Архів якісних рефератів

Знайти реферат за назвою:         Розширений пошук

Меню сайту

Головна сторінка » Право

Поняття, зміст і основні вимог до страхових договорів (реферат)

Договір страхування — це угода двох або кількох осіб, яка спрямована на встановлення, зміну або розірвання між ними правових зв'язків (прав і обов'язків).

Такий договір виконує дві основні функції. По-перше, це — юридичний факт, з яким норми права пов'язують виникнення (а також зміни і припинення) зобов'язань. Відповідні зобов'язання, оскільки вони виникають на підставі договору, називаються до­говірними. Кожне зобов'язання відбиває певні правовідносини. Це означає, що договір як угода сторін є юридичним фактом, на під­ставі якого виникають договірні зобов'язання і правові відносини.

По-друге, оскільки сторони договору не лише встановлюють між собою правовий зв'язок, а й тією чи іншою мірою визначають його зміст, то договір є ще й засобом регулювання відносин, формування умов, на яких будується правовий зв'язок його учасників.

Згідно із Законом України «Про внесення змін до Закону України "Про страхування"» договір страхування є письмовою угодою між страховиком і страхувальником, за якою страхо­вик бере на себе зобов'язання в разі настання страхового ви­падку здійснити страхову виплату або відшкодувати збиток у межах страхової суми страхувальникові чи іншій особі, на користь якої укладено договір страхування (надати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі у визначені терміни та викону­вати інші умови договору.

Зміст договору як юридичного факту визначається сукупністю його умов. Визначення змісту договору має велике практичне значення, оскільки від цього залежать особливості виникнення прав і обов'язків, можливість належного виконання зобов'язань.

Як передбачено цивільним законодавством, договір вважає­ться укладеним, якщо між сторонами в належній формі досяг­нуто угоди за всіма й істотними умовами.

Істотними є умови про предмет договору, умови, які законо­давством визнані суттєвими або необхідними для договорів дано­го виду, а також всі ті умови, щодо яких за заявою однієї зі сторін має бути досягнуто згоди.

Отже, під істотними умовами договору розуміємо умови (пункти), передбачені як обов'язкові норми права, що регулюють конкретні договірні відносини. До таких умов договору страхування, крім предмета страхування і розміру страхового внеску (премії), належить умова, що стосується страхового ви­падку. Події, визначені як страхові випадки, що тягнуть за собою виплату страхових сум, мають бути чітко зафіксовані в договорі й погоджені сторонами.

Нині на практиці застосовуються розроблені страховими ор­ганізаціями (компаніями) умови (правила) з різних видів особис­того і майнового страхування, що відбивають діловий імідж і фі­нансово-підприємницькі можливості страхувальників.

Цими умовами і правилами часто визначається весь комплекс іс­тотних (та інших) умов, які становлять зміст страхового договору. Угода сторін зводиться, по суті, до прийняття умов договору або до відмови від укладення договору страхування на запропонованих страховиком умовах і конкретизації окремих пунктів (розмір стра­хової суми, строк і т. ін.) в індивідуальних договорах страхування.

На ринку страхових послуг поширюється «продаж страхових полісів», в яких усі умови страхового договору передбачені в од­носторонньому порядку страховиком. Придбавши такий поліс, страхувальник «погоджується» із запропонованими умовами.

Проте хоча визначальною ознакою договору є угода сторін, для деяких цивільно-правових договорів самої лише такої угоди замало. Потрібно виконати ще певні дії, наприклад передати речі, гроші, сплатити внески, після чого договір вважається укладе­ним. Такі договори іменуються реальними (на відміну від консенсуальних). До них належить договір страхування, який наби­рає чинності з моменту сплати страховиком першого страхового внеску (якщо договором або законом не передбачено інше). До­говори страхування укладаються за правилами страхування. Факт укладення договору страхування може засвідчуватися страховим свідоцтвом (полісом, сертифікатом), що є фор­мою договору страхування.

Правове значення страхового полісу (свідоцтва) полягає в то­му, що він поєднує в собі функції документа, який згідно з вимо­гами законодавства надає договору письмової форми, засвідчує згоду страхувальника на пропозицію страховика укласти договір і є доказом укладення страхового договору.

Отже, законодавство тлумачить страховий поліс лише як мо­жливий доказ факту укладення договору страхування, до того ж із доданням правил страхування.

