Архів якісних рефератів

Знайти реферат за назвою:         Розширений пошук

Меню сайту

Головна сторінка » Право

Поняття, зміст і види цивільних правовідносин (реферат)

Поняття і особливості цивільних правовідносин.

Норми цивільного права (як і інші правові норми) регулюють суспільні відносини за участю громадян і різноманітних організацій. При цьому суспільні відносини, будучи врегульованими нормами цивільного права, стають цивільно-правовими. Отже, цивільно-правові відносини — це форма, завдяки якій норми цивільного права реалізуються в житті. Цивільно-правові відносини є різновидом правових галузевих відносин, тому їм властиві ознаки і правових відносин (у цілому), і галузевих цивільно-правових (зокрема). Останні виникають на підставі правових норм, і саме цей момент пояснює регулюючий вплив права на суспільні відносини. Учасники цивільно-правових відносин мають суб'єктивні права й обов'язки. Ознакою правових відносин є те, що здійснення суб'єктивних прав і виконання суб'єктивних обов'язків можуть забезпечуватися засобами державного примусу. Цивільно-правовим відносинам властива ця ознака. Щодо галузевих особливостей цивільно-правових відносин, то вони обумовлені особливостями предмета і методу цивільного права. Виходячи із сказаного вище можна окреслити такі особливості цивільно-правових відносин: а) це майнові (відносини власності і товарно-грошові) і особисті немайнові відносини, урегульовані нормами цивільного права; б) їхні учасники характеризуються майновою відокремленістю і юридичною рівністю; в) суб'єктивні права і суб'єктивні обов'язки учасників цивільно-правих відносин виникають, змінюються і припиняються на підставі юридичних фактів.

Такими є загальні і галузеві ознаки цивільно-правових відносин. Таким чином, цивільно-правові відносини — це майнові та особисті немайнові відносини (урегульовані нормами сучасного цивільного право) між майнова відокремленими, юридична рівними учасниками, що є носіями суб'єктивних цивільних прав і обов'язків, які виникають, змінюються, припиняються на підставі юридичних фактів і забезпечуються можливістю застосування засобів державного примусу. В запропонованому визначенні відображено загальні ознаки правових відносин (виникнення на підставі правових норм, приналежність учасникам відносин суб'єктивних прав і обов'язків, можливість і застосування засобів державного примусу). В ньому також показано особливості цивільно-правових відносин (групи суспільних відносин, які набувають виду цивільно-правових, майнова відокремленість і юридична рівність учасників, посилання на юридичні факти як підставу виникнення, зміни і припинення суб'єктивних цивільних прав і обов'язків).

Елементи цивільно-правових відносин.

Громадяни і організації вступають в різноманітні цивільно-правові відносини. З метою індивідуалізації окремого цивільно-правового відношення наука цивільного права окреслює його елементи: суб'єкти і об'єкти, суб'єктивне цивільне право і суб'єктивний цивільний обов'язок. Суб'єкти цивільно-правових відносин. У цивільно-правовому відношенні повинні брати участь принаймні дві особи, бо це відношення між людьми (відношення людини до речі не є правовим). Особи, які є учасниками цивільно-правового відношення, називаються суб'єктами. Суб'єкт цивільно-правового відношення, якому належить право, називається активним суб'єктом або суб'єктом права. Суб'єкт цивільного відношення, на якого покладено обов'язок, називається пасивним суб'єктом, або суб'єктом обов'язку. Проте, таких цивільно-правових відносин, в яких є лише суб'єкт права і лише суб'єкт обов'язку, дуже мало.

Як правило, в цивільно-правовому відношенні кожен з учасників має суб'єктивні права і несе суб'єктивні обов'язки. Наприклад, у правовідносинах, що виникають з договору купівлі-продажу, підряду, перевозки, комісії, кожен із суб'єктів правовідношення має права і несе обов'язки. Суб'єктами цивільних правовідносин можуть бути: громадяни України, іноземні громадяни, особи без громадянства, юридичні особи (державні підприємства і установи, кооперативи, громадські організації, акціонерні товариства, орендні підприємства), Українська держава, інші організації (наприклад, релігійні організації, сумісні підприємства за участю українських та іноземних юридичних осіб, іноземні підприємства й організації). Громадянам, юридичним особам як суб'єктам цивільно-правових відносин притаманні такі суспільно-юридичні якості: цивільна правоздатність і цивільна дієздатність. Називаються вони суспільно-юридичними тому, що стосуються саме громадян та юридичних осіб і передбачені законом (ст.ст.9, 11 ЦК України).

