Архів якісних рефератів

Знайти реферат за назвою:         Розширений пошук

Меню сайту

Головна сторінка » Право

Поняття та особливості реорганізації юридичних осіб – суб’єктів підприємницької діяльності (реферат)

ПЛАН

Вступ

1. Види юридичних осіб

2. Поняття про реорганізацію юридичних осіб

3. Методи та особливості реорганізації юридичних осіб в Україні

4. Висновок

5. Список використаної літератури


 

Вступ

В Україні, як і в будь-якій іншій державі, не всі підприємства (юридичні особи) можуть однаково успішно розвиватися. Хтось з них процвітає, досягає успіху, інші банкрутують або стоять на межі банкрутства. Тому нерідко вводять ліквідацію або реорганізацію юридичних осіб.

1. Види юридичних осіб

Юридичні особи можна поділяти на окремі види за різними ознаками. Залежно від існуючих форм власності в Україні юри­дичні особи поділяються на:

а) приватні;

б) колективні;

в) дер­жавні;

г) змішані.

Стосовно суб'єктного складу юридичні особи можуть бути поділені на:

а) українські;

б) спільні за участю інозем­ного інвестора;

в) іноземні;

г) міжнародні організації та об'єд­нання.

Однак слід зазначити, що такий поділ є певною мірою умов­ним, оскільки і некомерційні організації досить часто викону­ють роботи, надають послуги, отримуючи при цьому прибуток.

З цих причин при розробці проекту ЦК України відмовилися від такої класифікації і натомість відновили традиційний поділ на юридичних осіб публічного права і юридичних осіб приват­ного права. Суть цієї класифікації полягає в тому, що юридичні особи публічного права створюються незалежно від волі приватних осіб, як правило, для здійснення спеціальних функцій, не обумовлених їх участю в цивільному обороті (наприклад, міністер­ства і відомства, установи соціальної сфери, культурно-освітянські заклади та інші).

І навпаки, юридичні особи приватного права створюються за ініціативою приватних осіб на договірних засадах, саме з метою участі в різноманітних цивільно-правових відносинах. Цивільним правом регулюється порядок створення і діяльності саме юридич­них осіб приватного права. Що ж до регулювання цивільно-правових відносин за участю юридичних осіб публічного права (наприклад, коли у останніх виникає потреба укласти цивільно-пра­вовий договір оренди, купівлі-продажу, про надання різноманіт­них послуг тощо), то діє загальний принцип: публічні юридичні особи, вступаючи у цивільно-правові відносини, підпадають під режим цивільно-правового регулювання, як будь-які інші при­ватні юридичні особи, незалежно від того, що створені вони роз­порядчим способом на підставі рішення державних органів та органів місцевого самоврядування і в цілому функціонують для здійснення завдань публічного характеру. Таким чином, забезпе­чується єдність регулювання цивільно-правових відносин, неза­лежно від того, хто є їх учасниками. Водночас порядок утворення юридичних осіб публічного права регулюється не актами цивіль­ного законодавства, а нормами публічного права.

Чинне законодавство України також визначає для юридич­них осіб, що діють в цивільному обороті, організаційно-правову форму: підприємства, господарські товариства, кооперативи. Цей перелік, на відміну від ЦК Російської Федерації та інших країн СНД, не є в Україні вичерпним. Питання про організаційно-правову форму окремих юридичних питань вирішується в різних нормативних актах.

Відповідно до Закону України «Про підприємства в Україні» (ст.1) підприємство — це самостійний господарюючий статут­ний суб'єкт, який має права юридичної особи і здійснює ви­робничу, науково-дослідну і комерційну діяльність з метою одержання відповідного прибутку (доходу). Підприємство має самостійний баланс, розрахунковий та інші рахунки в устано­вах банків, печатку зі своїм найменуванням, а промислове підприємство — також товарний знак. Отже, на відміну від бюджетних установ, які функціонують головним чином за ра­хунок бюджетних асигнувань, підприємства одержують дохо­ди від своєї виробничо-господарської діяльності і покривають цими доходами свої витрати, тобто виступають в обороті як відокремлені товаровиробники. Правда, в разі збиткової діяль­ності підприємства держава може надати йому дотацію, інші пільги, якщо вона визнає продукцію цього підприємства суспільно необхідною. Підприємство може здійснювати будь-які види господарської діяльності, якщо вони не заборонені законодавством України і відповідають цілям, передбаченим статутом підприємства. Як юридична особа підприємство має своє майно, яке складають основні фонди та оборотні кошти, а також інші цінності, вартість яких відображається у само­стійному балансі підприємства. Здійснюючи господарську діяльність, вступаючи в різноманітні угоди щодо свого майна з іншими особами, підприємство набуває цивільних прав і виконує обов'язки, несе майнову відповідальність за своїми зобов'язаннями, тобто діє як суб'єкт цивільних правовідно­син — юридична особа.

