Архів якісних рефератів

Знайти реферат за назвою:         Розширений пошук

Меню сайту

Головна сторінка » Право

Органи правосуддя в Україні (реферат)

ПЛАН

1. Суди — виключні органи правосуддя в Україні

2. Система судів загальної юрисдикції

3. Функції і повноваження судів загальної юрисдикції

4. Основні засади судочинства в Україні

5. Вища рада юстиції України: порядок формування, склад, основні функції і повноваження

6. Адвокатура

 

 

 

1. Суди — виключні органи правосуддя в Україні

Правосуддя в Україні, згідно з Конституцією Украї­ни (ст. 124), здійснюється виключно судами, не допус­кається делегування функцій судів, а також привласнен­ня цих функцій іншими органами чи посадовими особа ми. Юрисдикція судів поширюється на всі правовідно­сини, що виникають у державі.

Правосуддя є видом державної діяльності; пов'яза­ним з вирішенням соціальних конфліктів, в основі яких лежить спір про право, шляхом розгляду на судових за­сіданнях цивільних, кримінальних та інших справ з до­держанням встановленої законом процесуальної форми.

Правосуддя здійснюють професійні судді та, у виз­начених законом випадках, народні засідателі і при­сяжні. Конституція України встановлює певні вимоги до посади судді. Ним може бути лише громадянин України, не молодший двадцяти п'яти років, який має вищу юри­дичну освіту і стаж роботи у галузі права не менш як три роки, проживає в Україні не менш як десять років та володіє державною мовою. Суддями спеціалізованих су­дів можуть бути особи, які мають фахову підготовку з питань юрисдикції цих судів. Додаткові вимоги до окре­мих категорій суддів щодо стажу, віку та їх професійного рівня встановлюються законом. Професійні судді не можуть належати до політичних партій та профспілок, брати участь у будь-якій політичній діяльності, мати представницький мандат, обіймати будь-які оплачувані посади, виконувати іншу оплачувану роботу, крім нау­кової, викладацької та творчої.

Судді зобов'язані при здійсненні правосуддя дотри­муватися Конституції та законів України; забезпечувати повний, всебічний та об'єктивний розгляд судових справ; додержуватися службової дисципліни та розпо­рядку роботи суду; не розголошувати відомості, що ста­новлять державну, військову, службову, комерційну та банківську таємницю, таємницю нарадчої кімнати, відо­мості про особисте життя громадян та інші відомості, про які вони дізналися під час розгляду справи в судо­вому засіданні, для забезпечення нерозголошення яких було прийнято рішення про закрите судове засідання; не допускати вчинків та будь-яких дій, що ганьблять звання судді і можуть викликати сумнів у його об'єктивності, неупередженості та незалежності.

Відповідно до Конституції України (ст. 129), судді при здійсненні правосуддя незалежні і підкоряються ли­ше закону. Незалежність суддів є важливою умовою самостійності і авторитетності судової влади, можливості об'єктивно здійснювати правосуддя, у повній відповід­ності до закону захищати права і законні інтереси гро­мадян. Конституція і чинне законодавство України вста­новлює правові гарантії незалежності суддів, які забез­печуються:

1. Встановленим законом порядком їх обрання і звільнення з посади. Згідно з Конституцією України (ст. 128), перше призначення на посаду професійного судді строком на п'ять років здійснює Президент Украї­ни. Всі судді, крім суддів Конституційного Суду Украї­ни, обираються Верховною Радою України безстроково, в порядку, встановленому законом. Суддя звільняється з посади органом, що його обрав або призначив, у разі: закінчення строку, на який його обрано чи призначено; досягнення суддею шістдесяти п'яти років; неможли­вості виконувати свої повноваження за станом здоров'я; порушення суддею вимог щодо несумісності; порушення суддею присяги; набрання законної сили обвинувальним вироком щодо нього; припинення його громадянства; визнання його безвісно відсутнім або оголошення по­мерлим; подання суддею заяви про відставку або про звільнення з посади за власним бажанням;

2. Незмінюваністю суддів. Відповідно до Конституції України (ст. 126), судді обіймають посади безстроково, крім суддів Конституційного Суду України та суддів, які призначаються на посаду судді вперше;

3. Недоторканністю суддів. Недоторканність суддів означає посилений режим їх захисту державою порівня­но з іншими громадянами і проявляється в установленні особливого порядку притягнення суддів до кримінальної і адміністративної відповідальності. Суддя не може бути без згоди Верховної Ради України затриманий чи зааре­штований до винесення обвинувального вироку судом. Недоторканність судді поширюється на його житло, службове приміщення, транспорт і засоби зв'язку, ко­респонденцію, належне йому майно та документи. Про­никнення в житло чи службове приміщення суддів, в його особистий або службовий транспорт, проведення там огляду, обшуку чи виїмки, прослуховування його те­лефонних розмов, особистий обшук судді, а так само огляд, виїмка його кореспонденції, речей і документів мо­жуть провадитись тільки з санкцій Генерального проку­рора України за наявності порушеної кримінальної справи;

4. Передбаченою законом процедурою здійснення правосудця; таємницею прийняття судового рішення і забороною її розголошення;

5. Забороною впливу на судців у будь-який спосіб. Незалежність процесуальної діяльності суддів означає їх незалежність від впливу органів державної влади і уп­равління, посадових осіб, партій і громадських організа­цій, засобів масової інформації, окремих громадян; від судів вищого рівня; від висновків прокуратури, слідчих органів, учасників судового процесу, тобто можливість судці вільно брати участь у дослідженні доказів, обгово­ренні і прийнятті рішення за власним переконанням. Багато тут залежить від самого судді, від його розуміння свого місця у державному механізмі. Судцям має бути притаманне відчуття відповідальності за долю людини, життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і без­пеку якої Конституція визнає найвищою соціальною цінністю;

