Архів якісних рефератів

Знайти реферат за назвою:         Розширений пошук

Меню сайту

Головна сторінка » Право

Поняття класифікації та її значення (реферат)

Страхування, як і будь-яка інша сфера діяльності людини, будь-яка інша система знань, потребує внутрішньої структурно-логічної впорядкованості. Без такої впорядкованості неможливо організувати складну справу, виробити методологію наукових досліджень, побудувати навчальний процес. Щоб досягти необ­хідної впорядкованості, застосовують класифікацію. І потреба в ній тим нагальніша, чим складніший об'єкт, який має бути кла­сифіковано.

Поняття «класифікація» походить від латинського classis — розряд, клас. Латинський корінь визначає «квінтесенцію» цього поняття, його найістотніше, найсуттєвіше значення: поділ пред­метів певної сукупності за спільними ознаками з утворенням си­стеми класів цієї сукупності. Отже, під класифікацією розумі­ють систему підпорядкованих деякій ознаці понять (класів) у певній галузі знань або діяльності людини, використовувану як засіб для встановлення взаємозв'язків між цими поняття­ми (класами).

Будуючи таку систему підпорядкованих понять, використовують певні спільні ознаки, притаманні цим поняттям. Вони називаються ознаками класифікації і відіграють вирішальну роль в отриманні результату класифікації. Розрізняють натуральну класифікацію, ко­ли за ознаку класифікації беруть істотні ознаки понять, що класифі­куються (скажімо, класифікація за об'єктами страхування), і штуч­ну класифікацію, коли для неї використовуються несуттєві ознаки (наприклад, класифікація в алфавітному порядку).

Залежно від того, з якою метою потрібно виконати натуральну класифікацію, обирають ту чи іншу класифікаційну ознаку.

Страхування як наука, як галузь знань та як сфера бізнесу ха­рактеризується багатьма специфічними поняттями. Без класифі­кації цих понять неможливо виконувати ні теоретичні дослі­дження, ні практичну роботу в цій галузі. Тому класифікації страхування приділяється пильна увага.

В основу класифікації страхування можна покласти розбіжно­сті у сферах діяльності страхових компаній, у підходах щодо за­безпечення страхового захисту майнових інтересів фізичних і юридичних осіб, у визначенні об'єктів страхування, обсягів стра­хової відповідальності, у формах проведення страхування тощо. У зв'язку з цим можна вирізнити найістотніші класифікаційні ознаки, за допомогою яких класифікують страхування і які мають найбільше значення як у теоретичному, так і у практичному розумінні, а саме:

• історичні ознаки (етапи розвитку страхової справи; час ви­никнення окремих видів страхування);

• економічні ознаки (інвестиційна складова договору страху­вання; рід небезпеки; об'єкт страхування);

• юридичні ознаки (вимоги міжнародних угод і внутрішнього законодавства; форма організації страховика; форма проведення страхування).

Класифікація за історичними ознаками передбачає виокре­млення етапів розвитку страхування (зародки страхування в ан­тичному суспільстві; середньовічне страхування у формі взаємо­допомоги; страхування в період раннього капіталізму; страхуван­ня в сучасному капіталістичному суспільстві) і поділ усієї сукуп­ності страхових послуг за часом їх виникнення (докладніше див. підрозділ 1.2). Така класифікація має швидше теоретичне, аніж практичне значення. Проте слід зауважити, що теоретичні знання історії страхової справи, ЇЇ витоків, генезису допомагають прак­тикам орієнтуватися у процесах, що відбуваються на страховому ринку, прогнозувати тенденції його розвитку, будувати страхові правовідносини з урахуванням досвіду, нагромадженого за бага­торічну історію зарубіжного і вітчизняного страхування.

Класифікація за економічними ознаками передбачає кілька підходів. Найважливішою економічною ознакою для класи­фікації страхування є наявність або відсутність у договорі страхування інвестиційної складової. З огляду на це у світовій практиці всю сукупність страхових послуг поділяють на дві ве­ликі групи.

