Архів якісних рефератів

Знайти реферат за назвою:         Розширений пошук

Меню сайту

Головна сторінка » Право

Основи сімейного права України (реферат)

План

1.Вступ.

2.Принципи сімейного права.

3. Нормативна правова база сімейного права.

4.Структура сімейного права.

5.Порядок укладання шлюбу.

6. Порядок припинення шлюбу.

7. Особисті немайнові права та обов'язки подружжя. Майнові правовідносини подружжя.


 

1. Вступ

Сімейне право - це сукупність правових норм, які регулюють та охороняють особисті й пов'язані з ними майнові відносини громадян, що виникають із шлюбу й належності до сім'ї. Тобто це право регулює відносини між подружжям щодо порядку складання шлюбу, особистих і майнових відносин між батьками й дітьми, іншими родичами, а також регулює та охороняє відносини усиновлення, опіки й піклування тощо.

2.Принципи сімейного права.

Законодавством України передбачені такі принципи сімейного права:

1) рівноправність громадян у сімейних відносинах;

2) рівноправність чоловіка і жінки у сімейних відносинах;

3) одношлюбство (моногамія);

4) свобода і добровільність вступу до шлюбу;

5) свобода в розірванні шлюбу;

6) державна турбота про материнство і дитинство, охорона їх інтересів, заохочення материнства;

7) взаємна турбота членів сім'ї один про одного. Регулювання сімейних відносин здійснюється з метою:

1) зміцнення сім'ї як соціального інституту і як союзу конкретних осіб;

2) утвердження почуття обов'язку перед батьками, дітьми та іншими членами сім'ї;

3) побудови сімейних відносин на паритетних засадах, на почуттях взаємної любові та поваги, взаємодопомоги і підтримки;

4) забезпечення кожної дитини сімейним вихованням, можливістю духовного та фізичного розвитку.

3. Нормативна правова база сімейного права.

Джерелами сімейного права є Конституція, Сімейний кодекс та інші нормативно-правові акти України. Частиною національного сімейного законодавства є міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Основним нормативно-правовим актом у цій галузі є Сімейний кодекс України (далі - СК України), який був прийнятий 10 січня 2002 року і набрав чинності 1 січня 2004 року. Сімейний кодекс надзвичайно важливий законодавчий акт. У суспільстві немає людини, якої б не торкнулися його норми. Сімейний кодекс - це той закон, який надійно захищає новонароджене дитя, забезпечує людині можливість реалізації природних прав на шлюб, на сім'ю, на материнство та батьківство, на особисте виховання своїх дітей, на спільне проживання з ними, а також сприяє виконанню сім'єю різноманітних соціальних функцій.

4.Структура сімейного права.

CK України складається з 7 розділів, 292 статей і має таку структуру:

Розділ І. «Загальні положення» визначає поняття сім'ї, регулювання у сімейних відносин, здійснення сімейних прав і виконання сімейних обов'язків, захист сімейних прав та інтересів;

Розділ II. «Шлюб. Права та обов'язки подружжя» визначає умови і порядок укладання шлюбу, особисті немайнові права і обов'язки подружжя, право власності подружжя, права і обов'язки подружжя зі взаємного утримання, шлюбний договір, порядок припинення шлюбу;

Розділ III. «Права та обов'язки матері, батька і дитини» передбачає підстави виникнення прав і обов'язків батьків і дітей, особисті немайнові права батьків і дітей, права батьків і дітей на майно, обов'язки батьків і дітей із взаємного утримання (аліментні обов'язки);

Розділ IV. «Влаштування дітей, позбавлених батьківського піклування» визначає порядок усиновлення, порядок встановлення опіки і піклування, права й обов'язки опікунів і піклувальників, патронат над дітьми;

Розділ V. «Права та обов'язки інших членів сім'ї та родичів» визначає особисті немайнові права й обов'язки інших членів сім'ї та родичів, обов'язки по утриманню інших членів сім'ї та родичів;

Розділ VI. «Застосування Сімейного кодексу України до іноземців та осіб без громадянства. Застосування законів іноземних держав та міжнародних договорів в Україні» визначає порядок укладання і розірвання шлюбів громадян України з іноземцями й іноземців в Україні, порядок міжнародного усиновлення;

Розділ VII. «Прикінцеві положення» визначає, що цей Кодекс набирає чинності одночасно з набранням чинності Цивільним кодексом України, а також про припинення чинності Кодексу про шлюб та сім'ю 1969 року й інших законів, які суперечать СК України.

