Архів якісних рефератів

Знайти реферат за назвою:         Розширений пошук

Меню сайту

Головна сторінка » Право

Податок на додану вартість (варіант 4) (реферат)

Податок на додану вартість у багатовіковій історії по­даткового права — порівняно новий вид непрямого подат­ку. Вперше він був введений у Франції в 1954 році, потім набув широкого поширення — спочатку в інших країнах Європи (кінець 60-х — початок 70-х pp.) і дещо пізніше — в країнах Азії, Африки і Латинської Америки. Нині пода­ток на додану вартість стягується майже у 80-ти країнах, серед яких практично всі промислове розвинуті країни. Єди­на держава, де такого податку немає, — США. Але й тут протягом останнього десятиліття ведуться інтенсивні дис­кусії щодо заміни податку з обороту на федеральний пода­ток на додану вартість. У кінці 80-х — на початку 90-х pp. ПДВ було введено в країнах Східної Європи (Болгарія, Угор­щина, Польща, Румунія, Словаччина, Чехія), а також у де­яких країнах СНД (Білорусь, Казахстан). В Україні, Росії ПДВ введено в 1992 році.

Загальною тенденцією для всіх країн, що ввели ПДВ, стало швидке перетворення цього податку на один із основ­них у податковій системі. У Франції на частку ПДВ припадає 45% усіх податкових надходжень до бюджету1, у Велико­британії і Німеччині — 50%. Приблизно такою є частка податку на додану вартість до загального обсягу податкових платежів у бюджет держави в інших країнах — членах Європейської Співдружності. В Україні податок на додану вартість становить близько 22% консолідованого бюджету.

Введення ПДВ стало одним з основних напрямків гло­бальної податкової реформи – 80—90-х pp. Таке широке по­ширення ПДВ та його визнання в багатьох країнах світу пояснюється цілою низкою причин.

Суть податку на додану вартість полягає у сплаті подат­ку продавцем (виробником, постачальником) товарів, робіт, послуг з тієї частини вартості, яку він додає до вартості своїх товарів (робіт, послуг) до стадії реалізації їх. Додана вартість створюється в процесі всього циклу виробництва і обігу товарів, починаючи із стадії виготовлення їх і закінчуючи реалізацією кінцевому споживачеві. Відповідно податок сплачується на кожній стадії виробництва та обігу. ПДВ має широку податкову базу, практично охоплює всі види товарів і послуг. Продавець включає податок на додану вартість у вартість товарів та наданих послуг. Але й сам він сплачує ПДВ за придбані ним у процесі виробництва товари (роботи, послуги). Таким чином, сума сплаченого ним податку становить різницю між сумами податку, от­риманими від покупців за реалізовані товари і послуги, та сумами податку, сплаченими постачальникам при придбанні тих товарів і послуг, які необхідні в процесі виробництва оподатковуваних товарів (робіт, послуг). Платник ПДВ має право на вирахування податку, сплаченого ним постачаль­никам. На цьому, власне, і базується механізм дії податку на додану вартість.

На практиці бувають відхилення від єдиної схеми, оскіль­ки окремі країни застосовують різні методи обчислення податку, визначення податкової бази, ставок, пільг тощо. Однак у цілому зазначений варіант ПДВ став універсальним, оскільки саме він був прийнятий більшістю країн.

Податок на додану вартість — універсальний непрямий податок, який найбільшою мірою відповідає умовам ринко­вої економіки. Одна із властивих його ознак — економічна нейтральність: податок стягується за однаковою ставкою щодо всієї споживчої бази. Це створює йому перевагу по­рівняно з податком з обороту. ПДВ вельми зручний і про­стий із суто адміністративного погляду (маються на увазі методи його обчислення, порядок збору та сплати, аудит і т. п.). ПДВ є найбільш надійним і постійним джерелом надходжень доходів до державного бюджету. Він активно використовується при розробці податкової політики. За до­помогою податку вирішується чисто фіскальна мета опо­даткування, пов'язана з поповненням доходів державного бюджету. Він має і важливі економічні наслідки: стимулює економічну активність, зниження витрат виробництва, сприяє покращенню якості продукції.

