Архів якісних рефератів

Знайти реферат за назвою:         Розширений пошук

Меню сайту

Головна сторінка » Право

Питання версії у розслідуванні злочинів, вчинюваних організованими злочинними об’єднаннями (реферат)

Розслідування злочину – складний творчий процес. Тому у кожній кримінальній справі використовуються різні форми як практичного, так і наукового пізнання. Організована злочинність, набуваючи все більшого поширення та професіоналізму, вимагає найбільш кваліфікованих підходів до викриття й розслідування її злочинних діянь, що, у свою чергу, потребує науково обґрунтованих форм діяльності.

Важливу роль серед останнього відіграє й гіпотеза, яку в деяких сферах суспільної праці, у тому числі в юридичній науці, слідчій та судовій практиці іменують версією.

Велику роль версії у розкритті та розслідуванні злочину відзначили ряд науковців. Г. Алєксандров розглядав її як "слідчий компас”[1], І. Перлов – засіб досягнення істини [2], О. Ратінов – ідеальну інформаційно-логічну модель [3], Р. Бєлкін – керівну нитку в процесі збору, дослідження та оцінки доказів [4].

Незважаючи на те, що дослідженню версії у юридичній науковій літературі приділено значну увагу, залишається ряд проблемних питань, тих що стосуються самої суті, значення слідчої версії та її використання у розслідувані злочинів, вчинюваних організованими злочинними об'єднаннями.

Мета цієї статі – запропонувати результати дослідження щодо визначення поняття, сутності та змісту версії та її значення як складової процесу кримінально-процесуального пізнання у розслідуванні злочинів.

Деякі автори розглядають слідчу версію за своєю логічною природою як тотожність гіпотези [5], хоча окремі бачать і деякі відмінності. Зокрема, О. Васильєв зауважив, що основна відмінність між гіпотезами і версіями полягає в тому, що гіпотези вибудовуються з приводу крупних явищ природи або суспільного життя – закономірностей розвитку суспільства, змісту історичних подій, побудови матерії тощо, а версії висуваються як припущення про більш дрібні факти, наприклад, про подію злочину і його окремі обставини. Але за своєю "логічною природою слідчі версії нічим не відрізняються від гіпотез” [6]. З аналогічних позицій щодо пояснення версій і гіпотез виступив і О. Ейсман [7].

З таким трактуванням цих двох понять погодитися не можна. Тут необхідно підтримати О. Ларіна, який виступив з критикою О. Васильєва, зауваживши, що коли він у своєму визначенні говорить про гіпотезу, то воно відноситься тільки до гіпотези певного класу – наукової гіпотези. Різниця між "великими явищами” і "більш дрібнішими фактами” не може служити критерієм розмежування гіпотези і версії через свою невизначеність. Коли ж автор пише, що за своєю "логічною природою слідчі версії нічим не відрізняються від гіпотез”, він знімає питання про їх різницю, бо сутність гіпотези є не у сфері застосування, не у конкретному змісті, а тільки в логічній природі [8].

Слід навести ще й інші аргументи нашої незгоди з О. Васильєвим та О. Ейсманом, який з таких же позицій дає визначення різниці між гіпотезою та версією. Зокрема, останній пише, що в науковому дослідженні гіпотеза частіше всього має форму загального припустимого судження або сукупності таких суджень про явища, а версія, навпаки, є припустимим описом конкретної події, дії певної особи [7].

По-перше. Наукове пізнання служить вирішенням різних за обсягом проблем як великих так і дрібних, якщо використати термінологію названих авторів, в процесі дослідження предметів, подій та явищ. Часто при дослідженні певних окремих предметів для пізнання їх невідомих сторін чи властивостей науковці використовують зовсім конкретні і невеликі гіпотетичні припущення. У ряді випадків лише на базі суми таких гіпотез можна побудувати узагальнену гіпотезу про великі явища природи чи суспільного життя. При цьому широко використовується гіпотетико-дедуктивний метод розмірковування.

