Архів якісних рефератів

Знайти реферат за назвою:         Розширений пошук

Меню сайту

Головна сторінка » Право

Поняття складу злочину. Його значення та зміст (реферат)

Зміст

Вступ..... 3

1. Правопорушення: моральні та правові сторони. 5

2. Поняття злочину. 6

3. Поняття, значення і зміст складу злочину. 8

4. Елементи і ознаки складу злочину 13

5. Види складів злочинів 15

Загальні висновки 20

Література............. 21


Вступ

Кожна людина має природне право на життя, на фізичну цілісність, на свободу думки, совісті і релігії, на навчання, на свободу пересування, на рівність перед суспільством і законом, на людську честь, гідність і репутацію та їх захист.

Але кожна людина живе не сама по собі, а є членом суспільства і тому, крім природних, має ще й соціальні права, суть яких випливає безпосередньо з природи людського суспільства. Це право на соціальний захист і опіку, на житло, працю та її оплату, відпочинок, їжу, охорону здоров'я, освіту та ін. Дотримання і забезпечення як одних (природних), так і інших (соціальних) прав людини покладається на державу і зокрема на уряд.

Головною цінністю життя є Людина, і закон, визначаючи за нею її права і свободи, надає їй можливості в державні гарантії скористатися ними на практиці. Суспільство і держава повинні бути зацікавлені у використанні громадянами своїх прав і свобод, в активній життєвій позиції кожної людини. Однак і кожний громадянин повинен так будувати свою поведінку, щоб не зачіпати прав, свобод ті інтересів інших громадян, дотримуватись вимог, встановлених у нормах закону. В цьому і полягає важлива роль держави — вона не тільки повинна утримуватись від порушення прав людини, але й мусить захищати кожного громадянина від можливих зазіхань інших громадян.

Основний курс, взятий Української державою на соціально-економічний розвиток країни, не можливий без активної послідовної боротьбі зі злочинністю та іншими антисуспільними проявами. У плані реалізації зазначених вимог велике значення має подальше вдосконалення боротьби з правопорушеннями та злочинами. Боротьба зі злочинністю є органичною частиною загальної системи соціальної діяльності, направленої на удосконалення способу життя народу і громадської дисципліни. Ефективна боротьба зі злочинністю захищає суспільство від осіб, які дезорганізують громадську дисципліну, тобто які ведуть аморальний та протиправний спосіб життя.

Завдання розбудови незалежної Української держави вимагають утвердження українського національного права, в якому були б закріплені віками утверждені загальнолюдські цінності народу.


1. Правопорушення: моральні та правові сторони

Право, як відомо, встановлює правила поведінки людей у суспільстві. Причому характер цих правил носить загальнообов'язковий характер, оскільки їх невиконання тягне за собор юридичну відповідальність особи. У процесі життедіяльності людей так чи інакше трапляються випадки відхилення від загальноприйнятих норм поведінки це є наслідком тієї загальної культури, моралі, традицій, які панують у суспільстві. Чим вища моральність, тим менше відхилень від норми, менше порушень закону, оскільки права без моралі не існує. Шляхом правових приписів держава вдається до примусу.

Звичайно, не всі громадяни потребують примусу. Для значної більшості достатньо свідомості або переконання, що їхні дії є порушенням встановлених правил поведінки, достатньо того, що вони усвідомлюють обмеженість своїх дій під впливом загрози застосування покарання.

Під правопорушенням слід розуміти антисуспільне діяння, яке спричиняє шкоду суспільству і карається законом [26]. Важливо встановити, чи є даний вчинок правопорушенням, чи ні. Для цього існують певні ознаки, серед який: протиправність, ступінь і характер шкоди суспільству, дієздатність особи правопорушника, вина правопорушення, його ставлення до скоєного, караність.

Правопорушення можуть виникати у різних галузях законодавства, тому ці протиправні діяння класифікуються на такі вчинки: дисциплінарні, цивільно-правові проступки і адміністративні. У зв'язку з цим за правопорушення законом передбачені відповідно наступні види відповідальності: дисциплінарна, цивільна, адміністративна, а також матеріальна.

Правопорушення поділяються на вчинки та злочини, причому останні є найбільш небезпечними їх видами.

