Архів якісних рефератів

Знайти реферат за назвою:         Розширений пошук

Меню сайту

Головна сторінка » Право

Основні риси касації в світлі нового кримінально-процесуального законодавства України (реферат)

Побудова правової держави безпосередньо пов'язана з посиленням правового захисту особи, зміцненням гарантій політичних, економічних, соціальних прав та свобод громадян. При цьому головне місце в забезпеченні цих прав належить суду як найбільш надійному гаранту прав людини і громадянина.

Сучасна судова система України визначається Конституцією України (ст.125) і Законом України "Про судоустрій України" від 7 лютого 2002р. Процес реформування сучасної судової системи – винятково важлива і актуальна проблема юридичної науки і практики, що має на меті піднести правовий та суспільний авторитет суду як основного гаранта законності, прав та законних інтересів особи на шляху до створення в Україні судочинства охоронного типу. Перші кроки в цьому напрямі були зроблені в червні – липні 2001р. шляхом внесення Верховною Радою України суттєвих змін і доповнень до чинного Кримінально-процесуального кодексу України. Ці зміни та доповнення закріпили нові ідеї демократичного та гуманістичного змісту, по-новому визначили суть та завдання окремих положень і інститутів кримінального судочинства, розширили гарантійну забезпеченість прав та законних інтересів особи. Важливе місце в цьому напрямі належить інституту перегляду судових рішень в порядку касаційного провадження кримінальної справи. Цей інститут виступає важливою процесуальною гарантією правосуддя і прав особи в кримінальному процесі, ефективним правовим засобом забезпечення законності, обґрунтованості і справедливості судових рішень та виконання інших завдань кримінального судочинства.

У зв'язку із внесенням змін і доповнень до КПК України Законом України від 12липня 2001р. стадія касаційного провадження набула нового змісту, що потребує наукового аналізу та якісно нового теоретичного обґрунтування положень, які розкривають її суть та значення. У цьому контексті актуальними є питання щодо основних рис, які притаманні стадії касаційного провадження як однієї з основних форм перевірки законності судових рішень, що набрали законної сили.

Зауважимо, що свого часу ці питання виступали предметом дослідження в працях таких учених-процесуалістів, як М.М.Гродзинський, Є.Ф.Куцова, Я.О.Мотовіловкер, П.Ф.Пашкєвіч, І.Д.Пєрлов, А.Л.Рівлін, М.С.Строгович, О.П.Тьомушкін та ін. В сучасний період цим питанням приділяли увагу С.В.Ворожцов, Ю.М.Грошевий, К.Ф.Гуценко, С.В.Ківалов, В.Т.Маляренко, Т.М.Мірошниченко, Г.М.Омельяненко, І.Л.Пєтрухін, І.І.Потеружа, О.П.Рижаков, В.М.Хотенець та ін.

Однак з багатьох питань, що стосуються суті та значення стадії касаційного провадження, серед науковців до цього часу немає єдності. Окремі з них у зв'язку із прийняттям нового кримінально-процесуального законодавства потребують глибокого осмислення і якісно нового теоретичного обґрунтування, що й зумовило вибір теми наукового дослідження.

Аналізуючи погляди процесуалістів з досліджуваних питань, слід зазначити, що більшість з них виділяють одні й ті ж основні риси касаційного провадження.

Зокрема, професор І.Л.Пєтрухін виділяє такі основні риси касаційного провадження: свобода оскарження; поєднання перевірки законності і обґрунтованості вироку; ревізійний характер перевірки; обмеження можливості використання додаткових матеріалів у справі; заборона "повороту на гірше" для засудженого чи виправданого [1, с.412].

Професор О.П.Рижаков до основних рис касації відносить: свободу оскарження; суворо визначену форму приводу до початку касаційного провадження; перевірку законності та обґрунтованості судових рішень; можливість подання у касаційну інстанцію додаткових матеріалів; широкі повноваження касаційної інстанції; недопустимість погіршення становища засудженого [2, с.551-554].

