Архів якісних рефератів

Знайти реферат за назвою:         Розширений пошук

Меню сайту

Головна сторінка » Право

Організаційно-правові аспекти та стан протидії корупційним проявам у системі державної служби України (реферат)

Розбудова державності в Україні супроводжується ускладненням процесів в економічній, соціальній і політичній сферах суспільного розвитку. За таких умов важливою є роль держави, її апарату, від якого вимагається організованість управління, чіткість діяльності та узгоджена взаємодія. Державне управління при цьому, будучи основним інститутом організації життєдіяльності всього суспільства, є інститутом, що стимулює здійснення найбільш важливих, із суспільної точки зору, позитивних інтересів і обмежує реалізацію негативних за допомогою спрямування суперечностей між людьми і групами людей, з яких складається суспільство, до русла правової форми розв'язання цих сперечань. Невирішеність основних теоретичних і методологічних питань призводить до того, що будь-які судження щодо конкретних суспільних процесів, у тому числі й у галузі державного управління, залишаються необґрунтованими.

Сучасна цивілізація, про що свідчить історія, не знає жодної держави, яка б уникнула корупції в системі управління. Альтернативою цьому явищу може бути розробка та реалізація державної антикорупційної політики тієї чи іншої країни на основі консолідації більшої частини політичних сил і за тісної взаємодії з міжнародними правовими інститутами світового співтовариства.

На жаль, це негативне явище стало й для України реальністю сьогодення, і є одним з основних чинників, які створюють реальну загрозу національній безпеці та демократичному, соціально-правовому розвитку держави, що негативно впливає на всі сторони суспільного життя: економіку, політику, управління, соціальну та правову сфери, громадську свідомість, міжнародні відносини.

Корупція, як зазначається в Указі Президента України "Про Концепцію боротьби з корупцією на 1998–2005 роки” від 24 квітня 1998 р., є вкрай негативним явищем не лише для соціальної, правової держави та громадянського суспільства, а й для будь-якої демократичної системи врядування. Її суспільна небезпека полягає в тому, що корупція: 1) підриває авторитет держави, завдає шкоди утвердженню демократичних основ управління суспільством, побудові та ефективному функціонуванню державного апарату; 2) суттєво обмежує конституційні права та свободи людини й громадянина, особливо пересічних громадян, які найбільше потерпають від неї і неспроможні уникнути корупційного тягаря, втрачають при цьому віру в демократичні засади суспільства і держави; 3) порушує принципи верховенства права; 4) призводить до гальмування та викривлення правових, соціально-економічних реформ, перешкоджає розвитку ринкових відносин, передусім середнього та малого підприємництва, а також – надходженню іноземних інвестицій; 5) грубо порушує встановлений порядок здійснення повноважень посадовими і службовими особами органів державної влади, місцевого самоврядування, управлінських структур приватного сектора; 6) надає незаконні привілеї корумпованим угрупованням і кланам, підпорядковує державну владу їх інтересам; 7) сприяє криміналізації та "тінізації” економічних відносин, легалізації доходів, одержаних незаконним шляхом; 8) порушує принципи соціальної справедливості та законності; 9) нищить основоположні духовні, моральні та суспільні цінності [1].

Проблеми попередження та припинення корупції у сфері державної служби перебувають невипадково у центрі уваги наукової громадськості й фахівців-практиків, які досліджують зазначену проблематику. Дані неурядової організації "Трансперенсi iнтернейшнл” свідчать про те, що за ступенем корумпованості Україна посідає у списку з 91 країни світу одне з перших місць, тобто – 83.

На думку спеціалістів, прямі втрати України від корупції складають щорічно до 30 % річного бюджету, включаючи незаконний вивіз капіталу, ухилення від сплати податків, протидію розслідуванням, пов'язаним з незаконною економічною діяльністю і т.д.

