Архів якісних рефератів

Знайти реферат за назвою:         Розширений пошук

Меню сайту

Головна сторінка » Право

Перегляд рішень господарського суду в апеляційному і касаційному порядку та в силу нововиявлених обставин (реферат)

Надійний захист прав і охоронюваних інтересів господарюючих суб'єктів, забезпечує встановлений законодавством порядок перегляду судових рішень в апеляційному і касаційному порядку, у ході яких перевіряється законність і обґрунтованість прийнятих господарськими судами попередніх інстанцій рішень, ухвал і постанов.

На першому етапі перегляд рішень, що не вступили в законну силу, ухвал, а також постанов (у справах про банкрутство) у порядку апеляційного провадження здійснюють апеляційні господарські суди регіонів по апеляційним скаргам сторін у справі чи апеляційних поданнях прокурора [].

Апеляційна скарга чи подання подається через місцевий господарський суд, що розглянув справу. Місцевий господарський суд у 5-денний термін направляє отриману апеляційну скаргу чи подання разом зі справою апеляційному господарському суду, повноваження якого поширюються на територію перебування відповідного місцевого господарського суду (статті 91 і 92 ГПК).

Апеляційна скарга подається, а апеляційне подання вноситься протягом десяти днів із дня ухвалення рішення місцевим господарським судом, а у випадку якщо в судовому засіданні були оголошені тільки вступна і резолютивна частини рішення — із дня підписання рішення, оформленого у відповідності зі ст. 84 ГПК України. Відновлення пропущеного процесуального терміну подачі апеляційної скарги можливе протягом трьох місяців із дня прийняття рішення місцевим господарським судом (ст. 93 ГПК).

Апеляційна скарга (подання) подається (вноситься) у письмовій формі і повинна містити найменування апеляційного господарського суду, у який подається скарга (подання), і місцевого господарського суду, що прийняв рішення, вимоги особи, що подає апеляційну скаргу (подання), а також підстави, з яких ставиться питання про перегляд рішення, і перелік прикладених до скарги (подання) документів. До апеляційної скарги додаються докази сплати державного мита і направлення копії скарги іншій стороні у справі.

Про прийняття до провадження апеляційної скарги апеляційним господарським судом виноситься ухвала, а сама справа переглядається за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з деякими обмеженнями, установленими ст. 101 ГПК України. Відповідно до положень названої статті апеляційний господарський суд позбавлений права приймати додаткові докази, за винятком тих випадків, коли заявник обґрунтував неможливість їхньої подачі суду першої інстанції причинами, що не залежать від нього. Крім того, в апеляційній інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції [].

Перегляд в апеляційному порядку рішень місцевих господарських судів здійснюється колегіями в складі трьох суддів.

Апеляційна скарга (подання) на рішення місцевого господарського суду розглядається протягом 2-місячного терміну з дня надходження справи разом з апеляційною скаргою (поданням) в апеляційну інстанцію.

За підсумками розгляду апеляційної скарги (подання) апеляційний господарський суд приймає постанову, що набуває законної сили з дня його прийняття.

На другому етапі перегляд рішень місцевих судів, що вступили в законну силу і постанов апеляційних судів регіонів у порядку касаційного провадження здійснюється Вищим господарським судом України [].

Право ініціювання касаційного провадження надано, крім сторін у справі і прокурора, також особам, що не були притягнуті до участі в справі, якщо суд прийняв рішення чи постанову, що стосується їхніх прав і обов'язків.

Перегляд у касаційному порядку рішень місцевих і апеляційних господарських судів здійснюється Вищим господарським судом України (колегіями суддів у складі трьох чи більшого непарного числа суддів).

Порядок подачі і зміст касаційної скарги аналогічний порядку подачі і змісту апеляційної скарги з тими відмінностями, що, по-перше, касаційна скарга може бути подана протягом одного місяця з дня набуття законної сили рішення місцевого господарського чи суду апеляційного господарського суду, а по-друге, у касаційній скарзі не допускаються посилання на недоведеність тих чи інших обставин справи (статті 109, 110 і 111 ГПК).

