Архів якісних рефератів

Знайти реферат за назвою:         Розширений пошук

Меню сайту

Головна сторінка » Право

Особливості аналізу і дослідження документів при розслідуванні злочинів у сфері оподаткування (реферат)

Під документами потрібно розуміти ділові папери, які служать доказами чогось і підтверджують право на щось. Документ стає судовим доказом у тих випадках, коли він залучений до судової діяльності. Цілий ряд визначень і класифікацій документа є в різних працях за окремими галузями права. Не зупиняючись детально на цих питаннях, зазначимо, що документи можуть бути, зокрема, поділені на такі групи:

1. За джерелом походження. Офіційні документи, що виходять від державних і громад­ських організацій або уповноважених на те осіб, повинні бути у своїй більшості складені за встановленою формою. Приватні документи можуть бути складені у довільній формі, на розсуд тих, хто їх склав. Не можна стверджувати, що такі документи взагалі ніякої форми не вимагають, а папери, що не мають підпису, можуть бути визнані докумен­тами у тих випадках, коли вони попадають у сферу судового розгляду і їх авторство встановлюється матеріалами справи (А.В. Кузнєцов, Я.М. Яковлев). Деякі приватні документи вимагають наявності не лише підписів, а й вказівок про вартість, терміни, предмети договору. Лист, підписаний особою, яка його складала, може бути документом, так як і лист без підпису. У сфері судового розгляду всі папери, приєднані до справи як докази, є документами і встановлення їх авторства не може бути визначальним для вирішення цього питання.

Не можна погодитись із твердженням І.Г. Маландіна, що підпис служить засвідчую­чим знаком, головним чином у приватних документах.

За чинним КПК України документи можуть виступати як джерела доказів, якщо в них викладені або засвідчені обставини, що мають значення для справи (ст. 63 КПК України). У тих випадках, коли документи мають ознаки, вказані у ст.78 КПК України, і були знаряддям вчинення злочину, зберегли на собі сліди злочину або були об'єктом злочинних дій, вони можуть бути засобами для розкриття злочину і виявлення винних або для спростування обвинувачення чи пом'якшення відповідальності, тобто виступають як речові докази.

У роботі державних податкових органів використовують дуже багато різних категорій документів. Це і документи, в яких відображена оперативно-господарська діяльність організацій, документи, що вказують на вчинений злочин, вважаються обста­винами, які пом'якшують або обтяжують факт несплати податків, дозволяють проаналізу­вати причини злочинних дій, їх період. Документи дозволяють встановити недоліки в документальному оформленні певних операцій, встановити обставини, що полегшують скоєння злочину, і відобразити їх у процесуальній і непроцесуальній формах.

Економічна злочинність в Україні досягла високого рівня. З кожним роком збільшу­ється кількість економічних злочинів. Лише за останні два роки серед загальної кількості злочинів, виявлених податковою міліцією, частка ухилень від сплати податків зросла з 53 до 76 %. У 2000 році у провадженні слідчих податкової міліції ДПА України знахо­дилося 10 199 кримінальних справ, з яких 4 253 у порядку ст. 225 КПК України направ­лено з обвинувальним висновком до суду, у 2001 році відповідно – 8 369 кримінальних справ, з яких 1582 направлено до суду[1]. Тільки у 2000 році було порушено 126 кри­мінальних справ про ухилення від сплати податків (по кожній справі сума ухилень понад 1 млн. гривень). У 2001 році таких справ було порушено 225, а за 8 місяців 2002 року їх уже нараховувалось 245. Про ефективність роботи працівників податкової служби України свідчить той факт, що лише за останні 4 роки обсяги надходжень до державного бюджету зросли з 23,6 млрд. грн. до 38,3 млрд. грн., тобто в 1,5 раза[2]. Разом з тим, здій­снені правоохоронними органами заходи не досягають необхідної активності, бо цією роботою займаються багато відомств, наділених функціями боротьби з економічною злочинністю, і між ними відсутня належна координація. Безумовно, ці недоліки були б ліквідовані при створенні єдиного державного органу економічної безпеки, на що звер­талась увага на засіданні координаційного комітету по боротьбі з корупцією та організо­ваною злочинністю 10 липня 2002 року.