6. Відповідальністю за неповагу до суду чи судді. Прояв неповаги до суду або судді з боку осіб, які беруть участь у справі або присутні у судовому засіданні, а так само вчинення поза судовим засіданням будь-яких дій, що свідчать про явну зневагу до суду чи судці у зв'язку з їх службовою діяльністю, тягнуть за собою відпо­відальність згідно з законом;

7. Правом судді на відставку, тобто на звільнення його від виконання обов'язків за власним бажанням або у зв'язку з закінченням строку повноважень за умови, що він працював на посаді судді не менше 20 років. За суддею, який перебуває у відставці, зберігається звання судді і такі ж гарантії недоторканності, як і до виходу у відставку;

8. Створенням необхідних організаційно-технічних та інформаційних умов для діяльності судів, матеріаль­ним і соціальним забезпеченням судців відповідно до їх статусу;

9. Системою органів суддівського самоврядування.

Згідно з Законом України про органи суддівського са­моврядування, воно здійснюється через конференції суддів загальних судів Автономної Республіки Крим, об­ластей, міст Києва і Севастополя, конференцію суддів військових судів України, збори суддів Верховного Суду України, збори судців Вищого арбітражного суду Украї­ни, конференцію суддів арбітражних судів України, з'їзд суддів України.

Конституційне положення про підкорення судців при здійсненні правосуддя лише закону означає, що судді зобов'язані вирішувати справи на підставі Консти­туції і законів України, міжнародних договорів України в порядку, передбаченому законом. У випадках, перед­бачених законом, суд застосовує норми права інших держав. У разі відсутності закону, що регулює спірні відносини, суд застосовує закон, що регулює подібні відносини, а при відсутності такого закону суд виходить із загальних начал і змісту законодавства України.

 

2. Система судів загальної юрисдикції

Згідно з Конституцією України (ст. 125), система судів загальної юрисдикції в Україні будується за прин­ципами територіальності та спеціалізації. Найвищим су­довим органом у системі судів загальної юрисдикції є Верховний Суд України. Вищими судовими органами спеціалізованих судів є відповідні вищі суди. Відповідно до закону діють апеляційні та місцеві суди. Створення надзвичайних та особливих судів не допускається.

Принцип територіальності означає, що юрисдикція окремих ланок судової системи поширюється на певні території, які можуть збігатися або не збігатися з адміні­стративно-територіальними одиницями. Побудова су­дової системи за принципом територіальності з ураху­ванням зв'язку між населеними пунктами забезпечує наближення судів до населення.

Спеціалізація судів і судців з розгляду справ певних категорій сприяє підвищенню професіоналізму судців завдяки поглибленому вивченню окремих галузей зако­нодавства та практики його застосування, а тому більш надійному захисту прав і законних інтересів громадян.

Конституція України не дає повного визначення су­дової системи, вона встановлює лише базові положення для подальшого розвитку системи судів України і зако­нодавства з питань організації та діяльності судів загаль­ної юрисдикції.

Проект Концепції судово-правової реформи, розроб­лений на підставі нової Конституції України, передбачає таку систему судів загальної юрисдикції: місцеві суди — районні (міські) суди, апеляційні суди, вищі суди, Вер­ховний Суд України.

Районні (міські) суди, згідно з проектом Концепції судово-правової реформи, розглядають по першій інстанції усі цивільні та адміністративні справи суддею одноособове та кримінальні справи про злочини, за які законом передбачено покарання у вигляді позбавлення волі: 1) на строк до п'яти років включно — суддею од-ноособово; 2) до десяти років включно — судом у складі одного судці і двох народних засідателів; 3) понад десять років або смертної кари — судом у складі судді і шести присяжних (судом присяжних). У районних (міських) судах застосовується спеціалізація суддів з цивільних, адміністративних і кримінальних справ. Передбачений Конституцією України судовий контроль за право­мірністю процесуальних дій і рішень органів дізнання і слідчих здійснюють судді з адміністративних справ.

Апеляційні суди, відповідно до Концепції, утво­рюються в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі. В їх складі формуються відділення в цивільних, адміністративних та кримі­нальних справах. Вони розглядають апеляції на рішення районних (міських) судів колегіально у складі трьох суддів відповідного відділення. По першій інстанції апе­ляційні суди справ не розглядають. Голова апеляцій­ного суду або призначений ним один з його заступників вирішують питання про дозвіл підрозділам, які здійсню­ють оперативно-розшукову діяльність, на негласне про­никнення в жилі та службові приміщення, візуальне спостереження в них, зняття інформації з каналів зв'язку, застосування інших технічних засобів отриман­ня інформації та контроль телеграфно-поштових від­правлень.

Концепція судово-правової реформи в Україні пе­редбачає, що військові суди гарнізонів, регіонів і Військово-Морських Сил розглядають лише справи про війсь­кові злочини, вчинені військовослужбовцями, та справи за скаргами військовослужбовців на неправомірні дії військових посадових осіб і органів військового управ­ління. У перспективі розгляд усіх справ щодо військо­вослужбовців може бути передано до компетенції не­військових судів. Військові суди гарнізонів розглядають по першій інстанції всі справи, віднесені до компетенції військових судів, у тому ж складі, як і районні (міські) суди. Військові апеляційні суди регіонів і Військово-Морських Сил є апеляційною інстанцією у справах роз­глянутих по першій інстанції військовими судами гар­нізонів і розглядають ці справи колегіально у складі трьох суддів.

