Архів якісних рефератів

Знайти реферат за назвою:         Розширений пошук

Меню сайту

Головна сторінка » Право

Поняття та види звільнення від кримінальної відповідальності (курсова робота)

Зміст.

Вступ.

1. Поняття та види звільнення від кримінальної відповідальності.

2. Види звільнення від кримінальної відповідальності.

3. Звільнення від кримінальної відповідальності за давністю.

4. Особливості звільнення неповнолітніх.

5. Давність у злочинах проти миру та безпеки людства.

Висновок.

Література.

Вступ.

Верховна Рада України 379 голосами 5 квітня 2001р. прийняла новий Кримінальний кодекс України - перший кримінальний кодекс незалежної України.

Цій події передувала багаторічна і напружена праця по розробленню проекту Кримінального кодексу України, яка почалася у 1992 р., коли на підставі розпорядження Кабінету Міністрів України було створено робочу групу з провідних вчених та практиків України, яка відразу почала інтенсивно працювати над проектом.

Необхідність підготовки нового Кримінального кодексу України була обумовлена перш за все тим, що правова демократична держава не може нормально розвиватися без існування відповідної законодавчої бази. Такою законодавчою базою в боротьбі зі злочинністю перш за все виступає Кримінальний кодекс. Значне зростання злочинності у перші роки незалежності України, прояв її агресивних форм, поширення організованої злочинності та злочинності у сфері економіки поставили нагальні питання щодо створення кримінального законодавства, яке б відповідало сучасним реаліями давало б можливості належного здійснення заходів боротьби зі злочинністю. В умовах формування нових соціальних та економічних відносин чинний КК України , що був прийнятий у 1960 р., хоча й змінювався та доповнювався в останні роки, але в цілому мав серйозні вади і не відповідав повною мірою як новим потребам суспільства і держави, так і сучасній теорії кримінального права.

За роки попередні прийняттю КК його проект неодноразово обговорювався на звичайних та міжнародних науково - практичних конференціях і семінарах юристів, в пресі, на телебаченні. При цьому проект отримував значну кількість зауважень. У 1996 р. в Києві проект був обговорений на робочому засіданні експертів Ради Європи, які дали йому позитивну оцінку.

У зв'язку з прийняттям Конституції України, а також необхідністю , прийняття зауважень та пропозицій, що надійшли від практичних працівників,

Таке широке обговорення проекту дало можливість сформулювати базові концептуальні положення Кримінального кодексу.

Проект підготовлений робочою групою Кабінету Міністрів України пройшов перше читання у Верховній Раді.

У другому читання проект був прийнятий Верховною Радою у вересні 2000р.

Третє читання, яким був прийнятий новий кримінальний кодекс відбулося 5 квітня 2001р.

Загально частина нового КК України порівняно із загальною частиною КК 1960 р. за кількістю статей збільшена майже вдвічі. Таке збільшення пояснюється тим, що за більш ніж 35- річний термін дії КК 1960 р. досягнення науки, а також тенденції судової практики показали, що необхідна подальша деталізація положень Загальної частини з тим, щоб заповнити прогалини, які в ній мають місце. Крім того з'явились нові інститути, які потребують спеціального врегулювання (наприклад, інститут множинності злочинів), виникла необхідність формулювання зовсім нових норм (наприклад, про врахування правових наслідків вироку суду іноземної держави, уявну оборону, виправданий ризик, добровільну відмову співучасників та ін.). загально частина нового КК відрізняється від загальної частини КК 1960 р. своєю системою якщо в останньому всього 5 розділів, то новий КК України містить 16 розділів.

Новий КК України відображає досягнення сучасної науки кримінального права, ґрунтується на Конституції України та загальновизнаних принципах і нормах міжнародного права, стверджує принцип гуманізму та законності. Його введення в дію має загалом поліпшити ситуацію в суспільстві, створити умови для нормального здійснення правосуддя та розвитку України на шляху до соціальної правової держави.

РОЗДІЛ 1

Поняття та види звільнень від кримінальної відповідальності.

Кримінальний Кодекс України має своїм завданням правове забезпечення охорони прав і свобод людини і громадянина, власності, громадського порядку та громадянської безпеки, довкілля, конституційного устрою України від злочинних посягань, забезпечення миру і безпеки людства, а також запобігання злочинам. Для здійснення цього завдання Кримінальний Кодекс України визначає, які суспільне небезпечні діяння є злочинами та які покарання застосовуються до осіб, що їх вчинили.

Підставою кримінальної відповідальності є вчинення особою суспільне небезпечне діяння, яке містить склад злочину. Особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Ніхто не може бути притягнений до кримінальної відповідальності за той самий злочин більше одного разу.