По-друге. Кримінально-процесуальне пізнання відбувається також у різних за обсягами і складністю кримінальних справах. Кримінальні справи розслідуються як за фактами кишенькових крадіжок, так і за багаточисельними фактами учинення злочинів злочинними організаціями чи злочинними групами, про що піде розмова у нашому досліджені, які стосуються масштабних розкрадань і т. ін. у різних галузях економіки, фінансово-бюджетної сфери, що супроводжуються підкупом багатьох представників державної влади, у тому числі правоохоронних органів, вбивствами і т. ін. Вони можуть охоплювати не тільки значну сферу суспільних відносин окремої держави, а й стати транснаціональними. Тому у процесі такого розслідування будуть висуватися різні за величиною версії, у тому числі – узагальнені масштабні версії, які стосуються причин, умов, закономірностей та історії виникнення пізнаваного злочинного явища тощо.

В. Теребілов вбачав різницю між гіпотезою та версією в тому, що ніби гіпотеза будується на основі певної суми дослідного матеріалу, тоді як висунення версії може мати місце у тих випадках, коли є навіть мінімальні фактичні дані. На відміну від гіпотези, перевірка версії, як правило, обмежена часом, що пов'язане з процесуальними термінами розслідування справи [9]. Це не відповідає дійсності, за що справедливо критикували його О. Ратінов [10] та О. Ларін [8].

Але більшість у поясненні версії дотримується думки, що версія – це різновид гіпотези [11]. Навіть О. Васильєв, розмежовуючи гіпотезу і версію, але розуміючи останню як припущення, в своєму визначенні поняття версії говорить про неї як різновид гіпотези [6].

О. Ларін пише, що признання версії різновидністю гіпотези призводить до нових труднощів, оскільки існує ніби не одно, а декілька понять гіпотези. Але в подальшому зазначив: "…щоб уникнути таких неоправданих ускладнень, є за доцільне вважати версію різновидністю гіпотези…” [8, с. 21–22].

В. Громов взагалі не вживав терміну "версія”, а писав про гіпотезу, яка висувається слідчим в процесі розслідування шляхом дедуктивного розмірковування [12], М. Строгович вважав, що версія за своєю логічною структурою є видом, формою гіпотези [13].

Показовим в ототожнені версії з гіпотезою є також ціла низка наукових визначень поняття слідчої версії та її застосування, недивлячись на їхню синонімічну різноманітність.

Наприклад, О. Колесниченко вважав, що версія – це "… обґрунтоване припущення слідчого про наявність або обставини події, що розслідується, про дії (бездіяльність) тих або інших осіб і про наявність (відсутність) у цих діях складу певного злочину” [14], О. Нікренц "…припущення про причини злочину або окремих його обставинах” [11, с. 5], О. Старченко – "…одне із можливих припущень, які пояснюють походження або властивості окремих обставин злочину, або подію злочину в цілому” [15], В. Притузова – "…припущення слідчого про характер і основні обставини злочину” [16], Г. Алєксандров – "…обґрунтований умовивід слідчого, який пояснює подію злочину” [17], Г. Арцишевський – "…направлене на розкриття злочину припущення щодо ще не встановленої суті розслідуваної події або ще не встановлених ознак складу злочину, які являють собою один із можливих висновків, що витікають із аналізу всією сукупності фактичних даних, здобутих на момент висунення цього припущення” [18], Р.Бєлкін – "…припущення, яке пояснює походження, існування або сутність фактів, причин явища, що вивчається” [4, с. 113], М. Строгович – "…можливі конкретні варіанти, можливі пояснення у справі фактів, які підлягають дослідженню” [13, с. 299], О. Ейсман – "…припустимий опис конкретної події, дій певної особи” [7, с. 98], О. Васильєв – "…індуктивний умовисновок слідчого у формі припущення, основане на фактичних даних про подію злочину і його окремих обставинах, яке підлягає перевірці за логічними правилами дедукції” [19], О. Ларін – "…інтегральна ідея, яка будується в цілях встановлення об'єктивної істини у справі, образ, що несе функції моделі досліджуваних обставин, створений уявою (фантазією), котрий містить припустиму оцінку наявних даних, які служать поясненням цих даних і виражений в формі гіпотези” [8, с. 29], Ш. Папіашвілі – "… припустиме пояснення слідчим злочинної події або її якої-небудь обставини, що повинно бути обґрунтовано фактичними даними, виходити із них і будуватися у відповідності з логічними законами мислення, уточнюватися та перевірятися при розслідувані злочинів шляхом аналізу та синтезу зібраних доказів у справі” [11, с. 95].