2. За змістом – один із документів свідчить про права, правовідносини і обставини, що мають правове значення, інші не мають такого характеру1.

3. За призначенням – одні документи складені для того, щоб засвідчити відповідну подію (наприклад, розписки), інші документи використовуються тільки як судові докази, оскільки в них викладені чи засвідчені обставини, що мають значення для справи (наприк­лад, лист, у якому наявні ознаки боржника). Поняття "документ” у криміналістиці – означає письмовий речовий доказ. Криміналістичній експертизі піддаються, в основному, документи – речові докази. Але здійснюючи виїмку документів, оглядаючи їх, слідчий і суд керуються тактичними прийомами, розробленими криміналістикою. У ході розгляду справи, зокрема проведення експертизи, документ який приєднується як речовий доказ, перестає ним бути, оскільки немає ознак, вказаних у ст. 78 КПК України.

Приводячи перелік доказів, які є в КПК України, С.М. Потапов вказував, що "методи криміналістики призвані для збирання і дослідження тих же самих доказів”. Тому можна вважати, що криміналістика розглядає питання, що стосуються не тільки документів – речових доказів, але й інших документів.

4. За способом засвідчення події. В одних випадках подія може бути доказана і не ли­ше цим документом, в інших – документ є винятковим засобом засвідчення подій, письмова форма служить основою існування самого юридичного відношення.

5. За формою – одні документи повинні володіти відповідною, наперед встановленою формою, інші – можуть бути складені без дотримання відповідної форми.

Різні облікові документи, що є основою для прийому і видачі матеріальних цінностей, можуть бути поділені на внутрішні, що використовуються лише в межах цієї організації, і зовнішні, первинні (відображують якусь одну операцію, без зв'язку з іншими) і вторинні або об'єднані, за характером операцій, що фіксуються, документи можуть бути поділені на товаро-матеріальні, розділені за заробітною платою, касові та інші.

Говорячи про документи, потрібно в першу чергу розуміти ті письмові акти, в яких відображаються облік і звітність, на підставі яких здійснюється контроль за виробництвом і розподілом. Злочинці роблять спробу обійти існуючі правила обліку цінностей, якимось чином документально оформити проведене викрадення, використовуючи будь-яку нед­балість у оформленні, відсутності відповідного контролю з боку керівних і контрольно-ревізійних працівників, а також відсутності в деяких випадках нечітко регламентованих правил оформлення документів.

_____________________________________________________

1 Не можна погодитись із твердженням А.В. Кузнєцова, що не є документами бірки, помітки, інші предмети, які свідчать про відповідні факти не своїм змістом, а лише зовнішнім виглядом.

Різні відносини, які виникають між організаціями, підприємствами, установами, приватними особами з приводу здійснення ними прав і обов'язків, мають своє письмове оформлення. Але документ не тільки оформлює те чи інше правовідношення. Встанов­лення письмової форми часто є обов'язково під загрозою визнання відносин недійсними. Документ може тільки в тому випадку бути надійним оформленням і захистом правовідно­шення, письмовим вираженням якого він є, але й сам може бути достатньо захищеним від різ­них злочинних посягань. Документ повинен володіти відповідною стійкістю, яка полягає в постійності його форми, стійкості матеріалів, які застосовуються при його виготовленні, захищатися встановленням відповідних чітко регламентованих правил його оформлення і зберігання. Такий документ повинен бути захищеним від відповідних дій, посягань, що здійснюються людьми, до яких належать: підробка (як матеріальна, так і інтелектуальна); викрадення, пошкодження, приховування, втрата або знищення документа; інші порушення встановлених правил оформлення документів. Усі ці дії є посяганням на справжність та істинність документа, на його недоторканність або пору­шують встановлений для цього документа режим оформлення і зберігання. Поряд з цим, кожна з перерахованих дій є також посяганням і на відповідне правовідношення, яке оформлене цим документом.