Залежно від форм власності, встановлених Законом «Про власність», можуть діяти підприємства таких видів:

- приватне підприємство, засноване на приватній власності фізичної особи і виключно її праці;

- сімейне підприємство, засноване на власності та праці громадян України — членів однієї сім'ї, що проживають разом;

- приватне підприємство, засноване на власності окремого громадянина України, з правом найму робочої сили;

- колективне підприємство, засноване на власності трудового колективу підприємства, кооперативу, іншого статутного товариства, громадської або релігійної організації;

- державне комунальне підприємство, засноване на власності адміністративно-територіальних одиниць;

- державне підприємство, засноване на загальнодержавній власності;

- спільне підприємство, засноване на базі об'єднання майна різних власників (змішана форма власності). Серед засновників спільного підприємства можуть бути юридичні особи і громадя­ни України, інших держав;

- підприємство, засноване на власності юридичних осіб і гро­мадян інших держав. Створення таких підприємств регулюється окремим законодавством України.

Відповідно до обсягів господарського обороту підприємства та чисельності його працівників (незалежно від форм власності), воно може бути віднесено до категорії малих підприємств. Зок­рема, до малих підприємств відносяться заново створювані і діючі підприємства: у промисловості та будівництві — з чисельністю працюючих до 200 чоловік; в інших галузях виробничої сфери — з чисельністю працюючих до 50 чоловік; у науці та науковому обслуговуванні — до 100 чоловік; в галузях невиробничої сфери — до 25 чоловік; у роздрібній торгівлі — до 15 чоловік.

Перехід до ринкової економіки обумовив появу нових органі­заційно-правових форм, покликаних забезпечити поєднання майнових та інших інтересів фізичних та юридичних осіб у сфері підприємницької діяльності. Саме для цього створюються численні господарські товариства, до яких відносяться такі юри­дичні особи, які створені шляхом об'єднання на підставі дого­вору майна (або майна і підприємницької діяльності) фізичних та юридичних осіб з метою одержання прибутку. Відповідно до ст. І Закону України про господарські товариства в Україні мо­жуть створюватися акціонерні товариства, товариства з обмеже­ною та додатковою відповідальністю, повні та командитні това­риства.

Особи, які утворюють господарські товариства, називаються їх засновниками. Підприємства, організації та установи, які ста­ли учасниками товариства, не ліквідуються як юридичні особи (ст.3 Закону).

Господарські товариства можна поділити на дві групи: об'єднан­ня капіталів та об'єднання осіб. До першої групи відносяться такі товариства, які при їх створенні передбачають об'єднання майна засновників та учасників, і необов'язково — особистої участі (тобто підприємницької діяльності). До другої групи на­лежать товариства, в яких їх засновники беруть участь не тільки майновими внесками, але й безпосередньо особистою участю.

Засновники і учасники господарських товариств (ст.10 Закону) мають право:

а) брати участь в управлінні справами товариства в порядку, визначеному в установчих документах;

б) брати участь у розподілі прибутку товариства та одержувати його частку (дивіденди);

в) вийти в установленому порядку з товариства;

г) одержувати інформацію про діяльність товариства.

Об'єднаннями капіталів розглядаються такі господарські товариства, як акціонерні та товариства з обмеженою і додатковою відповідальністю.