У касаційній інстанції скарга (подання) розглядається за правилами розгляду справ у судах першої інстанції, за винятком процесуальних дій, пов'язаних зі встановленням обставин справи і їхнім доведенням. Касаційна інстанція використовує процесуальні права суду першої інстанції винятково для перевірки юридичної оцінки обставин справи і повноти їхнього встановлення в рішенні чи постанові господарського суду [].

Переглядаючи в касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі установлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Касаційна інстанція не має права установлювати чи вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про вірогідність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів перед іншими, збирати нові докази чи додатково перевіряти докази. У касаційній інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Касаційна скарга (подання) розглядається протягом 2-місячного терміну з дня надходження справи разом з касаційною скаргою (поданням) у Вищий господарський суд України. За підсумками розгляду касаційної скарги (подання) суд приймає постанову, що набуває законної сили з дня його прийняття [].

Одне з основних відмінностей перегляду справи в касаційній інстанції від перегляду справи в апеляційній інстанції полягає в тому, що касаційній інстанції надане право скасування рішень чи постанов попередніх інстанцій і передачі справи на новий розгляд у суд першої інстанції. Вказівки, що містяться в постанові касаційної інстанції, є обов'язковими для суду першої інстанції під час нового розгляду справи. У той же час постанова не може містити вказівок на вірогідність чи невірогідність того чи іншого доказу, на перевагу одних доказів перед іншими, а також про те, яка норма матеріального права повинна бути застосована і яке рішення повинне бути прийняте за результатами нового розгляду справи (ст. 111 ГПК).

На третьому етапі перегляд постанови Вищого господарського суду України, прийнятої за результатами перегляду рішення місцевого господарського суду, що вступило в законну силу, чи постанови апеляційного господарського суду з ініціативи сторони чи Генерального прокурора України, здійснюється Верховним Судом України [].

Оскарження постанов Вищого господарського суду України у Верховний Суд України можливе по дуже обмеженому колу найбільш вагомих підстав, ігнорування яких може дестабілізувати судову систему в цілому. До числа таких підстав відносяться:

- застосування Вищим господарським судом нормативно-правового акта, що суперечить Конституції України;

- його невідповідність рішенням Верховного Суду чи вищого суду іншої спеціалізації з питань застосування норм матеріального права;

- виявлення різного застосування Вищим господарським судом того самого положення закону чи іншого нормативно-правового акта в аналогічних справах;

- визнання їх міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, такими, котрі порушують міжнародні зобов'язання України (ст. 111 ГПК).

Касаційна скарга чи подання на постанову Вищого господарського суду можуть бути подані не пізніше одного місяця з дня її прийняття, однак у випадку виникнення підстав для оскарження постанови Вищого господарського суду по закінченні встановленого терміну, незважаючи на закінчення цього терміну, Верховний Суд України зобов'язаний прийняти касаційну скаргу (подання) до свого провадження [].

Касаційна скарга (подання) подається через Вищий господарський суд, а провадження у Верховному Суді по ній порушується за згодою не менш п'яти суддів Верховного Суду України. Тривалість провадження по касаційній скарзі на постанову Вищого господарського суду не може перевищувати одного місяця, а сам перегляд здійснюється на загальному засіданні відповідних колегій суддів Верховного Суду України відповідно до процедури розгляду справи в господарському суді першої інстанції, за винятком процесуальних дій, пов'язаних зі встановленням обставин справи і їхнім доведенням [].

За результатами розгляду касаційної скарги (подання) більшістю голосів суддів, що брали участь у перегляді постанови Вищого господарського суду, виноситься постанова Верховного Суду України. Вона є остаточною і оскарженню не підлягає.

Додатковою гарантією прав суб'єктів господарювання, служить те, що рішення, ухвали, постанови господарського суду можуть бути переглянуті по нововиявленим обставинам [].

