Архів якісних рефератів

Знайти реферат за назвою:         Розширений пошук

Меню сайту

Головна сторінка » Право

Особливості організації діяльності органів внутрішніх справ щодо охорони громадського порядку в особливих (екстремальних) умовах (реферат)

Особливості організації діяльності органів внутрішніх справ щодо охорони громадського порядку в особливих (екстремальних) умовах залежать від причин їх виникнення, поширеності, наслідків і завдань, які повинні бути виконаними. Міністерство внутрішніх справ Укра­їни останнім часом вжило ряд заходів щодо удосконалення діяль­ності органів внутрішніх справ в надзвичайних (екстремальних) умо­вах: проведені навчання з керівним складом УМВС в областях і вели­ких містах, науково-практична конференція з проблем охорони гро­мадського порядку і вдосконалення законодавства, розроблені рекомендації щодо організації підготовки особового складу до дій в особливих умовах.

До діяльності в особливих умовах органи внутрішніх справ го­туються заздалегідь. З урахуванням оперативної обстановки, наяв­ної інформації, політичних, економічних, соціальних умов, геогра­фічного положення, інших обставин наперед визначаються місця і час можливого виникнення таких подій і явищ, що створять особ­ливі умови для діяльності органів внутрішніх справ. Якщо можна спрогнозувати настання і розвиток особливих умов або вони є очі­куваними, то розробляються типові спеціальні плани, відповідно до яких здійснюється підготовка особового складу і матеріально-технічне забезпечення органів внутрішніх справ. Для того, щоб ти­пові плани охорони громадського порядку в особливих умовах від­повідали своєму призначенню, їх розробляють під конкретні цілі (наприклад, "Повінь" - в місцевостях, де вони регулярно мають мі­сце; "Пожежа" - в населених пунктах із вогненебезпечними об'єктами; "Визволення" - на випадок захоплення заложників або захоп­лення особливо важливого об'єкта; "Розшук" - з метою розшуку і затримання озброєних, особливо небезпечних злочинців, що мо­жуть з'явитись на території обслуговування). Суміщення різних за­вдань в одному типовому плані недоцільне.

Можуть бути і інші цільові плани. В таких планах визначаються наявні сили та засоби, склад зведеного загону, додаткові сили та засоби, резерви, варіанти посиленого несення служби, підвищена готовність особового складу, бойова готовність, схеми зв'язку, кон­кретні виконавці і їх обов'язки, календарний графік виконання за­ходів на той чи інший варіант розвитку особливих подій. До плану додаються оперативні карти, схеми збору особового складу по три­возі, основні та запасні місця дислокації, порядок взаємодії з інши­ми правоохоронними органами. В плані вказуються також підстави і порядок введення його в дію. Заздалегідь розроблені планові за­ходи, випробувані на практичних заняттях з особовим складом, ма­ксимально наближені до реальної оперативної обстановки, є запо­рукою ефективної діяльності органів внутрішніх справ в особливих Умовах. Типові плани багаторазового використання дають можли­вість економити час при розробці управлінських рішень, виборі оп­тимальних варіантів і порядку дій, попередніх розрахунків сил і засо­бів, підготувати особовий склад до діяльності в особливих умовах.

Важливого значення набуває психологічна підготовка особового складу, спеціальна фізична і професійна натренованість та загартованість. При високій загальній підготовленості особового складу до дій в особливих умовах, навіть раптове, не прогнозоване виникнен­ня не поставить орган внутрішніх справ в складне становище.

Підготовка типового плану на випадок особливих умов, наприк­лад, організація розшукових заходів при появі озброєної злочинної групи, вимагає певного досвіду від керівника, знання особливостей місцевості, аналізу оперативної обстановки і т. ін. Як правило, роз­робка типового плану проходить чотири етапи: 1) підготовчий; 2) без­посередня розробка плану; 3) його узгодження, коректування, затверд­ження; 4) доведення його до виконавців.