На думку професора К.Ф.Гуценко, касаційному провадженню притаманні такі основні риси: свобода оскарження вироків; ревізійний характер касаційної перевірки; перевірка як законності, так і обґрунтованості судових рішень; подання (витребування) нових (додаткових) матеріалів; заборона "повороту на гірше"; широкі повноваження суду касаційної інстанції [3, с.418-423].

На підставі аналізу чинного кримінально-процесуального законодавства, що регулює провадження справ у суді касаційної інстанції, можна виділити такі основні риси касації.

Свобода касаційного оскарження, що надає учасникам судочинства, які захищають свої права та законні інтереси чи представляють або захищають права та законні інтереси інших осіб, право подати касаційну скаргу чи касаційне подання на незаконне чи необґрунтоване з їхньої точки зору судове рішення. Свобода касаційного оскарження гарантує права і законні інтереси учасників процесу і водночас забезпечує ефективність діяльності суду касаційної інстанції стосовно виявлення і виправлення допущених у справі порушень закону. Важливою гарантією свободи оскарження служить правило про заборону "повороту на гірше", що охороняє засудженого чи виправданого від небезпеки за своєю скаргою або скаргою свого захисника виявитись у гіршому становищі порівняно з винесеним щодо нього вироком.

Свобода касаційного оскарження забезпечується:

- публічним проголошенням вироку та інших судових рішень, врученням засудженому чи виправданому копії вироку, ухвали або постанови;

- правом подати касаційну скаргу як через суд, що постановив вирок, так і безпосередньо до суду касаційної інстанції;

- достатніми строками для касаційного оскарження та внесення касаційного подання;

- наданням можливості доповнення, зміни, відкликання скарги чи подання до початку судового розгляду справи;

- обов'язком суду першої інстанції направити кримінальну справу, по якій внесено скаргу, чи подання до суду касаційної інстанції та обов'язок останнього (касаційного суду) розглянути справу у встановлений законом строк.

Іншою рисою касації є можливість подання в касаційну інстанцію нових (додаткових) матеріалів. Метою подання нових (додаткових) матеріалів є підтвердження або спростування доводів касаційної скарги чи касаційного подання. Для цього закон дозволяє заінтересованим особам подати до касаційного суду документи, яких не було у справі. Проте нові матеріали не можна одержувати шляхом проведення слідчих дій. Особа, яка подала нові матеріали, повинна вказати, яким шляхом вони були отримані та яке значення вони мають для вирішення справи. Нові матеріали можуть бути витребувані також і касаційним судом. Згідно з КПК України, новими матеріалами можуть бути як документи, так і предмети, що мають значення речових доказів. Нові матеріали дають право суду касаційної інстанції лише скасувати вирок або інше оскаржене судове рішення з направленням справи на новий судовий розгляд в суд першої чи апеляційної інстанції або на додаткове розслідування, однак забороняють змінити вирок або закрити справу. Таке обмеження повноважень касаційної інстанції пояснюється тим, що додаткові матеріали, одержані в процесі касаційного провадження, не виступали предметом дослідження у специфічних умовах судового розгляду в суді першої чи апеляційної інстанції, що забезпечує надійність висновків про їхню достовірність. У зв'язку з цим, на базі одержаних нових матеріалів касаційний суд може зробити висновок про незаконність і необґрунтованість вироку чи інших рішень та скасувати їх, проте не має права ні змінити їх, ні закрити справу провадженням. Лише у виняткових випадках, коли дані або відомості, що містяться в таких матеріалах, є безспірними і не потребують додаткової перевірки та оцінки судом першої інстанції, касаційний суд має право змінити вирок, ухвалу чи постанову або скасувати їх із закриттям справи (ст.396 КПК України).