Сімейний кодекс не має зворотньої сили. Це означає, що він не може поширюватися на відносини, які виникли до моменту, коли він набрав чинності.

На відміну від цивільних, учасником (суб'єктом) сімейних відносин може бути лише людина, яка у сімейних відносинах має свій додатковий статус - дружини, чоловіка, матері, батька, дитини тощо. Називати людей, які є учасниками сімейних відносин, фізичними особами не прийнято. Юридичні особи у сімейних відносинах участі не беруть.

Жоден із учасників сімейних відносин не наділений щодо другого функціями влади, навіть батьки щодо своїх дітей.

Учасниками сімейних відносин є подружжя, тобто особи, шлюб між якими зареєстрований відповідно до закону, а також родичі прямій лінії споріднення (які походять один від одного) та побічній (боковій) лінії споріднення (які мають спільного предка).

Слід зазначити, що СК Украйни не регулює сімейні відносини між двоюрідними братами та сестрами, тіткою, дядьком і племінницею, племінником та між іншими родичами за походженням. Сімейні відносини можуть виникати із факту свояцтва, породженого шлюбом. Так у відносинах свояцтва перебуває дружина та родичі чоловіка, чоловік та родичі дружини. З-поміж відносин, заснованих на свояцтві, СК України регулює лише відносини між мачухою, вітчимом та пасинком, падчеркою. Відносини з тещею, тестем, свекрухою, свекром та невісткою, зятем, іншими свояками чинне законодавство не регулює. Перебування цих осіб у відносинах свояцтва ні на що не впливає, а отже не має правового значення.

Сімейні відносини можуть бути врегульовані також за домовленістю (договором) між їх учасниками, який має бути укладений у письмовій формі. Такий договір є обов'язковим до виконання, якщо він не суперечить вимогам чинного законодавства та моральним засадам суспільства.

Як відомо суспільство виросло із сім'ї. Ч.З ст.16 Загальної декларації прав людини, яка була прийнята Генеральною Асамблеєю ООН 10 грудня 1948 року називає сім'ю природним та основним осередком суспільства. Таке ж положення міститься у ст.23 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права 1966 року та у ст.10 Міжнародного пакту про економічні, соціальні та культурні права 1966 року.

За статистичними даними в Україні понад 13 мільйонів сімей. З такою кількістю не може змагатися жоден з інших відомих суспільству осередків. Сім'я виконує важливу соціальну функцію, яку ніхто, крім неї, виконати не може, а саме народження і виховання людини.

Відповідно до ст. 3 СК України, сім'я є первинним і основним осередком суспільства. її складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки. Тобто поняття сім'ї дається через формулювання її ознак. Подружжя вважається сім'єю і тоді, коли дружина та чоловік у зв'язку з навчанням, роботою, лікуванням, необхідністю догляду за батьками, дітьми та з інших поважних причин не проживають спільно. Дитина також належить до сім'ї своїх батьків і тоді, коли спільно з ними не проживає.

Сім'я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам українського суспільства. Отже, в Україні одностатеві пари не вважаються сім'єю тому, що це суперечить моральним засадам суспільства.

Права члена сім'ї має і одинока особа. Особа, яка досягла шлюбного віку, мас право на створення сім'ї. Разом з тим, сім'ю може створити особа, яка народила дитину, незалежно від віку.

Особа може бути примусово ізольована від сім'ї лише у випадках і в порядку, встановлених законом. Держава охороняє сім'ю, дитинство, материнство, батьківство, створює умови для зміцнення сім'ї.