Перша група об'єднує ті договори страхування, які не лише задовольняють потреби страхувальників у страховому захисті, а й здатні забезпечити їхні інвестиційні інтереси, тобто уможлив­люють нагромадження й капіталізацію страхових внесків. Такі договори охоплюються поняттям — «страху­вання життя». Хоча не обов'язково, щоб у конкретному виді страхування йшлося саме про страхування життя. Прикладом подібних договорів є договори індивідуального страхування жит­тя, страхування дітей до повноліття і вступу в шлюб, страхування додаткової пенсії тощо. Це довгострокові договори страхування, які укладаються на 5, 10, 20, 30 і більше років.

Страхові премії за договорами страхування життя зазвичай сплачуються в розстрочку протягом усього терміну дії догово­ру з таким розрахунком, щоб на момент закінчення дії догово­ру розмір нагромаджених страхувальником внесків дорівню­вав би страховій сумі за договором. Відбувається начебто «накопичення» страхувальниками коштів, які зберігаються (перебувають в управлінні) у страховика на період дії догово­ру страхування.

Оскільки за договорами страхування життя відповідальність страховика настає або в разі смерті застрахованої особи, або в ра­зі дожиття нею до заздалегідь обумовленої договором події, то зрозуміло, що за будь-яких обставин внесені кошти повернуться застрахованій особі або її правонаступникам, причому, як прави­ло, — з певними відсотками. Тобто внески за договорами страху­вання життя мають для страхувальника яскраво виражений хара­ктер інвестиції.

Законодавство багатьох країн передбачає встановлення норми прибутковості, що ЇЇ має забезпечити страховик у результаті управління коштами, які надійшли компанії у вигляді премій зі страхування життя. На цю норму прибутковості, передбачувану при розрахунках страхового тарифу, може зменшуватися розмір страхової премії, що її сплачує страхувальник. Якщо ж такого зменшення не відбувається, то страховик зобов'язаний нарахову­вати певні відсотки на суму отриманих від страхувальника стра­хових премій. Тобто страхувальник залучається до участі у при­бутку, який утворюється в результаті інвестування й розміщення коштів страхових резервів зі страхування життя. Безперечне і повне повернення страхувальникові (застрахованому, його правонаступникам) внесеної суми премій плюс додатковий дохід у вигляді відсотків річних саме і означає ту інвестицій­ну складову, якою вирізняються договори страхування жит­тя і якої немає в інших договорах страхування.

Друга група договорів — це ті договори, які обслуговують потреби виключно у страховому захисті, не торкаючись інвести­ційних інтересів страхувальників. Прикладом подібних договорів є договори страхування нерухомого майна, засобів транспорту, фінансово-кредитних ризиків тощо. Вони об'єднуються поняттям — «не-життя», або «загальне страхування». В українській практиці, термін «не-життя», як пра­вило, не вживається; зазвичай у такому разі вживають термін «ризиковані види страхування», або «види страхування інші, ніж життя», або ж «загальні види страхування».

Загальне страхування включає всі ті види страхування, які не підпадають під ознаки договорів страхування життя. Договори загального страхування є короткостроковими. Стандартний тер­мін їх дії — рік (саме з огляду на цей термін обчислюють страхо­ві тарифи для більшості видів загального страхування). Іноді во­ни можуть укладатися навіть на кілька днів, наприклад при страхуванні вантажів — на період транспортування, а при стра­хуванні туристів, що виїздять за кордон, — на період перебуван­ня там. Отже, тут немає змоги протягом тривалого часу нагромаджувати страхові премії. Та й самі страхові премії порівняно з договорами страхування життя мають зовсім інший економічний зміст. Вони, як правило, сплачуються одноразово і становлять невеличкий відсоток від страхової суми. Вони не нагромаджую­ться, не розглядаються страхувальниками як інвестовані кошти і не повертаються страхувальникам по закінченні дії договору страхування. Договори загального страхування, таким чином, призначені лише для забезпечення компенсації збитків внас­лідок страхових подій.