Акціонерним вважається товариство, яке має статутний фонд. поділений на певне число акцій рівної номінальної вартості, і несе відповідальність за зобов'язаннями тільки майном товарист­ва. Акціонери відповідають за зобов'язаннями товариства лише у межах належних їм акцій. У випадках, передбачених статутом, акціонери, які не повністю оплатили акції, несуть відповідальність за зобов'язаннями товариства також у межах несплачених сум.

Акціонерні товариства бувають: відкритими, акції яких можуть поширюватись шляхом відкритої підписки і купівлі-продажу на біржах, і закритими, коли їхні акції розподіляються між заснов­никами і не можуть поширюватись шляхом підписки, купува­тись і продаватись на біржах. Проте закрите акціонерне това­риство може бути реорганізоване у відкрите шляхом реєстрації його акцій в порядку, передбаченому законодавством про цінні папери і фондову біржу, і внесення змін у статут товариства (ст.ст.24 і 25 Закону «Про господарські товариства»).

Подібними до акціонерних є товариства з обмеженою відповідальністю, статутні фонди яких також поділені на частки (паї), розміри яких визначаються установчими документами. Різниця між ними полягає в тому, що акціонерні товариства формують статутний фонд шляхом випуску і розповсюдження акцій, власники яких можуть бути наперед невідомими. Товариства з обмеженою відповідальністю утворюють статутні фонди за раху­нок коштів учасників (пайщиків), число яких, як правило, неве­лике і наперед відоме. Як і акціонерне, товариство з обмеженою відповідальністю за своїми зобов'язаннями відповідає теж на­лежним йому майном. І ця відповідальність є, за загальним пра­вилом, повною (відшкодування всіх заподіяних збитків), якщо тільки за даним видом зобов'язань не передбачено обмеженої відповідальності. Поняття ж «обмежена відповідальність» тут оз­начає, що при зверненні стягнення на майно товариства по його боргах, пайщик втрачає лише свій пай (внесок), а на решту його майна ця відповідальність не поширюється (наприклад, при бан­крутстві товариства). В цьому розумінні й відповідальність ак­ціонерів у акціонерному товаристві є також обмеженою, бо вони відповідають за зобов'язаннями товариства лише в межах належних їм акцій.

Товариством з додатковою відповідальністю визнається това­риство, статутний фонд якого поділено на частки, визначені ста­тутними документами. Учасники такого товариства відповіда­ють по його боргах своїми внесками у статутний фонд, а при недостатності цих сум додатково належним їм майном в однако­вому для всіх учасників кратному розмірі до внеску кожного учасника. Граничний розмір відповідальності учасників перед­бачається в статутних документах (ст.65 Закону «Про господарські товариства»).

До об'єднань осіб відносяться повні і командитні товариства. Повне товариство — це таке товариство, всі учасники якого займаються сумісною підприємницькою діяльністю і несуть со­лідарну відповідальність за зобов'язаннями товариства усім своїм майном. Солідарність відповідальності означає, що при недостатності майна в такого товариства кредитор має право звернутись з вимогою про покриття боргу як до всіх учасників разом, так і до кожного з них зокрема, як в частині, так і в повній сумі боргу. В установчому договорі про повне товариство зазначається розмір частки кожного з учасників, склад і порядок внесення вкладів, форма їх участі у справах товариства. Ведення справ товариства може здійснюватись або всіма учасниками, або одним чи декількома з них, виступаючи від імені товариства. В цьому разі обсяг повноважень учасників визначається довіреністю, підписаною рештою учасників товариства (ст. ст. 66, 68 Закону «Про господарські товариства»).

Командитним визнається товариство, що включає поряд з од­ним чи декількома учасниками, які несуть відповідальність за зобов'язаннями товариства усім своїм майном, також одного чи більше учасників, відповідальність яких обмежується вкладом у майно товариства (вкладників). Якщо в командитному товаристві беруть участь двоє чи більше учасників з повною відповідальністю, вони несуть солідарну відповідальність по боргах товариства (ст.75 Закону «Про господарські товариства»).

Управління справами командитного товариства здійснюється тільки учасниками з повною відповідальністю (ст.81 Закону «Про господарські товариства»).

