Архів якісних рефератів

Знайти реферат за назвою:         Розширений пошук

Меню сайту

Головна сторінка » Право

Оперативний експеримент: проблемні питання провадження в оперативно-розшукову діяльність (реферат)

Метою даної статті є висвітлення окремих проблемних питань використання оперативного інструментарію підрозділами правоохоронних органів спеціального призначення, зокрема: можливості проведення оперативного експерименту (далі – ОЕ) як заходу, спрямованого на виконання завдань оперативно-розшукової та контррозвідувальної діяльності; окреслення шляхів їх вирішення.

Для цього доцільно було б використати історичний підхід до генезису цього соціального явища. Історія військового та оперативного мистецтва від стародавнього світу до сучасності свідчить про широке застосування активних оперативних форм спостереження та впливу на супротивника з метою виявлення, попередження та припинення його діяльності. Витоки вчення про них ми можемо знайти ще у традиційній стародавній китайській теорії стратагем, зокрема: "заманити тигра з гори на рівнину”, "отримати щось з нічого”, "бити по траві, щоб злякати змію”, "закрити двері і зловити злодія”, "стратагема відкритих міських воріт”, "стратагема ланцюга” [1, с. 4] тощо, данайської міфології на прикладі "троянського коня”, "буриданова віслюка”. До сучасних активних форм пізнання в оперативно-розшуковій діяльності справедливо можна віднести метод оперативного експерименту.

Первинні наукові обґрунтування оперативного експерименту ми знаходимо на початку ХХ століття. Одним із фундаторів теорії такого експерименту був російський вчений, психолог, педагог А.Ф. Лазурський, який запропонував поставити особу у відомі раніше вивчені природні умови, які можуть визвати той чи інший процес, реакцію з її сторони. При цьому сама особа не повинна підозрювати, що її поведінка досліджується. Можливість дослідника викликати психологічні процеси і направляти їх у ту чи іншу сторону є у даному разі значним кроком вперед, у порівнянні із простим спостереженням [2, с. 404]. Саме те, що людина не усвідомлює, що її поведінка є об'єктом спостереження та вивчення у ситуативних умовах, відрізняє подібний експеримент від слідчого експерименту як процесуальної дії, яка реалізується у кримінальному процесі. Тому порівнювати надалі ОЕ із слідчим є некоректним, оскільки їх природа є різною.

Дійсно, метод оперативного експерименту запозичений із психології дослідження особистості індивіда і є по суті методом психологічного і водночас природничого експерименту, який реалізується в умовах, наближених до дійсності. Він має психологічні корені, в основі яких відбувається неупереджене, на відміну від слідчого експерименту, сприйняття особистістю та оцінка інформації, з наступним реагування на неї, підкреслюючи власну активність як суб'єкта соціальних відносин. У соціології подібний метод називають ще польовим експериментом. Проте, у слідчо-судовій діяльності існують протилежні думки щодо можливості використання даного методу у правоохоронній діяльності. На думку В.Є. Коновалової [3, с. 18], проведення подібних експериментів суперечить етичним вимогам суспільства і вони не можуть бути рекомендованими для отримання певної інформації. Водночас криміналістична наука для надання допомоги у подоланні протидії процесуального супротивника не тільки не заперечувала, а й розвивала тактику криміналістичних ігор, інверсій, ефектів і тактичних "пасток”, які безумовно передбачали локальне використання природи психологічного експерименту, про що свідчать роботи Г.А. Зоріна, А.Р. Ратинова.