Основні напрямки в еволюції законодавства про ПДВ у країнах, де цей податок діє, якраз і визначаються прагненням, з одного боку, посилити суто фіскальну функцію податку, а з іншого — використовувати його з метою стимулювання економічного розвитку. З цим пов'язана тенденція до роз­ширення оподатковуваної бази податку, кола платників та скорочення пільг, яка спостерігається майже в усіх країнах.

Подібні тенденції характеризують розвиток законодав­ства про податок на додану вартість і в Україні. Однак у нас він відбувається у специфічних умовах. Перш за все, це пов'язано з переходом до нової системи ринкових відносин, а також з рішенням завдань інтеграції країни в систему світових економічних зв'язків.

Українське законодавство про ПДВ характеризується надто великою рухливістю та мінливістю. З часу прийняття першого Закону України «Про податок на добавлену вартість» від 20.12.1991 p. видано ще чотири законодавчі акти, якими вносили зміни та доповнення до Закону. Піз­ніше став діяти Декрет Кабінету Міністрів України від 26.12.1992 p. «Про податок на добавлену вартість», до яко­го 13 разів вносилися зміни та доповнення.

Сьогодні податок на додану вартість в Україні регулю­ється Законом України «Про податок на додану вартість» від 3 квітня 1997 року. Згідно з цим Законом всі підпри­ємства незалежно від форми власності сплачують податок на додану вартість у загальновстановленому порядку. За­кон суттєво відрізняється від Декрету, який діяв до нього.

Так, Закон визначає, що податок на додану вартість стано­вить 20 відсотків від бази оподаткування і додається до ціни товарів (робіт, послуг), тобто до бази оподаткування, а не включається до їхньої ціни, як було встановлено Де­кретом.

Із введенням у дію Закону втратили чинність всі пільги, встановлені іншими законодавчими актами. Наприклад, Законами України «Про внесення змін і доповнень до де­яких законодавчих актів України з питань пільгового опо­даткування підприємств і організацій, всеукраїнських та міжнародних об'єднань громадян, які постраждали вна­слідок Чорнобильської катастрофи» від 10.07.1996 р., «Про внесення змін і доповнень до деяких законодавчих актів України» від 1.07.1993 р., «Про внесення змін і доповнень до декретів Кабінету Міністрів України про податок на до­бавлену вартість» від 19.11.1993 p. від оподаткування звіль­нялися:

— реалізація сільськогосподарської продукції в раху­нок держконтракту та держзамовлення;

— товари, що імпортувалися всеукраїнськими та між­народними об'єднаннями громадян, які постраждали вна­слідок Чорнобильської катастрофи;

— вартість робіт з будівництва об'єктів соціальної сфе­ри і житла, а також будівельно-монтажних робіт із спорудження об'єктів виробничого призначення сільськогоспо­дарських підприємств;

— роботи з благоустрою (озеленення, зовнішнє освітлення, експлуатація міських доріг) та ін.

Законом України «Про податок на додану вартість» та­ких пільг не передбачено.

Втратили пільги також деякі підприємства, що займа­ються специфічною діяльністю. Зокрема, підприємство з виготовлення пам'ятників з мармурового кришива та при­родного каменя до прийняття Закону вважалось таким, що надає ритуальні послуги. Після введення в дію Закону підприємство вже не може користуватись пільгою на пода­ток на додану вартість.

У Законі України «Про податок на додану вартість» (із врахуванням змін) є тільки два підпункти щодо діяльності такого виду підприємств.

1. Згідно з підпунктом 5.1.14 Закону звільняються від оподаткування операції з надання культових послуг та про­дажу предметів культового призначення релігійним орга­нізаціям за переліком, встановленим Кабінетом Мініст­рів України (Постанова Кабінету Міністрів України від 12.09.1997 p. №1010).

2. Згідно з підпунктом 5.1.15 Закону звільняються від оподаткування операції з надання послуг з поховання будь-яким платником податків. Причому Законом не передба­чено створення будь-якого переліку послуг на поховання. З введенням у дію цього Закону пільга надається тільки тим підприємствам, які безпосередньо надають послуги з похо­вання. Ці підприємства складають калькуляцію вартості послуг. До калькуляції можуть включатися як складові частини, так і вартість вінків, копання могил, замовлених автобусів, послуг супроводжуючого та ін. Саме вартість такої калькуляції не оподатковується податком на додану вар­тість. Але можуть бути випадки, коли організація застосовує допомогу інших підприємств. Наприклад, купує вінки в іншої організації, замовляє автобуси в автопарку, придбаває надгробні пам'ятники. В такому разі підприємство, яке на­дає послуги з поховання, сплачує підприємству-постачаль­нику ПДВ на загальних засадах і після відповідних змін у Законі України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 22.05.1997 p. сума сплаченого податку на додану вартість відноситься до валових витрат виробництва.

