Архів якісних рефератів

Знайти реферат за назвою:         Розширений пошук

Меню сайту

Головна сторінка » Право

Поняття і види посадової особи (реферат)

ПЛАН
 
Вступ
 
1. Поняття, види та принципи державної служби
 
2. Посада і посадова особа

3. Класифікація посад державних службовців за категоріями та рангами

Висновки

Список використаної літератури


Вступ

Інститут державної служби продовжує і завершує організа­ційне оформлення державного механізму, а найголовніше — робить цей механізм здатним практично вирішувати будь-які питання галузі державного управління.

Організуючи й формуючи свою державну службу, дер­жава насамперед використовує правовий інструментарій. За допомогою юридичних норм здійснюється як організа­ція державної служби, так і регламентація практичної ді­яльності державних службовців щодо реалізації наданих їм повноважень. Це, зокрема, встановлення посадових най­менувань, визначення повноважень відповідно до посади, вироблення правил вступу на державну службу, прохо­дження служби та просування по ній, укладання докумен­тів і порядок роботи з ними, прийом громадян і розгляд їх звернень, застосування заходів заохочення і відповідаль­ності, припинення службових відносин тощо.

Основним нормативним документом, що регламентує питання державної служби в Україні, є Закон "Про дер­жавну службу" від 16 грудня 1993 p. Стаття 1 Закону "Дер­жавна служба і державні службовці" визначає, що держав­на служба — це професійна діяльність осіб, які займають посади в державних органах та їх апараті, щодо практич­ного виконання завдань і функцій держави, за що їм ви­плачується заробітна платня із державного бюджету. Закон визначив поняття "посади" і "посадові особи".

Посада — це визначена структурою і штатним розписом первинна структурна одиниця державного органу та його апарату, на яку покладено встановлене нормативними ак­тами коло службових повноважень.

Посадовими особами вважаються керівники та заступни­ки керівників державних органів та їх апарату, інші дер­жавні службовці, на яких законами або іншими норматив­ними актами покладено здійснення організаційно-розпо­рядчих та консультативно-дорадчих функцій.

1. Поняття, види та принципи державної служби

Державна служба органічно пов'язана з державою, її роллю та місцем у житті суспільства. В діяльності державних службовців реалізуються завдання та функції держави, оскільки кожна посада — це коло службових повноважень, які складають частину компетенції відповідного органу, вона невідривне пов'язана з його структурою і в той же час має на меті організацію особового складу державного органу чи його апарату — державних службовців. Таким чином, якщо державну службу розглядати з ошяду на місце, яке вона посідає в державній організації, то вона починається там, де встановлюєть­ся посада. Встановлення посад завершує організацію державних органів та їх апарату.

Слід відмітити, що державна служба, в свою чергу, залежно від форми діяльності поділяється на види: державна служба в апараті законодавчих органів, державна служба в органах виконавчої влади (органах державного управління та їх апараті), державна служба в судових органах та органах прокуратури. Цим підкреслюється, що державна служба, будучи завжди органічно пов'язаною з державою, в реальній дійсності втілюється у виконання певних завдань і функ­цій держави — законодавчих, виконавчих, судових, прокурорсько-наглядових; її напрямки фактично відповідають основним формам державної діяльності. Державна служба певною мірою відображує факт суспільного поділу праці, підкреслює різноманітність її видів.

Державний апарат організує виконання державних функцій в політичній, господарській, соціально-культурній та інших сферах. Без нього неможливі цілеспрямований вплив на всі сторони життя суспільства, вирішення найбільш важливих справ державного та громадського життя.

Державна служба в Україні — це професійна діяльність осіб. що займають посади в державних органах та їх апараті з метою практичного виконання завдань і функцій держави та одержують заробітну плату за рахунок державних коштів.

Поняття державної служби поєднує найголовніші еле­менти змісту службової діяльності: а) держави; служба в Україні — це професійна діяльність осіб, що займають посади в державних органах та їх апараті; б) вона є частиною або однією із сторін організаційної діяльності держави; в) ця організаційна діяльність спрямована на комплектування особового склад) державних органів та інших організацій і правове регулювання роботи державних службовців; г) зміст діяльності державних службовців полягає в практичному виконанні завдань і функцій держа ви; г) особливість державної служби пов'язана з оплатою праці осіб що на ній перебувають, з державних коштів.

Важливо підкреслити, що названі елементи вказують також на велику організаторську роль держави у розв'язанні проблем управління різними галузями, оскільки від професійних знань кадрів управління залежить виконання її завдань та функцій.

