Архів якісних рефератів

Знайти реферат за назвою:         Розширений пошук

Меню сайту

Головна сторінка » Право

Підприємства і установи (реферат)

ПЛАН

1. Поняття, види та правові засади діяльності підприємств і установ

2. Правове становище підприємств і установ, їх адміністрації

3. Порядок утворення та припинення діяльності підприємств і установ


§ 1. Поняття, види та правові засади діяльності підприємств і установ

Підприємства і установи — це організації, які виконують економічні, соціально-культурні, адміністративно-політичні та інші функції з метою задоволення матеріальних, духовних та інших потреб громадян, суспільства та держави. Вони відрізняються одне від одного за змістом, результатом та метою їх основної діяльності.

Підприємство — самостійний господарюючий статутний суб'єкт, який мас права юридичної особи, здійснює виробничу, нау­ково-дослідницьку та комерційну діяльність з метою одержання відповідного прибутку (доходу).

Підприємство має самостійний баланс, розрахунковий та інші рахунки в установах банків, печатку, а промислове підприємство — і товарний знак.

Установи виконують соціально-культурні або адміністратив­но-політичні функції. Їх мета — створення соціальних цінностей, головним чином невиробничого характеру (установи культури, осві­ти, охорони здоров'я та ін.).

За останні роки різко зросли та збільшуватимуться і надалі кількість та різноманітність підприємств і установ. З'явилися орен­дні, колективні, акціонерні, приватні (індивідуальні), казенні підпри­ємства. Іноді підприємства виконують окремі функції, характерні для установ, а установи виконують функції підприємства (наприклад, у навчальному закладі можуть функціонувати експериментальний за­вод або виробничі підрозділи).

Свою діяльність підприємства здійснюють згідно із законами України від 27 березня 1991 р. «Про підприємства в Україні» (зі зміна­ми і доповненнями), від 7 лютого 1991 р. «Про власність» (зі зміна­ми і доповненнями), від 7 лютого 1991 р. «Про підприємництво» (зі змінами і доповненнями), від 19 вересня 1991 р. «Про господарські товариства» (зі змінами і доповненнями), іншими законами та зако­нодавчими актами України, а також на підставі статуту, що затверд­жується власником майна за участю трудового колективу.

Діяльність установ регулюється законами України від 23 берез­ня 1996 p. «Про освіту», від 13 грудня 1991 р.«Про основи держав­ної політики у сфері науки і науково-технічної діяльності» (в ре­дакції від 1 грудня 1998 p.), від 27 січня 1995 р. «Про бібліотеки та бібліотечну справу», іншими законодавчими та правовими актами.

Підприємства та установи можна підрозділити на види за різни­ми підставами:

залежно від форм власності — на індивідуальні (засновані на особистій власності фізичної особи та виключно на Гі праці), сімейні (засновані на особистій власності та на праці грома­дян — членів однієї сім'ї, які проживають разом), приватні (засно­вані на власності окремого громадянина), колективні (засновані на власності трудового колективу підприємства, кооперативу, іншого статутного товариства, громадської чи релігійної організації), дер­жавні комунальні (засновані на власності адміністративно-територ­іальних одиниць), державні, в тому числі казенні (засновані на дер­жавній власності), спільні (засновані на базі об'єднання майна різних власників, у тому числі іноземних власників);

залежно від принципу внутрішньої право­вої організації — на акціонерні товариства (відкритого і закритого типу), товариства з обмеженою відповідальністю, повні товариства, командитні товариства.

Можуть діяти й інші види підприємств, у тому числі орендні, створення яких не суперечить законодавчим актам України.

Підприємства можуть об'єднуватися в асоціації, корпорації, кон­сорціуми, концерни та інші об'єднання за галузевим, територіальним та іншими принципами.

