Архів якісних рефератів

Знайти реферат за назвою:         Розширений пошук

Меню сайту

Головна сторінка » Право

Окремі види злочинів проти волі, честі та гідності особи (реферат)

Незаконне позбавлення волі або викрадення людини (ст. 146). Цей злочин з об'єктивної сторони може мати дві форми:

1) незаконне позбавлення волі людини; 2) викрадення людини.

Позбавлення волі може полягати у триманні особи в місці, де вона взагалі не бажає або більше не бажає перебувати, або в помі­щенні її в місце, яке вона не має змоги вільно залишити, хоча ба­жає цього. Відтак, обов'язковою ознакою складу злочину в його першій формі є місце. Ним можуть бути як приміщення чи його комплекси (кімната, камера, льох, підвал багатоповерхового бу­динку, лікарня тощо), так й інші місця (дах багатоповерхового бу­динку, транспортний засіб, скеля, острів тощо).

Незаконним позбавлення волі є у всіх випадках, коли воно здійснюється не відповідно до Конституції і законів України, згід­но з якими жодна людина не може бути позбавлена волі інакше, ніж відповідно до процедури, встановленої законом, і лише у пев­них випадках. Злочин вважається закінченим з моменту фактично­го обмеження потерпілого у свободі пересування.

Викрадення людини звичайно передбачає заволодіння нею: від­крито (коли особи, у присутності яких здійснюється викрадення, на думку винного, розуміють значення вчинюваних ним злочин­них дій); таємно (вчинене за відсутності інших осіб або хоча й у присутності третіх осіб, але які, на думку винного, не розуміють факту викрадення людини); вчинене шляхом обману чи зловжи­вання довірою (скажімо, винна особа забирає людину із притулку для старих на підставі підроблених документів).

Закінченим злочином викрадення людини є з моменту заволо­діння нею й фактичного початку обмеження її волі.

Завідомо незаконні кримінально-процесуальне затримання, привід, арешт і тримання під вартою, вчинені працівниками орга­нів дізнання, слідчими та прокурорами, а так само винесення суд­дею (суддями) завідомо неправосудного вироку про позбавлення волі, ухвали (постанови) про взяття під варту, про направлення неповнолітнього до спеціальної навчально-виховної установи для дітей і підлітків, рішення про адміністративний арешт тощо є злочи­нами проти правосуддя, передбаченими, відповідно, ст. 371 і ст. 375.

Кваліфікуючими ознаками незаконного позбавлення волі або викрадення людини є вчинення їх: 1) щодо малолітнього; 2) із ко­рисливих мотивів; 3) щодо двох або більше осіб; 4) за попередньою змовою групою осіб; 5) способом, небезпечним для життя чи здо­ров'я потерпілого; 6) із заподіянням потерпілому фізичних страж­дань; 7) із застосуванням зброї; 8) протягом тривалого часу.

Під способом, небезпечним для життя чи здоров'я потерпіло­го, слід розуміти такий спосіб позбавлення волі або викрадення, коли створюється реальна загроза загибелі потерпілого або заподі­яння йому тілесного ушкодження.

До фізичних страждань треба відносити біль, що виникає під час мордування, катування, інших видів фізичного впливу на люд­ський організм, або внаслідок жорстоких умов утримання в місці позбавлення волі (утримання особи в умовах, які позбавляють її зору, слуху, просторової або часової орієнтації; утримання в холод­ному та сирому приміщенні, у приміщенні з постійним та голос­ним звуком або у підвалі, де на особу нападають щури; позбавлен­ня сну, харчування і води тощо).

Застосування зброї означає фактичне використання її для фі­зичного впливу на потерпілого чи третіх осіб, коли цими діями була заподіяна або створювалась реальна загроза заподіяння шко­ди їхньому здоров'ю або життю (використання бойових властиво­стей зброї), або для психічного впливу (демонстративне приведен­ня зброї в бойове положення, прицілювання, поєднане зі словес­ною погрозою, тощо). Фактичні наслідки застосування зброї у вигляді заподіяння потерпілому чи третім особам тілесних ушко­джень або смерті вимагають кваліфікації діяння за сукупністю злочинів, передбачених ч. 2 або ч. З ст. 146 і відповідною статтею розділу II Особливої частини КК.