Суб'єктом злочину є фізична осудна особа, яка вчинила злочин у віці, з якого відповідно до КК може наставати кримінальна відповідальність.[9.]

Під звільненням від кримінальної відповідальності розуміється відмова держави в особі компетентних органів від притягнення особи, яка вчинила злочин , до кримінальної відповідальності. Звільнення від кримінальної відповідальності визначається як відмова суду від винесення обвинувального вироку стосовно особи, винної у вчиненні злочину, і пов'язаного з цим застосування до неї кримінально-правових санкцій.

За своєю юридичною природою звільнення від кримінальної відповідальності тісно пов'язано з підставами кримінальної відповідальності. Кримінальна відповідальність - це правовий обов'язок особи, яка вчинила злочин, піддатися (підкоритися) заходам державного впливу та бути покараною.

Звільнення від кримінальної відповідальності - це рішення відповідних державних органів на підставі юридичних фактів, які створюють можливість (обов'язковість) звільнення особи, що вчинила злочин, від її обов'язку піддатися судовому осуду і перетерпіти покарання. За своїм змістом звільнення від кримінальної відповідальності характеризується трьома моментами.

1) не відбувається державний осуд особи , яка вчинила злочин. Обвинувачу вальний вирок суду , яким особа офіційно визнається винною у конкретному злочині і який виражає негативну оцінку вчиненому з боку держави, не постановляється;

2) до винного не застосовується покарання , тобто особа звільняється від покарання на неї втрат і обмежень особистого, майнового та іншого характеру , передбачених кримінальним законом в якості покарання;

3) через відсутність обвинувального вироку звільнена від кримінальної відповідальності особа вважається такою, що не має судимості.

Особа, яка вчинила злочин, звільняється від кримінальної відповідальності у випадках передбачених Кримінальним кодексом, а також на підставі закону України про амністію чи акта помилування. Звільнення від кримінальної відповідальності у випадках, передбачених Кримінальним кодексом, здійснюється виключно судом. Порядок звільнення від кримінальної відповідальності встановлюється законом.[5.]

Звільнення від кримінальної відповідальності не свідчить про виправдання особи про визнання її невинною у вчиненні злочину.

Кримінальний кодекс, регламентуючи даний правовий інститут, виходячи із встановлення факту вчинення особою кримінального караного діяння, а тому передбачені законом підстави звільнення від кримінальної відповідальності визначаються нереабілітуючими. Відповідно до ч. З ст.7 Кримінальне процесуального Кодексу направлення кримінальної справи до суду для вирішення питання про звільнення обвинуваченого від кримінальної відповідальності з підстав, визначених законом, не допускається, якщо обвинувачений проти цього заперечує. У такому разі провадження у справі продовжується у звичайному порядку.

Особа, яка вперше вчинила злочин невеликої тяжкості, звільняється від кримінальної відповідальності, якщо вона після вчинення злочину щиро покаялась, активно сприяла розкриттю злочину і повністю відшкодувала завдані нею збитки або усунула заподіяну шкоду.[11.]

Від кримінальної відповідальності звільняється особа, яка вчинила суспільне небезпечне діяння, що містить ознаки конкретного складу злочину, передбаченого Кримінальним Кодексом. У зв'язку з цим звільнення від кримінальної відповідальності потрібно відрізняти від тих випадків, коли склад злочину як підстава кримінальної відповідальності взагалі відсутній, що виключає кримінальну відповідальність. Зокрема, мають на увазі:

1) дія або бездіяльність, яка хоча формально і містить ознаки будь-якого діяння, передбаченого кримінальним законом, але через малозначність не становить суспільної небезпеки(ч.2 ст.2 КК). "Особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.

Добровільна відмова при незакінченому злочині (ст.,17 КК) обставини, що виключають злочинність діяння.(ст. Зб-43 КК). Якщо особа необхідна була оборонятись, необхідною обороною визнаються дії, вчинені з метою захисту охоронюваних законом прав та інтересів особи, яка захищається, або іншої особи, а також суспільних інтересів та інтересів держави від суспільне небезпечного посягання шляхом заподіяння тому, хто посягає, шкоди, необхідної і достатньої в даній обстановці для негайного відвернення чи припинення посягання, якщо при цьому не було допущено перевищення меж необхідної оборони. Кожна особа має право на необхідну оборону не залежно від можливості уникнення суспільне небезпечного посягання або звернутись до інших осіб чи органів владик перевищення меж необхідної оборони визнається умисне заподіяння тому, хто посягає, тяжкої шкоди, яка явно не відповідає небезпечності посягання або обстановці захисту. Перевищення меж необхідної оборони тягне кримінальну відповідальність лише у випадках, спеціально передбачених у статтях 118 та 124 КК. Ст.118 умисне вбивство при перевищенні меж необхідної оборони або у разі перевищення заходів, необхідних для затримання злочинця.

