Архів якісних рефератів

Знайти реферат за назвою:         Розширений пошук

Меню сайту

Головна сторінка » Право

Порука і гарантія (курсова робота)

ПЛАН

Вступ_____________________________________________________________

Розділ 1. Порука, як спосіб забезпечення виконання зобов'язань.

1.1 Поняття поруки_____________________________________________

1.2 Правові наслідки укладення договору поруки____________________

Розділ 2. Гарантія, як спосіб забезпечення виконання зобов'язань

2.1 Поняття гарантії____________________________________________

2.2 Правові наслідки гарантії_____________________________________

Висновок__________________________________________________________

Список використаних джерел_________________________________________


Вступ

В умовах переходу молодої Української держави до ринкової економіки належне регулювання зобов'язальних відносин набуває неабиякого заначення. Це зумовлене тим, що зобов'язання є досить поширеним явищем у суспільстві. Взагалі зобов'язання визначається як угода, за якою одна сторона (боржник) зобов'язується вчинити на користь іншої сторони (якусь) дію, виконати послугу чи передати гроші, а кредитор, в свою чергу, зобов'язується зобов'язується належно її прийняти і в передбачених випадках здійснити оплату. Зрозуміло, що кредитор, оплачуючи послугу повинен мати певні гарантії, що дану послугу, зокрема, буде виконано. Для цього цивільне законодавство і визначає способи забезпечення виконання зобов'язань. І серед них порука і гарантія займає досить важливе місце. Проте, констатація факту наявності таких способів в даному випадку була б недоцільною, оскільки в цивільно-правовій науці Українидане питання є недостаньо висвітленим. При цьому діючий ЦК УРСР від 18 липня 1963 р. належним чином також не врегулював відносини, що стосуються поручительства та гарантії. В даному випадку мається на увазі те, що дані способи забезпечення виконання зобов'язань довгий час (в тому числі і за радянської України) сприймалися досить примітивно і на низькому рівні. Так, зокрема гарантія здебільшого сприймалась не як специфічна угода, а просто обмежувалась видачею гарантом гарантійного листка. В такий спосіб застосування гарантії, звичайно, можливий, проте очевидно, що він не може на необхідному рівні врегулювати відносини кредитора, боржника та гаранта. Та і взагалі, при врегулюванні відносин, що стосувались гарантії Цивільний Кодекс застосовував норми бланкетного характеру. Проте Україна, як країна Європи не може існувати осторонь регуляції суспільних відносин міжнародними стандартами (зокрема Міжнародної торгівельної палати (ІІС)). Відповідно, прийняття нового Цивільного Кодексу (Проекту ЦК) покликане більш детальніше врегулювати дані проблемні питання. Актуальність проблеми також зумовлюється і тим, що при поруці кредитор може бути в деяких випадках законодавчо незахищеним, що іноді призводить до зловживань у цивільно-правовій практиці. Щодо гарантії, то варто звернути увагу на те, що необхідно дещо розширити перелік третіх осіб, які можуть виступати гарантами. Так, зокрема, не тільки банківські установи, але і певна інша фінансова установа, страхова організація повинні виступати в ролі гаранта. І це положення вже певним чином закріплене в ЦК, проте, ще залишається досить проблемних питань, які прийняттям нового кодексу ні теоретично, ні практично не можуть бути врегульовані.


 

Розділ 1. Порука, як спосіб забезпечення виконання зобов'язань.

1.1 Поняття поруки.

Порука належить до традиційних способів забезпечення виконання зобов'язання, що застосовуються як у відносинах з участю громадян, так і юри­дичних осіб. Однак в умовах планово-адміністративної економіки юридичні особи з метою забезпечити виконання прийнятих зобов'язань звичайно застосовува­ли гарантію як специфічний спосіб забезпечення виконання зобов'язань.

