Архів якісних рефератів

Знайти реферат за назвою:         Розширений пошук

Меню сайту

Головна сторінка » Право

Основні права, свободи і обов'язки людини і громадянина (реферат)

Ядром, системоутворюючим елементом правового ста­тусу людини і громадянина є права, свободи і обов'язки людини і громадянина. В правах, свободах і обов'язках не лише фіксуються стандарти поведінки, які вважаються обов'язковими, корисними, доцільними для нормальної життєдіяльності суспільства, але й розкриваються основні принципи взаємовідносин держави і особи'.

Права людинице її соціальна спроможність віль­но діяти, самостійно обирати вид та міру своєї пове­дінки з метою задоволення різнобічних матеріальних та духовних потреб людини шляхом користування певними соціальними благами в межах, визначених законодавчи­ми актами.

Поняття «права людини» складне й багатогранне, це категорія не лише юридична, але і філософська, політич­на, моральна. Для кращого розуміння сутності цього по­няття слід звернути увагу на такі його аспекти:

1) права з'являються у людини від моменту наро­дження як невід'ємні умови фізичного і соціального іс­нування та розвитку і, в той же час, як засіб і мета життя, незалежно від того усвідомлюються вони лю­диною чи ні;

2) за своїм змістом права людини - це такі її соціальні можливості, які пов'язані з конкретно-історичними умо<-вами; об'єктивно обумовлені досягнутим економічним і культурним рівнем життя суспільства, вони виявляють сукупність потреб, задоволення яких сприяє забезпеченню людині певного стандарту життя, характерного для конкретного суспільства. В зв'язку з цим, законода­вець не може штучно змінювати обсяг прав і свобод: не­помірне розширення меж реальних можливостей людини призведе до фіктивного характеру прав людини і, навпа­ки, свавільне обмеження прав призводить до дезінтегра­ції функцій соціальної системи;

3) права людини — це категорія можливої поведінки людини, їх реалізація залежить від бажання конкретної людини, а держава не може і не повинна примушувати до використання прав. У той же час нормальне функціо­нування сучасного демократичного суспільства немож­ливе без використання його членами своїх прав і свобод. В силу цього держава не може обмежуватися юридич­ною фіксацією прав людини, вона повинна їх забезпечи­ти (гарантувати) не тільки правовими, але й економічни­ми, політичними та культурними засобами;

4) права людини носять універсальний характер, не­подільні, взаємопов'язані і взаємообумовлені, вони є над­банням кожної людини. Британська енциклопедія визна­чає їх таким чином: «Права належать індивіду в силу того, що він є людиною. Вони співвідносяться з широ­ким континуумом цінностей, що універсальні за своїм характером і в деяких значеннях однаково притаманні всім людським істотам».

Поняття «свобода» в його суб'єктивному значенні то­тожне поняттю «суб'єктивне право», і його застосування пояснюється історичними чинниками. В той же час у юридичній літературі звертається увага на те, що понят­тя «свобода» більшою мірою пов'язане з характеристи­кою таких правомочносте»! особи, які визначають сферу її самостійності, захисту від втручання в її внутрішній світ (свобода думки і слова, свобода світогляду і віро­сповідання тощо). В свою чергу, поняття «право» пере­дбачає для реалізації соціальних можливостей особи, які становлять його зміст, здійснення певних дій чи послуг з боку держави або правомочностей особи на участь у дія­льності певних структур.

Забезпечуючи права і свободи людини держава, в свою чергу, вимагає від неї певної поведінки, що форму­люється в системі юридичних обов'язків.

Обов'язок - це об'єктивно обумовлена вимога дер­жави до особи діяти чітко визначеним у законі чином або утриматися від здійснення певних дій.

Обов'язок характеризується такими рисами:

1)на відміну від суб'єктивного права юридичний обов'язок це категорія необхідної поведінки людини, йо­го реалізація не повинна обумовлюватися бажанням лю­дини;

2) обов'язок - це завжди певне обмеження прав лю­дини. Людина повинна підкорятися певним правилам, щоб у здійсненні своїх прав і свобод не завдавати шкоди іншим людям. Необхідність встановлення обов'язків прямо передбачається міжнародно-правовими докумен­тами. Так, наприклад, у ч. З ст. 19 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права йдеться, що право людини на вільне вираження свого погляду пов'язане з певними обмеженнями, які, однак, мають встановлюва­тися законом і бути необхідними:

а) для поважання прав і репутації інших осіб;

б) для охорони державної безпеки, громадського по­рядку, здоров'я чи моральності населення.