Масштаби й наслідки криміногенних процесів в Україні вимагають від відповідних державних інституцій постійного та поглибленого аналізу їх причин, з метою як їх нейтралізації, так і врахування при розробці та здійсненні заходів щодо зміцнення правопорядку і законності в державі. Однією з таких негативних причин і є корупція і її небезпечні наслідки, насамперед, негативний вплив на реформування економіки, сприяння її "тінізації”, підрив довіри громадян до влади, зниження міжнародного авторитету України і зменшення іноземних інвестицій в економіку України. Той факт, що останнім десятиліттям криміногенна ситуація в Україні характеризується поширенням корупційних проявів, визнаний не лише фахівцями в галузі юриспруденції, а й на вищому політичному рівні нашої країни.

За даними Міністерства юстиції та Головного управління державної служби України, у 2001 р. до суду надійшло 8 692 адміністративні протоколи про корупційні діяння з винесенням постанов, які були розглянуті районними та міськими судами, понад 4,6 тис. (або 60,7 %) – провадженням з різних підстав були закриті. У деяких областях відчутна кількість закритих справ складає такі відсотки: Вінницька (54,7), Житомирська (58,5), Сумська (61,2), Хмельницька (53,4), Черкаська (63,6), Чернігівська (60,8).

Серйозні зауваження викликає також стан виконання постанов у справах про корупційні діяння. За даними Міністерства юстиції України, у 2000 р. 42 % накладених штрафів на винних було реально стягнуто, а у 2001 – лише 33,2 %.

Упродовж першого і другого кварталу 2002 р., за даними Головного управління державної служби України органами, які здійснюють боротьбу з корупцією, було виявлено 2 182 порушення закону з боку державних службовців. До суду надіслано 1 861 протокол, з яких розглянуто 1 467. До адміністративної відповідальності судами притягнуто 1 129 державних службовців та осіб, уповноважених на виконання функцій держави.

Залишається неприпустимо великою значна кількість справ, закритих за відсутності складу правопорушення – 519, що складає майже 1/4 від складених протоколів.

Порівняно з аналогічним періодом минулого року, на 9 % збільшилася кількість справ, закритих за малозначністю вчиненого порушення.

Найбільшу кількість правопорушень антикорупційного законодавства упродовж звітного періоду зафіксовано серед:

центральних органів виконавчої влади – в системах органів: ДПА України – 50 випадків, Державного комітету України по земельних ресурсах – 10, Міністерства юстиції України – 16;

областей – місцевих органах виконавчої влади і органах місцевого самоврядування: Хмельницької – 96, Одеської – 76, Полтавської – 62, Львівської – 58, Харківської – 52, Рівненської та Тернопільської, – відповідно, по 48 випадків.

Значна кількість справ закривається у зв'язку з перебігом строків давності притягнення до адміністративної відповідальності. Причиною цього є невиправдане зволікання зі збором матеріалів, несвоєчасне направлення матеріалів до суду і т. ін.

На кінцеві результати цієї роботи вкрай негативно впливають і недоліки у роботі судів. Мають місце факти безпідставного закриття судами таких справ.

Основною причиною такого стану є низький професійний рівень співробітників правоохоронних органів, які допускають чисельні порушення вимог чинного законодавства.

Адміністративні справи заводяться на осіб, які скоїли дії, що не містять складу корупційного правопорушення. За цієї ж причини факти правопорушення не підкріплюються доказами, у справах відсутні необхідні пояснення свідків, а то й самого порушника. В абсолютній більшості справ неповно, або нечітко вказуються місце, час, суть та обставини корупційного діяння, а також – дані про особу, що притягується до відповідальності.

Працівники зазначених органів погано володіють знаннями вимог чинного законодавства. Протоколи складаються на осіб, що не є суб'єктами корупційних діянь, або складаються співробітниками, які не мають на це повноважень, як це передбачено ст. 4 та 12 Закону України "Про боротьбу з корупцією”.

Проте, статистичні дані щодо результатів протидії корупції характеризують лише один бік проблеми (активність правоохоронних органів), але в жодному разі – не масштаби корупції у державі. Рівень корупції, враховуючи її латентний характер, залишається досить високим. Її стан обумовлює багато різних чинників.