Залежно від галузевої виробничо-техноло­гічної спеціалізації розрізняють такі форми підприємств:

промислові — заводи, фабрики, комбінати, шахти, родовища та ін.;

сільськогосподарські — колективні сільськогосподарські під­приємства (КСП), фермерські господарства, приватні .приватно-орендні підприємства тощо;

транспортні — залізничного транспорту (управління, відділ залізниць, станції, депо); водного транспорту (пароплавства, порти):

цивільної авіації (об'єднання, аеродроми, аеропорти, авіалінії); автопідприємства (автокомбінати); територіальні управління трубопровідного транспорту тощо;

будівельні — будівельні управління, комбінати тощо;

зв'язку — поштамти, телеграфи, телефонні станції тощо;

торгівлі — універмаги, гастрономи, торговельні будинки, спе­ціалізовані та фірмові магазини;

житлово-комунальні — житлово-експлуатаційні та ремонтно-експлуатаційні управління, енергомережі, тепломережі та ін.

Установи, які спеціалізуються на виконанні певного виду діяль­ності, можуть бути державними, недержавними, місцевих органів, індивідуальними. Правові норми, що закріплюють їх види, містять­ся в різноманітних правових актах, які регулюють відносини в ок­ремих галузях та сферах соціально-культурної та адміністративно-політичної діяльності, культури, освіти, охорони здоров'я, закордон­них справ, спорту тощо, наприклад, у Законі України від 24 грудня 1993 p. «Про Національний архівний фонд і архівні установи» та ін.

Управління підприємствами і установами здійснюється згідно з принципами, на яких вони були засновані. Розрізняють підприємства і організації, що управляються безпосередньо власником, і такі, що управляються уповноваженими власником органами. Управління може здійснюватися за принципом колегіальності або єдиноначаль­ності. Власник наймає (призначає) керівника підприємства чи уста­нови через укладання контракту (договору, угоди), в якому визнача­ються права, строки найняття, обов'язки і відповідальність керівника підприємства перед власником та трудовим колективом, умови його матеріального забезпечення і звільнення з посади з урахуванням га­рантій, передбачених контрактом та законодавством України. Керів­ник підприємства чи установи є уповноваженим власника. Він на­ділений відповідними повноваженнями і несе перед власником відповідальність за виконання доручених йому функцій.

Керівник підприємства самостійно вирішує питання діяльності підприємства, а у випадках, передбачених законодавством, здійснює це за участю трудового колективу та профспілкових комітетів.

§ 2. Правове становище підприємств і установ, їх адміністрації

Серед суб'єктів адміністративного права підприємства і ус­танови посідають особливе місце, оскільки через їх діяльність дер­жава і суспільство здійснюють свої зовнішні та внутрішні завдання. Без нормального функціонування підприємств і установ (незалеж­но від форм власності, на яких вони засновані) неможливо забезпе­чити суверенітет і економічну незалежність держави, роботу її орга­нів (законодавчих, виконавчих, судових, місцевого самоврядування та ін.), права і свободи громадян, вирішення інших питань у будь-якій сфері суспільної чи державної діяльності. Разом з тим підприєм­ства і установи діють не відокремлено від держави і суспільства, вони постійно в тих чи інших формах вступають у взаємовідносини з дер­жавними і суспільними інститутами.

Держава в особі її органів проводить політику невтручання в господарсько-оперативну (управлінську) діяльність підприємств і установ, в тому числі державних, але разом з тим не може повністю відмовитися від такого втручання. Це пов'язане з тим, що підприємства і установи діють на відповідній території (у відповідних регіонах), містах, сели­щах, селах. Вони використовують земельні, водні, природні, енерге­тичні, людські ресурси, своєю діяльністю впливають на екологічний стан, що в кінцевому результаті позначається на житті, здоров'ї та діяль­ності людини. Використовуючи відповідні ресурси, підприємства і ус­танови повинні дбати і про їх відновлення, економне використання.

Виконуючи економічні, соціально-культурні, адміністративно-політичні та інші функції з метою задоволення матеріальних і духов­них потреб громадян, суспільства і держави, підприємства і уста­нови повинні функціонувати в межах, встановлених державою Основний напрямок державної діяльності, де підприємства і уста­нови безпосередньо пов'язані з державою та її інститутами, — ви­конавча влада (від місцевого рівня до центральних органів виконав­чої влади) та місцеве самоврядування. У взаємовідносинах з цими суб'єктами держави і суспільства підприємства і установи практично вирішують всі питання — від створення, здійснення своєї діяльності та до її припинення. Крім названих, підприємства і установи всту­пають в адміністративно-правові відносини з органами виконавче;

