Архів якісних рефератів

Знайти реферат за назвою:         Розширений пошук

Меню сайту

Головна сторінка » Право

Підготовка фахівців у сфері інформаційної безпеки: стан в Україні (реферат)

В Україні певною спробою комплексного підходу до питань організації інформаційної безпеки країни стали Концепція Національної безпеки України [1] та Концепція технічного захисту інформації в Україні. Основні принципи, і напрямки державної політики в цій сфері викладені в розробленому на їх основі Положенні про технічний захист інформації в Україні [2], в якому визначені правові та організаційні принципи захисту інформації. Її охорона забезпечується державою відповідно до чинного законодавства. У цих програмних документах були окреслені головні проблеми захисту інформації, шляхи та засобі їх вирішення. Все це потребує професіоналізму кадрів, що, у свою чергу, передбачає створення відповідної системи підготовки фахівців у цій галузі.

У наведених документах також вказувалося, що в якості однієї із загроз національній безпеці держави в науково-технічній сфері виступає "… зниження рівня підготовки висококваліфікованих наукових та інженерно-технічних кадрів” [1].

Тут, на наш погляд, буде доречно зробити певні зауваження. Згідно із дослідженнями експортної частини української ІТ-індустрії, що були здійснені наприкінці 2003 р. компанією Магket-Vіsіо на замовлення венчурної інвестиційної компанії "ТЕХІНВЕСТ”, було опитано приблизно 70 компаній і бізнес-об'єднань. Згідно зі спеціалізованим інформаційно-аналітичним звітом, що було підготовлено за результатами дослідження, обсяг українського ринку експорту ІТ-послуг у 2003 р. становив 70 млн. дол. США; частка експорту в загальному обсязі ІТ-послуг складає приблизно 50 %; в Україні працює близько 300 компаній, що займаються експортом комп'ютерного програмного забезпечення; ринок праці щорічно поповнюється 30 тис. випускників, які володіють знаннями у сфері ІТ-технологій; кількість фахівців українського ринку експорту ІТ-послуг і продуктів у 2003 р. оцінюється в 20–25 тис. осіб [3].

Таким чином, саме вищезазначені законодавчі акти визначили проблему захисту інформації. На наш погляд, такий організаційно-правовий крок з боку держави був необачним. По-перше, зі сфери протидії правопорушенням в інформаційній сфері (забезпечення інформаційної безпеки), що до речі є категорією правовою [4, ст. 7], була відособлена окрема галузь – інформаційний захист. По-друге, – ця галузь набула "технократичного” характеру, що власне спостерігається й сьогодні. Саме ці моменти зіграли негативну роль у становленні державної системи інформаційної безпеки, відсунувши на задній план питання державного управління, організації, правового регулювання та, відповідно, підготовки кадрів, тобто – комплексний підхід до рішення вкрай актуальної проблеми.

Через відсутність чіткої державної стратегії на сьогодні в Україні система підготовки кадрів для інформаційної сфери в цілому, і, відповідно, фахівців з інформаційної безпеки (ІТ-фахівців) в умовах реально виниклого попиту практично відсутній. Має місце процес створення лише елементів необхідної системи, що не завжди погоджені, а іноді суперечних за своїм змістом та ідеологією. Дійсно, на базі технічних вузів організовано підготовку фахівців в галузі захисту інформації, де навчальний процес проходить із акцентом на технічні й технологічні аспекти захисту інформації. У свою чергу, в юридичних навчальних закладах викладаються гуманітарні (організаційно-правові) аспекти сфери інформаційних відносин, у тому числі – інформаційної безпеки.

Необхідно визнати, що можливі заперечення в плані складності (або неможливості взагалі) підготовки "універсальних” фахівців настільки широкого профілю. Такі аргументи ґрунтуються також на різноплановому характері технічної та гуманітарної (наприклад, юридичної) освіти, складності організації навчального процесу, відсутності необхідної навчальної бази, професорсько-викладацького складу необхідного рівня кваліфікації й т. ін. Однак, всі перераховані проблеми, незважаючи на їх дійсно реальну складність, на наш погляд, розв'язувані. Адже сучасне покоління фахівців уже сьогодні має по дві, а то й по три освіти різних за змістом, не уявляє своєї професійної діяльності без комп'ютера та знання іноземних мов і т. ін. Нарешті, має місце практика організації діяльності навчальних закладів, що дають "подвійну” освіту. Якщо говорити про інформаційну сферу, то прикладом може слугувати факультет управління та інформатики Національного університету внутрішніх справ України, де по закінченню навчання слухачам видаються два дипломи державного зразка – юриста-правознавця та фахівця в галузі інформаційних технологій.