Тривалий час є оціночною ознакою, наявність чи відсутність якої має визначатися судом з урахуванням конкретного астро­номічного строку, протягом якого особа була позбавлена волі, місця, де вона трималась, способу її утримання, інших обставин справи та особи потерпілого. Оскільки викрадення людини є одноактною дією, ця ознака стосується тільки незаконного по­збавлення волі.

Особливо кваліфікуючими ознаками розглядуваного злочину є:

1) вчинення його організованою групою; 2) спричинення ним тяж­ких наслідків.

Поняттям тяжкі наслідки охоплюється: заподіяння потерпіло­му тяжкого тілесного ушкодження (у т. ч. такого, що мало харак­тер мучення), смерть близької для потерпілого особи внаслідок переживань у зв'язку з його раптовим зникненням тощо. Умисне заподіяння потерпілому тяжкого тілесного ушкодження, вчинене способом, що має характер особливого мучення, з метою заляку­вання потерпілого або інших осіб, на замовлення, або таке, що спричинило смерть потерпілого, умисне вбивство, а так само са­могубство неповнолітнього потерпілого внаслідок незаконного позбавлення його волі, кваліфікуються за сукупністю злочинів, передбачених ч. ? ст. 146 і, відповідно, ч. 2 ст. 121 ч 1 або ч 2 ст. 115,4.3 ст. 120КК.

Захоплення заручників (ст. 147). Об'єктивна сторона складу цього злочину характеризується суспільне небезпечними діями у двох можливих формах: 1) захоплення особи як заручника; 2) три­мання особи як заручника.

Заручником є особа, яку захоплює або утримує інша особа, по­грожуючи при цьому її вбити, спричинити тілесні ушкодження, вчинити інші насильницькі дії або продовжувати утримувати далі.

Під захопленням особи треба розуміти напад, пов'язаний з її за­триманням із наступним істотним обмеженням вільного руху, пе­ресування чи поведінки особи. Тримання особи передбачає насиль­ницьку заборону особі залишати певне місце чи унеможливлення це зробити.

Захоплення може бути таємним або відкритим, із застосуван­ням фізичного насильства або з погрозою його застосування. Так само фізичним чи психічним насильством може супроводжуватися і тримання особи. Проте захоплення або тримання, поєднані з по­грозою вбивства заручника, є кваліфікованим видом злочину, а тому межі погрози, що застосовується при вчиненні злочину, пе­редбаченого ч. 1 ст. 147 КК, не можуть бути вищими за погрозу спричинення тяжкого тілесного ушкодження.

Злочин може полягати в захопленні особи з наступним її три­манням або тільки у триманні особи. Закінченим він є з моменту, коли свобода особи була фактично обмежена.

Оскільки захоплення і тримання особи фактично означають по­збавлення її волі, розглядуваний злочин відрізняється від злочину, передбаченого ст. 146 КК, переважно за спеціальною метою. Тут вона може мати альтернативний характер - спонукати родичів за­триманого, державну або іншу установу, підприємство чи органі­зацію, фізичну або службову особу до: а) вчинення будь-якої дії (передати зброю, наркотичні засоби, інші речі, транспортні засоби чи гроші, звільнити якогось заарештованого чи ув'язненого, забез­печити безперешкодний виліт за межі країни тощо); б) утримання від учинення будь-якої дії (неприйняття певної особи на ту чи ін­шу посаду, відмова від укладення правочину тощо). Вчинення чи невчинення певних дій адресатом вимоги є умовою звільнення за­ручника.

Адресатами вимоги можуть бути:

1) державна або інша устано­ва, підприємство чи організація, у т. ч. іноземна або міжнародна;

2) родичі заручника або інші фізичні особи (скажімо, його близь­кі);

3) службові особи.

Кваліфікуючими ознаками розглядуваного злочину є:

1) вчинення його щодо неповнолітнього; 2) вчинення його органі­зованою групою; 3) захоплення або тримання особи як заручника, поєднане з погрозою знищення людей; 4) спричинення злочином тяжких наслідків.

