Архів якісних рефератів

Знайти реферат за назвою:         Розширений пошук

Меню сайту

Головна сторінка » Право

Поняття адміністративного захисту авторського права і суміжних прав (реферат)

Найголовнішими завданнями, які стоять перед Україною сьогодні, є вступ до Всесвітньої організації торгівлі та входження до європейського правового і економічного поля. Крім іншого, на заваді цих благородних цілей стоїть незадовільний стан у сфері інтелектуальної власності. Тому приведення законодавства України до вимог міжнародних договорів та забезпечення ефективного застосування законодавства у сфері інтелектуальної власності, що означає також і ефективний захист інтелектуальної власності, в тому числі адміністративний, є першочерговими питаннями для нашої держави. Слід відмітити, що адміністративний захист авторського права і суміжних прав з'явився в законодавстві України лише в 2001 році [1], тому і наукових розробок на цю тему на сьогоднішній день практично немає. Вищевикладене зумовлює нагальну необхідність дослідження поняття і змісту адміністративного захисту авторського права і суміжних прав в нашій країні.

У даному дослідженні ми, в основному, спирались на праці вчених-адміністративістів, які розглядали питання адміністративного захисту взагалі, адміністративного процесу, адміністративного примусу та адміністративної відповідальності, а саме: О.П.Альохіна, О.М.Бандурки, Д.М.Бахраха, А.С.Васильєва, І.П.Голосніченка, В.І.Манохіна, Н.Г.Салищевої, С.С.Студенікіна та інших.

Основними цілями статті є вивчення співвідношення термінів "охорона” і "захист”, вивчення особливостей понять "охорона та захист авторських і суміжних прав”, аналіз змісту категорії "адміністративний захист” та, врешті решт, виведення визначення і змісту поняття "адміністративний захист авторського права і суміжних прав”.

Починаючи розгляд питання про захист об'єктів інтелектуальної власності, слід відмітити, що в значній кількості публікацій під подібними назвами мова йде не про захист, а про охорону результатів інтелектуальної діяльності [2-4]. Саме тому питання про визначення поняття "захист” та його місце серед інших правових категорій набуває особливого значення.

Отже, "охорона” і "захист” – яким чином вони співвідносяться? З цього приводу є декілька точок зору.

Так, Тлумачний словник української мови ототожнює поняття "охорона” і "захист” [5].

Л.В.Воєводін, посилаючись на Словник російської мови, також зазначає, що ці поняття в багатьох випадках співпадають, але привертає увагу і до підстав для їх розмежування: Він стверджує, що звичайно "захист” пов'язується з діяльністю, що здійснюється у випадку порушення суб'єктивних прав (наприклад, судовий захист). Захист передбачає заходи з відновлення порушеного права (наприклад, відміна або призупинення незаконних дій і т.п.). Поняття ж "охорона” означає діяльність, що забезпечує нормальну реалізацію суб'єктивних прав, причому першорядне значення мають профілактика, попередження, недопущення можливих порушень (запобіжні заходи) [6]. Таким чином, практично, "захист” і "охорона” протиставляються одне одному. Д.М.Бахрах також протиставляє ці поняття, обираючи критерієм їх розділу момент порушення прав: на його думку, до порушення прав діють заходи охорони, а після порушення – заходи захисту. При цьому під охороною розуміється сукупність різних взаємопов'язаних між собою заходів, які здійснюються як державними, так і громадськими організаціями і спрямовані на попередження порушень, усунення причин, які їх спонукали, і, таким чином, сприяють нормальному процесу реалізації громадянами своїх прав і свобод. В свою чергу, під захистом Д.М.Бахрах розуміє примусовий (по відношенню до зобов'язаної особи) спосіб здійснення суб'єктивного права, який застосовується в установленому законом порядку компетентними органами або самою правомочною особою з метою поновлення порушеного права [7].

Таке протиставлення видається штучним, як і ототожнення зазначених понять. Дійсно, поняття "захист” безпосередньо пов'язано з конкретним порушенням. Але заходи захисту також застосовуються і у випадку оспорювання прав. Крім того, метою застосування заходів захисту є не тільки поновлення, а і визнання прав, а також припинення правопорушення. Тому, на нашу думку, захист являє собою сукупність заходів, спрямованих на відновлення, визнання прав та на припинення порушень прав, які застосовуються правомочною особою самостійно, компетентним органом самостійно або за зверненням правомочної особи.