Починаючи з дня виготовлення документа, залежно від умов, у яких він використовувався, зберігався, документ зазнає відповідних змін. Вплив світла та вологи, змі­на температурного характеру, дія інших природних факторів – все це також відобра­жається на документі. Від дії цих факторів документ повинен оберігатися, для чого також необхідні захисні заходи. Під захистом документів потрібно розуміти сукупність таких заходів і засобів, які оберігають документ від різних посягань, а з ним і відповідне право­відношення, яке оформлене іншим документом, від різних посягань, а також оберігають документ від шкідливого впливу природних факторів. 

Документи, по-перше, захищаються відповідними правовими нормами, які охоро­няють недоторканність документа під загрозою кримінальної відповідальності (криміналь­но-правовий захист документів). У нашій державі з перших днів її існування приділялась значна увага захисту документів від підробки. Кримінальний кодекс України передбачає кримінальну відповідальність за посягання на справжність, істинність документів у формі простої підробки документів, посадового підроблення і підробки документів із корисною метою. За КК України, тяжкість кримінальної відповідальності визначається залежно від характеру тих суспільних відносин, які підривають це посягання, характеру самого документа, властивості особи, яка посягає на ці документи і особливої мети посягання. Відповідно до чинного КК України здійснюється кримінально-правовий захист:

– цінних знаків і цінних паперів (відповідальність за виготовлення, зберігання, прид­бання, перевезення, пересилку, ввіз в Україну з метою збуту або збут підроблених грошей, державних цінних паперів або білетів державної лотереї передбачена ст. 199 КК України);

– знаків поштової сплати і проїзних білетів (виготовлення з метою збуту, збут або вико­ристання завідомо підроблених знаків поштової сплати, різних проїзних білетів і документів на перевіз грузу підлягають покаранню відповідно до санкції ст. 215 КК України);

– недержавних цінних паперів (виготовлення з метою збуту і збут чи використання іншим чином підроблених недержавних цінних паперів – ст. 224 КК України);

– викрадення, привласнення, вимагання документів, штампів, печаток, заволодіння ними шляхом шахрайства чи зловживання службовим становищем або їх пошкодження – ст. 357 КК України, підроблення документів, штампів, печаток і бланків, їх збут, вико­ристання підроблених документів;

– документів від посягань, які здійснюють службові особи (ст. 366 КК України перед­бачає відповідальність за внесення службовою особою в офіційні документи завідомо неправдивих відомостей, інше підроблення документів, складення і видачу неправдивих документів; втрату документів, що містять державну таємницю (відповідальність, перед­бачена ст. 329 КК України); до цієї ж групи правових норм (ст. 318, 319 КК України), що передбачають кримінальну відповідальність, належать: незаконне виготовлення, підроб­лення, використання чи збут підроблених документів на отримання наркотичних засобів, психотропних речовин або прекурсорів та незаконна видача рецепта на право придбання наркотичних засобів або психотропних речовин.

Крім кримінально-правових норм, завданням яких є безпосередній захист документа і відображених у ньому відносин, деякі зі статей Кримінального кодексу побічно також здійснюють захист документів (ст. 358 КК України), не обмежуючись документами, перед­бачають відповідальність за виготовлення або збут підробних штампів, печаток і блан­ків, їх збут, використання підроблених документів, що видаються чи посвідчуються під­при­єм­ством, установою, організацією, громадянином, підприємцем, приватним нотарі­усом, аудитором чи іншою особою, яка має право видавати чи засвідчувати такі доку­менти, і який надає право або звільняє від обов'язків з метою використання його як підроблювачем, так і іншою особою, або збут такого документа, а також виготовлення підроблених печаток, штампів чи бланків підприємств, установ чи організацій, незалеж­но від форм власності, а також інших офіційних печаток, штампів чи бланків з тією ж метою або їх збут. У деких кодексах країн ближнього зарубіжжя передбачена відповідаль­ність за викрадення, знищення, пошкодження або приховування бланків суворої звітності (Молдова, Казахстан, Грузія) або бланків особливої важливості (Туркестан, Таджики­стан). Аналіз судово-слідчої і експертної практики України показує, що підроблені бланки (а також і листки бумаги з відбитками печатки і штампа, які повинні бути до них прирівняні) використовуються у злочинних цілях. У зв'язку з цим було б доцільним внести відповідне доповнення в Кримінальний кодекс України.