Ст..124 це умисне заподіяння тяжких тілесних ушкоджень у разі перевищення меж необхідної оборони або у разі перевищення заходів, необхідних для затримання злочинця". Не є перевищенням меж необхідної оборони і не має наслідком кримінальну відповідальність застосування зброї або будь-яких інших засобів чи предметів для захисту від нападу озброєної особи або нападу групи осіб.

До обставин, що виключають злочинне діяння належить також: уявна оборона, затримання особи, що вчинила злочин, крайня необхідність, фізичний або психічний примус, виконання наказу або розпорядження, діяння пов'язане з ризиком, виконання спеціального діяння з попередження чи розкриття злочинної діяльності організованої групи чи злочинної організації..

Явною обороною визнаються дії, пов'язані із заподіянням шкоди за таких обставин, коли реального суспільне небезпечного посягання не було, і особа, і особа не правильно оцінюючи дії потерпілого лише помилково припускала наявність такого посягання, (ст..З7 КК).[2.]

РОЗДІЛ 2

Види звільнення від кримінальної відповідальності

Кримінальним Кодексом передбачено такі види звільнення від кримінальної відповідальності:

1. У зв'язку з дійовим каяттям: "Особа, яка вперше вчинила злочин невеликої тяжкості, звільняється від кримінальної відповідальності, якщо вона після вчинення злочину щиро покаялася, активно сприяла розкриттю злочину і повністю відшкодувала завдані нею збитки або усунула заподіяну шкоду". ( ст..45 КК);

2. у зв'язку з примиренням винного з потерпілим: "Особа, яка вперше вчинила злочин невеликої тяжкості, звільняється від кримінальної відповідальності, якщо вона примирилася з потерпілим та відшкодувала завдані нею збитки або усунула заподіяну шкоду". ( ст.. 46 КК);

3. у зв'язку з передачею особи на поруки:

а) Особу, яка вчинила злочин невеликої або середньої тяжкості та щиро покаялась, може бути звільнено від кримінальної відповідальності з передачею її на поруки колективу підприємства, установи чи організації за їхнім клопотанням за умови, що вона протягом року з дня передачі її на поруки виправдає довіру колективу, не ухилятиметься від заходів виховного характеру та не порушуватиме громадського порядку.

б) У разі порушення умов передачі на поруки особа притягається до кримінальної відповідальності за вчинений нею злочин", (ст.,47 КК).

4. у зв'язку із зміною обстановки особу яка вперше вчинила злочин невеликої або середньої тяжкості, може бути звільнено від кримінальної відповідальності, якщо буде визнано, що на час розслідування або розгляду справи в суді в наслідок зміни обстановки вчинене нею діяння втратило суспільну небезпечність або ця особа перестала бути суспільне небезпечною. (ст..48КК);

5. у зв'язку із закінченням строків давності (ст..49КК)

6. на підставі закону про амністію або акта помилування (ч.2 ст. 44 КК);

у зв'язку із застосуванням до неповнолітнього примусових заходів виховного характеру:

1. Неповнолітнього який вперше вчинив злочин невеликої тяжкості, може бути звільнено від кримінальної відповідальності, якщо його виправлення можливе без застосування покарання. У цих випадках суд застосовує до неповнолітнього примусові заходи виховного характеру, передбачені частиною другою стаття 105 цього кодексу.

2. Примусові заходи виховного характеру , передбачені частиною другою статті 105 цього Кодексу, суд застосовує і до особи, яка до досягнення віку, з якого може настати кримінальна відповідальність, вчинила суспільне небезпечне діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого Особливою частиною цього Кодексу.

3. У разі ухилення неповнолітнього, що вчинив злочин, від застосування до нього примусових заходів виховного характеру ці заходи скасовуються і він притягається до кримінальної відповідальності. (ст..97 КК) .[6.]

спеціальні види звільнення від кримінальної відповідальності, передбачені Особливою частиною КК. Класифікація передбачених у Кримінальному кодексі випадків звільнення від кримінальної відповідальності залежить від критеріїв її проведення і може бути різною. Так, за характером обов'язковості застосування звільнення від кримінальної відповідальності можна поділити на факультативні (дискреційні) та обов'язкові (імперативні).Перші характеризуються тим, що питання про їх застосування вирішується, виходячи із суб'єктивної оцінки правозастосовчого органу, який має право, проте не зобов'язаний звільнити винну у вчиненні злочину особу від кримінальної відповідальності. Факультативним належить визнавати звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку з передачею особи на поруки, у зв'язку із зміною обстановки. У зв'язку із закінченням строків давності за особливо тяжкий злочин, за який згідно із законом може бути призначення позбавлення волі, а також звільнення із застосуванням до неповнолітнього примусових заходів виховного характеру.

