Архів якісних рефератів

Знайти реферат за назвою:         Розширений пошук

Меню сайту

Головна сторінка » Право

Поняття сутність права (курсова робота)

ЗМІСТ

Вступ..... 3

1. Поняття права...... 6

2. Сутність права.... 10

2.1. Функції права. 11

2.2. Принципи права. 12

3. Зміст права.... 17

4. Значення права для суспільства............. 21

Висновок............. 27

Список використаної літератури............. 29


ВСТУП

Термін "право" вживається у процесі спілкування людей досить часто, відображуючи при цьому різні аспекти їхнього суспільного життя. Так, слово "право" означає можливості, які має соціальний суб'єкт, сукупність (систе­му) особливих правил соціальної поведінки загального ха­рактеру, відповідність форм явища його сутності тощо. Багатозначність слова "право" зумовлюється тим, що воно започатковано від слова "правда", корінь "прав" є основою багатьох слів, зокрема, "правий", "справедливий", "пра­вило", "правдивий", "правильний", "правити" і т. ін.

Розуміння держави в історії державно - правової думки можна пов'язувати з поглядами софістів , Сократа ,Платона , Арістотелля , Цицерона, Греція , Канта , Гегеля та інших філософів.

Подальші погляди на державу розвивались у працях Ш.Монтеск'є , Ж.-Ж. Руссо , ДЖ. Локка , О.Радищева ,Б. Констана , І. Бентама та ін.

Особливості сучасної державно - політичної думки позначена різноманітністю теорій і концепцій держави , що обумовлено історичними особливостями розвитку тих чи інших країн ; різноманітністю методологічних підходів щодо вирішення питань сутності , соціального призначення держави ; існуванням країн різного рівня розвитку та іншими чинниками. На відміну від минулих концепцій держави , які розглядають її як знаряддя класового панування , сучасні концепції в умовах формування цивілізованого суспільства , нового державно - політичного мислення на засадах де ідеологізованості міжнародних відносин , пріоритету загальнолюдських цінностей здебільшого вбачають у ній механізм забезпечення цілісності суспільства, вирішення загальних справ, соціального компромісу.

Так що ж у такому разі уявляє собою право ? Як ми його розуміємо?

Насамперед, слід сказати, що право не є будь - якими нормами і взагалі не тільки і не стільки нормами, встановленими державою. Право - це й не правова доктрина і не судова практика (право юристів), не звичайне право, й не інші акти, які містять правила (норми) поведінки, які у сукупності прийнято називати в юриспруденції джерелом права у формальному розумінні слова, або формами правоутворення . Це той же юридичний позитивізм! Справжні ж витоки права криються не у державі і не у названих вище джерелах, а системі реально існуючих суспільних відносин, основу яких у будь - якому суспільстві складають відносини матеріального виробництва і споживання, а серцевину - відносини власності. Саме ці відносини. Не держава або будь - що інше , є справжнім джерелом права. При тому не в кінцевому підсумку , а у самому прямому розумінні. Роль законодавця й усіх інших осіб , які задіяні у сфері права , - не винаходити норми права , а виводити їх з реально існуючих відносин , передбачаючи їх подальший можливий поступовий розвиток. Те , що встановлення норм права опосередковано волею законодавця або будь - кого іншого, зовсім не означає , що сама по собі ця воля і є правом . Вона є лише засобом об'єктивізації права, яке у реальному житті проростає з матеріальних та інших потреб людей у процесі їх спілкування.

Протягом тривалого часу вважалося, що вітчизняна юридична наука спиралася на єдино вірне та завершене правове вчення, що базувалося на "беззаперечних" поло­женнях марксистсько-ленінської теорії розвитку суспіль­ства. Але нині на зміну всепоглинаючому марксизму-лені­нізму в науку прийшов плюралізм теорій, концепцій, док­трин, вчень, що знайшло своє відповідне відображення і в правознавстві, що сьогодні характеризується різноманітніс­тю підходів у визначенні сутності, змісту, форм існування права, коли поряд із нормативним розвиваються й інші підходи до праворозуміння — соціологічний, системний, аксіологічний, функціональний тощо.

Право — це специфічна форма регулювання поведінки лю­дей, сукупність правил поведінки (норм), встановлених або санкціонованих державною владою, що виражають інтереси, потреби та надії переважної більшості громадян, що ство­рили державу з метою захисту їх прав, свобод і власнос­ті, стабілізації суспільних відносин, встановлення цивілізо­ваного правового порядку в країні, зміцнення і розвитку держави.