Підприємства, які реалізують такому підприємству, на­приклад вінки, надгробні пам'ятники, надають автобуси, сплачують податок на додану вартість на загальних під­ставах, оскільки вони не надають безпосередньо самих по­слуг з поховання.

Закон «Про податок на додану вартість» визначає плат­ників податку, об'єкти, базу та ставки оподаткування, пе­релік неоподатковуваних та звільнених від оподаткування операцій, особливості оподаткування експортних та імпор­тних операцій, поняття податкової накладної, порядок об­ліку, звітування та внесення податку до бюджету.

Так, платником податку на додану вартість є як суб'єкт, так і не суб'єкт підприємницької діяльності (юри­дичні та фізичні особи) за умови, що обсяг їхніх опо­датковуваних операцій з продажу товарів (робіт, послуг) протягом будь-якого періоду з останніх дванадцяти кален­дарних місяців перевищує 600 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

В Україні, як і в більшості країн, до числа платників податку на додану вартість входять як окремі особи, так і компанії, які здійснюють виробничу і комерційну діяльність на території держави, а також займаються ввезенням на її територію товарів та послуг.

У деяких країнах закони про ПДВ вимагають обов'яз­кової реєстрації платників спеціально з метою сплати цього податку (Бельгія, Великобританія, Німеччина, Данія, Італія, після введення в дію Закону — Україна). В інших країнах такої вимоги немає.

Другим елементом податку на додану вартість є об'єкт оподаткування. Перед кожною з країн, які вводили ПДВ, поставало питання, на які товари, послуги, види діяльності має поширюватися цей податок. Чи має він охоплювати тільки товари, чи також і послуги; чи має він поширювати­ся лише на процес виготовлення товару і його виробництво, чи включати також і торгівлю. Кожна держава по-своєму вирішувала цю проблему. В більшості країн ПДВ застосо­вується і до сфери виробництва, і до надання послуг, і до сфери торгівлі. В ряді країн об'єктом оподаткування є не тільки надання товарів та послуг, але й будівництво (Фран­ція)1. Є країни, в яких ПДВ розповсюджується практично на всі товари та послуги.

В Україні відповідно до статті 3 Закону об'єктом опо­даткування є операції платників податку:

— із продажу товарів (робіт, послуг) на митній території України, в тому числі операції з оплати вартості послуг за договорами оперативної оренди (лізингу) та операції з пе­редачі права власності на об'єкти застави позичальникові (кредиторові) для погашення кредиторської заборгованості заставодавця;

— із ввезення (пересилання) товарів на митну терито­рію України та отримання робіт (послуг), що надаються нерезидентами для використання або споживання їх на митній території України, в тому числі операції з ввезення (пересилання) майна за договорами оренди (лізингу), заста­ви та іпотеки;

— з вивезення (пересилання) товарів за межі митної території України та надання послуг (виконання робіт) для споживання їх за межами митної території України.

Не вважаються об'єктом оподаткування операції:

з випуску, розміщення та продажу за кошти цінних паперів, що емітовані (випущені в обіг) суб'єктами підприєм­ницької діяльності. Національним банком України, Міністерством фінансів України, Державним казначейством України, органами місцевого самоврядування, включаючи приватизаційні та компенсаційні папери (сертифікати), житлові чеки, земельні бони, а також деривативи; з обміну цінних паперів на інші цінні папери; з депозитарної, реєст­раторської і клірингової діяльності за цінними паперами;

— з передачі майна орендодавця (лізингодавця), що є резидентом, у користування орендареві (лізингоотримувачу) згідно з умовами договору оренди (лізингу) та його по­вернення орендодавцеві (лізингодавцеві) після закінчення дії такого договору;

— із сплати орендних (лізингових) платежів за умова­ми договору фінансової оренди (лізингу) або за умовами договору оренди житлового фонду, що є основним місцем проживання орендаря;

— із передачі майна в заставу позикодавцеві (кредито­рові) згідно з договором позики та його повернення заста­водавцеві після закінчення дії такого договору;