Що ж до поняття "охорона”, то слід відмітити, що охорона не припиняє свою дію в момент порушення прав, а продовжує діяти на всіх стадіях реалізації прав, в тому числі під час захисту. Зміст охорони чітко окреслюється колом її функцій. Основні функції – це забезпечувальна і захисна. Отже, не можна визначати охорону лише через забезпечення нормальної реалізації прав. Неможливо щось забезпечувати абстрактно, потрібні певні визначені заходи, спрямовані на примусове забезпечення прав, певне реагування на порушення порядку реалізації прав з метою його забезпечення. Відповідно, "охорона” і "захист” співвідносяться як ціле і частина, захист є складовою частиною охорони. Таким чином, охорона – це сукупність заходів, спрямованих на забезпечення нормальної реалізації прав, а також на захист прав у випадку їх порушення або оспорювання.

Захист може здійснюватись у двох формах: юрисдикційній і неюрисдикційній. Юрисдикційною формою захисту прав є діяльність уповноважених державою органів із захисту прав, що порушені або оспорюються, за відповідною заявою потерпілої особи або в ініціативному порядку. В рамках юрисдикційної форми захисту виділяють загальний і спеціальний порядок захисту. Загальним порядком захисту прав є судовий порядок, а спеціальним – адміністративний. Неюрисдикційна форма захисту являє собою сукупність самостійних законних дій осіб та організацій з захисту власних прав.

Повернемось до охорони та захисту авторських і суміжних прав. Слід привернути увагу до того факту, що термін "охорона” в контексті авторських і суміжних прав має певний додатковий відтінок значення, оскільки він є визначальним для виявлення суб'єктів, об'єктів та змісту авторських і суміжних прав. Так, коло об'єктів, коло і повноваження суб'єктів, які підпадають під правове регулювання засобами авторського права і суміжних прав, називаються такими, що охороняються. Таким чином, охорона авторських і суміжних прав – це сукупність правових заходів, які визначають об'єкти, суб'єкти і зміст авторських і суміжних прав, а також забезпечують реалізацію і захист авторських і суміжних прав. В свою чергу, захист авторських і суміжних прав – це сукупність заходів, спрямованих на визнання, відновлення авторських і суміжних прав та на припинення порушень таких прав, які застосовуються правомочним суб'єктом авторського і суміжного права та/або компетентним органом.

У зв'язку з наведеними визначеннями привертає до себе увагу той факт, що в Законі України "Про авторське право і суміжні права” [8] законодавець в деяких випадках допускає змішування понять "охорона авторських і суміжних прав” і "захист авторських і суміжних прав”. Так, наприклад, пункт 2 статті 3 починається реченням: "Положення цього Закону спрямовані на захист особистих немайнових прав і майнових прав”, - за яким слідує перерахування суб'єктів, авторські права яких охороняються за законодавством України. Пункт 4 статті 44 Закону визначає: "Закінчення строків захисту суміжних прав настає 1 січня року, наступного за роком, у якому закінчилися передбачені цією статтею строки захисту.” Але вище мова йшла про строки охорони суміжних прав. Такі випадки потребують виправлення.

Твердження, що охорона і захист авторського і суміжних прав співвідносяться як загальне і ціле, підтверджує зміст і структура Закону "Про авторське право і суміжні права”. Так, в преамбулі до Закону вказано, що Закон охороняє авторські і суміжні права, а Розділ V Закону має назву "Захист авторського права і суміжних прав” і містить норми про порушення і способи захисту авторських і суміжних прав. Стаття 51 Закону визначає, що захист особистих немайнових і майнових прав суб'єктів авторського права і (або) суміжних прав здійснюється в порядку, встановленому адміністративним, цивільним і кримінальним законодавством.

Від загального поняття про охорону і захист авторського права і суміжних прав перейдемо до питання про адміністративний захист авторського права і суміжних прав. По-перше, з'ясуємо місце адміністративного захисту в системі категорій адміністративного права. Коротко зміст адміністративного способу захисту можна охарактеризувати наступним чином: розгляд та вирішення скарг та заяв відбувається в самому апараті державного управління, його компетентними органами і працівниками [9], а судами – лише як виключення.

Відмітимо, що категорія адміністративного захисту, на відміну, наприклад, від цивільно-правового захисту, не є категорією, що традиційно розглядається науковцями. В адміністративному праві традиційними категоріями, найближчими до адміністративного захисту, є категорії адміністративного примусу, адміністративного процесу та адміністративної відповідальності.

Останніми роками фахівці з адміністративного права прийшли до згоди відносно тричленної класифікації заходів адміністративного примусу в залежності від їх мети і призначення:

1) адміністративно-попереджувальні заходи;

2) заходи адміністративного припинення;

3) адміністративні стягнення [10-12].

