення про захист пору­шеного суб'єктивного права і право отримати такий за­хист. Закінчення строку позовної давності позбавляє сторону можливості вимагати примусового здійснення права через суд, але не позбавляє права, звернутися за захистом до суду взагалі, оскільки для подачі позовної заяви до суду про захист порушеного суб'єктивного пра­ва законодавець ніяких строків не встановлює.

Право на позов у процесуальному розумінні — це право на подачу позовної заяви з метою захисту порушеного права, і це право строками позовної давності не обмежу­ється. Вимоги щодо захисту порушеного права розгля­даються судом незалежно від строку позовної давності, але закінчення строку позовної давності є підставою для відмови в задоволенні позову.

Значення позовної давності полягає в тому, що цей інститут забезпечує визначеність та стабільність цивіль­них правовідносин. Він дисциплінує учасників цивіль­ного обігу, стимулює їх до активності в здійсненні нале­жних їм прав, зміцнює договірну дисципліну, сталість господарських відносин.

Якби законодавець не обмежував можливість захисту порушеного права певним строком, це знижувано б дієвість матеріальної відповідальності за порушення договір­них зобов'язань, створювало б перешкоди для розгляду справи по суті та встановлення істини, оскільки з пли­ном часу докази втрачаються, зумовлювало б хиткість фактичних відносин, оскільки вони завжди перебували б під загрозою оспорення.

Позовна давність поширюється на всі вимоги, за винятками, передбаченими безпосередньо в ЦК або в інших нормативних актах.

Позовна давність не поширюється:

на вимоги, що випливають з порушення особистих немайнових прав. Особливість особистих немайнових прав полягає в їх безстроковості, тому законодавець і не обмежує можливість їх захисту в часі. Винятки встанов­лені у ст. 7 ЦК України щодо вимог про спростування відомостей, які не відповідають дійсності і завдають шкоду інтересам, честі та гідності або діловій репутації громадян чи організацій та компенсації моральної шко­ди. Для цих вимог строк позовної давності встановлено в один рік (див. також ст. 37 Закону України "Про дру­ковані засоби масової інформації");

— на вимоги вкладників про видачу вкладів, внесе­них у кредитні установи;

— на вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної житло або здоров'ю громадянина. Задовольняються ж ці вимоги не більше ніж за три роки, Що передують пред'явленню позову (Правила відшкодування власни­ком підприємства, установи і організації або уповнова­женим ним органом шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням ним трудових обов'язків, затверджені постановою KM Украї­ни від 23 червня 1993 p.);

— про відшкодування радіаційної шкоди, заподіяної особі (Закон України від 8 лютого 1995 р. "Про викори­стання ядерної енергії та радіаційну безпеку"), та в де­яких інших випадках, передбачених законодавством.

У проекті нового ЦК України, крім зазначених вище підстав, позовна давність не поширюється також на: ви­моги власника або іншого володаря про усунення будь-яких порушень його права, хоча б ці порушення і не бу- ли поєднані з позбавленням володіння, а також на ви­могу власника про визнання недійсними актів держав­них органів чи органів місцевого самоврядування, якими порушуються права зазначених осіб щодо володіння, ко­ристування та розпорядження належним їм майном.

У цивільному праві застосовуються два види стро­ків позовної давності: а) загальні; б) спеціальні. Загальні строки позовної давності поширюються на всі цивільні правовідносини, за винятком тих, щодо яких законом встановлений інший строк, або які взагалі виведені з-під дії строків позовної давності.

Загальний строк позовної давності встановлений у три роки і не залежить від суб'єктного складу відносин.

Спеціальні строки позовної давності встановлені для окремих вимог, визначених законом, і ці строки порів­няно із загальними можуть бути або скороченими, або продовженими.

Скорочені строки позовної давності тривалістю у шість місяців поширюються на вимоги:

1) про стягнення неустойки (пені, штрафу);

2) про недоліки проданих речей;

3) що випливають з поставки продукції неналежної якості;

4) про явні недоліки в роботі, виконаній за догово­ром підряду;

5) про недоліки в роботі, виконаній за договором по­бутового замовлення;

6) до позовів, що випливають з перевозки вантажів, пасажирів і багажу, які пред'являє перевізник.

Для позовів про приховані недоліки в роботі, вико­наній за договором підряду, строк позовної давності встановлений в один рік. Винятком з цього .правила є договір підряду на будівництво житлового будинку, коли однією із сторін є громадянин, тут строк позовної да­вності загальний — три роки.

За деякими вимогами скорочені строки позовної да­вності встановлені в транспортному законодавстві. Так, відповідно до ст. 388 Кодексу торговельного мореплавст­ва України (КТМУ), до вимог, що виникають із догово­ру морського перевезення вантажу, незалежно від того, здійснюється перевезення у каботажному чи закордон­ному сполученні, застосовується річний строк позовної давності.

Дворічний строк позовної давності застосовується до вимог, що виникають з договорів перевезення пасажирів і багажу, фрахтування судна без екіпажу, фрахтування судна, буксирування, морського страхування, угод, укладених капітаном судна в силу наданих йому зако­ном прав, здійснення рятувальних операцій (ст. 398 КТМУ).

У законодавстві передбачені й випадки, коли строк позовної давності встановлено більш продовжений порі­вняно із загальним строком. Так, ст. 76 Закону України "Про використання ядерної енергії і радіаційну безпеку" передбачає, що право на подання позову про відшкоду­вання радіаційної шкоди, заподіяної майну чи навколи­шньому середовищу, діє протягом десяти років із мо­менту заподіяння шкоди.

У даній роботі була здійснена спроба більш глибше розкрити тему "Позовна давність”, однак це питання і на майбутнє потребує всебічного вивчення та вдосконалення.





Реферат на тему: Позовна давність (курсова робота)


Схожі реферати



5ka.at.ua © 2010 - 2016. Всі права застережені. При використанні матеріалів активне посилання на сайт обов'язкове.    
.