Другим із видів захисту документів є цивільно-правовий захист, під яким необхідно розуміти сукупність встановлених законом правових норм, що регулюють порядок оформлення відповідних документів цивільного обороту і умов їх дійсності. Ці правові норми можуть бути розбиті на дві групи:

– норми, що дають загальні захисні правила складання і умови дійсності угод;

– норми, що містять захисні правила складання окремих документів, якими оформля­ються відповідні цивільно-правові відносини.

Цивільний кодекс України в ряді статей вказує на необхідність обов'язкової письмової форми угод (наприклад, усіх угод на суму більше 100 гривень – ст. 44 ЦК України), нотаріальної форми на суму понад 500 гривень (ст. 244 ЦК України). Недотримання вста­новленої форми угод призводить, у випадках, передбачених законом, до їх недійсності (ст.45 ЦК України) або ускладнює доказування факту угод і його змісту, оскільки подібна угода не може доказуватися показаннями свідків (ст. 46,47 ЦК України). Якщо внаслідок фізичних недоліків, хвороби або з тих чи інших причин громадянин не може власноручно розписатися, то він доручає це зробити іншій особі, підпис якої повинен бути в відповід­ному порядку засвідчений (ст. 44 ЦК України). Можна також виділити захисні правила оформлення окремих документів цивільного обігу. Договір комісії на продажу сільсько­господарської продукції повинен бути укладений у письмовій формі; у договорі вказу­ються найменування продуктів, дата їх прийому, ким здані продукти, їх кількість і якість, а також ціна реалізації, що встановлюється згодою сторін, терміни розрахунку (ст. 39 ЦК України). При заключенні договору поручительства виписується довіреність. Довіреність на отримання різних платежів, грошей із ощадних банків, грошової і посилкової кореспонденції можуть бути, крім нотаріальних, засвідчені також і рядом інших органів, перерахованих у ст. 65 ЦК України.

Ст. 66 ЦК України встановлює захисне правило, згідно з яким довіреності від імені різ­них організацій повинні бути підписані керівником, а на отримання або видачу май­нових цінностей також і головним (старшим) бухгалтером та мати відбиток печатки цієї організації. Довіреність може бути видана на термін до 3 років. Якщо термін у довіреності не вказаний, то вона дійсна протягом одного року з дня видачі. Довіреність, у якій не вказана дата її складання, не дійсна (ст. 67 ЦК України). Є спеціальні захисні правила оформлення договорів поставки, займу, оформлення заповіту (ст. 250, 375-376, 541-546 ЦК України) та ін.

Правовий захист документів здійснюється також рядом інших правових норм, які є в Кодексі про адміністративні правопорушення України, Кодексі законів про працю, що передбачають правила складання і умови дійсності окремих документів.

Так, у Кодексі про адміністративні правопорушення розглядаються питання про кори­стування печатками і штампами. Печатка з державним гербом повинна бути в закладі тільки в одному екземплярі і знаходитися у особи, яка очолює заклад (або під його відпо­відальністю у довіреної особи), у такому місці, яке, безумовно, забезпечує її зберігання. Якщо печатку або штамп замінено або якщо ліквідується заклад, вони обо­в'язково повин­ні бути передані в органи міліції. Для засвідчення документів печаткою необхідно кори­сту­ватися спеціальною мастикою, а заповнювати важливі документи (вичерпний їх пере­лік у Кодексі не вказаний, а згадані лише паспорт, посвідчення особи, членські білети) – спеціальним чорнилом. Норми адміністративного, фінансового та інших галузей пра­ва, якими здійснюється захист документів, тісно взаємопов'язані з цивільно-правовими нормами.