2. Поняття злочину

Злочин, як і будь-яке інше правопорушення, є вчинком людини. Саме тому йому притаманні усі ті об'єктивні та суб'єктивні властивості, які характерізують будь-яку людську поведінку: фізичні властивості — той чи інший рух тіла або утримання від нього, використання фізичних, хімічних, біологічних та інших закономірностей навколишнього світу; психологічні властивості — прояви свідомості і волі, мотивація поведінки, її цілеспрямованість.

Але на відміну від інших вчинків людини злочин за своєю соціальною сутністю є посяганням на ті відносини, які склалися у суспільстві, відбивають його найбільш важливі інтереси, внаслідок чого й охороняються кримінальним законом. Злочин завжди суперечить основним потребам та інтересам суспільного розвитку. А оскільки саме об'єктивні закономірності розвитку суспільства, його потреби та інтереси виступають критерієм, мірилом цінності або антицінності людської поведінки, відповідності або невідповідності цим потребам та інтересам, злочин завжди є антигромадською поведінкою.

При цьому, оскільки інтереси і потреби суспільства перебувають у постійному розвитку, зміненні, змінюються й оцінка певної поведінки як антигромадської, злочинної на певному етапі суспільного розвитку. Тому поняття злочину не може бути незміннім. Воно завжди має відповідати конкретному етапу розвитку суспільства, потребам та інтересам, притаманним цьому етапу. Це дозволяє зробити два висновки:

1) поняття злочину залежить від соціально-економічних відносин, існуючих на певному етапі розвитку суспільства;

2) визнання певної поведінки людини злочином (криміналізація діяння) або виключення її з кола злочинних (декриміналізація діяння) є безперервним процесом оцінки відповідності або невідповідності цієї поведінки суспільному розвитку.

Поняття злочину у кримінальному праві є універсальною й фундаментальною категорією: воно лежить в основі змісту усіх інститутів кримінального права.

Чинний Кримінальний кодекс України (ст. 7) дає таке визначення поняття злочину: злочином визнається передбачене кримінальним законом суспільно небезпечне діяння (дія або бездіяльність), що посягає на суспільний лад України, його політичну і економічну системи, власність, особу, політичні, трудові, майнові та інші права і свободи громадян, а так само інше передбачене кримінальним законом суспільно небезпечне діяння, яке посягає на правопорядок.

У нормативно-матеріальному визначенні поняття злочину чітко відбиваються дві ознаки: матеріальна — супільна небезпечність діяння і формальна — передбаченість його у кримінальному законі. Однак, якщо зіставити зміст ст.ст. 1 і 3 та ст. 7, то стане очевидним, що в ст. 7 неповно відображені усі ознаки злочину. Стаття 1 КК, визначаючи завдання Кримінального кодексу, у ч. 2 передбачає, що для здійснення цього завдання КК "визначає, які суспільно небепечні діяння є злочинними, і встановлює покарання, що підлягають застосуванню до осіб, які вчинили злочини”. А ст. 3, відображаючи принцип суб'єктивного ставлення, говорить, що "кримінальній відповідальності і покаранню підлягає лише особа, винна у вчиненні злочину”.

Аналіз цих норм дозволяє зробити висновок, що діяння не може бути злочином, якщо за нього кримінальний закон не передбачає покарання або якщо воно вчинене безвинно.

Саме тому в науці кримінального права встановилося позиція про наявність чотирьох обов'язкових ознак злочину: суспільної небезпечності, протиправності, винності і караності. З урахуванням цих ознак можна дати таке (наукове) визначення поняття злочину: злочином визнається суспільно небезпечне, винне, протиправне і кримінально каране діяння (дія або бездіяльність) [17].

3. Поняття, значення і зміст складу злочину

Склад злочину — це сукупність встановлених кримінальним законом юридичних ознак (об'єктивних і суб'єктивних), що визначають суспільно небезпечне діяння як злочинне.