Всі три перелічених заходи адміністративного примусу використовуються для забезпечення адміністративно-правової охорони і лише два останні – для забезпечення адміністративно-правового захисту. Знов-таки критерієм такого розмежування є наявність правопорушення. Отже, заходами адміністративного захисту є заходи адміністративного припинення і адміністративні стягнення.

Важливе значення для адміністративного захисту грає адміністративний процес.

В науці адміністративного права є декілька точок зору відносно обсягу та меж адміністративного процесу. Так, одна частина вчених - адміністративістів вважає, що адміністративний процес являє собою сукупність певних процесуальних правил, на підставі яких здійснюється виконавчо-розпорядча діяльність [13]. Друга група авторів наполягає на визначенні адміністративного процесу як врегульованого правом порядку вирішення індивідуально-конкретних справ в сфері державного управління. Причому під вирішенням індивідуально-конкретних справ розуміється правозастосувальна діяльність, включаючи прийняття актів державного управління, провадження з пропозицій та заяв громадян і організацій, провадження в справах про застосування заходів адміністративного примусу тощо [14-15]. І третя група науковців розглядає адміністративний процес в найбільш вузькому розумінні – лише як порядок застосування заходів адміністративного примусу [16].

На сьогоднішній день більшість авторів схиляються до думки, що поняттям адміністративного процесу все-таки охоплюється порядок діяльності державних органів щодо застосування норм права з метою організації і регулювання управлінських відносин. При цьому адміністративний процес доцільно поділити на наступні частини: процес адміністративної правотворчості, оперативно-розпорядчий процес та адміністративно-юрисдикційний процес. Крім того, адміністративний процес поділяється на провадження. Розглянемо детальніше, що ж являє собою адміністративна юрисдикція, оскільки саме ця частина адміністративного процесу пов'язана з питанням адміністративного захисту.

Адміністративна юрисдикція є виконавчо-розпорядчою діяльністю державних органів "негативного” характеру. Це означає, що адміністративно-юрисдикційний процес обслуговує вирішення певних адміністративно-правових спорів [17]. Аналіз законодавства та наукової літератури дозволяє зробити висновок, що адміністративно-юрисдикційний процес охоплює наступні провадження:

1) провадження по скаргах і заявах;

2) провадження по застосуванню заходів адміністративного попередження та припинення;

3) провадження в справах про адміністративні правопорушення.

Відносно першого виду провадження зазначимо, що як заходи адміністративного захисту розглядаються лише подання заяв і скарг до органів державного управління і відповідне вирішення справ безпосередньо органами державного управління. Подання скарг на рішення, дії і бездіяльність органів управління до суду не є заходом адміністративного захисту, оскільки відсутня кваліфікаційна ознака адміністративного захисту – переважний розгляд спорів органом управління (судом – лише як виключення).

В ході останнього виду проваджень застосовуються заходи адміністративної відповідальності. Заходи адміністративного припинення та притягнення до адміністративної відповідальності можуть застосовуватись як за зверненням особи, права якої порушуються, так і за власної ініціативи компетентного органу.

Отже, адміністративний захист – це сукупність заходів, спрямованих на відновлення, визнання прав та припинення порушень прав, які застосовуються компетентним органом державного управління за заявою або скаргою особи, права якої порушуються або оспорюються, або за власною ініціативою. Заходами адміністративного захисту є наступні заходи:

1) оскарження актів, дій, бездіяльності безпосередньо до органів державного управління;

2) заходи адміністративного припинення;

3) адміністративна відповідальність.

Перейдемо до адміністративного захисту інтелектуальної власності.

Слід відмітити, що перший з визначених заходів адміністративного захисту, а саме – подання заяв і скарг до органів державного управління і відповідне вирішення справ безпосередньо органами державного управління, - використовується для захисту промислової власності, але практично не застосовується для захисту авторського права і суміжних прав в Україні.

Так, для захисту прав на об'єкти промислової власності заявники мають право звернутись із запереченням до Апеляційної палати Державного департаменту інтелектуальної власності, але не щодо будь-якого порушення прав заявника третьою особою, а лише відносно рішень Державного департаменту інтелектуальної власності [18-19]. Як відомо, однією з відмінностей між правами промислової власності і авторськими та суміжними правами є залежність охорони прав від державної реєстрації. Оскільки охорона прав промислової власності залежить від реєстрації в Державному департаменті інтелектуальної власності, відповідно між департаментом і заявниками виникають адміністративно-правові спори, предметом яких є рішення департаменту. Рішення Апеляційної палати оскаржуються в суді. Авторські права також можна зареєструвати в Державному департаменті інтелектуальної власності, але така реєстрація не є а ні передумовою охорони, а ні презумпцією авторства. Відмову департаменту зареєструвати авторські права також можна оскаржити, але не в адміністративному, а лише в судовому порядку. Крім того, на наш погляд, таке оскарження буде не захистом авторських прав, а захистом права на їх реєстрацію, які одне від одного не залежать, оскільки своєю відмовою департамент не порушує авторських прав.