влади та органами місцевого самоврядування з приводу: оператив­ного та бухгалтерського обліку результатів своєї діяльності; статистичної звітності; податків; безпеки виробництва та праці; протипожежної та екологічної безпеки; санітарно-гігієнічних норм і вимог щодо захисту здоров'я їх працівників, населення, споживачів продукції; охорони навколишнього середовища від забруднення та інших шкідливих впливів; відшкодування збитків, завданих нера­ціональним використанням землі та інших природних ресурсів і заб­рудненням навколишнього середовища; сплати у відповідних випад­ках штрафів; створення спеціальних робочих місць для осіб з обме­женою працездатністю та організації їх професійної підготовки;

проведення непрофільних робіт у разі стихійного лиха; обставин, по­в'язаних з надзвичайними ситуаціями, та ін.

На добровільній договірній основі підприємства беруть участь в роботі по комплексному економічному і соціальному розвитку те­риторії, що проводиться державними органами або органами місце­вого самоврядування.

Чинне законодавство встановило основи взаємодії підприємств і установ з державою (органами виконавчої влади), а саме: порядок здійснення державної реєстрації та обґрунтування її відмови; перелік видів діяльності, що підлягають ліцензуванню, а також порядок одержання дозволу (ліцензії) для здійснення такої діяльності; здій­снення оперативного та бухгалтерського обліку результатів роботи;

ведення статистичної звітності. Незалежно від форм власності, організаційно-правових форм підприємства і установи зобов'язані своєчасно здійснювати природоохоронні заходи, спрямовані на змен­шення і компенсацію негативного впливу їх діяльності на природ­не середовище, здоров'я та власність людей. Відповідно до законо­давства України вони несуть відповідальність за додержання вимог і норм щодо охорони, раціонального використання та відновлення до рівня встановлених нормативів земель, вод, надр, лісів, інших природних ресурсів, а також за додержання встановлених нормативів викидів і скидання речовин, які забруднюють навколишнє природ­не середовище, і розміщення в ньому відходів. Згідно з чинним за­конодавством діяльність підприємств, які порушили ці норми та вимоги, може бути зупинена частково, тимчасово або припинена повністю. Підприємства і установи зобов'язані додержуватися зако­нодавства про працю, правил безпеки на виробництві, санітарно-гігієнічних норм з охорони здоров'я працівників, населення та спо­живачів продукції.

Збитки, завдані підприємствам у результаті виконання ними вка­зівок державних та інших органів або їх посадових осіб, які пору­шили права підприємств, а також спричинені внаслідок ненавмис­ного здійснення такими органами або їх посадовими особами перед­бачених законодавством обов'язків щодо підприємств, підлягають відшкодуванню за їх рахунок. Разом з цим уповноважені державні органи, які здійснюють контроль за додержанням підприємствами і установами відповідного законодавства в цій частині, можуть втру­чатися в їх діяльність і вживати щодо порушників заходів примусо­вого впливу, передбачених законом.

У нормах права, які встановлюють адміністративно-правовий статус підприємств і установ, принциповим моментом є форма власності, оскільки поряд з положенням законодавства про те, що незалежно від виду власності і організаційно-правових форм підприємствам гаран­туються рівні умови діяльності, їх адміністративно-правовий статус має свої особливості. Так, діяльність по виготовленню і реалізації наркотиків, зброї і вибухових речовин, а також цінних паперів і грошових знаків можуть здійснювати тільки державні підприємства, а проведення лом­бардних операцій — також товариства з розширеною відповідальністю. До відання державних органів належать заснування, ліквідація і реор­ганізація державних підприємств, затвердження їх статуту, управління ними, призначення на посаду і звільнення з посади їх керівників, укла­дання та розірвання з ними контрактів.

Свої особливості мають створення, ліквідація, реорганізація, уп­равління та діяльність казенних підприємств. Державне підприєм­ство згідно з рішенням Кабінету Міністрів України може бути пере­творене у казенне підприємство, яке відповідно до законодавства України не підлягає приватизації. Рішення про перетворення прий­мається за однією з таких умов: підприємство провадить виробни­чу або іншу діяльність, яка відповідно до законодавства може здійс­нюватися тільки державним підприємством; головним споживачем продукції підприємства (більше ніж на 50 %) є держава; підприєм­ство є суб'єктом природних монополій. Казенне підприємство може розпоряджатися закріпленим за ним на праві оперативного управ­ління майном, що є у державній власності і належить до основних фондів підприємства, лише з дозволу органу, уповноваженого управ­ляти відповідним державним майном.