Право є юридичною основою для виникнення держави. Держава не може існувати без права.


1. ПОНЯТТЯ ПРАВА

Право завжди пов'язане з суспільним життям людини. Лю­дина є носієм і основним споживачем його приписів (норм), а її інтереси і потреби — джерелом змісту правил поведінки людей в суспільстві. Право забезпечує загальний порядок, що проявляється в суспільній поведінці людей, установ, органі­зацій і держави. Право проявляє себе як загальний обов'яз­ковий порядок, що панує над волею кожної людини. Пра­вове регулювання — це проголошення державою вимог до лю­дини в формі правових приписів, з одного боку, та виконання особою цих вимог (правових обов'язків) — з другого[1].

Право — це специфічна форма регулювання поведінки лю­дей, сукупність правил поведінки (норм), встановлених або санкціонованих державною владою, що виражають інтереси, потреби та надії переважної більшості громадян, що ство­рили державу з метою захисту їх прав, свобод і власнос­ті, стабілізації суспільних відносин, встановлення цивілізо­ваного правового порядку в країні, зміцнення і розвитку держави.

Право є юридичною основою для виникнення держави. Держава не може існувати без права.

Кожне суспільство потребує регулювання відносин між людьми, охорони і захисту таких відносин. Таке регулювання і охорона суспільних відносин здійснюють­ся за допомогою соціальних норм. В їх системі право займає провідне місце. В юридичній літературі право розглядають як загальносоціальне явище і як волевияв­лення держави (юридичне право).

Як загальносоціальне явище:

а) право характеризу­ється певною свободою і обґрунтованістю поведінки лю­дей, тобто відповідними можливостями суб'єктів суспіль­ного життя, що об'єктивно зумовлені розвитком суспіль­ства, мають бути загальними і рівними для всіх одноіменних суб'єктів;

б) права об'єднань, груп, прошарків;

в) права нації, народу;

г) права людства.

Юридичне право — це свобода і обґрунтованість поведінки людей у відповідності з діючими нормативно-правовими актами та іншими джерелами права[2].

Твердження про те, що право відірвано від держави, породило різноманітні концепції праворозуміння: природне право, позитивне право, реалістичну, психологіч­ну та інші концепції права.

Юридичне (позитивне) право в свою чергу поділя­ють на об'єктивне і суб'єктивне. Об'єктивним юридич­ним правом називають системи всіх основних приписів, що встановлені, охороняються, захищаються державою, носять загальнообов'язковий характер і є критерієм правомірної чи неправомірної поведінки суб'єктів, і іс­нують незалежно від індивідуальної свідомості суб'єкта права.

Юридичне суб'єктивне право визначається як певна можливість, міра свободи, що належить суб'єктові, який сам вирішує використовувати чи не використовувати йому своє право.

До основних ознак права в його позитивному (нор­мативному) розумінні як волевиявлення держави мож­на віднести:

1) право—це система правових норм;

2) це правила поведінки загального характеру;

3) ці правила носять загальнообов'язковий характер;

4) вони тісно зв'язані між собою, діють в єдності, складаються в правові інститути, правові галузі та інші частини си­стеми права;

5) формально визначені, закріплені в нор­мативно-правових актах та інших джерелах права;

6) встановлюються, санкціонуються, гарантуються і забезпечуються державою і її органами;

7) в своїй сукуп­ності регулюють соціальні (правові) відносини між людьми;

8) змістовно правила поведінки мають вста­новлюватися державою з урахуванням принципів рівно­сті, справедливості, гуманізму і милосердя.

Право — це ознака цивілізації, культури суспільства, людства, являє собою соціальну цін­ність, благо як для суспільства взагалі, так і для кожного його члена зокрема. Право як прояв цивілізації, продукт громадянського суспільства на чільне місце покладає ви­знання людини як розумної, вільної істоти, яка спроможна самостійно вирішувати, що для неї добре, а що — погано, тобто в цьому випадку діє презумпція свободи людини, визнання самостійності, автономності її поведінки у сфері особистого життя від волі держави. Таке тлумачення права докорінним чином відрізняє гуманістичне праворозуміння від поглядів на право в патерналістських, авторитарних та тоталітарних суспільствах. Де, навпаки, діє презумпція сваволі людини, її нездатності до внутрішньої саморегу­ляції, вважається, що член суспільства може жити пере­важно лише за нормами поведінки, встановленими держа­вою або іншими соціальними інститутами (церквою, полі­тичною партією тощо). Подібне тлумачення права спотво­рює його сутність і насправді є проявом безправності люди­ни, інструментом державного примусу, механізмом зов­нішнього власного впливу на поведінку особи.