Класифікація з виокремленням двох зазначених груп, незва­жаючи на зовнішню простоту, має дуже велике значення і глибо­кий зміст.

Річ у тім, що фінансове управління компанією, яка здійснює страхування життя, відрізняється від управління компанією, що провадить загальні види страхування. Необхідність збереження довгострокових заощаджень страхувальників за договорами страхування життя висуває до страховиків, що здійснюють таке страхування, особливі вимоги. Для них, як правило, передбачає­ться підвищений розмір статутного капіталу. Установлюється особливий порядок формування страхових резервів, які обчис­люються окремо за кожним договором страхування з викорис­танням методів актуальної математики. Доходи таких компаній у ви­гляді внесків за договорами страхування життя не підлягають оподаткуванню.

Довгостроковий характер зобов'язань за договорами страху­вання життя позначається на характері інвестиційної політики страховика. Він може дозволити собі значну частку довгостроко­вих вкладень у загальному обсязі власних інвестицій. Це стає можливим завдяки тому, що договори страхування життя укла­даються на довгий строк, а обов'язки з виплат страхувальникам, як правило, значно віддалені в часі і, крім того, піддаються до­сить точному прогнозуванню. А компанії, що провадять загальні види страхування (строк дії яких майже завжди не перевищує ро­ку), орієнтовані здебільшого на короткострокові високоліквідні інвестиції. Особливі інвестиційні можливості компаній зі страху­вання життя роблять унікальним їх становище на ринку капіталу: вони чи не єдині фінансові установи (за винятком пенсійних фондів), які задовольняють потреби економіки в дефіцитному капіталі для довгострокових інвестицій.

З огляду на ці розбіжності в більшості країн світу заборонено створювати так звані композитні компанії, які б одночасно здійснювали страхування життя і загальне страхування. У країнах Європейського Союзу, наприклад, така заборона діє з 1982 року. Страховий ринок чітко поділений на ринок страху­вання життя і ринок загального страхування. Відповідним чином будується і статистика. Так, за даними статистичного що­річника «European Insurance in Figures», СЕА Publications, струк­тура страхового ринку країн — членів ЄС має такий вигляд (табл. 2.1).

Таблиця 2.1

Загальна структура страхового ринку країн — членів ЄС за збором страхових премій, %

Страхування

1992

1994

1996

1997

Життя

(Life)

48,0

50,0

53,5

56,1

Загальне (General)

52,0

50,0

46,5

43,9

У нашій країні заборона на створення композитних компаній існує з 1 січня 1997 р. Законодавством України передбачено, що компанії, які отримали ліцензію на страхування життя, не мають права займатися іншими видами страхування і навпаки. Структу­ра страхового ринку України з огляду на виокремлення цих двох сфер діяльності страховиків має такий вигляд (табл. 2.2).

Таблиця 2.2

Загальна структура страхового ринку України за збором страхових премій, %

Страхування

1997

1998

1999

2000

Життя (Life)

4,6

1,6

0,7

0,5

Загальне (General)

95,4

98,4

99,3

99,5

Іноді практика страхування потребує комплексного страхово­го захисту майнових інтересів страхувальника. Тоді за одним страховим полісом беруться на страхування кілька різнорідних об'єктів на випадок одних і тих самих страхових подій. У цьому разі доцільніше додержувати класифікації не за об'єктами стра­хування, а за родом небезпеки. Під родом небезпеки розуміється набір специфічних страхових подій (страхових ризиків), які су­проводжують конкретну діяльність страхувальника. Із цього по­гляду в загальному страхуванні виокремлюють, наприклад, авто­транспортне страхування, морське та авіаційне страхування, страхування ядерних, космічних, кредитних ризиків тощо.

Як приклад використання класифікації за родом небезпек мо­жна навести вимогу Директиви Комісії Європейського союзу 92/49/СЕЕ, згідно з якою країни — члени цієї організації зо­бов'язані формувати відповідну статистику з таким групуванням видів" загального страхування: страхування від нещасних випадків та на випадок хвороби; автотранспортне страхування (за ви­нятком відповідальності перевізника); страхування майна від во­гню та стихійного лиха; авіаційне, морське та транспортне стра­хування; страхування загальної цивільної відповідальності; страхування кредитів та поручительств; інші види.