Систему господарських судів, згідно з Концепцією, складають господарські суди Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя, окружні і Вищий господарський суд, який входить до складу Вер­ховного Суду України. Господарські суди Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя розглядають по першій інстанції одноособове або коле­гіально у складі трьох суддів, залежно від ціни позову, усі господарські справи. Окружні господарські суди об­слуговують по кілька областей Західного, Центрального, Південного та Східного регіонів і є апеляційною інс­танцією щодо господарських судів Автономної Рес­публіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя. Вони розглядають справи колегіально у складі трьох суддів. Рішення або ухвали цих судів можуть бути пе­реглянуті лише в касаційному порядку або за нововиявленими обставинами Вищим господарським судом Ук­раїни.

Верховний Суд України є найвищим судовим орга­ном у системі судів загальної юрисдикції. До його скла­ду, відповідно до Концепції, входять Вищий цивільний суд, Вищий господарський суд, Вищий адміністративний суд, Вищий кримінальний суд, Виший військовий суд. Вищі суди справ по першій інстанції не розглядають, вони є касаційною інстанцією для місцевих та апеляцій них судів. Пленум Верховного Суду судових справ не розглядає, а лише дає роз'яснення з питань застосуван­ня судами чинного законодавства на основі узагальнен­ня судової практики.

Згідно з Перехідними положеннями Конституції Ук­раїни, в перехідний період (до п'яти років) зберігається діюча система судів.

Сьогодні в Україні існує три підсистеми судової вла­ди: 1) Конституційний Суд України; 2) загальні суди; 3) арбітражні суди.

Закон України "Про судоустрій" від 5 червня 1981 р. (з наступними змінами і доповненнями) закріплює таку систему загальних судів України: Верховний Суд Украї­ни, Верховний Суд Автономної Республіки Крим, облас­ні, Київський і Севастопольський міські суди, міжоблас­ний суд, міжрайонні (окружні), районні (міські) суди та військові суди регіонів, Військово-Морських Сил і гар­нізонів.

Судова система України складається з ланок, тобто з сукупностей судів, які мають однакову компетенцію, єдиний порядок здійснення правосуддя, тотожний структурний склад. Загальні суди України складаються з трьох ланок. Першою ланкою є районні (міські), міжрайонні (окружні) суди та військові суди гарнізонів. Другу ланку складають Верховний Суд Автономної Рес­публіки Крим, обласні, Київський і Севастопольський міські, міжобласний суд, військові суди регіонів, Війсь­ково-Морських Сил. Третя ланка — Верховний Суд Ук­раїни, до складу якого входить воєнна колегія.

Районний (міський) суд утворюється у складі кількох або одного судді в районі, місті (крім міст районного підпорядкування), районні в місті. Міжрайонні (окруж­ні) суди, до яких може входити декілька районних (місь­ких) судів, утворюються для забезпечення колегіального розгляду судових справ районними (міськими) судами, до яких обрано недостатню кількість суддів. Міжрайон­ний (окружний) суд розглядає справи у складі трьох суддів районних (міських) судів.

Верховний Суд Автономної Республіки Крим, об­ласний, Київський і Севастопольський міські суди діють у складі президії суду, судової колегії в цивільних справах і судової колегії в кримінальних справах. Президія цих судів утворюється у складі голови, заступників голо­ви і судців у кількості, встановленій згідно з чинним за­конодавством. Судова колегія в цивільних справах і су­дова колегія в кримінальних справах затверджуються президією Верховного суду Автономної Республіки Крим, обласного, Київського і Севастопольського місь­ких судів з числа суддів відповідного суду. Судові колегії очолюють заступники голови суду.

Міжобласний суд є судом першої інстанції і в межах своїх повноважень розглядає на особливо режимних об'єктах, розташованих на території України, всі цивіль­ні і кримінальні справи, а також справи про адміністра­тивні правопорушення у випадках, передбачених зако­нодавством України.

Військові суди здійснюють правосуддя у Збройних Силах України та інших військових формуваннях, пе­редбачених законодавством України. В Україні утворю­ються військові суди гарнізонів, регіонів і Військове Морських Сил. Військовий суд гарнізону утворюється на території, на якій розташовано один або кілька військо­вих гарнізонів. Суддями військових судів можуть бути громадяни України, які відповідають вимогам, вста­новленим законодавством України, перебувають на військовій службі І мають військове звання офіцерського складу.

Верховний Суд України діє в складі Пленуму Вер­ховного Суду, судової колегії в цивільних справах, судо­вої колегії в кримінальних справах, військової колегії; ^ для розгляду організаційних питань роботи Верховного Суду утворюється Президія Верховного Суду України. Пленум Верховного Суду діє в складі Голови Верховного Суду, заступників Голови і членів Верховного Суду. ' Склад судової колегії в цивільних справах, судової колегії в кримінальних справах і військової колегії за­тверджується Пленумом Верховного Суду України з числа суддів Верховного Суду Судові колегії Верховного Суду України розглядають у межах своїх повноважень р справи як суди першої інстанції, у касаційному порядку, порядку нагляду і зв'язку з нововиявленими обставинами. Президія Верховного Суду утворюється в складі Голови, заступників Голови і членів Верховного Суду в кількості, що визначається чинним законодавством України. Президія Верховного Суду розглядає питання організації роботи судових колегій і апарату Верховного Суду, а також подає допомогу судам нижчого рівня у правильному застосуванні законодавства.