Господарський суд може переглянути прийняте ним рішення, що вступило в законну силу, по нововиявленим обставинам, що мають істотне значення для справи і не могли бути відомі заявнику (ст. 112 ГПК).

Право ініціювання перегляду справи по нововиявленим обставинам надано стороні і прокурору, що можуть протягом двох місяців із дня встановлення обставин, що є, на їхню думку, підставами для перегляду судового рішення, звернутися в суд, що виніс судове рішення, із заявою (поданням) про його перегляд.

Суд розглядає заяву (подання) про перегляд судового рішення (постанови, ухвали) протягом одного місяця і по його результатах виносить:

- рішення — у випадку зміни чи скасування рішення;

- постанову — у випадку зміни чи скасування постанови;

- ухвалу — у випадку зміни чи скасування ухвали чи залишення рішення, постанови, ухвали без змін.

ГПК України не дає переліку конкретних підстав перегляду рішення, ухвали, постанови по нововиявленим обставинам. Однак практика господарських судів показує, що ними переважно є:

- представлення експертом неправильного висновку, що був покладений в основу судового рішення,

- неправильний переклад документів чи пояснень учасників процесу;

- надання недостовірних чи фальсифікованих документів;

- скасування рішення чи вироку суду, що відповідно до частин 3 і 4 ст. 35 ГПК мали преюдиційне значення для господарського суду і покладені ним в основу судового акта;

- встановлені вироком суду злочинні дії учасників господарського процесу чи їхніх представників, якщо ці дії безпосередньо пов'язані з прийняттям господарським судом судового рішення.

Нововиявлені обставини варто відрізняти від нових доказів, що не були вчасно представлені господарському суду учасниками процесу. Нові докази, виявлені після прийняття рішення, ухвали чи постанови, можуть свідчити лише про те, що обставини справи з'ясовані не повно, висновки господарського суду не відповідають обставинам справи і є підстави для перегляду справи [].

Нововиявлені обставини необхідно також відрізняти від нових обставин, який не було при розгляді справи, що з'явилися після ухвалення рішення, ухвали чи постанови господарського суду. Виникнення нових обставин, як і зміна обставин, може бути підставою для пред'явлення нового позову, а не для перегляду судового рішення.

Виконання рішень господарського суду

Найважливішим елементом захисту прав підприємств і підприємців є ефективна робота правового механізму виконання судових рішень. В зв'язку з цим велике значення для всіх судів, у тому числі і господарських, має виконавче провадження — остання, завершальна стадія судового процессу [].

Основні положення про порядок виконання рішень господарських судів, ухвал і постанов регламентуються розділом XIV ГПК України (статті 115—122). Документом, що видається господарським судом на виконання рішення, визначення, постанови, є наказ суду, що видається чи висилається стягувачу після вступу судового рішення в законну силу. Наказ може бути пред'явлений до виконання не пізніше трьох місяців із дня прийняття рішення, ухвали чи постанови.

Стаття 116 ГПК України визначає порядок виконання судового рішення і установлює виключне коло суб'єктів, яким видаються чи направляються накази господарського суду, обмежуючи його стягувачами і місцевими органами податкової служби [].

При цьому накази про стягнення грошових сум виконуються стягувачами чи місцевими органами податкової служби самостійно — через установи банків, а інші накази — державними виконавцями.

Організація діяльності державної виконавчої служби визначена Законом України «Про державну виконавчу службу» від 24 березня 1998 р. У систему органів виконавчої служби входять територіальні підрозділи Державної виконавчої служби, підлеглі Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України. Правовою основою діяльності Державної виконавчої служби є Конституція України, Закон України «Про державну виконавчу службу», інші закони і підзаконні нормативно-правові акти, прийняті відповідно до них.

Процедура виконання судових рішень регламентована положеннями розділу XIV ГПК України, а також Законом України «Про виконавче провадження» від 21 квітня 1999 р.

