Архів якісних рефератів

Знайти реферат за назвою:         Розширений пошук

Меню сайту

Головна сторінка » Право

Поняття, основні ознаки та види правових відносин (реферат)

ПЛАН

1. Поняття правових відносин

2. Основні ознаки правовідносин

3. Види правовідносин

 

1. Поняття і основні ознаки правовідносин

Право безпосередньо зв'язане з правовідносинами. Воно існує в правовідносинах, оскільки це конкретна форма бут­тя права. Правовідносини - це право в житті, оскільки воно реалізується в них, а в окремих випадках виникає в право­відносинах. Право — це природна і соціальна властивість суб'єктів правовідносин.

Перш ніж розглядати поняття правовідносин необхідно вияснити, що являють собою суспільні відносини і взагалі термін «відносини». Відносини являються універсальним способом не тільки існування, але і розвитку предметів і явищ. В природі і суспільстві всі предмети і явища знахо­дяться в різноманітних зв'язках і відносинах.

Наявність відносин завжди свідчить, що в них є дві сторо­ни, які відносяться одна до одної, тому це є взаємні відно­сини двох сторін. Вони мають зв'язки, коли мають тотожні ознаки. Якщо таких ознак немає, то й відносин немає, а якщо і є, то ми не знаємо, за якими тотожними ознаками вони відносяться. Наприклад, можна виявити відносини між масою Землі і масою Місяця, але не можна виявити відно­сини між масою Місяця і формою правління держави.

Відносини це опосередкований зв'язок явищ, процесів, пред­метів і т.п.

Відносини можуть бути різними, як між явища­ми природи, так і явищами суспільства, між суспільством і природою. Наприклад, національний характер народу в певній мірі залежить від природно-кліматичних і соціаль­них умов існування.

В суспільстві людина завжди знаходиться в певних су­спільних відносинах. Вона живе, працює, спілкується з іншими людьми, в сім'ї, в трудовому колективі і з іншими суб'єктами. Необхідність задоволення потреб і інтересів людей змушує їх вступати в різні суспільні відносини. Суспільні відносини виникають на підставі діяльності і поведінки людей для задоволення своїх матеріальних і духовних потреб.

Суспільні відносини надзвичайно різноманітні, їх мож­на класифікувати на різних підставах і на різні види, за­лежно від сфери діяльності:

· політичні;

· моральні;

· еко­номічні;

· релігійні;

· правові.

Їх можна також поділи­ти на матеріальні, які стосуються економічного базису і надбудови — політико-правові. Такий поділ в певній мірі умовний, тому що всі вони дуже тісно переплетені і взає­мозв'язані.

Аналогічно і правові відносини, які відносяться до над­будовних і по своєму змісту можуть мати матеріальний ха­рактер. Їх суть корениться в матеріальних життєвих відно­синах (Маркс К.). Правовідносини безпосередньо зв'язані з державою і громадянським суспільством, з системою за­конодавства і правом. Система права і законодавства за­кріплює певні суспільні відносини, охороняє їх від пору­шень, регулює їх в інтересах держави і суспільства (класів і соціальних груп). У нас вважалось, що правовідносини не можуть існувати без права, точніше законодавства, вста­новленого державою. Є закон — є й правовідносини або можуть бути. Разом із тим можуть бути й інші ситуації, коли закон є, але немає правовідносин. І навпаки, є право­відносини, але немає законодавства, яке б регулювало і за­кріплювало ці відносини. Тому розуміння правовідносин в повній мірі залежить від того, як ми розуміємо поняття права.

2. Основні ознаки правових відносин

В минулому ми не мислили правовідносин без норм пра­ва. Сьогодні можна сказати, що в суспільстві існує дві групи правовідносин:

1) ті, які офіційно визнані державою, відоб­ражені і закріплені в нормативно-правових актах;

2) ті пра­вовідносини, які офіційно державою не визнані, але в силу звичаїв, традицій, культури фактично існують в житті.

Для перших держава встановлює моделі норм, які викладені в законодавчих актах, бере їх під свій захист і т.п.

Другі — існують самостійно в житті, якщо держава їх прямо не забо­роняє. Правовідносини відрізняються від інших соціальних відносин наступними ознаками:

1. Вони виникають на підставі норм права.

2. Сторони правовідносин завжди наділені суб'єктивними права­ми і відповідними юридичними обов'язками. Зміст правовідносин формується внаслідок волевиявлення його учасників, дії юридичних норм, а також відповідно до рішень правозастосовчих органів.