Обов'язкові види звільнення від кримінальної відповідальності характеризуються відсутністю в уповноваженого органу права вирішувати питання про звільнення від відповідальності на власний розсуд.

Наприклад, імперативний, обов'язків для виконання характер носять норми кримінального кодексу про звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку з примиренням винного з потерпілим та закінчення строків давності. Залежно від того, можна чи ні зобов'язати особу, звільнену від кримінальної відповідальності, виконати певні обов'язки після того, як відповідне рішення прийнято, випадки звільнення від кримінальної відповідальності поділяються на безумовні та умовні. Умовним є звільнення у зв'язку з передачею особи на поруки, оскільки при цьому до особи ставиться ряд вимог, а у разі їх невиконання вона притягається до кримінальної відповідальності за раніше вчинений злочин (ч.2 ст. 47 КК). Умовним є також звільнення від кримінальної відповідальності із застосуванням примусових заходів виховного характеру (ст..97 КК), адже у разі ухилення неповнолітнього, що вчинив злочин, від застосування до нього заходів останні скасовуються, а неповнолітній притягається до кримінальної відповідальності. Всі інші види звільнень від кримінальної відповідальності є безумовними у тому плані, що вони не передбачають можливість скасування прийнятого рішення про звільнення від відповідальності залежно від поведінки того, відносно кого було прийняте таке рішення.

В юридичній літературі наводяться й інші класифікації, зокрема виділяються основні і субсидіарні, суб'єктивні і об'єктивні, загальні і спеціальні види звільнення від кримінальної відповідальності.

Звільнення від кримінальної відповідальності регламентується Загальною та Особливою частинами Кримінального кодексу, тобто критерієм поділу видів звільнення на загальні й спеціальні виступає структура кримінального закону. Визначивши спеціальні види звільнення від кримінальної відповідальності, передбачені особливою частиною Кримінального Кодексу, перспективною формою деталізації, законодавець у новому Кримінальному Кодексі збільшив кількість відповідних заохочувальних приписів, їх призначення через стимулювання бажаної для суспільства пост кримінальної поведінки особи, яка вчинила закінчений злочин, добитися відвернення, усунення" або мінімізації суспільне небезпечних наслідків, отримати інформацію про вчинений злочин, необхідну для його розкриття, попередити споєння нових злочинів.

Умови звільнення від кримінальної відповідальності, які містяться в Особливій частині КК, формулюються по різному з урахуванням специфіки злочину та конкретної мети застосування такого звільнення.

Застосування передбачених Особливою частиною КК заохочувальних норм про звільнення від кримінальної відповідальності не пов'язується з . реалізацією дискреційних повноважень суду, тобто таке звільнення завжди є обов'язковим.[10.]

РОЗДІЛ 3

Звільнення від кримінальної відповідальності в наслідок закінчення строків давності притягнення до кримінальної відповідальності.

Звільнення від кримінальної відповідальності за давністю - це проміжок визначеного законом строку, що минає з моменту вчинення злочину і до моменту призначення покарання. Ми знаємо, що основним завданням кримінального правосуддя - виконувати веління закону шляхом, як правило, осуду і покарання тих, хто порушує таке веління. Виконання цього завдання у галузі державної каральної політики приносить бажані наслідки, якщо судовий осуд і покарання злочинця настає безпосередньо за вчиненим злочином. Якщо ж покарання відокремлено від вчиненого злочину значним проміжком часу, то воно малоефективне і майже втрачає свою мету. В такому разі мета покарання, небезпека вчиненого і особи поглинаються всесильною дією часу. Покарання стає марним, тому притягнення винного до кримінальної відповідальності виключається.

Матеріально-правовою підставою застосування інституту давності в кримінальному праві вважається істотне зменшення суспільної небезпечності вчиненого злочину внаслідок того, що пройшов значний проміжок часу. Враховується також презумпція про втрату повністю або значною мірою суспільної небезпечності особи, яка тривалою законослухняною поведінкою після вчинення злочину демонструє своє виправлення.[7.]