Вперше питання оперативного експерименту і його значення, з точки зору права, психології та застосування в оперативній практиці, ми знаходимо у працях П.С. Дмитрієва на початку 60-их років ХХ ст. Впровадження в оперативну перевірку або розробку метода психологічного експерименту для вивчення суб'єктивної сторони людини здійснювалось задовго до дослідження самого метода і мало назву "агентурної комбінації”. Але це поняття більш широке, тому у працях П.С. Дмитрієва воно було конкретизовано у поняття оперативного експерименту. П.С. Дмитрієв пов'язував оперативний експеримент з методом "проникнення у суб'єктивний світ людини”; "сутність його полягає у тому, що дослідники штучно створюють близькі до природних умови, які визначають конкретні дії осіб, що досліджуються у відповідності з його переживаннями, намірами, бажаннями, мотивами” [4, c. 100]. Одним із завдань, що вирішувалось таким методом, було вивчення психологічного механізму поведінки особи, як об'єкта оперативної зацікавленості, виявлення у її діях протиправних ознак.

Удосконалення методу ОЕ та його відмежування від методу оперативної комбінації знайшло своє відображення в оновленому понятті оперативного експерименту, яке було далі сформоване П.С. Дмитрієвим і підтримано Б.П. Курашвілі та М.П. Карпушиним, а саме: "полягає у штучному створенні умов, які повинні сприяти прояву намірів особи, яка розробляється, та спостереження за його поведінкою” [5, c. 41].

Розвиток оперативної теорії і практики використання оперативного експерименту в 70-их та 80-их роках ХХ ст. дозволив знайти такому методу більш широке застосування, зокрема, в наукових працях М.С. Ковальова було обґрунтовано положення про ОЕ як метод вивчення елементів оперативної обстановки [6, c. 7]. Він виділив пізнавальні та контролюючі (перевірки) його функції. Водночас, кінцевої мети оперативного дослідження, зокрема припинення злочинної діяльності як основної функції ОРД/КРД, експеримент не досягає. Можливо прогнозувати лише розвиток подій, коли результати одного ОЕ потребують наступних експериментів або реалізації його методу в інших заходах оперативної діяльності. Вказані функції відносили експеримент до заходів, за допомогою яких вирішують завдання не тільки своєчасного виявлення, а й сприяння або забезпечення реалізації завдань попередження та припинення протиправної діяльності. Такий підхід до використання методу оперативного експерименту ми зустрічаємо у працях науковців, що досліджували органи державної безпеки того періоду, зокрема: М.М. Вербового, В.Д. Янчикова, М.С. Ушакова – при реалізації заходів агентурного проникнення, підстави; В.Г. Курдакова, П.С. Смирнова, М.С. Ковальова – при вивченні та перевірці професійної підготовки оперативних джерел; Ю.В. Тихомирова – при перевірці стану системи заходів контррозвідувального захисту важливих об'єктів та відомостей, що складають державну таємницю.

Питання дослідження умов правомірності використання методу оперативного експерименту також не залишалось поза увагою і розроблялось у працях М.П. Карпушина, В.С. Картавцева, В.Г. Гамзи. Проте, правове регулювання тактики використання ОЕ, що надавалось вченими, було досить фрагментарним і навіть необґрунтовано обмежувальним. Це підтверджено, зокрема, у праці Г.В. Новицького, який вважає, що у зв'язку із невизначеністю правових аспектів проведення ОЕ необхідно обмежитись тільки організацією і проведенням ОЕ, у результаті яких дії об'єкта справи не містять ознак злочинів [7, c. 12].

Відтак, подібний оперативний захід з виявлення або перевірки причетності особи до протиправної діяльності чи злочину сучасними правозахисниками сприймається як провокація. Недоцільність проведення оперативного експерименту часто спекулятивно обумовлюється моральними принципами, домислами правозахисників про провокацію, низькою професійною підготовкою оперативних підрозділів, що, врешті-решт, компрометує їх діяльність. Особливо це стосується випадків, коли результати реалізованого експерименту можуть мати кримінально-правове значення і пов'язані із виявленням та документуванням розвідувально-підривної діяльності, ознак складу злочину у поведінці та діях об'єктів справ. Проте, експеримент за сутністю не є провокацією, його можливо здійснювати для отримання інформації, що може бути використана у якості джерел доказів причетності особи до злочину. Кримінальний Кодекс України та відомчі акти правоохоронних органів забороняють оперативним співробітникам здійснювати провокаційні дії, спрямовані на схилення у будь-яких формах та способах осіб здійснювати правопорушення або злочини, а також здійснювати дії, що фальсифікують інформацію про поведінку об'єкта справи, штучним створенням доказів.