— з передачі кредитором, що є резидентом, об'єкта іпотеч­ного кредиту у власність або використання позичальником;

— з грошових виплат основної суми та процентів згідно з умовами іпотечного кредиту;

— з надання послуг із страхування та перестрахування, передбачених Законом України «Про страхування», із соці­ального та пенсійного страхування;

— з обігу валютних цінностей (у тому числі національ­ної та іноземної валюти), монетарних металів, банкнотів та монет Національного банку України, за винятком тих, що реалізуються для нумізматичних цілей; з випуску, обігу та погашення державних лотерейних білетів, випущених в обіг за дозволом Міністерства фінансів України; з виплати гро­шових виграшів, грошових призів та грошових винагород;

з продажу негашених поштових марок України, конвертів та листівок з негашеними поштовими марками України, крім колекційних марок, листівок та конвертів для філате­лістичних потреб; — з надання послуг з інкасації, розрахунково-касового обслуговування, залучення, розміщення та повернення гро­шових коштів за договорами позики, депозиту, вкладу, стра­хування або доручення; з надання, управління і переуступ­ки фінансових кредитів, кредитних гарантій та банківсь­ких поручительств особою, котра надала такі кредити, га­рантії або поручительства; з торгівлі за грошові кошти або цінні папери борговими зобов'язаннями, за винятком опе­рацій з інкасації боргових вимог та факторингу (фактор­них операцій);

— з оплати вартості державних платних послуг, які на­даються фізичним або юридичним особам органами вико­навчої влади і місцевого самоврядування та обов'язковість отримання (надання) яких встановлюється законодавством, включаючи плату за реєстрацію, отримання ліцензії (доз­волу), сертифікатів у вигляді зборів, державного мита тощо;

— з виплат заробітної плати, пенсій, стипендій, субсидій, дотацій, інших грошових або майнових виплат фізичним особам за рахунок бюджетів або соціальних чи страхових фондів у порядку, встановленому законом; з виплат диві­дендів у грошовій формі або у формі цінних паперів (кор­поративних прав), з надання брокерських, дилерських по­слуг з укладання договорів (контрактів) на торгівлю цінни­ми паперами та деривативами на фондових і товарних біржах, створених у порядку, передбаченому законами Укра­їни «Про цінні папери і фондову біржу» та «Про товарну біржу»;

— з передачі основних фондів як внеску до статутних фондів юридичних осіб для формування їхнього цілісного майнового комплексу в обмін на їхні корпоративні права; з продажу за компенсацію сукупних валових активів плат­ника податку (з урахуванням вартості гудвілу) іншому платникові податку;

— з оплати вартості фундаментальних досліджень, нау­ково-дослідних та дослідницько-конструкторських робіт, що здійснюються за рахунок Державного бюджету України.

База оподаткування операцій з продажу товарів (робіт, послуг) визначається з їхньої договірної (контрактної) вар­тості, визначеної за вільними або регульованими цінами (тарифами) з урахуванням акцизного збору, ввізного мита, інших податків та зборів (обов'язкових платежів), за ви­нятком податку на додану вартість, що включаються в ціну товарів (робіт, послуг) згідно із законами України з питань оподаткування. До складу договірної (контрактної) вартості включаються будь-які суми коштів, вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платникові по­датку безпосередньо покупцем або через будь-яку третю особу у зв'язку з компенсацією вартості товарів (робіт, по­слуг), проданих (виконаних, наданих) таким платником податку.

Ставки податку

Податкова ставка може виражатися в абсолютній сумі або у відсотках. Податок на додану вартість належить до тих податків, одиницею оподаткування яких є відсоткова ставка. При встановленні ставок застосовуються різні варіанти.

Приблизно в третині держав, де стягується ПДВ, встановлено єдину податкову ставку (Аргентина, Бра­зилія, Великобританія, Данія, Нова Зеландія, Фінляндія, Японія та ін.). Розмір єдиної ставки коливається від 3 до 28%. Найнижча з єдиних ставок застосовується в Японії (3,6%), Панамі (5%), у ряді інших країн Латинської Америки (6—7%). Найвищі — в Чехії та Словаччині (23%), в Данії (22%), Болгарії (20%). Високі єдині ставки було встановлено при введенні податку в деяких країнах СНД — у Білорусі, Казахстані, Росії (28%). У середньому ж по всіх країнах, які мають єдині ставки, її розмір становить 17—18% (Бра­зилія, Великобританія, Фінляндія, Канада та ін.)