На підготовчому етапі начальник органу внутрішніх справ з'ясо­вує цілі і завдання планування, вивчає законодавчі та інші нормати­вні акти, вказівки і рекомендації МВС України з даної проблеми, досвід інших органів, інформацію про подібні події і явища, які ма­ли місце раніше і яким слід запобігти, їх наслідки в минулому, реа­гування на них. Начальник органу внутрішніх справ дає доручення зібрати пропозиції керівників підлеглих підрозділів щодо конкрет­них заходів, маршрутів, контрольних пунктів, місць розташування оперативних груп, закріпленню транспорту, виконавців. Враховую­ться дії інших органів, якщо план зачіпає їх компетенцію, наприк­лад, при евакуації населення на територію іншого району.

На другому етапі визначається структура плану, перелік його позицій, склад оперативного штабу, його функціональні обов'язки, склад оперативних груп працівників, порядок їх дій, організація контролю, зв'язку, матеріально-технічного постачання, схеми особ­ливо важливих об'єктів, які підлягають охороні, склад і місце роз­ташування резерву.

На третьому етапі проект плану узгоджується з органами вико­навчої влади, Іншими правоохоронними структурами, зокрема з прокуратурою, Службою безпеки, митними органами, прикордон­ним військовим гарнізоном, сусідніми органами внутрішніх справ і вищим керівництвом. В проект плану вносяться зміни і доповнен­ня, проводиться його коректування, уточнюються спільні дії. Після цього проект плану доопрацьовується в остаточному варіанті і до­повідається старшому начальнику (начальнику УМВС в області, місті) для затвердження, якщо це не належить до компетенції са­мого розробника типового плану.

На четвертому, заключному, етапі план доводиться до виконавців. Начальник органу внутрішніх справ чи його підрозділу на опе­ративній нараді, на заняттях, інструктажі чи в іншій формі оголошує типовий план як управлінське рішення, знайомить виконавців з їх функціональними обов'язками, що виникнуть при приведенні плану в дію, ставить додаткові завдання щодо організації виконан­ня планових заходів. План тиражується, якщо це необхідно, надси­лається вищому суб'єкту управління, інтим органам, причетним до його виконання. При цьому зберігається режим таємності, якщо того вимагають планові заходи.

У разі виникнення особливих умов начальник органу внутрішніх справ повинен зібрати якнайбільше інформації про подію, явище, що стали причиною їх виникнення. З цією метою на місце події на­правляється патрульна група, найближчі до місця пригоди праців­ники міліції, уточнюються обставини події по каналах зв'язку, через місцеві органи влади або окремих посадових осіб. В окремих ви­падках на місці події може проводитись спеціальна розвідка. Одно­часно проводиться оповіщення особового складу органу внутрішніх справ, постановка завдань відповідно до типового плану і наявної ситуації.

Найбільш складним завданням для органів внутрішніх справ є охорона громадського порядку при масових порушеннях і безладдях, громадській непокорі, коли правопорядок порушується знач­ною кількістю людей.

В таких випадках необхідно вивчити їх причини, поширеність, нас­лідки, визначитись з найбільш оптимальними діями органів внутріш­ніх справ. Здійснюючи охорону громадського порядку в особливих умовах, органи внутрішніх справ використовують такі методи соці­ального урегулювання, як переконання і примус, зокрема, адмініст­ративне припинення. Роз'яснювальна робота, як основний метод правоохоронної діяльності, переконання громадян у необхідності свідомого і добровільного виконання правових вимог, припинення антигромадської поведінки, профілактична робота в трудових ко­лективах і з окремими особами, є необхідною умовою послаблення соціальної напруги при масових порушеннях громадського порядку, блокуванні транспортних магістралей, порушенні порядку при ор­ганізації і проведенні мітингів, вуличних походів і демонстрацій, злісної непокори вимогам адміністрації в установах виконання по­карань. Механізм переконання передбачає сукупність різних засо­бів, форм і метолів впливу на свідомість і поведінку людей: безпо­середнє звернення до натовпу з пропозиціями розійтись, припини­ти антиправову поведінку, не допустити тяжких наслідків; звернен­ня до лідерів, організаторів правопорушення; виступи через засоби масової інформації, підготовка і розповсюдження текстів листівок і прокламацій; усунення причин, які викликали масові порушення гро­мадського порядку і інформування про це населення; роз'яснення не­минучої відповідальності за допущені або заплановані правопору­шення. Правовим переконанням повинні займатись працівники орга­нів внутрішніх справ, які самі добре знають законодавство, відомі для учасників правопорушення, користуються авторитетом і пова­гою серед населення.

