Архів якісних рефератів

Знайти реферат за назвою:         Розширений пошук

Меню сайту

Головна сторінка » Право

Особливості відшкодування шкоди при ушкодженні здоров'я і заподіянні смерті громадянинові (реферат)

Підстави та розмір відповідальності за ушкодження здоров'я і заподіяння смерті встановлені залеж­но від того, кому, ким і за яких обставин заподіяно шкоду. Тому необхідно розрізняти такі випадки відшкодування шкоди, заподіяної здоров'ю і життю громадянина:

1) відповідальність за ушкодження здоров'я і смерть грома­дянина, пов'язані з виконанням ним трудових обов'язків (ст. 456 ЦК);

2) відповідальність за ушкодження і смерть громадянина, за якого той, хто заподіяв шкоду, не зобов'язаний сплачувати страхові внески (ст. 457 ЦК);

3) відповідальність за ушкодження здоров'я і смерть грома­дянина, який не підлягає соціальному страхуванню (ст. 461 ЦК);

4) відшкодування шкоди при ушкодженні здоров'я неповно­літнього (ст. 462 ЦК).

Отже, чинне законодавство передбачає чотири види зобо­в'язань, які виникають внаслідок заподіяння шкоди життю і здоров'ю громадянина. Встановлення зазначених деліктних зобов'язань зумовлено специфікою об'єкта посягань: йдеться про заподіяння ушкодження здоров'я, заподіяння смерті. Це в свою чергу викликало необхідність застосування спеціаль­них правил, що регулюють визначення розміру відшкоду­вання. Крім зазначених статей ЦК України, при визначенні розміру відшкодування слід застосовувати Правила відшкоду­вання власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням ним тру­дових обов'язків, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 23 червня 1993 р. (із змінами та доповненнями до них, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 18 липня 1994 р.). Керівні роз'яснення Пленуму Верхов­ного Суду України щодо застосування зазначеного цивільного законодавства передбачені в постанові "Про внесення змін та доповнень до постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 березня 1992 р. "Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди" від Є липня 1994 р.

Необхідність відшкодування шкоди, заподіяної життю і здо­ров'ю особи, зумовила введення спеціальних понять: "ка­ліцтво", "інше ушкодження здоров'я", "професійна непраце­здатність", "професійне захворювання" тощо, які будуть розкриті у процесі характеристики відповідних зобов'язань. Між собою зобов'язання із заподіяння шкоди життю і здоров'ю особи різняться за суб'єктним складом, методами обчислен­ня розміру відшкодування, про що буде сказано далі.

Право громадян на їх матеріальне забезпечення у разі повної або часткової втрати працездатності, а також втрати годувальника гарантується соціальним страхуванням праців­ників, допомогою по тимчасовій непрацездатності, сплатою страхових внесків власниками підприємств, установ та орга­нізацій. Власники підприємств, установ, організацій, які спла­чують внески на соціальне страхування, є страхувальниками. Такий самий обов'язок покладається на релігійні організації, якщо вони використовують за договором працю окремих осіб. Робітники, службовці, які працюють на підставі трудового до­говору, члени кооперативів, члени творчих спілок, а також інші творчі працівники, що не є членами творчих спілок, інші особи, які підлягають соціальному страхуванню, є застрахо­ваними особами.

Зазначену термінологію — страхувальник, застрахована особа — можна включити в назву зобов'язань із заподіяння шкоди життю і здоров'ю особи, і тому їх назва значно скоро­чується: а) відповідальність страхувальника за ушкодження здоров'я і смерть застрахованої особи; б) відповідальність нестрахувапьника за ушкодження здоров'я і смерть застрахо­ваної особи.

Підстави відповідальності страхувальника за ушкоджен­ня здоров'я і смерть застрахованої особи. Якщо робітни­кові у зв'язку з виконанням ним своїх трудових (службових) обов'язків заподіяно шкоду здоров'ю страхувальником, останній відповідає перед потерпілим за наявності загальних і спеціальних підстав цивільної відповідальності (ст. 440 ЦК). Спеціальні підстави відповідальності — це наявність трудових відносин між страхувальником і потерпілим працівником, заподіяння шкоди, пов'язаної з виконанням працівником своїх трудових обов'язків.