З цього визначення випливає, що визнання того чи іншого суспільно небезпечного діяння злочином є виключно правом законодавця, тобто Верховної Ради України. Тут якраз знаходить свою реалізацію принцип: "немає злочину без вказівки на те у кримінальному законі”. З другого боку, в чинному законодавстві міститься вичерпний перелік тих суспільно небезпечних діянь, що в даний момент визначені як злочинні. Отже, для того, щоб будь-яке суспільно небезпечне діяння, що зустрічається у реальному житті, набуло статусу злочину, необхідно, щоб діяння даного виду були визначені законодавцем як злочинні. Тільки за такі суспільно небезпечні діяння людина може бути притягнута до кримінальної відповідальності. Відступ від цієї вимоги, як вчить наша власна історія, може привести на практиці до серйозних порушень законності і ущемлення прав громадян.

Тільки законодавець в нормах кримінального закону шляхом закріплених відповідних об'єктивних і суб'єктивних ознак визначає, які з вчинених суспільно небезпечних діянь є злочинами. Причому законодавець не в змозі виділити і нормативно закріпити усю сукупність ознак конкретного злочину. Будь-який конкретний злочин (вбивство, крадіжка, хуліганство) має багато ознак. Чимало з них взагалі не мають безпосереднього відношення до розв'язання питання про злочинність і караність діяння. Тому законодавець виділяє з усієї сукупності ознак, що характеризують той чи інший злочин, найбільш важливі, значущі і типові, що однаково притаманні усім злочинам даного виду.

Отже, обсяг ознак, що характеризують конкретно вчинний злочин, значно ширше обсягу тих юридично значущих ознак, що визначають суспільно небезпечні діяння певного виду як злочинні. В той же час склад злочину виступає і як більш широке поняття, бо він містить в собі характеристику не одного конкретного злочину, а усіх злочинів даного виду. Тому при встановленні ознак в конкретно вчиненому злочині слід йти не шляхом їх ототожнення, а через їх виявлення у вчиненому діянні і зіставлення з ознаками (елементами) видового поняття складу злочину, що закріплений кримінальний законом.

Формулюючи ознаки конкретного складу злочину, законодавець завжди виходить і з тих закріплених в нормах Загальної частини КК ознак злочину, що мають загальний характер і входять до складу будь-якого злочину. Наприклад, при цьому завжди враховуються закріплені в ст.ст. 10, 12 КК вимоги щодо суб'єкта злочину (досягнення віку і осудність). Тому вже при конструюванні конкретних кримінально-правових норм немає необхідності кожний раз вказувати на вимоги, що відносяться до загальної характеристики суб'єкта злочину. Точно так немає необхідності у кожній статті КК розкривати зміст умислу і необережності, оскільки зміст цих понять закріплено в ст.ст. 8, 9 КК.

Найчастіше в конкретній кримінально-правовій нормі законодавцем найбільш повно закріплюються ознаки об'єктивної сторони. Це викликане тим, що вони в більшості випадків індивідуальні і притаманні тільки цим злочинам.

Слід мати на увазі й те, що в кримінально-правовій нормі вказані ознаки закріплюються з урахуванням дій виконавця у закінченому злочині. Відбивати ж в конкретній нормі особливості цих злочинів з урахуванням стадій вчинення злочину і різної ролі в ньому усіх співучасників немає необхідності, тому що ці особливості, в свою чергу, носять загальний, типовий для усіх злочинців характер і закріплені у Загальній частині КК в ст.ст. 17, 19.

Таким чином, в нормах загальної частини КК містяться тільки ті об'єктивні та суб'єктивні ознаки складу, що притаманні усім злочинам або багатьом з них. Саме ці ознаки у сполученні з ознаками, описаними в конкретних нормах Особливої частини, й утворюють склад вчиненого злочину.

Важливо відзначити і те, що склад злочину — це реально існуюча система ознак, а не плід людської фантазії або просто вигадка. А якщо це об'єктивна реальність, то її можна пізнати і використати у практичній діяльності.

Звичайно, коли говориться, що усі ознаки будь-якого складу включені до того чи іншого кримінального закону, то при цьому ураховується, що ці ознаки ззовні не завжди очевидні, бо вони певною мірою формалізовані і у самому тексті закону можуть зазначатися як безпосередньо, так і через систему юридичних понять і категорій.