Крім правових норм, відображених у законах, захист документів здійснюється тими правовими нормами, що містяться в наказах, інструкціях і інших підзаконних актах, які кон­кретизують положення закону, визначають порядок, організацію оформлення і збері­гання окремих видів документів, що і дозволяє умовно називати їх організаційними засобами захисту документів.

Підзаконні акти належать до організаційних засобів захисту документів, хоча за своїм змістом, безперечно, повинні бути приєднані до одного з розділів права України. Наприклад, Кодекс про адміністративні правопорушення містить основні положення про порядок користування печатками, а постанова Кабінету Міністрів України № 1401 та Інструкція від 17.11.66 уточнюють деякі питання їх виготовлення, використання і зберігання. Звідси і зрозуміло тісний зв'язок організаційних заходів захисту документів з їх правовим захистом. До організаційних заходів захисту документів потрібно віднести значну кількість різноманітних правил, інструкцій, наказів, технічних умов, які за своїм змістом можна поділити на ряд груп:

1. Правила, технічні умови та інші акти, що визначають порядок виробництва і прода­жу матеріалів документа, а також характеристику цих матеріалів, умови їх зберігання. Так, спеціальні державні стандарти (ГОСТи) і технічні умови (ТУ) є на папір і чорнило. Наказом ЦСУ № 373 передбачені умови, при дотриманні яких можуть прийматись закази на друкування форм звітності відділеннями Держстату.

Наказом по Міністерству культури № 81 від 7.11.57 були затверджені Єдині пра­вила зберігання, обліку й охорони поліграфічного обладнання, шрифту, печатних форм на поліграфічних підприємствах, заводах, які виготовляли поліграфічну продукцію.

2. Правила, інструкції, що визначають порядок зберігання і видачі документів блан­ків, порядок зберігання знаків, що посвідчують. Як приклад, можна навести лист Народ­ного Комісаріату від 26.11.43, згідно з яким бланки відряджень, що поступали з типографії, повинні були враховуватися як бланки суворої звітності, здава­ти­ся за спеціальним актом касиру на відповідне зберігання. Постанова, затверджена РНК від 13.06.56 і Положення про штампово-гравірні підприємства (цехи) УРСР визначали порядок зберігання печаток і чекових книжок, які повинні зберігатися у незгораємих сейфах або під замком у окремих сховищах. При проведенні документальних ревізій потрібно перевіряти порядок зберігання печаток і чекових книжок і з притягненням до відповідальності осіб, з вини яких були допущені порушення.

3. Правила, інструкції та інші акти, що визначають порядок складання документів (хто виписує, на якому бланку, які реквізити дотримані), дотримання, як згадувалось, деяких положень, які стосуються довіреностей. Положення ці були уточнені розпоряджен­ням Кабінету Міністрів України "Про порядок видачі довіреностей на отримання товаро-матеріальних цінностей” № 10894 і Інструкція Міністерства фінансів № 17 від 14.01.67, що містила форму бланка довіреності. Порядок складання ряду документів бухгалтер­ського обліку (відомості на видачу зарплати та витрати продуктів, вимоги та ін.) і їх фор­ми, передбачені Міністерством фінансів № 973.

4. Правила, Інструкції, що визначають порядок обігу документів (у якій кількості екзем­плярів виписуються, куди поступають, які на них робляться під час обігу помітки). Так, відповідно до Правил повітряного перевезення грузова квитанція виписується в 4 екземплярах, з яких один видається відправнику, другий і третій – слідують за ванта­жем і призначаються: другий для отримувача, а третій для аеропорту призначення. Чет­вер­тий екземпляр залишається в аеропорті відправника. У чотирьох екземплярах випису­ється квитанція заказу на одяг (індивідуального пошиву). Перший екземпляр передається для виконання заказу, другий – вручається замовнику (на зворотному боці цього екзем­пляра друкується виписка з правил прийому заказів), третій – залишається в касі замість прибуткового касового ордера, а четвертий екземпляр використовується для звіту руху заказів.