Наявність шкоди. Під шкодою розуміють знищення або зменшення матеріального або нематеріального блага. Чинне законодавство (ст. 456 ЦК, Правила від 23 червня 1993 р.) передбачає відповідальність за шкоду, заподіяну працівникові каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я. Каліцтво — це раптове ушкодження здоров'я, що виникло внаслідок нещас­ного випадку в результаті діяння зовнішніх сил і пов'язане зі стійкою чи тимчасовою втратою працездатності. Під іншим ушкодженням здоров'я слід розуміти професійне захворю­вання, що виникло внаслідок винного порушення власником підприємства правил техніки безпеки, промислової санітарії, а не в результаті тривалої роботи, пов'язаної з певними виробничими шкідливостями. Наприклад, у цеху, де працю­вав потерпілий, була дуже погана вентиляція, і концентрація шкідливих речовин у повітрі перевищувала норму в 150 раз. Врахувавши ці обставини, суд дійшов висновку, що дійсною причиною професійного захворювання є винне порушення підприємством правил техніки безпеки і промислової сані­тарії. Норми Правил від 23 червня 1993 р. поширюються на всі професійні захворювання, в тому числі на професійні за­хворювання групи пневмоконіоз.

Протиправність діяння страхувальника. На всіх під­приємствах, в установах, організаціях мають бути створені здорові і безпечні умови праці. Для цього підприємство повинно запроваджувати сучасні засоби техніки безпеки і створювати належні санітарно-гігієнічні умови з тим, щоб запобігти випадкам виробничого травматизму і виникненню професійних захворювань (ст. 153 Кодексу законів про працю України). Протиправні діяння страхувальника — це порушен­ня ним обов'язку із забезпечення здорових І безпечних умов праці, тобто невжиття ним усіх залежних від нього заходів щодо охорони праці робітників. Характер і кількість цих заходів визначаються існуюючим рівнем техніки, технології виробництва, техніки безпеки, виробничої санітарії. Тому відсутні протиправні діяння страхувальника, і він не відповідає

перед потерпілим, якщо ушкодження здоров'я потерпілого робітника є результатом тривалого діяння на його організм шкідливих умов виробництва, які не можна усунути за існую­чого рівня техніки безпеки.

Протиправна бездіяльність страхувальника має місце, якщо він не виконав обов'язку із забезпечення трудової і виробничої дисципліни працівників (ст. 141 Кодексу про пра­цю України), внаслідок чого заподіяно ушкодження здоров'я працівникові, який не причетний до порушення дисципліни. Підприємство-страхувальник у цьому випадку відповідає перед потерпілим. Існує й інша думка, за якою перед потер­пілим повинен відповідати безпосередній заподіювач шкоди — правопорушник дисципліни, особистість якого вста­новлюється вироком по кримінальній справі.

Причинний зв'язок між протиправним діянням і шко­дою. Потерпілий набуває права на відшкодування шкоди, якщо вона є наслідком неправомірної діяльності страхуваль­ника. Встановлення причинного зв'язку означає встановлен­ня кількох проміжних ланцюгів між неправомірною діяльністю страхувальника і втратою заробітку: протиправні дії страху­вальника зумовлюють настання нещасного випадку, який призводить до ушкодження здоров'я, що спричинює втрату працездатності. Втрата працездатності пов'язана з втратою заробітку.

Вина страхувальника. Під виною страхувальника слід розуміти вину працівника чи працівників даного підприєм­ства-страхувальника, яка Допущена ними під час виконання своїх трудових (службових) обов'язків (ст. 441 ЦК). Потерпі­лий не повинен доводити вину страхувальника. Іншими сло­вами, вина страхувальника припускається. Для звільнення від відшкодування шкоди страхувальник повинен довести, що шкоду заподіяно не з його вини. Вина страхувальника може бути встановлена в кожному конкретному випадку на підставі відповідних документів та інших юридичних фактів. До них належать:

1) акт про нещасний випадок на виробництві або акт про професійне захворювання;

2) висновок посадових осіб (органів), які здійснюють конт­роль за станом охорони праці та додержанням законодавства про працю, або профспілкового органу про причини ушкод­ження здоров'я;

3) медичний висновок про професійне захворювання;

4) рішення про накладення адміністративного або дисцип­лінарного стягнення на винних осіб;

5) рішення органів соціального страхування про відшкоду­вання власником (страхувальником) витрат на допомогу пра­цівникові в разі тимчасової непрацездатності у зв'язку з ушкодженням здоров'я;

6) вирок або рішення суду, постанова прокурора, висновок органів дізнання або попереднього слідства;

7) показання свідків.