Відповідно до ст.393 КПК України, нові матеріали подаються до касаційного суду зацікавленими особами, а також можуть бути витребувані касаційним судом. У зв'язку з цим виникає запитання: чи вправі касаційний суд за наявності відповідних підстав витребувати нові (додаткові) матеріали за власною ініціативою, чи їх витребування можливе лише за клопотанням заінтересованих осіб?

У юридичній літературі з цього приводу існує думка, що касаційний суд має право витребувати нові матеріали з власної ініціативи лише для прийняття рішення на користь інших засуджених, від яких не надійшли клопотання або щодо яких не вносилося подання, а в усіх інших випадках він вправі вчиняти такі дії лише за клопотанням заінтересованих осіб.

На наш погляд, касаційний суд повинен бути позбавлений права витребовувати нові матеріали за власною ініціативою у всіх випадках і єдиною підставою для надання йому таких повноважень повинна служити тільки наявність відповідного клопотання про це з боку заінтересованих осіб. При цьому ми виходимо з таких міркувань.

Кримінально-процесуальний закон наділяє широке коло заінтересованих у справі осіб правом на касаційне оскарження судових рішень або внесення на них касаційного подання (ст.348, 384 КПК України). При цьому касаційні скарги можуть бути подані визначеними в законі особами лише в тій частині, що стосується їхніх інтересів (ст.348, ч.2 ст.384 КПК України). На цій підставі у ч.1 ст.395 КПК України встановлено принципово нове правило, згідно з яким касаційний суд перевіряє законність та обґрунтованість судового рішення лише в тій частині, в якій воно було оскаржене. Це означає, що при перегляді справи в касаційному порядку суд не вправі вийти за межі касаційної скарги або касаційного подання і розглядає справу лише в тій частині, в якій вона була оскаржена і тільки щодо тих засуджених, яких стосується скарга чи подання. Закон дозволяє суду вийти за межі касаційних вимог лише в тому разі, якщо цим не погіршується становище засудженого чи виправданого (ч.1 ст.395 КПК). Встановлюючи такі правила законодавець виходив з того, що оскільки заінтересовані особи подали клопотання про перегляд судового рішення лише в певній частині, то, очевидно, що зі всіма іншими висновками суду, викладеними у цьому рішенні, вони погоджуються. А тому переглядати таке судове рішення в повному обсязі немає потреби.

Отже, законодавець відступив від панівного в недалекому минулому у касаційному провадженні так званого ревізійного начала, коли будь-яка касаційна скарга чи протест тягли за собою перегляд всієї справи і щодо всіх засуджених, у тому числі й тих, від яких не надійшли скарги або щодо яких не приносився протест. Такі законодавчі новели спрямовані на відведення суду його істинного призначення як органу правосуддя, який зобов'язаний вирішити спір рівноправних сторін лише тією мірою, в якій його ініціюють самі сторони. Якщо ж у зв'язку з цим надати касаційному суду право витребовувати з власної ініціативи нові (додаткові) матеріали для прийняття рішення на користь інших засуджених, від яких не надійшли клопотання або щодо яких не вносилося подання, то реалізація такого права розцінювалася б як перекладення на себе повноважень сторони з боку суду, свідчила б про заінтересованість суду, прояв виправдувального ухилу у його діяльності. В цьому разі суд виступав би прихильником сторони захисту, що суперечило б його призначенню як органу правосуддя. Крім того, це суперечило б і принципу змагальності, який повною мірою реалізується і на цій стадії процесу.

На підтвердження цього висновку вказує і закріплене у ч.1 ст.395 КПК України положення, згідно з яким касаційний суд перевіряє законність і обґрунтованість судового рішення за наявними у справі та додатково поданими (підкреслено мною. – В.Б.) матеріалами в тій частині, в якій воно було оскаржене. Вживаючи термін "додатково подані матеріали", законодавець мав на меті підкреслити, що ініціатива в одержанні цих матеріалів і приєднанні їх до справи повинна виходити від заінтересованих в цьому осіб, а не від суду. З іншого боку, кримінально-процесуальний закон створює найсприятливіші умови для активної реалізації заінтересованими особами своїх прав та законних інтересів у суді касаційної інстанції (подання скарг, заявлення клопотань тощо).