На жаль, у 90-их роках ХХ століття удосконалення наукового обґрунтування методу ОЕ в оновленому вітчизняному правовому полі оперативно-розшукової діяльності ми не знаходимо. На відміну від такого стану, сьогодні ми спостерігаємо активне використання цього методу в оперативно-розшуковій діяльності Російської Федерації, Білорусі, Казахстану, Литви, про що свідчить їх національне законодавство, в якому ОЕ регламентований як окремий оперативно-розшуковий захід. Наприклад, науковці Російської Федерації, зокрема В.Ю. Алфьоров, В.Л. Ільїних, Б.В. Волженкін, Є.С. Дубоносов, А.Ю. Шумілов, В.Д. Іванов, В.В. Індєйкін зробили значний крок у розробці даного активного оперативного інструментарію.

Аналіз праць зазначених вище науковців минулого та сучасного періодів дає змогу дійти висновку, що в діяльності правоохоронних органів (суб'єктів ОРД) ОЕ належить до активного оперативного інструментарію виявлення та перевірки об'єктів оперативно-розшукової діяльності (ОРД) і змістовно включає творчий підхід оперативного співробітника, підрозділу до вирішення завдань оперативної перевірки та розробки. На виконання завдань оперативно-розшукової та контррозвідувальної діяльності оперативний експеримент є окремим та самостійним заходом, що використовується оперативними підрозділами з метою отримання оперативно-значущої інформації, за допомогою якої перевіряють або уточнюють відомості про поведінку та дії конкретних осіб, а також виявлення невстановлених осіб, причетних до підготовки або здійснення тяжких або особливо тяжких злочинів, іншої протиправної діяльності на шкоду державній безпеці України, шляхом реалізації комплексу оперативних дій, спрямованих на відтворення в оточенні зазначених осіб контрольованих або керованих умов, що розраховані на сприяння прояву прихованих протиправних або злочинних намірів чи дій та конспіративного спостереження за їх реагуванням.

Контрольовані або керовані умови відтворюються шляхом підбору або введення оперативним співробітником у поле зору об'єкта контррозвідувальної або оперативно-розшукової справи інформаційних чинників впливу. Такі чинники впливу виявляють себе як певні природні події, обставини, інформація про які є дійсною або максимально наближеною до дійсної; водночас вони об'єктивно контролюються оперативними силами та засобами ініціатора заходу.

Під контрольованими умовами розуміються природно використані умови, про настання яких оперативний співробітник на відміну від об'єкта справи, попередньо знав або ініціативно їх відтворив в оточенні об'єкта справи. Об'єкт справи стає свідком або очевидцем певних подій, явищ, обставин, що можуть бути пов'язані із підготовкою або здійсненням тяжкого або особливо тяжкого злочину, іншої протиправної діяльності на шкоду державній безпеці. Такі умови залишаються незмінними у полі зору об'єкта справи протягом всього етапу практичного провадження експерименту.

Керовані умови розглядаються як такі, що відтворюються шляхом демонстраційного введення інформаційних чинників впливу при вербальному контакті із об'єктом справи та передбачають певну рольову поведінку оперативних джерел, співробітника під прикриттям із об'єктом справи. Відтворення керованих умов впливу передбачає певну послідовність доведення інформаційних чинників впливу до об'єкта справи.