З точки зору загальної і спеціальної превенції, для виправлення правопорушника кримінальна відповідальність може бути ефективною лише у тому разі, коли притягнення до неї відбувається невдовзі після вчинення злочину. Покарання, призначене після того , як сплив тривалий термін, є актом, несумісним із принципом гуманізму, набуває рис помсти з боку держави. Доцільність звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку із закінченням строків давності з погляду кримінального процесу і криміналістики пояснюється тим, що внаслідок свого негативного впливу на докази тривалий проміжок часу з моменту вчинення злочину істотно перешкоджає , а іноді й унеможливлює успішне розкриття й розслідування злочину, об'єктивний розгляд кримінальної справи в суді. Існування давності притягнення до кримінальної відповідальності М.С.Таганцев обґрунтував, з одного боку, непотрібністю і безцільністю призначення у таких випадках покарання, а, з іншого процесуальними труднощами відновлення подій минулого, внаслідок чого кримінальне переслідування перетворюється у даремну трату зусиль держави. Згідно з статтею 49 Кримінального Кодексу закріплюються такі умови звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку із закінченням строків давності.

По-перше, особа звільняється від кримінальної відповідальності, якщо з дня вчинення нею злочину і до дня набрання вироком законної сили минули такі строки:

1) два роки - у разі вчинення злочину невеликої тяжкості, за який передбачене покарання менш суворе, ніж обмеження волі;

2) три роки - у разі вчинення злочину невеликої тяжкості, за який передбачене покарання у виді обмеження або позбавлення волі;

3) п'ять років - у разі вчинення злочину середньої тяжкості;

4) десять років-у разі вчинення тяжкого злочину.

2. Перебіг давності зупиняється, якщо особа, що вчинила злочин, ухилилась від слідства або суду. У цих випадках перебіг давності відновлюється з дня з'явлення особи із зізнанням або її затримання. У цьому разі особа звільняється від кримінальної відповідальності, якщо з часу вчинення злочину минуло п'ятнадцять років.

3. Перебіг давності переривається, якщо до закінчення зазначених у частинах першій та другій цієї статі строків особа вчинила новий злочин середньої тяжкості, тяжкий або особливо тяжкий злочин. Обчислення давності у цьому разі починається з дня вчинення нового злочину. При цьому строки давності обчислюються окремо за кожний злочин.

4. Питання про застосування давності до особи, що вчинила особливо тяжкий злочин, за який згідно із законом може бути призначено довічне позбавлення волі, вирішується судом. Якщо суд не визнає за можливе застосування давності, довічне позбавлення волі не може бути призначено і замінюється позбавленням волі на певний строк.

5. Давність не застосовується у разі вчинення злочинів проти миру та безпеки людства.[8.]

РОЗДІЛ 4

Особливості звільнення від кримінальної відповідальності неповнолітніх

Статтею 106 Кримінального Кодексу, регламентуючи особливості звільнення від кримінальної відповідальності неповнолітніх, встановлює дещо інші, загалом скорочені строки давності.

1. Звільнення від кримінальної відповідальності та відбування покарання у зв'язку із закінченням строків давності до осіб, які вчинили злочин у віці до вісімнадцяти років, застосовується відповідно до статей 49 та 80 цього кодексу з урахуванням положень, передбачених цією статтею.

2. Щодо осіб, зазначених у частині першій цієї статті, встановлюються такі строки давності:

1) два роки - у разі вчинення злочину невеликої тяжкості;

2) п'ять років - у разі вчинення злочину середньої тяжкості;

3) сім років - у разі вчинення тяжкого злочину;

4) десять років - у разі вчинення особливо тяжкого злочину. 3. Щодо осіб, зазначених у частині першій цієї статті, встановлюються такі строки виконання обвинувачу вального вироку:

1) два роки - у разі засудження до покарання, не пов'язаного з позбавленням волі, а також при засудженні до покарання у виді позбавлення волі за злочин невеликої тяжкості ;

2) п'ять років - у разі засудження до покарання у виді позбавлення волі за злочин середньої тяжкості, а також при засудженні до покарання у виді позбавлення волі на строк не більше п'яти років тяжкий злочин;

3) сім років - у разі засудження до покарання у виді позбавлення волі на строк більше п'яти років за тяжкий злочин;

4) десять років - у разі засудження до покарання у виді позбавлення

волі за особливо тяжкий злочин.[2.]

Якщо стаття Особливої частина містить кілька частин встановлюючи вид злочину в плані застосування ст. 49 КК, потрібно виходити з максимальної міри покарання, передбаченою тією частиною статті, за якою кваліфікується діяння особи. Якщо санкція норми КК альтернативне передбачає кілька покарань, береться до уваги найбільш суворе з них. У тому разі, коли особа одночасно вчинила декілька злочинів, строки давності обраховуються самостійно, стосовно кожного з діянь, які складають ідеальну сукупність злочинів.