Вплив держави на недержавні підприємства і установи більш обмежений. Роль держави відносно них виявляється у встановленні правових засад діяльності і контролі за їх додержанням. Цей вплив не носить характеру державного управління. Конкретні питання зас­нування, організації управління, визначення видів діяльності цих підприємств і установ вирішуються засновниками або уповноваже­ними ними органами. Від форми власності залежить і статус трудо­вих колективів. Трудові колективи державних підприємств мають більш широкі повноваження, пов'язані із затвердженням статуту, внесенням до нього змін і доповнень, визначенням умов найму ке­рівника, виділення із складу підприємства, вступу і виходу з об'єд­нання підприємств, оренди, викупу майна тощо.

Державний вплив на вибір напрямів та обсягів використання при­бутку (доходу) може здійснюватися лише через податки, податкові пільги, а також економічні санкції відповідно до чинного законодав­ства. (Порядок використання чистого прибутку казенного підприєм­ства визначає орган, який уповноважений управляти цим підприєм­ством, шляхом встановлення обов'язкових нормативів такого прибут­ку.) Держава гарантує додержання прав і законних інтересів підприємства. Втручання в господарську та іншу діяльність підприє­мства з боку державних, громадських і кооперативних органів, пол­ітичних партій і рухів не допускається, крім випадків, передбачених законодавством.

Органом управління підприємством, установою є адміністра­ція. Незалежно від виду, форми власності і господарювання керів­ник, його заступники, керівники апарату управління і структурних підрозділів, рада, правління, дирекція (у командитному товарист­ві — учасники з повною відповідальністю) здійснюють функції оперативного управління підприємством, установою. Адміністра­ція діє в межах повноважень підприємства, установи, реалізуючи їх у вирішенні внутрішніх питань даного об'єкта та у зовнішніх зв'язках. Маючи усі необхідні розпорядчі повноваження юридич­но-владного характеру, вона забезпечує інтереси власника та дер­жави. Очолює адміністрацію одноособовий керівник (директор, начальник, ректор і т. д.).

Керівник підприємства, установи має певні повноваження по представництву, розпорядженню майном, коштами, комплектуван­ню та розстановці кадрів, організації роботи. Керівник встановлює склад і обсяг відомостей, що становлять комерцій­ну таємницю, порядок їх захисту. Діючи від імені підприємства, він захищає його інтереси, укладає господарські та трудові угоди, розпоряджається майном, відкриває в банках розрахунковий та інші ра­хунки, видає доручення, затверджує штати, видає накази, обов'язкові для всіх працівників. Заступники керівника підприємства, керівни­ки та спеціалісти підрозділів апарату управління і структурних підрозділів (цехів, відділів, дільниць, ферм та ін.) призначаються на посаду і звільняються з посади керівником підприємства. Орга­ном управління казенним підприємством є міністерства та інші Центральні органи виконавчої влади. Вони призначають на посаду та звільняють з посади керівника казенного підприємства за погод­женням з Кабінетом Міністрів України.

§ 3. Порядок утворення та припинення діяльності підприємств і установ

Підприємства і установи створюються згідно з рішенням власника (власників) або уповноважених ним органів. У випад­ках, передбачених законодавством, вони можуть створюватися за рішенням трудового колективу, наприклад, про виділення зі скла­ду підприємства одного чи кількох структурних підрозділів для утворення нового підприємства, про вступ до об'єднання, про оренду. Згідно з антимонопольним законодавством підприємство може бути утворене внаслідок примусового розділу підприємства-монополіста.

Засновницькі документи (статут, рішення про утворення або договір засновників) повинні містити відомості про вид, предмет та мету діяльності підприємства, склад засновників і учасників, назву та місце знаходження, розмір і порядок утворення статутного фон­ду, органи управління, умови реорганізації та припинення діяльності підприємства. Подається також реєстраційна картка, яка одночасно е заявою про державну реєстрацію.