Відповідно до Закону України «Про власність» від 07. 02. 1991 р. (ст. 7) власник відповідає по своїм боргах усім майном, на яке може бути звернене стягнення. Відповідно Закон України «Про виконавче провадження» встановлює, що у випадку відсутності в боржника коштів, достатніх для покриття заборгованості, стягнення звертається на інше належне йому майно, за винятком майна, на яке за законом не може бути накладене стягнення (ст. 50). Що стосується боржників — юридичних осіб, то ст. 64 цього Закону передбачає черговість реалізації майна, на яке звертається стягнення у випадку відсутності коштів, достатніх для покриття заборгованості []. Стягнення звертається на майно, що належить боржнику на праві власності чи закріплене за ним на праві повного господарського відання чи оперативного управління незалежно від того, хто фактично використовує це майно.

На зазначене майно накладається арешт і воно реалізується в такій черговості: у першу чергу звертається стягнення на майно, що безпосередньо не використовується у виробництві, але має високу ліквідність (цінні папери, кошти на депозитних рахунках, валютні цінності, легковий автотранспорт, предмети дизайну офісів і т.п.), у другу — на готову продукцію (товари) та інші матеріальні цінності, що теж безпосередньо не використовуються у виробництві, і лише у третю чергу — на об'єкти нерухомого майна, верстати, устаткування, інші основні фонди, а також сировина і матеріали, призначені для виробництва. Така черговість гарантує баланс інтересів окремо узятого кредитора і господарського обороту в цілому [].

У випадку накладення арешту на майно третьої черги, що належить боржнику — юридичній особі, державний виконавець у 3-денний строк сповіщає про це чи власнику чи уповноваженому ним органу, до сфери управління якого відноситься майно, а в разі потреби — і Фонду державного майна України, а також дані про склад і вартість майна, на яке накладений арешт, і про розмір вимог стягувача. Копія зазначеного повідомлення направляється податковому органу, який контролює здійснення боржником — юридичною особою платежів у бюджети всіх рівнів.

За пропозицією відповідного органа управління чи Фонду державного майна України державний виконавець за рахунок коштів, що виділяються на фінансування Державної виконавчої служби, публікує в пресі повідомлення про звернення стягнення на майно боржника — юридичної особи.

У випадку порушення судом провадження в справі про банкрутство цього боржника — юридичної особи державний виконавець виносить постанову про призупинення виконавчого провадження [].

При виконанні дій по зверненню стягнення на нерухоме майно боржника закон насамперед гарантує забезпечення інтересів власника майна. Свідченням цього є обов'язок державного виконавця у випадку накладення арешту на майно третьої черги в 3-денний термін повідомити для відповідного реагування власнику чи уповноваженому ним органу, до сфери управління якого відноситься майно. У необхідних випадках інформується також і Фонд державного майна України, але перелік таких випадків законом не визначений. Виходячи з цього варто вважати, що саме державний виконавець визначає необхідність (доцільність) направлення такого повідомлення.

Вищезгаданий порядок розгляду господарських спорів і виконання рішень господарських судів у достатній мері гарантує захист прав і охоронюваних інтересів суб'єктів підприємницької діяльності.

Таким чином, судові процедури розгляду господарських спорів складаються з наступних стадій:

• провадження по справі в суді першої інстанції, яка передбачає порядок прийняття позовної заяви та випадки відмови у її прийнятті, умови повернення позовної заяви, порушення провадження по справі, дії судді з підготовки справи до розгляду, підстави забезпечення позову, порядок вирішення господарських спорів в суді першої інстанції;

• перегляд судових рішень в апеляційному і касаційному порядку та в силу нововиявлених обставин;

• виконання рішень судів.


 

Література

1. Конституція України. Прийнята на п червня 1996 р. – К.: Право, 1996. – 128 с.

2. Господарський кодекс України від 16.01.2003 р.// Голос України. - 14 березня 2003 р.

3. Господарський процесуальний кодекс України. – К., 2002.

4. Цивільний кодекс України від 16.01.2003 р. // Голос України. - 12, 13 березня 2003 р.