Систему арбітражних судів, згідно з Законом Украї­ни про арбітражний суд, складають: Вищий арбітражний суд України, арбітражний суд Автономної Республіки Крим, арбітражні суди областей, міст Києва і Севасто­поля. Арбітражні суди України складаються з двох ла­нок. Першою ланкою є арбітражний суд Автономної Республіки Крим, арбітражні суди областей, міст Києва і Севастополя. Другою ланкою є Вищий арбітражний суд України.

Арбітражний суд Автономної Республіки Крим, ар­бітражний суд області, міст Києва і Севастополя скла­дається з голови, першого заступника голови, заступ­ників голови та арбітрів. Для вирішення організаційних питань вказані арбітражні суди можуть утворювати пре­зидію відповідного арбітражного суду.

Вищий арбітражний суд України є найвищим орга­ном у вирішенні господарських спорів і здійсненні на­гляду щодо рішень, ухвал, постанов арбітражних судів України та контролю за їх діяльністю. Вищий арбіт­ражний суд складається з Голови, першого заступника Голови, заступників Голови та суддів і діє у складі: пле­нуму Вищого арбітражного суду, президії Вищого ар­бітражного суду, арбітражних колегій по розгляду спорів та перегляду рішень, ухвал, постанов Пленум Вищого арбітражного суду діє у складі Голови Вищого арбіт­ражного суду, його заступників, суддів Вищого ар­бітражного суду, голови арбітражного суду Автономної Республіки Крим, голів арбітражних судів областей, міст Києва і Севастополя за посадою. Президія Вищого ар­бітражного суду утворюється у складі Голови, за­ступників Голови за посадою і кількох суддів. Склад су­дової колегії затверджується президією Вищого арбіт­ражного суду з числа суддів Вищого арбітражного суду України.

 

3. Функції і повноваження судів загальної юрисдикції

Основними функціями загальних судів є охорона від посягань на: конституційний лад України, соціально-економічні, політичні і особисті прав й свободи грома­дян, права і законні інтереси юридичних осіб.

Районні (міські) суди є основною ланкою в системі загальних судів. Це обумовлено передусім широкою компетенцією цих судів і великим обсягом роботи, яка фактично ними виконується. Районні (міські) суди розглядають всі цивільні і кримінальні справи, за винят­ком справ, віднесених до відання інших судів. У випад­ках, передбачених законодавством України, вони роз­глядають справи про адміністративні правопорушення.

Верховний суд Автономної Республіки Крим, облас­ний, Київський і Севастопольський міські суди розгля­дають у межах своїх повноважень справи як суди першої Інстанції, у касаційному порядку, порядку нагляду і в зв'язку з нововиявленими обставинами; здійснюють на­гляд за судовою діяльністю районних (міських), міжрай­онних (окружних) судів, вивчають і узагальнюють судову практику, аналізують судову статистику; здійснюють інші повноваження, надані їм законодавством.

Верховний Суд України у межах своїх повноважень розглядає справи як суд першої інстанції, у касаційному порядку, порядку нагляду І в зв'язку з ново виявленими обставинами; вивчає й узагальнює судову практику, ана­лізує судову статистику і дає керівні роз'яснення судам у питаннях застосування законодавства, що виникають при розгляді судових справ, які є обов'язковими для судів, інших органів і службових осіб, що застосовують закон, по якому дано роз'яснення; здійснює контроль за виконанням судами керівних роз'яснень Пленуму Вер­ховного Суду України; вирішує в межах своїх повнова­жень питання, що випливають з міжнародних договорів України; здійснює інші повноваження, надані йому за­конодавством.

Військові суди розглядають справи про всі злочини, вчинені військовослужбовцями Збройних Сил та інших військових формувань України, а також військового-зобов'язаними під час проходження ними зборів; всі спра­ви про шпигунство; справи про злочини проти встано­вленого порядку несення служби, вчинені особами на­чальницького складу виправно-трудових установ; справи про злочини, вчинені певними категоріями осіб, що визначаються законодавством України; справи про ад­міністративні правопорушення військовослужбовців; справи за скаргами військовослужбовців на неправильні дії військових службових осіб і органів військового управління; справи про захист честі і гідності, сторона­ми у яких є військовослужбовці або військові організації; інші справи, пов'язані із захистом прав і свобод військо­вослужбовців та інших громадян, а також прав і закон­них інтересів військових частин, установ і організацій. У разі обвинувачення однієї особи або групи осіб у вчи­ненні кількох злочинів, якщо справа хоча б про один із злочинів підсудна військовому суду, а інші — загальному суду, справа про всі злочини розглядається військовим судом. У разі обвинувачення групи осіб у вчиненні од­ного або кількох злочинів, що не є військовими злочи­нами, якщо щодо хоча б одного з обвинувачених справа підсудна загальному суду, справа щодо всіх обвинуваче­них розглядається загальним судом.

Основними функціями арбітражних судів є захист прав і охоронюваних законом інтересів учасників госпо­дарських правовідносин, сприяння зміцненню закон­ності у сфері господарських відносин.

Арбітражний суд Автономної Республіки Крим, ар­бітражний суд області, міст Києва і Севастополя вирішує господарські спори, віднесені до його компетенції; роз­глядає справи про банкрутство; переглядає в порядку нагляду рішення, ухвали, постанови цього арбітражного суду; вивчає і узагальнює практику застосування законо­давства, аналізує статистику вирішення господарських спорів, вносить пропозиції Вищому арбітражному суду України, спрямовані на вдосконалення правового регу­лювання господарської діяльності та практики вирішен­ня господарських спорів; веде роботу, спрямовану на попередження правопорушень у сфері господарських відносин; здійснює інші повноваження, надані йому за­конодавством.