Слід мати на увазі, що для виникнення і здійснення правовідно­син зовсім не обов'язкова одночасна наявність всіх перелічених підстав. Як правило, правове регулювання виникає без втручання тих, хто зас­тосовує право. При відсутності нормативно-правової підстави правові відносини створюються за умов існуючих прогалин у законодавстві. Учасники правовідносин можуть самостійно визначати зміст взаємних прав і обов'язків, якщо їх відносини регламентуються диспозитивни­ми нормами.

Правовідносини відображають правовий зв'язок. Це означає, що в будь-яких правовідносинах беруть участь дві і більше сторін: уповно­важена і зобов'язана. Наприклад, згідно з договором позики (ст. 374 ЦК України) уповноваженою стороною є позикодавець, зобов'язаною - позичальник. Правда, тут необхідно зробити застереження: частина правовідносин має більш складну структуру за умови, коли кожна сто­рона має права і обов'язки.

Наприклад, згідно з договором купівлі - продажу (ст. 224 ЦК Ук­раїни) продавець зобов'язується передати майно у власність покупцеві

і має право вимагати сплатити гроші за нього, а покупець зобов'язаний прийняти майно і сплатити за нього певну грошову суму.

3. Вольові відносини між суб'єктами виникають за їх волевиявленням.

4. Правові відносини — суть таких суспільних відносин, за яких
здійснення суб'єктивних прав і виконання обов'язків забезпечуються
можливістю державного примусу. В більшості випадків здійснення
суб'єктивного права і виконання обов'язків мають місце без застосу­вання заходів державного примусу. Якщо в цьому ви никає необхідність,
то зацікавлена сторона звертається в компетентний державний орган,
який, розглянувши юридичну справу, виносить владне рішення (акт
застосування права), де точно визначаються суб'єктивні права й обо­в'язки сторін.

5. Правовідносини здійснюються свідомо і цілеспрямовано.

6. Правові відносини виступають у вигляді конкретного суспільного зв'язку, причому ступінь конкретизації може бути різною.

Мінімально конкретизуються правовідносини, які врегульовані безпосередньо законом. Типовий приклад— конституційні права і сво­боди. Власне, кожний громадянин сам визначає, в якій мірі він буде використовувати можливості, що надані йому відповідно до Консти­туції.

Середній ступінь конкретизації спостерігається, коли індивідуалі­зований не лише суб'єкт, а й об'єкт правовідносин. Наприклад, у пра­вовідносинах власності визначені власник і річ — об'єкт власності.

Максимальний ступінь конкретизації наявний у тих випадках, коли точно відомо, які власне дії повинні здійснюватися зобов'язаною сто­роною в інтересах уповноваженого. Тут індивідуально встановлюється об'єкт, дві сторони і зміст правового зв'язку між ними, Наприклад, за договором підряду (ст. 332 ЦК України) одна сторона (підрядник) зо­бов'язується виконати на свій ризик певну роботу за завданням іншої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти й сплатити вартість виконаної роботи.

Правовідносини — це такі суспільні відносини, які мають ідеологічний вольовий характер, в яких виникає індивідуаль­ний зв'язок між різними суб'єктами, на підставі юридичних фактів, юридичних прав і обов'язків, які відповідають або не суперечать діючим нормативно-правовим актам.

Які ж характерні ознаки правових відносин?

1. всі правові відносини мають вольовий ідеологічний ха­рактер, тому що вони виникають і проявляються в зв'язку з виявленням волі їх суб'єктів;

2. учасниками правовідносин можуть бути не всі індивіди,
як в моральних відносинах, а тільки ті, які згідно із законом
є правоздатними і дієздатними. Наприклад, шлюбні право­
відносини можуть виникати, коли особи досягли певного
віку, являються правоздатними, дієздатними або набувають
повної дієздатності після реєстрації шлюбу;

3. для правовідносин характерні специфічні зв'язки сторін
у формі взаємних прав і юридичних обов'язків (природних
або встановлених нормативно-правовими актами, звичая­ми). Вони завжди пов'язані з реалізацією суб'єктивних прав
і обов'язків;

4. в суспільствах і державах, де визнається тільки система
писаного права (закону), офіційно визнаються тільки такі
правовідносини, які відповідають законодавству;

5. в основі виникнення правовідносин знаходиться юри­дичний факт, якого немає в інших суспільних відносинах.

Правовідносини наділені складною щодо елементів структурою. До її складу входять суб'єкт, об'єкт і зміст правовідносин.

