Архів якісних рефератів

Знайти реферат за назвою:         Розширений пошук

Меню сайту

Головна сторінка » Право

Поняття господарських товариств, поняття та види адміністративних стягнень, правовий статус юридичних осіб (контрольна робота)

І. Поняття господарських товариств.

ІІ. Поняття та види адміністративних стягнень.

ІІІ. Правовий статус юридичних осіб.

ІV. Література.


 

І. Поняття господарських товариств.

Згідно з статтею 79 Господарського кодексу України:

„1. Господарськими товариствами визнаються підприємства або інші суб'єкти господарювання, створені юридичними особами та/або громадянами шляхом об'єднання їх майна і участі в підприємницькій діяльності товариства з метою одержання прибутку. У випадках, передбачених цим Кодексом, господарське товариство може діяти у складі одного учасника.

2. Засновниками і учасниками товариства можуть бути суб'єкти господарювання, інші учасники господарських відносин, зазначені у статті 2 цього Кодексу, а також громадяни, які не є суб'єктами господарювання. Обмеження щодо заснування та участі в господарських товариствах суб'єктів господарювання або інших осіб встановлюються цим Кодексом, іншими законами.

3. Господарські товариства є юридичними особами.

4. Суб'єкти господарювання - юридичні особи, які стали засновниками або учасниками господарського товариства, зберігають статус юридичної особи.

5. Господарські товариства можуть здійснювати будь-яку підприємницьку діяльність, якщо інше не передбачено законом.

До господарських товариств належать: акціонерні товариства, товариства з обмеженою відповідальністю, товариства з додатковою відповідальністю, повні товариства, командитні товариства.

Акціонерним товариством є господарське товариство, яке має статутний фонд, поділений на визначену кількість акцій однакової номінальної вартості, і несе відповідальність за зобов'язаннями тільки майном товариства, а акціонери несуть ризик збитків, пов'язаних із діяльністю товариства, в межах вартості належних їм акцій.

Товариством з обмеженою відповідальністю є господарське

товариство, що має статутний фонд, поділений на частки, розмір

яких визначається установчими документами, і несе відповідальність за своїми зобов'язаннями тільки своїм майном.

Учасники товариства, які повністю сплатили свої вклади, несуть ризик збитків, пов'язаних з діяльністю товариства, у межах своїх вкладів.

Товариством з додатковою відповідальністю є господарське товариство, статутний фонд якого поділений на частки визначених установчими документами розмірів і яке несе відповідальність за своїми зобов'язаннями власним майном, а в разі його недостатності учасники цього товариства несуть додаткову солідарну відповідальність у визначеному установчими

документами однаково кратному розмірі до вкладу кожного з учасників.

Повним товариством є господарське товариство, всі учасники якого відповідно до укладеного між ними договору здійснюють підприємницьку діяльність від імені товариства і несуть додаткову солідарну відповідальність за зобов'язаннями товариства усім своїм майном.

Командитним товариством є господарське товариство, в якому один або декілька учасників здійснюють від імені товариства підприємницьку діяльність і несуть за його зобов'язаннями додаткову солідарну відповідальність усім своїм майном, на яке за законом може бути звернено стягнення (повні учасники), а інші учасники присутні в діяльності товариства лише своїми вкладами (вкладники).

Учасниками повного товариства, повними учасниками командитного товариства можуть бути лише особи, зареєстровані як суб'єкти підприємництва.


 

ІІ. Поняття та види адміністративних стягнень

Адміністративне стягнення є мірою відповідальності і застосовується з метою виховання особи, яка вчинила адміністративне правопорушення, в дусі додержання законів України, поваги до правил співжиття, а також запобігання вчиненню нових правопорушень як самим правопорушником, так і іншими особами.

( Стаття 23 із змінами, внесеними згідно із Законом N 2342-III

( 2342-14 ) від 05.04.2001 ).

Адміністративне стягнення є мірою відповідальності і застосовується з метою виховання особи, яка вчинила адміністративне правопорушення, в дусі додержання законів України, поваги до правил співжиття, а також запобігання вчиненню нових правопорушень як самим правопорушником, так і іншими особами.