Наявність трупових відносин. Страхувальник відповідає перед своїми працівниками, з якими він пов'язаний трудови­ми відносинами. Прийняття працівника на роботу і фактичний початок його трудової діяльності мають збігатися у часі. Якщо працівник приступив до роботи раніше, ніж був оформленим на неї, виникнення трудових відносин визначається момен­том фактичного початку його трудової діяльності.

Заподіяння працівникові ушкодження здоров'я (каліцт­ва), пов'язаного з виконанням ним трудових обов'язків. Каліцтво визнається пов'язаним з виконанням трудових обов'язків, якщо воно заподіяно:

1) на території страхувальника (під територією спід розу­міти земельну ділянку за генеральним планом, на якій розта­шовані виробничі, допоміжні та службові приміщення);

2) за межами території страхувальника при виконанні пра­цівником роботи за завданням страхувальника (наприклад, на комунікаціях тепло- та електромережі, на ремонтних робо­тах житлового фонду організації);

3) під час прямування до місця роботи і з роботи на транс­порті, що наданий страхувальником.

Для покладення цивільної відповідальності на страхуваль­ника необхідно встановити причинний зв'язок між нещасним випадком по заподіянню каліцтва і виконанням працівником трудових обов'язків. Положенням про розслідування і облік нещасних випадків на виробництві від 10 серпня 1993 р.1 передбачено, що деякі нещасні випадки, навіть коли вони сталися на виробництві, розглядаються як такі, що не пов'язані з ним. Такими є нещасні випадки, які сталися:

1) при виготовленні в особистих цілях без дозволу адміні­страції будь-яких предметів;

2) при використанні в особистих цілях транспортних засобів, належних страхувальникові;

3) при проведенні спортивних ігор на території страху­вальника;

4) при розкраданні матеріалів, інструментів тощо;

5) у результаті сп'яніння, коли воно не є наслідком дії тех­нічних спиртів, ароматичних, наркотичних та інших подібних речовин, що їх застосовують у виробничих процесах.

Страхувальник не несе цивільної відповідальності перед потерпілим робітником за каліцтво або смерть, якщо вони виникли внаслідок порушення потерпілим трудової дисциплі­ни. Наприклад, нещасний випадок стався через пустощі, сварку з особистих мотивів. У цьому разі безпосередній заподіювач відповідає перед потерпілим.

Цивільна відповідальність страхувальника незалежно від вини за заподіяння ушкодження здоров'я і смерті застрахованій особі. Чинне законодавство передбачає випадки, коли конкретні страхувальники відповідають перед потерпілими робітниками незалежно від вини, тобто відпові­дальність настає і за відсутності вини. Авіаційні підприємства зобов'язані відшкодувати шкоду, заподіяну ушкодженням здоров'я членам екіпажу повітряного судна України у зв'язку з виконанням ними службових обов'язків при злітанні, польоті і посадці повітряного судна. Єдиною обставиною, яка звільняє авіаційні підприємства від відповідальності, є вина потерпілих членів екіпажу у формі умислу. Обов'язок довести їх навмисну вину покладено на страхувальника, тобто на авіаційні підприємства. Потерпілий член екіпажу не повинен доводити свою невинність. Груба необережність потерпілого члена екіпажу не може звільнити страхувальника від відпо­відальності. Отже, авіаційні підприємства відповідають і за випадкове заподіяння шкоди членам екіпажу, в тому числі за шкоду, що виникла внаслідок непереборної сили (ст. 29 Повітряного кодексу України). Якщо заподіяння каліцтва екіпажу сталося в зв'язку з виконанням ними службових обов'язків під час стоянки, прибирання або ремонту судна, то авіаційні підприємства відповідають тільки за наявності їхньої вини. Такі самі правила застосовуються у разі смерті члена екіпажу.

Підстави відповідальності нестрахувальника за ушко­дження здоров'я і заподіяння смерті застрахованій особі.