Договір поруки має дві цивілістичні традиції, які своїм корінням сягають у римську давнину. Цей інститут дістав свій розвиток і у західних цивільних кодифікаціях, і в англосаксонській судовій практиці.[1]

Дослідники проблеми способів забезпечення виконання зобов'язань відзнача­ли, що у радянський період застосування інституту поруки було досить обмеже­ним. Громадяни у відносинах один з одним застосовували поруку вкрай рідко, а то і зовсім її не застосовували. Щодо відносин між організаціями, то можливе було прийняття поруки вищестоящим органом за борги нижчестоящого органу. Так, відомі приклади, коли вищестоящі ланки кооперативної системи могли ручатися за забов'язаннями нижчестоящих ланок кооперації. У певному обсязі договори поруки укладали соціалістичні організації при вчиненні зовнішньоторговельних угод.[2]

Ринкові умови господарювання певною мірою "реанімували" поруку як спосіб забезпечення виконання зобов'язань. В період, коли Україна стала на шлях розвитку ринкової економіки (хоча країни Європи, близького та далекого зарубіжжя не визнають Україну як державу з ринковою економікою), ринкових відносин та швидкого економічного зростання порука набуває великого значення. Адже більшість кредиторів у цивільно-правовому зобов'язанні змушені шукати різні способи виконання таких зобов'язань боржником, і порука в даному контексті є чи не найвдалішим способом забезпечення.

Сфера застосування поруки практично не має обмежень. Але, варто зауважити, що найбільш широко її, як і раніше, застосовують для забез­печення грошових зобов'язань.

Щодо правового регулювання даного питання, то перш за все, Цивільний Кодекс України від 13 липня 1963 р. забезпечує регулювання даного питання. Варто зауважити, що прийнято новий ЦК (від 12 березня 2003), який буде введено в дію з січня 2004 р.1

Також певні правила щодо поруки визначає постанова Кабінету Міністрів України, якою були затверджені від 5 жовтня 1998 р. "правила надання довгострокових кредитів індивідуальним забудовникам житла на селі” та інші нормативно-правові акти.2

Взагалі, порука – це односторонній, безоплатний (за чинним ЦКУ) і консенсуальний договір за яким третя особа бере на себе повну чи часткову відповідальність за невиконання ча неналежне виконанняборжником його зобов'язань перед кредитором. На відміну від застави, яка надає кредиторові переважне право перед іншими кредиторами боржника задовольняти свої вимоги із вартості заставного майна, за договором поруки кредитор поруч із боржником набуває в особі поручителя додаткового боржника. Закон (ст.191ЦК) визначає, що за договором поруки по­ручитель зобов'язується перед кредитором іншої особи відповідати за виконання нею свого зобов'язання в повному обсязі або в певній частині. Як і будь-яким іншим способом забезпечення, порукою може бути забезпечена лише дійсна ви­мога, а не та, що, можливо, з'явиться в майбутньому.

За однією із справ суд не визнав порукою зобов'язання, за яким особи "поручилася” за іншу матеріально-відповідальну особу, що у випадку розтрати з боку останньої вона як поручитель відшкодує збитки в межах певної суми. Проте, якщо порівняти це положення з ЦК Російської федерації, то в останньому передбачено, що договір поруки може бути укладений також для забезпечення злбов'язання, яке, можливо, виникне у майбутньому (ст.361).

Таким чином, порука має акцесорний (додатковий) характер: визнання недійсним основного зобов'язання, яке забезпечується укладенням поруки, неза­лежно від тих підстав, за якими основне зобов'язання визнається недійсним, тяг­не за собою беззаперечну недійсність і поруки.

Порука породжує три види відносин: між кредитором і боржником за основним зобов'язанням; між кредитором і поручителим; між боржником і поручителем. На етапі укладення основного зобов'язання поручитель виступає одним із гарантів того, що його буде виконано.

Порука за розміром не може перевищувати основної угоди. Так, якщо договір позики укладено на суму 1000 грн., то не можна укласти договір поруки на 2000 грн, тому, що поручитель згідно законодавства несе відповідальність у повному обсязі або частині від обсягу основного зобо'язання. Основне зобов'язання не може бути умовним, а порука – безумовною.