3. Види правовідносин

Правовідносин надзвичайно багато і вони мають різний характер. Їх можна класифікувати за різними критеріями. Така класифікація дозволяє краще зрозуміти їх характер, суть і особливості в процесі реалізації права.

1. За галузевою ознакою їх можна класифікувати на кон­ституційні, адміністративні, цивільно-правові, кримінально-
правові, земельні, трудові, фінансові тощо;

2. залежно від визначеності кількості суб'єктів:
загальні — коли кількість суб'єктів уповноважених або зобов'язаних точно не визначена;

конкретні — коли кількість зазначених суб'єктів

точно виз­начена;

3. за кількісним складом суб'єктів: прості — правовідно­сини лише між двома суб'єктами; складні — між трьома і
більше суб'єктами;

4. залежно від функціональної ролі норм права, на підставі
яких вони виникають: регулятивні (статичні і динамічні),
охоронні;

5. залежно від змісту відносин: економічні, політичні, соціальні, процесуальні, моральні, релігійні, міжнародні тощо;

6. за характером дій зобов'язального суб'єкта: активні —
суб'єкт зобов'язаний вчинити певні дії і пасивні — утриматись від певних дій;

7. залежно від розподілу юридичних прав і обов'язків між
сторонами: односторонні — кожна із сторін має права або
обов'язки; двосторонні — кожна із сторін має як права так і
обов'язки.

ВИКОРИСТАНА ЛІТЕРАТУРА

1. Котюк В.О. Теорія права. Курс лекцій. – К.: Вен турі, 1996

2. Кельман М.С., Мурашин О.Г. Загальна теорія права. Підручник. К.: Кондор, 2002

3. Скакун О. Ф. Теорія держави і права. Навчальний посібник – Харків: Консул, 2002

4. Загальна теорія держави і права: Навчальний посібник. – К.: Юрінком, 1997

§3. Структура правовідносин

Правовідносини являються складними утвореннями. Якщо розглядати правовідносини тільки як ідеологічну форму, то в цьому випадку їм властивий тільки юридичний зміст, ос­новою якого є юридичні права і обов'язки. Разом із тим вони можуть мати політичний, моральний та інший зміст.

Правовідносини можна також розуміти як єдність фактич­ного матеріального змісту і юридичної форми. В цьому ви­падку в правовідносинах поряд із суб'єктивними юридич­ними правами і обов'язками можуть бути виділені ще два основних елементи: суб'єкти правовідносин і 'їх об'єкти. Ма­теріальний зміст правовідносин, їх суб'єкти і об'єкти дозво­ляють краще зрозуміти реальні фактичні зв'язки, зрозуміти діалектичну єдність «форми» і «змісту» правовідносин.

Виділяють такі елементи (компоненти) правовідносин: 1) зміст правовідносин, який складається із матеріального змісту, тобто поведінки суб'єктів, і юридичного змісту — суб'єктивні юридичні права і обов'язки; 2) суб'єкти, тобто учасники правовідносин; 3) об'єкти правовідносин. Наприк­лад, якщо взяти договір купівлі-продажу (ст.224 ЦК Украї­ни), то в таких правовідносинах можна виділити наступну структуру (компоненти):

1) суб'єкти: продавець і покупець;

зміст правовідносин: суб'єктивне право покупця — ви­
магати видати товар, майно; суб'єктивний обов'язок — заплатити вартість за товар або майно; суб'єктивне право про­давця — вимагати плату за товар; суб'єктивний обов'язок — продати, передати товар (майно) відповідної якості, який вимагає покупець;

3) об'єктом правовідносин є майно або товар.

Всі ці компоненти охоплюються поняттям «склад право­відносин». Разом із тим близький зміст мають поняття «фак­тичний склад (основа)» і «склад правопорушення», але вони відрізняються одне від одного, перш за все, своїм змістом.

1) Зміст правовідносин. Вони мають юридичний і матері­альний зміст. Юридичний зміст правовідносин — це суб'єктивні юридичні права і обов'язки, які виражають специфіку пра­вовідносин, юридичну форму фактичних суспільних відно­син.

Матеріальний зміст правовідносин — це фактична поведін­ка, яку управомочний суб'єкт може, а правозобов'язаний повинен здійснити.