Права, що набуває особа у сім'ї, тобто сімейні права не можуть бути передані іншій особі. Якщо дитина або особа, яка обмежена у дієздатності, не може самостійно здійснювати свої права, то ці права здійснюють батьки чи піклувальники. Сімейні обов'язки не можуть бути перекладені на іншу особу.

Кожен учасник сімейних відносин, який досяг чотирнадцяти років, має право на безпосереднє звернення до суду за захистом свого права чи інтересу, а також до органу опіки та піклування.

5. Порядок укладення шлюбу.

У ст.21 СК України вперше дається законодавче поняття шлюбу, у якому лаконічно сформульовані основні ознаки шлюбу. Шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у державному органі реєстрації актів цивільного стану.

При цьому слово „сімейний" засвідчує, що шлюб створює сім'ю, а не спрямований на її створення, а слово „союз" підкреслює законодавче визнання теорії договірної природи шлюбу, яка зумовлює його добровільний характер. У шлюбі можуть бути лише жінка та чоловік, тобто особи різної статі. У деяких державах (наприклад, Бельгія, Голландія) сексуальні меншини добилися внесення зміни до законодавства, внаслідок чого шлюб може бути зареєстрований між особами однієї статі. Обґрунтування потреби такого нововведення необхідністю дотримання прав людини засвідчує, що ідею прав людини можна іноді возвеличити до абсурду. Наявність такого „шлюбу" суперечить не тільки християнській моралі та канонам інших релігійних вірувань, а й моральним засадам нашого суспільства.

Необхідною ознакою шлюбу є його реєстрація державним органом реєстрації актів цивільного стану, тому що без такої реєстрації шлюбу як правової категорії немає. Так званий „цивільний шлюб" - це побутова категорія, яка віддзеркалює наявність лише однієї ознаки шлюбу - сімейного союзу жінки та чоловіка, які у цьому союзі мають статус сім'ї, але не мають статусу подружжя.

Таким чином, не зареєстроване офіційними органами держави проживання жінки і чоловіка однією родиною не створює шлюб і не є підставою для виникнення у них прав та обов'язків подружжя.

Релігійний обряд укладення шлюбу не заборонено, але він не має правового значення. Це означає, що релігійний обряд шлюбу є особистою справою жінки та чоловіка і не створює прав та обов'язків подружжя. Особи, які після вінчання спільно проживають без реєстрації шлюбу, також мають статус сім'ї, але не мають правового статусу подружжя.

Умовами складання шлюбу є:

1) досягнення особами на день реєстрації шлюбу шлюбного віку. Законодавець з урахуванням статевої зрілості, завершення фізичного розвитку організму, стану психічного, розумового, морального та соціального розвитку людини шлюбний вік для жінки встановив у сімнадцять, а для чоловіка — у вісімнадцять років. Встановлення різного шлюбного віку для жінки та чоловіка не є відступленням від конституційного принципу рівностей статей, а є результатом нетотожності жіночого та чоловічого організмів, тих фізіологічних процесів, які відбуваються в них.

Досягнення шлюбного віку є юридичним фактом, який породжує у особи право на шлюб. Ст.23 СК України встановлює можливість вступу до шлюбу особи, яка досягла 14 років. їй може бути надано право на шлюб за рішенням суду, якщо було встановлено, що це відповідає її інтересам. Заява про надання права на шлюб має розглядатися судом за правилами окремого провадження. Про подання такої заяви суд має повідомити батьків або піклувальника, при цьому їх заперечення не може бути підставою для відмови у задоволенні заяви. Якщо шлюбного віку не досягай і він, і вона, то кожному з них належить подати до суду окремі заяви. Суд може об'єднати ці дві справи в одне провадження.

Обмеження щодо максимального віку для укладення шлюбу законодавство не встановлює. Також не має значення і значна різниця у віці осіб, які укладають шлюб;

2) взаємна вільна згода осіб, які одружуються. Термін „вільна згода" охоплює не лише волю до шлюбу з певною особою, а й знання про неї як про особу, яка також діє вільно, не с одруженою, не є родичем, досягла шлюбного віку та має відповідний стан здоров'я.