Із наведеного видно, що науковці характеризують версію як припущення, що ґрунтується на певних фактах і потребує доведення, а це повністю співпадає із загальноприйнятим визначенням поняття гіпотези. Тому недарма більшість науковців розглядає версію як різновид гіпотези. Але, на наш погляд, таке визначення не зовсім точно передає сутність версії. Гіпотеза як і версія є результатом оцінки і логічного осмислення певних пізнаних фактів, що дає змогу зробити певні припустимі умовиводи, які стосуються ще не пізнаних фактів. Умовивід, що робить слідчий в процесі розслідування злочину, і, який є результатом оцінки ним доказів за внутрішнім переконанням доведених фактів, вибудовується за допомогою розумових процесів, що відбуваються у його свідомості. Тому ряд авторів, у тому числі навіть тих, які вбачають деякі відмінності між гіпотезою та версією, пише про те, що по своїй логічній природі слідчі версії нічим не відрізняються від гіпотез [6]. М. Строгович не тільки дотримувався думки про логічну тотожність структури версії і гіпотези, а й зазначав, що "…перевірка кожної версії відбувається тим же шляхом, яким перевіряються гіпотези в будь-якій області наукової та практичної діяльності” [13, с. 300].

Одночасно слід також сказати, що гіпотеза (версія) – це продукт свідомості людини, що не має форми чи обрисів якогось реального матеріального предмету, а свідомість у кожної людини, незалежно від професії чи спеціальності, та процеси, що в ній відбуваються при пізнанні, підкоряються єдиним законам.

Якщо говорити про версію як різновид наукової гіпотези, то необхідно було б признати, що існує багато окремих видів самої гіпотези як загальної категорії [20, с. 1035] і в науковій діяльності, оскільки в різних галузях науки чи техніки існує безліч різноманітних предметів пізнання (у фізиці – властивості матеріального світу, у суспільних науках – суспільні відносини тощо), специфічних методів дослідження тощо. Різноманітністю відрізняються у кожній галузі і самі суб'єкти пізнання за професією та знаннями. Таким чином, слід було б говорити про різновиди наукових гіпотез: фізичну, хімічну, історичну і т. ін., а відтак – ділити гіпотези ще й в галузевих науках як загальних категоріях щодо окремих видів на окремі різновиди, чого справедливо в дійсності не робиться.

Вважаємо, що гіпотеза є поняттям загальним як форма, засіб та метод пізнання, а версію необхідно розглядати як спеціальну форму, засіб та метод у діяльності з розслідування злочинів, тобто – кримінально-процесуального пізнання. Такий поділ визначень випливає з етимологічного значення цих слів. Слово "загальний” тлумачиться як відведений для загального користування і не торкається спеціального призначення [20, с. 288], а "спеціальний” – призначений для чого-небудь і стосується окремої галузі науки, техніки і т. ін. [20, с. 1440].

Звідси виникає висновок, що версія є спеціальним видом наукової гіпотези, який застосовується у такій специфічній галузі суспільного буття, як кримінальне судочинство. Тому й вимоги щодо висунення та побудови версії такі ж самі, як і до гіпотези. Недарма Я. Пещак називає її окремим випадком гіпотези [21].

Важко погодитися також і з тими авторами, які при визначенні поняття гіпотези пишуть, що це "ідея”, припущення, яке "пояснює” чи "описує” злочин або його окремі обставини і т. ін. Гіпотеза (версія) – це логічна догадка про невідоме, яка ще не "пояснює”, а тим більше не "описує” його, а про "ідею” і годі говорити. Ця логічна догадка як умовивід, що є результатом процесу мислення особи у вигляді уяви про невідоме, слугує лише припустимою основою для пояснення якихось невідомих фактів. Наукове ж пояснення розкриває сутність предмету та його природу, а ідеї як форми наукового пізнання являють собою теоретичні осягання в мисленні індивіда явищ об'єктивної реальності.

Виходячи із викладеного, можна дати цій формі слідчого пізнання таке визначення. Слідча версія – це припустимий за допомогою мислення, знань та практичного досвіду умовивід творчої уяви слідчого, що базується на сукупності певних відомих фактичних даних про невідомі факти як самої події злочину, так й його окремих обставин, що підлягає у подальшому обов'язковій перевірці та доказуванню у порядку, встановленому кримінально-процесуальним законодавством у кримінальній справі.