Поручитель не вважається зобов'язаним сам виконати зобов'язання і несе лише відповідальність за його виконання. Справа в тому, що він (тобто поручитель) не завжди може зробити це. Можливі зобов'язання, які ніхто, окрім боржника, не може виконати. Це, наприклад, вчинення дій особистої властивості або таких, що мають індивідуальні особливості. Наприклад, коли укладено договір поруки, який забезпечує участь у концерті (виставі) певного актора. Зрозуміло, що поручитель не може виконати за нього зобов'язання.

На відміну від завдатку, порука завжди вимагає під страхом недійсності простої письмової форми. Зрозуміло, що визнання договору поруки недійсним не означає визнання недійсним і осоновного зобов'язання. Воно позбавляється виду забезпечення виконання зобов'язання. Тут варто детальніше усвідомити дане питання. Тобто, при виникненні цивільно-правового зобов'язання кредитор керується тим, що поручитель (в разі укладення також і договору поруки) несе відповідальність за виконання зобов'язання боржником. А в разі визнання договору поруки недійсним кредитор залишається без гарантій поручителя. І боржник може не мати змоги виконати зобов'язання, чи виявиться просто неспроможним це зробити. І кредитор, який розраховував на поручителя не може одержати здійснення дій, виконання робіт, послуг, боржником. Звичайно таке зобовзання виконується в примусовому порядку через суд, проте кредитор залишається фактично обманутим. Більш складні випадки бувають, коли договір поруки, як засіб забезпечення виконання зобов'язань прямо передбачений в законі. Так, зокрема, п.14 "правил надання надання довгастрокових кредитів індивідуальним забудовникам житла на селі”, Затверджених постановою Кабінету міністрів України від 5 жовтня 1998р., передбачає, що зобов'язання позичальника за кредитною угодою, мають бути забезпечені або договором поруки, за яким поручителем може бути підприємство, на якому працює позичальник, або нотаріально посвідченим поручительством одного чи кількох громадян.1 Звичайно, підприємство, як поручитель повинне дотримуватись всіх реквізитівщодо договору, хоча і не виключена можливість зловживань щодо поручительства.

Оскільки договір поручительства укладається з метою забезпечення викрнання зобов'язання, то основні відносини виникають між кредитором і поручителем в разі невиконання боржником зобов'язання. Як видно із визначення, закріпленого в ст.191 ЦК України, забезпечувальний механізм поруки полягає в залученні додаткового боржника, який поряд з основним відповідає перед кредитором за виконання зобов'язання.

Стаття 192 ЦК УРСР передбачає, що в разі невиконання зобов'язання борж­ник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо інше не передбачено договором поруки. Поручителями також можуть виступати кілька фізичних осіб, юридичні особи. Варто також зауважити, що не вимагається, щоб сторони укладали окрему письмову угоду, а достатньо, що поручитель на розписці боржника зробив припис про те, що він ручається за виконання боржником зобов'язання , або в листі до кредитора повідомлень, що він бере на себе відповідальність у випадку невиконання боржником зобов'язання. сама по собі позитивна рекомендація боржника чи надання будь-ким відомостей про його матеріальне становище без зазначення наміру не розглядаються як порука.2

1.2 Правові наслідки укладення договору поруки.

ЦК України встановлює солідарну відповідальність поручителя і боржника, якщо інше не передбачено в договорі. Тобто, викладена норма є диспозитивною. Сторони можить передбачити і судсидіарний характер відповідальності поручителя. Якщо ж це спеціально не застережено у договорі, то поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, а саме – за сплату основного боргу, відсотки неустойку, збитки, витрати по стягненню боргу, тощо. Звичайно, при цьому обсяг відповідальності поручителя не може перевищувати обсяг відповідальності боржника. Сторони у договорі можуть передбачити і інші умови відповідальності. Можливо, щоб поручитель відповідав лише за ту частину боргу, яку неможливо стягнути з боржника (субсидіарна відповідальність), або за певну частину боргу. Поручитель, який виконує за боржника його зобов'язання, набуває всіх прав кредитора за основним зобов'язанням, це означає передусім, що поручитель, як новий кредитор у зобов'язанні зберігає право вимоги до боржника. Таким чином, у цілому зобов'язання не припиняється, в ньому лише змінюється кредитор, який має право безпосередньо звертатись до боржника. Поручитель, який виконує за боржника його зобов'язання, набуває всіх прав кредитора. Останній ,який одержав виконання від поручителя, зобов'язаний вручити йому документи, що посвідчують вимоги до боржника (розписку, тощо), а також перети права, які посвідчують вимоги (наприклад, заставу). До одержання необхідних документів поручитель має право затримати виконання.1