Ст. 20 Міжнародного пакту про громадянські і полі­тичні права передбачає заборону пропаганди війни, ви­ступів на користь національної, расової чи релігійної не­нависті.

У Міжнародному пакті про економічні, соціальні і культурні права (ст. 4) допускається можливість обме­ження в національному законодавстві прав, закріплених у пакті, але лише таких, що визначаються законом, і ли­ше постільки, по скільки це є сумісним з природою за^ значених прав, і виключно з метою сприяти загальному добробуту в демократичному суспільстві;

3) виконання обов'язку забезпечується спеціальним механізмом, який має держава. За невиконання обов'язку держава встановлює юридичну відповідальність.

Правовий статус особи визначається всім обсягом прав, свобод і обов'язків людини і громадянина, які за­кріплюються різними галузями національного права Ук­раїни. Водночас, основи правового статусу особи (кон­ституційний статус особи) визначають лише права, свободи і обов'язки людини і громадянина, які отримали конституційне закріплення і, в силу цього, називаються основними правами, свободами і обов'язками людини і громадянина.

Основні права і свободи людини і громадянина -це закріплені в Конституції України невід 'ємні права і свободи людини і громадянина, що належать їм від на­родження чи в силу наявності у них громадянства Ук­раїни, гарантуються Українською державою і станов­лять ядро правового статусу особи в Україні. Ці права і свободи характеризуються специфічними рисами, а саме:

1) вони життєво важливі та найбільшою мірою соці­альне значимі як для окремої людини, так і для суспіль­ства в цілому і для держави. Значення основних прав і свобод для людини полягає в тому, що вони виступають необхідною передумовою її участі у вирішенні питань устрою та управління суспільством, забезпечення честі та гідності людини тощо.

Для суспільства та держави значимість основних прав і свобод людини і громадянина обумовлена тим, що їх реалізація забезпечує демократичний, соціальний та правовий характер Української держави;

2) вони не надуваються і не відчужуються за воле­виявленням людини і громадянина, тобто належать кож­ному від народження;

3) їм притаманні особливі юридичні властивості та специфічний механізм реалізації, зокрема:

а) конституційні (основні) права і свободи становлять ядро правового статусу особи і покладені в основу всіх юридичних прав, встановлених іншими галузями права, які, в силу цього, мають похідне значення по відношен­ню до основних;

б) закріплюються за кожною людиною і за кожним громадянином;

в) мають загальний характер, тобто їх об'єм є одна­ковий для кожної людини і для кожного громадянина;

г) основні права і свободи мають особливу юридичну форму закріплення - вони фіксуються в Конституції Ук­раїни;

д) специфіка механізму їх реалізації пов'язана з тим, що на відміну від інших прав і свобод, які реалізуються в конкретних правовідносинах, основні права і свободи

виступають передумовою будь-яких правовідносин у конкретній сфері, постійного, невід'ємного права кожно­го учасника правовідносин.

Основні права, свободи і обов'язки людини і грома­дянина становлять певну систему та класифікуються за різними підставами:

1) у залежності від суб'єкта їх поділяють на права людини і права громадянина;

2) за черговістю їх включення до конституцій та міжнародно-правових документів — на права першого, другого та третього покоління;

3) за генезою на природні (природжені) та похідні від них;

4) за видом суб'єкта на індивідуальні та колективні;

5) за ступенем їх абсолютизації на такі, що підляга­ють обмеженню і такі, що не підлягають законодавчому обмеженню;

6) за характером утворення на основні та додаткові.

Найбільш поширеним в юридичній літературі крите­рієм класифікації прав і свобод людини і громадянина є їх зміст. Як правило, за змістом вони поділяються на три групи: особисті або громадянські права і свободи; полі­тичні права ї свободи; економічні, соціальні та куль­турні права і свободи .

Особисті права і свободи розглядаються в правовій теорії та практиці як свобода людини приймати рішення незалежно від держави .

Духовна та фізична свобода людини від державного контролю історично сформувалася раніше від інших прав і свобод, а їх особливістю є те, що вони за своєю суттю є природними правами людини і не пов'язані з на­лежністю людини до громадянства України. Більшість із особистих прав і свобод носять абсолютний характер, тобто є не лише невід'ємними, а й такими, що не мо­жуть бути обмежені.