Поняттям тяжкі наслідки у складі цього злочину охоплюються заподіяння тяжкого тілесного ушкодження (у т. ч. такого, що спри­чинило смерть потерпілого), настання великої матеріальної шкоди, суттєве загострення міждержавних чи міжнаціональних стосунків, серйозне порушення діяльності установ, організацій і підприємств тощо. Умисне вбивство потерпілого за обтяжуючих обставин ква­ліфікується за сукупністю злочинів, передбачених ч. 2 ст. 147 та ч.2ст. 115.

Підміна дитини (ст. 148). Цей злочин з об'єктивної сторони полягає у підміні чужої дитини.

Під дитиною у цій статті слід розуміти особу, ідентифікувати яку за її індивідуальними ознаками її батьки чи інші законні пред­ставники з тих чи інших причин неспроможні (скажімо, підміна відбулася до того, як мати здатна була запам'ятати щойно наро­джену дитину, або при передачі дитини батькові, який не прожи­вав з сім'єю, у разі смерті матері). Чужою дитина є за змістом за­кону для особи, яка здійснює підміну дитини.

Підміна - це заміна однієї дитини на іншу. Цей злочин стано­вить не тільки підміна чужої дитини на іншу чужу, а й підміна чу­жої дитини на свою (це може бути пов'язано, скажімо, зі станом здоров'я своєї дитини). Згода батьків однієї дитини на її підміну не змінює суті діяння, оскільки при цьому ігнорується воля інших батьків.

Суб'єктом злочину може бути будь-яка особа, для якої у даний час певна дитина юридичне є чужою.

Суб'єктивна сторона злочину характеризується прямим умис­лом і корисливими або іншими особистими мотивами. Інші особи­сті мотиви можуть бути низькими (задоволення садистських на­хилів, помста, заздрість, ревнощі) або благородними (наприклад, вчинена із гуманних спонукань підміна тяжко хворого немовляти, яке відразу після народження попри віх зусиль має померти, в ін­тересах його матері на здорову дитину, від якої відмовилась мати останньої). У другому випадку, з огляду на надзвичайно специфіч­ний етичний бік справи, може йтись про відсутність суспільної небезпеки діяння через малозначність.

Торгівля людьми або інша незаконна угода щодо передачі людини (ст. 149). З об'єктивної сторони цей злочин може вира­жатися у таких формах: 1) продаж людини; 2) інша сплатна пере­дача людини; 3) здійснення стосовно людини будь-якої іншої не­законної угоди, пов'язаної із законним чи незаконним переміщен­ням за її згодою або без згоди через державний кордон України.

Під продажем тут слід розуміти угоду, за якою одна особа (продавець) передає людину у фактичну незаконну власність іншої (покупця), а остання зобов'язана прийняти її та сплатити за неї певну грошову суму.

До іншої сплатної передачі можна віднести угоди (правочини) про міну, найм, заставу, а так само угоди, за яких особа передаєть­ся винним іншій особі у фактичну «власність» або для тимчасово­го використання (експлуатації) за матеріальну винагороду у вигля­ді інших, крім грошей, цінностей (коштовностей, цінних паперів тощо) або послуг матеріального характеру (передача у користу­вання будинку, транспортного засобу, надання лікувальних по­слуг, путівки в круїз тощо).

Під іншою незаконною угодою людини слід розуміти два види фактичних угод: 1) такі угоди, як дарування, надання у безо­платне користування та будь-які інші, за якими особа безоплатно передається у фактичну «власність» або для тимчасового викорис­тання (експлуатації); 2) зворотний бік передачі, тобто купівля або одержання людини внаслідок міни, найму, застави, іншої угоди, за якої винний одержує людину від іншої особи у фактичну «влас­ність» або тимчасово за матеріальну винагороду чи без такої.

У перших двох формах злочин є закінченим з моменту продажу (іншої сплатної передачі), тобто з моменту фактичної передачі людини іншій особі (особам).

Злочин у його третій формі є закінченим з моменту переміщен­ня людини через державний кордон України.

Суб'єктивна сторона цього злочину передбачає прямий уми­сел і, як правило, корисливий мотив. Для третьої його форми обов'язковою ознакою є мета, якою є подальший продаж або інша передача іншій особі (особам) людини, одержаної винним і пере­міщеної ним через державний кордон України.