Для участі в цивільних правовідносинах з метою одержання прибутку створюються і виробничі кооперативи. Їх діяльність в Україні регулюється ще Законом СРСР «Про кооперацію в СРСР», прийнятим 26 травня 1988 р. Кооперативи створюються і діють в сільському господарстві, промисловості, будівництві, на транспорті, в торгівлі, громадському харчуванні, у сфері плат­них послуг та інших галузях виробництва і соціально-культур­ного життя. Виробничим кооперативом визнається заснована на членстві громадян організація для спільного ведення підприємницької діяльності шляхом особистої трудової участі та об'єднан­ня майна його членів. Як юридична особа виробничий коопера­тив сам відповідає за своїми зобов'язаннями належним йому май­ном, а при недостатності майна кооперативу його члени несуть додаткову (субсидіарну) відповідальність своїм майном, якщо це передбачено статутом кооперативу.

На кооперативних засадах часто утворюються і здійснюють свою діяльність колективні сільськогосподарські підприємства. Відповід­но до ст.1 Закону України від 14 лютого 1992 р. «Про колектив­не сільськогосподарське підприємство» воно є добровільним об'єднанням громадян у самостійне підприємство для спільного виробництва сільськогосподарської продукції, що діє на засадах підприємництва і самоврядування. Підприємство є юридичною особою, має розрахунковий та інші рахунки в установах банку і печатку із своїм найменуванням. Колективні сільськогосподарські підприємства можуть на добровільних засадах об'єднуватися в спілки (об'єднання), бути засновниками акціонерних товариств, які діють на основі своїх статутів. Підприємство самостійно ви­значає напрямки сільськогосподарського виробництва, його структуру та обсяг, самостійно розпоряджається виробленою продукцією та доходами і здійснює будь-яку діяльність, що не суперечить законодавству. З цією метою підприємство може вступати в договірні відносини з будь-якими організаціями або громадянами, самостійно вибирати партнерів, у тому числі іноземних, для укладення договорів. На договірній основі воно може брати на себе виконання державного контракту на продаж сільськогосподарської продукції.

Держава повинна забезпечувати рівність усіх форм господа­рювання в агропромисловому комплексі, де поруч з колективними сільськогосподарськими підприємствами діють радгоспи, підсобні сільські господарства підприємств, установ і організацій, переробні та інші підприємства, акціонерні товариства, орендні колективи, особисті підсобні господарства громадян, селянські (фермерські) господарства тощо.

Серед названих організаційно-правових форм господарюван­ня з використанням інституту юридичної особи слід виділити селянські (фермерські) господарства, які є (формою підприємництва громадян України, що виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою і реалізацією. Відповідно до ст.9 Закону України «Про селянське (фермерське) господарство» після відведення земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання Державного акта на право постійного користування або укладення договору на тимчасове користування землею, в тому числі на умовах оренди, та дер­жавної реєстрації селянське (фермерське) господарство набуває статусу юридичної особи. Саме в цій якості воно може відкривати розрахунковий та інші рахунки в установах банку, вступати у відносини з іншими організаціями, нести майнову відпові­дальність за своїми зобов'язаннями і діяти як самостійний учас­ник цивільного обороту.

Відповідно до ст.3 Закону України «Про підприємства в Україні» юридичні особи можуть на добровільних засадах об'єд­нувати свою виробничу, наукову, комерційну та інші види діяль­ності, якщо це не суперечить антимонопольному законодавству. Зокрема, підприємства мають право об'єднуватися в:

- асоціації, тобто договірні об'єднання, створені з метою по­стійної координації господарської діяльності, при цьому асоціа­ція не має права втручатись у виробничу і комерційну діяльність будь-кого з її учасників;

- корпорації — договірні об'єднання, створені на основі по­єднання виробничих, наукових і комерційних інтересів з делегу­ванням окремих повноважень централізованому регулюванню діяльності кожного з учасників;

- консорціуми — тимчасові статутні об'єднання промислового і банківського капіталу для досягнення спільної мети;

- концерни — статутні об'єднання підприємств промисловості, наукових організацій, транспорту, банків, торгівлі тощо на ос­нові повної фінансової залежності від одного чи групи підприємців;

- інші об'єднання, створені за галузевим, територіальним або іншими принципами.