Таким чином, право як волевиявлення держави — це система загальнообов'язкових, формально-визначених, встановлених чи санкціонованих державою та нею за­безпечених правил поведінки, що регулюють найважли­віші суспільні відносини в інтересах певної частини (більшої чи меншої) населення[3].


2. СУТНІСТЬ ПРАВА

Явище і суть — філософські категорії, які використову­ються для пізнання соціальних закономірностей розвитку суспільства. Аналіз «явища» як феномена дає можливість виділити і побачити зовнішні його ознаки в практичному житті, як правило, візуально. Категорія «суть» відображає ядро, головні риси явища, які не лежать на поверхні, а по­требують дослідження і застосування теоретичного абстракт­ного мислення. Щоб визначити суть явища, потрібно дуже часто звертатись до полярних категорій, аналогічних явищ, що ми і намагались зробити, відмежувавши право від без­прав'я і правопорушень.

Спеціалісти вважають, щоб визначити суть держави і пра­ва, потрібно визначити або відповісти на два питання: чиї, якого класу, соціальних груп виражаються інтереси в праві і законодавстві, і чиї інтереси вони захищають? Визначаючи суть буржуазного права, Маркс і Енгельс в «Маніфесті Ко­муністичної партії» писали, звертаючись до класу буржуазії, що ваше право є не що інше, як воля вашого класу, яка обумовлена матеріальними умовами життя класу. Це стосу­валось домонополістичного розвитку капіталізму, оскільки суть права в різні епохи змінюється[4].

Суть права в значній мірі залежить від форм правління і політичного режиму. В умовах диктатури або панування яко­гось одного класу право виражає інтереси певного класу або правлячих груп, партій тощо. При переході до демократич­ного суспільства право і законодавство втрачають свої функції придушення і насильства, вираження волі одного класу. В умовах правової держави і громадянського суспільства пра­во виражає інтереси різних класів, соціальних груп шляхом досягнення соціального компромісу.

В колишньому Радянському Союзі суть права визначалась залежно від періоду розвитку: в період диктатури пролетарі­ату вважалось, що було пролетарське право, в 60—80-ті роки вважалось, що у нас було загальнонародне право, тобто воно виражало інтереси всього народу з однієї сторони, а з другої — виражало інтереси командно-адміністративної системи.

В останні роки визначити суть права в Україні досить важ­ко, оскільки в умовах переходу до нової економічної систе­ми право виражає інтереси різних соціальних груп населен­ня. Щоб правильно відповісти на це питання, потрібно проаналізувати всю систему права і законодавства і практи­ку його реалізації. Крім того, може існувати не одна суть права, а суть першого, другого і третього порядку.

2.1. ФУНКЦІЇ ПРАВА

Суть права конкретизується і проявляється через його функції. Функції права — це основні напрямки його впливу на людину і суспільство. Через функції права можна визначити, яку роль відіграє право в суспільстві, як держава використо­вує своє законодавство, з якою метою. Всі функції права можна поділити на загальносоціальні і спеціально-юридичні[5].

Залежно від сфери впливу на суспільні відносини, завдан­ня і цілі права можна виділити такі функції: економічна, політична, соціальна, екологічна, ідеологічна, гуманістич­на, організаторська, управлінська, орієнтаційна та інші.

До спеціально-юридичних функцій відносяться: регулюю­ча (статична і динамічна), охоронна. Регулююча функція права має своїм завданням регулювати суспільні відносини. Наприклад, норми трудового права регулюють питання ук­ладання, розірвання трудового договору, переведення на іншу роботу, час роботи і час відпочинку, дисципліну тощо.

Регулююча функція поділяється на статичну і динамічну. При допомозі статичної функції держава закріплює ті чи інші суспільні відносини. Наприклад, Конституція України закріплює основи державного і суспільного ладу, систему державних органів тощо. Динамічна функція, регулюючи суспільні відносини, разом із тим стимулює розвиток тих чи інших відносин. Наприклад, норми цивільного права не тільки закріплюють форми власності, але і стимулюють роз­виток економічних відносин. Охоронна функція права зво­диться до того, що при допомозі права держава охороняє всі соціальні цінності суспільства.

2.2. ПРИНЦИПИ ПРАВА

У сучасній юридичній літературі визнають принципи демократизму, законності, гуманізму, рівності всіх перед законом, взаємної відповідальності держави та особи тощо. Розрізняють також загально правові, міжгалузеві, галузеві принципи та принципи інститутів права[6].