Виходячи із потреб контррозвідувального / оперативного пошуку, перевірки, оперативної розробки, мета використання ОЕ спрямована на:

– підтвердження або спростування оперативних версій, висунутих у процесі роботи за контррозвідувальними та оперативно-розшуковими справами щодо сутності попередньо виявлених фактів та ознак розвідувальної та іншої протиправної діяльності на шкоду державній безпеці України, можливої причетності конкретної особи або групи осіб до такої діяльності;

– виявлення, попередження та оперативне документування тяжких та особливо тяжких злочинів, виявлення та встановлення осіб, що їх готують, вчинюють та таких, що вже є здійсненими;

– припинення злочинної діяльності шляхом затримання об'єкта справи "на гарячому” під час здійснення ним протиправного (злочинного) діяння, а також легалізації здобутих матеріалів.

Доцільність використання оперативного експерименту обумовлена тим, що:

експерименту – більш ніж будь-якому іншому методу – властива оперативність у встановлені істини при перевірці оперативних версій;

– викриття протиправних ознак діяльності та поведінки об'єкта справи є можливим лише у процесі створення експериментальних ситуацій; крім того, за умов контрольованої і зрозумілої оперативному співробітнику експериментальної ситуації досягається достатній рівень повноти та достовірності отриманих матеріалів при належному рівні конспірації;

– нарешті, у контрольованих умовах результати експерименту позбавлені суб'єктивної оцінки споживачів оперативно-значущої інформації, так як дії та реагування особи, що вивчається, у змозі документуватись безпосередньо, а отже, результати спостереження носитимуть відносно об'єктивний характер. Вони можуть бути у вигляді речей, предметів, фактів, відео- й аудіоматеріалів або відомостей та свідчень свідків, які можуть представляти собою джерела доказів.

Разом з тим, тактика проведення експерименту тісно пов'язано із певними правовими вимогами, адже вона балансується між оперативними вигодами, які можливо очікувати від його результату та правовими вимогами, що допускає інститут співучасті за Кримінальним кодексом України (далі – КК України), зокрема – недопущення провокації до вчинення злочинів.

Ми вважаємо, що з метою уникнення кваліфікації дій ініціатора експерименту як неправомірних необхідно виходити із загальноправового підходу, а саме: по-перше, має бути з'ясована наявність законодавчої норми права на провадження оперативного експерименту; по-друге, – частково правового або відомчого підходу, зокрема наявності регламентованих відомчими актами суб'єктів ОРД/КРД відповідних організаційно-тактичних форм та підстав застосування заходу, а також – розроблених до нього методичних рекомендацій; і, по-третє, – наявність кримінально-правового підходу у дотриманні вимог і непорушення норм КК України, недопущення провокації. Розглянемо по черзі ці підходи.

1. Проблеми забезпечення безпеки людини та держави, вимагають легалізованої у законодавстві системи оперативних заходів дослідження будь-яких фактів, що несуть у собі загрозу, і на етапі підготовки мають латентний характер, який не піддається демаскуванню шляхом зовнішнього спостереження та іншими пасивними методами виявлення. У статті 5 Закону України "Про основи національної безпеки України” зазначається: "вибір конкретних засобів і шляхів забезпечення національної безпеки України обумовлюється необхідністю своєчасного вжиття заходів, адекватних характеру і масштабам загроз національним інтересам”. Мета легалізації у законодавстві оперативного експерименту та розгляд його правової оцінки полягає у можливості практичного використання як заходу у межах завдань та підстав визначених законами України "Про оперативно-розшукову діяльність”, "Про контррозвідувальну діяльність”, для перевірки оперативних версій, здобуття інформації, яка може передбачати правову відповідальність конкретних суб'єктів соціальних відносин, надання оцінки їх діям у відповідності до нормативних вимог. Відсутність оперативного експерименту у "системі гласних і негласних пошукових, розвідувальних та контррозвідувальних заходів” ОРД обумовлює певні труднощі у визначенні його як заходу, і у правовому відношенні відносить його до суто теоретичної субстанції як методу оперативної діяльності та вкрай "обережного” використання поза Законом України "Про оперативно-розшукову діяльність”. У зв'язку з чим побоювання оперативних співробітників вчинити провокаційні дії, що виникають від незнання особливостей тактики та правової оцінки провадження ОЕ, призводить до пасивного відстеження поведінки об'єктів справ у ситуаціях, які не становлять оперативного інтересу. Як результат, – відсутність наступальності роботи за оперативно-розшуковими справами, спроможних забезпечити своєчасне виявлення ознак підготовки або вчинення злочину, іншої протиправної діяльності осіб, організацій на шкоду інтересам державної безпеки України. Оперативна розробка в ряді випадків підміняється накопиченням беззмістовних другорядних матеріалів, які не дають можливості забезпечити глибоку перевірку версій, що висувається по оперативно-розшукових справах.