У випадку, коли було декілька поручителів, кожен з них має право зворотньої вимоги до боржника в розмірі втраченої ним суми. Таким чином, солідарні поручителі стають солідарними кредиторами. Оскільки боржник і поручитель, за загальним правилом відповідають солідарно , то кредитор може звернутись безпосередньо до поручителя. В цьому випадку поручитель повинен притягнути до справи боржника, надати йому можливість захищати свої інтереси. Якщо поручитель цього не зробить, то після задоволення вимог кредитора він може скористатись правом регресу, оскільки набуває всіх прав кредитора, але і боржник має право висунути проти нього всізаперечення, які він мав проти кредитора. Поручитель має право на власне заперечення вимог кредитора навіть у тих випадках, коло боржник визнав вимоги кредитора (неприклад, поручитель може посилатися на закінчення строку позовної давності, на що не звернув увагу боржник). Боржник, який виконав зобов'язання, забезпечене порукою, повинен негайно сповістити про це кредитора і поручителя: якщо і поручитель виконав зобов'язання, то він набуває право зворотньої вимоги боржника (тобто регресу), а останній має право стягнути виконання з кредитора, який двічі прийняв оплату за одним зобов'язанням1.

Дане положення має недзвичайно важливе значення, оскільки зобов'язує солідарних боржників (боржника і поручителя) виконувати зобов'язання спільно та в чіткій послідовності для того, щоб не було розбіжностей чи непорозумінь внаслідок несолідарного виконання. Також даним положенням досить часто підкреслюється той факт, що поручитель зобов'язання не є тільки теоретичною і практичною гарантією його виконання, але і є активним учасником і обов'язковою стороною у зобов'язанні. Поручитель у разі пред'явлення до нього вимоги з боку кредитора, хоч і пов'язаний певними процесуальними обов'язками з боржником (зокрема, згідно статті 578 проекту ЦКП України – попередити про заявлення вимог з боку кредитора, залучити до участі у справі в разі вчинення позову), зберігає своє автономне становище у зв'язку з оцінкою заперечень, які має проти кредитора основний боржник. Правила, що містяться у вказаній статті 580 (якщо божник виконав забезпечення порукою зобов'язання, він повинен негайно повідомити про це поручителя) Проекту ЦПК Ураїни спрямовані на більш чітке впорядкування відносин між основним боржником, кредитором та поручителем. Вони покликані зняти ті спірні питання, які не розв'язані в законодавстві, і, відповідно, створити всі необхідні умови для того, щоб не створювати усладнення у судово-арбітражній практиці.

Відносини поруки виникають з моменту укладення угоди про поруку, а припиняються за загальним правилом при наявності таких підстав:

· виконання;

· залік;

· збіг боржника і кредитора в одній особі;

· угода сторін;

· неможливість виконання;

· смерть громадянина, або ліквідація юридичної особи.

Проте порука може траплятися і в таких випадках:

А) при припиненні забезпеченою порукою зобов'язання;

Б) по закінченню трьох місяців з моменту настання строку виконання зобов'язання, якщо кредитор не звернувся з вимогою до поручителя;

В) по закінченню одного року з моменту укладення угоди, якщо строк виконання зобов'язання не був визначений моментом вимоги, за умови відсутності іншої угоди.

За таких умов припинення договору поруки, безумовно, не виключає можливості безпосереднього звернення кредитора до основного боржника. Але з припинення поруки кредитор втрачає додаткові гарантії щодо забезпечення зобов'язань. Оскільки на відносини поруки важливий вплив має фігура боржника (його неспроможність, сумлінність, інші якості), переведення боргу, тобто зміна божника іншою особою, також припиняє поруку, якщо поручитель не виявив згоди відповідати за нового боржника (ст.201 ЦКУ).