Тому сьогодні одним з першочергових завдань є належна організація процесу забезпечення національної системи інформаційної безпеки висококваліфікованими фахівцями з урахуванням певних особливостей даної сфери, а саме:

– інформаційна безпека – специфічна предметна галузь, що потребує комплексного підходу до процесу підготовка фахівців, тобто викладання різних розділів фундаментальних і прикладних знань як інженерних, так і гуманітарних дисциплін;

– система освіти в галузі інформаційної безпеки має забезпечувати відповідність рівня підготовки фахівців темпам розвитку науково-технічного прогресу та національного законодавства в сфері інформаційних відносин;

– загальну підготовку з питань інформаційної безпеки повинні мати всі суб'єкти інформаційної діяльності, а особливо керівний склад підприємств, установ, організацій;

– процес підготовка фахівців з захисту інформації всіх категорій повинен будуватися на єдиній методичній і правовій основі;

– система підготовки ІТ-фахівців потребує проведення обов'язкового моніторингу з боку держави.

До середини 90-их років підготовка фахівців з питань технічного захисту інформації вищими навчальними закладами України взагалі не проводилася. Початком історії створення національної системи підготовки кадрів у сфері інформаційної безпеки вважається підписання у 1995 році спільного наказу Державної служби України з питань технічного захисту інформації та Міністерства освіти України від 28.12.1995 № 66/358 "Про співробітництво між Міністерством освіти України й Державною службою України з питань технічного захисту інформації” [5, с. 57 – 69.]. З цього моменту в навчальних закладах України почалася підготовка фахівців з наступними спеціальностями: 7.160101 – "Захист інформації з обмеженим доступом й автоматизація її обробки (у комп'ютерних системах)”; 7.160102 – "Захист інформації з обмеженим доступом й автоматизація її обробки”; 7.160103 – "Системи захисту від несанкціонованого доступу”; 7.160104 – "Адміністративний менеджмент у системах захисту інформації з обмеженим доступом”; 7.160105 – "Захист інформації в комп'ютерних системах і мережах”. Треба підкреслити, що перелік спеціальностей зберігся до наших днів і практично не змінювався. Хоча фахівці стверджують, що розроблено навчальну програму по сучасних інформаційних технологіях боротьби з комп'ютерною злочинністю і навіть модель фахівця для підготовки за напрямом 7.0915 – "Комп'ютерна інженерія” [6], щоправда автор не вказує, де і ким.

Перші публікації щодо методології підготовки фахівців із захисту інформації з'явилися тільки у 2000–2001 роках (Лазарєв Г.П., Кльоцкін С.М., Хорошко В.О. – 2000 р.; Богданов О.М., Додонов О.Г., Корнєйко О.В., Мохор В.В., Хорошко В.О. – 2001 р.; Бондаренко М., Горбенко І., Мельникова О. – 2001 р.; Зіньковський Ю., Кліменко В., 2001; Маклаков Г.Ю., Рижков Е.В. – 2001 р.).

Сьогодні підготовка ІТ-фахівців передбачена навчальними планами та програмами ведучих навчальних закладів країни – Національним технічним університетом України (НТУУ) "КПІ”, Київським міжнародним університетом цивільної авіації (КМУЦА), Харківським державним технічним університетом радіоелектроніки (колишнім – ХІРЕ), Державним університетом інформаційно-комунікаційних технологій (ДУІКТ).

Особливо слід наголосити на діяльності останнього, де, у рамках реалізації Болонської декларації в системі вищої освіти, використовується прогресивна кредитно-модульна технологія організації навчального процесу.

Стан інформаційної безпеки визначається не тільки рівнем підготовки, а й перепідготовки (підвищення кваліфікації) фахівців у цій галузі. Це тим більше актуально, тому що перепідготовці підлягають, як правило, дорослі, сформовані люди, фахівці, що вже займають у суспільстві певне місце й лише потребують збільшення обсягів конкретних знань.