Однак більшість країн встановлюють декілька ставок податку на додану вартість — від двох (Німеччина, Норвегія, Україна) до п'яти (Ірландія, Марокко, Туреччина, Франція) і навіть шести (Бельгія). Багато країн мають три ставки (Ізраїль, Нідерланди, Португалія) або чотири (Греція, Італія, Румунія).

Одна із ставок є головною. Її називають стандартною, або нормальною. Вона коливається від 7—10 до 22—25% (інколи вище). Найвищі із стандартних ставок при введенні ПДВ було встановлено в деяких країнах Східної Європи (в Угорщині — 25%). Найнижча із стандартних ставок діє в Німеччині (7%). У середньому ж стандартна ставка дорівнює 17—18% (Греція, Нідерланди, Португалія, Франція). Винят­ком із загального правила є Малаві, де встановлено надзви­чайно високу стандартну ставку — 35% .

Поряд із стандартною ставкою встановлюються одна або декілька знижених ставок. Зазвичай вони застосовуються до товарів першої необхідності. Розміри знижених ставок можуть коливатися від 1—2 до 10% (дуже рідко — вище). Найнижча із скорочених ставок застосовується в Бельгії (1%). Поряд з нею діють дві інші знижені ставки (6 та 7%). У Франції скороченими є три ставки (2,1; 4; 5,5%). Найвища із скорочених ставок при введенні податку була встановлена Угорщиною (15%).

Щодо деяких товарів, навпаки, встановлюються завищені ставки. Розмір їх коливається в середньому від ЗО до 50% , а інколи і значно вище. Завищені ставки стосуються предметів розкошу, до яких можуть відноситись коштовні вироби, автомашини, косметика, електроприлади тощо. У Норвегії завищена ставка може сягати 125%, у Кенії — 270%.

Як можна бачити, амплітуда коливань ставок доволі значна. В Італії, де встановлено три ставки, стандартна ставка дорівнює 19%, знижена — 4,9, завищена — 38%. Греція встановила традиційний європейський ПДВ з місцевими поправками на ставки: стандартна ставка дорівнює 18%, завищена — 36, знижена — 3% (газети, журнали, книги) і 8% (предмети першої необхідності).

Особливістю ПДВ є так звана нульова ставка. Вона встановлена у Великобританії, Греції, Ірландії, Нідерландах, Португалії, у 1997 році встановлена в Україні. Нульова став­ка і звільнення від оподаткування — не одне й те ж. Нульова ставка це ставка податку, який, у принципі, стягується, але за ставкою 0 відсотків. У цьому розумінні нульова ставка має такі ж наслідки, як і звільнення від податку. Однак підприємець, котрий сплачує податок за нульовою ставкою, отримує право на повернення всієї суми ПДВ, що входить у вартість товарів та послуг, які придбаваються ним у процесі виробництва товарів. Подібна пільга ставить його в більш вигідні умови порівняно з тими підприємцями, котрих про­сто звільнено від сплати податку.

У деяких країнах коло товарів, до яких застосовується нульова ставка, дуже широке; в інших — дуже обмежене. У Великобританії, наприклад, за допомогою нульової став­ки фактично звільнено від сплати податку майже всі про­довольчі товари (за винятком шоколаду, кондитерських виробів, алкогольних напоїв). За нульовою ставкою оподат­ковуються також такі послуги, як каналізація та водопо­стачання (якщо вони не для промислових цілей). Нульова ставка застосовується до книг, періодичних видань, переве­зення пасажирів тощо.

В Україні відповідно до Закону «Про податок на добав­лену вартість» від 20.12.1991 p. сплата податку на додану вартість провадилася за ставкою в розмірі 28 відсотків; при реалізації товарів (робіт, послуг) за регульованими цінами і тарифами, що включають податок, застосовувалась ставка в розмірі 22 відсотків.

З 1993 року обчислення ПДВ проводилося за ставкою 21, 875 відсотка до оподатковуваного обороту та за ставкою 16,67 відсотка до оподатковуваного обороту з реалізації товарів (робіт, послуг) у валютах країн СНД.