Тепер під цим кутом зору розглянемо процес зародження, виникнення та реалізації версійних припущень у розслідуванні.

Весь цей процес проходить чотири етапи. Перший етап – це вивчення, аналіз та оцінка слідчим всіх наявних фактичних та інших даних як наслідків припустимої події злочину і виникнення проблеми (проблем) на цьому шляху, у зв'язку з ще невідомими фактами, що потребують пояснення для пізнання досліджуваної події в цілому чи її окремих складових. Другий етап складає процес логічного розмірковування слідчого, яке базується на всій сукупності наявної інформації щодо предмету пізнання і побудови з урахуванням власних знань та практичного досвіду уяви в його свідомості як припустимого образу невідомого (невідомих) фактів реальної дійсності. Третій етап є аналізом припустимого умовиводу про невідомий (невідомі) факт (- и) і виведення за законами логіки можливих наслідків, яке в логіці здійснюється часто за правилом необхідного слідування. Четвертий етап завершується перевіркою можливих припустимих наслідків, або, як прийнято говорити, перевіркою висунутої версії.

Кримінально-процесуальне пізнання є науково-практичним пізнанням і починається з проблемних питань, які не можливо вирішити на рівні практичного пізнання. Проблема повстає із результатів практичного пізнання та його осмислення.

У процесі розслідування мають місце деякі окремі факти, які можна пізнати за допомогою такої форми пізнання, як пояснення, тоді відсутня гіпотетичне розмірковування і не можна говорити про версію. Безумовно, що при висунені версії слідчий опрацьовує всю сукупність фактичних даних у справі. При логічному розмірковуванні їх не можна якось штучно розділити. І не лише. При такому розмірковуванні слідчий користується й всією масою знань та досвідом власної практичної діяльності. Наголошуючи на практичному досвіді, ми надаємо важливого значення його творчому застосуванню. Слідчий, розслідуючи значну кількість кримінальних справ, а особливо про однотипні певною мірою злочини, свідомо чи, може, іноді й не свідомо будує версійні умовиводи також і за допомогою закону великих чисел та аналогії. Тому в процесі версійного розмірковування оцінку достовірних фактів, знання та досвід слідчого не можна розмежовувати, вони взаємопов'язані. Іноді у складних ситуаціях, особливо на початкових стадіях розкриття злочину, коли у справі ще немає або майже немає якихось достовірних фактів про подію чи її обставини, що стала предметом кримінально-процесуального пізнання, слідчий при побудові версії (версій) наряду з малозначними даними більшою мірою використовує саме свої знання та досвід. Неоціненну допомогу в таких ситуаціях при побудові версій відіграє й інтуїція слідчого. Вона хоча і не є основою побудови версії, але має важливе значення в процесі логічного розмірковування та побудови припустимої уяви слідчого про невідоме, що досліджується.

Уже з самого початку розслідування справ про злочини, що вчинюються організованими об'єднаннями, важливо визначити загальну спрямованість злочинної діяльності організованого об'єднання. Це має важливе значення для планування стратегічних завдань та здійснення тактичних заходів у процесі проведення слідчих дій і прийняття процесуальних рішень у справі. Зазначене допоможе певною мірою встановити сферу, регіон, канали, спеціалізацію та масштаби організованої злочинної діяльності, а це, у свою чергу, дозволить орієнтовно встановити структуру і навіть приблизну кількість злочинного об'єднання.