•- Вищий арбітражний суд України вирішує госпо­дарські спори, віднесені до його компетенції, може в межах підвідомчості арбітражних судів України прийня­ти до свого провадження будь-який господарський спір; переглядає в порядку нагляду рішення, ухвали, постано­ви арбітражного суду Автономної Республіки Крим, ар­бітражних судів областей, міст Києва і Севастополя; вивчає і узагальнює практику застосування законодавст­ва, забезпечує однаковість практики, аналізує статистику вирішення господарських спорів, дає роз'яснення арбіт­ражним судам з питань практики застосування законо­давства України, яке регулює відносини в господарській сфері та порядок вирішення господарських спорів, які є обов'язковими для арбітрів і учасників господарських правовідносин, що застосовують законодавство, з якого дано таке роз'яснення; веде роботу, спрямовану на по­передження правопорушень у сфері господарських відносин; здійснює організаційне керівництво арбітраж­ним судом Автономної Республіки Крим, арбітражними судами областей, міст Києва і Севастополя, несе від­повідальність за організацію, стан та вдосконалення їх діяльності, перевіряє й поширює позитивний досвід ро­боти арбітражних судів України; забезпечує підбір і підготовку кандидатів у судді, підвищення кваліфі­кації працівників арбітражних судів, організовує роботу по матеріально-технічному забезпеченню арбітражних судів; здійснює інші повноваження, надані йому законо­давством.

 

4. Основні засади судочинства в Україні

Конституція України (ст. 129) визначає такі основні засади судочинства: 1) законність; 2) рівність усіх учас­ників судового процесу перед законом і судом; 3) за­безпечення доведеності вини; 4) змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості; 5) підтримання держав­ного обвинувачення в суді прокурором; 6) забезпечення обвинуваченому права на захист; 7) гласність судового процесу та його повне фіксування технічними засобами; 8) забезпечення апеляційного й касаційного оскарження рішення суду, крім випадків, встановлених законом; 9) обов'язковість рішень суду.

Законність» Згідно з Конституцією України (ст. 6), органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійс­нюють свої повноваження у встановлених Конституцією межах і відповідно до законів України. Правосуддя у цивільних і кримінальних справах здійснюється у точній відповідності з законодавством України; у випадках, пе­редбачених міжнародними угодами, суди України засто­совують законодавство відповідно до порядку, встано­вленому цими угодами.

Принцип законності визначається в першу чергу тим, щоб суд у своїй діяльності при розгляді справ, інші учасники судового процесу неухильно і точно викону­вали вимоги матеріального і процесуального права. Вся діяльність суду підпорядковується процесуальному зако­нодавству і здійснюється у визначеній законом процесу­альній формі. Гарантіями реалізації принципу закон­ності є нагляд судів вищого рівня, право осіб, які беруть участь у справі, на оскарження рішень і вироків суду тощо.

Рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом,, Правосуддя в Україні здійснюється на засадах рівності громадян перед законом і судом. Конституція України (ст. 24) проголошує, що не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політич­них, релігійних та Інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця про­живання, за мовними або іншими ознаками.

Рівність громадян перед законом означає, що при розгляді цивільних і кримінальних справ до всіх грома­дян застосовується одне І те ж матеріальне І процесуальне законодавство, ніхто при цьому не має ніяких при­вілеїв і не піддається ніяким обмеженням.

Рівність громадян перед судом передбачає рівну можливість усіх громадян брати участь і нести відпо­відальність перед судами, які входять до єдиної судової системи України, не може бути при цьому ніяких при­вілеїв чи обмежень. Правосуддя в господарських відно­синах здійснюється на засадах рівності перед законом і арбітражним судом усіх підприємств та організацій незалежно від організаційної форми, форми власності май­на, місцезнаходження, підлеглості та інших обставин.

Чинне законодавство України передбачає винятки з принципу рівності громадян перед законом стосовно Президента України, народних депутатів, суддів.

Забезпечення доведеності вини. Відповідно до Кон­ституції України (ст. 62), особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана криміналь­ному покаранню, доки її вину не буде доведено в за­конному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду; ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину.

Відповідно до цього конституційного положення, обов'язок доведеності вини обвинуваченого покладаєть­ся на відповідних суб'єктів: органи дізнання та поперед­нього слідства, прокурора, а у справах приватного обви­нувачення — на потерпілого або його представника. Об­винувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержа­них незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь. Навіть визнання обвинуваченим своєї вини є недостатнім для винесення обвинувального вироку, як­що винуватість обвинуваченого не підтверджується усією сукупністю доказів. До остаточного вирішення кримі­нальної справи і офіційного визнання особи винуватою з нею не можна поводитись як з винуватою, публічно, в засобах масової інформації, в офіційних документах стверджувати, що дана особа є злочинцем.

Згідно з проектом нового Кримінально-процесуального кодексу, розробленого на основі Конституції Укра­їни, коли винуватість обвинуваченого не доведена, суд зобов'язаний прийняти рішення про його невинуватість. Норми про предмет доказування сформульовані таким чином, що вони орієнтують дізнавча, слідчого, проку­рора на з'ясування не тільки обставин діяння і участі в його вчиненні конкретної особи, а й тих обставин, які виключають або пом'якшують кримінальну відповідаль­ність. Реалізацією принципу презумпції невинуватості стало надання обвинуваченому права на поводження з ним як з невинуватим до набрання обвинувальним ви­роком законної сили. Покладення обов'язку доказування на обвинувача зумовило розширення прав і можли­востей захисту щодо спростування доказів обвинува­чення.