Конституція України закріплює такі особисті права і свободи: право на життя та право на захист свого життя і здоров'я, життя і здоров'я інших людей від протиправних посягань (от. 27); право на повагу до своєї гідності (ст. 28); право на свободу та особисту недо­торканність та право невідкладно знати про мотиви свого арешту або затримання, з моменту затримання захищати себе особисто та користуватися правовою допомогою захисника, оскаржити затримання в суді (ст. 29); право на недоторканність житла (ст. ЗО); право на таємницю листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції (ст. 31); право на невтручання в особисте життя, право громадян України знайомитися в органах державної влади, органах місцевого самовря­дування, установах і організаціях з відомостями про се­бе, право на спростування недостовірної інформації про себе і членів сім "і та право вимагати вилучення будь-якої інформації та на відшкодування матеріальної і мо­ральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, викори­станням та поширенням такої недостовірної інформа­ції (ст. 32); свободу пересування, право вільного вибору місця проживання та право вільно залишати територію України, право громадян України в будь-який час повер­нутися в Україну (стаття 33); право на свободу світогля­ду і віросповідання (ст. 35); право на охорону здоров'я, медичну допомогу та медичне страхування (ст. 49); пра­во на безпечне для життя і здоров'я довкілля та відш­кодування завданої порушенням цього права шкоди (ст. 50); право на вільне (за взаємною згодою жінки і чолові­ка) укладання шлюбу, охорона сім 'ї, дитинства, мате­ринства і батьківства (ст. 51); право на судовий захист, право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самовряду­вання, посадових і службових осіб, право після викорис­тання всіх національних засобів правового захисту звертатися до міжнародних органів і установ, членом або учасником яких є Україна, право будь-якими не забо­роненими законом засобами захищати свої права і сво­боди від порушень і протиправних посягань (ст. 55); пра­во на відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльніс­тю органів державної влади, органів місцевого самовря­дування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень (ст. 56); право знати свої права і обоє 'язки (ст. 57); право на звільнення від відповідаль­ності за діяння, які на час їх вчинення не визнавалися законом як правопорушення (заборона зворотної сили закону) (ст. 58); право на правову допомогу (ст. 59); пра­во не виконувати явно злочинні розпорядження чи нака­зи (ст. 60); заборона повторного притягнення до юриди­чної відповідальності (ст. 61); право на презумпцію не­винності та на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої безпідставним засудженням (ст. 62);

право на звільнення від відповідальності за відмову да­вати показання або пояснення щодо себе, членів сім "і чи близьких родичів, коло яких визначається законом (га­рантія проти самообвинувачення) та право на захист у суді (ст. 63).

Політичні права і свободи пов'язані з участю у сус­пільно-політичному житті, з формуванням органів дер­жавної влади та органів місцевого самоврядування. Їх важливою особливістю є те, що вони адресовані лише громадянам України. Реалізуючи політичні права, гро­мадяни України, асоційовані як Український народ — но­сій суверенітету і єдине джерело влади в Україні, при­ймають участь у здійсненні влади. Конституція України передбачає такі політичні права і свободи: право на свободу думки і свободу слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань та право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію (ст. 34);

право на свободу об'єднання у політичні партії та гро­мадські організації, на участь у професійних спілках (ст. 36); право брати участь в управлінні державними справами, у всеукраїнському та місцевих референдумах, право обирати і бути обраними до органів державної влади та органів місцевого самоврядування - виборче право (ст. 38); право рівного доступу до державної слу­жби, а також служби в органах місцевого самовряду­вання (ст. 38); право на свободу зборів, мітингів, походів і демонстрацій (ст. 39); право петицій, тобто право на­правляти індивідуальні чи колективні письмові звернен­ня або особисто звертатися до органів державної вла­ди, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів (ст. 40).

Політичні права і свободи, як і особисті інколи нази­вають негативними, маючи на увазі те, що держава не зобов'язана вживати якихось позитивних дій для їх за­безпечення, а повинна утриматися від зазіхань на права і свободи, які входять до цих двох груп, тобто вони роз­глядаються як свобода людини від держави, право лю­дини на невтручання держави.

На відміну від особистих та політичних прав і сво­бод економічні, соціальні та культурні права і свободи є позитивними - їх забезпечення вимагає від держави пев­них дій.

Економічні, соціальні, культурні права і свободи складають особливу групу прав і свобод людини і гро­мадянина, вони пов'язані з концепцією соціальної дер­жави та стосуються таких сфер життєдіяльності, як влас­ність, трудові відносини, відпочинок, матеріальні та духовні потреби людини тощо. Економічні права забез­печують людині можливість вільно розпоряджатися ос­новними факторами виробничої діяльності, яка складає основу існування та розвитку суспільства. Соціальні права забезпечують людині гідний рівень життя та со­ціальну захищеність, а культурні права сприяють духо­вному розвитку людини, забезпечують її участь в еко­номічному, соціальному і культурному прогресі суспі­льства.