При цьому інтелектуальна ознака умислу винного характеризу­ється усвідомленням того, що: а) ним здійснюються купівля або інша незаконна угода щодо людини та переміщення цієї людини через державний кордон України; б) ця незаконна угода та наступ­не переміщення людини через державний кордон України здійс­нюються для подальшого продажу або іншої передачі її іншій осо­бі (особам); в) особа (особи), яка має придбати жертву злочину, в подальшому використовуватиме її з певною (однією із визначених у диспозиції статті) метою.

Практичне застосування цієї норми обмежується тим, що для притягнення особи до відповідальності необхідно довести, що нею усвідомлювався як неминучий факт наступної (після продажу або іншої передачі) сексуальної експлуатації людини, використання її у порнобізнесі тощо.

Зазначена мета, як вказувалось вище, має альтернативний ха­рактер. Винна особа здійснює заволодіння людиною та її перемі­щення через державний кордон України для наступного продажу (іншої передачі), усвідомлюючи, що кінцевою метою такого про­дажу (іншої передачі) жертви злочину будуть: а) її сексуальна експлуатація; б) використання в порнобізнесі; в) втягнення у зло­чинну діяльність; г) залучення в боргову кабалу; д) усиновлення (удочеріння) в комерційних цілях; е) використання в збройних конфліктах; є) експлуатація її праці.

Експлуатація праці - це присвоєння матеріальних результатів праці людини (зокрема прибутку) власником засобів виробництва. Прикладами використання людини для експлуатації її праці може бути праця у будь-якій сфері виробництва чи послуг взагалі без оплати або з оплатою, яка явно не відповідає характеру та інтенсив­ності роботи. Виконання такої роботи зазвичай не пов'язане з доб­ровільною пропозицією працівником своїх послуг, а вимагається від нього під загрозою фізичного насильства.

Сексуальна експлуатація - це вид експлуатації праці особи в галузі проституції, під якою слід розуміти надання сексуальних послуг за гроші чи іншу матеріальну винагороду, або у суміжних сферах (скажімо, у сфері розпутних дій з дітьми, надання разових сексуаль­них послуг ув'язненим, співжиття з метою систематичного отриман­ня сексуального задоволення тощо), незалежно від того, чи дозволе­ний у даній країні чи її окремих місцевостях цей вид діяльності.

Під порнобізнесом розуміється частково чи повністю дозволе­ний у даній країні чи незаконний вид підприємництва, пов'язаний з виготовленням, збутом і розповсюдженням предметів порногра­фічного характеру. Використання у порнобізнесі означає: викори­стання особи як актора при зйомках порнографічних фільмів, ста­тиста при виготовленні порнографічних журналів тощо.

Втягнення у злочинну діяльність — це дії, пов'язані з безпосеред­нім психічним чи фізичним впливом на особу та вчинені з метою викликати у неї прагнення взяти участь в одному чи кількох злочи­нах. Втягнення у злочинну діяльність передбачає всі види фізичного насильства і психічного впливу (переконання, залякування, підкуп, обман, розпалювання почуття помсти, заздрості або інших низьких спонукань, обіцянка придбати або збути викрадене, давання порад про способи вчинення або про приховування слідів злочину тощо).

Залучення в боргову кабалу передбачає поставлення особи у стан повної, фактично рабської залежності від іншої особи. В такий стан потрапляє, наприклад, жінка, яку продали у будинок терпимості ін­шої країни, власник якого, сплативши гроші продавцеві за жінку, відбирає у неї документи, обіцяючи повернути їх лише після від­працювання нею сплаченої ним суми та отримання ним прибутку.

Усиновлення (удочеріння) в комерційних шлях - це оформлене спеціальним юридичним актом прийняття в сім'ю неповнолітньої дитини на правах сина чи дочки для її наступного використання у жебрацтві, занятті азартними іграми, а також для подальшого укладення щодо неї договорів купівлі-продажу, міни та інших, які передбачають фактичну передачу права власності.

Оскільки за законом усиновлення здійснюється лише щодо не­повнолітньої людини, то продаж (інша передача) її з метою усино­влення в комерційних цілях не може кваліфікуватися за ч. 1, а тільки за ч. 2 ст. 149. Диспозиція ч. 1 ст. 149 у цій частині є при­кладом логічної помилки законодавця.