( Стаття 23 із змінами, внесеними згідно із Законом N 2342-III

( 2342-14 ) від 05.04.2001 )

Стаття 24. Види адміністративних стягнень

За вчинення адміністративних правопорушень можуть

застосовуватись такі адміністративні стягнення:

1) попередження;

2) штраф;

3) оплатне вилучення предмета, який став знаряддям вчинення

або безпосереднім об'єктом адміністративного правопорушення;

4) конфіскація: предмета, який став знаряддям вчинення або безпосереднім об'єктом адміністративного правопорушення; грошей,

одержаних внаслідок вчинення адміністративного правопорушення;

5) позбавлення спеціального права, наданого даному громадянинові (права керування транспортними засобами, права полювання);

6) виправні роботи;

7) адміністративний арешт.

Законами України може бути встановлено й інші, крім зазначених у цій статті, види адміністративних стягнень.

Законами України може бути передбачено адміністративне видворення за межі України іноземців і осіб без громадянства за вчинення адміністративних правопорушень, які грубо порушують правопорядок.

( Стаття 24 із змінами, внесеними згідно з Указом ПВР N 6347-11

від 03.08.88, Законами N 1255-12 від 25.06.91, N 2247-III

( 2247-14 ) від 18.01.2001, N 2342-III ( 2342-14 ) від 05.04.2001 )

Стаття 24-1. Заходи впливу, що застосовуються до неповнолітніх

За вчинення адміністративних правопорушень до неповнолітніх у віці від шістнадцяти до вісімнадцяти років можуть бути застосовані такі заходи впливу:

1) зобов'язання публічно або в іншій формі попросити вибачення у потерпілого;

2) застереження;

3) догана або сувора догана;

4) передача неповнолітнього під нагляд батькам або особам, які їх замінюють, чи під нагляд педагогічному або трудовому колективу за їх згодою, а також окремим громадянам на їх прохання.

( Доповнено статтею 24-1 згідно із Законом N 244/94-ВР від 15.11.94 )

Стаття 25. Основні і додаткові адміністративні стягнення

Оплатне вилучення та конфіскація предметів можуть застосовуватись як основні, так і додаткові адміністративні стягнення; інші адміністративні стягнення, зазначені в частині першій статті 24 цього Кодексу, можуть застосовуватись тільки як основні.

За одне адміністративне правопорушення може бути накладено

основне або основне і додаткове стягнення.

Стаття 26. Попередження

Попередження як захід адміністративного стягнення виноситься в письмовій формі. У передбачених законом випадках попередження фіксується іншим установленим способом.

( Стаття 26 із змінами, внесеними згідно із Законом N 2342-III ( 2342-14 ) від 05.04.2001 )

Стаття 27. Штраф

Штраф є грошовим стягненням, що накладається на громадян і посадових осіб за адміністративні правопорушення у випадках і розмірі, встановлених цим Кодексом та іншими законами України.

( Стаття 27 із змінами, внесеними згідно з Указами ПВР N 2441-11 від 27.06.86, N 4134-11 від 12.06.87, N 6347-11 від 03.08.88, N 8918-11 від 07.03.90, в редакції Закону N 55/97-ВР від 07.02.97 )

Стаття 28. Оплатне вилучення предмета, який став знаряддям вчинення або безпосереднім об'єктом адміністративного правопорушення

Оплатне вилучення предмета, який став знаряддям вчинення або безпосереднім об'єктом адміністративного правопорушення, полягає в його примусовому вилученні за рішенням суду і наступній реалізації

з передачею вирученої суми колишньому власникові з відрахуванням витрат по реалізації вилученого предмета.

Порядок застосування оплатного вилучення і види предметів, які підлягають вилученню, встановлюються цим Кодексом та іншими законами України.

( Стаття 28 із змінами, внесеними згідно із Законом N 2342-III ( 2342-14 ) від 05.04.2001 )

Стаття 29. Конфіскація предмета, який став знаряддям вчинення або безпосереднім об'єктом адміністративного правопорушення

Конфіскація предмета, який став знаряддям вчинення або безпосереднім об'єктом адміністративного правопорушення, полягає в примусовій безоплатній передачі цього предмета у власність держави за рішенням суду. Конфісковано може бути лише предмет, який є у приватній власності порушника, якщо інше не передбачено законами України.

Конфіскація вогнепальної зброї, інших знарядь полювання і бойових припасів не може застосовуватись до осіб, для яких полювання є основним джерелом існування.

Порядок застосування конфіскації, перелік предметів, які не підлягають конфіскації, встановлюються цим Кодексом та іншими законами України.

( Стаття 29 із змінами, внесеними згідно з Указом ПВР N 2010-11 від 03.04.86, Законом N 2342-III ( 2342-14 ) від 05.04.2001 )

Стаття 30. Позбавлення спеціального права, наданого даному

громадянинові

Позбавлення спеціального права, наданого даному громадянинові (права керування транспортними засобами, права полювання), застосовується на строк до трьох років за грубе або систематичне порушення порядку користування цим правом.