Якщо ушкодження здоров'я заподіяно нестрахувальником, тобто фізичною або юридичною особою, з якими потерпілий не перебуває у трудових відносинах, то вони несуть відпові­дальність за заподіяну шкоду. При цьому, коли шкоду запо­діяно джерелом підвищеної небезпеки, належним нестрахувальникові, то він відповідає перед потерпілим як воло­ділець джерела підвищеної небезпеки незалежно від вини (ст. 450 ЦК). В інших випадках нестрахувальник відшкодовує шкоду при встановленні загальних підстав відповідальності (ст. 440 ЦК).

Зміст і розмір відшкодування шкоди. Відшкодування шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням здоров'я, скла­дається з:

1) виплати втраченого заробітку (або відповідної його час­тини) залежно від ступеня втрати потерпілим професійної працездатності;

2) виплати у відповідних випадках одноразової допомоги потерпілому (членам сім'ї та утриманцям потерпілого);

3) компенсації витрат на медичну та соціальну допомогу (посилене харчування, протезування, сторонній догляд тощо);

4) за наявності факту моральної шкоди потерпілому від­шкодовується моральна шкода.

Розмір відшкодування у вигляді періодичних платежів визначається залежно від таких факторів: а) розмір середньомісячного заробітку; б) відсоток втрати професійної працездатності; в) відсоток вини потерпілого (ст. 454 ЦК, пункти 4, 9, 22, 23^ 26 та 29 Правил від 23 червня 1993 р.). Далі будуть охарактеризовані зазначені фактори.

Середньомісячний заробіток. Відшкодування шкоди полягає у виплаті потерпілому грошових сум у розмірі заро­бітку, який він втратив внаслідок втрати або зниження про­фесійної працездатності. Середній заробіток береться за ба­жанням потерпілого за 12 або останні 3 повні календарні місяці роботи, що передують каліцтву або настанню стійкої втрати працездатності при професійному захворюванні. Для визначення початку перебігу 12- або 3-місячного періоду необхідно зазначити місяць, в якому стався нещасний випадок. Ця інформація міститься в акті про нещасний випадок. Наприклад, нещасний випадок стався 21 серпня 1993 р. Отже, середньомісячний заробіток береться за липень, чер­вень, травень, квітень, березень, лютий та січень 1993 р., гру­день, листопад, жовтень, вересень та серпень 1992 р. Разом з тим практика не виключає інший порядок визначення початку перебігу зазначених періодів. У цьому випадку необхідно визначити час встановлення стійкої втрати працез­датності. Він передбачений у висновку медико-соціальної експертної комісії (МСЕК) про відсоток втрати професійної працездатності внаслідок каліцтва. Такий порядок визначен­ня початку перебігу розглядуваних періодів бажаний для по­терпілих, у яких момент заподіяння каліцтва і час настання втрати працездатності розділені тривалим періодом часу. Наприклад; нещасний випадок стався 18 червня 1990 р. Після цього робітник продовжував виконувати свої трудові обов'яз­ки. Через п'ять років у листопаді 1995 р. різко погіршився стан здоров'я працівника, внаслідок чого він за висновком МСЕК від 15 грудня 1995 р. визнаний непрацездатним у зв'язку з каліцтвом, заподіяним йому 18 червня 1990 р. В цьому випад­ку середньомісячний заробіток визначається за листопад, жовтень, вересень і так далі до листопада 1994 р. За бажан­ням потерпілого при визначенні середньомісячного заробітку місяці, протягом яких працівник не працював або пропрацю­вав неповну кількість робочих днів з поважних причин, виключають з розрахунків і замінюють іншими, що передують цим місяцям. Види оплати праці, що враховуються при обчисленні середньомісячного заробітку, визначаються відповідно до чинного законодавства про пенсійне забез­печення.

Проект ЦК України розширив склад заробітку, який підлягає відшкодуванню. Так, до складу втраченого заробітку (доходу) включаються всі види оплати праці за трудовими і цивільно-правовими договорами як за місцем основної роботи, так і за сумісництвом, з яких сплачується прибут­ковий податок. Не враховуються виплати одноразового ха­рактеру (компенсації за невикористану відпустку, вихідна до­помога при звільненні тощо). За період тимчасової непраце­здатності і відпустки по вагітності і пологах враховується виплачена допомога. Доходи від підприємницької діяльності та авторський гонорар включаються до складу втраченого заробітку, при цьому доходи від підприємницької діяльності включаються на підставі даних податкової інспекції.