Юридичний зміст нерозривно зв'язує правовідносини з реальними відносинами, фактичними соціальними проце­сами. Розмежування змісту цих правовідносин дозволяє кра­ще зрозуміти механізм дії права на суспільне життя. Юри­дичний зміст — це, по суті, правові засоби забезпечення, а іноді і формування матеріального змісту. На думку проф. Алєксєєва С.С. точніше було б розглядати матеріальне і юридичне в змісті правовідносин як сторони одного змісту Незважаючи на велику кількість літератури по правовідно-сина^ вони все ще недостатньо вивчені, особливо матері­альний зміст правовідносин.

Суб'єктивне право — це міра дозволеної поведінки право­мочної особи, яка забезпечується юридичними обов'язками інших осіб. Суб'єктивне право не може бути безмежне, воно обмежене в просторі, в часі, в об'єктах і колом суб'єктів. Воно включає в себе вимогу забезпечення цього права інши­ми учасниками правовідносин.

Суб'єктивні права є компонентом правової системи, ос­кільки вони закріплюють свободу, ініціативу і самостійність осіб — суб'єктів права. Суб'єкт згідно із своїм правом може розпоряджатись ним самостійно на свій розсуд, відповідно до своїх потреб і інтересів.

Суб'єктивне право знаходиться в тісній єдності з інтереса­
ми. Управомочній особі надається міра дозволеної поведін­
ки для задоволення своїх законних інтересів. Протилежний
суб'єкт зобов'язаний організувати свою поведінку в інтере­
сах носія суб'єктивних прав. Разом із тим, інтереси і потре­
би не включають в суб'єктивне право, хоча вони існують
поряд і тісно взаємопов'язані. Інтереси можуть бути закон­
ними і незаконними. Законний інтерес — це зовнішньо ви­
ражений інтерес в діючому законодавстві. ч

Структура суб'єктивного права. Правомочність, яка входить в склад суб'єктивного права, може бути в трьох видах: а) право вимагати; б) право на позитивні дії; в) право на дома­гання.

Юридичний обов'язок — це міра необхідної поведінки, яку особа повинна здійснити відповідно з вимогами управомоч-ного, з метою задоволення його потреб і інтересів. Цей обо­в'язок особа може виконати добровільно, а може й під при­мусом державних органів і інших суб'єктів. Така особа зобо­в'язана зробити певні дії згідно діючого законодавства, договору та інших угод. Наприклад, згідно з договором орен­ди, орендатор зобов'язаний сплатити певну суму грошей за експлуатацію складу і в належному стані повернути при­міщення після закінчення терміну договору.

Юридичний обов'язок може бути: а) обов'язок активно діяти; б) обов'язок пасивної поведінки (утримуватись від певних дій); в) обов'язок переносити санкції держави.

2) Суб'єкти правовідносин. Правосуб'єктність. Для суб'єктів
правовідносин характерні дві основні ознаки. По-перше, осо­
би, учасники суспільних відносин за своїми властивостями
повинні бути носіями суб'єктивних прав і обов'язків. Ці вла­
стивості повинні мати певні якості, які пов'язані із свобо­
дою волі людини, організації, до яких відносяться: а) зов­
нішня обособленість; б) персональність (одна персона); в)
здатність формувати, виражати і здійснювати персоніфіко­
вану волю.

По-друге, ця особа, яка реально здатна пршшаїи участь в правовідносинах, має властивості суб'єкта права в силу юри­дичних норм. Ці загальновизнані норми утворюють обов'яз­кову основу для визнання індивідів і організацій як суб'єктів права. Соціальною передумовою правосуб”активності є свобода волі людини, а її зміст, який сформований в юридичних нормах, полягає в тому, що особа має здатність, властивість, здібності бути носіями юридичних прав і обов'язків. Всі суб'єкти суспільних (правових) відносин можна поділити на дві групи: фізичні і юридичні особи.

Щоб громадяни або організації могли бути учасниками правовідносин, вони повинні володіти правоздатністю і дієздатністю. Правоздатність це здатність особи мати юридичні права і обоє 'язки. Зокрема, в ст.9 правоздатність — це здатність мати цивільні права і обов'язки. Безумовно, що правоздатність це, перш за все, здатність мати юридичні пра­ва. По законодавству України всі громадяни мають право­здатність з моменту народження, і закінчується вона після смерті людини. Іноді правоздатність виникає і до народження дитини (з питань спадщини).