Позбавлення права керування засобами транспорту не може застосовуватись до осіб, які користуються цими засобами в зв'язку з інвалідністю, за винятком випадків керування в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння, а також у разі невиконання вимоги працівника міліції про зупинку транспортного засобу, залишення на порушення вимог встановлених правил місця дорожньо-транспортної пригоди, учасниками якої вони є, ухилення від огляду на наявність алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння.

Позбавлення права полювання не може застосовуватись до осіб, для яких полювання є основним джерелом існування.

( Стаття 30 із змінами, внесеними згідно із Законом N 3785-12 від 23.12.93 )

Стаття 31. Виправні роботи

Виправні роботи застосовуються на строк до двох місяців з відбуванням їх за місцем постійної роботи особи, яка вчинила адміністративне правопорушення, і з відрахуванням до двадцяти процентів її заробітку в доход держави. Виправні роботи призначаються районним, районним у місті, міським чи міськрайонним судом (суддею).

( Стаття 31 із змінами, внесеними згідно із Законом N 2342-III ( 2342-14 ) від 05.04.2001 )

Стаття 32. Адміністративний арешт

Адміністративний арешт установлюється і застосовується лише у виняткових випадках за окремі види адміністративних правопорушень на строк до п'ятнадцяти діб. Адміністративний арешт призначається районним, районним у місті, міським чи міськрайонним судом (суддею).

Адміністративний арешт не може застосовуватись до вагітних жінок, жінок, що мають дітей віком до дванадцяти років, до осіб, які не досягли вісімнадцяти років, до інвалідів першої і другої груп.

( Стаття 32 із змінами, внесеними згідно із Законом N 2342-III ( 2342-14 ) від 05.04.2001 )


 

ІІІ. Правовий статус юридичних осіб.

З 1 січня 2004 року набрали чинності нові Цивільний та Господарський

кодекси України.

На відміну від ЦК УРСР 1963 р. новий Кодекс не дає розгорнутог визначення юридичної особи. Відповідно до ст. 80 ЦК юридичною особою є організація,

створена і зареєстрована у встановленому законом порядку. Юридична особа

може бути позивачем та відповідачем у суді. І хоча може виникнути

запитання стосовно того, а що таке «організація» і чому Кодекс не містить

визначення цього поняття, проте навряд чи законодавець вкладав у

визначення поняття юридичної особи принципово інший підхід. Тому цілком

виправданим буде розгляд даного поняття через сукупність вже зазначених

вище ознак, які давно відомі юридичній науці.

Здійснюючи функції суб'єкта цивільних правовідносин, юридична особа

повинна мати такі властивості, як правоздатність і дієздатність, якими

згідно з ст. 80 ЦК вона наділяється. Конкретніше ці поняття розкриваються

у статтях 91 і 92 ЦК. Слід зауважити, що до прийняття нового Цивільного

кодексу юридичні особи мали спеціальну правоздатність: ст. 26 ЦК УРСР

визначала, що юридична особа має цивільну правоздатність відповідно до

встановлених цілей її діяльності. Тобто кожна юридична особа мала права і

обов'язки, визначені її статутом. Натомість ст. 91 нового

Цивільного кодексу встановила, що юридична особа здатна мати такі ж

цивільні права та обов'язки (цивільну правоздатність), як і фізична особа, крім тих, які за своєю природою можуть належати лише людині. Така

правоздатність називається загальною або універсальною. Надання універсальної правоздатності можна вважати позитивним явищем, зумовленим розвитком ринкових відносин, оскільки відпадає необхідність відтворювати в установчих документах всі можливі види діяльності, щоб у подальшому, наприклад, укладені договори юридичної особи не виходили за межі

передбаченої установчими документами правоздатності. Проте положення ст. 91 ЦК вже зараз тлумачаться по різному. Зокрема, є точка зору, що якщо у засновницьких документах комерційної організації не міститься вичерпного переліку видів діяльності, котру вони здійснюють, то вона може займатися будь-якою підприємницькою діяльністю, не забороненою законом. У даному випадку, реалізуючи власну правоздатність, юридична особа може укладати будь-які угоди. Якщо ж установчими документами юридичної особи визначено вичерпний перелік можливих видів діяльності, то можна вважати, що вона наділена спеціальною правоздатністю, виходити за межі якої неприпустимо.