Сімейний кодекс забороняє примушення до шлюбу в будь-якій формі насильства (фізичного чи психологічного), а також погроз зі сторони батьків та інших осіб. Необхідно зазначити, що закон не передбачає відповідальності того, хто примушував іншу особу до шлюбу. Правовою реакцією на укладення шлюбу під примусом може бути визнання цього шлюбу недійсним (ст.40 СК України).

Навіть за наявністю вищезазначених умов шлюб не може бути укладений, якщо є до того юридичні перешкоди, а саме:

1) перебування в іншому, нерозірваному шлюбі: жінка та чоловік можуть одночасно перебувати лише в одному шлюбі, тобто вони мають право на повторний шлюб лише після припинення попереднього шлюбу. Сімейний кодекс не лімітує кількості шлюбів, в яких протягом життя може бути людина, але закон проти полігамного шлюбу з кількома жінками одночасно, навіть для мусульман, які проживають на території України. Тому, що це суперечило б ст.24 Конституції, за якою громадяни України є рівними перед законом, не може бути ні для кого привілеїв чи обмежень за ознаками релігійних переконань та етнічного походження;

2) родинні відносини. Тобто у шлюбі між собою не можуть перебувати особи, які є родичами прямої лінії споріднення. А саме:

- рідні (повнорідні, неповнорідні) брат і сестра. Повнорідними є брат і сестра, які мають спільних батьків. Неповнорідні є брат і сестра, які мають спільну матір або спільного батька;

- двоюрідні брат і сестра, рідні тітка, дядька та племінник, племінниця;

- усиновлювач та усиновлена ним дитина.

Упродовж своєї багатовікової історії людство переконалося у шкідливості шлюбів між особами, які є родичами, насамперед прямої лінії споріднення і тому заборона таких шлюбів спрямована на запобігання кровозмішанню;

3) недієздатність одного з тих, хто одружується, яка встановлена в судовому порядку.

Шлюб реєструється та засвідчується Свідоцтвом про шлюб. Державна реєстрація є обов'язковим елементом шлюбу, тому без неї шлюбу як правової категорії немає. Шлюб - це акт цивільного стану. Державна реєстрація шлюбу засвідчує створення сім'ї, є правоутворюючим юридичним фактом, а також створює презумпцію права спільної сумісної власності на майно, набуте у шлюбі, та презумпцію батьківства щодо дитини, яка була зачата і (або) народжена у шлюбі.

Заява про реєстрацію шлюбу подається жінкою та чоловіком до будь-якого державного органу реєстрації актів цивільного стану за їхнім вибором, особисто. З моменту подання заяви особи вважаються зарученими (нареченою чи нареченим). При прийомі заяви орган державної реєстрації актів цивільного стану зобов'язаний ознайомити осіб, які бажають одружитися, з порядком і умовами реєстрації шлюбу, роз'яснити їм права й обов'язки як майбутньому подружжю і батькам та попередити про відповідальність за приховання перешкод до реєстрації шлюбу. Особи, які подали заяву про реєстрацію шлюбу, повинні повідомити одна одну про стан свого здоров'я.

Шлюб реєструється по закінченню одного місяця від дня подання особами заяви про реєстрацію шлюбу. Присутність нареченої та нареченого в момент реєстрації їхнього шлюбу є обов'язковою. Якщо наречені або хтось із них не з'явились у день, визначений для реєстрації шлюбу то це не робить відповідну заяву нечинною і наречені мають право вимагати реєстрацію шлюбу ще протягом двох місяців.

Наречені мають право обрати прізвище одного з них, як спільне прізвище подружжя або надалі іменуватися дошлюбними прізвищами. Вони мають право приєднати до свого прізвища прізвище нареченого, нареченої. Складання, як правило, більше двох прізвищ не допускається.