2. Достатність правових підстав для проведення оперативного експерименту визначається насамперед тим, що такий захід реалізується тільки у межах контррозвідувальних та оперативно-розшукових справ, а також наявною оперативною інформацією, віднесеною до компетенції суб'єктів ОРД, яка адекватна таким ознакам: виявленого умислу або наміру об'єкта справи щодо здійснення протиправної діяльності, злочину; готування до злочину або можливої причетності до розвідувально-підривної та іншої протиправної діяльності на шкоду державній безпеці об'єкта справи або невстановленої особи; замаху на злочин або його вчинення (причетності до нього).

Правові підстави нерозривно пов'язані із наступним змістом оперативного експерименту. Так, за його оперативним задумом, контрольовані або керовані умови мають сформувати у полі зору об'єкта справи ситуацію, на яку останній повинен відреагувати згідно з власними соціально-психологічними установками, наявним легальним або латентним соціальним статусом та роллю. На досягнення мети експерименту його ініціатор повинен пов'язати зміст контрольованих або керованих умов із конкретним етапом моделі діяльності об'єкта справи, яка перевіряється згідно із загальними оперативними версіями за кримінально-розшуковими або оперативно-розшуковими справами. Зокрема, зміст інформаційних чинників впливу має містити дані, які можуть бути враховані та використані об'єктом справи для застосування певних хитрощів, реалізації прихованої поведінки або дій, пов'язаних з підготовкою чи здійсненням протиправної діяльності або злочину, розслідування якого є компетенцією відповідного суб'єкта ОРД.

Оперативним співробітником моделюється та демонстраційне відтворюється певна обстановка, події або інші обставини у яких перебуває чи діє об'єкт справи. Для відтворення контрольованих або керованих умов, які б сприяли прояву прихованої поведінки та дій об'єкта справи або сутності оперативно-значимих подій, до яких він причетний, слід врахувати, що його сприйняття буде зорієнтоване на інформаційне відображення таких даних, які для нього є значущими, викликають інтерес, згідно з власними потребами, спрямувань у тому числі – протиправних, що висуваються за оперативними версіями. З метою недопущення розшифровки відтворені інформаційними чинниками впливу контрольовані або керовані умови експерименту повинні максимально наближати їх до природних подій та обстановки.

Таким чином, на досягнення мети ОЕ інформаційні чинники впливу можуть фрагментарно відображати дані вірогідних спрямувань, предметів посягань (носії інформації, інформацію) або імітувати поведінку певних осіб таким чином, щоб об'єкт справи проявив своє відношення (наміри, поведінку, дії) щодо них у момент конспіративного спостереження. Вірогідні спрямування та предмети посягань і потреб об'єкта справи визначаються оперативним співробітником із аналізу попередніх матеріалів по справі. Разом з тим, відтворені контрольовані або керовані умови ОЕ повинні передбачати можливість добровільного вибору об'єктом справи власної поведінки та недопущення штучного створення доказів (фальсифікації доказів), наприклад, шляхом підкидання до його власності контрольованих предметів, зберігання яких є складом злочину.