Цивільна правоздатність — це здатність мати цивільні права й обов'язки. Вона є необхідною передумовою правоволодіння у правовідносинах. Цивільна дієздатність — це здатність громадянина своїми діями набувати цивільні права і створювати для себе цивільні обов'язки. На відміну від правоздатності, яка виникає у момент народження громадянина, набуття дієздатності залежить від віку і стану здоров'я. Вона виникає у повному обсязі з настанням повноліття, тобто після досягнення 18-річного віку. За неповнолітніх (до 15 років) угоди укладають від їхнього імені батьки (усиновителі) або опікун (ст. 14 ЦК України). Останні є також учасниками правовідносин, що виникають з таких угод. Цивільні права й обв'язки, яких набувають батьки (усиновителі), опікуни у цивільних правовідносинах, належать неповнолітнім. Роль представників неповнолітніх полягає у тому, що вони виконують обов'язки і у відповідних випадках здійснюють права за неповнолітніх. В ряді випадків неповнолітні самі здатні здійснити належні їм права (наприклад, право користування жилим приміщенням). Неповнолітні віком від 15 до 18 років мають певний обсяг цивільної дієздатності. Вони можуть при цьому бути учасниками багатьох цивільних правовідносин, що виникають з угод (наприклад, з договору купівлі-продажу, майнового найму, дарування; страхування тощо), факту винаходу, раціоналізаторської пропозиції, створення творів науки, літератури, мистецтва (ст.1З ЦК України). Від імені громадянина, визнаного недієздатним (душевно хворого, недоумкуватого), угоди укладає його опікун, який стає при цьому учасником цивільно-правових відносин. Набуті опікуном цивільні права и обов'язки належать громадянину, визнаному недієздатним (ст. 16 ЦК України). Обмежено дієздатні громадяни можуть бути учасниками цивільно-правових відносин, що виникають з угод. Але вони укладають угоди по розпорядженню майном, своєю заробітною платою, пенсіями та іншими доходами за згодою піклувальника (саме в цьому полягає обмеження дієздатності громадян, які зловживають спиртними напоями або наркотик ними засобами (ст. 15 ЦК України). Юридичні особи як суб'єкти цивільних правовідносин також мають цивільну правоздатність і цивільну дієздатність. Правоздатність юридичних осіб називається спеціальною, оскільки встановлюється відповідно до цілей кожної юридичної особи, тоді як громадяни мають однакову для всіх правоздатність.

Дієздатність юридичних осіб виникає одночасно з правоздатністю, що юридичні особи — це організації. А щодо організацій питання про вік, стан здоров'я відпадає саме по собі. Кожна організація має свої завдання і цілі діяльності. Об'єкти цивільно-правових відносин. Громадяни і організації укладають угоди і, отже, вступають в цивільно-правові відносини з метою задоволення своїх інтересів. В залежності від змісту останніх можна говорити, що виникнення цивільно-правових відносин зв'язано з необхідністю придбання, перевезення речей, надання послуг, публікації творів науки та літератури, захисту честі та гідності тощо. 3 цього можна зробити висновок, що об'єкт цивільно-правових відносин —це те, на що спрямоване суб'єктивне право і суб'єктивний обов'язок метою задоволення інтересів громадян та організацій. Тобто, об'єктами цивільно-правових відносин є: а) речі; б) дії, в тому числі послуги; в) результати духовної та інтелектуальної творчості, осо6исті немайнові блага.

А. Речі— найпоширеніший об'єкт цивільно-правових відносин, оскільки за їхньою допомогою задовольняються істотні потреби громадян та організацій. Речі є об'єктами речових правовідносин, що виникають з договору застави (ст.ст. 18і, ЦК України). Речі також об'єкти цивільно-правових відносин, що виникають з договору купівлі-продажу, обміну, дарування. Тут суб'єктивні обов'язки продавця, дарителя спрямовані на передачу права власності на річ і самої речі. І хоча при цьому виникають не речові, а зобов'язальні відносини, об'єктом останніх поряд з діями боржника (в нашому прикладі продавця) є речі. Іноді літературі в наведених прикладах речі називаються об'єктами другого порядку (дії боржника — об'єкт першого порядку).