Порука, як правило, має безоплатний характер. Однак, сторони можуть передбачити винагороду з боку боржника за поруку. Винагорода може складати певний відсоток з суми платежу, за яку поручитель ручається, або якусь іншу суму. Проте, винагорода за чинним законодавством може виникнути лише на підставі угоди між поручителем і боржником, якщо спеціальної угоди не укладалось , то право на винагороду у поручителя не виникає.1

Проте, у ст.581 Проекту ЦК України прямо передбачається, що поручитель має право на винагороду за послуги, які він надавав боржникові, якщо інше не передбачено договором.


 

Розділ 2. Гарантія, як спосіб забезпечення виконання зобов'язан

2.1 Поняття гарантії.

У ЦК УРСР гарантія як спосіб забезпечення виконання зобов'я­зання фактично не має свого власного обличчя, а є лише специфічним "сурога­том" поруки, яка була адаптована до умов планової централізованої економіки1.

І хоч формально, виходячи із статей 178 і 196 ЦК УРСР, гарантія зберігала статус самостійного способу забезпечення виконання зобов'язання, фактично правовий режим застосування забезпечувальних механізмів передбачає субсидіарне застосування правил, які регулюють поруку (статті 191 і 194 ЦК УРСР).

Разом з тим, на відміну від поруки, гарантія встановлювалася лише у відносинах між соціалістичними організаціями. Отже, для застосування гарантії характерним був спеціальний суб'єктний склад учасників.1

Чинне цивільне законодавство України серед видів забезпечення виконання зобов'язань передбачає можливість також забезпечення гарантією, причому їй надано дещо новий зміст. Щоправда, законодавчого визначення гарантії поки що не існує. Відповідно до ст.196 ЦП передбачаються лише положення про те, що на гарантіїпоширюються норми, передбачені ст.ст.191,194 ЦК, тобто те, що у чинному цивільному законодавстві не має чіткого визначення гарантії. Але, як би то не було, все це, однак не створює підстав для повного ототожнення гаранті з порукою. Навпаки, системний аналіз чинного законодавства України дозволяє зробити висновок щодо гарантії як про окремий різновид способів забезпечення виконання зобов'язань, який має деяку схожість з порукою.

Різні автори в теорії цивільного права досить часто в своїх працях прибігають до наведення порівнянь поруки з гарантією. Досить стисло та лаконічно дається також порівняння в підручнику за редакцією В.І. Бірюкова. Зокрема з порукою гарантія має деякі специфічні риси:

1) за договором поруки зобов'язання може бути забезпечене будь-якою особою, а за гарантією, як правило, тільки юридичною особою;

2) гарантія надається в межах суми, якої бракує боржнику, порука ж забезпечує зобов'язання повністю. Тобто, за гарантією виникає субсидіарне зобов'язання – гарант має нести відповідальність лише за умови, коли основний боржникне може відповідати за невиконання зобов'язання у зв'язку з відсутністю у нього майна, за порукою – солідарне;

3) якщо гарантом виступає вищестояща до боржника організація, то вона не може перебрати на себе права кредитора, тобто вона позбавляється право на регрес, в той час, коли у поручителя, який виконав за боржника зобов'язання виникає право регресу.1

Підставами для висновку, що гарантія – це окремий вид забезпечення виконання зобов'язань, є не тільки відповідне положення , що міститься в заключній нормі ст.178 ЦК. До такого ж висновку приводить і прийнятий 20 березня 1991 р. Закон України "Про банки і банківську діяльність”, згідно з п.7 ст.3 якого серед операцій, які можуть здійснюватись банками, передбачається видача позик, гарантій та інших зобов'язань за третіх осіб, що встановлюють їх виконання у грошовій формі. Таким чином, і в спеціальній нормігарантія виділена в окремий різновид забезпечення виконання забезпеченнявиконання зобов'язань поряд з порукою та іншими зобов'язально-забезпечувальними правовими засобами.