Використання в збройних конфліктах передбачає використан­ня особи для виконання нею бойових завдань, пов'язаних з пова­ленням державної влади або порушенням суверенітету й територі­альної цілісності інших держав тощо.

Ознаками кваліфікованого складу торгівлі людьми (ч. 2 ст. 149) є вчинення цього злочину: 1) щодо неповнолітнього; 2) щодо кіль­кох осіб; 3) повторно; 4) за попередньою змовою групою осіб; 5) із використанням службового становища; 6) особою, від якої потер­пілий був у матеріальній або іншій залежності.

Повторним є вчинення цього злочину особою, яка до цього вже вчинила злочин, передбачений ст. 149, у будь-якій його формі як щодо однієї й тієї самої особи, так і щодо кількох осіб у різний час.

Використання службового становища передбачає вчинення злочину особою, яка є службовою особою. Нею може бути, напри­клад, директор чи інша службова особа підприємства, яке здійс­нює посередницьку діяльність щодо працевлаштування за кордо­ном, директор будинку дитини, представник прикордонних військ, консульської служби, служби віз і реєстрації тощо.

Особою, від якої потерпілий був у матеріальній або іншій за­лежності, слід вважати будь-яку особу, від якої залежить потерпі­лий. Може йтися про службове підпорядкування, повну чи істотну матеріальну залежність утриманця тощо. Певною мірою неповно­літні залежать від батьків, усиновителів, опікунів, піклувальників, вихователів, деякі непрацездатні особи - від набувачів їхнього майна за договором довічного утримання, студенти - від виклада­чів та адміністрації навчальних закладів, хворі - від лікарів та службових осіб, які вирішують питання про їх лікування, підлеглі -від начальників, підозрювані та обвинувачені - від слідчих і про­курорів, підсудні - від суддів.

Ознаками особливо кваліфікованого складу торгівлі людьми (ч. З ст. 149 КК) є вчинення тих самих дій: 1) організованою гру­пою; 2) пов'язаних із незаконним вивезенням за кордон дітей чи неповерненням їх в Україну; 3) із метою вилучення у потерпілого органів чи тканин для трансплантації; 4) із метою насильницького донорства; 5) якщо це спричинило тяжкі наслідки.

Якщо торгівля людьми пов'язана з переміщенням їх через дер­жавний кордон України, членами організованої групи є також осо­би, які здійснюють таке переміщення в процесі передачі жертв злочину іншим особам. Для кваліфікації дій членів організованої групи не має значення, які саме дії, що утворюють об'єктивну сто­рону цього злочину, ними виконувались.

Відповідно до законодавства України діти мають право виїхати із України лише за наявності проїзного документа дитини. Його оформлення провадиться на підставі нотаріально засвідченого клопотання (згоди) батьків або законних представників дитини. За відсутності згоди одного із батьків виїзд неповнолітньої особи - громадянина України, яка не досягла 16 років, за кордон може бути дозволено лише на підставі рішення суду. Вивезення дитини за кордон з порушенням наведених норм є незаконним.

Звичайно, що особливо небезпечними для волі й гідності дити­ни є випадки, коли її після вивезення за кордон для лікування, навчання, туристичної подорожі не повертають до рідних, а вико­ристовують у порнобізнесі, втягують у злочинну діяльність, жеб­рацтво тощо. Тому неповернення дитини в Україну та її продаж (інша передача) за кордоном з відповідною метою є однією із особ­ливо кваліфікуючих ознак злочину, передбаченого ст. 149 КК.

Згідно із законодавством України, забороняється взяття донорсь­кої крові примусово, а застосування методу пересадки від донора до реципієнта органів та інших анатомічних матеріалів здійснюється у визначеному законодавством порядку, за наявності їхньої згоди або згоди їх законних представників та за умови, якщо використання інших засобів і методів для підтримання життя, відновлення або по­ліпшення здоров'я не дає бажаних результатів і завдана при цьому шкода донору є меншою, ніж та, що загрожувала реципієнтові. Мета вилучення у потерпілого органів чи тканин для трансплантації пе­редбачає намагання без згоди потерпілого здійснити хірургічне втручання в його організм, пов'язане з пересадкою від донора до реципієнта органів (нирки, печінки, ока тощо) та інших анатомічних матеріалів (шкіри, кісткового мозку, волосся тощо). Мета здійснен­ня насильницького донорства означає прагнення до взяття крові чи її компонентів у донора без згоди потерпілого та із застосуванням фізичного чи психічного насильства щодо нього.