Так, в ст. 140 КК досить детально закріплені ознаки складу крадіжки як таємного викрадення індивідуального майна громадян. Тут вказаний предмет посягання (індивідуальне майно), описаний характер дії (таємне викрадення), визначена мета поведінки (заволодіння чужим майном), але в той же час нічого не сказано про суб'єкта злочину та інші ознаки цього складу. Усі ці ознаки носять загальний характер і тому закріплені в нормах Загальної частини, до яких і слід звертатися. Наприклад, із змісту ст.ст. 10, 12 випливає, що суб'єктом крадіжки може бути лише осудна особа, яка досягла 14-річного віку. Порівняльний же аналіз ст. 8 і ст. 140 показує, що крадіжка як діяння, свідоме і спрямоване не одержання наживи, може бути вчинене лише з прямим умислом. Вивчаючи місце розташування ст. 140 в системі Особливої частини КК (гл. V "Злочини проти індивідуальної власності громадян”), бачимо, що об'єктом крадіжки є індивідуальна власність громадян. Порівняльний же аналіз ст. 81 і ст. 140 КК дозволяє зробити висновок, що ці злочини відрізняються між собою якраз суб'єктом, бо крадіжка, відповідальність за яку передбачена в ст. 81 КК, вже посягає на інший об'єкт — державну або колективну власність.

Склад злочину необхідно відмежовувати від самого злочину, бо вони не співпадають один з одним, а лише співвідносяться між собою як явище (конкретний злочин) і юридичне поняття про нього (склад конкретного виду злочину). Злочин — це конкретне суспільне небезпечне діяння, вчинене в певній обстановці, часі і місці, що відрізняються багатьма особливостями від усіх інших злочинів одного виду. Склад же злочину являє собою юридичне поняття про злочини певного виду, в якому об'єднані найбільш суттєві, найбільш типові і універсальні їх ознаки. Тому, наприклад, крадіжки, вчинені різними особами, завжди відрізняються тією чи іншою мірою одна від одної своїми особливостями, але склади вчинених ними злочинів тотожні.

Виходячи з цього, можна зробити висновок, що обсяг ознак злочину і складу злочину різний. З одного боку, обсяг ознак злочину ширший за обсягом ознак від складу, бо останній включає до себе лише найбільш загальні, типізовані, тобто властиві усім злочинам даного виду, ознаки, а з другого — склад злочину ширший від кожного конкретного злочину, бо він включає до себе ознаки не одного конкретного злочину, а усіх злочинів даного виду.

Поряд зі складом конкретного злочину в теорії кримінального права виділяють загальне поняття складу злочину. Вчення про загальне поняття складу злочину грунтується на теоретичному узагальненні усіх типізованих ознак, притаманних усій сукупності складів конкретних злочинів. Отже, це не законодавче, а теоретичне поняття. У ньому узагальнені ознаки, що характеризують об'єктивні і суб'єктивні ознаки усіх складів злочинів, перебачених чинним кримінальним законодавством.

Викладене дозволяє зробити такі важливі висновки:

1) склад злочину являє собою певну сукупність об'єктивних і суб'єктивних ознак, що визначають конкретне суспільно небезпечне діяння як злочинне;

2) склад злочину утворює сукупність об'єктивних і суб'єктивних ознак;

3) тільки у кримінальному законі встановлюється сукупність зазначених ознак;

4) перелік складів злочинів, передбачених кримінальним законом, є вичерпним;

5) тільки у складі злочину визначаються характер і обсяг відповідальності за вчинений злочин.

У науці кримінального права вчення про склад злочину займає особливе місце. Це пояснюється як його значущістю для вирішення питань про злочинність і незлочинність діяння, правильної кваліфікації вчиненого і точного застосування закону, так і тим, що в рамках самого вчення про склад злочину вивчаються і розвиваються усі основні інститути кримінального права.

Як відзначається в літературі, значення складу визначається насамперед тим, що він э законною єдиною, необхідною та достатньою підставою кримінальної відповідальності.

Дійсно, законність такої відповідальності обумовлюється тим, що усі ознаки складу злочину встановлені кримінальним законом, а тому будь-які інші ознаки не ураховуються (не впливають) при вирішенні питання про злочинність чи незлочинність вчиненого діяння. Єдиною ж підставою відповідальності складу злочину є тому, що тільки він і ніякі інші обставини не можуть бути підставою кримінальної відповідальності. Тому склад злочину є як єдиною, так і достатньою підставою кримінальної відповідальності. Встановлення його ознак у конкретному суспільнонебезпечному діянні особи означає, що є усе необхідне для кримінальної відповідальності.