Початковим моментом перебігу строку давності є день вчинення особою злочину. Застосовуючи ст..49 КК щодо злочинів із матеріальним складам, в яких настання суспільне небезпечних наслідків може бути віддалене від вчинення протиправного діяння, слід враховувати те, що ч. З ст.4 КК6 "Часом вчинення злочину визнається час вчинення особою передбаченої законом про кримінальну відповідальність дії або бездіяльності". Наприклад, строк давності у разі вчинення вбивства починає спливати не з дня настання біологічної смерті людини, а з часу заподіяння потерпілому смертельного поранення.

Для незакінченого злочину закон не встановлює особливих правил, пов'язаних із регулюванням строків давності. При вчиненні готування або замаху строк давності починає спливати з дня припинення злочинного діяння з причин, не залежних від волі винного. Початковим моментом обчислення строку давності щодо співучасника є день вчинення ним діяння, яке він виконав відповідно до своєї ролі в умисному злочині, а не день вчинення кримінальне карного діяння виконавцем.[5.]

Враховуючи правила, встановлені кримінально-процесуальним законодавством (ст. 89 КПК), при обчисленні строків не береться до уваги той день і та година від яких починається строк, У зв'язку з цим строки давності починають спливати з 0 годин тієї доби, яка настає після доби вчинення злочину, строк давності закінчується після того, як сплила передбачена статтею 49 КК кількість повних років, о 24 годині останньої доби відповідного строку. Новий Кримінальний Кодекс не містить норми, присвяченої особливостям перебігу строків давності у разі вчинення триваючих і продовжуваних злочинів. У судовій практиці строк давності стосовно триваючих злочинів обчислюється з часу їх припинення з волею або всупереч волі винного. [6.]

Затримання особи, явка з повинною, добровільне виконання обов'язку, покладеного на особу під загрозою кримінального переслідування. А також з часу настання подій, які трансформують їх у незлочинну поведінку особи. Таким прикладом можуть бути: викрадення у неї зброї яка незаконно зберігалась , смерть або досягнення повноліття дитини, від утримання якої у формі сплати аліментів ухилявся винний. Вважається , що якщо визнати початковим моментом перебігу строків давності притягнення до кримінальної відповідальності за триваючий злочин час вчинення первісної дії чи бездіяльності, яка вже утворює закінчений склад злочину, то реалізація такого підходу здатна потягти за собою фактичну безкарність злочинних посягань, які можуть тривати роками.

У разі скоєння продовжуваного злочину строк давності починає спливати з моменту вчинення останнього із тотожних діянь, які, будучи об'єднані єдиним злочинним наміром, утворюють згідно з ч.2 ст.32 КК вказаний різновид одиночного злочину. Повторністю злочинів визнається вчинення двох або більше злочинів , передбачених тією самою статтею або частиною статті Особливої частини цього кодексу. 2.повторність передбачена частиною першою цієї статті, відсутня при вчиненні продовжуваного злочину, який складається з двох або більше тотожних діянь, об'єднаних єдиним злочинним наміром,(ст.. З 2 КК). Істотною новелою ст.49 КК треба вважати те, що вона чітко встановлює кінцевий момент перебігу строків давності - день набрання вироком суду законної сили. Ніякі процесуальні рішення щодо притягнення особи до кримінальної відповідальності згідно з новим КК перебіг строків давності не переривають. Така позиція узгоджується з принципом презумпції не-винуватості (ст. б2 Конституції України,ч.2ст:2 КК), захищає осіб , кримінальні справи щодо яких невиправдано довго знаходяться в органах дізнання , досудового слідства і суді. Згідно з ч.2 ст.49 КК перебіг давності зупиняється, якщо особа, що вчинила злочин, ухилилась від слідства або суду. У таких випадках перебіг давності відновлюється з дня з'явлення особи зі зізнанням або її затримання, під ухиленням від слідства або суду слід розуміти, будь-які умисні дії, вчинені особою з метою уникнути кримінальної відповідальності за вчинений злочин, що змушує правоохоронні органи вживати заходів , спрямованих на розшук і затримання правопорушника. Це такі способи ухилення як наприклад: нез'явлення без поважних причин за викликом до правоохоронних органів, недотримання умов запобіжного заходу, зміна місця проживання, зміна документів, які посвідчують особу, втеча з-під варти, перехід на нелегальне становище та інші. Не визнається такою, що ухиляється від слідства або суду, невідома правоохоронним органам особа, яка вчинила злочин і переховується після цього, а також особа, хоч і відома компетентним органам, але причетність якої до вчинення злочину на момент її зникнення ще не встановлено.

Так як в ч. 2 ст.49 КК йдеться не про переривання, а про зупинення строку давності ,з дня з'явлення особи, яка ухилялася від слідства або суду , із зізнанням або її затримання, перебіг строку давності не відновлюється спочатку, а продовжує тривати. У цьому разі час, який минув від моменту вчинення злочину до моменту, коли особа почала ухилятись від правоохоронних органів, не анулюється, а підлягає зарахуванню у строк давності, зазначений у законі.