Так, на підставі ч.5 ст.384 КПК України, особам, які вправі подати касаційну скаргу, касаційне подання, надається можливість ознайомитися в суді з матеріалами справи для вирішення питання про внесення касаційної скарги чи подання. При цьому закон покладає на осіб, які внесли скаргу чи подання обов'язок долучити стільки їхніх копій, щоб їх можна було вручити всім учасникам судового розгляду, інтересів яких вона стосується (ч.1 ст.387 КПК України). Крім того, відповідно до ч.4 ст.389 КПК України, про призначення справи до розгляду касаційний суд повідомляє прокурора, а також заінтересованих осіб, коло яких визначене у ст.384 КПК України, і роз'яснює їм, що вони вправі подати заперечення на подання чи скаргу, або ж подати власні подання, скарги про перегляд справи у касаційному порядку.

Важливою гарантією свободи оскарження судових рішень є надання прокурору та іншим учасникам судового розгляду права доповнити, змінити і відкликати касаційні скарги і подання. Так, на підставі ст.390 КПК України, прокурор і особа, яка подала скаргу, мають право доповнити, змінити або відкликати їх, а також подати свої заперечення на скаргу, подання іншого учасника судового розгляду.

Метою таких змін і доповнень є розширення обсягу змісту основної скарги чи подання, а також подання нових доводів та міркувань із зазначенням нових підстав для скасування або зміни вироку. Важливо при цьому, щоби нові зміни та доповнення не тягли за собою погіршення становища засудженого чи виправданого. На підставі ч.2 ст.355 КПК України внесення таких змін допускається лише в межах строків на подання касаційної скарги чи внесення касаційного подання прокурором.

Як уже зазначалося, доповнення і зміна касаційних скарг та подання можливі до початку розгляду справи в касаційному суді (ст.390 КПК України). Однак ці положення закону викликали певні зауваження з боку окремих вчених-юристів. Так, на думку кандидата юридичних наук, судді Верховного Суду Російської Федерації С.Ворожцова, норма закону, що надає учасникам судового розгляду право вносити доповнення і зміни до касаційних скарг і подання до початку розгляду справи в касаційному суді, може призвести до затягування строків розгляду справи касаційним судом, що, своєю чергою, негативно позначиться на ефективності захисту прав і законних інтересів учасників судового розгляду [4, с.14-15]. Підставою для такого висновку, на думку автора є те, що в додаткових скаргах, які подаються безпосередньо до суду касаційної інстанції до початку судового засідання, містяться доводи, які прямо зачіпають інтереси другої сторони, а також інших засуджених у справі, які вирок не оскаржували і в судовому засіданні касаційного суду не перебувають. Це зобов'язує суд касаційної інстанції відкласти розгляд справи, надати заінтересованим особам можливість ознайомитися із змістом додаткових скарг, надати їм час на принесення заперечень і тільки після цього розпочати розгляд справи по суті. Як зазначає С.Ворожцов, згодом хто-небудь з учасників процесу знову може подати додаткову скаргу до початку судового засідання, в якій можуть міститися доводи, що істотно зачіпатимуть інтереси інших заінтересованих осіб, і це знову ж покладатиме на суд касаційної інстанції обов'язок вчиняти вказані вище дії. Така ситуація може тривати безконечно. Відтак автор пропонує в законі встановити строк для принесення додаткових скарг і подання не до початку розгляду справи в касаційному суді, а не пізніше, ніж за 14 діб до початку судового засідання [4, с.15].