Укладені такою юридичною особою за межами правоздатності угоди є

недійсними. Але, запропоноване тлумачення зазначеної норми

статті є спірним, оскільки вона не містить диспозитивності у визначенні

цивільної правоздатності юридичної особи. Оптимальніше було б визначити у ст. 91, що юридична особа здатна мати такі ж цивільні права та обов'язки,

як і фізична особа, за винятком випадків, передбачених законом. Адже певні

обмеження мають бути обов'язково встановлені стосовно державних

підприємств, які діють в публічних інтересах та які мають бути обмежені,

наприклад, в частині розпорядження своїм майном.

Дієздатність юридичної особи відповідно до ст. 92 ЦК полягає в тому, що

вона може набува- ти цивільних прав та обов'язків, здійснювати їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону. Склад і перелік органів юридичної особи, порядок їх утворення, компетенція визначаються для різних видів юридичних осіб і регулюються Цивільним кодексом, відповідними законами про цих юридичних осіб та засновницькими документами юридичної особи. Саме органи юридичної особи формують і виражають її волю, їхніми діями вона здобуває цивільні права і несе цивільні обов'язки.

Особливо слід звернути увагу на положення ч. З ст. 92, якою встановлено,

що у відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо

представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли

юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не

могла не знати про такі обмеження. Тобто, якщо уповноваженою особою,

наприклад директором, укладено договір від імені юридичної особи, то

остання не може оспорювати його дійсність з огляду на те, що директор

вийшов за межі наданих йому статутом повноважень, наприклад, потрібна була згода загальних зборів тощо. Лише у випадку, якщо інша сторона знала, що директор не має відповідних повноважень і юридична особа це доведе,

дійсність договору можна заперечувати. На нашу думку, така новела (зміна)

є позитивною, оскільки, з одного боку, це додаткова гарантія дотримання

прав осіб, які вступають у договірні відносини з юридичною особою, з

іншого — це має запобігти можливим зловживанням з боку представників

юридичних осіб.

Ще однією суттєвою зміною, що стосується загальних положень про юридичних осіб, є передбачена ч. 4 ст. 90 ЦК обов'язковість юридичної особи у разі зміни свого найменування помістити оголошення про це в друкованих засобах масової інформації, в яких публікуються відомості про державну реєстрацію юридичної особи, та повідомити про це всім особам, з якими вона перебуває у договірних відносинах.

Відбулися зміни у створенні та припиненні юридичних осіб. Зокрема, ст. 87

ЦК визначено, що для створення юридичної особи її учасники (засновники)

розробляють установчі документи, які викладаються письмово і підписуються всіма учасниками (засновниками), якщо законом не передбачено інший порядок їх затвердження. Установчим документом товариства є затверджений учасниками статут або засновницький договір між учасниками, якщо інше не встановлено законом. Тобто установчий договір не вважається більше установчим документом для товариства з обмеженою відповідальністю, товариства з додатковою відповідальністю та акціонерного товариства, на відміну від положень, що встановлені Законом України «Про господарські товариства». Єдиним установчим документом для зазначених видів господарських товариств є тільки статут, що, безпе-

речно, є позитивною зміною, адже у разі зміни учасників товариства

відпадає необхідність внесення змін до установчого договору, метою якого є

врегулювання діяльності по створенню господарського товариства.

Статтею 104 ЦК встановлено: юридична особа припиняється в результаті

передання всього свого майна, прав та обов'язків іншим юридичним особам -

правонаступникам (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або в

результаті ліквідації. Так, порівняно з ЦК УРСР 1963 p., який передбачав

такі форми припинення юридичних осіб, як реорганізація і ліквідація, новий

Цивільний кодекс не використовує терміна «реорганізація». Про примусову

реорганізацію юридичної особи йдеться лише у ст. 129 ЦК. Крім того, ст. 37

ЦК УРСР передбачала, що юридична особа припиняється у разі реорганізації

шляхом злиття, поділу або припинення. Тоді як новий Цивільний кодекс

доповнив цей перелік терміном «перетворення». У зв'язку з цим зазначимо

лише, що питання про те, чи є перетворення припиненням юридичної особи, чи ні, — є дискусійним.

Стаття 105 ЦК зобов'язує учасників юридичної особи, суд або орган, що

прийняв рішення про припинення юридичної особи, негайно письмово

повідомити про це орган, що здійснює державну реєстрацію, який вносить до

єдиного державного реєстру відомості про те, що юридична особа перебуває у процесі припинення. Зміни, запропоновані вказаною статтею, також є

прогресивними, оскільки мають на меті насамперед захист прав інших осіб,

які матимуть змогу дізнатися про припинення, скажімо, контрагента за

договором, адже відомості єдиного державного реєстру згідно з ст. 89 ЦК є

відкритими для загального ознайомлення.