У Законі докладно висвітлюються реквізити, які мають пода­ватися у страховому свідоцтві (полісі), а саме: 1) назва докумен­та; 2) назва та адреса страховика; 3) прізвище, ім'я, по батькові або назва страхувальника та застрахованої особи, їхні адреси та Дати народження; 4) прізвище, ім'я, по батькові, дата народження або назва вигодонабувача та його адреса; 5) зазначення об'єкта страхування; 6) розмір страхової суми за договором страхування, відмінним від договору страхування життя; 7) розмір страхової суми та (або) розміри страхових виплат за договором страхуван­ня життя; 8) перелік страхових випадків; 9) розміри страхових внесків (платежів, премій) і строки їх сплати; 10) страховий та­риф (страховий тариф не визначається для страхових випадків, для яких не встановлюється страхова сума); 11) строк дії догово­ру; 12) порядок зміни і припинення дії договору; 13) умови здій­снення страхової виплати; 14) причини відмови у страховій ви­платі; 15) права та обов'язки сторін і відповідальність за невиконання або неналежне виконання умов договору; 16) інші умови за згодою сторін; 17) підписи сторін.

Уповноважений орган має право встановлювати додаткові вимоги до договорів страхування життя та договорів страхування майна громадян.

Права та обов'язки суб'єктів страхового зобов'язання

Страхове зобов'язання — це правовідносини, згідно з яки­ми одна сторона (страхувальник) зобов'язується сплатити встановлений законом або договором страховий внесок (страхову премію), а інша сторона (страховик) зобов'язується в разі настання передбачуваної договором страхування події (страхового випадку) при майновому страхуванні і страху­ванні відповідальності відшкодувати страхувальникові або іншій особі, на користь якої укладено договір страхування, завдані збитки в межах обумовленої — страхової суми, а в ра­зі особистого страхування — виплатити відповідну грошову (страхову) суму.

Зобов'язання являють собою найпоширеніший вид цивільних правовідносин. З урахуванням економічних і юридичних ознак усі зобов'язання поділяються на певні групи (зобов'язання з передання майна у власність та користування, з виконання робіт, надання послуг і т. ін.).

Згідно з чинним законодавством України страховик зо­бов'язаний:

Познайомити страхувальника з умовами та правилами стра­хування;

2) протягом двох робочих днів, тільки-но стане відомо про на­стання страхового випадку, вжити заходів щодо оформлення всіх необхідних документів для своєчасного здійснення страхової ви­плати або страхового відшкодування страхувальникові;

3) у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату або виплату страхового відшкодування в передбаче­ний договором термін. Страховик несе майнову відповідаль­ність за несвоєчасне здійснення виплати страхової суми (стра­хового відшкодування) шляхом сплати страхувальникові неустойки (штрафу, пені), розмір якої визначається умовами договору страхування;

4) відшкодувати витрати, що їх у разі настання страхового ви­падку взяв на себе страхувальник, аби запобігти збиткам або змен­шити їх, якщо це передбачено умовами договору;

5)у разі збільшення вартості майна за заявою страхувальника, котрий вжив заходів, спрямованих на зменшення страхового ри­зику, переукласти з ним договір страхування;

6)тримати в таємниці відомості про страхувальника та його майновий стан, за винятком випадків, передбачених законодавст­вом України.

Умовами договору страхування можуть бути передбачені та­кож інші обов'язки страховика.

Обов'язки страхувальника полягають ось у чому:

І)своєчасно вносити страхові платежі;

2) при укладанні договору страхування надати страховикові інформацію про всі відомі йому обставини, що мають істотне значення для оцінювання страхового ризику, і надалі інформува­ти його про будь-яку зміну страхового ризику;

3) повідомити страховика про інші чинні договори страхуван­ня щодо цього об'єкта страхування;

4)вживати заходів, щоб запобігти збиткам, завданим внаслі­док настання страхового випадку та зменшити їх;

5) повідомити страховика про настання страхового випадку в термін, передбачений умовами страхування.

Умовами договору страхування можуть бути передбачені та­кож інші обов'язки страхувальника.

Основним правом страхувальника є право на одержання обу­мовлених договором грошових сум.

Так, за договором страхування майна або пов'язаного з ним майнового інтересу (договір майнового страхування) страховик зобов'язується у разі настання зазначеної в договорі події (стра­хового випадку) відшкодувати страхувальникові або іншій особі, на користь якої укладено договір, завдані збитки повністю або частково (виплатити страхове відшкодування), у межах обумов­леної договором суми (страхової суми).