Таким чином, Державний департамент інтелектуальної власності як урядовий орган державного управління в сфері інтелектуальної власності покликаний регулювати та забезпечувати правову охорону відносин в сфері авторського права і суміжних прав, але не є спеціальним органом адміністративного захисту авторського права і суміжних прав.

Наступні заходи адміністративного захисту – заходи адміністративного припинення і застосування адміністративної відповідальності – розглянемо комплексно, оскільки, як правило, вони застосовуються одними і тими ж органами і впроваджуються поетапно, формуючи справу про адміністративне правопорушення.

Отже, два кодекси України передбачають адміністративно-припинювальні заходи та адміністративну відповідальність за порушення авторських і суміжних прав – це Кодекс України про адміністративні правопорушення від 7 грудня 1984 року №8073-Х і новий Митний кодекс України від 11.07.2002 року №92-IV.

В Кодексі України про адміністративні правопорушення стаття 51-2 передбачає відповідальність за порушення прав на об'єкти права інтелектуальної власності, в тому числі авторські і суміжні права. Крім статті 51-2, авторських і суміжних прав стосуються статті 164-6 "Демонстрування і розповсюдження фільмів без державного посвідчення на право розповсюдження і демонстрування фільмів”, 164-7 "Порушення умов розповсюдження і демонстрування фільмів, передбачених державним посвідченням на право розповсюдження і демонстрування фільмів”, 164-9 "Незаконне розповсюдження примірників аудіовізуальних творів чи фонограм” та 164-13 "Порушення законодавства, що регулює виробництво, експорт, імпорт дисків для лазерних систем зчитування, експорт, імпорт обладнання чи сировини для їх виробництва”. Зазначені статті передбачають відповідальність за порушення вимог, встановлених наступними нормативно-правовими актами: Положення про державне посвідчення на право розповсюдження і демонстрування фільмів, затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 17 серпня 1998 р. N 1315 з наступними змінами, Закон України "Про розповсюдження примірників аудіовізуальних творів та фонограм” від 20.03.2000 року №1587-III та Закон України "Про особливості державного регулювання діяльності суб'єктів господарювання, пов'язаної з виробництвом, експортом, імпортом дисків для лазерних систем зчитування” від 17 січня 2002 року №2953-III. Аналіз цих актів дає підстави стверджувати, що вони спрямовані на регулювання і охорону певних сфер господарської діяльності, пов'язаних з використанням авторських і суміжних прав, шляхом встановлення спеціальних порядків провадження такої діяльності. І, відповідно, застосування статей 164-6, 164-7, 164-9, 164-13 Кодексу про адміністративні правопорушення не можна визнати засобами адміністративного захисту авторського права і суміжних прав, оскільки ними передбачена відповідальність не за порушення цих прав, а за порушення встановленого державою порядку обігу примірників об'єктів авторських та суміжних прав та їх потенційних носіїв, причому порушник такого порядку не обов'язково є порушником авторського права чи суміжних прав.

Особами, що складають протоколи про адміністративне правопорушення, передбачене статтею 51-2 Кодексу про адміністративні правопорушення, є уповноважені посадові особи органів внутрішніх справ та державні інспектори з питань інтелектуальної власності. Ці особи є також суб'єктами застосування заходів адміністративного припинення в обсягу та порядку, передбаченими Кодексом про адміністративні правопорушення, Законом України "Про міліцію”, Положенням про державного інспектора з питань інтелектуальної власності Державного департаменту інтелектуальної власності, затвердженим Постановою Кабінету міністрів України від 17.05.2002 року №674 та іншими нормативно-правовими актами. Органом, уповноваженим розглядати справи про адміністративні правопорушення, передбачені статтею 51-2, є місцевий суд (суддя).

В новому Митному кодексі України порушень прав інтелектуальної власності при переміщенні товарів через митний кордон України стосується стаття 345. Відповідно, органами, уповноваженими здійснювати заходи припинення щодо таких порушень є митні органи та їх уповноважені особи, а органом, що вирішує справи про адміністративне правопорушення за статтею 345, є місцевий суд (суддя).