Цьому напрямку в нашій країні також приділяється певна увага. Ще в 1994 році на базі НТУУ "КПІ” був створений "Науковий навчально-методичний центр підвищення кваліфікації фахівців в галузі технічного захисту інформації з обмеженим доступом”, перейменований пізніше у "Спеціальні курси післядипломного утворення в області захисту інформації з обмеженим доступом” [7, с. 34 – 37.]. Сьогодні ж підвищення кваліфікації за цим профілем організовано практично у всіх провідних технічних навчальних закладах країни. Підготовка фахівців у цій сфері проводиться й на комерційній основі.

Так, навчальний центр Софтлайн Інтернейшнл (м. Київ) [8] готує фахівців з досить широкого спектра інформаційних технологій. У навчальному процесі відбиваються різні аспекти захисту інформації. Так, наприклад, на перше півріччя 2005 року 34 % навчального плану пов'язані з питаннями інформаційної безпеки. Щоправда, вартість курсів чимала й становить від 100 до 150 дол. США за 1 день занять, при тривалості 1 – 5 днів.

Заслуговують на увагу й організовані у 2003 році на базі відкритого акціонерного товариства "Укртелеком” комерційні курси [9]. Необхідно визнати, що сьогодні ВАТ "Укртелеком”, як національний оператор електрозв'язку фактично визначає та запроваджує в життя політику розвитку телекомунікаційних технологій в Україні.

Функції підвищення кваліфікації покладено на Головний навчальний центр ВАТ "Укртелеком” [10], що має розвинену мережу навчальних центрів по всій Україні та тісно співпрацює із "Академія Cisco” та компанією Reichle&De-Massari AG (Швейцарія). Щорічно в центрі проходять підготовку більш ніж 8000 слухачів за двома категоріями навчання: за професійною програмою підвищення кваліфікації державних службовців (керівники й фахівці ВАТ "Укртелеком”, службовці та керівники державних установ і організацій), а також на договірній основі (працівники інших організацій та фізичні особи). Передбачено дві форми навчання: стаціонарну (навчання слухачів проводиться з відривом від виробництва на термін від 1 до 4 тижнів залежно від навчальної програми) та дистанційну (навчання, розраховане на персонал, якій має доступ до корпоративної мережі ВАТ "Укртелеком”). Навчальний процес охоплює більш ніж 200 спеціальних навчальних курсів.

Однак, на думку ряду фахівців, організація навчального процесу в центрах "Укртелекома” має свої недоліки. Це, насамперед, недостатня увага до загального рівня вивчення інформаційних технологій і низький рівень підвищенням кваліфікації з питань захисту інформації. При цьому, як приклад, наводяться кваліфікаційні вимоги до курсу "Захист інформації в персональному комп'ютері”, якими передбачені "…базові знання однієї з операційних систем MS Windows 98 або NT і комп'ютерних мереж на рівні користувача” [11].

Основним недоліком процесу підготовки фахівців у цій сфері можна назвати відсутність єдиної стратегії. Як окремі зауваження можна виділити недостатній рівень відбиття:

– соціально-політичних (гуманітарних) проблем – впливу інформаційних технологій на людину та суспільство, значимості інформаційного протиборства, тактики і стратегії інформаційної війни;

– організаційно-правових аспектів захисту інформації, кримінологічних і криміналістичних методик протидії правопорушенням в інформаційній сфері;

– психологічних аспектів як проявів злочинності в цій сфері, так і процесу протидії їй.

Крім того, відчутну негативну роль відіграє низький рівень професійного відбору кандидатів на навчання (у комерційних структурах він взагалі не проводиться), а також – ідейно-виховної роботи зі слухачами.

Відомо, що однією з найважливіших проблем навчального процесу є розробка методичних принципів проведення навчально-виховного процесу з метою підвищення його ефективності. Важливу роль при цьому відіграють сучасні методи проведення соціологічних та психологічних досліджень, що спрямовано на виявлення мотивації слухачів, у нашому випадку, – прихильності до здійснення протиправних дій в інформаційній сфері, визначення рівня правової підготовки, ставлення до негативних проявів у цілому та в інформаційній сфері зокрема. Викликають певний інтерес й істинні мотиви вибору спеціальності та навчального закладу.