Час виникнення прав і обов'язків у подружжя виникають з моменту реєстрації шлюбу в органах РАЦСу. Шлюб, зареєстрований у відсутності нареченої і (або) нареченого, вважається неукладеним.

Особи, які подали заяву про реєстрацію шлюбу, а також подружжя, мають право на укладення шлюбного договору. Якщо шлюб реєструється з неповнолітньою особою (тобто у віці від 14 до 18 років), на укладання з нею шлюбного договору потрібна згода батьків або піклувальника. Відмова їх дати згоду на укладення шлюбного договору може бути оскаржена до суду.

Отже, шлюбний договір це угода осіб, що вступають до шлюбу або перебувають у шлюбі, яка спрямована на врегулювання їхніх майнових відносин.

Сімейний кодекс України містить ряд вимог до змісту і форми шлюбного договору.

Зміст шлюбного договору включає тільки майнові права й обов'язки подружжя одне до одного і щодо їхніх дітей (правовий режим власності подружжя, користування житлом, право на утримання, можливий розподіл майна і таке інше). Особисті відносини подружжя, а також особисті відносини батьків і дітей не можуть міститися у шлюбному договорі. Не припускаються обмеження прав дитини, а також поставлення одного з подружжя у занадто невигідне матеріальне становище.

Шлюбний договір укладається у письмовій формі і нотаріально посвідчується. Жодна інша служба чи посадова особа посвідчити такій договір в Україні не може.

Якщо шлюбний договір укладений до реєстрації шлюбу, він набирає чинності у день реєстрації шлюбу. Якщо шлюбний договір укладений подружжям, він набирає чинності у день його нотаріального посвідчення. За вимогою одного з подружжя шлюбний договір може бути змінений, у будь-який час розірваний або визнаний недійсним у судовому порядку.

У ст.104 СК України встановлений вичерпний перелік підстав для припинення шлюбу.

6. Порядок припинення шлюбу.

Під припиненням шлюбу розуміється припинення правовідносин між подружжям, що викликані настанням певних юридичних фактів. Законодавством передбачені наступні підстави для припинення шлюбу:

1) внаслідок смерті або оголошення в судовому порядку померлим одного з подружжя;

2) внаслідок розірвання шлюбу.

Шлюб може розриватися в судовому порядку або через органи РАЦСу. Органи РАЦС розривають шлюб у таких випадках:

1) за спільною заявою подружжя, яке не має дітей;

2) за заявою одного із подружжя, якщо другий із подружжя:

- визнаний безвісно відсутнім;

- визнаний недієздатним;

засуджений за вчинення злочину до позбавлення волі на строк не менше як три роки. У всіх трьох ситуаціях право на розірвання шлюбу виникає з моменту набрання чинності відповідним рішенням або вироком суду. Однак наявність цих обставин не є „запрошенням" до розірвання шлюбу. Кожна з них створює лише право, яке особа може здійснити за власним розсудом, тобто вона сама вирішує скористатися їй цим правом чи ні.

Суд розриває шлюб у таких випадках:

1) за спільною заявою подружжя, яке має дітей. До заяви має бути поданий письмовий договір про те, з ким із них будуть проживати діти і як у їх утриманні та вихованні братиме участь той із батьків, хто буде проживати окремо;

2) за позовом одного з подружжя. Не може бути поданий позов про розірвання шлюбу протягом вагітності дружини та протягом одного року після народження дитини.

При розгляді справи про розірвання шлюбу суд має встановити дійсні мотиви розлучення, з'ясувати фактичні взаємини подружжя і зобов'язаний вжити заходів щодо їх примирення. Шлюб розривається лише у тому разі, якщо суд дійде до висновку про неможливість подальшого спільного проживання подружжя. Ст.П5 СК України передбачує обов'язковість державної реєстрації розірвання шлюбу, здійсненого судом. Отже рішення суду про розірвання шлюбу - це акт, який припиняє шлюбне правовідносення, а свідоцтво про розірвання шлюбу - це документ єдиної форми, який засвідчує припинення шлюбу.