Закон України «Про Державну службу», прийнятий у груди 1993 р., встановлює основні принципи державної служби, розвиває конституційне положення про рівне право громадян на доступ до державної служби (ч. 2 ст. 38). В ст. 4 цього Закону встановлено, що право на державну службу мають громадяни України незалежно від походження, соціального і майнового стану, расової і національної приналежності, статі, політичних поглядів, релігійних переконань, місця проживання, які одержали відповідну освіту і професійну підготовку та пройшли у встановленому порядку конкурсний відбір або за іншою процедурою, передбаченою Кабінетом Міністрів Ук­раїни. В Законі нічого не говориться про можливість та порядок пе­ребування на державній службі в Україні іноземних громадян, досвід яких широко використовується в різних галузях управління.

Основними принципами державної служ­би є: служіння народу України; демократизм і законність; гуманізм і соціальна справедливість; пріоритет прав людини і громадянина; професіоналізм, компетентність, ініціативність, чесність, відданість справі; персональна відповідальність за виконання службових обо­в'язків, дисциплінованість; дотримання прав та законних інтересів органів місцевого самоврядування, прав підприємств, установ.

Уперше в законодавстві України про державну службу сфор­мульовано етику поведінки державного служ­бовця, відповідно до якої державний службовець повинен сумлінно виконувати свої службові обов'язки, шанобливо ставитися до громадян, керівників і співробітників, дотримуватися високої культури спілкуван­ня, не допускати дій і вчинків, які можуть зашкодити інтересам держав­ної служби чи негативно вплинути на репутацію державного службов­ця. Це має велике як теоретичне, так і практичне значення.

Нині опрацьовується проект Кодексу основних правил поведі­нки державних службовців.

2. Посада і посадова особа

Державні службовці виконують покладені на них обов'яз­ки на постійній чи тимчасовій основі, на підставі, як правило, конкурсного відбору, залежно від категорії посади.

Посада, яку зай­має державний службовець, визначає зміст його діяльності і право­ве становище. Від посади залежать обсяг, форми, методи участі дер­жавного службовця у практичному здійсненні компетенції того дер­жавного органу, в якому він працює.

Згідно з ст. 2 Закону посадаце визначена структурою і штатним розписом первинна структур­на одиниця державного органу та його апарату, на яку покладено встановлене нормативними актами коло службових повноважень.

Це поняття може бути використане для будь-якого державного орга­ну, структурного підрозділу, їх апарату. На жаль, цього не можна сказа­ти про наведене в Законі поняття посадових осіб, якими відповідно до Цього Закону вважаються керівники та заступники керівників них органів та їх апарату, інші державні службовці, на яких законами або іншими нормативними актами покладено здійснення організаційно-роз­порядчих та консультативно-дорадчих функцій.

Питання про визначення посадової особи має дуже велике значен­ня. Тому наведене вище поняття не може задовольнити теорію і прак­тику з принципових позицій. По-перше, воно є нечітким, оскільки в ньому говориться про державних службовців, на яких законом та іншими нормативними актами покладено здійснення організаційно-розпорядчих та консультативно-дорадчих функцій, а в преамбулі Закону встановлено, що він визначає статус державних службовців, які працюють в державних органах та їх апараті. По-друге, в цьому понятті говориться про осіб, наділених консультативно-дорадчими функціями. Але ж консультативно-дорадчими функціями можуть бути наділені не тільки посадові, а й інші особи, як практично це і буває. Якщо «консультант» або «радник» не наділений організацій­но-розпорядчими, а краще було б сказати — владно-розпорядчими функціями, то він не може бути віднесений до посадових осіб.

Практичне значення поняття «посадова особа» тісно пов'язане з кримінальним законодавством, інститутом адміністративної відпо­відальності, всіма галузями та сферами управлінської діяльності.

3. Класифікація посад державних службовців

за категоріями та рангами

Посади державних службовців класифікуються за кате­горіями та рангами. Основними критеріями класифікації посад державних службовців є: організаційно-правовий рі­вень органу, який приймає їх на роботу; обсяг і характер компетенції на конкретній посаді; роль і місце посади в структурі державного органу.

Усього встановлено 7 категорій і 15 рангів. Кожній із 7 категорій відповідає 3 ранги. Отже, державному службов­цю присвоюється один із трьох рангів, що відповідає кате­горії, під яку підпадає та чи інша посада.

Встановлені такі категорії та ранги.

Перша категорія (3, 2, 1 ранги):

• посади голів державних комітетів, що не є членами Уряду України;

• голів інших центральних органів державної виконав­чої влади при Кабінеті Міністрів України;

• Постійного Представника Президента України в Рес­публіці Крим;

• голів держадміністрацій в областях, містах Києві та Севастополі;

• перших заступників міністрів, перших заступників го­лів державних комітетів, що входять до складу Уряду;

• керівників Адміністрації Президента України;

• Секретаріату Верховної Ради України та інші, прирів­няні до них посади.