Новий підхід застосував законодавець порівняно з положеннями ЦК УРСР (ст. 24) до поділу юридичних осіб на види. Так, традиційно юридичні особи

класифікувалися залежно від форми власності, на базі якої вони

створювалися. За такими ознаками юридичні особи поділялися на державні,

приватні, колективні, змішані. Як критерій розмежування юридичних осіб на

види застосовується також мета їх діяльності. Так, юридичні особи,

головною метою діяльності яких є одержання прибутку, вважаються

комерційними. Це господарські товариства, виробничі кооперативи,

підприємства незалежно від форм власності. Некомерційними юридичними

особами визнаються ті, що не мають на меті одержання прибутку і

створюються для інших цілей. До некомерційних юридичних осіб належать

політичні партії, релігійні організації, споживчі кооперативи, фонди та

інші. Однак розробники Цивільного кодексу відмовилися від такої

класифікації. Натомість застосували поділ на юридичних осіб публічного

права і юридичних осіб приватного права.

Так, відповідно до ч. 2 ст. 81 ЦК юридичні особи, залежно від порядку їх

створення, поділяються на юридичних осіб приватного права та юридичних

осіб публічного права. Для поділу юридичних осіб на публічні і приватні

юридична наука використовує різні критерії. Відповідно до ст. 81 таким

критерієм виступає порядок створення. А саме в основі виникнення юридичної особи публічного права лежить розпорядчий спосіб, тоді як юридична особа приватного права створюється шляхом вільного волевиявлення фізичних чи юридичних осіб. Зокрема, різна юридична природа актів, на підставі яких створюються зазначені юридичні особи. Статтею 81 визначено, що юридична особа приватного права створюється на підставі установчих документів відповідно до ст. 87 ЦК (для товариства установчими документами є статут або засновницький договір, для установи — індивідуальний або спільний установчий акт). Юридична особа публічного права створюється розпорядчим актом Президента України, органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування. Відповідно різним є і законодавство, яким регулюється порядок створення таких юридичних осіб:

цим Кодексом регулюється порядок створення, організаційно-правові форми,

правовий статус юридичних осіб приватного права, порядок утворення та

правовий статус юридичних осіб публічного права встановлюються

Конституцією України та законом. Тобто юридичні особи публічного права

створюються незалежно від волі приватних осіб, як правило, для здійснення

спеціальних функцій (наприклад, міністерства, установи соціальної сфери,

культурно-освітянські заклади). Тоді як юридичні особи приватного права

створюються за ініціативою приватних осіб на договірних засадах з метою

участі у цивільному обігу. Щодо регулювання цивільно-правових відносин за

участю юридичних осіб публічного права (наприклад, коли у міністерства

виникає потреба укласти цивільно-правовий договір оренди, купівлі-продажу), то діє загальний принцип: публічні юридичні особи, вступаючи у цивільно-правові відносини, діють на рівних засадах з іншими учасниками.

Новим є не лише закріплений на законодавчому рівні поділ юридичних осіб на юридичних осіб публічного і приватного права. Принципово відмінними є і запропоновані Цивільним кодексом організаційно-правові форми юридичних осіб. Згідно із ст. 83 ЦК вони можуть створюватися у формі товариств, установ та в інших формах, встановлених законом. Таким чином, перелік організаційно-правових форм юридичних осіб не є вичерпним.


 

Література.

1. Господарський кодекс України

2. Кодекс України про адміністративні правопорушення

3. Цивільний кодекс України.

4. Битяк Ю.П., Зуй В.В. Административное право Украины (общая часть) - Харьков: Одиссей, 1999.

5. Котюк В.О.Основи держави і права.Навчальний посібник для абітурієнтів, студентів, учнів середніх шкіл і ліцеїв.Київ:Вентурі, 1998,320 с.

6. «Податковий, банківський, митний КОНСУЛЬТАНТ», № 13, 29.03.2004





Реферат на тему: Поняття господарських товариств, поняття та види адміністративних стягнень, правовий статус юридичних осіб (контрольна робота)


Схожі реферати



5ka.at.ua © 2010 - 2016. Всі права застережені. При використанні матеріалів активне посилання на сайт обов'язкове.    
.