Роз'яснювальна робота може поєднуватись з примусом, коли необхідно взяти під охорону окремі важливі об'єкти, перекрити шляхи можливого пересування учасників правопорушення, забезпечити бло­кування їх місцезнаходження, затримання злісних правопорушників, документування антиправової діяльності, встановлення їх особи. Якщо переконання - це система прийомів та засобів впливу з мс­тою втілення в свідомості та реалізації в житті правової та мо­ральної Ідеології, принципів правових і моральних норм нашого суспільства, то примус - це такий метод впливу, при якому на пе­редній план виступає примусове нав'язування волі держави, це зов­нішній вплив на поведінку в межах закону і моральних вимог, що ґрунтується на організованій силі і відзначається безперечністю та категоричністю.

Заходи адміністративного припинення - найпоширеніша група адміністративного примусу і можуть застосовуватись для перери­вання як кримінально-правових діянь, так і адміністративних пра­вопорушень. Надаючи міліції право на використання таких заходів адміністративного припинення, як застосування зброї, заходів фі­зичного впливу, спеціальних засобів, Закон України "Про міліцію" передбачає, що вони використовуються для забезпечення громад­ського порядку, громадської безпеки і боротьби із злочинністю. Аналіз практики свідчить, що ці заходи в багатьох випадках вико­ристовуються також для припинення кримінально-правових дій в особливих умовах.

Заходи припинення, які застосовують органи внутрішніх справ при надзвичайних умовах, можна розділити на дві групи. До групи заходів загального характеру (призначення) належать вимоги пра­цівників міліції припинити протиправні дії, адміністративне за­тримання, вилучення речей та документів, огляд і т.ін. Другу групу складають спеціальні припиняючі заходи, які застосовуються значно рідше, порівняно із заходами загального призначення і тільки у виняткових випадках, коли інакше припинити протиправну пове­дінку неможливо, тобто коли використані і не дали бажаних ре­зультатів всі інші засоби впливу. Систему цих заходів складають заходи фізичного впливу, спеціальні засоби і застосування зброї, тобто такі, що поєднуються із застосуванням сили. Такі заходи можуть застосовуватися, як правило, тільки після попередження про їх використання, при суворому дотриманні вимог законодавства.

Навіть якщо органи внутрішніх справ здійснюють охорону гро­мадського порядку при надзвичайних умовах, дотримання законно­сті є необхідною умовою їх діяльності. Дотримання законності за­безпечується систематичним контролем з боку вищих органів упра­вління, прокурорським наглядом, правом адміністративного та судового оскарження, контролем громадськості та засобів масової інформації.

Зважаючи на те, що органи внутрішніх справ діють постійно в складній ситуації, кожен працівник повинен чітко знати свої функ­ціональні обов'язки як в звичайних, так і при особливих умовах і рете­льно їх виконувати. Так, черговий відділу органів внутрішніх справ при повідомленні про розбійний груповий напад із застосуванням вогне­пальної зброї на касу підприємства виконує такі дії:

- з'ясовує попередньо у потерпілих або свідків точне місце на­паду, чи потрібна кому медична допомога, чи є прикмети злочин­ців, зброї, інші обставини, що можуть бути використані для розшуку злочинців по "гарячих" слідах, чи охоронялось приміщення каси, попе­реджає про збереження обстановки на місці до прибуття працівників міліції;

- направляє на місце пригоди слідчо-оперативну групу в складі слідчого органу внутрішніх справ, працівників карного розшуку, спеціаліста-криміналіста, дільничного інспектора, на території яко­го вчинено злочин, кінолога із службовою собакою;

- дає завдання на охорону місця пригоди і розшук злочинців найближчим до нього постовим і патрульним міліціонерам, патру­льному екіпажу або направляє на місце свого помічника, міліціоне­ра з резерву чи іншого працівника;

- орієнтує патрульних і постових, працівників служби охорони і Державтоінспекції, оперативну службу і охорони громадського порядку, транспортних органів і сусідніх органів внутрішніх справ.

