Архів якісних рефератів

Знайти реферат за назвою:         Розширений пошук

Меню сайту

Головна сторінка » Право

Питання визначення правопорушень, що вчинюються з використанням інформаційних технологій: аксіоматичний підхід (реферат)

Інформатизація суспільства, розвиток інформаційних технологій, процеси їх впровадження у суспільне та особисте життя й соціальну діяльність, поряд з позитивними сторонами, мають й негативні. Саме інформатизація породила нову категорію проступків, правопорушень, злочинів, що вчинюються з використанням інформаційних технологій. Предметом таких дій є інформаційні системи, інформація (інформаційні ресурси), програмне забезпечення.

Завдяки темпам поширення цієї категорії правопорушень останнім часом багато уваги приділяється даній проблемі не тільки засобами масової інформації, а й фахівцями різних галузей – як практиками, так й вченими. Тому сьогодні стає зрозумілим, що як соціальна проблема цей різновид порушень права потребує комплексного вирішення, всебічного наукового розв'язання їх різних аспектів, які можливо розглядати, щонайменше у чотирьох аспектах, а саме: організаційно-правовому, соціальному (соціологічному), економічному і, нарешті, технічному (технологічному). Очевидно, що саме це спричиняє гостру необхідність мобілізації зусиль фахівців у різних галузях наукових знань та становлення нових міжгалузевих і міждисциплінарних наукових напрямів, якими є інформаційне право та правова інформатика.

Не менш важливим є проблема формування аксіоматики цих наук, тобто формування термінологічного апарату, що прямо впливає на якість розгляду наведених вище аспектів нового феномену у праві, обумовленого формуванням інформаційного суспільства.

Категорію правопорушень, що вчинюються з використанням інформаційних технологій, сьогодні іменують по різному – "комп'ютерна злочинність”, "кіберзлочинність”, "злочинність у сфері високих технологій”, "е – злочини” і т. ін. Відповідно, пов'язану із нею сукупність дій позначають як "комп'ютерні злочини”, "кіберзлочини”, "злочини у сфері високих технологій”.

Насправді, у нашій країні поняття "комп'ютерна злочинність” та інші наведені словосполучення сьогодні існують лише як дефініції – спроба визначення терміну. З одного боку, вживання наведених понять на побутовому рівні обумовлене, мабуть, використанням дослівного перекладу іншомовних сполук (калька), що не є чимось небезпечним у разі відсутності визначення таких понять у вітчизняній науці. Щоправда, це надає їм загадкового, екзотичного забарвлення, але лише для пересічних громадян. З іншого боку, з урахуванням лексико-семантичної специфіки наукового стилю ділового мовлення деяких країн світу (наприклад, тяжіння американського варіанту англійської мови до скорочень), ми вважаємо, що пряме їх використання, і тим більш у вітчизняній галузевій юридичній терміносистемі, як мінімум, невиправдано і недоречно, а, як максимум, – неприпустимо.

Така позиція обумовлена тим, що виникаюча при цьому термінологічна ентропія спричиняє не тільки суттєву значеннєву плутанину, а й розбіжності в правовому тлумаченні даних дефініцій. Сьогодні визначення категорій, що розглядаються, не тільки відсутнє на рівні наукових знань, а й не має правового закріплення як такого.

Інша справа, наприклад у Німеччині, Швейцарії "комп'ютерна злочинність” (computer crime) має правове визначення та закріплення як кримінально-правова категорія. У законодавстві країн СНД така категорія як правова існує лише у кримінальному законодавстві Грузії [1]. У США при визначенні цього напряму правопорушень в законодавстві вживається терміносполука "кіберзлочинність” (cyber crime). Що стосується категорії "злочини у сфері високих технологій”, то це є дослівним перекладом, транслітерацією англомовного словосполучення "crime hide touch”, його "вдирництвом” у слов'янські мовні системи. Що ж до останнього, то у російській та українській мовах така термінологія вживається ЗМІ при звернені до космічної або авіаційної проблематики. Дійшло до того, що в МВС України, мабуть по аналогії з Російськими правоохоронними органами, не зважаючи на пропозиції вітчизняних науковців [2], створено підрозділ "по боротьбі із злочинами у сфері високих технологій”.