Але в новому Митному кодексі крім загальних заходів адміністративного припинення, що застосовуються до всіх адміністративно-митних правопорушень, передбачені також спеціальні заходи адміністративного припинення порушень прав інтелектуальної власності. Вони визначаються в Розділі X кодексу "Контроль за переміщенням через митний кордон України товарів, що містять об'єкти права інтелектуальної власності”. Таким спеціальним адміністративно-припинювальним заходом є призупинення митного оформлення товарів, що містять об'єкти права інтелектуальної власності. Детальний порядок застосування цього заходу визначений у Положенні про порядок реєстрації та переміщення через митний кордон України товарів, що містять об'єкти інтелектуальної власності, затвердженому Постановою Кабінету міністрів України від 28.04.2001 року №412.

Отже, адміністративний захист авторського права і суміжних прав в Україні – це сукупність заходів адміністративного припинення та притягнення до адміністративної відповідальності, спрямованих на відновлення, визнання прав та припинення порушень авторських і суміжних прав, які застосовуються органами внутрішніх справ, державними інспекторами з питань інтелектуальної власності, митними органами та місцевими судами (суддями) за заявою або скаргою особи, що має авторське і/або суміжні права або за власною ініціативою компетентного органу.

Викладений в даному дослідженні матеріал дозволяє виділити наступні висновки.

Поняття "охорона” і "захист” співвідносяться як ціле і частина.

Захист являє собою сукупність заходів, спрямованих на відновлення, визнання прав та на припинення порушень прав, які застосовуються правомочною особою самостійно, компетентним органом самостійно або за зверненням правомочної особи.

Охорона – це сукупність заходів, спрямованих на забезпечення нормальної реалізації прав, а також на захист прав у випадку їх порушення або оспорювання.

Охорона авторських і суміжних прав – це сукупність правових заходів, які визначають об'єкти, суб'єкти і зміст авторських і суміжних прав, а також забезпечують реалізацію і захист авторських і суміжних прав. В свою чергу, захистом авторських і суміжних прав є сукупність заходів, спрямованих на визнання, відновлення авторських і суміжних прав та на припинення порушень таких прав, які застосовуються правомочним суб'єктом авторського і суміжного права та/або компетентним органом.

В Законі України "Про авторське право і суміжні права” законодавець в деяких випадках допускає змішування понять "охорона авторських і суміжних прав” і "захист авторських і суміжних прав”, що потребує виправлення.

Адміністративний захист – це сукупність заходів, спрямованих на відновлення, визнання прав та припинення порушень прав, які застосовуються компетентним органом державного управління за заявою або скаргою особи, права якої порушуються або оспорюються, або за власною ініціативою.

Заходами адміністративного захисту є наступні заходи:

1) оскарження актів, дій, бездіяльності безпосередньо до органів державного управління;

2) заходи адміністративного припинення;

3) адміністративна відповідальність.

Адміністративний захист авторського права і суміжних прав в Україні – це сукупність заходів адміністративного припинення та притягнення до адміністративної відповідальності, спрямованих на відновлення, визнання прав та припинення порушень авторських і суміжних прав, які застосовуються органами внутрішніх справ, державними інспекторами з питань інтелектуальної власності, митними органами та місцевими судами (суддями) за заявою або скаргою особи, що має авторське і/або суміжні права або за власною ініціативою компетентного органу.

На нашу думку, подальші дослідження з питання адміністративного захисту авторського права і суміжних прав мають спрямовуватись на більш ретельне вивчення цього питання, аналіз кожного окремого заходу адміністративного захисту.


 

Література:

1. Закон України від 5 квітня 2001 р. «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України стосовно посилення відповідальності за порушення прав на об'єкти інтелектуальної власності” // ВВР України. – 2001. - №23. – Ст.117.

2. Бондаренко С. Захист авторського права і суміжних прав у національному законодавстві // Інтелектуальна власність. 2001. - №9-10. – с.28-31.

3. Карпухина С.И. Защита интеллектуальной собственности и патентоведение. М.: Центр экономики и маркетинга, 2002. – 352с.

4. Птушенко А. Правовая защита интеллектуальной собственности// Интеллектуальная собственность. Авторское право и смежные права. 2002. - №2. – с.44-54.

5. Івченко А.О. Тлумачний словник української мови. Х.: Фоліо, 2000. – с.147.

6. Воеводин Л.В. Юридические гарантии конституционных прав и свобод личности в социалистическом обществе: Учебник. М., 1987. – с.91.





Реферат на тему: Поняття адміністративного захисту авторського права і суміжних прав (реферат)


Схожі реферати



5ka.at.ua © 2010 - 2016. Всі права застережені. При використанні матеріалів активне посилання на сайт обов'язкове.    
.