В теорії права існує два терміни «принципи права» і «пра­вові принципи». Вони відрізняються один від одного тим, що правові принципи виникають як правило задовго до ви­никнення системи права і законодавства. Правові принци­пи, які закріплені в системі права і законодавства, перехо­дять в принципи права.

Правові принципи — це головні ідеї, які виражають основні вимоги до системи права тієї чи іншої держави. Правові прин­ципи — це перш за все категорії суспільної правосвідомості і вони далеко не завжди виражені в системі права і в право­вих нормах. Іноді правові принципи називають головні за­сади, основи, начала, на підставі яких будується система права. По суті без них неможливо свідомо створити нову систему права. Ігнорування їх в процесі правотворчості може привести до протиріч в системі права, що буде негативно впливати на реалізацію права.

Правових принципів і принципів права надзвичайно бага­то. Найбільш повну класифікацію принципів права дав Л.С. Явіч[7]. Існує ціла ієрархія принципів права, в якій існує пев­на система і субординація. Правові принципи і принципи права постійно знаходяться в діалектичному розвитку і фор­муванні. Наприклад, принципи правової держави виникли задовго до побудови правової держави і лише в процесі ство­рення нового законодавства в Україні знайшли своє відоб­раження.

Всі принципи права можна поділити на загальносоціальні і спеціально-юридичні. До перших відносяться: економічні, політичні, соціальні, ідеологічні, етичні або моральні. Існу­ють основні принципи права, які мають загальний характер і конкретизуються в принципах кожної галузі права і зако­нодавства. Крім того, спеціально-юридичні принципи поді­ляються на галузеві і міжгалузеві. Окремо виділяють прин­ципи правотворчі, правосуддя, правосвідомості, які тісно пов'язані із основними принципами права і підлягають са­мостійному аналізу.

Нині ми відмовляємося від загальносоціальних принципів, характерних для авторитарної системи держави і права: від класового підходу до права, від пріоритету і верховенства Держави над особою, від верховенства класових цінностей над загальнолюдськими, від верховенства держави над гро­мадянським суспільством. І навпаки, переходимо до нових принципів: пріоритету загальнолюдських цінностей над кла­совими, верховенства громадянського суспільства над дер­жавою, верховенства правових законів над політичною і фізичною силою держави, різноманітність і рівноправність різних форм власності; свободи підприємницької діяльності, пріоритету прав і свобод людини над правами держави, а ще точніше паритету прав і обов'язків держави і особи. Загальна теорія права вивчає основні (головні) принципи права. До них можна віднести:

1) повновладдя народу;

2) принципи розподілу влади на законодавчу, виконавчу і судову;

3) відповідальність держави перед людиною і суспільством. і навпаки, людини перед державою;

4) верховенство права і Конституції над всіма законами і підзаконними нормативними актами;

5) принцип законності;

6) принцип демократизму;

7) принцип справедливості;

8) принцип гуманізму;

9) громадяни здійснюють свої права за принципом «доз­волено все, що не заборонено законом», а держава за прин­ципом: «дозволено лише те, що визначене законом».

Серед основних принципів права виділяють правові пре­зумпції і аксіоми. Правові аксіоми — це такі ідеї, положен­ня, які сприймаються без доведення. Правові презумпції — це такі ідеї, які припускають їх істинність без доведення, іншими словами — це припущення[8]. Аксіоми і презумпції дуже важко відрізнити. Серед них можна виділити такі:

— право існує в трьох формах: нормативні акти, право­відносини і правосвідомість;

— всяка діяльність, яка не заборонена законом, дозволе­на;

— закон зворотної сили не має, якщо інше не встановле­но законом;

— закон, який встановлює чи посилює кримінальну відпо­відальність, зворотної сили не має;

— незнання закону не звільняє від юридичної відповідаль­ності;

— презумпція невинності: ніхто не може бути визнаним винним в здійсненні злочину, а також притягнутий до кри­мінальної відповідальності інакше, як за вироком суду;

— ніхто не зобов'язаний сам себе звинувачувати;

— тягар, обов'язок доведення по кримінальних справах лежить на державі, а по цивільних справах — на позивачеві;

— ніхто не може бути суддею в своїй справі;

— не може бути два покарання за одне й те ж правопору­шення;

— закон хоч і суворий, але закон;

— немає прав без обов'язків, як і обов'язків без прав;

— як ми відносимося до природи, так і вона до нас;

— хай буде вислухана й інша сторона при здійсненні пра­восуддя.