Але, не зважаючи на викладене, в деяких вітчизняних наукових джерелах можна зустріти таки визначення: "Комп'ютерна злочинність – вид злочинності, пов'язаний з незаконним використанням сучасних інформаційних технологій і засобів комп'ютерної техніки” [3, с. 197]. Далі автор наводить правову основу боротьби із комп'ютерною злочинністю в Україні, до якої відносить Закон "Про захист інформації в автоматизованих системах” і введену до Кримінального кодексу України у 1994 році ст. 198 1. Але в наведених правових нормах та у пов'язаних з цим напрямом правового регулювання змінах та доповненнях чинного законодавства України, що були прийняті останнім часом [4], "комп'ютерна злочинність” не визначена як правова категорія і навіть не згадується. У зазначених правових актах законодавець вводить правову категорію "злочини у сфері використання електронно-обчислювальних машин (комп'ютерів), систем та комп'ютерних мереж і мереж електрозв'язку” та відповідальність за "незаконне втручання в роботу електронно-обчислювальних машин (комп'ютерів), систем та комп'ютерних мереж і мереж електрозв'язку”, "викрадення, привласнення, вимагання комп'ютерної інформації або заволодіння нею шляхом шахрайства чи зловживання службовим становищем”, "порушення правил експлуатації автоматизованих електронно-обчислювальних систем”, [5, розд. XVI], "порушення порядку і правил захисту інформації” [6, ст. 17] і т. ін.

З наведеного формулювання відповідальності за визначені законодавцем "злочини” легко помітити два, на наш погляд, дуже важливі нюанси, які глобально впливають на аксіоматику правового регулювання сфери інформаційних відносин та на процес формування інформаційного права, яке перебуває в нашій країні у стадії становлення. По-перше, у законодавстві йдеться про відповідальність за технологічні порушення, пов'язані з роботою електронно-обчислювальних машин (комп'ютерів), систем та комп'ютерних мереж і мереж електрозв'язку, програмного забезпечення і т. ін., тобто – про інформаційну сферу. Такі порушення можуть здійснюватися теж завдяки лише технологічним засобам, які в сукупності прийнято позначати як інформаційні технології. По-друге – відповідальність в інформаційній сфері може наставати не лише за злочини, а й за адміністративні порушення і, нарешті, за проступки. Про це свідчить існуюча сьогодні класифікація та кваліфікація цієї категорії правопорушень [7; 8]. Таким чином, "комп'ютерна злочинність” є лише частиною правопорушень у сфері інформаційних відносин, хоча, як правило, це визначення має на увазі сукупність усіх правопорушень (злочинів, адміністративних порушень, проступків) в цій сфері, що зайвий раз доводить недоцільність вживання такого терміну.

Саме тому логічним бачиться визнати, що правову категорію правопорушень, яка наявна у сфері суспільних інформаційних відносин, треба позначати як "правопорушення, що вчинюються з використанням інформаційних технологій”. Автор згоден із тим, що таке позначення є не дуже зручним для вживання у побутовій мові, тому визнає за можливе коротке позначення використовуваного терміну "інформаційні правопорушення”, тим більш, що об'єктом цієї категорії правопорушень є інформація та тісно пов'язані з нею технології її обробки – інформаційні технології.

Таким чином, представляється можливим дати наступне визначення. Інформаційні правопорушення (правопорушення, що вчинюються з використанням інформаційних технологій) це сукупність передбачених чинним законодавством суспільно небезпечних діянь (дій чи бездіяльності), що посягають на право захисту від несанкціонованого поширення і використання інформації, негативних наслідків впливу інформації чи функціонування інформаційних технологій, а також – інші суспільно небезпечні діяння, пов'язані з порушенням права власності на інформацію та інформаційні технології, права власників або користувачів інформаційних технологій вчасно одержувати або розповсюджувати достовірну й повну інформацію.

Предметом таких дій є інформація (інформаційні ресурси) та інформаційні технології. Об'єктом – соціальні відносини щодо правового захисту майнових або суспільних інтересів держави, юридичних і фізичних осіб, а також – їх прав і свобод в інформаційній сфері.