Принцип презумпції невинуватості має гуманний зміст, важливе юридичне і етичне значення, він, поруч з іншими конституційними гарантіями, сприяє вирішен­ню одного з головних завдань правосуддя — не допусти­ти засудження невинуватих.

Змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Змагальність означає, що в судовому засіданні між со­бою ведуть процесуальний спір дві сторони: позивач і відповідач (у кримінальному процесі — сторони обвину­вачення й захисту), відстоюючи наданими їм процесу­альним законодавством засобами свою позицію, права і законні інтереси. Цивільне процесуальне законодавство встановлює, зокрема, що кожна сторона повинна довес­ти ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.

Необхідною передумовою реалізації принципу зма­гальності є процесуальна рівність сторіїі Чинне цивіль­не і кримінальне процесуальне законодавство забезпечує рівні права сторін знайомитись з матеріалами справи, подавати докази, брати участь в їх дослідженні, заявляти клопотання, давати усні і письмові пояснення користу­ватись іншими процесуальними правами, наданими за­коном.

Принцип змагальності є важливою процесуальною гарантією всебічного, повного і об'єктивного встано­влення дійсних обставин справи і прийняття справедли­вого судового рішення.

Підтримання державного обвинувачення в суді проку­рором. Розкриваючи завдання прокурора в судовому процесі, Закон України про прокуратуру (ст. 34) визна­чає, що прокурор, додержуючись принципу незалеж­ності суддів і підкорення їх тільки закону, сприяє вико­нанню вимог закону про всебічний, повний і об'єктив­ний розгляд справ та постановленню судових рішень, що ґрунтуються на законі Підтримуючи державне обви­нувачення, прокурор бере участь у дослідженні доказів, подає суду свої міркування щодо застосування кримі­нального закону та міри покарання підсудному. При цьому прокурор керується вимогами закону і об'єктив­ною оцінкою зібраних по справі доказів. У разі, коли при розгляді справи прокурор дійде висновку, що дані су­дового слідства не підтверджують обвинувачення підсуд­ного, він зобов'язаний відмовитись від обвинувачення.

Необхідно відмітити, що останнім часом прокурори беруть участь у судових розглядах лише приблизно 50 % кримінальних справ. Правовою основою цього є за­кріплене ст. 36 Закону України про прокуратуру право прокурора брати участь у судовому розгляді криміналь­них справ залежно від характеру і ступеня суспільної не­безпеки діяння. Відсутність прокурора при розгляді кри­мінальної справи в суді змушує суд брати на себе ту час­тину процесуальної роботи, яку мав би виконувати про­курор, здійснювати невластиву для суду, як органу пра­восуддя, обвинувальну діяльність. Тому проект нового Кримінально-процесуального кодексу України містить принципові зміни. Суд звільняється від будь-яких функ­цій обвинувачення. Передбачається, зокрема, що про­курор, не затверджує обвинувальний висновок, а сам складає його на основі матеріалів попереднього слідства; вручає обвинуваченому копію обвинувального висновку; направляє справу до суду; представляє її в суді при по­передньому розгляді; зачитує обвинувальний висновок в суді. Встановлюється обов'язкова участь прокурора у розгляді усіх кримінальних справ; відмова прокурора від підтримання обвинувачення в суді тягне за собою за­криття справи, якщо функцію обвинувачення не бере на себе потерпілий.

Забезпечення обвинуваченому права на захист. Чинне кримінально-процесуальне законодавство України вста­новлює, що підозрюваному, обвинуваченому і підсудно­му забезпечується право на захист. Особа, яка провадить дізнання, слідчий, прокурор, судця і суд зобов'язані до першого допиту підозрюваного, обвинуваченого і підсуд­ного роз'яснити їм право мати захисника і скласти про це протокол, а також надати їм можливість захищатися встановленими законом засобами від пред'явленого об­винувачення.

Як захисники підозрюваних, обвинувачених і підсуд­них допускаються особи, які мають свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю. За згодою підсудно­го допускаються близькі родичі, опікуни або піклуваль­ники. Захисник допускається до участі в справі з момен­ту пред'явлення обвинувачення, а у разі затримання особи, підозрюваної у вчиненні злочину, або застосу­вання запобіжного заходу у вигляді взяття під варту — з моменту оголошення їй протоколу про затримання або постанови про застосування запобіжного заходу, але не пізніше двадцяти чотирьох годин з моменту затримання. У разі коли дізнання або попереднє слідство не прова­дилось, захисник допускається до участі в справі після віддання обвинуваченого до суду.

Участь захисника при провадженні дізнання, попе­реднього слідства і в розгляді кримінальної справи в суді першої інстанції є обов'язковою, крім випадків відмови підозрюваного, обвинуваченого і підсудного від захис­ника. Відмова від захисника не може бути прийнята у справах осіб, які підозрюються або обвинувачуються у вчиненні злочину у віці до 18 років; у справах про зло­чин осіб, які через свої фізичні або психічні вади не мо­жуть самі реалізувати своє право на захист; у справах осіб, які не володіють мовою, якою ведеться судо­чинство; коли санкція статті, за якою кваліфікується злочин, передбачає смертну кару; при провадженні справи про застосування примусових заходів медичного характеру.