Друга категорія (5, 4, 3 ранги):

• посади заступників керівника Адміністрації Прези­дента України;

• заступників керівника Секретаріату Верховної Ради України;

• заступників керівника апарату Кабінету Міністрів України;

• керівників структурних підрозділів Секретаріату Вер­ховної Ради України;

• секретаріатів постійних комісій Верховної Ради Ук­раїни, Адміністрації Президента України, апарату Кабіне­ту Міністрів України;

• радників та помічників Президента України, Голови Верховної Ради України, Прем'єр-міністра України;

• заступників міністрів, заступників голів державних комітетів, які входять до складу Уряду;

• перших заступників, заступників голів комітетів та ін­ших центральних органів державної виконавчої влади при Кабінеті Міністрів України;

• першого заступника Постійного Представника Пре­зидента України в Республіці Крим;

• перших заступників глав обласних Київської та Се­вастопольської міських державних адміністрацій та інші прирівняні до них посади.

Третя категорія (7, 6, 5 ранги):

• посади заступників керівників структурних підрозді­лів, завідувачів секторами, головних спеціалістів, експер­тів, консультантів Адміністрації Президента України, Сек­ретаріату Верховної Ради України і апарату Кабінету Мі­ністрів України;

• заступників Постійного Представника Президента України в Республіці Крим;

• заступників глав обласних. Київської та Севастополь­ської міських державних адміністрацій;

• глав держадміністрацій в районах, районах міст Києва та Севастополя;

• начальників управлінь, самостійних відділів у складі міністерств та інших центральних органів державної вико­навчої влади та інші, прирівняні до них посади.

Четверта категорія (9, 8, 7 ранги):

• посади спеціалістів Адміністрації Президента Украї­ни, Секретаріату Верховної Ради України і апарату Кабіне­ту Міністрів України;

• заступників начальників управлінь, самостійних відді­лів (підвідділів) міністерств та інших центральних органів державної виконавчої влади;

• керівників управлінь, відділів, служб обласних. Київ­ської та Севастопольської міських державних адміністра­цій та інші, прирівняні до них посади.

П'ята категорія (11, 10, 9 ранги):

• посади спеціалістів міністерств, інших центральних органів державної виконавчої влади;

• заступників голів держадміністрацій у районах, райо­нах міст Києва та Севастополя;

• заступників керівників управлінь, відділів, служб об­ласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій;

• спеціалісти апарату цих адміністрацій та інші, прирів­няні до них посади.

Шоста категорія (13, 12, 11 ранги):

• посади керівників управлінь, відділів, служб район­них, районних у містах Києві та Севастополі державних адміністрацій;

• спеціалісти управлінь, відділів, служб обласних. Київ­ської та Севастопольської міських державних адміністра­цій та інші прирівняні до них посади.

Сьома категорія (15, 14, 13 ранги):

• посади спеціалістів районних, районних у містах Киє­ві та Севастополі державних адміністрацій, їх управлінь і відділів та інші прирівняні до них посади.

Ранг службовцю присвоюється відповідно до очолюва­ної посади, рівня професійної кваліфікації та результатів роботи. Ранги, які відповідають посадам першої категорії, присвоюються Президентом України. Ранги, які відпові­дають посадам другої категорії, присвоюються Кабінетом Міністрів України. Ранги, які відповідають посадам третьої — сьомої категорій, присвоюються керівником безперешкодно ознайомлюватись з матеріалами, що стосу­ються проходження ним державної служби, в необхідних випадках давати особисті пояснення; на просування по службі з урахуванням кваліфікації та здібностей, сумлінно­го виконання своїх службових обов'язків, участь у конкур­сах на заміщення посад більш високої категорії; вимагати службового розслідування з метою зняття безпідставних, на думку службовця, звинувачень або підозри; на здорові, безпечні та належні для високопродуктивної роботи умови праці; на соціальний і правовий захист відповідно до його статусу; захищати свої законні права та інтереси у вищес­тоящих державних органах та у судовому порядку.