З порукою гарантія не збігається і за своїм числом. По-перше, як це передбачено ст.146 ЦК, на на гарантію поширються не всі, а тільки деякі правові норми про поруку, зокрема ст.ст. 191 і 194 ЦК, що може бути виправдано економією законодачих засобів. По-друге, як про це справедливо зазначено в п.5 (п.п. 5.2) роз'яснень президії Вищого арбітражного суду України від 6 жовтня 1994 р. "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з укладанням та виконанням кредитних договорів, пов'язаних з укладанням та виконанням кредитних договорів”, щодо гарантій чинне законодавство не передбачає солідарної відповідальності боржника і гаранта, в той час, як така відповідальність можлива як для боржника, так і поручителя (ст.192 ЦК). Отже, згідно з наведеними роз'ясненнями президії Вищого арбітражного суду України гарант несе відповідальність субсидіарну1 (додаткову). По-тетє, на відміну від поруки сфера застосування гарантії є значно вужчою, навіть можна сказати, що ця сфера має характер дещо спеціалізований. Тому відповідно до положення ст.3 Закону України "Про банки і банківську діяльність” можна зробити висновок, що сфера застосування гарантії охороняється саме банківською діяльністю. По-четверте, гарантія фактично має значення банківської, оскільки вона може бути охарактеризованою як спосіб забезпечення виконання зобов'язань за рахунок банківської діяльності.

Підставою для останнього висновку служить низка положень , закріплених в законі "Про банки і банківську діяльність”. Так, зокрема, операції, що можуть здійснюватись банками України, в тому числі видача гарантій , здійснюється в грошових одиницях, що перебувають в обігу на території України, і в порядку, встановленому національним Банком україни (ч.2 ст.3 Закону). А нормативні акти Національного банку України є обов'язковими для всіх банків, розміщених на території України (ч.1 ст.16 закону).

Таким чином, є можливим загальний висновок про те, що в сучасних умовах видача гарантій не може мати місце за межами банківської діяльності. І це є прямим відображенням загальних положень, що містяться в ст.196 ЦК, правила якої діють, якщо інше не передбачено законодавством.

Тут варто зауважити, що положення про гарантію, які містяться в Законі України "Про банки і банківську діяльність”, якраз і є тим "іншим”, про яке йдеться в ст.196 ЦК.

Підсумовуючи вищесказане, можна зробити такий висновок щодо щодо понятійної сутності гарантії. Гарантія, як спосіб виконання зобов'язань, є субсидіарне зобов'язання, що видається банківською установою в порядку, встановленому Національним банком України, і на прохання зацікавленої особи (боржника), за яким відповідний банк (гарант) зобов'язується відповідно до умов гарантійного зобов'язання сплатити грошову суму кредиторові з метою ліквідації відповідної заборгованості з боку боржника. Проект ЦК, на відміну від чинного закону, дає досить належне визначення гарантії. Зокрема стаття 560 проекту визначає, що за гарантією банк, інша фінансова установа, страхова організація (гарант) гарантує перед кредитором (бенефіціаром) виконання боржником (принципалом) свого обов'язку. При чому гарант відповідає за порушення зобов'язання боржником.

Отже, учасниками правовідносин за наявності гарантії є: гарант (банківська установа, боржник або принципал (наприклад підприємець)) та кредитор або бенефіціар (наприклад, господарюючий суб'єкт). Для більш чіткого розуміння наведених визначень гарантії варто привести наступний приклад. Відповідно до ст.245 ЦК суб'єкт підприємництва - покупець укладає з підприємцем – постачальником договір поставки. За цим договором покупець і постачальник обумовлюють предмет поставки та розмір грошової суми, яку повинен буде сплатити покупець постачальникові за поставку, наприклад, продукції. Постачальник і погоджується на умови договору лише в разі впевненості в тому,що що виконнання покупцем (боржником) передбаченого договором грошового зобов'язання забезпечене банківською гарантією, яку постачальник (кредитор) одержує від покупця (боржника). Із гарантії постачальникові стає відомо, яка саме сума і на яких умовах банк замість покупція (в разі платоспроможності) задовільнить вимоги постачальника щодо грошової оплати одержаної покупцем за договором постаки продукції.

Виникає питання: звідки береться у покупця продукції банківська гарантія, яку він подає постачальникові в забезпечення того, що прийняті покупцем договірні зобов'язання будуть виконані принаймі за кошти банківської установи?