З такою пропозицією навряд чи можна погодитися з таких міркувань. Встановлення в законі такого строку призвело б до істотного обмеження права заінтересованих осіб на судовий захист їхніх законних інтересів, оскільки підстави для принесення додаткових скарг і подань можуть виникнути в цих осіб і після закінчення запропонованого автором строку (14 діб), в тому числі і на підставі нових матеріалів, що можуть бути одержані особами, які подали касаційну скаргу чи внесли касаційне подання як до, так і після закінчення цього строку і аж до початку розгляду справи в касаційному суді включно. Якщо ж дотримуватись позиції С.Ворожцова, то після спливу 14 діб до початку судового засідання особи, які подали скаргу чи внесли подання були б позбавлені можливості внести зміни до них або доповнити їх новими аргументами навіть за наявності для цього підстав, що істотно обмежувало б не тільки право цих осіб на судовий захист, але й зашкодило б ефективному виконанню покладених на суд касаційної інстанції завдань.

Те, що в додаткових скаргах, які подаються в суд касаційної інстанції до початку судового засідання містяться доводи, які безпосередньо зачіпають інтереси другої сторони, а також інших засуджених у справі, котрі вирок не оскаржували і в судовому засіданні касаційного суду не знаходяться, також не може бути підставою для встановлення в законі запропонованого С.Ворожцовим строку. Адже доводи, які містяться в таких додаткових скаргах, можуть істотно зачіпати передусім інтереси засудженого чи виправданого у справі, оскільки проти них було спрямоване обвинувачення.

Відтак у ч.2 ст.355 КПК України спеціально зазначено, що внесення до апеляції (касаційної скарги чи подання) змін, які тягнуть за собою погіршення становища засудженого або виправданого, допускається тільки в межах строків на апеляційне оскарження або на внесення касаційної скарги чи подання, що виступає важливою гарантією права цих осіб на захист і включає в себе необхідність встановлення в законі достатнього строку для підготовки засудженою чи виправданою особою до захисту не тільки від доводів, які містяться в основній скарзі чи поданні, але й від нових доводів, що містяться в додатковій скарзі чи поданні, якщо в них ставиться питання про погіршення їхнього становища. Якщо у додатковій скарзі чи поданні містяться доводи, які не тягнуть за собою погіршення становища засудженого чи виправданого, то вони можуть бути подані заінтересованими особами і після закінчення касаційного строку, але до початку розгляду справи в касаційному суді.

Ще однією рисою касації є недопустимість погіршення становища засудженого чи виправданого. Заборона "повороту на гірше" виступає істотною гарантією права засудженого (виправданого) на захист, свободи оскарження ними вироку і водночас – гарантією правосуддя, оскільки є засобом виявлення і виправлення порушень закону в діяльності слідчих органів та судів. В силу цієї заборони касаційний суд, здійснюючи перевірку законності та обґрунтованості винесених по справі рішень, має право пом'якшити призначене судом першої чи апеляційної інстанції покарання або застосувати закон про менш тяжкий злочин, проте не вправі:

- скасувати обвинувальний вирок у зв'язку з необхідністю застосувати закон про більш тяжкий злочин або посилити покарання за відсутності касаційного подання прокурора, скарги потерпілого чи його представника;

- безпосередньо посилити покарання або застосувати закон про більш тяжкий злочин, навіть якщо справа розглядається за касаційним поданням прокурора, скаргою потерпілого чи його представника, що принесені з цих підстав;

- скасувати виправдувальний вирок, ухвалу чи постанову про закриття справи за відсутності касаційного подання прокурора, скарги потерпілого чи його представника, а також скарги виправданої особи з підстав і мотивів виправдання;

- скасувати вирок у зв'язку із необхідністю застосувати закон про більш тяжкий злочин або за м'якістю покарання, якщо в касаційному поданні прокурора, скарзі потерпілого чи його представника вказані інші касаційні підстави;

- скасувати вирок у зв'язку із необхідністю застосувати закон про більш тяжкий злочин, якщо в касаційній скарзі потерпілого чи касаційному поданні прокурора ставилося питання про скасування вироку за м'якістю покарання і навпаки;

- ухвалити рішення, яке погіршує становище засудженого (виправданого), щодо якого касаційна скарга чи подання не приносилися.