У зв'язку з цим ініціативною групою викладачів було проведене дослідження слухачів філії Головного навчального центру ВАТ "Укртелеком” "Кабінет інформаційно-комунікаційних технологій” у м. Севастополі, що навчаються за фахами: "Комп'ютерні системи й мережі”, "Інформаційні мережі зв'язку”, "Телекомунікаційні системи та мережі”, "Системи захисту від несанкціонованого доступу”, "Захист інформації в комп'ютерних системах і мережах” [11]. З етичних міркувань студентські групи не вказуються. Тестування здійснювалося анонімно серед студентів 1–4 курсів очного й заочного відділень (125 осіб) у віці від 17 до 40 років з різним стажем роботи. Вірогідність результатів психологічного тестування респондентів оцінювали за допомогою обчислення надійності та валідності тесту. Для оцінки рівня знайомства з нормативними документами по захисту інформації використовували метод контент-аналізу.

Поряд із загальними питаннями (вік, стаж роботи й т. ін.), тести містили питання, що дозволяють з'ясувати відношення респондентів до матеріалів в Інтернеті та спеціальній літературі, щодо питань "злому” засобів захисту інформації, до "хакерів”; наявність бажання та правдиві мотиви вивчення технологій здійснення комп'ютерних злочинів, рівень знання нормативно-правової бази у сфері інформаційних відносин.

Опитування студентів щодо ставлення до поняття "хакер” показало, що в середньому лише 37 % опитуваних вважають такі дії злочинними. Для студентів спеціальностей, пов'язаних із захистом інформації, хакер – гідний наслідування, борець за справедливість, фахівець найвищої кваліфікації.

Аналіз рівня знань нормативно-правової бази у сфері інформаційних відносин показав, що стосовно настання юридичної відповідальності за здійснення "комп'ютерних злочинів” мало хто знає. Винятком стали студенти 3-го курсу очного відділення, що навчаються за фахом "Системи захисту від несанкціонованого доступу”, 93 % яких знають про XVI розділ Кримінального кодексу України. При цьому з'ясувалося, що на другому курсі їм викладалася дисципліна "Правові основи захисту інформації”. Серед 120 студентів 3-го та 4-го курсів очного відділення за фахом "Комп'ютерні системи та мережі”, де правова дисципліна згідно із навчальним планом викладається лише на 5 курсі, з нормами кримінальної відповідальності в цій сфері знайомі менш ніж 2 %.

У процесі виявлення пріоритетів у вивченні спеціальних дисциплін по захисту інформації з'ясувалося, що 38 % опитуваних вважають за необхідне використати знання технології "хакерских атак” для побудови ефективного захисту. Далі ще гірше, 17 % студентів бажають вивчати методи здійснення комп'ютерних злочинів з метою заробітку на "зломі” захисту інформаційних систем, 13 % – припускають можливість здійснення протиправних діянь, щоправда, якщо виникне потреба помститися кривдникові. Таким чином, напрошується висновок про те, що мотивом вибору навчального закладу багатьох зі студентів є одержання знань із метою свідомого використання отриманих знань для здійснення правопорушень в інформаційній сфері.

З метою уточнення технологій, якими хотіли б оволодіти студенти за період навчання та з метою перевірки попередніх тривожних результатів опитування, було проведено додаткове тестування. В результаті 67 % студентів очного відділення та 82 % заочного виявили бажання вивчати технології "злому” комп'ютерних систем і мереж, зокрема, 22 % та 36 % студентів очного і заочного відділень, відповідно, – технології "злому” банківських систем.

Висновки авторів тестування: "Результати опитування можуть свідчити про формування прихованої (латентної) злочинності в галузі інформаційних технологій”. Виникає законне питання: "Кого ми власне готуємо, фахівців із захисту інформації або потенційних комп'ютерних злочинців?” [11].

На наш погляд, подібний висновок викликає певний сумнів. Адже, дійсно, для того щоб протидіяти злочину, або розслідувати його на високому професійному рівні, необхідно досконально вивчити всі методи та засоби його здійснення (у нашому разі більш пасує термін "технології”), психологію злочинця та т. ін. Образно висловлюючись, ІТ-фахівець – це той самий "хакер” тільки з високими морально-етичними життєвими нормами, який виконує суспільно корисні функції. Серед співробітників правоохоронних органів, як ми знаємо, теж можна зустріти "латентних злочинців”. Однак, узагальнювати не слід. Інша справа, що проблема виховання високої "інформаційної культури” дійсно існує і актуальна саме в цій сфері.