Розслідування організованої злочинної діяльності розпочинається переважно за матеріалами, що здобуті в результаті проведення оперативно-розшукових заходів спеціальними підрозділами МВС чи СБУ України або іншими оперативними службами органів дізнання. У цих матеріалах органів дізнання можуть бути певні дані про форми, методи і форми злочинної діяльності, дії головних та інших учасників злочинного об'єднання і т. ін. Але іноді ця інформація – незначна та позбавлена надійних джерел. На початковій стадії розслідування також буває ще недостатньо доказів, зібраних процесуальним шляхом. Тому одним із незамінних методів пізнання злочинної діяльності організованих об'єднань є висунення та перевірка версій, що базуються на наявних матеріалах. При розслідуванні цих категорій справ ми маємо й деяку специфіку. Зокрема, все має відбуватися досить конфіденційно і дуже оперативно, адже ці злочинні об'єднання іноді мають достатні можливості для контролю діяльності й правоохоронних органів та їх конкретних дій, у тому числі щодо версій та шляхів їх відпрацювання. Не менш важливим є висунення якомога меншої кількості версій і найбільш вірогідних. Відпрацювання маловірогідних версій є не тільки непродуктивною працею у будь-якій справі, а там більше в такій об'ємній, яка стосується злочинних об'єднань. Але більш важливим у таких справах є те, що затягування у відпрацюванні версій може призвести до того, що дасть можливість організованому об'єднанню вжити всіх заходів протидії розслідуванню: знищення доказів, прибирання свідків, підкуп правоохоронців і т. ін.

Про наслідки версійного припущення говориться не просто як про інформаційно значимі сліди існування припустимого факту, а про допустимі факти, які можуть відноситися до об'єкту пізнання. О. Васильєв писав, що наслідками необхідно вважати всі можливі факти (обставини, дані, що логічно витікають (слідують) із припущення, які зв'язані як причинно-наслідковим зв'язком, так й іншим зв'язком в часі, в просторі, як такі, що передували факту, що досліджується, так і такі, які супроводжували його і послідували за ним, як необхідні, з точки зору природного розвитку, так і випадкові [22].

При виведенні наслідків припустимого версійного факту потрібно враховувати: в реальності не завжди мають місце фактичні дані з інформаційними матеріальними слідами, а якщо такі і є, то їх ще потрібно ув'язати з припустим фактом; якщо є припущення про факти, сліди яких за законами природи неминучі, а їх не має в силу різних причин, то це не означає не правильного виведення наслідків припущення; припустимі наслідки мають виводитися паралельно і одночасно як ті, що слідують з логічною послідовністю, які лише опосередковано можуть бути ув'язані з припустимим фактом, так і ті, які є випадковими, особливо коли це стосується збору виправдуючих доказів.

Перевірити версію – це означає пізнати і довести, що уявний образ факту у свідомості слідчого відповідає повністю, частково, або зовсім не відповідає реальній дійсності.

Ми не погоджуємося з авторами, які вважають, що перевірка версій здійснюється шляхом проведення слідчих дій, в ході яких установлюються факти, які підтверджують чи заперечують висунуті припущення [23], або, що вона складається лише зі збору доказів, хоча й ціленаправленого та доцільного [8, с. 155].

Вважаємо, що перевірка слідчих версій складається із двох етапів.

Перший етап вимагає практичного пізнання, в якому тісно переплітаються чуттєве відображення та мислення. Якщо в процесі перевірки буде встановлено, що вірогідні наслідки гіпотези відповідають результатам емпіричного пізнання, у якому значна роль відведена логічному осмисленню сприйнятого, то це буде свідчити про правильність висунутої версії. Але це буде лише припустимим логічним висновком про вірогідну правильність гіпотетичної уяви та щодо можливості її використання в процесі розслідування і подальшої роботи зі збору доказів для її фактичного обґрунтування.

На другому етапі слідчий приступає до практичної перевірки версійної уяви, а властиво – до підтвердження фактичними даними причинно-наслідкових фактів версійної уяви. Велике значення у цьому процесі знову відіграють знання та практичний досвід слідчого, що позволяють віднайти такі фактичні дані, які разом із даними, що послужили основою висунення версії, достатньою мірою підтвердять колишні вірогідні факти, що були породжені версійною уявою. У досудовому слідстві наукове поняття про підтвердження гіпотези експериментальними даними пов'язано не тільки з експериментом – відтворенням обстановки та обставин події злочину, науковими експериментами при застосуванні спеціальних знань у процесі розслідування, особливо при проведені певної експертизи у справі, а й збором та оцінкою доказів, які здобуваються в результаті проведення слідчих дій, що строго визначені процесуальним законодавством.