Касаційний суд вправі скасувати обвинувальний вирок, постановлений апеляційним чи місцевим судом, ухвалу апеляційного суду щодо вироку місцевого суду у зв'язку з необхідністю застосувати закон про більш тяжкий злочин або більш суворе покарання лише у тому разі, коли з цих підстав вніс подання прокурор або подав скаргу потерпілий чи його представник (ч.2 ст.397 КПК України). Скарги інших учасників процесу на м'якість покарання або необґрунтоване застосування закону про менш тяжкий злочин не можуть служити підставою для скасування вироку.

Єдине, коли можливий "поворот на гірше" за скаргою засудженого, це якщо при новому розслідуванні справи буде встановлено, що обвинувачений вчинив більш тяжкий злочин або коли збільшився обсяг обвинувачення (ч.2 ст.400 КПК України).

Зазначимо, що в юридичній літературі спірним до цього часу залишається питання про місце інституту заборони "повороту на гірше" в системі кримінально-процесуального законодавства. Одні вчені-процесуалісти вважають заборону "повороту на гірше" принципом кримінального процесу (Л.І.Лазарєва, Т.М.Мірошниченко, І.Д.Пєрлов, Р.Д.Рахунов А.Л.Рівлін, А.Л.Ципкін та ін.), інші – процесуальною гарантією (Н.Я.Калашникова, Є.Ф.Куцова, П.Ф.Пашкєвіч). Так, на думку доцента Т.М.Мірошниченко, заборону "повороту на гірше" слід віднести до принципів кримінального процесу на тій підставі, що в кожній стадії кримінального процесу обвинувачений не може бути визнаний винним у більш тяжкому обвинуваченні або такому, що суттєво відрізняється за змістом, ніж те, яке йому ставилося у вину на попередній стадії [5, с.153].

На наш погляд, заборону "повороту на гірше" слід вважати процесуальною гарантією, а не принципом кримінального процесу, виходячи з таких міркувань.

По-перше, заборона "повороту на гірше" не виключає того, що з метою успішного виконання завдань правосуддя становище підсудного (засудженого), за наявності передбачених законом підстав та умов, може бути змінено не тільки в кращий, але й гірший для нього бік (ст.277, 378 КПК України). А це не відповідає одній з вимог, якій повинен відповідати принцип – таке правило повинно бути загальним, категоричним, імперативним положенням і виступати характерною, типовою рисою кримінального процесу.

По-друге, характерною властивістю принципу кримінального процесу є те, що його порушення означає незаконність рішення у справі та обов'язкове його скасування. Заборона "повороту на гірше" не відповідає і цій вимозі, оскільки порушення такої заборони не у всіх випадках тягне за собою обов'язкове скасування рішення. Так, якщо органи досудового слідства кваліфікували дії обвинуваченого за статтею закону про більш тяжкий злочин, ніж фактично був ним вчинений, то суд першої, апеляційної чи касаційної інстанції має право перекваліфікувати його дії на закон про менш тяжкий злочин та постановити законне і справедливе рішення. Це стосується і тих випадків, коли суд першої чи апеляційної інстанції, розглянувши кримінальну справу, неправильно застосував до підсудного статтю закону про більш тяжкий злочин і у зв'язку з цим призначив йому несправедливе покарання. В цьому випадку суд касаційної інстанції за скаргою засудженого чи його захисника або ж в ревізійному порядку має право без скасування вироку змінити кваліфікацію злочину на закон про менш тяжкий злочин і призначити покарання, яке відповідає тяжкості вчиненого злочину і особі винного (ст.395, 397 КПК України).