Знання основних і галузевих принципів права, аксіом і презумпцій дозволяє юристам і всім громадянам краще орі­єнтуватись в діючому законодавстві і вирішувати справи, особливо коли потрібно застосовувати аналогію права.

Право як соціальний регулятор суспільних відносин забезпечує регулювання найбільш важливих потреб та інтересів між людьми як у межах певної країни, так і на землі у взаємовідносинах усього світового співтовариства.


3. ЗМІСТ ПРАВА

Право, на відміну від інших соціальних норм — норм мо­ралі, норм громадських організацій та установ, релігійних норм, має свої особливості.

Держава встановлює чи санкціонує право, яке виражає загальнолюдські інтереси, потреби, певні соціальні прагнення і бажання більшості населення, закріплює права та свободи громадян. Особливістю права є те, що воно не лише вира­жає та закріплює, а й охороняє та захищає загальнолюдські цінності (це не стосується держав, де панує диктаторський, то­талітарний режим, як це було при комуністичному режимі в СРСР).

Виконання проголошеного державною владою права забез­печується силою державного примусу, який існує незалежно від того, виконуються установлені правом правила суспільної поведінки добровільно чи примусово. Поза правом, виконан­ням його приписів у державі не може залишатися ніхто. При­писи права є обов'язковими для всіх людей, що проживають на території держави. Для забезпечення цього й необхідна сила державного примусу, що входить до складу правової норми вже від моменту її проголошення, а проявляє себе тоді, коли правова норма порушена.

Для права, на відміну від інших соціальних норм, харак­терні чіткість визначення прав і обов'язків, їх належне роз­межування. Моральні норми, наприклад, не завжди відрізня­ють права від обов'язків. Наприклад, моральний принцип «допоможи ближньому» може бути як правом особи, що дія­тиме на свій власний розсуд, так і в деяких випадках, зокрема, для лікаря, її обов'язком.

Право об'єднує суспільство, людей в державі, адже всі вони підкоряються однаковим вимогам права, між ними вста­новлюються відповідні правові відносини.

Право не має регулятивного впливу ні на мрії, ні на по­мисли, ні на почуття, ні на ставлення до релігії, а тільки на су­спільну поведінку людей, на вчинки — активні чи пасивні. Су­спільні відносини — це відносини людини з іншими людьми, з різноманітними суспільними об'єднаннями людей, дер­жавними установами, службовими особами держави тощо. До суспільних відносин, що регулюються правом, належать також і відносини, що складаються в сім'ї, в колективі за місцем праці, в інших постійних чи тимчасових об'єднаннях людей[9].

Коли мова йде про право, то мається на увазі єдина система правових норм. В такій системній єдності правові норми діють у взаємозв'язку, взаємно доповнюючи одна одну своїми приписа­ми правил поведінки. Отже, право є система норм, в цьому його особливість.

Право формулює правила поведінки у вигляді прав і обов'язків, зміст яких є формально визначеним, тобто вираже­ним у відповідній правовій формі (правовому акті), властивій Для певної державної влади. Формальна або юридична визна­ченість правил поведінки полягає ще й в тому, що вони прийняті державою відповідно до існуючих правил, опубліковані, час їх вступу в законну силу конкретно визначений, названа територія, на якій вони будуть діяти, та коло осіб, на які розповсюджується їх дія.

Право завжди має визначену форму: закон, указ, декрет, постанова, розпорядження тощо.

Право можливе лише як національна система норм, тому право може бути німецьке, польське, французьке, укра­їнське тощо. Змішаних за національною ознакою правових систем не існує. Кожна правова система відображає істо­ричні традиції та національні звички, психологічні особли­вості нації, її потреби та інтереси, умови та можливості її життя. Наприклад, українська національна правова система успадкувала традиції, закладені в історичній правовій па­м'ятці — «Руській правді», правовій системі, що діяла в Ки­ївській Русі. В «Руській правді» і на сьогодні зберігається важливий для нас правотворчий дух українського народу[10].

Говорячи про особливості права, що відрізняють їх від ін­ших соціальних норм, треба звернути увагу на винятково ва­жливе значення правових обов'язків. У співвідношенні між правами та обов'язками (з прав та обов'язків головно складається право) провідне місце посідають обов'язки, оскіль­ки від рівня виконання обов'язків залежить рівень прав. Адже права однієї особи залежать від виконання обов'язків іншою особою. Наприклад, право громадян на освіту зале­жить від виконання державою свого обов'язку щодо органі­зації освіти в країні: будівництва шкіл, підготовки вчите­лів, забезпечення навчання в школах підручниками, облад­нанням тощо. Якщо держава нічого не зробить у цій галузі, не виконає свого юридичного обов'язку перед народом, то право громадян на освіту не буде ними реалізоване.