Значення складу злочину полягає в тому, що він, визначаючи рамки (межі) злочинного у поведінці особи, тим самим встановлює і межі розслідування, бо основним завданням слідства якраз і є встановлення складу злочину.

Викладене свідчить й про те, що тільки склад злочину дозволяє здійснити правильне розмежування між злочином і провиною, тобто незлочинним суспільно небезпечним діянням. Точно так тільки за допомогою складу злочину можна проводити відмінність одного злочину від будь-якого іншого (наприклад, державної зради від шпигунства або крадіжки від грабіжу).

У законодавчій практиці за допомогою складу злочину здійснюється криміналізація (декриміналізація) суспільно небезпечних діянь. Тому склад злочину, як і вчення про нього утворює той інструмент, за допомогою якого законодавець і здійснює кримінальну політику в галузі криминалізації діянь.

4. Елементи і ознаки складу злочину

У кожному складі злочину прийнято виділяти його елементи. Ними є об'єкт злочину, об'єктивна сторона злочину (їх іноді називають об'єктивними ознаками складу), суб'єкт і суб'єктивна сторона злочину (суб'єктивні ознаки злочину). У своїй єдності вони й утворюють склад злочину.

Об'єкт злочину — це те, на що завжди посягає злочин і чому він завжди завдає певну шкоду. Це те благо (цінність), яке поставлене під охорону кримінального закону. Тому об'єктом злочину визнають певні суспільні відносини, що охороняються кримінальним законом.

Об'єктивна сторона — зовнішня сторона діяння, яка виражається у вчиненні передбаченого кримінальним законом діяння (дії або бездіяльності), що заподіює або створює загрозу заподіяння шкоди об'єкту злочину.

В якості обов'язкових (необхідних) ознак об'єктивної сторони як елемента складу виділяють діяння (дію або бездіяльність), суспільно небезпечні наслідки і причинний зв'язок. Тому у злочинах з так званим матеріальним складом має бути встановлений причинний зв'язок між дією (бездіяльністю) і суспільно небезпечним наслідком, що настав.

Суб'єкт злочину — це особа, яка вчиняє злочин. За чинним кримінальним законодавством суб'єктом злочину може бути тільки фізична особа, яка досягла певного віку. Тому юридичні особи (підприємства, організації, установи, політичні партії, громадські організації тощо) не можуть бути суб'єктами злочинів. Недопустимою є колективна відповідальність за злочини, вчинені окремими особами.

В ст. 10 КК встановлюється, що кримінальна відповідальність, за загальним правилом, настає з 16 років, а за окремі злочини, як, наприклад, вбивство, розбій, згвалтування та ін., відповідальність встановлює з 14 років.

Крім досягнення певного віку, необхідно встановити, що злочин вчинено осудною особою. У свою чергу, не підлягає кримінальній відповідальності особа, яка на момент вчинення суспільно небезпечного діяння перебувала в стані неосудності, тобто не могла усвідомлювати своїх дій або керувати ними внаслідок хронічної душевної хвороби, тимчасового розладу душевної діяльності, слабоумства чи іншого хворобливого стану (ст. 12 КК). До таких осіб можуть застосовуватись тільки примусові заходи медичного характеру.

Суб'єктивна сторона — це внутрішня сторона злочину, бо вона включає до себе ті психічні процеси, які характеризують свідомість і волю особи в момент вчинення злочину. Ознаками об'єктивної сторони як елемента складу визнаються вина, мотив та мета злочину. Обов'язковою (необхідною) основною ознакою суб'єктивної сторони будь-якого складу злочину є вина особи, яка може бути виражена в формі умислу або необережності. В разі відсутності вини немає і складу злочину, навіть якщо внаслідок дії (бездіяльності) настали передбачені кримінальним законом суспільно небезпечні наслідки.