Відповідно до прав, державний службовець має обов'язки. Основні обов'язки державних службовців: до­держання Конституції України та інших актів законодав­ства України; забезпечення ефективної роботи та вико­нання завдань державних органів відповідно до їх компе­тенції; недопущення порушень прав і свобод людини та громадянина; безпосереднє виконання покладених на них службових обов'язків, своєчасне і точне виконання рішень державних органів чи посадових осіб, розпоряджень і вка­зівок своїх керівників; збереження державної таємниці, інформації про громадян, що стала їм відома під час ви­конання обов'язків державної служби, а також іншої інформації, яка згідно з законодавством не підлягає розго­лошенню; постійне вдосконалення організації своєї робо­ти і підвищення професійної кваліфікації; сумлінне вико­нання своїх службових обов'язків, ініціатива і творчість у роботі.

Державний службовець повинен діяти в межах своїх повноважень. У разі одержання доручення, яке суперечить чинному законодавству, державний службовець зобов'яза­ний невідкладно в письмовій формі доповісти про це по­садовій особі, яка дала доручення, а у разі наполягання на його виконанні — повідомити вищу за посадою особу.

Конкретні обов'язки та права державних службовців визначаються на основі типових кваліфікаційних характе­ристик і відображаються у посадових положеннях та інструкціях, що затверджуються керівниками відповідних дер­жавних органів у межах закону та їх компетенції.

Окрім цього, для державних службовців передбачені особливі умови декларування доходів. Так, особа, яка претендує на зайняття посади державного службовця тре­тьої — сьомої категорій, подає за місцем майбутньої служби відомості про доходи та зобов'язання фінансового характеру, в тому числі і за кордоном, щодо себе і членів своєї сім'ї. Особа, яка претендує на зайняття посади дер­жавного службовця першої і другої категорій, повинна подати також відомості про належні їй та членам її сім'ї нерухоме та цінне рухоме майно, вклади у банках і цінні папери. Зазначені відомості подаються державним служ­бовцем щорічно. Порядок подання, зберігання і викорис­тання цих відомостей встановлюється Кабінетом Міністрів України.

До правового статусу державного службовця органічно входять норми, які встановлюють певні обмеження для службовця у зв'язку з державною службою. Передбачено два види обмежень.

По-перше, це обмеження, пов'язані з прийняттям на державну службу. Відповідно до них, не можуть бути обра­ними або призначеними на посаду в державному органі та його апараті особи, які: визнані у встановленому порядку недієздатними; мають судимість, що є несумісною із зай­няттям посади; у разі прийняття на службу будуть безпосе­редньо підпорядковані або підлеглі особам, які є їх близь­кими родичами чи свояками.

Окрім перерахованих, законами України можуть бути встановлені інші обмеження щодо прийняття на державну службу.

По-друге, обмеження, пов'язані з проходженням служ­би. До них належать: обмеження загального порядку; забо­рона на здійснення дій, що є корупційними; спеціальні, з метою попередження корупції, обмеження щодо держав­них службовців та інших осіб, уповноважених виконувати функції держави.

Обмеження загального порядку полягають в тому, що державні службовці не можуть брати участь у страйках та чинити інші дії, що перешкоджають нормальному функці­онуванню державного органу.

Корупціиними (передбачені ст. 1 Закону України "Про боротьбу з корупцією" від 5 жовтня 1995 p.) діяння є:

а) незаконне одержання особою, уповноваженою на виконання функцій держави, у зв'язку з виконанням таких функцій матеріальних благ, послуг, пільг або інших пе­реваг, у тому числі прийняття чи одержання предметів (послуг) шляхом їх придбання за ціною (тарифом), яка є істотно нижчою від їх фактичної (дійсної) вартості;

б) одержання особою, уповноваженою на виконання функцій держави, кредитів або позичок, придбання цінних паперів, нерухомості або іншого майна з використанням при цьому пільг чи переваг, не передбачених чинним зако­нодавством.

У порядку спеціальних обмежень (передбачені ст. 5 За­кону України "Про боротьбу з корупцією" від 5 жовтня 1995 p.) державний службовець чи інша особа, уповнова­жена виконувати функції держави, не має права:

а) сприяти, використовуючи своє службове становище, фізичним і юридичним особам у здійсненні ними підпри­ємницької діяльності, а також в отриманні субсидій, суб-венцій, дотацій, кредитів чи пільг з метою незаконного одержання за це матеріальних благ, послуг, пільг або ін­ших переваг;

б) займатися підприємницькою діяльністю безпосеред­ньо чи через посередників або підставних осіб, бути пові­реним третіх осіб у справах державного органу, в якому во­на працює, а також виконувати роботу на умовах суміс­ництва (крім наукової, викладацької, творчої діяльності, а також медичної практики);

в) входити самостійно, через представника або підстав­них осіб до складу правління чи інших виконавчих органів підприємств, кредитно-фінансових установ, господар­ських товариств тощо, організацій, спілок, об'єднань, коо­перативів, що здійснюють підприємницьку діяльність;