Захисник зобов'язаний використати всі зазначені в законі засоби захисту з метою з'ясування обставин, що виправдовують підозрюваного, обвинуваченого і підсуд­ного або пом'якшують чи виключають його відпо­відальність, і подавати їм необхідну юридичну допомогу. Не допускається відмова захисника при провадженні дізнання, попереднього слідства та в судовому засіданні від захисту підозрюваного, обвинуваченого і підсудного.

Гласність судового процесу та його повне фіксування технічними засобами. Чинне законодавство України вста­новлює, що розгляд справ у всіх судах відкритий, за ви­нятком випадків, коли це суперечить інтересам охорони державної таємниці. Закритий судовий розгляд, крім того, допускається за мотивованою ухвалою суду у спра­вах про злочини осіб, які не досягли 16-річного віку, у справах про статеві злочини, а також в інших справах з метою запобігання розголошенню відомостей про інтимні сторони життя осіб, яких притягнуто по справі; у випадках, коли цього вимагають інтереси забезпечення безпеки потерпілого, свідка чи інших осіб, які беруть участь у справі, членів їх сімей чи близьких родичів; в арбітражних судах — коли це суперечить інтересам охо­рони комерційної таємниці. До залу судового засідання не допускаються громадяни, молодші шістнадцяти років, якщо вони не є особами, які беруть участь у справі, або свідками.

Слухання справи в закритому засіданні суду ведеться з додержанням усіх правил судочинства. Рішення і ви­роки судів у всіх випадках проголошуються прилюдно.

Важливим є закріплення Конституцією правила про повне фіксування технічними засобами судового проце­су, оскільки, фіксуючи свідчення учасників процесу (на слух), секретарі засідань, цілком природно, випускають певні деталі, які можуть виявитись необхідними для прийняття рішення у справі.

Гласність судового розгляду сприяє здійсненню су­дом попереджувальної і виховної функції, посиленню громадського контролю за діяльністю судців, слідчих органів і прокурорів, підвищує почуття відповідальності у судців та інших учасників судового розгляду.

Забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду, крім випадків, встановлених законом. Кон­цепція судово-правової реформи в Україні (проект), ви­ходячи з вимог Конституції України, передбачає ство­рення, поряд з касаційним, апеляційного перегляду су­дових рішень, які не набрали законної сили, як додатко­вої гарантії правосудності рішень і вироків судів першої інстанції.

Проект нового Кримінально-процесуального кодексу (КПК) України встановлює перегляд в апеляційному порядку вироків, поставлених судом першої інстанції (крім вироків суду присяжних та вироків, поставлених після скороченого судового слідства), а також постанови про застосування примусових заходів виховного і медичного характеру. Суд апеляційної інстанції має право повністю або частково, шляхом проведення судового слідства, безпосередньо дослідити докази, у тому числі й ті, які не розглядалися судом першої інстанції. Апеля­ційний суд вправі, скасувавши вирок суду першої інстанції, постановити свій вирок, причому допускається погіршення становища підсудного, але лише за умови, якщо про це ставилось питання в апеляції прокурора, потерпілого або його представника.

У касаційному порядку передбачається перегляд ви-- років суду присяжних та вироків, поставлених після скороченого судового слідства, вироків і постанов суду апеляційної інстанції, ухвал (постанов) суду про закрит­тя справи або направлення на додаткове розслідування, а також окремих ухвал (постанов). Суд касаційної інс­танції вправі переглянути судові рішення лише з точки зору додержання під час розслідування і судового роз­гляду справи норм кримінального і процесуального пра­ва. Підставами для скасування або зміни вироку, ухвали чи постанови у касаційному порядку є істотне порушен­ня кримінально-процесуального законодавства, непра­вильне застосування кримінального закону, невідповід­ність призначеного покарання тяжкості злочину та особі засудженого. Суд касаційної інстанції може вийти за межі касаційних вимог, якщо цим не погіршується ста­новище засудженого чи виправданого. Суд касаційної інстанції не вправі посилити покарання або застосувати закон про більш тяжкий злочин. Скасування обвину­вального вироку за мотивів необхідності застосування закону про більш тяжкий злочин, а також виправдуваль­ного вироку можливе не інакше як за касаційним по­данням прокурора, касаційною скаргою потерпілого чи його представника.

Обов'язковість рішень суду. Згідно з чинним законо­давством рішення, вироки, ухвали і постанови суду або судді, що набрали законної сили, є обов'язковими для всіх органів, підприємств, установ, організацій, посадо­вих осіб та громадян і підлягають обов'язковому вико­нанню на всій території України.

Конституція України (ст. 129) встановлює, що зако­ном можуть бути визначені також інші засади судочинства в судах окремих судових юрисдикцій. Закон України про арбітражний суд (ст. 4) закріплює, зокрема, такий специфічний принцип арбітражного судочинства, як принцип арбітрування. Зміст цього принципу, згідно зі ст. 73 Арбітражного процесуального кодексу України, полягає у тому, що арбітражний суд сприяє досягненню угоди між сторонами; умови угоди викладаються в адре­сованій арбітражному суду письмовій заяві, підписаній представниками сторін; арбітражний суд приймає рі­шення відповідно до цієї угоди, якщо угода між сторо­нами не суперечить законодавству, фактичним обстави­нам і матеріалам справи.

 

5. Вища рада юстиції України: порядок формування, склад, основні функції і повноваження

Згідно з Конституцією України (ст. 131), в Україні діє Вища рада юстиції, яка складається з двадцяти членів. Верховна Рада України, Президент України, з'їзд суддів України, з'їзд адвокатів України, з'їзд представ­ників юридичних вищих навчальних закладів та науко­вих установ призначають до Вищої ради юстиції по три члени, а всеукраїнська конференція працівників проку­ратури — двох членів Вищої ради юстиції. До складу Ви­щої ради юстиції входять за посадою Голова Верховного Суду України, Міністр юстиції України, Генеральний прокурор України.