Злочин вважається вчиненим умисно, коли особа, яка його вчинила, усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння, передбачала його суспільно небезпечні наслідки і бажала або свідомо допускала настання цих наслідків (ст. 8 КК). В ст. 9 КК визначається, що злочин вважається вчиненим з необережності, коли особа, яка його вчинила, передбачала можливость настання суспільно небезпечних наслідків свого діяння (дії або бездіяльності), але легковажно розраховувала на їх відвернення, або не передбачала можливості настання таких наслідків, хоч повинна була і могла їх передбачити.

Оскільки вина є обов'язковою ознакою суб'єктивної сторони, то дії, вчинені без вини, не тягнуть за собою кримінальної відповідальності (ст.3 КК).

5. Види складів злочинів

Виділення окремих видів складів злочинів (їх класифікація) має важливе значення для пізнання окремих складів злочинів і встановлення їх суттєвих ознак, а в кінцевому рахунку — для точної кваліфікації злочину. Склади можна класифікувати за ступенем суспільної небезпечності, за характером їх структури, тобто за способом описування ознак складу в законі, і за особливостями законодавчого конструювання.

Суспільна небезпечність злочину — це об'єктивно існуючий антисоціальний стан, обумовлений усією сукупністю його негативних властивостей і ознак, що свідчать про реальну можливість заподіяння шкоди охоронюваним кримінальним законом суспільним відносинам. Причому слід відрізняти суспільну небезпечність як закріплену в законі певну нормативну абстракцією і небезпечність конкретно вчиненого злочину. В кримінальному законі вона закріплюється лише як можливість (здатність) заподіяння шкоди, а при вчененні конкретного злочину ця можливість перетворюється у дійсність і характеризує суспільну небезпечність саме цього злочину.

За ступенем суспільної небезпечності (тяжкості) виділяють:

1) основний (іноді його називають простий) склад злочину — він містить у собі основні ознаки злочину і не містить ні обтяжуючих (кваліфікуючих), ні пом'якшуючих обставин. Так, в ч. 1 ст. 140 КК дається визначення крадіжки як таємного викрадення індивідуального майна громадян і передбачено покарання за крадіжку без пом'якшуючих і без обтяжуючих обставин;

2) кваліфікований склад злочину, або склад злочину з кваліфікуючими ознаками, тобто з такими, що обтяжують відповідальність і впливають на кваліфікацію. До них слід відносити, наприклад, вбивство при обтяжуючих обставинах (ст. 93 КК), крадіжку, вчинену за попереднім зговором або повторно (ч. 2 ст. 140 КК), перевищення влади або службових повноважень, якщо воно супроводжувалося насильством (ч. 2 ст. 166), тощо;

3) особливо кваліфікований склад злочину, або склад злочину з особливо кваліфікуючими ознаками, тобто з тими, що додають злочину особливої суспільної небезпечності. Наприклад, розкрадання державного або колективного майна в особливо великих розмірах (ст. 861 КК), розбій, поєднаний з причиненням тяжких тілесних ушкоджень (ч. 3 ст. 142 КК);

4) склад злочину з пом'якшуючими обставинами (так званий привілейований склад), що характеризується обставинами, які значною мірою знижують суспільну небезпечність і караність даного виду злочину (наприклад, умисне вбивство, вчинене в стані сильного душевного хвилювання (ст. 95 КК), або вбивство при перевищенні меж необхідної оборони (ст. 97 КК).

За характером структури складів злочину, тобто за способом описування їх ознак безпосередньо у кримінальному законі, усі вони можуть бути поділені на прості та складні.

До простих складів злочину відносять ті, які містять у собі ознаки одного суспільно небезпечного діяння, що посягає на один об'єкт. Прикладом простого складу є вбивство (ст. 94 КК), наклеп та образа (ст.ст. 125, 126 КК).

Складним є склад злочину, законодавча конструкція якого ускладнена якими-небудь обставинами. Тому складними слід визнати склади з двома об'єктами (бандитизм — ст. 69 КК, розбій — ст. 142 КК), з двома діями (спекуляція — ст. 154 КК), з двома формами вини (умисне тяжке тілесне ушкодження, що спричинило смерть потерпілого, — ч. 3 ст. 101 КК), тощо.