За загальним правилом підприємець-покупець одержує гарантію в своїй банківській установі, яка цього підприємця обслуговує і де відкритий розрахунковий рахунок. Однак, слід зазначити, що підстава виникнення правовідносин з банківської гарантії створює непростий юридичний склад, до якого входять власне два юридичних факти, що виникають в певній послідовності.

Перш за все, тим як зацікавлена одержить у банківській установі гарантію, вона повинна перебувати з банком у відповідних договірних стосунках на предмет надання такого виду банківської послуги (ст.25 Закону країни "про банки і банківську діяльність”). Договір між банком і його клієнтом про надання гарантії є оплатним: за її видачу сплачується відповідна грошова винагорода на користь банківської установи. Таке ж положення закріплене в ст.567 Пректу ЦК України – гарант має право на оплату послуг, наданих ним боржникові. Після цього здійснюється власне видача банківської гарантії. Останню слід розглядати як односторонню угоду (ст.41 ЦК), оскільки для її здійснення досить волевиявлення лише однієї сторони – гаранта. Ця угода оформляєтьсяписьмово, як правило, у вигляді гарантійного листка, що виходить від гаранта.

Банківська гарантія – це письмове зобов'язання гаранта, яке є строковим і набуває чинності з моменту видачі. Строковість цього зобов'язання визначається в самій гарантії.

Оскільки гарантія є одностороннім зобов'язанням (угодою), то в ній можуть бути відображені банком й інші дані, зокрема умови, за яких гарант забезпечуватиме виконання грошових зобов'язань свого клієнта в його договірних стосунках з відповідним конрагентом. Останній в майбутньому, відповідно до умов гарантії, здобуває таким чином юридичні підстави для задоволення своїх вимог за рахунок банківських коштів.

Варто також зазначити, що гарантія, як спосіб забезпечення виконання зобов'язань, передбачена і в Положенні НБУ "Про кредитування ” ( від 28 вересня 1995 р.).1

Дане поняття гарантії збігається з тими засадами, які закріплені в рекомендації Міжнародної торгівельної палати (ІСС). Уніфіковані правила для гарантій на вимогу (1992 р.), затверджені ІСС, активно використовуються практично у всіх країнах з розвинутою ринковою економікою.


 

2.2. Правові наслідки гарантії.

В контексті ЦК України (ст. 567) гарантія є самостійним і незалежним від основного зобов'язання зобов'язанням. Гарантія також не може бути відкликана гарантом якщо в ній не передбачено іншого. Згідно статті 562 Проекту ЦК України зобов'язання гаранта перед кредитором не залежить від основного зобов'язання (його припинення або недійсності), зокрема і тоді, коли в гарантії міститься послання на основне зобов'язання.

Належне бенефіціарові за гарантією право вимоги до гаранта не може бути передане іншій особі, якщо в гарантії не передбачено інше.

Щодо практичних питань щодо наслідків гарантії, то право бенефіціара може бути реалізоване шляхом подання позовної вимоги, що відповідає вимогам передбаченим в самій гарантії.

Одержавши вимогу бенефіціара, гарант повинен без зволікань повідомити про це принципала і передати копії вимоги з усіма документами, що стосуються вимоги. Гарант повинен розглянути вимогу бенефіціара у визначений (або в розумний) строк для встановлення відповідності цієї вимоги умовам гарантії.

Гарант має право на відмову від задоволення вимог бенефіціара у разі, якщо вимога чи додані до неї документи не відповідають вимогам гарантії. При чому гарант повинен без зволікань повідомити бенефіціара про відмову задовільнити його вимогу.

У випадку коли гарантові до задоволення вимог бенефіціара стало відомо, що основне зобов'язання, забезпечене гарантією повністю чи у відповідній частині вже виконано, чи припинилося з інших підстав, або є недійсним, він повинен повідомити про це бенефіціара і принципала. Але одержана гарантом після такого повідомлення повторна вимога бенефіціара підлягає задоволенню гарантом.

Передбачене гарантією зобов'язання обмежується сплатою суми на яку видано гарантію.