Об'єднання є юридичною особою, може мати самостійний і зведений баланси, розрахунковий та інші рахунки в установах банків, печатку зі своїм найменуванням. Об'єднання діють на основі договору або статуту, затвердженого їх засновниками або власниками. Підприємства, які входять до складу зазначених організаційних структур, зберігають права юридичних осіб, і на них поширюється дія Закону про підприємства. Тому об'єднан­ня не відповідає за зобов'язаннями підприємств, які входять до його складу, а підприємства не відповідають за зобов'язаннями об'єднання, якщо інше не передбачено установчим договором (статутом). За підприємствами залишається право вийти зі скла­ду об'єднання із збереженням взаємних зобов'язань та укладе­них договорів з іншими підприємствами та організаціями.

2. Поняття про реорганізацію юридичних осіб

Реорганізація юридичної особи шляхом перетворення регулюється Цивільним кодексом України та Законом України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців" (далі - Закон).

Існує 5 видів реорганізації юридичних осіб:

· приєднання;

· злиття (об‘єднання);

· виділення;

· поділ;

· перетворення.

Приєднання – це приєднання однієї або декількох юридичних осіб до іншої юридичної особи. При цьому ці особи припиняють своє існування, а їх права та обов‘язки переходять до юридичної особи, до якої вони приєдналися.

Злиття – об‘єднання двох або більше юридичних осіб в одну нову юридичну особу, при цьому ці юридичні особи припиняються своє існування і передаються свої права та обов‘язки новоствореній юридичній особі.

Виділення – відокремлення однієї або більше юридичних осіб від однієї існуючої юридичної особи (створення дочірніх підприємств, відокремлення структурних підрозділів); новостворена юридична особа має ті ж самі юридичні права і обов‘язки, що й головне підприємство.

Поділ – виникнення двох або більше нових юридичних осіб шляхом поділу існуючої юридичної особи, яка припиняє своє Існування; при цьому новостворені юридичні особи є правонаступниками у частині, обумовленої їх статутними фондами.

Перетворення – зміна юридичною особою юридично-правової форми без припинення існування. При реорганізації завжди має місце правонаступництво.

Юридична особа припиняється шляхом ліквідації або реорганізації (злиття, поділу або приєднання).

Злиття має місце тоді, коли дві або більше юридичні особи об'єднуються в одну нову і при цьому припиняють своє існування.

Приєднання - це форма реорганізації, за якої одна юридична особа включається до складу іншої юридичної особи, яка продовжує існувати далі, але вже в більшому масштабі. Приєднувана організація припиняє свою діяльність.

Поділ означає, що на базі однієї юридичної особи виникає дві або більше юридичних осіб, а ця перша припиняється. При виділенні немає припинення юридичної особи, з її складу лише виділяється нове соціальне утворення, яке наділяється правами юридичної особи.

Своєрідною формою реорганізації юридичних осіб є їх перетворення. Суть перетворення полягає в тому, що на основі юридичної особи створюється нова організація, яка має інший профіль, цілі діяльності, структуру тощо, але приймає всі активи і пасиви попередника.

При злитті і поділі юридичних осіб майно (права і обов'язки) переходить до нововиниклих юридичних осіб. При приєднанні юридичної особи до іншої юридичної особи її майно (права і обов'язки) переходить до останньої. Майно переходить в день підписання передаточного балансу, якщо інше не передбачене законом або постановою про реорганізацію.
Особливістю реорганізації благодійних організацій як юридичних осіб є те, що благодійна організація не може бути реорганізована в юридичну особу, метою діяльності якої є одержання прибутку. Реорганізація благодійної організації здійснюється за рішенням її вищого органу управління відповідно до вимог статуту (положення).

Відповідно до ст. 33 Закону юридична особа припиняється, зокрема, в результаті передання всього свого майна, прав та обов'язків іншим юридичним особам - правонаступникам у результаті перетворення (реорганізації).