Б. Дії— об'єкт цивільно-правових відносин, які виникають з договорів. Так, об'єктом цивільно-правових відносин з договору перевозки є діяльність (система дії) перевізника, зобов'язаного здійснювати перевізний процес. Ця діяльність набуває характеру транспортної послуги, тобто не зв'язаної із створенням матеріальних благ (ст.358 ЦК України). Послуги можуть мати юридичний характер. Об'єктом цивільно-правових відносин, що виникають з договору доручення, є певні юридичні дії, оскільки за цим договором повірений укладає угоди, оформляє спадкові права, одержує поштові перекази, кореспонденцію тощо. Об'єктом цивільно-правових відносин, які виникають з деяких договорів підряду, є дії, спрямовані на досягнення певного результату роботи (ремонт взуття, пошиття одягу, хімічна чистка тощо). В.Результати духовної та інтелектуальної творчості. За діючим цивільним законодавством факти створення літературних, наукових, драматичних творів, сценаріїв кінофільмів, радіо- і телевізійних передач тощо є юридичними фактами, що породжують авторські правовідносини.

Їх об'єктом будуть визнані і інші твори, на які поширюється авторське право. Аналогічно до цього винахід, раціоналізаторська пропозиція, промисловий зразок є об'єктами винахідницьких відносин, що виникають на підставі фактів створення винаходу, розробки, раціоналізаторські пропозиції, промислового зразку. Г. Особисті немайнові блага. Одним з видів суспільних відносин, які становлять частину предмета цивільного права, є особисті немайнові відносини, не зв'язані з майновими. Вони регулюються нормами цивільного права, і тому це різновид цивільно-правових відносин. Їх об'єкт — особисті немайнові права: честь, гідність, ім'я, життя, здоров'я тощо (ст.ст.7,5П ЦК України).

Наведені поняття об'єкта правовідносин та визначення їхнього кола сприймаються в юридичній науці неоднозначно. Деякі науковці дотримуються думки про те, що до об'єктів правовідносин належать тільки реальні блага, на використання або охорону яких спрямовані суб'єктивне право и правовий обов'язок. До них належать:

— матеріальні блага: жилі приміщення, гроші, предмети домашнього вжитку, техніки тощо; предмети духовної творчості (твори літератури, науки, мистецтва), науково-технічної творчості (винаходи, раціоналізаторські пропозиції, промислові зразки);

— осо6исті немайнові блага: особисте життя громадян, честь, гідність і т.п. З об'єктів правовідносин виключено дії. Вони, на думку авторів зазначених міркувань, не можуть бути об'єктами правовідносин, оскільки дії зобов'язаної особи — це фактична поведінка, яка формується шляхом виконання юридичного обов'язку. Але останній є частиною змісту правовідносин. Отже, маємо збіг питань про об'єкт і зміст правовідносин. Одночасно визначається, що об'єктами правовідносин можуть бути поряд з речами не самі дії, а їхні результати. Аргументи на користь позиції, що розглядається, уявляються непереконливими, оскільки при цьому не окреслюються об'єкт зобов'язальних відносин, зв'язаних із здійсненням певної діяльності без створення матеріальних благ (наприклад, діяльність перевізника в зобов'язальних відносинах, що виникають із транспортних договорів; діяльність повіреного в зобов'язальних відносинах, які породжуються договором доручення). 3міст цивільних правовідносин складають суб'єктивне право і суб'єктивний обов'язок. В юридичній літературі на практиці суб'єктивне право характеризується як єдність трьох елементів: а) вид і міра можливої (дозволеної) поведінки уповноваженої особи, в якій виявляється її самодіяльність, свобод вибору варшнта поведінки в межах наданого суб'єктивного права, користування матеріальними і духовними благами на підставі існуючих відносин власності і товарообігу, тобто право власності на власні дії; б) право (можливість) вимагати від інших осіб поведінки, забезпечує здійснення своєї діяльності, тобто право на чужі дії; в) право (можливість) вимагати застосування засобів державного примусу до зобов'язаних осіб. Узагальнивши наведені можливості громадянина та організації можна визначити су6'єктивне цивільне право як вид і міру можливої (дозволеної) поведінки уповноваженої особи, яка забезпечується виконанням обов'язків іншими суб'єктами і можливістю застосування до них державного примусу. Отже, суб'єктивне цивільне право — це можливості відповідного суб'єкта. Чому ці можливості мають характер суб'єктивного права? Тому, що реалізація можливостей однією особою залежить від поведінки інших осіб. Юридична суть суб'єктивного права полягає в тому, що воно є видом і мірою дозволеної поведінки, для здійснення якої су6'єкт повинен мати можливість вимагати відповідної поведінки від зобов'язаних осіб. Суб'єктивному праву притаманна своя структура. Воно складається з трьох прав (повноважень): а) право (повноваження) на власні дії; б) право (повноваження) на чужі дії; в) право (повноваження) вимагати застосування засобів примусу до зобов'язальних осіб.