На випадок, коли майно застраховане не на повну вартість, відшкодуванню підлягає відповідна частина збитку, якщо інше не передбачено законодавчими актами або договором страху­вання.

Якщо страхова сума, заявлена в угоді, перевищує дійсну вар­тість застрахованого майна, договір є недійсним у тій частині страхової суми, яка перевищує вартість майна.

За договором особистого страхування страховик зобов'язується у разі настання страхового випадку заплатити страхувальникові або іншій особі, на користь якої укладено договір, обумовлену за договором страхову суму, незалежно від суми, яка за соціальним страхуванням чи соціальним забезпеченням належить йому для покриття шкоди.

При страхуванні майна страхова сума не може перевищувати його дійсної вартості на момент укладення договору (страхової вартості). Сторони не можуть змінювати страхову вартість май­на, визначену в договорі страхування, за винятком випадків, коли страховик доведе, що він введений в оману страхувальником.

Страхове відшкодування не може перевищувати розміру пря­мого збитку, завданого застрахованому майну страхувальника або третьої особи в разі страхового випадку. Непрямі збитки вважаються застрахованими, якщо це передбачено договором страхування.

Страхове забезпечення виплачується страхувальникові або третій особі (незалежно від суми, яка належить йому за іншими договорами страхування, із соціального страхування чи соціаль­ного забезпечення) як відшкодування збитків.

Зупинимося на розгляді окремих положень статті 9 Закону України «Про внесення змін до Закону України "Про страхуван­ня"», які мають важливе правове значення.

По-перше, основним принципом майнового страхування є страхування майна на всю його дійсну вартість на момент укла­дання договору (страхова вартість), і розмір страхового відшко­дування не може перевищувати розміру прямого збитку, заподія­ного застрахованому майну, тобто принцип відшкодування, компенсації шкоди.

По-друге, у законі міститься норма, згідно з якою в разі, коли страхова сума нижча за страхову вартість майна, розмір страхового відшкодування скорочується в тій пропорції, яким є відношення страхової суми до страхової вартості майна (якщо умовами догово­ру страхування не передбачено інше), тобто закріплюється принцип пропорційної системи покриття заподіяних збитків.

Метою і завданням майнового страхування є відшкодування заподіяних негативними чинниками збитків застрахованим об'єктам. Проте розмір страхового відшкодування не завжди збі­гається з розміром завданих збитків. Співвідношення між цими величинами залежить від ряду факторів, у тому числі таких, як страхова сума, страхова вартість і система (вид) страхового забезпечення.

Істотне значення для обсягу відшкодування в майновому страхуванні має страхова сума — максимальна грошова сума, у межах якої страхова організація несе зобов'язання з випла­ти страхового збитку в разі настання страхового випадку.

Страхова сума може збігатися зі страховою вартістю об'єкта. Тоді майно вважається застрахованим за повною його вартістю. А якщо вона нижча за страхову вартість, важливим чинником при визначенні розміру страхового відшкодування є система (вид) страхового забезпечення.

В особистому страхуванні страхова сума встановлюється за згодою сторін, і страхові виплати за договором страхування жит­тя здійснюються в розмірі страхової суми (її частини) та/або у вигляді регулятивних, послідовних виплат, обумовлених у дого­ворі страхування сум ануїтету.

У майновому страхуванні застосовуються дві основні систе­ми страхового забезпечення: пропорційна і першого ризику. За пропорційної системи відшкодування виплачується в розмірі та­кої частини збитків, яку страхова сума становить щодо страхової оцінки (страхової вартості) об'єкта страхування. Якщо страхова сума менша за практичну вартість майна, то певна частка збитку завжди лежить на страхувальникові, іншими словами, ступінь повноти відшкодування залежить від співвідношення між стра­ховою сумою та вартістю застрахованого майна (страховою вар­тістю). Ця система, з одного боку, дає змогу страхувальникові відшкодовувати в повному розмірі збитки, а з іншого — підшто­вхує до вжиття заходів зі збереженням майна, а також попере­джувальних заходів, оскільки частина втраченого йому не повер­тається.

Система першого ризику передбачає виплату страхового відшкодування в розмірі збитку, але в межах страхової суми. За такої системи страхового забезпечення збитки в рамках страхової суми (перший ризик) повністю погашаються страховиком, а зби­тки понад страхову суму (другий ризик) не погашаються. При си­стемі першого ризику рівень відшкодування, як правило, вищий, ніж у разі пропорційної системи.