Особливості права полягають ще й в тому, що змінити його приписи або відмінити їх дію може лише та державна влада, яка його встановила чи санкціонувала, або вища в порядку підлеглості державна влада. Тому, наприклад, правові акти, встановлені Президентом України, відмінити, крім самого Пре­зидента, ніхто не може. Лише Конституційний суд може зафік­сувати (якщо це буде мати місце) невідповідність право­вого акта Президента Конституції України. В такому разі акт втрачає свою загальнообов'язкову силу.

Право у взаємодії з іншими соціальними нормами ви­конує своє завдання щодо регулювання суспільних відносин. Важливе значення для права має єдність і взаємодія з нор­мами моралі в галузі регулювання суспільних відносин.

Особливою є роль права в правовій державі — роль пану­ючої над державою і над суспільством системи правил по­ведінки. Його зверхність у правовій державі є гарантом прав і свобод громадян, захисту їх власності. Зверхність права забезпечується чітким розподілом влади в державі на зако­нодавчу, виконавчу та судову, а також незмінністю їх самостій­ності в процесі функціонування, взаємодією між ними та вза­ємним контролем за діяльністю у формах і методах, пе­редбачених Конституцією.


4. ЗНАЧЕННЯ ПРАВА ДЛЯ СУСПІЛЬСТВА

Право відіграє дуже важливу роль в суспільному житті для особи, держави і суспільства. Якби не існувало права, то в суспільстві була б анархія, безладдя, або стосунки між людь­ми вирішувались би з позиції сили. Мораль і інші соціальні норми поки не можуть замінити нормативно-правові акти, які видаються державою.

При допомозі права держава і суспільство юридичне закріп­люють рівність і рівноправ'я громадян. Право регламентує свободу діяльності і поведінки особи й інших суб'єктів су­спільних відносин. Право регламентує всю систему юридич­них прав, свобод і обов'язків особи, які можна класифікува­ти на 5 груп: фізичні (життєві), особистісні, культурні (гу­манітарні), економічні і політичні. При допомозі права рег­ламентується організація і діяльність суб'єктів економічних відносин — підприємств, кооперативів, фермерських госпо­дарств тощо. Воно регламентує також організацію і функ­ціонування політичних партій, громадських організацій, тру­дових колективів і т.п.

Право в формі правових звичаїв як природне право з'яви­лось задовго до виникнення держави. Разом із тим, право як юридичне явище виникає одночасно із державою на відміну від природного права. З моменту виникнення держава по­чала пристосовувати правові звичаї до нових економічних і політичних відносин і видавати законодавчі акти для регу­лювання нових суспільних відносин.

В своєму походженні, стабільності, недоторканості, в роз­витку, удосконаленні, зміні, авторитетності і престижі пра­во залежить від держави, оскільки державна влада є основ­ним творцем права.

Держава також залежить від права: у своїй організації, по­будові, структурі, вдосконаленні і розвитку. Держава виконує свої завдання і функції, опираючись на систему права і законодавства, так як закони регламентують діяльність держави, її органів і посадових осіб. Держава безпосередньо зв'язана з правом і залежить від нього, і навпаки, система права і законодавства залежить від держави. Цей зв'язок проявляється в правотворчій, правоохоронній і правореалізаційній функціях.

Право надзвичайно тісно пов'язано з економікою. З однієї сторони економічні (виборчі) відносини визначають систе­му права і законодавства, з іншої сторони система права і законодавства визначає економічні відносини. При переході до ринкової економіки необхідна нова система права і зако­нодавства. Економіка обумовлює право опосередковано че­рез потреби і інтереси особи, соціальних груп, класів. Право визначає систему економічних відносин тоді, коли відбу­вається перехід від однієї економічної системи до іншої, як це відбувається в багатьох республіках колишнього Радянсь­кого Союзу. Крім того, право може стимулювати, гальмува­ти економічний розвиток, а також нейтрально відноситись до розвитку економічних відносин.

Поділ права на об'єктивне і суб'єктивне має не лише теоре­тичне, а й важливе практичне значення. Воно проявляється в виникненні та реалізації правових відносин[11].

Правові відносини — це суспільні відносини, врегульовані правом і виражені у взаємних правах та обов'язках суб'єк­тів права, якими можуть бути як громадяни (фізичні особи), так і організації чи установи (юридичні особи).