Повертаючись до проведеного соціологічного дослідження, точніше до висновків його авторів, прокоментуємо деякі з них.

1) "… зухвалість здійснення комп'ютерних правопорушень у молоді викликає замилування, бажання самоствердитися, показати себе із кращого боку та привернути до себе увагу. Дійсно, часто хакери здійснюють зломи інформаційних мереж, щоб зробити враження на навколишнім. Серед інших факторів, що визначають здійснення інформаційних правопорушень, можна виділити – бажання заробити”. Цей висновок вірний і зайвий раз підтверджує існуючі кримінологічні характеристики правопорушень у сфері інформаційних відносин.

2) "… багато абітурієнтів, роблячи вибір спеціальності, пов'язаної із захистом інформації, переслідують корисливу мету – навчитися методам здійснення комп'ютерних злочинів”. Щодо "корисливої мети – навчитися”, здається, що у світлі попередніх зауважень інакше й бути не може. Інша справа, навіщо? А це вже залежить від виховання та поглядів людини.

3) "… переважна більшість студентів, що навчаються за фахами, пов'язаними із обчислювальною технікою, дуже слабко знають нормативно-правові документи щодо захисту інформації, зокрема, вони практично не уявляють, яку відповідальність несе зловмисник за здійснення комп'ютерних злочинів”. Здається, що в цьому винуваті не студенти, а навчальна програма чи викладачі, а, за великим рахунком, може й соціальне середовище взагалі.

Без сумніву можна погодитися з тезою про те, що "…сьогоднішній підхід до організації комп'ютерного навчання та й виховання покоління, що підростає, має суттєві недоліки” [11]. Система освіти у сфері захисту інформації дійсно вимагає термінової розробки нових методів здійснення навчально-виховного процесу, які, у свою чергу, будуть потужним засобом попередження та профілактики правопорушень в інформаційній сфері. Як би наївно не лунали пропозиції щодо символічної клятви фахівця з інформаційної безпеки (на зразок "Клятви Гіппократа”) і Кодексу комп'ютерної етики [11], ідея виховного моменту у справі формування фахівця в цій специфічній галузі заслуговує на максимальну увагу та підтримку. Але ефективна реалізація виховного напряму навчальної діяльності, як саме й навчально-методичного, можлива лише за умови належної організації всієї системи підготовки кадрів.

Таким чином, система підготовки національних кадрів для роботи у сфері інформаційного захисту ще є далекою від досконалості. Проблеми її оптимізації та подальшого вдосконалювання, як ми бачимо, є комплексними і багатоплановими. Серед них можна умовно виділити три блоки: виховний, адміністративний і лише потім учбово-методичний.

Удосконалення процесу навчання в учбово-методичному плані передбачає формування інформаційної культури на базі збільшення знань в галузі права та соціального управління, корегування в цьому зв'язку існуючих навчальних програм та планів, і, нарешті, – розробки та введення нових навчальних дисциплін.

Однак, найбільше значення в процесі підготовки ІТ-фахівців, на наш погляд, має формування високих моральних якостей. Практика показує, що недостатня увага до людського фактору, особливо у сфері інформаційних правопорушень, як правило, являє собою більш значну загрозу, ніж використання новітніх технологічних засобів. Незважаючи на постійне вдосконалення спеціальних технологій щодо захисту інформації, люди лишаються найбільш слабкою ланкою в людино-машинних системах, одним із найймовірніших джерел витоку інформації.

Можна погодитися з авторами, які стверджують, що проблему людського фактору тут доцільно вирішувати у двох напрямах: удосконалення технології професійного відбору (у тому числі на базі інформаційних технологій) та оптимізації виховної роботи в процесі навчання [11].

У профільних навчальних закладах доцільно створювати спеціальні підрозділи (лабораторії, групи, служби і т. ін.), основним завданням яких було б вивчення мотивації абітурієнтів і студентів до здійснення протиправних дій у цілому та інформаційній сфері зокрема, з метою вироблення рекомендацій для коректування навчально-виховної роботи серед слухачів. У цьому сенсі заслуговує на найпильнішу увагу досвід ряду російський навчальних закладів, що розглядався нами у попередній статті.