Наприклад, громадянин має суб'єктивне право власності на певні речі. Він як власник вправі володіти, користуватися, розпоряджатися ними. Він також вправі вимагати від усіх громадян, організацій, Української держави утримуватися від порушення його права власності, а при порушенні — пред'явити позов про витребування майна з чужого незаконного володіння. Власник також може вимагати усунення будь-яких інших порушень його прав, хоч би ці порушення й не були поєднані з позбавленням володіння.

Су6'єктивне право зв'язане з правом в об'єктивному розумінні, тобто з цивільно-правовою нормою або із сукупністю норм, в яких воно передбачене. Наприклад, ст.4 Закону України від 7 лютого 1991 р. "Про власність" встановлює, що власник на свій розсуд володіє, користується і розпоряджається належним йому майном. 3азначені права власника виникають в особі конкретного громадянина, оскільки вони передбачені в ст.4 Закону про власність. Власник вправі вимагати від кожного і всіх не перешкоджати йому в здійсненні своїх прав. Якщо ж право власності конкретного громадянина порушене, потерпілий в залежності від характеру порушення свого права вправі, наприклад, пред'явити позов до правопорушника про витребування свого майна від нього.

Су6'єктивне право також зв'язане з суб'єктивним о6ов'язком, оскільки його здійснення залежить від поведінки зобов'язаних осіб. Суб'єктивний цивільний обов'язок — це міра необхідної поведінки зо6ов'язаної особи для задоволення інтересів уповноваженої особи. Він також зв'язаний з правом в об'єктивному розумінні. Наприклад, ст.224 ЦК України передбачає, що за договором купівлі-продажу продавець зо6ов'язаний передати майно у власність покупцеві. Це норма цивільного права, тобто право в об'єктивному розумінні. Зазначений обов'язок виникає саме тому, що він встановлений нормою об'єктивного права. Виходячи із змісту суб'єктивного права і суб'єктивного обов'язку, можна сказати, що вони відображають суть цивільного правовідошення, обумовлюючи "життя" цивільного права, його чинність.

Залежно від характеру зв'язку між суб'єктивним правом і су6'єктивним обов'язком зобов'язана особа відіграє: а) активну роль, тобто виконує певні дії (передає майно, сплачує гроші тощо).

В більшості зобов'язальних відносин боржник — фігура активна. Скажімо, у зобов'язальних відносинах договору підряду підрядник зобов'язується виконати роботу за завданням замовника. Інший приклад, за договором перевезення вантажу транспортна організація (перевізник) зобов'язується доставити ввірений йому відправником вантаж до пункту призначення і видати його одержувачу; б) пасивну роль, тобто у відносинах власності зо6ов'язана особа повинна утримуватися від посягання на право власності, не перешкоджати здійсненню власником своїх прав. Тут активною фігурою є власник. Він активно здійснює права на власні дії: володіє, користується і розпоряджається майном. Також у авторських і винахідницьких відносинах суб'єктивні права авторів творів науки, літератури, винахідників набувають провідного і самостійного значення. 3обов'язані особи повинні не перешкоджати здійсненню авторських і винахідницьких прав. Слід звернути увагу, що у більшості цивільно-правових відносин кожний з суб'єктів має права і несе обов'язки. Так, у цивільно-правових відносинах із договору майнового найму наймодавець зобов'язується надати наймачеві майно у тимчасове користування і має право вимагати від нього плати за користування майном. У свою чергу, наймач вправі вимагати від наймодавця передачі йому майна у стані, що відповідає умовам договору і призначенню майна. Разом з тим наймач зо6ов'язаний користуватися майном відповідно до договору і призначення майна. Тільки в деяких цивільно-правових відносинах, що виникають із договорів, є чисті уповноважені і чисті зобов'язані особи. Наприклад, у цивільно-правовому відношенні із договору дарування обдарований має лише суб'єктивне право, а даритель — суб'єктивний обов'язок.