Водночас умови експерименту не повинні спонукати та провокувати об'єкта справи до вчинення злочину. Природа ОЕ уникає будь-якого впливу на волю особи. Будь-яке прохання, звернення та інша подібна дія до конкретної особи вчинити певні дії або прийняти рішення необхідно розцінювати як вплив на вольові характеристики особи. Зважаючи на це, уникаючи узгодженості та домовленості у наступних діях та вольового моменту умислу, джерелом впливу у процесі реалізації ОЕ при вербально-демонстраційному або наочно-демонстраційному способах введення чинників впливу зміст останніх може містити інформацію, яка вірогідно буде використана об'єктом справи у досягненні злочинної мети. Це дає змогу більш цілеспрямовано сприяти проявам прихованих намірів та дій об'єкта справи.

Правомірність ОЕ буде дотримана тоді, коли на неупереджену інформацію впливу об'єкт справи ініціативно вчиняє протиправні дії. Такі дії відбуваються в умовах конспіративного спостереження оперативного підрозділу, у тому числі – за допомогою оперативно-технічних заходів, що дозволяють виявити злочинні наміри, навички, зв'язки, об'єктивні дії. Фактично реалізація ОЕ спрямовує подальший розвиток протиправної/злочинної активності об'єкта справи в контрольовану оперативним підрозділом сферу спостереження.

На сьогодні з урахуванням того, що оперативний експеримент як оперативний захід в законодавстві України не регламентований, його результати не можуть бути використані як приводи та підстави для формування джерел доказів у кримінальному судочинстві. Проте, в оперативних цілях їх доречно закріплювати актами оперативного спостереження за поведінкою та діями об'єкта справи (з додатками матеріалів ОТЗ).

3. Даний підхід повинен бути реалізований з позицій недопущення вчинення провокації до вчинення злочину. Оцінку провокаційним діям ініціатора експерименту або джерела впливу слід надавати тільки з позицій інституту співучасті, норми якого передбачені у КК України. Основні рекомендації умов правомірності експерименту з позицій КК України досягаються шляхом дотримання певних вимог до змісту інформаційних чинників впливу, їх способу введення у поле зору об'єкта справи. Зокрема, вони не повинні нести мети вчинення злочину по відношенню до об'єкта справи та ініціювати його злочинну поведінку, у тому числі – в процесі втручання в уже розпочату реалізацію ним злочинного умислу. Такий зміст може лише засвідчувати фрагментарні події та факти, що будуть пов'язані із вірогідною діяльністю об'єкта справи. Зазначене досягається за таких умов:

а) демонстраційного введення інформаційних чинників впливу у поле зору об'єкта справи без акцентування його уваги у вербальній (знаковій) формі на вчинення протиправної поведінки, які не містять способів підбурення на використання цього змісту для реалізації злочину; такі чинники підбираються чи відтворюються в оточенні об'єкта справи, а при вербальному спілкуванні за своєю метою мають цілком нейтральний та неупереджений характер до будь-якого зобов'язання об'єкта справи діяти не нормативно;

б) коли припустимо значуща для об'єкта справи інформація демонструється у чинниках впливу в контексті іншої інформації, що неузгоджена до мети протиправної діяльності об'єкта справи, наприклад, має легітимну або правомірну мету демонстрації джерелом впливу, але водночас може бути використана об'єктом справи для реалізації прихованих нелегітимних потреб. У даному разі, необхідно виходити із того, що об'єкт справи повинен усвідомлювати легітимний або неупереджений до його прихованої діяльності інформаційний характер чинників впливу;

в) коли інформаційні чинники впливу, які продукуються ініціатором ОЕ через конкретне джерело впливу:

– не впливають на свободу вибору реагування об'єкта справи включно і його права добровільної відмови від доведення злочину до кінця;

– не принижують честі та гідності об'єкта справи, створення стану непереборної сили або загрозливого становища для життя та здоров'я його учасників, а також – штучного підроблення доказів здійснення злочину;

– не мають будь-якого примусового (зобов'язального) та спонукального (заохочувального) характеру до протиправної поведінки об'єкта справи, створення відчуття упевненості та необхідності в її здійсненні;