Кримінологічний аналіз дає підстави стверджувати, що в основі скоєння інформаційних правопорушень, як правило, лежать відсутність (чи недостатній рівень) правової свідомості, хуліганські, корисливі й навіть політичні мотиви.

В Україні відповідальність за скоєння правопорушень, що вчинюються з використанням інформаційних технологій передбачена цивільним (авторським та суміжними з ним правом), адміністративним і кримінальним законодавством.

Правовою основою протидії категорії правопорушень, що розглядаються, є Конституція України, Кримінальний кодекс України та Кодекс України про адміністративні правопорушення, закони України "Про авторське право і суміжні права”, "Про захист інформації в автоматизованих системах”.

Інформаційні правопорушення в деяких випадках можуть мати ознаки не тільки організованої, а й транснаціональної злочинної діяльності.

Викликають також сумнів словосполучення "комп'ютерна інформація” чи "інформація в автоматизованих системах (АС)”, які досить часто зустрічаються у національному законодавстві, тим більш з урахуванням філософського розуміння та наукових суперечок з приводу феномену "інформація” [9; 10, с. 8–25]. Законом України "Про інформацію” визначено, що інформація – це "... документовані або публічно оголошені відомості про події та явища, що відбуваються у суспільстві, державі та навколишньому природному середовищі". Виникає питання: а якщо документовані відомості не оголошені публічно, то це не комп'ютерна інформація чи інформація в АС ? Мабуть, у комп'ютері (тобто на носіях комп'ютера) та в АС, базою яких є саме комп'ютери, можуть знаходитися лише дані та розглядатися як "комп'ютерні данні” й "данні в АС”, які стають інформацією лише після оголошення, тобто доведення до зацікавлених суб'єктів, а далі, після їх сприйняття та осмислення, знаннями.

На думку автора, впровадження такого роду термінів у правову дійсність є результатом технократичного підходу в гуманітарних науках. Саме тому актуальним є розвиток "інформаційних” наукових знань в галузі права. Мається на увазі процес становлення сьогодні в Україні інформаційного права та правової інформатики в якості наук юридичного циклу та навчальних дисциплін*, до завдань яких, у тому числі, входить й вирішення аксіоматичних проблем в праві, пов'язаних зі сферою інформаційних відносин.

Знов-таки, повертаючись до наукових джерел, що розглядалися нами вище, в нашій країні, якщо вірити першій Юридичній енциклопедії незалежної України, інформаційного права не існує, але є "комп'ютерне право” (калька англомовного "Computer Low”) як "... комплексна галузь права, яка регулює суспільні відносини у сфері інформатики, створення і використання електронно-обчислювальних машин (ЕОМ), засобів і продуктів електронного програмування. У значенні "комп'ютерне право” вживаються також термінологічні конструкції, зокрема "електронне право”, "кібернетичне право” ("правова кібернетика”). Комп'ютерне право є складним правовим утворенням і в умовах зростання темпів інформатизації та комп'ютеризації суспільства, розвитку науково-технічного прогресу перебуває у стадії становлення. Предметом комп'ютерного права є правове регулювання інформаційних відносин у частині, пов'язаній зі створенням і використанням ЕОМ, комп'ютерних технологій, автоматизованих систем управління (АСУ), машинної інформації тощо” [3, с. 198].

У наведеному визначенні, крім розглянутої нами вище термінологічної ентропії, до якої веде зловживання термінами, пов'язаними з комп'ютером (який, на нашу думку, є лише технічним засобом обробки даних), існує ціла низка принципових недоліків. Так, автор стверджує, що "комп'ютерне право – комплексна галузь права, яка регулює суспільні відносини у сфері інформатики”. Але інформатика, що розглядається як "... наукова діяльність, що вивчає інформаційні структури і процеси збирання (набуття, придбання), відображення, реєстрації, накопичення, збереження і поширення (розповсюдження, реалізацію) інформації за допомогою ЕОМ” [12, с. 79], не охоплює процеси правового регулювання сфери "... інформаційних відносин у частині, пов'язаній зі створенням і використанням ЕОМ, комп'ютерних технологій, автоматизованих систем управління (АСУ), машинної інформації...”, що саме і є (згідно з визначенням) предметом інформаційного права.