До числа складних відносять також альтернативні склади злочину, об'єктивна сторона яких може виражатися в кількох діях чи способах дії або в різних наслідках. Так, державна зрада в ст. 56 КК визначена як злочин, що може бути вчинений шляхом переходу на бік ворога у воєнний час або в боєвій обстановці, шпигунства, надання іноземній державі, іноземній організації або їх представникам допомоги в проведенні підривної діяльності проти України. Як видно, будь-яка з названих дій утворює об'єктивну сторону вказаного злочину. В ст. 155 КК передбачається відповідальність при вчиненні обману покупців будь-яким з названих у законі способом його вчинення: обмірювання, обважування, перевищення встановлених роздрібних цін або інший обман покупців у торговельних підприємствах чи підприємствах громадського харчування. В той же час склад злочину, передбаченого ч. 1 ст. 77 КК, встановлює відповідальність за умови, що він спричинив будь-який із зазначених у даній статті наслідків: нещасні випадки з людьми, катастрофу, аварію або інші тяжкі наслідки.

За особливостями конструкції виділяють злочини з формальним складом, злочини з матеріальним складом і злочини з усіченим складом.

Таке конструювання грунтується на тому, що будь-який злочин у своєму розвитку може пройти цілу низьку стадій (етапів): готування, замах і закінчений злочин. Причому, окремим видам злочинної діяльності властива виключно велика суспільна небезпечність вже на ранніх стадіях їх розвитку. Тому законодавець нерідко закріплює момент закінчення таких злочинів вже на стадії замаху або навіть готування, не пов'язуючи закінчення злочину з фактом настання суспільно небезпечних наслідків.

Злочинами з формальним складом прийнято називати такі злочини, що не включають до себе суспільно небезпечних наслідків, а тому злочин вважається закінченим з моменту вчинення зазначених у законі дій. Наприклад, встановлюючи відповідальність за бандитизм, ст. 69 КК передбачає, що цей злочин може полягати в організації озброєної банди, а також в участі у банді або у вчинюваному бандою нападі. Отже, бандитизм є злочином з формальним складом, бо законодавець не включив його суспільно небезпечні наслідки до об'єктивної сторони (начебто "виніс” їх за межі складу) і визначив, що злочин, який аналізується, є закінченим із моменту вчинення будь-якої із зазначених дій.

Злочинами з матеріальним складом прийнято вважати злочини, при конструюванні яких як обов'язкові ознаки об'єктивної сторони включаються суспільно небезпечні наслідки вчиненого злочину. У таких складах об'єктивна сторона одержує свій повний розвиток тільки за умови настання зазначених наслідків і тільки з цього моменту він вважається закінченим. У злочинах з матеріальним складом обов'язково вимагається встановлювати причинний зв'язок між самим діянням і суспільно небезпечними наслідками, що настали. Прикладом злочину з матеріальним складом є вбивство, що вважається закінченим тільки з моменту смерті потерпілого (ст. 94 КК). Сам по собі факт пострілу в жертву з метою її вбивства не утворює складу закінченого злочину, оскільки не настав передбачений кримінальним законом наслідок — смерть іншої людини. Такі дії повинні кваліфікуватися лише як замах на вбивство (ч. 2 ст. 17 і ст. 94 КК).

Злочинами з усіченим складом звичайно визнають такі злочини, в яких момент закінчення злочину самим законом переноситься на стадію готування або на стадію замаху. Наприклад, за ст. 100 КК відповідальність за погрозу вбивством настає з моменту самої погрози, а розбій вважається закінченим злочином з моменту нападу з метою заволодіння чужим майном (ст. 142 КК).

 


Загальні висновки

Поняття злочину у кримінальному праві є універсальною й фундаментальною категорією: воно лежить в основі змісту усіх інститутів кримінального права. Злочин — передбачене кримінальним законом суспільно небезпечне діяння (дія або бездіяльність), що посягає на суспільний лад України, його політичну і економічну системи, власність, особу, політичні, трудові, майнові та інші права і свободи громадян, а так само інше передбачене кримінальним законом суспільно небезпечне діяння, яке посягає на правопорядок.

Склад злочину — це сукупність встановлених кримінальним законом юридичних ознак (об'єктивних і суб'єктивних), що визначають суспільно небезпечне діяння як злочинне. Тільки законодавець в нормах кримінального закону шляхом закріплених відповідних об'єктивних і суб'єктивних ознак визначає, які з вчинених суспільно небезпечних діянь є злочинами. Формулюючи ознаки конкретного складу злочину, законодавець завжди виходить і з тих закріплених в нормах Загальної частини КК ознак злочину, що мають загальний характер і входять до складу будь-якого злочину.