Правові відносини завжди виступають як відносини між конкретними людьми і характеризуються суворою визначе­ністю взаємної поведінки його учасників, тобто взаємних прав та обов'язків. Відповідним правам одного суб'єкта право­відносин повинні строго відповідати обов'язки іншого суб'єк­та цих відносин.

Правовідносини завжди виникають на основі об'єктивного права між суб'єктами права, тобто між фізичними чи юри­дичними особами, що підлягають одній правовій системі, що діє в певній державі.

Правовідносини мають вольовий характер. Це ідеологічний вид відносин між людьми. Правовідносини безпосередньо пов'язані з волею конкретної особи, котра вступає в конкрет­не правове відношення з іншими суб'єктами або групою людей.

Правовідносини складаються із: суб'єктів права, тобто уча­сників правовідношення; об'єкта правовідношення, тобто кон­кретної речі чи предмета або якогось блага, відносно якого суб'єкти вступають у правове відношення між собою: прав та обов'язків; юридичних фактів. Суб'єктом правовідносин може бути особа правоздатна, тобто носій прав і обов'язків, та дієздатна, тобто здатна своїми діями здійснювати свої права та обов'язки. Правоздатність і дієздатність учасників правових відносин визначаються законом.

Юридичні факти — це передбачені законом обставини, з настанням яких виникає, припиняється або змінюється пра­вовідношення. Такі обставини поділяються на дві групи: дії (обставини), що залежать від волі людини, та події (обстави­ни), що виникають незалежно від волі людини. Чинне в дер­жаві право пов'язане із правосвідомістю. Норми права ство­рюються людьми, в них люди вкладають свої знання, розум і свідомість, тобто уявлення про мету і завдання права, на­слідки його регулятивної діяльності та про способи і ме­тоди регулювання правом відносин між людьми в суспіль­стві. Апелюють норми права теж до свідомості людей. Отже, правосвідомість — свідомість у галузі права, обов'язковий елемент його виникнення, розвитку і функціонування.

Правосвідомість можна визначити як сукупність правових поглядів, що виражають відношення людей до чинного пра­ва, його мети, завдань, способів та методів регулювання, до оцінки правомірності його норми та уявлення про майбутню правову систему та окремі її норми[12].

Правосвідомість впливає на процес державотворення, на реалізацію права та виконання його приписів адресата­ми. Правосвідомість, що містить у собі усвідомлення ролі і значення права в суспільстві, значною мірою впливає на фор­мування правової держави та створення цивілізованого право­порядку в країні.

Право як система норм — неподільне. Є два самостійні терміни, які вживаються на позначення права як системи: пра­вова система і система права. Перший з них — правова система — більш загальний і виражає єдність всіх правових форм, охоплює всі правові норми, правові відношення, правову діяль­ність по виданню нормативних актів та їх застосуванню, судову практику, правомірну поведінку особи, а також правосвідо­мість, правове почуття, правову культуру, правовий порядок тощо. Отже, до правової системи входять суспільні явища, які характеризуються правовими властивостями, мають правове походження та значення. Виникають вони на основі права його мети і завдань, пов'язаних з життям і розвитком права.

Ще римські юристи довели практичну доцільність поділу права на право приватне і право публічне. Цей поділ існує і виконує свої регулятивні функції у всіх цивілізованих країнах світу, до нього повернулися і ми. Покликаний він до життя потребою правового регулювання процесу приватизації, утвер­дження приватної власності в Україні.

Приватне право призначене регулювати сфери індивідуаль­ної ініціативи особи у всіх галузях суспільного життя. Дер­жава, наприклад, зобов'язана обмежувати свою діяльність, якщо це перешкоджає реалізації законних приватних інтересів особи. На сторожі цього стоїть приватне право. До приватного права входять норми цивільного права (вони є визначальними у приватно-правовій галузі), сімейне право, торговельне, коопе­ративне право тощо.

Публічне право має своїм призначенням регулювання влад­но-управлінських відношень, що виходять від державних влас­тей, та між ними. Публічне право виражає інтереси всього су­спільства у певних сферах прояву державної влади. До публіч­ного права належать державне, адміністративне, кримінальне, фінансове право тощо.

Така система права, поділ його норм на приватне і публічне, забезпечує зручність користування правом. Структурна уніфі­кація правових систем різних країн сприяє налагодженню міждержавних зв'язків у юридичній галузі щодо захисту прав, свобод, власності громадян[13].