Наявність правоздатності особи ще не дає підстав для того, щоб бути учасником правовідносин. Для цього повинна бути ще і дієздатність. Дієздатність — це здатність особи само­стійно своїми особистими свідомими діями реалізувати свої права і виконувати юридичні обов'язки. Дієздатність виникає в повному обсязі з 18 років І завершується зі смертю. Разом із тим, в окремих правовідносинах дієздатність може насту­пати і раніше. По трудових правовідносинах — з \5 років; по адміністративних — з 16 років; по кримінальних — з 16 років, а за особливо тяжкі злочини — з 14 років; по шлюб­но-сімейних відносинах — з 18 років для хлопців і 17 років для дівчат, В окремих випадках цей вік скорочується на один рік місцевими органами влади, і після реєстрації шлюбу дієздатність наступає відповідно з 17 і 16 років. З позицій цивільного права всі громадяни стосовно дієздатності поді­ляються на чотири групи: частково дієздатні, обмежено дієздатні, недієздатні і повністю дієздатні,.

Згідно з діючим законодавством ніякий громадянин не може бути позбавлений правоздатності і дієздатності. Це такі правові властивості, які не можна передати іншим особам. Громадянин може бути визнаний недієздатним лише в су­довому порядку внаслідок душевної хвороби або недоумства, коли не може розуміти значення своїх дій або керувати ними.

Правоздатність і дієздатність фізичних і юридичних осіб
охоплюється поняттям «правосуб'єктність». Із цими понят­
тями також тісно пов'язане поняття «деліктоздатність». Де-
ліктоздатність означає здатність особи нести юридичну відпо­
відальність за невиконання юридичних обов'язків або вчинення
правопорушення.
В окремих випадках, особливо в цивільно­
му праві, правопорушення називають деліктами. .;.

Учасниками правовідносин являються також юридичні особи. Згідно з ст.23 Цивільного кодексу України юридич-і ними особами визнаються організації, які мають відокрем­лене майно, можуть від свого імені набувати майнових і осо­бистих немайнових прав, нести обов'язки, бути позивачами і відповідачами в суді, арбітражному суді або в третейському суді. Юридичною особою може бути і окремий громадянин (наприклад, фермер). Таким чином, юридична особа має наступні ознаки: 1) організаційна єдність установ, трудових колективів, громадських організацій, які діють на основі ста­туту, зареєстрованого в органах влади; 2) наявність відок­ремленого майна; 3) власний рахунок в банку; 4) назва орга­нізації і виступ від свого імені в правовідносинах; 5) здатність нести юридичну відповідальність; 6) печатка організації або установи.

Правоздатність і дієздатність юридичних осіб виникає з моменту їх державної реєстрації (ст. 5, 6 Закону «Про підпри­ємства в Україні» і інші закони). Дієздатність юридичних осіб безпосередньо залежить від їх правоздатності і встанов­лених цілей їх діяльності. З моменту їх офіційної реєстрації вони мають право своїми діями набувати юридичних прав, створювати для себе юридичні обов'язки і нести юридичну відповідальність.

3) Об'єкти правовідносин. В філософії термін об'єкт вико­ристовується в основному для характеристики співвідношен­ня матерії і свідомості. Об'єкт в даному випадку розуміється як об'єктивна реальність, яка знаходиться поза суб'єктом, тобто людини і її свідомості.

В юридичній науці категорія об'єкта не пов'язується без­посередньо з суб'єктом, а розуміється в іншому плані. В якості об'єктів правовідносин виступають явища, предмети, які визнані державою чи суспільством. Наприклад, об'єктами

права власності по цивільному законодавству є заводи, фаб­рики, машини, земля, будівлі, транспорт, різноманітні това­ри, продукти тощо, які знаходяться в цивільному товарообі­гу. Згідно ст.9 Закону України «Про власність» об'єктами права приватної власності не можуть бути об'єкти виключ­ної власності народу України, до яких належать земля (за винятком земельних ділянок сільськогосподарських підприємств, селянських господарств і дачних, присадиб­них ділянок), її надра, повітряний простір, водні та інші природні ресурси її континентального шельфу. В криміналь­них правовідносинах об'єктами являються життя, здоров'я людини, державна безпека тощо.

Об'єктами правовідносин є ті явища і предмети навко­лишнього світу, на які направлені суб'єктивні юридичні права і обов'язки. Проф. Рабінович П.М. вважає, що об'єкти пра­вовідносин — це певні особисті або соціальні блага, для здо­буття і використання яких встановлюються взаємні юридичні права і обов'язки суб'єктів.

Всі об'єкти правовідносин можна класифікувати на мате­ріальні і нематеріальні (духовні). До матеріальних відносяться: фізичні дії уповноваженого або зобов'язаного суб'єкта; речі — засоби виробництва, предмети споживання, гроші тощо; стан природних об'єктів, явищ. До нематеріальних (духов­них) відносяться: морально-психологічний стан людини; певні соціальні властивості і риси об'єднань, спільностей, духовні цінності.