Службу безпеки, підрозділи прикордонного контролю про появу озброєної злочинної групи, прикмети злочинців і зброї;

- викликає на місце пригоди медичних працівників, якщо в цьо­му є потреба;

- доповідає про отриману інформацію і вжиті заходи керівниц­тву відділу внутрішніх справ, черговому УМВС в області (місті), інформує прокурора, місцеву виконавчу владу;

- з'ясовує у працівників, що прибули на місце пригоди, наслідки злочину, суму та ознаки викрадених грошей, наявність у злочинців транспорту, їх додаткові прикмети, можливі напрямки пересування;

- проводить збір особового складу, видає зброю, засоби індиві­дуального захисту;

- вводить самостійно або за розпорядженням начальника в дію спеціальний план щодо розшуку і затримання злочинців, дає додат­кову інформацію працівникам, задіяним згідно з цим планом, кон­тролює своєчасність і повноту його виконання, зокрема, щодо бло­кування території, перекриття пересування, надходження орієнту­вань за призначенням;

- викликає на місце пригоди керівників підприємств, матері­ально-відповідальних осіб для встановлення розмірів збитків;

- дає завдання на перевірку конкретних осіб, адрес, місць мож­ливого укриття злочинців, якщо для цього є підстави;

- якщо потерпілі перебувають в лікарні, одночасно з виїздом слідчо-оперативної групи направляє до медичного закладу праців­ника міліції для з'ясування обставин нападу і отримання інформа­ції, необхідної для розшуку злочинців;

- дає завдання на перевірку по оперативно-інформаційним сис­темам органів внутрішніх справ прикмети злочинців, ознаки зброї, автотранспорту, способу дії і т.ін.;

- постійно підтримує зворотній зв'язок з працівниками, що пе­ребувають на місці пригоди та задіяні до розшуку злочинців;

- у невідкладних випадках може сам виїхати на перевірку опе­ративної інформації чи перевірку виконання розшукових заходів.

Такий далеко не повний перелік обов'язків відповідального чергового органу внутрішніх справ при особливих умовах, виклика­них діями озброєної злочинної групи.

При особливих умовах органи внутрішніх справ широко вжива­ють заходи адміністративного припинення, спеціального, екстра­ординарного призначення. їх застосування є переважно прерогати­вою міліції, що відрізняє їх від заходів припинення загального призначення, які використовуються в діяльності багатьох суб'єктів ад­міністративно-правової охорони. Надзвичайні умови, які виклика­ють необхідність застосування спеціальних заходів - це, як правило, невідкладні випадки, коли необхідно припинити протиправні дії, небезпечні для життя і здоров'я людей. Крім того, заходи спеціаль­ного призначення застосовуються тоді, коли були використані і не дали бажаних результатів всі інші можливі в даній ситуації форми попереднього впливу на правопорушників. Застосуванню сили, спе­ціальних засобів і зброї повинно передувати попередження про на­мір їх застосування, якщо це дозволяє обстановка. В тих випадках, коли є реальна небезпека для життя та здоров'я людей, міліція мо­же застосовувати спеціальні заходи без попередження.

Особливості діяльності органів внутрішніх справ в особливих умовах обумовили необхідність організаційного виділення спеці­альних підрозділів, груп чи окремих працівників, які мають підви­щену професійну, фізичну чи спеціальну підготовку і здатні успішно виконувати окремі види адміністративної діяльності. До них відно­сяться загони спеціального призначення ("Беркут", "Титан"), групи застосування спеціальних хімічних речовин типу "Черемуха", снай­пери, спеціалісти по кіно- фото-відеодокументуванню, зв'язкові та ін. Вогнепальну зброю і спеціальні засоби дозволяється використо­вувати не всім, а тільки тим працівникам, які пройшли відповідну професійну підготовку, обізнані з нормативними актами, здали за­ліки і за своїм посадовим станом мають право на їх застосування. Спеціальними ці заходи називаються ще й тому, що всі вони спря­мовані безпосередньо на особу правопорушника, здатні завдавати йому певної фізичної шкоди і навіть позбавити життя.