Усі види заробітку (доходу) враховуються в сумах, нарахо­ваних до вирахування податків. Ця норма більшою мірою за­безпечує реалізацію принципу нового відшкодування шкоди, заподіяної життю і здоров'ю фізичної особи.

Відсоток втрати професійної працездатності. Ступінь втрати працездатності визначає медико-соціальна експертна комісія у відсотках до професійної працездатності, яку мав потерпілий до ушкодження здоров'я. Медико-соціальна експертна комісія проводить огляд потерпілого за направлен­нями: лікувально-профілактичного закладу, організації-стра­хувальника, профспілкового органу підприємства, органів слідства, прокуратури.

Можливі два варіанти врахування відсотка втрати профе­сійної працездатності:

1) втрата 100 відсотків професійної працездатності. В цьому випадку потерпілий має право на відшкодування пов­ної суми середньомісячного заробітку, бо він повністю втра­тив здатність працювати за своєю професією;

2) часткова втрата професійної працездатності. Розмір відшкодування визначається у відсотках до середньомісяч­ного заробітку, що відповідає ступеню втрати професійної працездатності. Наприклад, середньомісячний заробіток ста­новить 90 грн., потерпілий втратив 80 відсотків професійної працездатності. 80 відсотків від 90 грн. дорівнює 72 грн., тобто йдеться про суму, яку потерпілий втратив у зв'язку з втратою професійної працездатності і цю підлягає відшкодуванню.

Вина потерпілого. Якщо каліцтво заподіяне не тільки з вини страхувальників, а и внаслідок грубої необережності потерпілого, розмір відшкодування має бути зменшений за­лежно від ступеня вини потерпілого (ст. 454 ЦК). Питання щодо того, чи є необережність грубою або простою, вирі­шується у кожному випадку з урахуванням конкретних обста­вин. Так, судова практика визнає грубою необережністю не­тверезий стан потерпілого, який сприяв виникненню або збільшенню шкоди. На практиці груба необережність потерпі­лого прирівнюється до такої форми вини, як самовпевненість. Остання характеризується тим, що особа передбачає шкідливі наслідки своєї поведінки, проте легковажно розра­ховує їх уникнути. Наприклад, досвідчений кваліфікований працівник, маючи захисні окуляри, не скористався ними свідомо, нехтуючи правилами техніки безпеки, внаслідок чого йому заподіяно ушкодження ока. В даному випадку, вра­ховуючи досвід роботи і кваліфікацію потерпілого, є підстави говорити про грубу необережність з його боку у формі самов­певненості. Він передбачав шкідливі наслідки своєї поведінки, але легковажно розраховував на їх запобігання. У результаті нещасного випадку на виробництві потерпілий втратив 50 відсотків професійної працездатності. Із середньомісячного заробітку 80 грн. сума втраченого заробітку дорівнює 40 грн. (50 відсотків від 80 грн.). Оскільки нещасний випадок на виробництві стався внаслідок грубої необережності потерпі­лого, його вину визначено в 20відсотків. У цьому випадку втрачений заробіток має бути зменшений на 8 грн. (20 від­сотків від 40 грн.) і становить 32 грн. (40 грн. — 8 грн.).

Груба необережність потерпілого може бути підставою для зменшення розміру відшкодування, але не для відмови у та­кому відшкодуванні. Втрачений заробіток або його частину відповідно до ступеня втрати професійної працездатності відшкодовує страхувальник у повному обсязі, тобто без ура­хування розміру пенсії по інвалідності, а також незалежно від одержуваних потерпілим інших видів пенсій, заробітку (доходів) і стипендії. У разі заподіяння каліцтва або іншого ушкодження здоров'я застрахованій особі нестрахувальником розмір відшкодування у вигляді періодичних платежів визначається залежно від тих самих факторів (середньомісячний заробіток, відсоток втрати професійної працездат­ності, відсоток вини потерпілого), як при відшкодуванні шкоди страхувальником з урахуванням такої відмінності. На розмір відшкодування шкоди, заподіяної нестрахувальником впли­ває пенсія по інвалідності (ст. 457 ЦК). У зв'язку з цим, якщо з ушкодженням здоров'я потерпілому призначена пенсія по інвалідності або збільшено пенсію, яку він одержував, розмір відшкодування визначається за вирахуванням із втраченого заробітку суми призначеної пенс» по інвалідності або суми, на яку її збільшено. Пенсія з інших підстав, призначена потерпілому, як до, так і після ушкодження здоров'я, підлягає зарахуванню в частині, яка могла бути призначена йому в зв'язку з даним ушкодженням здоров'я (п. 6 постанови Пле­нуму Верховного Суду України "Про внесення змін і допов­нень до постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 березня 1992 р. "Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди" від 8 липня 1994р.