Власне в основі другого етапу лежить сам процес доказування, але лише як частина практичної діяльності, оскільки не всі практичні дії у справі закінчуються виявленням доказів, що стосуються злочину, та їх закріпленням. Окрім цього, як зазначив О. Ларін, до загальних труднощів дослідницької діяльності у кримінальних справах долучається одна специфічна – свідома протидія винуватого, а інколи і інших осіб [8, с. 154]. Це має місце і при перевірці версій. На нейтралізацію протидій цих суб'єктів також спрямовуються певні дії слідчого що не переслідують прямої мети – збору доказів. При перевірці версії відповідно до процесуального порядку використовуються можливості й оперативно-розшукових підрозділів органів дізнання і т. ін.

Перевірка версій лише на перший погляд є процесом збору доказів. Це комплекс логічних процесів у свідомості слідчого, що відбуваються паралельно з практичними діями з проведення процесуальних заходів, конкретних слідчих та оперативно-розшукових дій.

Одночасно слід замітити, що між цими двома етапами та в структурі процесів і дій самих етапів немає чіткої межі. Деякі логіко-розмірковувальні процеси та практичні дії слідчого можуть відбуватися паралельно, перемежовуватися.

Весь цей комплекс заходів та дій буде результативним лише за правильної організації праці слідчого у кримінальній справі. Для цього, в першу чергу, відбувається процес розмірковування слідчого над правильною побудовою організаційної моделі названого комплексу, який складається не тільки з визначеного переліку заходів та дій. Не менш важливим є місце, час, послідовність та інші тактичні прийоми їх проведення тощо. Проведення певних заходів та слідчих дій, а також сама тактика їх здійснення у кримінальній справі прямо передбачені кримінально-процесуальним законодавством. Вони носять обов'язковий характер. Криміналістика також виробила науково обґрунтовані правила тактики їх проведення, застосування науково-технічних заходів та типової організації розслідування окремих категорій справ. Дотримання їх є бажаним, але не обов'язковим для суб'єкта розслідування. Але у переважній більшості кримінальних справ при перевірці версій складаються специфічні і неповторні ситуації, які вимагають надзвичайної самостійної творчої діяльності слідчого для досягнення мети розслідування.

Організаційна уявна модель комплексу заходів та дій вимагає матеріалізації, яка проявляється в письмовому вигляді у плані розслідування у кримінальній справі як певна його частина, адже там, як правило, закладаються й інші дії слідчого, що пов'язані з організацією роботи слідчого. Іноді можуть складатися й окремі плани перевірки окремих версії чи версій. У будь-якому разі версія слугує приводом для процесу планування як осмислення й письмового відображення перспективних дій практичного етапу її перевірки.

У науковій літературі немає одностайності думок щодо процесу перевірки ряду версій, які одночасно існують у кримінальній справі, який тісно пов'язаний з правильністю планування роботи у справі.

Вважається, що спочатку потрібно перевіряти найбільш вірогідні версії. Така перевірка не тільки економить час, але й звільняє слідчого від зайвої роботи з перевірки кожної із висунутих версій [24]. Такі версії, пишуть інші, потрібно перевіряти найбільш активно [5, с. 24].

Критикуючи такі пропозиції щодо послідовності перевірки версій, О. Ларін зауважив, що такий перенос акцентів інколи буває помилковим і припущення, яке розцінюється як маловірогідне, може стати тим, яке відповідає дійсності, з чим не можна не погодитися. Одночасно він виступає за можливість та необхідність одночасної перевірки всіх наявних версій [8, с. 175, 182], що не можна підтримати в цілому. Щодо паралельної перевірки версій висловилися також Я. Пещак [21, с. 216–217] та Г. Арцишевський [25].

Практика розслідування злочинів показує, що вибір тактики перевірки версій залежить від ряду обставин, що складаються на момент їх висунення та прийняття рішення про їх перевірку. Тому до використання названих рекомендацій слід підходити критично. Все залежить від специфічних обставин у справі, здібностей самого слідчого, рівня його професійної підготовки, досвіду і практичних навичків.