5. Постанови, правила і накази, що визначають порядок зберігання документів в архі­вах. Прикладом може слугувати постанова ЦВК і РНК СРСР від 05.02.36, при­свячена питанням дотримання основних положень правильного режиму зберігання доку­ментів. Продовженням цього був наказ МВС СРСР від 1.11.56 № 360, яким були затверджені Правила роботи архівів закладів, організацій і підприємств.

6. Положення і накази, якими визначалась відповідальність за порушення правил до­ку­ментообігу. Розміри штрафів і порядок їх накладання та стягнення встановлені По­ло­женням про штрафи за порушення правил документообігу (див. наприклад, § 32 і 36) ст. 198 Статуту залізничних доріг.

Деякі правила, положення або Інструкції містять організаційні заходи захисту, що відно­сяться до різних моментів виготовлення і зберігання документів. Положення про ведення касових операцій детально регламентує порядок оформлення прибуткових і видаткових операцій, порядок ведення касової книги. Положення містить форми прибуткового і видаткового касових ордерів (К-1 і К-5), вказує, який порядок оформлення цих ордерів, як вони підписуються, як реєструються. Після отримання (виплати) грошей документи погашаються штампом або підписом (відповідно "отримано” або "сплачено” з вказівкою дати (ст. 14 і ст. 25). При видачі грошей окремій особі касир обов'язково повинен у ви­дат­ко­вому касовому ордері відмітити номер, дату видачі і ким виданий документ, що засвідчує особу, яка отримала гроші. Особа, яка отримала гроші, розписується тільки чорнилом, із вказівкою отриманої суми карбованців прописом, копійок – цифрами (ст. 27). Якщо гроші виплачуюються за довіреністю, то обов'язково повинні бути в ордері вказані прізвище, ім'я та побатькові особи, через яку проводилася видача, і дані про документ, що пред'являється (ст. 28). При видачі грошей особі, яка не має можливості розписатися особисто, на видатковому касовому ордері зазначаються дані про документи як фактично­го одержувача, так і особи, яка за нього розписалася. За фактичного отримувача може розписатися будь-яка особа, але не працівник бухгалтерії або каси цього підприємства (ст. 29). Положення містить також правила оформлення платіжних відомостей і квитанцій (ф. № К-3). Положення про документи і записи в бухгалтерському обліку підприємств і господарських організацій визначає порядок складання документів бухгалтерського обліку, порядок їх зберігання. Записи в документах, згідно з § 6 Положення, можуть про­водитися чорнилом, хімічним олівцем або за допомогою друкарської машинки.

Міністерства та центральні відомства встановлюють перелік документів або окремих їх реквізитів, які заносяться лише чорнилом (примітка до § 6). У касових і банківських платіжних документах (чеки, платіжні доручення тощо) виправлення не допускаються (примітка до § 7). Положення в § 5 містять перелік реквізитів, обов'язкових для документів бухгалтерського обліку (назва документа, назва і адреса підприємств, організацій, які складають документ, дата складання документа, зміст господарської операції, її підстави і учасники, підписи осіб, відповідальних за операції, і правильність їх оформлення). Остан­ні реквізити визначаються фактором господарських операцій, що підлягають документу­ванню. Сукупність обов'язкових елементів документа, відсутність яких позбавляє його юридичної сили, – реквізит документа (від лат. слова "реквізітум” – потребність) – перед­бачається правилами його складання, що є організаційними заходами захисту. Самі ж реквізити, наявність яких або формальна відсутність захищає документ, виступають як своєрідні засоби захисту документів, що можуть бути названі формальними засобами захи­сту. До реквізитів документа належать: стандартна типографська форма (бланк), яка інколи передбачає типографський відтиск штампа, захисну сітку, емблеми; текст доку­мента, який, у свою чергу, складається з окремих елементів (дати, номера, суми в гро­шо­вому виразі тощо); підписи, відбитки печатки, штампа, різних штампиків (наприк­лад, "сплачено”, "погашено”), резолюції.