До речі, автоматизовані систем управління (АСУ) та процес створення ЕОМ і є інформаційними технологіями, а словосполука "комп'ютерні технології”, яка є синонімічною "інформаційним технологіям”, останнім часом практично не вживається, тобто цей термін вже морально застарів. Викликає певний сумнів й вираз "електронне програмування”, зовсім не відомий нам, навіть з давніх часів.

Далі по тексту зазначається: "... у значенні "комп'ютерне право” вживаються також термінологічні конструкції, зокрема "електронне право”, "кібернетичне право” ("правова кібернетика”)”. З уточненням, що "комп'ютерне право” автор розглядає як "... галузь права, яка регулює суспільні відносини...” в інформаційній сфері (а це випливає з наведених ним далі по тексту ознак), на наш погляд, треба було згадати "інформаційне право” хоча б за синонім усіх перелічених терміносполук та категорію, якими останнім часом широко оперують науковці в цій галузі. Не згадується чомусь інформаційне право й у визначенні інформаційного законодавства [13, с. 79].

При цьому чомусь згадується "правова кібернетика” (тобто, у сучасному її розумінні, "правова інформатика”) та навіть далі окремо наводиться визначення саме "правової інформатики”, в якому тим самим автором (хоча й у співавторстві) цей науковий напрям розглядається як "... комплексна галузь науки і навчальна дисципліна в юридичних вузах, що вивчає структуру, зміст і загальні властивості інформації правової та закономірності юридично-інформаційних процесів” [14, с. 37]. Далі дається визначення предмету правової інформатики, яке зовсім не співпадає з предметом комп'ютерного права (тобто, інформаційного права – авт. К.І.). Хоча, треба підкреслити, що ці два напрями наукових знань мають один об'єкт – інформацію (інформаційні ресурси).

І, нарешті, останнім часом наявні позиції науковців, за якими процес інформатизації (протогенез інформатизації) поділяється на відповідні періоди, які умовно можливо поділити на електронізацію, комп'ютеризацію, медіатизацію і, нарешті, інтелектуалізацію [15, с. 36–39]. За такою класифікацією Україна сьогодні знаходиться у стадії переходу від етапу комп'ютеризації до етапу медіатизації з слабкими проявами етапу інтелектуалізації. На підставі цього теза про "... зростання темпів інформатизації та комп'ютеризації суспільства...” також є некоректною.

Ретельне вивчення "Юридичної енциклопедії”, яка повинна бути для науковців зібранням юридичних аксіом та постулатів, показало, що її "інформаційна складова” потребує певної доробки, власне так, як й аксіоматика всього національного інформаційного законодавства України, з точки зору інформаційного підходу, – основного методу правової інформатики. Одним зі шляхів вирішення цієї важливої проблеми може бути розробка та прийняття Основ кодексу України про інформацію, прихильниками чого ми виступаємо. Можлива також розробка "технолого-юридичного” документу, що містив би в собі однозначне трактування термінів, пов'язаних з інформаційною сферою та застосованих у науковій діяльності, у тому числі у праві. Прикладом може слугувати "Біла книга інформаційних технологій”, що розробляється з 2000 року у Російській Федерації [16]. Таке рішення позбавило б "інформаційного перевантаження” чинні законодавчі акти у сфері регулювання інформаційних відносин, які практично всі починаються з визначення термінів.

Крім того, не сумніваючись в жодному разі авторитеті та заслугах авторів наведених визначень, а також джерел, на які вони посилаються, висловлюючи свою повагу до них, ми наголошуємо, що підготовка подібних наукових джерел потребує більш професійного підходу та впровадження принципу колегіальності при їх написанні.


 

Список використаних джерел:

1. Компьютерные преступления в уголовном законодательстве стран СНГ (Выписка из Уголовного кодекса Грузии): Центр исследования компьютерной преступности (crime-research.ru) // http://www.crime-research.ru / articles/ Criminal_Code. – 2004. – 27 июня.

2. Бєляков К.І. Злочини з використанням інформаційних технологій // Бюл. з обміну досвідом роботи. – К.: Вид-во МВС України, 2001. – №131 –С. 24 – 26.