Конституція України фіксує такі економічні, соці­альні, культурні права і свободи: право власності та право громадян України користуватися об 'єктами пра­ва державної та комунальної власності (ст. 41); право на підприємницьку діяльність (ст. 42); право на працю, на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом, право на захист від незаконного звільнення та на своєчасне одержання винагороди за працю (ст. 43); право тих, хто працює, на страйк (ст. 44); право кожного, хто працює, на відпочи­нок (ст. 45); право громадян України на соціальний за­хист (ст. 46); право на житло (ст. 47); право на доста­тній життєвий рівень (ст. 48); право на освіту, право громадян України безоплатно здобути вищу освіту в державних і комунальних навчальних закладах та право громадян України, які належать до національних мен­шин, на навчання рідною мовою чи на вивчення рідної мови (ст. 53); право громадян України на свободу літе­ратурної, художньої, наукової і технічної творчості, на результати своєї інтелектуальної, творчої діяльності та на захист інтелектуальної власності (ст. 54).

Зміст кожного з цих основних прав і свобод розкри­вається у відповідних статтях Конституції України та деталізується в чинному законодавстві України.

Останнім часом в юридичній літературі все більшого поширення набуває поділ прав і свобод людини і грома­дянина в залежності від черговості їх включення до кон­ституцій та міжнародно-правових документів на такі три групи:

1. Права першого покоління - громадянські і полі­тичні права, проголошені демократичними революціями XVII - XVIII століть. Ця група прав і свобод визначає вільний розвиток особи та можливості громадян брати участь в управлінні державними і суспільними справами, забезпечує особі незалежність і недоторканність, індиві­дуальну автономію та особисту свободу, захищає особу від будь-яких втручань та обмежень, що можуть пору­шити свободу. Реалізація цих прав не може залежати від рівня соціально-економічного розвитку країни та матері­альних ресурсів держави.

2. Права другого покоління - економічні, соціальні, культурні права і свободи. В їх основу покладені соціалі­стичні концепції, які беруть свій початок після першої світової війни і вперше отримали закріплення в «радян­ських» конституціях, Конституції Німеччини 1919 року, Статуті 00Н (1945 р.) та в Загальній декларації прав людини (1948 р.), де було зафіксовано найважливіші з цих прав і свобод. Реалізація прав і свобод цієї групи пов'язана з рівнем економічного розвитку та наявністю відповідних матеріальних ресурсів.

3. Права третього покоління (колективні або соліда­рні права) були проголошені після другої світової війни і являють собою права особи, які не пов'язані з її особо­вим статусом, а продиктовані її належністю до якої-небудь спільноти, де правам особи відведено провідне місце . Тобто, на відміну від прав і свобод першого і другого поколінь, які належать кожному індивіду, пра­ва третьої групи є одночасно правами людини і народів (право на мир, на якісну і безпечну продукцію, на безпеч­не довкілля тощо) .

Основні обов'язки людини і громадянина - це за­кріплені в Конституції України вимоги, які пред'являються кожній людині й громадянину, аби він діяв пев­ним, чітко визначеним конституційною нормою чином (або утримувався від вчинення відповідних дій) для за­безпечення.інтересів суспільства, держави, інших людей і громадян; недотримання ж цих вимог тягне за собою. Юридичну відповідальність. Основні обов'язки є складо­вою частиною правового статусу особи і забезпечують нормальне функціонування держави та життєдіяльність суспільства.

Конституція України до основних обов'язків відно­сить: обоє 'язок кожного не заподіювати шкоди природі, культурній спадщині, відшкодовувати завдані ним збитки (ст. 66), сплачувати податки і збори (ст. 67), неухиль­но додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гід­ність інших людей (от. 68).

Крім того. Конституція України передбачає певні обов'язки, суб'єктами яких виступають лише громадяни України — захищати Вітчизну, незалежність та тери­торіальну цілісність України, шанувати її державні си­мволи (ст, 65.); щорічно подавати до податкових інспек­цій за місцем проживання декларації про свій майновий стан та доходи заминулий рік (ст. 67).

Невиконання або неналежне виконання основних обо­в'язків тягне за собою юридичну відповідальність, вид і міра якої визначається відповідними законами України.





Реферат на тему: Основні права, свободи і обов'язки людини і громадянина (реферат)


Схожі реферати



5ka.at.ua © 2010 - 2016. Всі права застережені. При використанні матеріалів активне посилання на сайт обов'язкове.    
.