г) відсутності спільності між джерелом впливу і об'єктом справи як суб'єктивної ознаки співучасті; сприятлива обумовленість чинників впливу до вчинення злочину матиме взаємоузгоджений характер тільки у разі двостороннього суб'єктивного зв'язку. Зокрема, дії ініціатора ОЕ, які опосередковані через вербальну рольову поведінки джерела впливу з об'єктом справи, не повинні містити взаємної узгодженості на досягнення прихованих протиправних намірів та взаємного передбачення результатів дій останнього, крім того, будь-якої домовленості з ним, а також звернень джерела впливу на реалізацію конкретних протиправних намірів і вчинення визначеним способом певних дій;

д) чинний КК України допускає здійснення ОЕ за умов одностороннього суб'єктивного зв'язку відносно вірогідної протиправної діяльності об'єкта справи та не містити ознак співучасті у вчиненні злочину;

е) у разі, коли у процесі реалізації ОЕ об'єкт справи вчиняє злочинні дії, наслідки яких є невідворотними щодо нанесення шкоди особі, суспільству, інтересам державної безпеки, ініціатор ОЕ зобов'язаний вжити всіх заходів щодо недопущення їх настання, припинення злочинних дій та затримання особи на "гарячому”.

Зважаючи на все вищеперелічене, представляється можливим дійти деяких висновків. З метою вдосконалення оперативного інструментарію, що використовується суб'єктами оперативно-розшукової діяльності згідно із Законом України "Про оперативно-розшукову діяльність”, вважаємо за доцільне надати пропозиції щодо провадження оперативного експерименту як негласного заходу, зокрема:

1. Внести зміну у статтю 8 Закону України "Про оперативно-розшукову діяльність” про надання права суб'єктів оперативно-розшукової діяльності проводити оперативний експеримент.

2. Включити до Закону України "Про оперативно-розшукову діяльність” статтю, що регламентує вичерпний перелік оперативно-розшукових заходів, за результатами яких може бути складений акт з відповідними додатками та використаний в якості джерел доказів, а також приводів та підстав до порушення кримінальної справи або проведення слідчих дій, застосування заходів процесуального примусу й прийняття інших процесуальних рішень.

3. Розробити та впровадити в дію спільну відомчу інструкцію про порядок введення оперативного експерименту за оперативно-розшуковими справами (подібну до оперативної закупівлі та контрольованого постачання).

Список використаних джерел

1. Воеводин А.И.Стратагемы – стратагемы войны, манипуляции обмана: Изд-ие вт. доп. – М.: Белые альвы, 2003. – 256 с.

2. Лазурский А. Ф. Избранные труды по психологии / Сост. Ю.Н. Олейник: РАН, Ин-тут психол. – М.: Наука, 1997. – 446 с.

3. Коновалова В.Е. Правовая психология: Уч. пособие. – Харьков: Изд-во "Основа” при Харьк. гос. ун-те, 1990. – 198 с.

4. Дмитриев П.С. Методы установления субъективных намерений, целей и мотивов преступной деятельности разрабатываемого // Вестник Высш. шк. – М.: Высш. шк. КГБ – 1962. – № 9. – С. 91 – 101.

5. Карпушин М.П. Некоторые вопросы институтов общей части советского уголовного права в оперативно-следственной практике. – М.: Высш. шк. КГБ, 1965. – 111 с.

6. Ковалев М.И. Оперативный эксперимент как метод изучения оперативной обстановки: Автореф. дис…. канд.. юрид. наук. – М.: ВКШ КГБ СССР, 1979. – 27 с.

7. Новицький Г.В. Застосування інституту співучасті у боротьбі органів СБ України з організованими злочинними угрупованнями// Автореф. дис…. канд. юрид. наук. – К.: Вид-во Академії СБ України, 2000. – 22 с.





Реферат на тему: Оперативний експеримент: проблемні питання провадження в оперативно-розшукову діяльність (реферат)


Схожі реферати



5ka.at.ua © 2010 - 2016. Всі права застережені. При використанні матеріалів активне посилання на сайт обов'язкове.    
.