3. Юридична енциклопедія. – К.: Вид-во "Українська енциклопедія” ім. М.П. Бажана, 2001. – Т. 3. – 792 с.

4. Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо правової охорони інтелектуальної власності: Закон України від 22 травня 2003 р. № 850-IV // Відомості Верховної Ради України. – 2003. – № 35 (29.08.2003). –Ст. 271; Про внесення змін до Кримінального кодексу України щодо відповідальності за незаконне втручання в роботу мереж електрозв'язку: Закон України від 5 червня 2003 р. № 908-IV // Відомості Верховної Ради України. – 2003. – № 38 (19.09.2003). – Ст. 320; Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо охорони інтелектуальної власності: Закон України від 3 лютого 2004 р. № 1407-IV // Відомості Верховної Ради України. – 2004. –№ 16. (16.04.2004). – Ст. 238; Про внесення змін до деяких законодавчих актів України: Закон України від 11 травня 2004 р. № 1703-IV // Відомості Верховної Ради України. – 2004. –№ 32 (06.08.2004). – Ст. 394.

5. Кримінальний кодекс України від 5 квітня 2001 р. № 2341-III // Відомості Верховної Ради України. – 2001. – № 25–26 (29.06.2001). – Ст. 131.

6. Про захист інформації в автоматизованих системах: Закон України від 5 липня 1994 р. № 80/94-ВР // Відомості Верховної Ради України. – 1994. – № 31 (02.08.94). – Ст. 286.

7. Про типову форму повідомлення про комп'ютерні злочини: Додаток 2 вказівки першого заступника міністра внутрішніх справ генерал-лейтенанта міліції Л.В. Бородича від 16 грудня 1996 р.

8. Виявлення та розслідування злочинів, що вчиняються з використанням комп'ютерних технологій / Камлик М.І., Романюк Б.В., Гавловський В.Д. та ін., За заг. ред. Я.Ю. Кондратьева. – К.: НАВСУ, 2000. –64 с.

9. Ракитов А.И. Философия компьютерной революции. – М.: Политиздат, –1991. –287 с.

10. Арістова І.В.. Державна інформаційна політика: організаційно-правові аспекти / За заг. ред. д-ра юрид. наук, проф. О.М. Бандурки: Монографія. – Х.: Вид-во Ун-ту внутр. справ, 2000. – 368 с.

11. Наказ Вищої атестаційної комісії "Про внесення змін і доповнень до Переліку спеціальностей, за якими проводяться захист дисертацій на здобуття наукових ступенів кандидата наук і доктора наук, присудження наукових ступенів і присвоєння вчених звань” від 03.06.2003 р. № 291: Затверд. Постановою президії ВАК України 11.06.2003 № 1-05/6.

12. Брижко В.М., Цимбалююк В.С. та ін. Інформаційне суспільство. Дефініції. – К., 2002. – 220 с.

13. Юридична енциклопедія. – К.: Вид-во "Українська енциклопедія” ім. М.П. Бажана, 1998. – Т. 2. – С. 744.

14. Юридична енциклопедія. – К.: Вид-во "Українська енциклопедія” ім. М.П. Бажана, 2002. – Т. 4. – С. 736.

15. Беляков К.И. Управление и право в период информатизации: Монография. – К.: Изд. "КВІЦ”, – 2001. – 308.

16. Информатизация и Россия-2001. Белая Книга информационных технологий (проект): Союз операторов Интернет // http://www.soi.ru/soi/white_book. – 2000. – 29 декабря.



* На сьогодні у ВАК України наукову спеціальність 12.00.07 переглянуто та доповнено, а саме: затверджена спеціальність "Теорія управління; адміністративне право і процес; фінансове право; інформаційне право” [11]. На нашу думку, таке рішення може бути лише тимчасовим організаційним кроком у напрямі науково-методологічного забезпечення інформатизації країни і потребує в подальшому відкриттям окремої спеціальності– "Інформаційне право, правова інформатика”.





Реферат на тему: Питання визначення правопорушень, що вчинюються з використанням інформаційних технологій: аксіоматичний підхід (реферат)


Схожі реферати



5ka.at.ua © 2010 - 2016. Всі права застережені. При використанні матеріалів активне посилання на сайт обов'язкове.    
.