Державний службовець, який є посадовою особою, не має також права:

а) сприяти, використовуючи своє посадове становище, фізичним та юридичним особам у здійсненні ними зов­нішньоекономічної, кредитно-банківської та іншої діяль­ності з метою незаконного одержання за це матеріальних благ, послуг, пільг або інших переваг;

б) неправомірно втручатися, використовуючи своє по­садове становище, у діяльність інших державних органів чи посадових осіб з метою перешкодити виконанню ними своїх повноважень;

в) бути повіреним третіх осіб у справах державного ор­гану, діяльність якого він контролює;

г) надавати незаконні переваги фізичним або юридич­ним особам під час підготовки і прийняття нормативно-правових актів чи рішень.

Особи, які претендують на зайняття посади в системі державної служби або на виконання інших функцій дер­жави, попереджаються про встановлені щодо них обме­ження. Інші обмеження, пов'язані з проходженням дер­жавної служби окремими категоріями державних службов­ців, встановлюються виключно законодавчими актами України.

Зміна керівників або складу державних органів не може бути підставою для припинення державним службовцем державної служби на займаній посаді з ініціативи ново-призначених керівників, крім державних службовців пат-ронатної служби. За державними службовцями, які займали посади пер­шої категорії не менше трьох років і звільнені у зв'язку із зміною складу органу, де вони працювали, або закінчен­ням терміну повноважень цього органу, зберігається се­редньомісячний заробіток на період працевлаштування, але не більше одного року.


Висновки

Отже, можна зробити наступні висновки:

Посада, яку зай­має державний службовець, визначає зміст його діяльності і право­ве становище. Від посади залежать обсяг, форми, методи участі дер­жавного службовця у практичному здійсненні компетенції того дер­жавного органу, в якому він працює. Згідно з ст. 2 Закону посада — це визначена структурою і штатним розписом первинна структур­на одиниця державного органу та його апарату, на яку покладено встановлене нормативними актами коло службових повноважень.

Це поняття може бути використане для будь-якого державного орга­ну, структурного підрозділу, їх апарату. Практичне значення поняття «посадова особа» тісно пов'язане з кримінальним законодавством, інститутом адміністративної відпо­відальності, всіма галузями та сферами управлінської діяльності.

Посади державних службовців класифікуються за кате­горіями та рангами. Основними критеріями класифікації посад державних службовців є: організаційно-правовий рі­вень органу, який приймає їх на роботу; обсяг і характер компетенції на конкретній посаді; роль і місце посади в структурі державного органу.

Усього встановлено 7 категорій і 15 рангів. Кожній із 7 категорій відповідає 3 ранги. Отже, державному службов­цю присвоюється один із трьох рангів, що відповідає кате­горії, під яку підпадає та чи інша посада.

Ранг службовцю присвоюється відповідно до очолюва­ної посади, рівня професійної кваліфікації та результатів роботи. Ранги, які відповідають посадам першої категорії, присвоюються Президентом України. Ранги, які відпові­дають посадам другої категорії, присвоюються Кабінетом Міністрів України. Ранги, які відповідають посадам третьої — сьомої категорій, присвоюються керівником безперешкодно ознайомлюватись з матеріалами, що стосу­ються проходження ним державної служби, в необхідних випадках давати особисті пояснення; на просування по службі з урахуванням кваліфікації та здібностей, сумлінно­го виконання своїх службових обов'язків, участь у конкур­сах на заміщення посад більш високої категорії; вимагати службового розслідування з метою зняття безпідставних, на думку службовця, звинувачень або підозри; на здорові, безпечні та належні для високопродуктивної роботи умови праці; на соціальний і правовий захист відповідно до його статусу; захищати свої законні права та інтереси у вищес­тоящих державних органах та у судовому порядку.

Список використаної літератури

1. Закон України"Про дер­жавну службу" від 16 грудня 1993 p.

2. Битяк Ю. П. Державна служба та розвиток її демократичних основ.— Харків, 1990.

3. Гончарук С. Т. Суб'єкти адміністративного права. — К., 1998.

4. Державна служба в Україні: розвиток і перспективи // Урядовий кур'єр. — 1996. — 29 лютого.

5. Колпаков В. К. Адміністративне право України: Підручник. — К.: Юрінком Інтер, 1999. — 736 с.

6. Старилов Ю. Н. Служебное право. — М., 1996.





Реферат на тему: Поняття і види посадової особи (реферат)


Схожі реферати



5ka.at.ua © 2010 - 2016. Всі права застережені. При використанні матеріалів активне посилання на сайт обов'язкове.    
.