Органи внутрішніх справ, насамперед міліція, в необхідних ви­падках можуть застосувати для виконання покладених на них обо­в'язків будь-які заходи фізичного впливу, включаючи прийоми ру­копашного бою, різних видів єдиноборств (самбо, карате, дзюдо, кунфу, тенквандо тощо) залежно від ситуації, яка склалася, а також рівня фізичної підготовки працівника. Заходи фізичного впливу можуть застосовуватись для захисту від нападу, що загрожує жит­тю і здоров'ю громадян або працівника міліції, для затримання пра­вопорушника, який чинить опір, подолання фізичного опору особи, яка доставляється до органу внутрішніх справ, фізичного опору при законному здійсненні обшуку, огляду або вилученню речових дока­зів. Цей перелік не є повним, бо можуть бути і інші ситуації. Засто­сування заходів фізичного впливу не оформлюється якимось спеці­альним документом. В разі завдання тілесних ушкоджень необхідно надати невідкладну медичну допомогу і доповісти письмово на­чальнику.

Спеціальні засоби становлять різноманітні технічні засоби впливу на правопорушника, а в деяких випадках - також на транспортні засо­би та інші речі з метою усунення протиправної ситуації. Підстави, по­рядок застосування, а також види спеціальних засобів встановлено, крім Закону України "Про міліцію", Правилами застосування спеці­альних засобів при охороні громадського порядку в Україні, затвер­дженими постановою Ради Міністрів УРСР від 27.02.1991 р.

Відповідно до ст. 14 Закону України "Про міліцію" спеціальні засоби застосовуються у випадках, коли були використані і не дали бажаних результатів усі Інші форми попереднього впливу на правопорушників:

- для захисту громадян і самозахисту працівника міліції від на­паду та інших дій, що створюють загрозу їх життю або здоров'ю;

- для припинення масових безладь і групових порушень гро­мадського порядку;

- для відбиття нападу на будівлі, приміщення, споруди і транс­портні засоби, незалежно від їх належності, або їх звільнення у разі захоплення;

- для затримання і доставлення до міліції або іншого службово­го приміщення осіб, які вчинили правопорушення, а також для кон­воювання і утримання осіб, затриманих і підданих арешту, взятих під варту, якщо зазначені особи чинять опір працівникам міліції або якщо є підстави вважати, що вони можуть вчинити втечу чи завдати шкоди оточуючим або собі;

- для припинення масового захоплення землі або Інших дій, що можуть призвести до зіткнення груп населення, а також діянь, які паралізують роботу транспорту, життєдіяльність населених пунктів, посягають на громадський спокій, життя і здоров'я людей;

- для припинення опору працівникові міліції та іншим особам, які виконують службові або громадські обов'язки щодо охорони громадського порядку і боротьби із злочинністю;

- для звільнення заложників.

Наведений вище перелік підстав застосування працівниками мі­ліції спеціальних засобів є вичерпним і розширенню не підлягає.

Всі спеціальні засоби, які застосовуються органами внутрішніх справ при особливих умовах можна поділити на дві групи: засоби активної оборони і засоби забезпечення спеціальних операцій. Засобами активної оборони визнаються гумові кийки, наручники, за­соби фіксування (зв'язування), ручні газові гранати, а також патро­ни з газовими гранатами, балончики та легка зброя із сльозоточи­вим газом (газові пістолети і револьвери), електрошокові пристрої. До засобів забезпечення спеціальних операцій належать ранцеві апарати "Хмара", світлозвукові пристрої відволікаючої дії, патрони з гумовою кулею, водомети, бронемашини та інші спеціальні тран­спортні засоби, пристрої для примусової зупинки автотранспорту, пристрої для відкриття приміщень, захоплених правопорушниками. Крім цього, при охороні громадського порядку в особливих умовах можуть використовуватись службові собаки. Відомчі нормативні акти та вищезгадані Правила встановлюють особливості застосування пере­рахованих спеціальних засобів.