Тяжкими наслідками вчинення злочину, передбаченого ст. 149, можуть бути визнані тяжка хвороба (наприклад, СНІД, психічна хвороба тощо), заподіяння потерпілому тяжкого тілесного ушко­дження, вбивство потерпілого, його самогубство тощо. Умисне вбивство потерпілого за обтяжуючих обставин кваліфікується за сукупністю злочинів, передбачених ч. З ст. 149 та ч. 2 ст. 115 КК.

Експлуатація дітей (ст. 150). Потерпілим від цього злочину може бути тільки дитина, яка не досягла віку, з якого законодавс­твом дозволяється працевлаштування. Відповідно ж до законо­давства України, допускається прийняття на роботу осіб, які досягли шістнадцяти, за згодою одного з батьків або особи, що його замінює, - п'ятнадцяти, а за сукупністю інших, крім такої згоди, умов (щодо учнів певних навчальних закладів, для виконання лег­кої роботи, що не завдає шкоди здоров'ю і не порушує процесу навчання, у вільний від навчання час) - чотирнадцяти років.

З об'єктивної сторони злочин полягає в експлуатації дитини, тобто у привласненні прибутку як різниці між доходами, як мате­ріальними результатами її праці, і виробничими витратами. Оскільки діяльність, пов'язана з експлуатацією дитини, яка не до­сягла певного віку, є завжди незаконною, то для кваліфікації зло­чину за ст. 150 не має значення, обліковується чи не обліковується винним одержаний прибуток.

Отримання прибутку є обов'язковою метою експлуатації дитини.

Кваліфікованим складом злочину (ч. 2 ст. 150) є експлуата­ція: 1) кількох (двох чи більше) дітей одночасно або в різний час;

2) дитини, якщо вона спричинила істотну шкоду для здоров'я, фі­зичного розвитку або освітнього рівня дитини; 3) поєднана з вико­ристанням дитячої праці в шкідливому виробництві.

Під істотною шкодою для здоров я слід розуміти тяжку хво­робу, втрату імунітету, що настали внаслідок експлуатації. Істот­ною шкодою для фізичного розвитку дитини є шкода, яка полягає, наприклад, в припиненні або істотному гальмуванні її фізичного розвитку відповідно до певних медичних критеріїв, а істотною шкодою для освітнього рівня дитини - в тривалому припиненні її навчання, тобто порушенні конституційного права дитини на обов'язкову повну середню освіту.

При цьому наявність шкоди для здоров'я й фізичного розвитку дитини, що експлуатується, встановлюється судовою експертизою (медичною, психіатричною, психологічною). Істотність же шкоди та причиновий зв'язок між експлуатацією дитини та її суспільне небезпечними наслідками - особою, яка проводить досудове слід­ство, або суддею (судом).

Шкідливим виробництвом є виробництво зі шкідливими і не­безпечними умовами праці, на якому згідно із законодавством України забороняється застосування праці неповнолітніх і жінок, а також будь-яке інше виробництво, яке, за законодавством України, належить до категорії шкідливих.

Незаконне поміщення в психіатричний заклад (ст. 151). По­терпілим від цього злочину є тільки психічно здорова особа. Цей факт, що випливає із конструкції ст. 151, вимагає обов'язкового ретроспективного встановлення відсутності підстав для поміщення відповідної особи в психіатричний заклад. Не обов'язково, щоб особа була цілком психічно здоровою, тим більше, що межа між окремими психіатричними і неврологічними захворюваннями (скажімо, такими, як органічне і епілептичне слабоумство, корса-ковський і епілептичний психоз) є надто тонкою. Головне, щоб стан особи не вимагав поміщення її в психіатричний заклад.