Згідно із Законом України «Про податок на додану вартість» від 3.04.1997 p. всі об'єкти оподаткування, за ви­нятком операцій, звільнених від оподаткування, та операцій, до яких застосовується нульова ставка, оподатковуються за ставкою 20 відсотків.

За нульовою ставкою оподатковуються операції:

1) з продажу товарів, які було вивезено (експортовано) платником податку за межі митної території України. У тому числі за нульовою ставкою оподатковуються операції:

— з поставки для заправки або постачання морських (океанських) суден, що:

— використовуються для навігаційної діяльності, пере­везення пасажирів або вантажів за плату, іншої комерцій­ної, промислової або риболовецької діяльності, здійснюва­ної за межами територіальних вод України;

— використовуються для рятування або подання допо­моги у нейтральних або територіальних водах інших країн;

— входять до складу військово-морських сил України та відправляються за межі територіальних вод України, у тому числі на якірні стоянки;

— з поставки для заправки або постачання повітряних суден, що:

— виконують міжнародні рейси для навігаційної діяль­ності чи перевезення пасажирів або вантажів за плату;

— входять до складу військово-повітряних сил України та відправляються за межі повітряного кордону України, у тому числі в місця тимчасового базування;

— з поставки для заправки (дозаправки) та постачання космічних кораблів, а також супутників. Товари вважаються вивезеними (експортованими) платником податку за межі митної території України в разі, якщо вивезення їх (екс­портування) засвідчено належно оформленою митною ван­тажною декларацією;

2) з продажу робіт (послуг), призначених для викорис­тання та споживання за межами митної території Украї­ни. У тому числі за нульовою ставкою оподатковуються операції:

— з надання нерезидентам в оренду, чартер, фрахт мор­ських або повітряних суден, що використовуються на міжна­родних маршрутах або лініях, а також космічних кораблів або супутників чи їхніх частин або окремих функцій;

— з надання послуг персоналові з обслуговування мор­ських, повітряних та космічних об'єктів;

— з надання послуг з передачі авторських прав, ліцензій, патентів, прав на використання торгових марок та інших юридичних та економічних знань, а також з обробки даних та інформатики для нерезидентів;

— з надання послуг з організації реклами і публічних зв'язків за межами України; із забезпечення персоналом нерезидентів України; з культурної, спортивної, освітньої діяльності за межами України;

— з надання послуг із туризму на території України в разі продажу їх за межами України безпосередньо або при посередництві нерезидентів із застосуванням безготівкових розрахунків;

3) з продажу товарів (робіт, послуг) підприємствами роз­дрібної торгівлі, розташованих на території України в зо­нах митного контролю (безмитних магазинах), відповідно до порядку, встановленого Кабінетом Міністрів України.

Продаж товарів (робіт, послуг) безмитними магазинами без нарахування податку на додану вартість може здійснюва­тися виключно фізичним особам, котрі виїжджають за мит­ний кордон України, або фізичним особам, котрі переміщу­ються транспортними засобами, що належать резидентам та перебувають поза митними кордонами України. Поря­док контролю за дотриманням норм цього підпункту вста­новлюється Кабінетом Міністрів України. Порушення їх тягне за собою відповідальність, встановлену законодавством.

Товари, придбані в безмитних магазинах без сплати по­датку на додану вартість, у разі зворотного ввезення таких товарів на митну територію України підлягають оподатку­ванню в порядку, передбаченому для оподаткування операцій із ввезення (пересилання) товарів на митну терито­рію України;

4) з надання транспортних послуг із перевезення паса­жирів та вантажів за межами митного кордону України, а саме — від пункту за межами державного кордону Украї­ни до пункту проведення митних процедур з випуску паса­жирів або вантажів з-під митного контролю на митну тери­торію України (включаючи внутрішні митниці); від пунк­ту проведення митних процедур з випуску пасажирів або вантажів за межі митного кордону України (включаючи внутрішні митниці) до пункту поза межами державного кордону України; між пунктами поза межами митного кор­дону України.

5) з продажу вугілля та продуктів його збагачення, вугіль­них і торфових брикетів; з продажу електроенергії.

Податкові періоди

Відповідно до пп. 7.9.1 п. 7.9 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» для платників податку, в яких обсяг оподатковуваних операцій з продажу товарів (робіт, послуг) за попередній календарний рік перевищує 7200 нео­податковуваних мінімумів доходів громадян, податковий (звітний) період дорівнює календарному місяцю.