Жінка та чоловік, шлюб між якими було розірвано, мають право подати до суду заяву про поновлення їхнього шлюбу, за умови, що жоден із них не перебував після цього у повторному шлюбі. Поновлення шлюбу засвідчується виданням нового свідоцтва про шлюб.

7. Особисті немайнові права та обов'язки подружжя. Майнові правовідносини подружжя

Подружжя, яке перебуває в зареєстрованому шлюбі, набуває особистих немайнових прав та обов'язків. Особисті немайнові права та обов'язки - це такі, що не мають майнового змісту. В основу регулювання особистих немайнових відносин між подружжям покладено принципи рівності при набутті та здійсненні особистих немайнових прав та обов'язків.

Згідно зі сі.ст.49-56 СК України до особистих немайнових прав подружжя належать:

1) право на материнство та батьківство. Мати дітей - природна потреба і природне право жінки і чоловіка. Народження дитини є природною і найважливішою соціальною функцією жінки, яку, крім неї, ніхто здійснити не може. Реалізація права на материнство та права на батьківство є законодавчим визнанням природного права жінки та чоловіка на статеве життя.

Оскільки право дружини на материнство може бути, за нормальних обставин, реалізоване завдяки статевих стосунків з її чоловіком, небажання чоловіка маги дитину або його нездатність до зачаття дитини може спричинити розірвання шлюбу. В свою чергу відмова дружини від народження дитини або нездатність її до народження дитини також може бути причиною розірвання шлюбу;

2) право дружини та чоловіка на повагу до своєї індивідуальності. Індивідуальність особи - це неповторна своєрідність людини. Чоловік і дружина мають рівне право на повагу до своєї індивідуальності, своїх звичок, уподобань. Звичайно мова не йдеться про повагу до шкідливих звичок, які можуть завдати шкоди дітям, другому з подружжя та шлюбові взагалі;

3) право дружини та чоловіка на фізичний та духовний розвиток, на здобуття освіти, прояв своїх здібностей, на створення умов для праці та відпочинку;

4) право дружини та чоловіка на зміну прізвища після реєстрації шлюбу. У цьому разі орган РАЦС видає нове свідоцтво про шлюб;

5) право дружини та чоловіка на розподіл обов'язків та спільне вирішення питань життя сім'ї. Подружжя мають право самостійно розподіляти між собою обов'язки в сім'ї на основі взаємної згоди, повної рівності. Дана правова норма спрямована проти диктатури в сім'ї з боку одного з подружжя, нехтування думкою другого з подружжя, а також сприяє побудові сімейних відносин на засадах шлюбної гармонії;

6) право дружини та чоловіка на особисту свободу. Змістом такого права є право на: вибір місця свого проживання; припинення шлюбних відносин; вжиття заходів, які не заборонені законом і не суперечать моральним засадам суспільства щодо підтримання шлюбних відносин.

Подружжя зобов'язане:

1) спільно опікуватись побудовою сімейних відносин на почуттях взаємної любові, поваги, дружби, взаємодопомоги;

2) спільно піклуватися про матеріальне забезпечення родини;

3) вагітній дружині мають бути створені умови для збереження її здоров'я і народження здорової дитини; а дружині-матері - умови для поєднання материнства зі здійсненням нею інших прав і обов'язків.

Крім особистих немайнових прав і обов'язків, подружжя мають і відповідні майнові права та обов'язки. Реєстрація шлюбу не припиняє права власності на майно, яке належало дружині та чоловікові до цього моменту.

СК України встановлює два види власності подружжя: особиста приватна власність дружини і чоловіка та спільна сумісна власність подружжя.

Особистою приватною власністю дружини, чоловіка є:

1) майно, набуте кожним із них до шлюбу;

2) майно, набуте кожним із подружжя за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування;

3) майно, набуте кожним із подружжя за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто;

4) речі індивідуального користування, в тому числі коштовності, навіть якщо вони були придбані за рахунок спільних коштів подружжя;

5) премії і нагороди, отримані за особисті заслуги;

6) кошти, одержані як відшкодування матеріальної чи моральної шкоди;

7) страхові суми, одержані за обов'язком або добровільним особистим страхуванням.