Поглиблений аналіз проблеми протидії корупції дозволив дійти висновку, що поширеність корупції в Україні обумовлено організаційно-правовими, економічними та соціально-політичними факторами. На нашу думку, подальша "тінізація” економіки породжує і характеризує рівень корупції, а кримінальна та адміністративна статистика констатує лише результати протидії.

Така ситуація переважно стала наслідком того, що боротьба з корупцією здійснюється безсистемно, за відсутності стратегії запобігання і протидії її. Для боротьби з корупцією замало тільки досліджень масштабів корупції, викриття великих афер, зняття з посад державних чиновників, потрібно розглядати та досліджувати не наслідки цього явища, а його причини. Головні зусилля необхідно спрямовувати на усунення причин та умов, що сприяють корупції, а не тільки на реагування щодо конкретних корупційних проявів.

У зв'язку з цим попередження і припинення корупції є вкрай необхідним у всій системі державної влади нашої країни та органах місцевого самоврядування, але особливого значення це набуває в системі виконавчої влади. По-перше, суб'єкти виконавчої влади представляють численну групу; з ними громадяни, недержавні об'єднання контактують частіше, ніж із прокуратурою, судами, представницькими органами державної влади. Кількість державних службовців, пов'язаних з виконавчо-розпорядницькими функціями, у багато разів перевищує чисельність усіх службовців, які здійснюють іншу державну діяльність. По-друге, суб'єкти державної виконавчої влади здійснюють правозастосування, видають велику кількість нормативно-правових актів, володіють владними повноваженнями. По-третє, вони безпосередньо розпоряджаються величезними матеріальними, фінансовими та трудовими ресурсами. По-четверте, органи державної виконавчої влади, їх посадові особи вправі здійснювати позасудовий примус, юрисдикційну діяльність, у їх безпосередньому розпорядженні знаходиться механізм фізичного примусу, захисту (армія, органи внутрішніх справ, кримінально-виконавча система). По-п'яте, їх наділено дискреційними повноваженнями, що слугує одним із засобів виконання державними органами покладених на них завдань та повноважень. Саме тому припинення корупції у сфері виконавчої влади є першочерговим завданням держави. При цьому така діяльність має спиратися на норми права.

Державне управління передбачає цілеспрямований вплив держави (суб'єкта управління) на суспільство в цілому (об'єкт управління) для оптимального функціонування та розвитку останнього. Цей вплив здійснюється, насамперед, шляхом прийняття і виконання численних законодавчих рішень.

У статті 8 Конституції України закріплено положення про те, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Відображаючи місце і роль права в державі і суспільстві, принцип означає, насамперед, співвідношення права і держави та її інститутів – органів державної влади та інших, тобто підпорядкованість держави та її інститутів праву і його пріоритет стосовно них [2]. Всі органи держави створюються відповідно до прийнятого законодавства і проводять свою роботу виключно в межах наданих повноважень. Що ж стосується їх посадових осіб, то вони зобов'язані діяти лише на підставі та в межах повноважень і у спосіб, передбачений Конституцією і чинними законами України (ч. 2 ст. 19 Конституції України). Такі повноваження випливають із самої суті правової держави і принципу верховенства права. Право повинно домінувати над органами влади, не допускати можливого свавілля з боку останніх, забезпечувати можливість контролю громадянського суспільства за державною діяльністю, у тому числі за здійсненням функцій державного управління.

Дія закону в суспільстві, в системі відносин самоорганізації у процесі державного управління поширюється, так би мовити, "згори-донизу”, а вплив права відбувається і "знизу-догори”, та "згори-донизу”. Право повинне домінувати над державою, зокрема над діяльністю органів виконавчої влади, не допускати свавілля з боку останньої, забезпечувати можливість контролю з боку громадянського суспільства за державною діяльністю в цілому. Реалізація принципу верховенства права є дуже важливою передумовою панування у життєдіяльності українського суспільства саме правових принципів, досягнення правового прогресу в суспільному житті України. Це є передумовою створення в Україні нового, що грунтується на пріоритеті загальнолюдських цінностей, державного, адміністративного, муніципального права, забезпечення єдності та внутрішньої узгодженості національного законодавства, зміцнення правопорядку в державній діяльності та встановлення нового, властивого саме "державі для людини” співвідношення людини і держави [3].