Платники податку, котрі мають обсяг операцій з прода­жу товарів (робіт, послуг) менший, ніж 7200 неоподаткову­ваних мінімумів доходів громадян, можуть застосовувати за своїм вибором податковий період, що дорівнює кален­дарному місяцю або кварталу. Заяву про своє рішення з цього питання платник податку подає податковому органу за один місяць до початку календарного року.

Протягом календарного року дозволяється заміна квар­тального податкового періоду на місячний з початку будь-якого кварталу поточного року. Заява про таку заміну на­дається платником податку до податкового органу за один місяць до початку кварталу. Зворотні зміни в одному ка­лендарному році не дозволяються.

Таким чином, платники податків, котрі мають обсяг опо­датковуваних операцій з продажу товарів (робіт, послуг) із врахуванням податку на додану вартість менш ніж 7200 неоподатковуваних мінімумів, повинні подати в податкову адміністрацію заяву про встановлення вибраного ним по­даткового періоду (місяць чи квартал) за один місяць до початку календарного року.

На виконання Закону України «Про податок на додану вартість» наказом Державної податкової адміністрації України затверджено форми та порядок ведення податко­вого обліку, обумовленого вимогами статті 7 Закону. А саме, розроблено та затверджено форму і порядок заповнення:

— податкової накладної;

— розрахунку коригування кількісних і вартісних по­казників;

— книги обліку продажу товарів (робіт, послуг);

— книги обліку придбання товарів (робіт, послуг). Ці документи складаються виключно особами, котрі зареєстровані в податковому органі як платники податку на додану вартість та яким присвоєно індивідуальний по­датковий номер платника. Якщо особа, котра не підпадає під визначення як платник податку, у зв'язку з обсягами оподатковуваних операцій з продажу товарів (робіт, послуг), меншими ніж 600 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, вважає за доцільне зареєструватись як платник податку, то реєстрація здійснюється за її заявою.

Податкова накладна є важливим документом, оскільки одночасно виконує функції звітного податкового і розра­хункового документа, який підтверджує факт продажу чи придбання товарів (робіт, послуг), що тягне за собою виник­нення права на податковий кредит та податкове зобов'я­зання. Вона складається у двох примірниках на момент виникнення податкових зобов'язань продавця, тобто з від­вантаження або з оплати, залежно від того, яка з операцій здійснилась раніше, відповідно до вимог пункту 7.3 «Дата виникнення податкових зобов'язань» статті 7 Закону, і зберігається в продавця. Платник податку зобов'язаний надати покупцеві податкову накладну, що має містити:

а) порядковий номер податкової накладної;

б) дату виписування податкової накладної;

в) назву юридичної особи або прізвище, ім'я та по бать­кові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість;

г) податковий номер платника податку (продавця та покупця);

д) місце розташування юридичної особи або місце по­даткової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість;

е) опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та кількість їх (обсяг, об'єм);

є) повну назву отримувача;

ж) ціну продажу без врахування податку;

з) ставку податку та відповідну суму податку у цифро­вому значенні;

й) загальну суму коштів, що підлягають сплаті з ураху­ванням податку.

У разі звільнення від оподаткування у випадках, передба­чених Законом, у податковій накладній робиться запис «Без ПДВ» з посиланням на відповідний підпункт статті Закону.

Якщо операції звільнено від оподаткування, складають­ся окремі податкові накладні.

Податкова накладна виписується на кожну повну або часткову поставку товарів (робіт, послуг). Коли частка товару (робіт, послуг) не містить відокремленої вартості, перелік (номенклатура) частково поставлених товарів зазначається в додатку до податкової накладної у порядку, встановленому центральним податковим органом України, та враховується у визначенні загальних податкових зобов'язань.

Для фізичних осіб, не зареєстрованих як суб'єкти під­приємницької діяльності, котрі ввозять (пересилають) товари (предмети) на митну територію України в обсягах, що підля­гають оподаткуванню згідно з законодавством України, оформлення митної декларації прирівнюється до подання податкової накладної.





Реферат на тему: Податок на додану вартість (варіант 4) (реферат)


Схожі реферати



5ka.at.ua © 2010 - 2016. Всі права застережені. При використанні матеріалів активне посилання на сайт обов'язкове.    
.