Якщо майно застраховане на повну вартість (страхова сума дорівнює страховій оцінці — страховій вартості), то розмір стра­хового відшкодування буде один і той самий як при страховому забезпеченні за пропорційною системою, так і в разі системи першого ризику: відшкодування при цьому завжди дорівнює зби­тку. Якщо застраховане майно загинуло повністю, то відмінності між зазначеними системами практично втрачаються, оскільки за тією чи іншою системою виплачується повна страхова сума.

Відмінності між цими системами виявляються при страхуван­ні майна не в повній вартості і водночас при неповній його загибелі, коли обсяг відшкодування за системою першого ризику трохи вищий. Хоча в цілому механізм зазначених двох систем можна вважати умовно вигідним, обом сторонам — страхуваль­никові і страховикові. Адже незначна втрата для страхової орга­нізації в разі системи першого ризику компенсується залученням багатьох страхувальників, зацікавлених у таких умовах майново­го страхування. Це, зрештою, підвищує фінансову стійкість стра­хування, а отже, у підсумку відповідає інтересам страхової орга­нізації.

Характерною ознакою договорів страхування життя є обов'язкове збільшення розміру страхової суми та (або) розміру страхових виплат на суми (бонуси), які визначаються страхови­ком один раз на рік. При цьому виходять із результатів інвесту­вання та розміщення коштів резервів зі страхування життя, ура­ховуючи витрати страховика на ведення справи в розмірі до 15 відсотків отриманого інвестиційного доходу та обов'язкове від­рахування до математичних резервів частки інвестиційного до­ходу, який застосовується для розрахунку страхового тарифу за цим договором страхування; у разі індексації розміру страхової суми та (або) розміру страхових виплат за офіційним індексом інфляції — відрахування до таких резервів частки інвестиційного доходу, що відповідає цій індексації.

Договором страхування життя також може бути передбачено збільшення розміру страхової суми та (або) розміру страхових виплат на суми (бонуси), які визначаються страховиком один раз на рік за іншими фінансовими результатами його діяльності (участь страхувальника у прибутках страховика).

Прийняті страховиком додаткові страхові зобов'язання пові­домляються страхувальникові письмово і не можуть бути у по­дальшому збільшені в односторонньому порядку.

У разі несплати страхувальником чергового страхового внеску в розмірі та у строки, передбачені правилами та договором стра­хування життя, таким договором може бути передбачено право страховика в односторонньому порядку зменшити (редукувати) розмір страхової суми та (або) страхових виплат.

Договором страхування життя може бути передбачено індекса­цією (зміну) за офіційним індексом інфляції розміру страхової суми та (або) страхових виплат протягом дії договору страхування життя за умови відповідної індексації (зміни) розміру страхового платежу (страхового внеску, страхової премії"). Порядок та умови індексації визначаються правилами та договором страхування.

Страхові виплати за договорами особистого страхування здій­снюються незалежно від суми, яку має отримати одержувач за державним соціальним страхуванням та соціальним забезпеченням, і суми, що має бути йому сплачена як відшкодування збитків.

Розмір страхової суми визначається договором страхування або чинним законодавством під час укладання договору страху­вання чи в разі його зміни. Якщо з настанням страхового випадку передбачаються послідовні довічні страхові виплати, у договорі страхування визначається розмір таких послідовних довічних страхових виплат, а страхова сума з цими випадками не встанов­люється.

Крім зазначених у Законі обов'язків страховика, договором страхування можуть бути передбачені й інші його обов'язки.

Основний обов'язок страховика — здійснити страхові випла­ти в разі настання страхового випадку — кореспондує з основ­ним обов'язком страхувальника — своєчасно вносити страхові внески.

Страховий внесок — плата за страхування, яку страху­вальник зобов'язаний внести страховикові згідно з договором страхування або законом. У міжнародній практиці страховий внесок називають страховою премією.

Страховий тариф — це ставка страхового внеску з одини­ці страхової суми чи об'єкта страхування. Страхові тарифи за обов'язковими видами страхування встановлюються в законах про обов'язкове страхування або постановах Уряду. Страхові та­рифи за добровільними видами особистого страхування, страху­вання майна та страхування відповідальності страховиком розра­ховуються актуарно (математично) на підставі відповідної статистики настання страхових випадків. Конкретний розмір страхового тарифу визначається договором страхування за уго­дою сторін.