Таким чином, правова регламентація взаємодії органів державної влади з особою і з суспільством є найважливішою передумовою ефективної діяльності держави як суб'єкта державного управління. При цьому право виступає як засіб виконання завдань і функцій державної влади і умова її нормального функціонування. Право також здійснює могутній субсидіарний вплив на організацію державної влади, стабілізацію суспільно-політичного життя, забезпечення надійного захисту особи, у тому числі й від корупційних проявів з боку державних службовців, встановлює обмеження державної влади за допомогою правових форм і владно-правових методів. Особливість же державного управління полягає в тому, що держава виступає водночас суб'єктом і об'єктом правового впливу. Держава формує право, механізм його реалізації, контролює виконання. У той самий час держава сама діє в рамках установленого права і дуже важливо, щоб її представники були чесними, "не зараженими корупцією” громадянами, адже корумпованість апарата управління – це системні недоліки організації, що обумовлюють зловживання службовим становищем її персоналу.

Недосконала система державного управління породжує корупціонерів, а продажні чиновники формують "вигляд системи”, створюють умови для її неефективного функціонування. Сама організація управління винна у створенні атмосфери можливості використання чиновником недоліків бюрократичної машини як засобу для задоволення виключно особистих корисливих потреб [4]. Злочинність миттєво реагує на безсилля та нерішучість влади, вона нахабніє, набирає темпів зростання і поглинає все на своєму шляху, залишаючись суворою та об'єктивною реальністю.

Корупція у сфері державної служби призводить до дезорганізації державного апарата, підриває організаційні основи влади, є перешкодою на шляху соціально-економічних перетворень, що здійснюються у нашій країні. Корупція сприяє виникненню й розвитку цілого ряду негативних явищ і процесів, серед яких слід, насамперед, виділити такі:

порушення механізму ринкової економіки, оскільки розвиваються монополії у найбільш рентабельних галузях економіки;

неналежне виконання державного бюджету, яке спричиняє порушення при формуванні державних замовлень, виділенні кредитів, розподілі трансфертів, що перешкоджає реалізації заходів, спрямованих на боротьбу з корупцією;

перерозподіл доходів, які збагачують корупціонерів, у тому числі в інтересах олігархічних кланів на шкоду іншим членам суспільства, зростання впливу олігархічних угруповань на державний механізм;

зниження податкових надходжень до Державного бюджету;

відтік капіталу за рубіж;

деформація цінностей, подвійний стандарт поводження, підвищення соціальної напруги в суспільстві, формування у свідомості громадян уявлення про беззахисність перед корупцією, посилення правового нігілізму, зневірення у можливість вирішення питання законними засобами й ін. [5].

Висновок стосовно того, що корупція є соціальним явищем, корені якого виростають з недоліків організації державної служби і специфічної психології її персоналу, диктує необхідність прийняття широкого спектра заходів антикорупційного характеру і, насамперед, адміністративно-правових і організаційно-управлінських.

Потреба у створенні реальних механізмів попередження та протидії корупції зумовила необхідність прийняття ряду нормативно-правових актів, спрямованих на попередження та боротьбу з корупційними діяннями. На жаль, більшість з них декларативно проголошували необхідність боротьби з корупцією та не визначали при цьому правових і організаційних основ для попередження, виявлення та припинення проявів корупції, усунення причин і умов, що їм сприяють.

Не відповідають сучасним вимогам окремі закони і нормативні акти. Аналіз ефективності дії Закону України "Про державну службу” показав, що його реальний вплив на вирішення зазначеної проблеми є малоефективним, основні норми спрацьовують слабо, особливо ті, які регламентують атестацію та декларування доходів.