Відповідно до ст. 34 Закону для проведення припинення юридичної особи засновники (учасники) юридичної особи або уповноважені ними орган чи особа повинні подати (надіслати рекомендованим листом з описом вкладення) державному реєстратору такі документи:

• нотаріально посвідчену копію рішення засновників (учасників) або уповноваженого ними органу щодо припинення юридичної особи;

• документ, що підтверджує внесення плати за публікацію повідомлення про прийняття засновниками (учасниками) або уповноваженим ними органом рішення щодо припинення юридичної особи у спеціалізованому друкованому засобі масової інформації.

Засновники (учасники) юридичної особи або уповноважені ними орган чи особа не пізніше двох робочих днів з дати надходження до державного реєстратора цих документів погоджують з державним реєстратором призначення комісії з припинення, порядок та строки припинення юридичної особи шляхом подання (надсилання рекомендованим листом) йому відповідного рішення. Державний реєстратор не пізніше наступного робочого дня від дати надходження відповідного рішення вносить до Єдиного державного реєстру запис про призначення комісії з припинення.

Відповідно до ст. 37 Закону для проведення державної реєстрації припинення юридичної особи в результаті перетворення голова комісії з припинення або уповноважена ним особа після закінчення процедури припинення, яка передбачена законом, але не раніше двох місяців з дати публікації повідомлення у спеціалізованому друкованому засобі масової інформації, повинні подати особисто (надіслати рекомендованим листом з описом вкладення) державному реєстратору такі документи:

• заповнену реєстраційну картку на проведення державної реєстрації припинення юридичної особи в результаті злиття, приєднання, поділу або перетворення (форма N 8);

• свідоцтво про державну реєстрацію юридичної особи;

• оригінал установчих документів;

• нотаріально посвідчену копію передавального акта.

У випадках, що встановлені законом, крім зазначених документів, додатково подається висновок аудитора щодо достовірності та повноти передавального акта.

Передавальний акт повинен бути затверджений засновниками (учасниками) юридичної особи або органом, який прийняв рішення про припинення юридичної особи. Підписи на передавальному повинні бути нотаріально посвідчені.

Державна реєстрація юридичної особи, яка утворена в результаті перетворення, здійснюється в порядку, який встановлено статтями 24 - 27 Закону. При цьому подається реєстраційна картка за формою N 2.

Що стосується присвоєння ідентифікаційного коду юридичній особі, яка створюється шляхом перетворення, повідомляємо, що на даний час це питання однозначно не вирішене. Після прийняття узгодженого рішення з Держкомстатом України, державним реєстраторам буде надане відповідне роз'яснення.


 

  1. Методи та особливості реорганізації юридичних осіб

в Україні

 

При реорганізації також має місце припинення юридичної особи, але її справи і майно переходять до іншої юридичної особи у порядку загального правонаступництва. Сама реорганізація здійснюється в різних формах: шляхом злит­тя, приєднання, поділу, виділу або перетворення.

Злиття має місце тоді, коли дві або більше юридичні особи об'єднуються в одну нову і при цьому припиняють своє існуван­ня. Таким шляхом можуть утворюватись виробничі і науково-виробничі об'єднання, в які входять на правах структурних оди­ниць раніше самостійні підприємства, проектно-конструкторські та інші організації.

Приєднання — це форма реорганізації, при якій одна юридич­на особа включається до складу іншої юридичної особи, що про­довжує існувати й далі, але вже в більшому масштабі. Організація яку приєднують припиняє свою діяльність.

Зворотний процес має місце при поділі й виділі. Поділ озна­чає, що на базі однієї юридичної особи виникає дві або більше нових юридичних осіб, а ця перша припиняється. При виділу немає припинення юридичної особи. З її складу лише виділяється нове соціальне утворення, яке наділяється правами юридичної особи.

Своєрідною формою реорганізації осіб є їх перетворення. Суть перетворення полягає в тому, що на основі юридичної особи ство­рюється нова організація, яка має інший профіль, цілі діяльності, структуру тощо, але приймає всі активи і пасиви свого поперед­ника. При злитті і поділі юридичних осіб майно (права і обов'яз­ки) переходить до новоутворених юридичних осіб. В разі при­єднання однієї юридичної особи до іншої її майно переходить до останньої. Майно переходить до правонаступника в день підписання передаточною балансу, якщо інше не передбачено зако­ном або постановою про реорганізацію (ч. 2 ст.37 ЦК. України).