Засобами захисту документа є також захисні властивості матеріалів, що йдуть на виготовлення документа, відповідна стійкість цих матеріалів. Це технічний захист документів. Властивості бумаги, чорнила, олівців і інших матеріалів документа повинні запобігати спробам внесення в документ будь-яких змін, спробам витравити частину тек­сту, внести в нього виправлення тощо. Матеріали документа повинні перешкоджати виготовленню в цілому підробленого документа (високоякісні сорти бумаги, спеціальне чорнило, водяні знаки, захисні сітки і малюнки) і зазнавати по можливості менших змін під впливом різних фізичних і хімічних факторів, які впливають на документ у процесі його обігу. Разом з тим, властивості матеріалів документа повинні сприяти швидкому і успішному виявленню факта підробки, відтворення змісту документа.

Окремі питання оформлення і зберігання документів є предметом розгляду відповідних правових і інших наук. Властивості матеріалів, які йдуть на виготовлення докуметів, у тому числі і ті їх властивості, які запобігають спробам внести в документ будь-які зміни, вивчаються в спеціальних розділах хімії, у працях з консервації і реєстрації документів. Питання з асортименту письмового приладдя і деякі інші вивчаються товарознавством. Ці науки вивчають окремі проблеми, що відносяться до захисту документів, в інших аспек­тах – щодо предмета кожної науки. Весь комплекс питань, пов'язаних із захистом до­ку­ментів, повинен вивчатися криміналістикою (А.А. Ейсман).

Для цього існують криміналістичні науково-дослідні заклади, про необхідність яких писав ще С.М. Потапов, де таке вивчення може проводитися.

Під час огляду і виїмки можуть бути встановлені порушення або недорахування в оформ­ленні і зберіганні документів, які можуть полегшити здійснення злочину, при кри­міналістичній експертизі – також уразливість або неприйнятність деяких матеріалів письма. Криміналістика розробляє рекомендації щодо усунення недоліків, які існують, виробляє більш раціональні правила, ставить питання про зміну реквізитів документа і тим самим посилює організаційні заходи захисту документів. Встановлюючи уразливість або непридатність окремих матеріалів, що застосовуються при виготовленні документа, даючи рекомендації про їх заміну, криміналістика посилює технічні засоби захисту документів. Через ці дві групи заходів – організаційні і технічні – здійснюється кримі­налістичний захист документів. Ці заходи тісно пов'язані, розробка криміналістикою технічного захисного прийому переростає в кінці в організаційний захід. Криміналістичні методи дослідження документів, що дозволяють встановити підробку або виконавця документа, також є своєрідними (або власне криміналістичними) засобами захисту документів.

По справах, що належать до компетенції Державної податкової адміністрації та інших відомств, які здійснюють боротьбу зі злочинами і іншими правопорушеннями в економічній сфері, основними доказами є письмові докази – документи.

Залежно від уміння працювати з документами пізніше буде залежати, чи будуть вони речовими доказами, чи ні.

У процесі розслідування справ про порушення, пов'язаних із несплатою податків, про­водяться судово-бухгалтерські, економічні, почеркознавчі, технічні експертизи доку­ментів.


 

Література:

1. Барабаш Т.М. Автореф. дисерт. на здобуття наукового ступеня кандидата юри­дичних наук. – К., 2002. – С.1–2.

2. Податківці визначають свої завдання // Урядовий кур'єр. – 2002. – № 113.





Реферат на тему: Особливості аналізу і дослідження документів при розслідуванні злочинів у сфері оподаткування (реферат)


Схожі реферати



5ka.at.ua © 2010 - 2016. Всі права застережені. При використанні матеріалів активне посилання на сайт обов'язкове.    
.