Суттєвих змін і доповнень потребує Закон України "Про боротьбу з корупцією”. Він не визначив головного: чітких рамок, які розділяли б поняття адміністративного та кримінального корупційного діяння. Як результат – кримінальне законодавство щодо протидії корупції різко відстає від криміногенної ситуації в державі.

В цілому Закон прийнято без урахування основних чинників корупції, норми його побудовані переважно на забороні займатися тією чи іншою підприємницькою діяльністю. Він вирішив лише одну із проблем – встановив адміністративну відповідальність за корупційні діяння. Передбачені ним норми не конкретні, не узгоджені між собою та дозволяють по-різному їх тлумачити. 12 вересня 2002 року внесено зміни до Закону України "Про боротьбу з корупцією”, але, на жаль, вони є незначними і не мають широкого впливу на обставини, що склалися.

Доводиться констатувати, що різноманітні заходи щодо подолання корупції, які плануються і здійснюються сьогодні в державі, дуже слабо пов'язуються із зусиллями по наведенню порядку в економіці, а законодавчі акти, які регламентують економічні реформи, нерідко прийняті поспіхом, недосконалі і, головне, не завжди передбачають відповідні механізми з нейтралізації зловживань. Це обумовило внесення до них чисельних змін і доповнень: до Закону України "Про плату за землю” з липня 1992 р. зміни і доповнення вносилися 36 разів; до Закону України "Про підприємництво” та "Про підприємства в Україні” з 1991 p. відповідно – 44 і 31 раз.

Така нестабільність економічного законодавства, з одного боку, ускладнила його правильне застосування, з іншого, цим максимально скористався злочинний елемент.

Аналіз причин подальшої криміналізації економіки і на цій базі корумпованості суспільства дозволяє виділити ряд основних чинників, які визначально впливають на цей процес. Головним з них стала "тінізація” економіки, яка за підрахунками фахівців сягнула сьогодні більше 50 % ВВП і перетворилася по суті на головний фактор ускладнення криміногенної ситуації в країні.

Є нагальною потреба у прийнятті законів про державне регулювання та підтримку розвитку малого та середнього підприємництва; про фінансову відповідальність юридичних та фізичних осіб; про порядок видання ліцензій на здійснення окремих видів підприємницької діяльності; про декларування фізичними особами доходів і майна; про протидію відмиванню незаконно здобутих коштів і майна та ін.

Викладене дає підстави констатувати, що рівень діяльності державних і правоохоронних органів та судів щодо обмеження розмірів і впливу корупції на життєво важливі сторони суспільного життя країни та організаційно-правове забезпечення цієї діяльності не відповідають вимогам сьогодення.

Вважаємо, що зрушення ситуації на краще у вирішенні зазначених проблем потребує від виконавчої та законодавчої влади неординарних заходів що до наведення порядку і законності, у першу чергу, в економіці і, зокрема, посилення контрольних, фінансових і владних функцій.


Список використаних джерел

1. Концепція боротьби з корупцією на 1998–2005 рр.: Указ Президента України від 24 квітня 1998 р. № 367/98 // Офіційний вісник. – 1998. – № 17. – Ст. 621.

2. Коментар до Конституції України. – 2-ге видання. – К., 1998. – С. 38.

3. Теорія государства и права. – Ч. 1: Теория государства. – М., 1995. – С.111.

4. Социально-психологический портрет государственного служащего и законность // Прикладная юридическая психология. – М., 2001. – С. 81.

5. Кузнецов А.Н. Преодоление коррупции в государственном аппарате (Теоретико-правовой аспект): Автореф. дис. … канд. юрид. наук. – СПб., 2000. – С.15.





Реферат на тему: Організаційно-правові аспекти та стан протидії корупційним проявам у системі державної служби України (реферат)


Схожі реферати



5ka.at.ua © 2010 - 2016. Всі права застережені. При використанні матеріалів активне посилання на сайт обов'язкове.    
.