По-третє, заборона "повороту на гірше" не може вважатися принципом кримінального процесу, оскільки вона є похідною від принципу забезпечення обвинуваченому, підсудному права на захист, прямим наслідком цього принципу. Це зумовлено тим, що вимога не порушувати право обвинуваченого, підсудного на захист є більш загальною, оскільки охоплює не тільки випадки погіршення становища обвинуваченого, підсудного в частині кримінально-правових наслідків злочину, але й інші випадки, коли в результаті зміни обвинувачення становище цих осіб не стає гіршим порівняно з тим, яке визначене попереднім рішенням, проте порушується їхнє право на захист. Це стосується, зокрема, тих випадків, коли в результаті зміни обвинувачення істотно змінюються фактичні обставини злочину, що вимагає від обвинуваченого нової організації захисту і, відповідно, зумовлює необхідність повернення справи для проведення додаткового розслідування і пред'явлення нового обвинувачення (ст.231 КПК України).

Отже, заборона "повороту на гірше" є лише конкретним елементом, одним із засобів реалізації принципу забезпечення права обвинуваченого на захист, а тому не може виступати загальним, керівним положенням, що є характерною ознакою будь-якого принципу кримінального процесу.

Ще однією важливою рисою касації є одночасна перевірка касаційним судом судових рішень як з питань факту, так і з питань права, тобто одночасна перевірка і законності, і обґрунтованості судових рішень. Касаційна інстанція повинна перевірити не тільки законність вироку та інших судових рішень, тобто правильність застосування норм права, але і його обґрунтованість, тобто відповідність висновків суду, викладених у вироку, ухвалі, постанові фактичним обставинам справи і наявність доказів, що підтверджують висновки суду першої чи апеляційної інстанції. Касаційний суд перевіряє законність та обґрунтованість судового рішення за наявними у справі та додатково поданими матеріалами в тій частині, в якій воно було оскаржене. Однак він має право вийти за межі касаційних вимог, якщо цим не погіршується становище засудженого чи виправданого (ч.1 ст.395 КПК України). Доводи, які викладені в касаційних скаргах і поданнях, повинні бути ретельно вивчені, проаналізовані касаційним судом і зіставлені з додатково поданими матеріалами з тим, щоби вони (доводи) не залишилися в ухвалі без відповіді. Перевірка законності та обґрунтованості судових рішень здійснюється судом касаційної інстанції методом вивчення письмових матеріалів справи. На підставі цих матеріалів він не може і не повинен визначати факти, не встановлені вироком або відхилені ним, не може і не повинен підміняти собою суд першої інстанції і заново перевирішувати справу, вирішувати її по суті.

Отже, основні риси касації розкривають сутність цієї форми перевірки законності та обґрунтованості судових рішень, як ефективного засобу забезпечення правильного здійснення правосуддя та охорони прав і законних інтересів учасників процесу, що зумовлює необхідність їхнього подальшого дослідження і вдосконалення.


 

Література

1. Уголовный процесс. Учебник для вузов / Под ред. И.Л. Петрухина. – М.: Проспект, 2001.

2. Рыжаков А.П. Уголовный процесс. – М.: Норма, 2002.

3. Уголовный процесс. Учебник для студентов юридических вузов и факультетов / Под ред. К.Ф. Гуценко. – М.: Зерцало, 2000.

4. Ворожцов С. Принципы кассации по новому УПК // Российская юстиция. – 2002. – №12.

5. Мірошниченко Т.М. Поняття принципів і проблеми реалізації прав особи у кримінальному процесі // Актуальні проблеми формування правової держави в Україні. До 50-ї річниці Конвенції про захист прав людини та основних свобод (Матеріали Міжнар. наук.-практ. конф.): У 2 ч. / За ред. проф. М.І.Панова. – Харків: Нац. юрид. академія України, 2000. – Ч.2.





Реферат на тему: Основні риси касації в світлі нового кримінально-процесуального законодавства України (реферат)


Схожі реферати



5ka.at.ua © 2010 - 2016. Всі права застережені. При використанні матеріалів активне посилання на сайт обов'язкове.    
.