Не менш важливою з економічного погляду є класифікація за об'єктами страхування, тобто об'єктами, на які спрямовується страховий захист. Класифікація за об'єктами страхування перед­бачає виокремлення трьох галузей:

* особистого страхування (об'єкти — життя, здоров'я і праце­здатність страхувальників або застрахованих);

* майнового страхування (об'єкти — майно в різних його ви­дах: рухомі і нерухомі матеріальні цінності, грошові кошти, до­ходи);

* страхування відповідальності (об'єкт — відповідальність за шкоду, заподіяну страхувальником життю, здоров'ю, майну тре­тьої особи).

Ця класифікація довгий час була основною в теорії і практиці вітчизняного страхування. Не втратила вона свого значення і те­пер, хоча застосовується, здебільшого, у теоретичному аспекті. Об'єкт страхування є вирішальним фактором, від якого залежить характер договору страхування і його основні умови: страхова сума, перелік страхових випадків (обсяг страхової відповідально­сті), страхова премія, франшиза, термін дії договору, винятки, обмеження і т. ін. (докладніше див. підрозділ 2.2 і 6).

Класифікація за юридичними ознаками, як і за економічни­ми, передбачає кілька підходів. Насамперед це — виокремлення певних класів страхування згідно з міжнародними нормами. Так, згідно з директивами ЄС, з 1 січня 1978 року країни—члени цієї організації використовують класифікацію, яка встановлює 7 кла­сів довгострокового страхування (життя і пенсій) і 18 класів за­гального страхування.

Довгострокове страхування (страхування життя і пенсій)

Клас І. Страхування життя і ренти (ануїтетів).

Клас II. Страхування до шлюбу і народження дитини.

Клас III. Зв'язане довгострокове страхування життя.

Клас IV. Безперервне страхування здоров'я .

Клас V. Тон тіни.

Клас VI. Страхування виплати капіталу.

Клас VII. Страхування пенсій.

Частина 1. Страхування і його місце в управлінні ризиками

Клас 1. Страхування від нещасних випадків.

Клас 2. Страхування на випадок хвороби.

Клас 3. Страхування наземних транспортних засобів.

Клас 4. Страхування залізничного транспорту.

Клас 5. Страхування авіаційної техніки.

Клас 6. Страхування суден.

Клас 7. Страхування вантажів.

Клас 8. Страхування від пожеж і стихійного лиха.

Клас 9. Страхування власності інше, ніж передбачене класами 3 — 8

Клас10. Страхування відповідальності власників моторизова­них транспортних засобів.

Клас 11. Страхування відповідальності власників авіаційної техніки.

Клас 12. Страхування відповідальності власників суден.

Клас 13. Страхування загальної відповідальності.

Клас 14. Страхування кредитів.

Клас 15. Страхування поручительств (застави).

Клас 16. Страхування фінансових втрат.

Клас 17. Страхування судових витрат.

Клас 18. Страхування фінансової допомоги.

Згідно з цією класифікацією в багатьох країнах ліцензується страхова діяльність. Починаючи з 1996 року приблизно такий самий підхід до виокремлення класів (вони названі «видами») страхування при видачі страховикам ліцензій практикує держав­ний наглядовий орган у галузі страхування (до 2000 р. — Комітет у справах нагляду за страховою діяльністю України, а далі — Департамент фінансових установ та ринків Міністерства фінансів України). Хоча слід зазначити, що окремої класифікації з поді­лом страхування на «життя» і «не-життя» у нас немає. Перелік видів страхування, на які видаються ліцензії, визначено в статті 6 закону України «Про страхування». Тобто йдеться про класифі­кацію страхування з офіційного погляду, згідно з вимогами внутрішнього законодавства України. Ця класифікація перед­бачає такі види страхування:

1.Страхування життя.

2. Страхування від нещасних випадків.