Новий Кримінальний Кодекс залишив незмінним 15-річний спеціальний недиференційований строк давності, після закінчення якого особа, особа яка вчинила злочин будь-якої тяжкості, звільняється від кримінальної відповідальності навіть у тому разі, кили вона на протязі цього терміну ухилялась від слідства або суду.

Давність не може розглядатися як вибачення злочинцю за скоєне - незалежно від його наступної поведінки. Вчинення нового злочину на протязі строку давності свідчить про збереження суспільне небезпечної особи. Тому новий Кримінальний Кодекс не відмовився від положення про переривання перебігу строку давності. Згідно із ч. З ст.49: Перебіг давності переривається, якщо до закінчення зазначених у частинах першій та другій цієї статті строків особа вчинила новий злочин середньої тяжкості або особливо тяжкий злочин. Обчислення давності в цьому разі починається з дня вчинення нового злочину. При цьому строк давності обчислюється окремо за кожний злочин. Таке переривання відбувається тоді, коли до закінчення вказаних у законі строків давності особа вчинила новий злочин середньої тяжкості, тяжкий або особливо тяжкий злочин. У такому разі частина строку давності, яка мала місце до вчинення нового злочину, втрачає своє значення і обчислення строку давності за перший злочин починається з дня вчинення нового злочину. При цьому строки давності обчислюються окремо за кожний злочин і поглиненню та складанню не підлягають.

Якщо до закінчення строку давності особа вчинила новий злочин невеликої тяжкості, перебіг строку давності за попередній злочин продовжується, а строк давності притягнення до кримінальної відповідальності за новий злочин спливає на загальних підставах.

Перебіг зазначених у законі строків давності, як правило, є підставою обов'язкового звільнення від кримінальної відповідальності, яке має здійснюватися незалежно від розсуду суду. В ч.4 ст.49 сказано : "Питання про застосування давності до особи, що вчинила особливо тяжкий злочин , за який згідно із законом може бути призначено довічне позбавлення волі, вирішується судом. Якщо суд не визнає за можливе застосувати давність , довічне позбавлення волі не може бути призначено і замінюється позбавленням волі на певний строк." Як бачимо ця частина статті встановлює особливий порядок звільнення від кримінальної відповідальності для осіб, які вчинили особливо тяжкі злочини, за які згідно із законом може бути призначено довічне позбавлення волі. У таких випадках питання про застосування інституту давності вирішується судом у кожному конкретному випадку з урахуванням характеру й ступеня суспільної небезпечності вчиненого злочину, особи винного, а також інших обставин. Тобто закінчення 15-річного строку давності, передбаченого для особливо тяжких злочинів, є підставою необов'язкового, а. факультативного звільнення від кримінальної відповідальності. У тому разі, коли суд дійде висновку про доцільність застосування давності, він звільняє особу від кримінальної відповідальності. Якщо судом не визнано за можливе застосувати давність, постановляється обвинувальний вирок і винній особі призначається покарання. При цьому довічне позбавлення волі в обов'язковому порядку замінюється позбавленням волі на певний строк, який визначається судом у межах санкції тієї норми, за якою кваліфіковано діяння винного.[4.]

РОЗДІЛ 5

Давність у застосуванні щодо злочинів проти миру та безпеки людства

В ч.5 ст.49 сказано давність не застосовується у разі вчинення злочинів проти миру та безпеки людства, передбачених у статтях 437-439 і частині першій статті 442 цього Кодексу. До злочинів проти миру та безпеки людства відносяться планування, підготовка або розв'язання війни чи воєнних конфліктів, також участь у змові яка спрямована на вчинення таких дій, ведення агресивної війни або агресивних воєнних дій, жорстке поводження з військовополоненими або цивільним населенням, вигнання цивільного населення для примусових робіт, розграбування національних цінностей на окупованій території. Застосування зброї масового знищення, забороненої міжнародними договорами, геноцид, тобто діяння, умисно вчинене з метою повного або часткового знищення будь-якої національної, етнічної, расової чи релігійної групи шляхом позбавлення життя членів такої групи чи заподіяння їм тяжких тілесних ушкоджень[3.].

Положення ч.5 ст.49 КК про незастосування строків давності щодо певних злочинів як виняток даного інституту не є новим для вітчизняного кримінального права.

Ще 4 березня 1965 р. було прийнято Указ Президії Верховної ради СРСР "Про покарання осіб, винних у злочинах проти миру і людяності та воєнних злочинах, незалежно від часу вчинення злочинів", яким передбачалось, що нацистські злочинці, винні у таких злочинах, підлягають покаранню незалежно від того, який строк минув після вчинення злочинів. Президією Верховної Ради УРСР було ратифіковано Конвенцію 00Н 1968 р. про незастосування строку давності до воєнних злочинів і злочинів проти людства.