До відання Вищої ради юстиції належить внесення подань про призначення суддів на посади або про звіль­нення їх з посад; прийняття рішення стосовно пору­шення суддями і прокурорами вимог щодо несумісності; здійснення дисциплінарного провадження стосовно суд­дів Верховного Суду України і суддів вищих спеціалізо­ваних судів та розгляд скарг на рішення про притягнен­ня до дисциплінарної відповідальності суддів апеляцій­них та місцевих судів, а також прокурорів.

 

6. Адвокатура

Відповідно до Конституції України (ст. 59), для за­безпечення права на захист від обвинувачення та надання правової допомоги при вирішенні справ у судах та інших державних органах в Україні діє адвокатура.

Адвокатура України є добровільним професійним громадським об'єднанням, покликаним згідно з Консти­туцією України сприяти захисту прав, свобод та пред­ставляти законні інтереси громадян України, іноземних громадян, осіб без громадянства, юридичних осіб, пода­вати їм іншу юридичну допомогу. Адвокатом може бути громадянин України, який має вищу юридичну освіту, стаж роботи за спеціальністю юриста або помічника ад­воката не менше двох років, склав кваліфікаційні іспити, одержав свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю та прийняв Присягу адвоката України. Адво­кат не може працювати в суді, прокуратурі, державному нотаріаті, органах внутрішніх справ, служби безпеки, державного управління.

Адвокат має право займатись адвокатською діяль­ністю індивідуально, відкрити своє адвокатське бюро, об'єднуватися з іншими адвокатами в колегії, адвокатсь­кі фірми, контори та інші адвокатські об'єднання.

Адвокати дають консультації та роз'яснення з юри­дичних питань, усні і письмові довідки щодо законо­давства, складають заяви, скарги та інші документи пра­вового характеру; здійснюють представництво в суді, інших державних органах, перед громадянами та юри­дичними особами; подають юридичну допомогу підпри­ємствам, установам, організаціям; здійснюють правове забезпечення підприємницької та зовнішньоекономічної діяльності громадян і юридичних осіб; виконують свої обов'язки відповідно до кримінально-процесуального за­конодавства у процесі дізнання і попереднього слідства, здійснюють інші види юридичної допомоги, передбачені законодавством.

При здійсненні професійної діяльності адвокат має право представляти і захищати права та інтереси грома­дян і юридичних осіб за їх дорученням у всіх органах, підприємствах, установах і організаціях, до компетенції яких входить вирішення відповідних питань; збирати відомості про факти, які можуть бути використані як до­кази в цивільних, господарських, кримінальних справах і справах про адміністративні правопорушення, зокрема запитувати й отримувати документи або їх копії від під­приємств, установ, організацій, об'єднань, а від грома­дян — за їх згодою, ознайомлюватися на підприємствах, в установах і організаціях з необхідними для виконання доручення документами й матеріалами, за винятком тих, таємниця яких охороняється законом, отримувати пись­мові висновки фахівців з питань, що потребують спе­ціальних знань, виконувати інші дії, передбачені зако­нодавством.

При здійсненні своїх професійних обов'язків адвокат зобов'язаний неухильно додержуватись вимог чинного законодавства, використовувати всі передбачені законом засоби захисту прав і законних інтересів громадян та юридичних осіб і не має права використовувати свої повноваження на шкоду особі, в інтересах якої прийняв доручення, та відмовитись від прийнятого на себе захис­ту підозрюваного, обвинуваченого, підсудного. Адвокат не має права прийняти доручення про подання юридич­ної допомоги у випадках, коли він у даній справі подає або раній не подавав юридичну допомогу особам, інтере­си яких суперечать інтересам особи, що звернулася з проханням про ведення справи, коли в розслідуванні або розгляді справи бере участь посадова особа, з якою адвокат перебуває в родинних стосунках, та в інших ви­падках, передбачених законодавством. Адвокат зобов'я­заний зберігати адвокатську таємницю. Предметом ад­вокатської таємниці є питання, з яких громадянин або юридична особа зверталася до адвоката, суть консуль­тацій, порад, роз'яснень та інших відомостей, одержа­них адвокатом при здійсненні своїх професійних обо­в'язків.

Професійні права, честь і гідність адвоката охороня­ються законом. Забороняється будь-яке втручання в ад­вокатську діяльність, вимагання від адвоката, його по­мічника, посадових осіб і технічних працівників адво­катських об'єднань відомостей, що становлять адво­катську таємницю. З цих питань вони не можуть бути допитані як свідки. Документи, пов'язані з виконанням адвокатом доручення, не підлягають оглядові, розголо­шенню чи вилученню без його згоди, забороняється прослуховування телефонних розмов адвокатів у зв'язку з оперативно-розшуковою діяльністю без санкції Гене­рального прокурора України, його заступників, проку­рорів Автономної Республіки Крим, областей, міст Киє­ва і Севастополя. Не може бути внесено подання орга­ном дізнання, слідчим, прокурором, а також винесено окрему ухвалу суду щодо правової позиції адвоката у справі. Адвокату гарантується рівність прав з іншими учасниками процесу.





Реферат на тему: Органи правосуддя в Україні (реферат)


Схожі реферати



5ka.at.ua © 2010 - 2016. Всі права застережені. При використанні матеріалів активне посилання на сайт обов'язкове.    
.