Чинним законодавством можуть бути передбачені й інші вимо­ги щодо відомостей, які подаються в засновницьких документах (наприклад, статути акціонерних товариств мають містити відо­мості про види акцій, які вони випускають; засновницькі докумен­ти товариств з обмеженою відповідальністю — відомості про роз­мір частки кожного з учасників, розмір, склад та порядок внесен­ня ними внесків). Якщо засновником чи одним із засновників суб'єкта підприємницької діяльності є юридична особа, її державна реєстрація повинна бути підтверджена свідоцтвом про державну реє­страцію. Якщо це іноземна юридична особа, реєстрація у країні місцезнаходження засвідчується відповідним документом (витягом із торговельного, банківського або судового реєстру тощо). Коли власником є фізична особа, її підпис на документах засвідчується нотаріусом.

Статут підприємства затверджує засновник (засновники), а дер­жавного комунального підприємства, заснованого на власності адмі­ністративно-територіальних одиниць, або підприємства, в майні яко­го частка держави чи місцевого органу складає більше ніж 50 %, — засновник разом з трудовим колективом.

Підприємства і установи підлягають державній реєстрації. З моменту реєстрації вони набувають права юридичної особи. Діяль­ність незареєстрованого підприємства чи установи забороняється. Відмова у державній реєстрації підприємства може виникнути через порушення порядку створення підприємства, а також у разі невідпо­відності установчих документів вимогам законодавства. Не допус­кається відмова у державній реєстрації підприємства з мотивів не­доцільності його створення. Відмова у державній реєстрації може бути оскаржена засновниками у суд.

При зміні основних положень статуту чи виду підприємства або установи здійснюється їх перереєстрація в порядку, встановленому для реєстрації.

Діяльність підприємства, установи зупиняється у зв'язку з ліквіда­цією або реорганізацією (злиттям, приєднанням, поділом, виділенням, перетворенням) за рішенням власника чи органу, уповноваженого його створювати. У випадках, передбачених законодавством, таке рішен­ня приймається власником за участю трудового колективу В окремих випадках припинення діяльності підприємства, установи підлягає погодженню з місцевими чи антимонопольними органами.

Підприємства і установи ліквідуються у разі визнання їх банк­рутами: якщо прийнято рішення про заборону діяльності підприєм­ства через невиконання умов, встановлених законодавством, і в пе­редбачений рішенням строк не забезпечено додержання цих умов, або не змінено вид діяльності; якщо рішенням суду будуть визнані недійсними установчі документи і рішення про створення підприєм­ства; на інших підставах, передбачених законодавством.

Підприємство, установа вважаються реорганізованими або лік­відованими з моменту виключення їх з державного реєстру.

Ліквідацію підприємства, установи здійснює ліквідаційна ко­місія, створена власником або уповноваженим ним органом, а у разі банкрутства підприємства, установи —судом або арбітражним су­дом. За їх рішенням ліквідація може проводитися самим підприєм­ством в особі його органу управління

Власник, суд (арбітражний суд) або орган, уповноважений ство­рювати підприємство, який прийняв рішення про ліквідацію під­приємства, встановлює порядок і строки проведення ліквідації, а також строк для заявления претензій кредиторів, який не може бути менше двох місяців з моменту оголошення про ліквідацію.


 

ЛІТЕРАТУРА:

1. Коментар до Конституцій України. — К., 1996.

2. БахрахД. Н. Административное право: Учебник для ву­зов. - М.,1997.

3. Брэбан Г. Французское административное право. — М., 1988.

4. Драго Р. Административная наука.М., 1982.

5. Коваль Л. В. Адміністративне право України: Курс лек­цій. - К., 1998.

6. Муниципальное право. — М., 1997.

7. Овсянко Д. М. Административное право. — М., 1997.

8. Тихомиров Ю. А. Публичное право. — М., 1995.

9. Тихомиров Ю. А. Курс административного права и про­цесса. - М., 1998.

10. Юсупов В. А. Теория административного права. — М., 1985.





Реферат на тему: Підприємства і установи (реферат)


Схожі реферати



5ka.at.ua © 2010 - 2016. Всі права застережені. При використанні матеріалів активне посилання на сайт обов'язкове.    
.