Відповідно до норм міжнародного права ч.5 ст.49 нового Кримінального Кодексу передбачає, що особи, які вчинили-планування , підготовку, розв'язування та ведення агресивної війни ( ст..437 КК), порушення законів та звичаї війни ( ст. 438 КК), застосування зброї масового знищення ( ст.,439 КК). Геноцид (ч. І ст.442 КК) , повинні бути притягнені до кримінальної відповідальності і засуджені, у тому числі до довічного позбавлення волі, незалежно від того, скільки часу минуло з моменту вчинення ними цих особливо небезпечних злочинів міжнародного характеру.

Висновки

Покарання, призначене після того, як сплив тривалий термін, є актом, несумісним із принципом гуманізму, набуває рис помсти з боку держави. Доцільність звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку із закінченням строків давності з погляду кримінального процесу і криміналістики пояснюється тим, що внаслідок свого негативного впливу на докази тривалий проміжок часу з моменту вчинення злочину істотно перешкоджає, а інколи й унеможливлює успішне розкриття й розслідування злочину, об'єктивний розгляд кримінальної справи в суді. Тривалість троків давності диференційована в залежності від виду вчиненого злочину, а щодо злочинів невеликої тяжкості - від виду, передбаченого у санкції статті покарання.

Особа звільняється від кримінальної відповідальності, якщо з дня вчинення нею злочину і до дня набрання вироком законної сили минули такі строки:

1) два роки - у разі вчинення злочину невеликої тяжкості, за який передбачене покарання менш суворе, ніж обмеження волі ;

2) три роки - у разі вчинення злочину невеликої тяжкості, за який передбачене покарання у вигляді обмеження або позбавлення волі;

3) п'ять років - у разі вчинення злочину середньої тяжкості ;

4) десять років - у разі вчинення тяжкого злочину ;

5) п'ятнадцять років - у разі вчинення із особливо тяжкого злочину.

Окремою статтею 106 КК регламентуються особливості звільнення від кримінальної відповідальності неповнолітніх, встановлює дещо інші, загалом скорочені строки давності (відповідно два, п'ять, сім і десять років в залежності від виду вчиненого злочину).

Якщо санкція норми кримінального Кодексу альтернативне передбачає кілька покарань, береться до уваги найбільш суворе з них. Коли особа одночасно вчинила декілька злочинів, строки давності обраховуються самостійно, стосовно кожного з діянь, які складають ідеальну сукупність злочинів.

Початковим моментом перебігу строку давності є день вчинення особою злочину.

Давність не може розглядатися як вибачення злочинцю за скоєне незалежно від його наступної поведінки. Відповідно до норм міжнародного права та Кримінального Кодексу України передбачено, що особи, які вчинили планування, підготовку, розв'язання та ведення агресивної війни, порушення законів та звичаїв війни, застосування зброї масового знищення, геноцид, повинні бути притягнені до кримінальної відповідальності засуджені, у тому числі до довічного позбавлення волі, незалежно від того, скільки часу минуло з моменту вчинення ними цих особливо небезпечних злочинів міжнародного характеру.

Література

1. Конституція України: Прийнята на п'ятій сесії ВР України 28 червня 1996р.-К., 1996.

2. Кримінальний кодекс України: Прийнятий 5 квітня 2001 р. К., "Юридична практика", 2001.

3. Закон України "Про дію міжнародних договорів на території України К., "Істина"- 1991р.

4. Данилевський М. "Судовий прецедент і керівні роз'яснення". Юридичний Вісник України, №36, 2001 р.

5. Діденко В.П. "Кримінальний закон та його тлумачення", К., ІАВС, 1994.

6. Тацій В., Сташис В. Новий Кримінальний кодекс України. Право України, 2001.

7. Маляренко В.О. Про давність притягнення кримінальної відповідальності. // Закон, 1985, №8.

8. Скибицький В. Звільнення від кримінальної відповідальності і відбуття покарання. -К., 1987 р.

9. Кримінальне право України (Загальна частина). Бажанов М.І., Сташис В.Я. -К.,-Х.,2001.

10. Кримінальне право України: Загальна частина - К., Юрінком Інтер.2001.

11. Матишевський П.С. Кримінальне право України (Загальна частина). -

Юрінком Інтер, 2001.





Реферат на тему: Поняття та види звільнення від кримінальної відповідальності (курсова робота)


Схожі реферати



5ka.at.ua © 2010 - 2016. Всі права застережені. При використанні матеріалів активне посилання на сайт обов'язкове.    
.