5. Закон України Про авторські права і суміжні права від 23.12.1993 р. № 3792 – XII // "ЛІГА – ЗАКОН”.

6. Закон України Про виконавче провадження від 21.04.1999 р. № 606 – ІV // "ЛІГА – ЗАКОН”.

7. Закон України Про господарський суд від 04.06.1991 р. № 1142 – XII // "ЛІГА – ЗАКОН”.

8. Закон України Про державну виконавчу службу від 24.03.1998 р. № 202/98 – ВР // "ЛІГА – ЗАКОН”.

9. Закон України Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні від 16.11.1992 р. № 2782 – XII // "ЛІГА – ЗАКОН”.

10. Закон України Про ліцензування певних видів господарської діяльності від 13.09.2000 р. № 01 – 8/493 // "ЛІГА – ЗАКОН”.

11. Закон України Про обєднання громадян від 16.06.1992 р. № 2460 – XII // "ЛІГА – ЗАКОН”.

12. Закон України Про охорону навколишнього середовища від 25.06.1991 р. № 1264 – XII // "ЛІГА – ЗАКОН”.

13. Закон України Про підприємства в Україні від 27.03.1991 р. зі змінами і доповн. // "ЛІГА – ЗАКОН”.

14. Закон України Про режим іноземного інвестування від 19.03.1996 р. № 93/96 – ВР // "ЛІГА – ЗАКОН”.

15.Закон України Про свободу совісті та релігійні організації від 23.04.1991 р. № 987 – XII // "ЛІГА – ЗАКОН”.

16. Закон України Про селянське (фермерське) господарство від 20.12.1991 р. № 2009 – XII // "ЛІГА – ЗАКОН”.Закон України Про судоустрій від 07.02.2002 р. № 3018 – ІІІ // www.rada.kiev.ua

17. Декрет Кабінету Міністрів України Про державне мито від 12 січня 1993 р. зі змінами та доповненнями // "ЛІГА – ЗАКОН”.

18. Рекомендації про порядок ведення претензійної та позовної роботи на підприємстві, в установі, організації, Затверджені наказом Міністерства юстиції України N 2 від 15.01.96 р. // "ЛІГА – ЗАКОН”.

19. Роз'яснення Президії вищого арбітражного суду України від 01.04.1994 р. "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з відшкодуванням шкоди” // Збірник роз'яснень Вищого арбітражного суду України. – К., 1998.

20. Роз'яснення Верховного Суду України № 02 –5 /611 від 23.08.94 р. "Про застосування заходів запобіжного позову” // "ЛІГА – ЗАКОН”.Роз'яснення Вищого арбітражного суду України № 02-5/422 від 10.12.96 р. "Про судове рішення зі змінами і доповненнями” // www.rada.kiev.ua

22. Роз'яснення Вищого господарського суду України № 02 – 5/62 від 08.02.1996 р. "Про деякі питання підвідомчості та підсудності справ арбітражним судам” // "ЛІГА – ЗАКОН”.

23. Роз'яснення Вищого господарського суду України № 02 – 5/109 від 29.02.1996 р. «Про деякі питання, що виконуються при застосуванні запобіжних заходів» // «ЛІГА – ЗАКОН».

24. Роз'яснення Вищого апеляційного суду України № 02 – 5/612 від 23.08.1994 р. "Про деякі питання практики застосування ст. 80 та 81 АПК України” // "ЛІГА – ЗАКОН”.

25. Постанова Пленуму Верховного суду України № 11 від 29.12.76 р. "Про судове рішення ”зі змінами і доп. // www.rada.kiev.ua

26. Рішення Конституційного суду України у справі за конституційним поданням Вищого арбітражного суду України і Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень ст. 2 Арбітражно-процесуального кодексу України від 08.04.1999 // ОВУ. – 1999. - № 15. – С. 614.