Відшкодування шкоди при заподіянні смерті потерпі­лому. Коло осіб, які мають право на відшкодування шкоди у зв'язку зі смертю потерпілого. В разі смерті потерпілого право на відшкодування шкоди мають:

1) непрацездатні особи, які перебували на утриманні померлого;

2) непрацездатні особи, які не перебували на утриманні померлого, проте мали на день його смерті право на одер­жання від нього утримання;

3) дитина померлого, яка народилася після його смерті;

4) один з батьків, дружина померлого або інший член сім'ї незалежно від віку і працездатності, якщо він не працює і здійснює нагляд за дітьми, братами, сестрами або онуками померлого, які не досягли восьми років.

Зазначені особи мають право на відшкодування за наяв­ності підстав цивільної відповідальності заподіювача перед потерпілим, їм відшкодовуються засоби до існування, що вони втратили у зв'язку зі смертю потерпілого. Саме тому законо­давець пов'язує їх право на відшкодування з їх непраце­здатністю і фактом утримання (або правом на одержання. утримання на день смерті потерпілого).

Розглянемо ці умови. Непрацездатними особами визнаються:

1) неповнолітні особи (в тому числі дитина померлого, яка народилася після його смерті), що не досягли 18 років: вихо­ванці, учні, студенти, курсанти, слухачі, стажисти — до закінчення навчальних закладів, але не довше ніж до досяг­нення ними 23 років;

2) чоловіки, старші 60 років, і жінки, старші 55 років;

3) особи, визнані інвалідами 1, 2 і 3-ї груп.

Якщо особа частково втратила працездатність, але не визнана інвалідом, вона не набуває права на відшкодування в зв'язку зі смертю потерпілого. Щодо факту утримання, то судова практика вважає непрацездатних осіб утриманцями, якщо частина заробітку померлого, що припадала на кожного з них, була постійним та основним джерелом їх існування. При цьому непрацездатні особи можуть мати й інші джерела засобів до існування. Наприклад, непрацездатна дружина померлого одержує пенсію. Отже, сама по собі наявність заробітку, пенсії, стипендії, аліментів у непрацездатної особи не виключає факту утримання, якщо допомога була для неї постійним та основним джерелом існування. Для виникнення права на відшкодування не має значення чи були непраце­здатні утриманці у відносинах спорідненості або свояцтва з померлим, чи ні. Строк перебування на утриманні, а також роздільне проживання непрацездатного утриманця й потер­пілого не впливають на виникнення права на відшкодування.

Визначення розміру відшкодування непрацездатним утриманцям та іншим особам, які мають право на відшко­дування. Правила від 23 червня 1993 р. передбачають варіанти визначення розміру відшкодування у зв'язку зі смертю потерпілого.

І варіант. Непрацездатним утриманцям відшкодування визначається в розмірі середньомісячного заробітку помер­лого за вирахуванням частки, що припадала на самого померлого і працездатних утриманців, які не мають права на відшкодування. Наприклад, середній заробіток померлого становив 80 грн. На його утриманні перебували: працездатна дружина, яка не працювала, та двоє дітей віком 12 і 15 років. Для визначення розміру відшкодування необхідно провести такі розрахунки: із суми середнього заробітку виключити частину заробітку, що припадала на потерпілого і працездат­ну дружину: 80 грн.: 4 = 20 грн. х 2 = 40 грн; 80 грн.- 40 грн. = 40 грн. У даному випадку право на відшкодування мають двоє дітей і на них припадає 40 грн. Для визначення розміру відшкодування кожному з дітей необхідно зазначену суму поділити на кількість дітей: 40 грн.: 2 = 20 грн.