Представляється, що з урахуванням специфіки галузі, пов'язаної із державною безпекою, у тому числі з боку держави, необхідно здійснювати постійний моніторинг з метою підняття рівня контролю над діяльністю навчальних закладів, діючих на комерційній основі. Одним зі шляхів є сертифікація навчальних закладів, навчальних програм на підставі нормативно-правової бази щодо акредитації. Однак, життя показало, що для комерційних структур реально ці документи не працюють.

Крім того, якщо з політикою підготовки фахівців з інформаційної безпеки ситуація склалася відносно вдало, то у процесі перепідготовки існують проблеми. Мається на увазі кадрова політика процесу підвищення кваліфікації. Сьогодні однією із проблем тут є низький рівень професійної підготовки керівників структурних підрозділів. Одним зі шляхів усунення даної проблеми є проведення атестації адміністративно-викладацького складу, якій повинен мати обов'язкову спеціалізовану підготовку, практичні навички і педагогічний досвід.

У деяких юридичних навчальних закладів України готуються фахівці з розслідування комп'ютерних злочинів, із обов'язковим викладанням основ теорії захисту інформації. Провідним навчальним закладом у цьому напрямі в системі МВС є Донецький інститут внутрішніх справ [12], де сьогодні вже розроблені методологічні підходи до організації навчання співробітників МВС з розслідування злочинів у сфері інформаційних технологій [13, с. 121 – 133; 14, с. 109 – 110], а також організації оперативно-розшукової роботи на основі інформаційних технологій [15, с. 19 – 29;16, с. 342 – 355]. Наукові дослідження в цьому напрямі ведуться й в інших навчальних закладах та наукових установах МВС України [17;18]. Зрозуміло, що досконало вивчити технологічні питання інформаційної безпеки юристам, не маючи спеціальних технічних знань та освіти, практично неможливо. Саме тому одним з підходів організації ефективного протистояння правопорушенням в інформаційній сфері є залучення до цього процесу ІТ-фахівців як на тимчасовій, так і на постійній основі. В ідеалі, вирішення цієї проблеми бачиться у відкритті спеціалізації – "Розкриття й розслідування комп'ютерних злочинів” в одному з навчальних закладів України, наприклад, системи МВС.

Деякі автори вважають, що "…поліцейські всіх країн відрізняються жорстокістю й недемократичністю, тому, якщо дати їм можливість активно втручатися в "он-лайнове” життя, наслідки для Інтернету можуть бути досить неприємними” [19]. Наведене дійсно може статися і це показала практика, але за умови певної технологічної підготовки цьому можна запобігти.

Ми підтримуємо думки авторів про введення до навчальних планів підготовки ІТ-фахівців спеціальної дисципліни – "Розслідування комп'ютерних інцидентів” та "Інформаційно-психологічна безпека інформаційних технологій” питань методології ведення інформаційних операцій [20, с. 43–46; 21, с. 380–382].

Таким чином, незважаючи на актуальність процесу забезпечення інформаційної безпеки та протидії інформаційним правопорушенням, організація процесу підготовки та перепідготовки кадрів у даній сфері в Україні проводиться безсистемно і відверто не відповідає вимогам сучасності.

Але, не враховуючи песимістичні результати дослідження, на наш погляд, можна виділити й позитивні моменти українського ринку підготовки фахівців в галузі інформаційної безпеки, а саме:

– наявність досить "потужних” центрів підготовки ІТ-фахівців в особі провідних державних технічних навчальних закладів країни, що визнані сьогодні не тільки в Україні, але й за кордоном;

– використання в навчальному процесі прогресивної кредитно-модульної технології організації навчального процесу;

– розширення міжнародних зв'язків із зарубіжними центрами підготовки фахівців.


Список використаних джерел

1. Про Концепцію (основи державної політики) національної безпеки України: Постанова Верховної Ради України від 16 січня 1997 р. № 3/97-ВР.

2. Про Положення "Про технічний захист інформації в Україні”: Указ Президента України від 27.09.1999 р. № 1229/99.

3. Исследование украинской индустрии экспорта ИТ-услуг и продуктов. – http://research.techinvest.com.ua/.

4. Закон України від 19.06.2003 р. № 964-IV "Про основи національної безпеки України”.