З об'єктивної сторони злочин полягає в незаконному помі­щенні в психіатричний заклад завідомо психічно здорової людини. Способами вчинення можуть бути насильство, погрози, обман, фа­льсифікація документів тощо.

Психіатричний заклад - це психоневрологічний, наркологіч­ний чи інший спеціалізований заклад, центр, відділення тощо будь-якої форми власності, діяльність яких пов'язана з наданням психіатричної допомоги. Поліпшення в психіатричний заклад озна­чає поміщення у відповідний стаціонар такого закладу для здійс­нення обстеження стану психічного здоров'я особи, діагностики, лікування і нагляду за нею.

Злочин є закінченим з моменту поміщення особи у психіатрич­ний заклад.

Жодна людина не може бути поміщена в психіатричний заклад інакше, ніж відповідно до процедури, встановленої законом, у та­ких випадках, як: за рішенням суду в порядку виконання примусо­вого заходу медичного характеру або для примусового лікування (статті 92-96); за рішенням суду для лікування особи, визнаної хворою на наркоманію, яка ухиляється від добровільного лікуван­ня або продовжує після лікування вживати наркотичні засоби без призначення лікаря, та поведінка якої є небезпечною; за виснов­ком медико-експертної комісії для лікування в центрі медико-соціальної реабілітації неповнолітніх віком від 11 років, які вжи­вають алкоголь чи наркотики; для визначення психічного стану обвинуваченого (підозрюваного) за наявності у справі даних, які викликають сумніви щодо його осудності; в порядку примусової госпіталізації осіб, хворих на психічні захворювання. В інших ви­падках поміщення людини в психіатричний заклад є незаконним.

Кваліфікованим складом розглядуваного злочину є поміщен­ня у психіатричний заклад завідомо психічно здорової особи, що спричинило тяжкі наслідки. До тяжких наслідків слід відносити самогубство чи самокалічення особи, спричинення їй середньої тяжкості чи тяжкого тілесного ушкодження тощо.

Якщо злочин, що розглядається, супроводжувався умисним вбивством, умисним заподіянням тяжкого тілесного ушкодження, доведенням до самогубства потерпілого, який є неповнолітнім, умисним заподіянням середньої тяжкості тілесного ушкодження, вчиненого з метою залякування потерпілого або його родичів чи примусу їх до певних дій, скоєне потребує кваліфікації за сукуп­ністю злочинів, передбачених ч. 2 ст. 151 і, відповідно, ч. 1 або ч. 2 ст. 115, ч. 1 або ч. 2 ст. 121, ч. З ст. 120, ч. 2 ст. 122 КК.

Література.

1. Вартилецька І.А., Плутагир В.С. Кримінальне право України.альбом схем: навч. посібник / За заг. ред. В.Я. Горбачовського.- К.: Атіка, 2003.- 208с.

2. Коржанський М. Й. Кримінальне право і законодавство України: Частина Загальна: Курс лекцій. — К.: Атіка, 2001. — 432 с.

3. Коржанський М. Й. Кримінальне право і законодавство України: Частина Особлива: Курс лекцій. — К.: Атіка, 2001. — 544 с.

4. Кримінальне право України. Загальна частина: Підручник. (Ю. В. Александров, В. І. Антипов, М.В. Володько та ін.) Вид. 3-тє, переробл. та допов./ За заг. ред. М. І. Мельника, В.А. Клименка.- К.: Юридична думка, 2004.- 352 с.

5. Кримінальне право України. Особлива частина: Підручник. (Ю. В. Александров, В. І. Антипов, М.В. Володько та ін.) Вид. 3-тє, переробл. та допов./ За заг. ред. М. І. Мельника, В.А. Клименка.- К.: Юридична думка, 2004.- 656 с.

6. Кримінальне право України: Загальна частина: Підручник для студ. юрид. спец. вищ. закладів освіти / За ред. М. І. Бажанова, В. В. Сташиса, В. Я. Тація. — Київ—Харків: Юрінком Ін-тер—Право, 2001. — 416 с.





Реферат на тему: Окремі види злочинів проти волі, честі та гідності особи (реферат)


Схожі реферати



5ka.at.ua © 2010 - 2016. Всі права застережені. При використанні матеріалів активне посилання на сайт обов'язкове.    
.