Кожен з подружжя самостійно розпоряджається, володіє і користується належним йому майном, але з урахуванням інтересів сім'ї, насамперед дітей. Це означає, що право власності одного з подружжя не є правом, здійснювати яке він може лише відповідно до свого інтересу.

Спільною сумісною власністю вважається майно, набуте подружжям за час шлюбу. Кожен з подружжя має рівне право щодо такого майна. Подружжя користуються рівними правами на майно, набуте за час шлюбу і в тому разі, коли один з них був зайнятий веденням домашнього господарства, здійснював догляд за дітьми, навчався, хворів чи з інших поважних причин не мав самостійного заробітку (доходу).

Згідно ст.61 СК України об'єктами права спільної сумісної власності подружжя можуть бути будь-які речі, за винятком тих, які виключені з цивільного обігу, а також заробітна плата, пенсія, стипендія, інші доходи, одержані одним із подружжя і внесені до сімейного бюджету або внесені на його особистий рахунок у банківську (кредитну) установу.

Майном, нажитим за час шлюбу, подружжя розпоряджається за взаємною згодою.

Розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно набуте за час шлюбу. 1 навпаки, незалежно від розірвання шлюбу колишнє подружжя має право на розподіл спільної власності. Частки подружжя у спільній сумісній власності є рівними, якщо інше не передбачено договором між ними.

Законодавством також передбачені права та обов'язки подружжя по утриманню один одного. Як правило, цей обов'язок виконується добровільно. У разі невиконання цього обов'язку чоловік або дружина, що потребує матеріальної допомоги, має право по суду вимагати надання утримання (аліментів) від іншого, якщо останній спроможний їх надати. Це право зберігається і після розірвання шлюбу.

Категорії осіб, що мають право на утримання (аліменти):

1) непрацездатні чоловік чи дружина. Непрацездатним вважається той з подружжя, який досяг пенсійного віку, встановленого законом, або є інвалідом І, II чи III групи;

2) чоловік чи дружина, у яких заробітна плата, пенсія та інші доходи нижчі за прожитковий мінімум;

3) дружина під час вагітності та протягом трьох років після народження дитини (якщо дитина має недоліки фізичного чи психічного розвитку - до досягнення дитиною шести років);

4) чоловік, з яким проживає дитина, до досягнення дитиною трьох років (якщо дитина має недоліки фізичного чи психічного розвитку - до досягнення дитиною шести років);

5) чоловік або дружина, з ким проживає дитина-інвалід.

Не має права на утримання той із подружжя, хто негідно поводився у шлюбних відносинах, а також той хто став непрацездатним у зв'язку із вчиненням ним умисного злочину, якщо це встановлено судом.

Право на одержання аліментів зберігається і за розведеними чоловіком і жінкою, якщо він або вона стали непрацездатними у шлюбі чи протягом одного року після розірвання шлюбу. Необхідно відзначити, що норма ч.4 ст.76 СК України вперше передбачила право на аліменти того, хто є працездатним, запозичивши досвід законодавчого регулювання цієї проблеми у інших державах Європи. Працездатні колишня дружина, колишній чоловік мають право на аліменти лише протягом трьох років від дня розірвання шлюбу. Розмір аліментів визначається судом з урахуванням матеріального і сімейного стану обох сторін.


Використана література

1. Мазур Оксана Степанівна Сімейне право України.- К.: Ун-т "Україна", 2005.-

2. Цивільне та сімейне право України у запитаннях та відповідях.- Харків: Одіссей, 2002.- 640с.

3. Сімейне право України: Навчальний посібник для студ.юридичних вузів та факультетів/ За ред.О.В.Дзери.- К.: Вентурі, 1997.- 272с.





Реферат на тему: Основи сімейного права України (реферат)


Схожі реферати



5ka.at.ua © 2010 - 2016. Всі права застережені. При використанні матеріалів активне посилання на сайт обов'язкове.    
.