Види цивільно-правових відносин.

Цивільно-правові відносини досить різноманітні за суб'єктним складом, змістом, підставами виникнення. Наукою і практикою розроблені певні критерії, за якими всі цивільно-правові відносини поділяються на види. Розглянемо їх. Регулятивні і охоронні відносини. В основу розмежування зазначених видів правовідносин покладено такий критерій, як підстави виникнення. Регулятивні відносини — це правовідносини, через які здійснюється регулювання нормальних економічних відносин (власності, товарно-грошових) і особистих немайнових відносин. Тобто за допомогою регулятивних відносин здійснюється рівномірна діяльність громадян і організацій. Саме тому вони виникають із договорів, односторонніх угод.

Наприклад, цивільно-правові відносини, що виникають з договору схову (ст.413 ЦК України). За цим договором одна сторона (охоронець) зобов'язується зберігати майно, передане їй другою стороною, і повернути це майно їй в цілості. Діяльність охоронця є правомірною, корисною. Інший приклад. На підставі договору довічного утримання виникають цивільно-правові відносини, в яких одна сторона, що є непрацездатною особою (відчужувач), передає у власність другій стороні (набувачеві майна), наприклад, будинок, а набувач зобов'язується утримувати відчужувача (ст.435 ЦК України). Тут також діяльність сторін є правомірною і взаємовигідною.

Дії спадкоємців по прийняттю спадщини є односторонніми угодами (ст.549 ЦК України), що породжують регулятивні цивільно-правові відносини, а саме — відносини власності. Порушення правових норм і відповідного суб'єктивного права громадянина або організації є юридичними фактами, на основі яких виникає цивільно-правове відношення між правопорушником і потерпілим. Внаслідок цього правовідношення у правопорушника з'являються обов'язки, які він виконує на користь потерпілого.

Зазначене правовідношення юридичній літературі називається охоронним. Іноді охороннювані відносини визначаються як такі, що оформляють види юридичної відповідальності, застосування інших правових санкцій, тобто правовідносини, зв'язані із застосуванням засобів державного примусу. До них належать: цивільно-правові відносини, які виникають з факту витребування власником свого майна з чужого незаконного володіння (ст. 144 ЦК України), а також цивільно-правові відносини, що виникають на підставі таких юридичних фактів — заподіяння шкоди, придбання або збереження майна за рахунок коштів іншої особи без достатніх підстав (ст.ст.440, 469 ЦК України). Охороні відносини є цивільно-правовою формою усунення наслідків правопорушень, поновлення нормального правового економічного або особистого становища. Отже, охоронні відносини виникають із правопорушень, тобто порушень правових норм, суб'єктивних прав і заподіяння шкоди потерпілим. Абсолютні, загальнорегулятивні та відносні правовідносини. В основу їх розмежування покладено такий критерій, як коло зобов'язаних осіб і ступень їх конкретизації.

Громадяни та організації, що мають суб'єктивні права, в ряді випадків реалізують їх за рахунок власної діяльності (господарської, побутової, творчої тощо) і при цьому безпосередньо не зв'язані із діяльністю інших суб'єктів. Але це зовсім не означає, що діяльність, наприклад, власника по володінню і користуванню своїм майном не залежить від поведінки оточуючих осіб. Останні не повинні перешкоджати в її здійсненні. Тому подібна діяльність реалізується не відокремлено, а спільно з іншими громадянами та організаціями, тобто у суспільних відносинах, які регулюються нормами цивільного права. До таких цивільних правовідносин слід віднести: відносини власності, немайнові авторські і винахідницькі відносини, що зв'язані з майновими (ст.ст.86, 475, 517 ЦК України). Особисті немайнові відносини, не зв'язані з майновими, з приводу таких духовних благ, як життя, здоров'я, честь, гідність, недоторканість особистого життя.