Якщо повернутися до загальних рекомендацій, то дійсно, непоганим є у справі при недостатності сил відпрацьовувати спочатку найбільш вірогідну версію, яка за всіма даними є і найбільш перспективною, оскільки базується на достатньому обсязі достовірних даних у порівняні з іншими. Але основним тут є переконання слідчого в тому, що ця версія є перспективною. При цьому мають бути глибоко проаналізовані можливості виконання комплексу заходів та слідчих дій з точки зору їх здійснення в часі, у порівняні з іншими, які заплановано у менш перспективних версіях. Мова йде про недопущення можливості втрати доказів, зникнення підозрюваного, негативного впливу на свідків тощо. Раціональним є проведення першочергових комплексних заходів та конкретних слідчих дій, які мають значення для перевірки не тільки самої перспективної, а й інших версій. Одночасно перевага повинна віддаватися при всіх інших гарантіях фактам як наслідкам із версій, які здавалися би найменш вірогідними при їх висуненні. Такі рішення слідчого мають базуватися також і на його практичному досвіді, використанні аналогічних ситуацій з розслідування даної категорії справ та інтуїції.

Безумовно, що найефективнішим є паралельне відпрацювання всіх можливих версійних припущень у справі щодо події злочину та його обставин, але це вимагає достатньої кількості слідчих та працівників дізнання, які могли би одночасно охопити перевіркою всі припущення, особливо коли це стосується їх значної кількості та великого обсягу запланованої роботи. Але в реальній дійсності таке буває дуже рідко, оскільки штатна чисельність слідчих та працівників дізнання обмежена і вони працюють з великим завантаженням справами. Але у справах злочинних об'єднань воно є незамінним і вкрай необхідним з названих нами причин, особливо на початкових стадіях. Тому, враховуючи цю нагальність, повинні невідкладно створюватися навіть тимчасові слідчі групи та групи оперативних працівників з достатньою для цього кількістю працюючих, частина яких, враховуючи постійний дефіцит практичних працівників, після перевірки більшості або всіх можливих версій вони у подальшому можуть відряджатися за постійним місцем праці.

Таким чином, із всього сказаного можна дійти простого, але дуже важливого висновку, що найбільш правильним є шлях підготовки кваліфікованих і досвідчених слідчих за певною спеціалізацією у розслідуванні кримінальних справ про злочини, вчинювані організованими об'єднаннями. Тільки вони можуть забезпечити висунення максимально обґрунтованих та вірогідних версій, що скорочує шлях до істини, економить час, засоби та людські резерви. Одночасно підвищується ефективність кримінального судочинства у забезпечені прав та свобод громадян.

У будь-якій кримінальній справі пізнавальний процес завжди пов'язаний з безкінечною різноманітністю інформації і тільки версії у комплексі з установленими фактичними даними дозволяють слідчому вести цілеспрямований пошук доказової інформації та встановлювати певні межі доказування, хоча у ряді випадків він несвідомо не вважає це версійним мисленням.

В жодній кримінальній справі не можна обійтися без юридичних абстракцій, що стосуються поняття злочину та окремих елементів складу злочину. Щоб екстраполювати установлені факти у справі з цими юридичними абстракціями, також потрібні відповідні версійні судження, умовиводи, їх перевірка і доказування.

Установлення об'єктивної істини у кожній справі не можливе навіть у результаті всебічного повного і об'єктивного розслідування, якщо воно буде глибоко формальним та без всяких здорових сумнівів, які неминуче також породжують різні моделі версійного мислення. Слідчий завжди повинен піддавати сумніву навіть ті дані, які здаються вірними чи очевидними, і не зводити розслідування до їх "закріплення доказами”.

Тільки такий логічний процес використання версії і процесуального доказування дозволяють слідчому правильно оцінити юридичні факти та прийняти правильне і обґрунтоване рішення у будь-якій кримінальній справі.


Список використаних джерел

1. Александров Г.Н. Версия // Соц. законность. – 1959. – № 10. – С. 22.

2. Перлов И. Версия в уголовном судопроизводстве // Соц. законность. – 1962. – № 7. – С. 70–71.

3. Ратинов А.Р. Судебная психология для следователей. – М., 1967. – С. 128–133.

4. Белкин Р.С. Собирание, исследование и оценка доказательств. – М.,1966. – С. 115.

5. Овсянников И.В. Проверка следственной версии // Следователь. – 1998. – № 4. – С. 23.