Таким чином, об'єктами правовідносин є матеріальні і ду­ховні цінності, які здатні задовольняти потреби людей, дер­жави і суспільства. Об'єкти правовідносин не можна змішу­вати з предметами правового регулювання — суспільними відносинами. Об'єкти правовідносин є компонентом (еле­ментом) правовідносин. Вони характеризують матеріальний і духовний зміст правовідносин.

§4. Юридичні факти і їх класифікація

В юридичній літературі розрізняють соціальні і юридичні передумови виникнення правовідносин. Соціальними перед­умовами є розвиток економічних, політичних та інших соці-

альних відносин. Наприклад, перехід до ринкової економі­ки вимагає створення цілої системи законодавства, блоку економічних законів. В зв'язку з цим держава надає пози­тивний правовий характер (форму) вже існуючим суспіль­ним відносинам, які вимагають правового регулювання; надає позитивну правову форму частково існуючим суспільним відносинам.

Юридичні норми закріплюють за громадянами і організа­ціями саму можливість вступати в різні правовідносини. В гіпотезах правових норм вказуються умови, при яких суб'єк­ти права вступають або повинні вступати в правовідноси­ни. Із нормативне-правових актів витікають конкретні суб'єк­тивні юридичні права і обов'язки, які являються передумо­вою виникнення правовідносин. Передумовою виникнення правовідносин є різні юридичні факти.

Юридичний факт це конкретні життєві обставини, з якими правові норми пов 'язують виникнення, зміну або припи­нення правових наслідків (правовідносин).

Юридичних фактів надзвичайно багато. Окремі із них ма­ють загальний характер. Наприклад, в державно-правових відносинах — громадянство, конституційний і правовий ста­тус особи. Факт існування людини, її вік — все це загальні юридичні факти.

Всі інші юридичні факти класифікують за вольовим кри­терієм на дві великі групи:

1) якщо юридичні факти виникають по волі суб'єктів, то
такі факти називаються діями (факти-дії). Всі вони залежать
від волі суб'єктів правовідносин. Наприклад, договір найму
жилого приміщення і всі інші угоди;

2) факти, які виникають незалежно від волі суб'єктів пра­
вовідносин, називаються фактами-подіями. Наприклад,
стихійні лиха, день народження людини, її смерть. Всі фак-
ти-події можна класифікувати на абсолютні і відносні.

Юридичні дії — це вольова поведінка людей, зовнішнє вира­ження їх волі, свідомості громадян і юридичних осіб. Юри­дичні факти-дії розмежовують на: правомірні дії і непра­вомірні або правопорушення.

Правомірні факти-дії можна розділити на: а) юридичні акти; б) юридичні вчинки. Юридичні акти — це такі дії

людей, в яких воля осіб направлена на досягнення юридично­го результату, передбаченого нормою закону. Наприклад, уго­ди купівлі-продажу, оренди, займу тощо. Юридичні акти можна класифікувати по галузям права: державно-правові, адміністративно-правові, цивільні угоди, процесуальні акти тощо.

Юридичні вчинки — це правомірні дії, з якими норми права пов 'язують юридичні наслідки, незалежно від направлення волі. Наприклад, знайдений клад, як правило, не залежить від волі чи бажання особи, але сильно залежить від правосвідо­мості особи — здати його державі чи привласнити. Якщо особа здасть його державі, то отримує 25% його вартості, якщо привласнить — проти неї може бути порушена кримі­нальна справа.

Неправомірні акти поділяються також на дві групи: 1) на об'єктивно-протиправні дії (необхідна оборона і крайня не­обхідність); 2) правопорушення.

Всі правопорушення класифікуються на:

1) злочини, які передбачені Кримінальним кодексом Ук­
раїни;

2) проступки, серед яких виділяють адміністративні, дис­
циплінарні, фінансові, цивільно-правові, екологічні, земельні
тощо.

Іноді для виникнення правовідносин потрібно, щоб був не один факт, а декілька або сукупність юридичних фактів. Наприклад, при призначенні пенсії необхідно, щоб був пев­ний вік, трудовий стаж, умови роботи, рівень зарплати тощо.





Реферат на тему: Поняття, основні ознаки та види правових відносин (реферат)


Схожі реферати



5ka.at.ua © 2010 - 2016. Всі права застережені. При використанні матеріалів активне посилання на сайт обов'язкове.    
.