Згідно із законом страхувальник, укладаючи договір, зо­бов'язаний поінформувати страховика про всі відомі йому обста­вини, які мають значення для оцінки страхового ризику, а також про всі укладені й такі, що укладаються, договори страхування, пов'язані з даним об'єктом страхування.

Крім того, обов'язок страхувальника — вжити заходів, щоб запобігти (зменшити) збиткам застрахованого майна в разі на­стання страхового випадку та повідомити про це страховика в строки, які встановлено договором страхування.

Практичне значення цього обов'язку полягає в тому, щоб своєчасно встановити факт та обставини страхового випадку. На­явність страхового випадку та його причини важливі не лише для страховика, його економічних інтересів, а й для дієвого захисту майнових прав самих страхувальників.

Договором страхування можуть бути передбачені також і інші обов'язки. Майнове страхування спрямоване на відшкодування збитку, завданого застрахованому об'єкту в разі настання страхо­вого випадку. Тому умовами страхування, а також договором на страхувальників можуть покладатись обов'язки, пов'язані з до­держанням протипожежних, технічних вимог, правил дорожньо­го руху і т. ін. Санкції за порушення таких обов'язків мають пе­редбачатися та встановлюватися в рамках цивільного законодавства за погодженням сторін.

Законом України «Про страхування» врегульовано питання про заміну страхувальника в договорі. Так, на випадок смерті страхувальника, який уклав договір страхування майна, права та обов'язки страхувальника переходять до особи, котра прийняла майно у спадок. При цьому страховик або будь-хто зі спадкоєм­ців має право ініціювати переукладення договору страхування. В інших випадках заміни страхувальника його права та обов'язки переходять до нового власника за згодою страховика, якщо дого­вором чи законом не встановлено інше.

Принцип заміни страхувальника передбачається і в договорах особистого страхування. Зокрема, у разі смерті страхувальника, який уклав договір на користь третьої особи, права та обов'язки, що визначаються цим договором, переходять до третьої особи за її згодою.

Згідно із загальними нормами цивільного законодавства, якщо в період дії договору страхування страхувальника за вироком су­ду визнано недієздатним або обмеженим у дієздатності, його права і обов'язки виконує його опікун.

Виняток становить договір страхування відповідальності. Такий договір повинен закінчувати свою дію з моменту, коли страхувальника визнано недієздатним або обмеженим у дієзда­тності.

При реорганізації страхувальника, якщо він є юридичною особою, у період дії договору страхування його права та обов'язки за згодою страховика переходять до правонаступника.

Законодавство України передбачає норму, згідно з якою при настанні зазначеної в договорі події (страхового випадку) страховик зобов'язується відшкодувати збитки страхувальни­кові або іншій особі частково в межах обумовленої договором суми.

У разі, коли майно застраховане не в повній вартості, відшко­дуванню підлягає відповідна частина збитку, якщо інше не перед­бачено законодавством або договорами страхування. На випадок, коли страхова сума нижча від страхової вартості майна, розмір страхового відшкодування скорочується пропорційно до відно­шення страхової суми і страхової вартості майна, якщо умовами договору не передбачено інше.

Важливим елементом страхових правовідносин є страховий випадок — подія, передбачена договором страхування або за­коном, з настанням якої виникає зобов'язання страховика зробити страхову виплату страхувальникові або застрахова­ній особі, на користь якої укладено договір страхування.

Проте щодо конкретних видів і договорів страхування страхо­вий випадок являє собою сукупність визначених умов та зо­бов'язань, наявність яких і породжує суб'єктивні права та обов'язки сторін страхового зобов'язання. Слід погодитися з ви­значенням, що подається в літературі: страховий випадок — складне поняття, зміст якого охоплює ряд необхідних елементів, у тому числі встановлені страховиком чи передбачені законодав­ством факти (обставини), які мають певні ознаки.

До елементів або умов, які мають входити до змісту страхово­го випадку, належить шкідливість випадку, на який здійснюється майнове страхування. Конкретний перелік таких подій передба­чається правилами страхування.





Реферат на тему: Поняття, зміст і основні вимог до страхових договорів (реферат)


Схожі реферати



5ka.at.ua © 2010 - 2016. Всі права застережені. При використанні матеріалів активне посилання на сайт обов'язкове.    
.