Вогнепальна зброя може застосовуватися працівниками органів внутрішніх справ як крайній захід в чітко визначених випадках. За­кон України "Про міліцію" (ст. 15) встановлює детально і вичерпно такі підстави для застосування вогнепальної зброї:

- для захисту громадян від нападу, який загрожує їх життю і здоров'ю, а також звільнення заложників;

- для відбиття нападу на працівника міліції або членів його сім'ї, якщо їх життю або здоров'ю загрожує небезпека;

- для відбиття нападу на охоронювані об'єкти, конвої, жилі приміщення громадян, приміщення державних і громадських підприєм­ств, установ і організацій, а також звільнення їх у разі захоплення;

- для затримання особи, яку застали при вчиненні тяжкого зло­чину і яка намагається втекти;

- для затримання особи, яка чинить збройний опір, намагається втекти з-під варти, а також озброєної особи, яка погрожує застосуван­ням зброї та інших предметів, що загрожує життю і здоров'ю пра­цівника міліції;

- для зупинки транспортного засобу шляхом його пошкоджен­ня, якщо водій своїми діями створює загрозу життю і здоров'ю гро­мадян або працівника міліції.

Враховуючи підстави і порядок застосування органами внутрі­шніх справ примусових заходів при охороні громадського порядку в особливих умовах, можна виділити їх застосування з метою:

- попередження правопорушень (офіційне попередження, адмі­ністративний нагляд, перевірка документів, конфіскація, реквізиція карантин, виселення тощо);

- припинення правопорушень (застосування відповідно до за­кону зброї і інших спеціальних засобів, закриття підприємств, окре­мих цехів через порушення вимог дозвільної системи, правил по­жежної безпеки, санітарних норм);

- особисте затримання, вилучення підготовлений для вчинення злочину різних знарядь і предметів;

- забезпечення притягнення до відповідальності (утримання під вартою, огляд, арешти на майно, його вилучення, підписка про невиїзд).

Працівники органів внутрішніх справ, які виконують обов'язки щодо охорони громадського порядку в особливих умовах мають знати організацію і тактику діяльності органів внутрішніх справ в таких умовах, завдання, функції, форми і методи адміністративних служб міліції, рішення місцевих Рад з питань охорони громадського порядку, чинне законодавство, зокрема те, яке регламентує діяль­ність органів внутрішніх справ і інших правоохоронних структур в особливих умовах. Вони повинні також вміти проводити індивіду­альну профілактичну роботу з правопорушниками, знати техноло­гію застосування заходів адміністративного примусу, взаємодіяти з громадськими організаціями, і вести довірчі бесіди з громадянами, встановлювати з ними психологічні контакти. Тобто надзвичайна складність забезпечення громадського порядку в особливих умовах вимагає високої професійної підготовки працівників органів внут­рішніх справ.

Дії органів внутрішніх справ в особливих умовах повинні бути юридично грамотними, сприйматись учасниками порушень, грома­дянами, чиї права і свободи обмежуються, як справедливі і законні. Незаконні дії працівників органів внутрішніх справ можуть завдати значної шкоди, викликати соціальну напругу, масову непокору, нові, більш складні правопорушення.