5. Бабак В.П., Козловський В.В., Хорошко В.О., Чирков Д.В. Підготовка фахівців із захисту інформації в Україні. Захист інформації, 2001. – № 4.

6. Горошко Л. Научно-методологические аспекты подготовки специалистов в области информационной безопасности // Центр исследования компьютерной преступности. – 2005. – 29 июля. – http://www.crime-research.ru/ news/29.07.2005/2082/.

7. Архипов А.Е. Опыт развития краткосрочных форм обучения специалистов в области информационной безопасности. Безопасность информации, 2000. – № 3 (13).

8. Центр технического обучения Softline Intarnation //http://edu.softline.ua/.

9. Укртелеком //http://www.ukrtelecom.ua/.

10. Центр післядипломної освіти Укртелеком //http://gnc.ukrtelecom.ua/.

11. Маклаков Г. Научно-методологические аспекты подготовки специалистов в области информационной безопасности // Центр исследования компьютерной преступности //http://www.crime-research.ru/articles/ Maklakov0105/10/.

12. Титунина Е.В Донецке готовят киберполицейских // Центр исследования компьютерной преступности // http://www.crime-research.ru /news/ 16.02.2005/1813/.

13. Маклаков Г.Ю., Рыжков Э.В. Методологічні підходи до вдосконалення підготовки кадрів ОВС з урахуванням розвитку інформаційних технологій // У кн.: Проблеми правознавства та правоохоронної діяльності: Зб. наукових статей: Вид-во ДІВС МВС України. – 2001. – № 2.

14. Маклаков Г.Ю., Рыжков Э.В. Методология подготовки кадров МВД с учетом развития современных информационных технологий // В кн.: Информационные технологии и информационная безопасность в науке, технике и образовании "ИНФОТЕХ–2002”: Материалы Международ. науч. – практ. конф. (30 сентября – 5 октября 2002 г., Киев – Севастополь): НТО РЭС Украины, 2002.

15. Маклаков Г.Ю., Рыжков Э.В. Особенности оперативно-розыскной деятельности при расследовании преступлений в сфере высоких технологий // У кн: Використання сучасних досягнень криміналістики у боротьбі зі злочинністю: Матеріали міжвуз. наук. – практ. конф. студентів, курсантів і слухачів (Донецьк, 12 квітня 2002 року). – Донецьк: ДІВС, 2002.

16. Маклаков Г.Ю. Возможности современных информационных технологий при проведении криминалистических исследований и экспертиз // У кн: Використання сучасних досягнень криміналістики у боротьбі зі злочинністю: Матеріали міжвуз. наук. – практ. конф. студентів, курсантів і слухачів (Донецьк, 12 квітня 2002 року). – Донецьк: ДІВС, 2002.

17. Виявлення та розслідування злочинів, що вчиняються з використанням комп'ютерних технологій / М.І. Камлик., Б.В. Романюк, В.Д. Гавловський, В.Г. Хахановський, В.С. Цимбалюк; За заг. ред. Я.Ю. Кондратьєва. – К.: НАВСУ, 2000.

18. Виявлення та розслідування злочинів, що вчиняються у сфері інформаційних технологій: Наук. – практ. посіб. / Б.В. Романюк, В.Д. Гавловський, В.Г. Хахановський, B.C. Цимбалюк; За заг. ред. Я.Ю. Кондратьєва. – К.: Вид. ПАЛИВОДА, 2004.

19. Литой А. Интернет и расистская пропаганда // Компьютерра. 2003. – № 17. – С. 52.

20. Маклаков Г.Ю. Система подготовки специалистов по компьютерной инженерии в области информационной безопасности // Информационные технологии и безопасность: Материалы науч. – практ. конф. (9–11 окт. 2001) // Партенит. Украинский дом экономических и научно-технических знаний. – К., 2001.

21. Маклаков Г.Ю. Методологические принципы организации инженерного образования на основе концепции информационной безопасности: Труды Таганрогского гос-го радиотехнического ун-та. – 2003. – № 4.





Реферат на тему: Підготовка фахівців у сфері інформаційної безпеки: стан в Україні (реферат)


Схожі реферати



5ka.at.ua © 2010 - 2016. Всі права застережені. При використанні матеріалів активне посилання на сайт обов'язкове.    
.