6. Васильев А.Н., Мудьюгин П.Н., Якубовичч Н.А. Планирование расследования преступления. – М.: Госюриздат, 1957. – С. 36–37; Криминалистика: Учебник / Б.Е. Богданов, А.Н. Васильев, В.А. Притузова и др. / Ответ. ред. А.Н. Васильев. – М.: Изд-во Московского ун-та, 1971. – С. 261.

7. Эйсман А.А. Логика доказывания. – М., 1971. – С. 98.

8. Ларин А.М. От следственной версии к истине. – М.: Юрид. лит., 1976. – С. 20.

9. Теребилов В.И. К вопросу о следственных версиях и планировании расследования // Советская криминалистика на службе следствия. – М.: Госюриздат, 1955: – Вып. 6. – С. 106–107.

10. Ратинов А.Р. Судебная психология для следователей. – М., 1967. – С. 128.

11. Никренц О.В. Судебная версия как разновидность гипотезы: Автореф. дис. … канд. юрид. наук. – М., 1954. – С. 3; Старченко А.А. Логика в судебном исследовании. – М.: Госюриздат, 1958. – С. 81–87;. Старченко А.А. Гипотеза, Судебная версия. – М.: Изд-во Московск. ун-та, 1962. – С. 12; Арцишевский Г.В. Понятие версии расследования // Вопросы криминалистики. – М.: Юрид. лит. 1962. – № 6–7. – С. 20; Лузгин И.М. Построение и проверка версии при производстве расследования по уголовному делу: Вопросы криминалистики. – 1963. – № 8–9. – С. 4–5; Асмус В.Ф. Гипотеза // Избранные философские труды. – М.: Изд-во Московск. ун-та, 1969. – Т. 1. – С. 308–310; Лузгин И.М. Методологические проблемы расследования. – М.: Юрид. лит., 1973. – С. 134; Папиашвили Ш.Г. К вопросу о понятии следственной версии // Проблемы прокурорско-следственной и судебно-экспертной практики: Сб. науч. тр. – Тбилиси: Прокуратура Респуб. Грузия, 1993. – С. 86, 90.

12. Громов В. Предварительное расследование по уголовным делам: Руководство для органов расследования. – М.: Госюриздат РСФСР, 1930. – С. 106.

13. Строгович М.С. Курс советского уголовного процесса: В 2 т. – М.: Наука, 1968. – Т. 1: Основные положения науки советского уголовного процесса. – С. 300.

14. Колесниченко А.Н. Планирование советского предварительного следствия: Автореф. дис. … канд. юрид. наук. – Х., 1952. – С. 76.

15. Старченко А.А. Логика в судебном исследовании. – М.: Госюриздат, 1958. – С. 76.

16. Давидов Г.П., Притузова В.А., Шевченко Б.И. Тактика следственных действий. – М.,1959. – С. 152.

17. Александров Г.Н. Некоторые вопросы теории криминалистической версии // Вопросы криминалистики. – М.: Госиздат юрид. лит. – 1962. – С12.

18. Арцишевский Г.В. Понятие версии расследования // Вопросы криминалистики. – М.: Госиздат юрид. лит. – 1962. – С. 20.

19. Васильев А.Н. Следственная тактика. – М., 1976. – С. 55.

20. Різновид // Великий тлумачний словник сучасної української мови / Уклад. і голов. ред. В.Т. Бусел. – К.: Ірпінь: ВТФ "Перун” 2003. – С. 1035.

21. Пещак Я. Следственные версии: криминалистическое исследование. Пер. со словац. – М.: Прогресс, 1975. – С. 120.

22. Васильев А.Н. Следственные версии // Сов. гос. и право. – 1960. – № 8. – С. 59.

23. Арцишевский Г.В. Выдвижение и проверка следственных версий. – М.: Юрид. лит.,1978. – С. 65.

24. Карнеева Л. Установление лица, совершившего преступление // Соц. законность. – 1968. – № 11. – С. 26–27.

25. Арцишевский Г.В. Выдвижение и проверка следственных версий. – М.: Юрид. лит., 1978. – С. 84.





Реферат на тему: Питання версії у розслідуванні злочинів, вчинюваних організованими злочинними об’єднаннями (реферат)


Схожі реферати



5ka.at.ua © 2010 - 2016. Всі права застережені. При використанні матеріалів активне посилання на сайт обов'язкове.    
.