Дії учасників групових правопорушень часто відзначаються жор­стокістю, нахабством і цинізмом, безконтрольністю поведінки і без­відповідальністю. В такій ситуації дуже важливо своєчасно затри­мати організаторів і активних учасників правопорушення. Від цього акту залежить і подальший розвиток подій, і якість розслідування. Затримання таких осіб проводиться відповідно до Кримінально-процесуального кодексу України або Кодексу України про адміністративні правопорушення як першочергова дія безпосередньо на місці пригоди чи негайно після вчинення правопорушення. Якщо правопорушників затримують працівники міліції громадської безпеки, то вони, як правило, оформлюють затримання рапортом, в якому повинні зазначити, як вів себе правопорушник в момент за­тримання, хто є свідком, чи є потерпілі, які речові докази вилучені, які особисті документи виявлені. Практика показує, що організато­ри діють агресивно, чинять опір і непокору, апелюють до натовпу, роблять провокаційні заяви. Тому вибір тактики і моменту затри­мання дуже важливий. Він залежить також від того, чи намагається правопорушник зникнути, чи має при собі зброю, який у нього фізи­чний стан і т. ін. Бажано, щоб на місце правопорушення виїжджала негайно слідчо-оперативна група в повному складі, яка підтриму­вала б зв'язок з патрульно-постовими нарядами, з черговою части­ною органу внутрішніх справ, з іншими підрозділами, які задіяні в локалізації та ліквідації групового порушення громадського поряд­ку. Якщо затримати правопорушників безпосередньо неможливо, то вживаються заходи для встановлення свідків, потерпілих, друго­рядних учасників правопорушення, щоб від них отримати інформа­цію про основних підозрілих. При затриманні підозрілих необхідно провести обшук, запобігти намаганням правопорушників звільни­тися від зброї, документів та інших доказів. Необхідно також об­стежити місцевість, щоб виявити сліди злочинців, відшукати дока­зи. При їх виявленні складається протокол відповідно до вимог Кримінально-процесуального кодексу України чи Кодексу України про адміністративні правопорушення. Лідери протиправної групи відокремлюються від інших учасників, забезпечуються їх ізоляція і охорона. На місці пригоди можуть використовуватись мегафони для звернення до учасників правопорушень з закликами заспокої­тись, припинити антигромадські дії з роз'ясненнями наслідків і від­повідальності.

Бажано, щоб після завершення особливих умов було проведено аналіз діяльності органу внутрішніх справ в цілому, розглянуто по­милки в діях окремих працівників і недоліки в планах і рішеннях щодо забезпечення громадського порядку на різних стадіях: під час інструктажу, виїзду на місце пригоди, безпосередніх дій на місці пригоди, при застосуванні спеціальних засобів, при затриманні, ор­ганізації взаємодії з іншими органами. Результати аналізу необхід­но враховувати при подальшій організації службової діяльності: вив­чити причини і умови, що сприяли виникненню особливої ситуації; інформувати про них органи виконавчої влади, господарчі структу­ри, громадські організації та населення.


 

ЛІТЕРАТУРА

1. Конституція України.

2. Закон України "Про міліцію'7/Відомості Верховної Ради УРСР. 1991. №4. Ст.20.

3. Закон України "Про державну службу” //Відомості Верховної Ради України. 1993. №52. Ст.490.

4. Закон України "Про боротьбу з корупцією” //Відомості Верхо­вної Ради України. 1995. №34. Ст.266.

5. Закон України "Про дорожній рух" // Відомості Верховної Ради України. 1993. №31. Ст.338.

6. Положення про Міністерство внутрішніх справ України: Затв. розпорядженням Президента України від 7 жовтня 1992 р. // Голос України. 1992. 20 жовтня.

7. Положення про проходження служби рядовим та начальни­цьким складом ОВС: Затв. Постановою Кабінету Міністрів України від 29.07.1991р. №114.

8. Кодекс України про адміністративні правопорушення: Офі­ційний текст X., 2000.

9. Збірник нормативних актів України з питань правопорядку. К., 1993. Підручники, навчальні посібники, монографії.

10. Адміністративна діяльність органів внутрішніх справ. За­гальна частина: Підручник. К., 1995.

11. Адміністративна відповідальність в Україні: Навч. посіб­ник/За ред. А.Т.Комзюка. X.. 1998.





Реферат на тему: Особливості організації діяльності органів внутрішніх справ щодо охорони громадського порядку в особливих (екстремальних) умовах (реферат)


Схожі реферати



5ka.at.ua © 2010 - 2016. Всі права застережені. При використанні матеріалів активне посилання на сайт обов'язкове.    
.