II варіант. Непрацездатним особам, які не перебували на утриманні померлого, але мали право на одержання від нього утримання, розмір відшкодування визначається таким чином: а) якщо кошти на утримання стягуються на підставі рішення суду, то відшкодування визначається в сумі, призна­ченій судом; б) якщо кошти на утримання не стягуються у су­довому порядку, то розмір відшкодування встановлюється у твердій грошовій сумі з урахуванням матеріального ста­новища непрацездатних осіб і можливості потерпілого за своє життя надавати їм допомогу. Наприклад, заробіток потерпі­лого становив 90 грн. на місяць. На відшкодування шкоди претендує непрацездатний батько потерпілого, який проживає з іншим сином (братом померлого) і перебуває на його утриманні. Враховуючи матеріальне становище батька і можливості потерпілого за своє життя надавати йому допо­могу, слід визначити розмір відшкодування батькові в сумі 20 грн.

III варіант. У разі, копи право на відшкодування шкоди мають одночасно непрацездатні особи, які були на утриманні померлого, і непрацездатні особи, які не були на його утриманні, спочатку визначається розмір відшкодування шкоди особам, які не були на утриманні померлого. Цим осо­бам розмір відшкодування визначається у твердій грошовій сумі, що виключається із заробітку померлого. Потім визна­чається розмір відшкодування шкоди особам, які були на утриманні померлого в порядку, зазначеному в 1 варіанті.

Відшкодування шкоди особам, які втратили годувальника, виплачується в повному розмірі без урахування призначеної пенсії та інших доходів. Це правило поширюється лише на випадки, коли смерть годувальника сталася внаслідок ушко­дження здоров'я, пов'язаного з виконанням ним трудових обов'язків. Отже, у решті випадків пенсія, що призначена у зв'язку зі смертю годувальника, підлягає зарахуванню і на її суму зменшується розмір відшкодування особам, які мають право на відшкодування у разі смерті годувальника.

Випадки перерахунку сум відшкодування шкоди чле­нам сім'ї померлого. Частина заробітку потерпілого, що обчислена на день його смерті відповідно до чинного законо­давства і припадає на непрацездатних утриманців та інших осіб, які мають право на відшкодування, надалі перерахунку не підлягає. Винятком є такі випадки.

По-перше, народження дитини після смерті потерпілого. Наприклад, на день смерті потерпілого на його утриманні перебували син 7 років і працездатна дружина 32 років, яка не працювала. Заробіток потерпілого становив 96 грн. Право на відшкодування має неповнолітній син. Частина заробітку загиблого, що припадає на сина, дорівнює 32 грн. (96 грн.: 3= = 32 грн.). Через чотири місяці після смерті потерпілого його вдова народила дочку. В цьому разі має бути перерахована частина заробітку потерпілого, що припадає на кожного члена сім'ї, який має право на відшкодування. Після народження дитини право на відшкодування мають: дитина, яка народилася; дружина потерпілого незалежно від віку і стану здоров'я, яка доглядає за дитиною потерпілого, що не досягла восьми років. Як і раніше має право на відшкодування неповнолітній син потерпілого: 96 грн. : 4 = 24 грн. Отже, кожний із членів сім'ї загиблого, який має право на відшко­дування, після проведеного перерахунку вправі вимагати від заподіювана 24 грн.

По-друге, припинення (призначення) виплати суми відшко­дування одному з батьків, дружині або іншому члену сім'ї, який не працює і доглядає за дітьми, братами, сестрами або онуками потерпілого до досягнення ними восьмирічного віку. Частка вдови потерпілого становить 24 грн. Коли дочці випов­нилося 7 років, вдова влаштувалася на роботу. Виплата суми відшкодування їй була припинена. В цьому випадку частина заробітку потерпілого, що припадає на сина і дочку, підлягає перерахунку. Тепер право на відшкодування мають двоє дітей, бо дружина працездатна і своєю працею заробляє засоби до існування. З урахуванням частки, що припадає на самого потерпілого, частка дітей дорівнює 96 грн.: 3 = 32 грн.





Реферат на тему: Особливості відшкодування шкоди при ушкодженні здоров'я і заподіянні смерті громадянинові (реферат)


Схожі реферати



5ka.at.ua © 2010 - 2016. Всі права застережені. При використанні матеріалів активне посилання на сайт обов'язкове.    
.