Значення складу злочину визначається насамперед тим, що він є законною єдиною, необхідною та достатньою підставою кримінальної відповідальності, та в тому, що він, визначаючи рамки (межі) злочинного у поведінці особи, тим самим встановлює і межі розслідування, бо основним завданням слідства якраз і є встановлення складу злочину.

У науці кримінального права вчення про склад злочину займає особливе місце. Це пояснюється як його значущістю для вирішення питань про злочинність і незлочинність діяння, правильної кваліфікації вчиненого і точного застосування закону, так і тим, що в рамках самого вчення про склад злочину вивчаються і розвиваються усі основні інститути кримінального права.

Література

1. Конституція України.

2. Кримінальний кодекс України // Кодекси України, № 1, 1996.

3. Закон України "Про боротьбу із організаційною злочинністю” // Відомості ВРУ, № 10, 1992.

4. Постанова Пленуму Верховного Суду № 3 від 31 березня 1989 р "Про практику застосування судами України законодавства про відшкодування матеріальної шкоди, заподіяної злочином, і стягнення безпідставно нажитого майна” // Бюллетень законодавства і юридичної практики України. К., 1995, С. 301-304.

5. Постанова Пленуму Верховного Суду України від 25 грудня 1992 р. № 12 "Про судову практику в правах про корисливі злочини проти приватної власності” / Відомості ВР України. № 3, 1993.

6. Указ Президента України від 21 липня 1994 р. "Про невідкладні заходи щодо посилення боротьби із злочиннічстю” // Право України, № 9, 1994.

7. Бажанов М.И. Уголовное право Украины. Общая часть. Днепропетровск, 1992.

8. Воробей П.А. Теорія і практика кримінально-правового ставлення у вину. К., 1996.

9. Гуров А.И. Профессиональная преступность: Прошлое и современность. М., 1990.

10. Загальна теорія держави і права. За редакцією академіка АпрН України, доктора юридичних наук, професора В.В. Копєйчикова. — К.: Юрінком, 1997. — 320 С.

11. Карпец И.И. Уголовное право и этика. М., 1985.

12. Коржанський М.Й. Кримінальне право України: Частина особлива. К., "Генеза”, 1998.

13. Коржанський М.Й. Уголовне право України. Загальна частина. К., 1996.

14. Кривоченко Л.Н. Классификация преступлений. Х., 1983.

15. Кривошеїн П.К., Слесаренко В.М. Кваліфікація групових і повторних злочинів. К., 1993.

16. Криминология. Учебник / Под. ред. Б.В. Коробейникова. М., 1988.

17. Кримінальне право України: Загальна частина. За ред. М.І. Бажанова. Х., "Право”, 1997.

18. Минская В. Уголовно-правовое обеспечение применения норм об ответственности за преступления в сфере экономической деятельности // Уголовное право. 1999, № 3, С.32.

19. Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України. К., 1997.

20. Розенко В.І, Матвійчук В.К. Суб'єкт злочину. К., 1994.

21. Стан злочинності в Україні та результати боротьби з нею // Інформаційний випуск МВС України. К., 1993, № 7.

22. Сухов Ю. Кримінальна відповідальність за вчинення злочинів у сфері оподаткування та її вдосконалення // Право України, № 1, 2000, С. 86—91.

23. Теория государства и права. Под. ред. В.М. Корельского и В.Д. Перевалова.— М.: Издательская группа ИНФРА-М-НОРМА, 1997. — 570 С.

24. Уголовный кодекс Украины. Научно-практический комментарий. К., 1999.

25. Шалгунова С. Покарання за корисливі злочини в проекті Кримінального кодексу України // Право України, № 12, 1999, С. 70—72.

26. Юридический энциклопедический словарь. Гл. ред. Сухарев А.Я. М., 1987.





Реферат на тему: Поняття складу злочину. Його значення та зміст (реферат)


Схожі реферати



5ka.at.ua © 2010 - 2016. Всі права застережені. При використанні матеріалів активне посилання на сайт обов'язкове.    
.