27. Витяг з Постанови Верховного суду України 24.12.2002 "Перегляд рішення за нововиявленими обставинами здійснюється тим судом першої інстанції, який прийняв це судове рішення, незалежно від того, що воно було предметом перегляду в апеляційному та касаційному порядку // "Бухгалтерія”. – 2003. - № 26 (545). – С. 28.

28. Інформаційний лист Вищого арбітражного суду України від 10.05.2000 р. Про деякі питання практики застосування у вирішенні спорів окремих норм чинного законодавства // www.rada.kiev.ua

29. Абрамов Н.А. Хозяйственно-процессуальное право Украины: Учебное пособие. – Х., 2002. – 255 с.

30. Васильев С.А. Хозяйственное судопроизводство Украины: Учебное пособие. – Х., 2002. – 367 с.

31. Вирішення господарських спорів. Застосування норм матеріального права в роз'ясненнях і листах Вищого господарського суду України. Укл. В.Е. Беляневич. / За заг. Ред. Д.М. Притики – К.: Юстініан, 2002. – 640 с.

32. Гражданское право. Учебник. Часть I. Издание третье, переработанное и дополненное. / Под ред. А П. Сергеева, Ю. К. Толстого.—М.: ПРОСПЕКТ, 1998. — 632 с.

33. Добровольский А. А. Исковая форма защиты права / Изд-во ЛГУ, 1965, - С. 10

34. Кораблева М.С. Защита гражданских прав: новые аспекты // Актуальные вопросы гражданского права / Под ред. М.И. Брагинского; Исследовательский центр частного права. Российская школа частного права. – М.: Издательство «Статут», 1998. - 464 с.

35. Кройтор В. А. Защита прав и интересов в суде. – Х.: "Еспада”, 2000. – 526 с.

36. Кузнецова Н.В. Гражданское право (Общая часть): Учебное пособие в схемах. 76 с.- М.: ИМПЭ им. А.С. Грибоедова, 2001. -

37. Предпринимательское право Украины. Учебник / Под ред. к.ю.н. Р.Б. Шышки - Харьков, 2001. - 759 с.

38. Притика Д.М., Титов М.І., Щербина В.С. та ін. Арбітражний процес: Навч. посібник. – ч.1 і 2.- Харків, 1999. – 395 с.

39. Притика Д. Арбітражний процес: Навч. посібник. – Х., 2001. – 426 с.

40. Притика Д.М. Арбітражний процес: Законодавство та практика застосування. – Х., 1999. – 541 с.

41. Саніахметова Н.О. Підприємницьке право: Навч. Посібник. – К.: АСК., 2001. - 838 с.

42. Хозяйственное право. Учебник / Под ред. д-ра юрид. наук В.К. Мамутова - Донецк, 2003. - С. –217 –244.

43. Бринцев О. Господарська сутність правового спору. Кваліфікуюча ознака чи данина минулому? // Господарське право. – 2001. – 3. – С. 16-18.

44. Бояринцева М.А. Проблеми теорії та практики вжиття запобіжних заходів //Вісник господарського судочинства. – 2003. – 4. – С. 209-213.

45. Грек Б. Застосування у господарському процесі запобіжних заходів // Юридичний журнал. – 2003. – 9. – С. 122-125.

46. Новицкий В. Проблемы применения встречного иска в хозяйственном процессе // Господарський процес. – 2003. – 10. – С. 44-47.

47. Осадчій І. Забезпечення позову в господарському процесі: потреба вдосконалення // Юридичний журнал. – 2003. – 12. – С. 120-123.

48. Степанова Т. Проблеми подання позовних заяв та участі прокурорів у господарському судочинстві // Господарський процес. – 2003. – 12. – С. 12-15.

49. Шеремет О. Господарське законодавство: формування та зарубіжний досвід // Господарське право. – 2003. - № 4. – С. 41-46.





Реферат на тему: Перегляд рішень господарського суду в апеляційному і касаційному порядку та в силу нововиявлених обставин (реферат)


Схожі реферати



5ka.at.ua © 2010 - 2016. Всі права застережені. При використанні матеріалів активне посилання на сайт обов'язкове.    
.