Цивільно-правове врегулювання зазначених вище суспільних відносин полягає в наданні власникам, авторам творів науки, літератури, мистецтва, винахідникам, володінням нематеріальних духовних благ суб'єктивних прав і в покладенні на всіх інших громадян та організацій суб'єктивного обов'язку утримуватися від порушення їхніх суб'єктивних прав. Такі цивільно-правові відносини називаються абсолютними. Ця назва поширюється і на суб'єктивні права обв'язки в цих відносинах. Абсолютний суб'єктивний обов'язок покладається на кожного, і його зміст полягає в утриманні від порушення абсолютного права. Абсолютність суб'єктивного права — в його охороні від усіх і кожного і в його здійсненні на підставі власної діяльності уповноваженої особи. Отже, в абсолютних правовідносинах визначено лише одну сторону, яка має право, тобто уповноважену сторону. Зобов'язана сторона — не кожен, чий обов'язок полягає в утриманні від порушення суб'єктивних прав, тобто невизначене коло осіб - кожен і всі.

Загальнорегулятивні відносини відображають зв'язок кожного з кожним. В них на боці уповноваженої і зобов'язаної сторін — кожен і всі. Наприклад, цивільно-правові відносини, зв'язані із здійсненням права на здоров'я, на здорове навколишнє середовище, є загальнорегулятивними. Вони виникають між всіма особами, які потрапляють у сферу дії цивільно-правових норм про охорону здоров'я. У відносних правовідносинах конкретно визначено обидві сторони: уповноважену і зобов'язану. Відносними правовідносинами є зобов'язальні (ст.ст.151, 224, 256, 332, 413, 425 тощо ЦК України). Сторони в них цілком конкретні — кредитор і боржник. В окремих видах зобов'язальних відносин сторонами є: продавець і покупець у цивільно-правових відносинах із договору купівлі-продажу, страхова організація і страхувальник у відносинах із договору добровільного страхування, позикодавець і позичальник у відносинах з договору позики (ст.ст.224, 371, 374 ЦК України). Отже, у відносних цивільно-правових відносинах сторони наперед відомі. Активні і пасивні цивільні правовідносини. Вони розрізняються за характером поведінки зобов'язаної сторони. Якщо на останню у правовідношенні покладено обов'язок активної поведінки, то суб'єктивне право вичерпується лише двома повноваженнями — правом вимоги і правом захисту порушеного.

Цим вони відрізняються від абсолютних відносин суб'єктивного права (у випадку невиконання обов'язку). При цьому суб'єктивне право покликане забезпечити виконання обов'язку, тобто досягнення активної діяльності зобов'язаної сторони. До активних правовідносин належать зобов'язальні відносини. В них боржник зобов'язаний вчинити на користь уповноваженої особи (кредитора) певну дію: передати майно, виконати роботу, сплатити гроші тощо (ст. 151 ЦК України). У пасивних правовідносинах змістом суб'єктивного о6ов'язку є пасивна поведінка: зобов'язана сторона повинна утримуватись від порушення суб'єктивного права уповноваженої сторони. Уповноважена сторона у пасивних правовідносинах навпаки має так би мовити повноцінне суб'єктивне право з його трьома повноваженнями: право вимоги, право на захист порушенного суб'єктивного права і право на свої активні дії, активну поведінку. В цих відносинах суб'єктивне право набуває головного і самостійного значення. До пасивних правовідносин належать відносини власності, авторські і винахідницькі відносини, особисті немайнові відносини з приводу честі, гідності тощо. Речові і зобов'язальні відносини. Вони розрізняються за об'єктом правовідносин. Об'єктом речових правовідносин є речі, майно. До них належать відносини власності (ст.ст-6-9, 13-18 Закону України від 7 лютого 1991р. "Про власність"). В зобов'язальних відносинах об'єктом є дії (ст.ст.332, 395, 413 ЦК України). Майнові, особисті немайнові відносини. У майнових відносинах об'єктом є майно. Це перш за все відносини власності. В особистих немайнових відносинах об'єктом є немайнові блага: честь, гідність, авторство (ст.ст.7, 415, 517 ЦК України).





Реферат на тему: Поняття, зміст і види цивільних правовідносин (реферат)


Схожі реферати



5ka.at.ua © 2010 - 2016. Всі права застережені. При використанні матеріалів активне посилання на сайт обов'язкове.    
.