Правонаступник відповідає по зобов'язаннях юридичної особи, що припинила своє існування, в повному обсязі, тобто і тоді, коли одержані активи не покривають усіх вимог креди­торів. При поділі і виділі правонаступники відповідають по боргах попередника пропорційно до часток одержаного ними май­на, зазначених у розподільчому балансі.

Юридична особа розширює масштаби своєї діяльності не лише при приєднанні до неї інших юридичних осіб, а й шляхом відкриття філій і представництв.

Філія юридичної особи - це структурно і територіальне відособлена її частина, яка за місцем свого знаходження виконує всі або найголовніші функції самої юридичної особи: виробничу, наукову тощо.

Представництво — теж частина юридичної особи, але воно здійснює лише окремі функції від імені юридичної особи поза місцем її знаходження (укладає договори, дає згоду на оплату рахунків тощо). Філії і представництва не мають прав юридич­ної особи. Керівник філії або представництва діє на підставі до­віреності, одержаної від юридичної особи.

Відповідно до ч. І ст.31 ЦК України, юридична особа може відкривати філії і представництва в порядку, встановленому за­конодавчими актами. Зокрема, створення філій, представництв, відділень та інших відособлених підрозділів підприємств, об'єднань, організацій та установ здійснюються в тому ж порядку, який встановлений для створення самих цих організацій (ст.7 Закону «Про підприємства в Україні»).

Крім понять «філія» і «представництво» в практиці зустрі­чається поняття «дочірньої організації» (представництва), хоча воно в законі не визначене. Дочірньою може визнаватися органі­зація, яка створена як юридична особа іншою організацією шляхом передачі їй частини свого майна у повне господарське відання або оперативне управління для досягнення цілей, ви­значених засновником. Засновник затверджує статут дочірньої організації, призначає її керівника і здійснює щодо неї інші права власника, передбачені законодавчими актами. Дочірня організація зазначається в статуті організації, що її створила. Проте дочірня організація не відповідає по боргах своєї основ­ної організації, а ця остання — по боргах дочірньої організації. При неплатіжездатності (банкрутстві) засновника стягнення по його боргах може звертатись на майно дочірньої організації за умови ліквідації останньої і після задоволення претензій її кре­диторів.

Висновок

Реорганізація юридичної особи шляхом перетворення регулюється Цивільним кодексом України та Законом України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців" (далі - Закон).

Існує 5 видів реорганізації юридичних осіб:

· приєднання;

· злиття (об‘єднання);

· виділення;

· поділ;

· перетворення.

Приєднання – це приєднання однієї або декількох юридичних осіб до іншої юридичної особи. При цьому ці особи припиняють своє існування, а їх права та обов‘язки переходять до юридичної особи, до якої вони приєдналися.

Злиття – об‘єднання двох або більше юридичних осіб в одну нову юридичну особу, при цьому ці юридичні особи припиняються своє існування і передаються свої права та обов‘язки новоствореній юридичній особі.

Виділення – відокремлення однієї або більше юридичних осіб від однієї існуючої юридичної особи (створення дочірніх підприємств, відокремлення структурних підрозділів); новостворена юридична особа має ті ж самі юридичні права і обов‘язки, що й головне підприємство.

Поділ – виникнення двох або більше нових юридичних осіб шляхом поділу існуючої юридичної особи, яка припиняє своє Існування; при цьому новостворені юридичні особи є правонаступниками у частині, обумовленої їх статутними фондами.

Перетворення – зміна юридичною особою юридично-правової форми без припинення існування. При реорганізації завжди має місце правонаступництво.


 

5. Список використаної літератури

1. Цивільний кодекс України.

2. "Цивільне право” ч.1, О.А. Підопригора, Д.В. Боброва, Київ, 1997р.

3. Закон України "Про господарські товариства”.

4. Закон України "Про банкрутство”





Реферат на тему: Поняття та особливості реорганізації юридичних осіб – суб’єктів підприємницької діяльності (реферат)


Схожі реферати



5ka.at.ua © 2010 - 2016. Всі права застережені. При використанні матеріалів активне посилання на сайт обов'язкове.    
.