Право надзвичайно тісно пов'язане з політикою. Право за­лежить від політики класів, соціальних груп і їх політичних партій. В праві виражається політика класів, партій і всього народу залежно від того, кому належить державна влада. Пра­во, закон — це концентрований вираз не тільки економіки, але і політики держави і суспільства. Законодавство офіційно закріплює цю політику. Політика оформляється в праві у ви­гляді юридичних прав і обов'язків суб'єктів суспільних відно­син. Політика, в свою чергу, залежить від права, оскільки воно є засобом вираження, декларування політики: здійснен­ня реалізації політики; захисту, гарантування політики; пере­конання, пропаганди на користь певної політики.


 

ВИСНОВОК

Право будь-якої держави являє собою не просто сукупність правил поведінки, але і певну систему норм, які зв'язані внутрішньою єдністю. Ця внутрішня єдність обумовлена суттю права, його принципами, політичною і економічною системами. В сучасній державі право повинно не тільки відпо­відати загальному економічному стану, не тільки бути його вираженням, але також бути внутрішньо погодженим вира­женням, яке не спростовувало б само себе в силу внутрішніх протиріч.

Єдність права обумовлена не тільки суттю, але змістом і функціями права, які об'єктивно визначаються єдністю суспільних відносин, формами власності, конкурен­цією між індивідами і різними організаціями. Всі ці відно­сини відображаються в системі права і обумовлені різними інтересами. В будь-якому суспільстві існують загальнонаці­ональні (загальнонародні) інтереси і приватні інтереси, з яких логічно витікає поділ права на приватне і публічне.

Система права кожної країни відносно стабільна і динаміч­на, в залежності від зміни суспільних відносин, з появою но­вих сфер людської діяльності, яка потребує правового регу­лювання. В Україні нині здійснюється перехід від однієї системи права до іншої, яка відповідає основним принципам правової держави і громадянського суспільства. По суті відбу­вається повне оновлення системи права і законодавства.

Соціальне призначення права полягає в тому, щоб регулювати поведінку людей. Однак установлені державою правові норми не можуть виконати регулюючої ролі без складного механізму і їхньої реалізації.

Без виконання правових розпоряджень у житті норми права мертві, інакше кажучи, вони втрачають своє соціальне значення. "Права немає, - зауважує Л.С. Явич, - якщо його положення не знаходять своєї реалізації в діяльності людей і їхніх організацій, у суспільних відносинах. Не можна зрозуміти право, якщо відвернутися від механізму його реалізації в житті суспільства”.

Під реалізацією права розуміють перетворення, втілення розпоряджень юридичних норм у житті шляхом правомірного поводження суб'єктів суспільних відносин (державних організацій, посадових осіб, суспільних органів і громадян).

Реалізація права завжди зв'язана тільки з правомірним поводженням людей, тобто таким поводженням, що відповідає правовим розпорядженням. В одному випадку це активні позитивні дії (використання чи права виконання обов'язку); в іншому - це бездіяльність суб'єктів (стримування від здійснення протиправних дій). Отже, правомірне поводження суб'єктів суспільних відносин реалізує норму права, неправомірно - порушує.

Правові норми реалізуються в різних формах. Це обумовлюється поруч обставин: 1) положенням того чи іншого суб'єктів у загальній системі правового регулювання, його відношенням до юридичних розпоряджень. 2) формою зовнішнього прояву правомірного поводження.


СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Алексеев С.С. Проблемы теории права, С.– 1972.

2. Алексеев С.С. Теория права. – М., 1994.

3. Венгеров А.Б. Теория государства и права, - М.:Новий Юрист 1998.

4. Загальна теорія держави і права. В.В. Копейчикова. - К.: Юрінком, 1997.

5. Котюк В.О. Теорія права. - К.: Вентурі, 1996.

6. Основи держави і права. В.М. Штогрина. - К.: "Феміна", 1995.

7. Основи держави і права. С.Д. Гусарєв, Р.А. Калюжний, А.М. Колодій. - К.: Либідь, 1997.

8. Правознавство. - Львів, 1994 р.

9. Сучасні проблеми держави і права. - К., 1998.

10. Теория государства и права под редакцией А.С.Пиголкина, - М.:МГТУ 1996.

11. Теория государства и права. Под ред. В.В. Лазарева // Новый юрист. М., –1997.

12. Хропанюк В.Н. Теория государства и права, - М.:ДТД 1996.





Реферат на тему: Поняття сутність права (курсова робота)


Схожі реферати



5ka.at.ua © 2010 - 2016. Всі права застережені. При використанні матеріалів активне посилання на сайт обов'язкове.    
.