Підставами для припинення гарантії визнаються:

1) сплата кредиторові суми, на яку видано гарантію;

2) закінчення строку дії гарантії;

3) відмова кредитора від своїх прав за гарантією шляхом повернення її гаран­тові або шляхом подання гаранту письмової заяви про звільнення гаранта від йо­го зобов'язань.

Гарант має право на зворотню вимогу (регрес) до боржника в межах суми, сплаченої ним за гарантією кредиторові, якщо інше не встановлено договором між гарантом і боржником. У гаранта не виникає права на регрес до боржника у разі якщо сума, сплачена гарантом кредиторові не вівдповідає умовам гарантії, якщо інше не передбачено договором між гарантом і боржником.


 

Висновок

Системний аналіз описаного матеріалу дає можливість зробити висновок, що забезпечення виконання зобов'язань займає особливо важливе місце в цивільному праві. А оскільки способи забезпечення виконання зобов'язань (зокрема порука і гарантія) зумовлюють підвищений інтерес кредиторів до укладання угод і договорів, що породжують зобов'язання. Варто зазначити, що в самому суспільстві порука і гарантія починають досить активно розвиватись і розширюються також сфери їх застосування. Цивільний кодекс України від 12 березня 2003 р. досить на високому рівні закріпив виконання зобов'язань, забезпечені порукою та гарантією, а також законодавчо врегулював більшість питань, пов'язаних з поручительством та гарантією. Ці положення закону дають можливість сприймати дані способи забезпечення виконання зобов'язань не як прості договори чи угоди, а як досить складні юридичні факти, які можуть припиняти, змінювати чи породжувати правовідносини між учасниками зобов'язань. При чому такі належно законодавчо оформлені юридичні конструкції дають змогу учасникам правовідносин більш чітку впевненість в доцільності та в пеній мірі необхідності застосування поруки і гарантії в повсякденному житті.

Посилаючись на закон кредитори чи їх представники цілком логічно і виправдано можуть покладатися на способи забезпечення виконання зобов'язань. А той факт, що стандарти, які ставляться до виконання зобов'язань в Україні є досить наближеними до стандартів встановлених Міжнародною торгівельною палатою є досить важливим рушієм розвитку зобов'язального права в Україні. Насамкінець варто відзначити, що порука і гарантія є досить належними способами виконання зобов'язань, а також не простим юридичним явищем. Не варто також розглядати їх як просте забезпечення, якийсь примітивний гарант (як це розглядалося раніше), що виключно забезпечує виконання зобов'язань. Тут мається на увазі, що кожна сторона є невід'ємним, активним, учасником відносин, який в обов'язковому порядку і завжди повинен бути проінформований про розвиток відносин ЦК і зумовлює підвищення інтересу до способів забезпечення виконання зобов'язань.


 

Список використаних джерел:

1. Цивільний кодекс України. – Голос України. – 12 березня 2003 р. №45 – 46 / 3045 – 3046. – с.5

2. Цивільний кодекс України. Цивільний процесуальний кодекс України. Постанови пленуму Верховного суду України в цивільних справах. Під ред П.І Шевчук . – К.: Юрінком Інтер, 1999.

3. Збірник офіційних документів вищого арбітражного суду України. – К., 1997. – с.120.

4. Цивільне право України. Частина перша. Підручник для студентів юридичних спеціальностей вищих закладів освіти. Під ред Ч.П.Азімова. – Харків: Право, 2000.

5. Цивільне право України: Підручник: У 2-х кн. Під ред.Д.В.Дзери, Н.С. Кузнєцової. – К.: Юрінком Інтер, 2002.

6. Цивільне право України. Загальна частина. Навчальний посібник для студентів юридичних спеціальностей. Під ред. В.І. Бірюкова. – К.: Наукова думка, 2000.

7. Становлення і розвиток цивільних і трудових правовідносин в сучасній Україні. Монографія. Під ред. Я.М.Шевченка. – К.:Інститут держави і права В.М.Корецького НАН України, 2001р.





Реферат на тему: Порука і гарантія (курсова робота)


Схожі реферати



5ka.at.ua © 2010 - 2016. Всі права застережені. При використанні матеріалів активне посилання на сайт обов'язкове.    
.