Частина І. Страхування і його місце в управлінні ризиками

3. Медичне страхування (безперервне страхування здоров'я).

4. Страхування здоров'я на випадок хвороби. ,

5. Страхування залізничного транспорту.

6. Страхування наземного транспорту (крім залізничного).

7. Страхування повітряного транспорту.

8. Страхування водного транспорту (морського внутрішнього та інших видів водного транспорту).

9. Страхування вантажів та багажу (вантажобагажу).

10. Страхування від вогневих ризиків та ризиків стихійних явищ.

11. Страхування майна (іншого, ніж передбачено пунктами 5—9),

12. Страхування цивільної відповідальності власників наземно­го транспорту (включаючи відповідальність перевізника).

13. Страхування відповідальності власників повітряного транс­порту (включаючи відповідальність перевізника).

14. Страхування відповідальності власників водного транспор­ту (включаючи відповідальність перевізника).

15. Страхування відповідальності перед третіми особами (ін­шої, ніж передбачена пунктами 12—14).

16. Страхування кредитів (у тому числі відповідальності пози­чальника за непогашення кредиту).

17. Страхування інвестицій.

18. Страхування фінансових ризиків.

19. Страхування судових витрат.

20. Страхування виданих гарантій (порук) та прийнятих гарантій.

21. Страхування медичних витрат.

22. Інші види добровільного страхування.

Безперечна перевага такої класифікації полягає в тому, що во­на значною мірою наближена до загальноєвропейських стандар­тів. Це сприяє взаєморозумінню між вітчизняними та Іноземними страховими компаніями, що з огляду на інтернаціональний хара­ктер страхового бізнесу є дуже позитивним.

Іноді існує потреба у класифікації за формою організації (юридичним статусом) страховика. Така класифікація викорис­товується переважно з метою забезпечення державного регулю­вання страхової діяльності (видача ліцензій, ведення державного реєстру страхових компаній тощо), контролю за страховиками, аналізу розвитку страхового ринку в інституційному і територіаль­ному аспекті. У цьому плані можна виокремити страхування коме­рційне (в Україні, згідно з чинним законодавством, його здійсню­ють страхові компанії, створені у формі акціонерних товариств відкритого і закритого типу, повних, командитних товариств, това­риств з додатковою відповідальністю; в інших країнах комерційне страхування здійснюють також приватні страхові компанії"), взаєм­не (його здійснюють товариства взаємного страхування), держав­не (його здійснюють спеціалізовані державні страхові організації).

Класифікація за юридичними ознаками передбачає можли­вість застосування такої класифікаційної ознаки, як форма проведення страхування. За цією ознакою страхування поділяють на обов'язкове і добровільне. Більшість договорів страхування укладається на добровільній основі. Страхувальник має право, але не зобов'язаний укладати договір страхування. Водночас і страховик має повне право відмовитися від прийняття на себе тих ризиків, які він вважає небажаними. Проте в деяких випад­ках, коли йдеться про потреби суспільства в цілому, ступінь сво­боди страхувальника і страховика суттєво обмежується. При цьому замість права укласти страховий договір у страхувальника з'являється обов'язок це зробити, а страховик втрачає право відмовити страхувальникові і набуває обов'язку взяти ризик на страхування. Ідеться про обов'язкове страхування, яке встанов­люється відповідними законодавчими актами. В Україні існують 33 види обов'язкового страхування, їх перелік визначений у стат­ті 7 Закону України «Про страхування» (докладніше див. підроз­діл 2.3).

Отже, розглянувши ймовірні підходи до класифікації страху­вання на основі найважливіших класифікаційних ознак, доходи­мо висновку: класифікацію страхування можна визначити як систему поділу страхування за історичними, економічними або юридичними ознаками на сфери діяльності, галузі, підгалузі, види, класи, групи залежно від цілей використання ре­зультатів класифікації.





Реферат на тему: Поняття класифікації та її значення (реферат)


Схожі реферати



5ka.at.ua © 2010 - 2016. Всі права застережені. При використанні матеріалів активне посилання на сайт обов'язкове.    
.