Архів якісних рефератів

Знайти реферат за назвою:         Розширений пошук

Меню сайту

Головна сторінка » Право

Охорона здоров’я неповнолітніх (реферат)

Здоров'я – стан повного фізичного, душевного і соціального благополуччя, а не тільки відсутність хвороб і фізичних дефектів. Охорона здоров'я – система заходів, спрямованих на забезпечення, збереження, розвиток фізіологічних і психологічних функцій, оптимальної працездатності та соціальної активності людини при максимальній біологічно можливій індивідуальній тривалості життя.

Охорона материнства – сукупність правових норм, що передбачають гарантований державою рівень матеріальної підтримки батьків з дітьми шляхом надання допомоги з урахуванням складу сім'ї та її доходів, віку, стану здоров'я дітей.

Захист прав дітей і підлітків у сфері медицини визначається як міжнародним, так і національним законодавством. Зокрема, у 1991 році Україна, ратифікувавши Конвенцію ООН про права дитини, підписала Всесвітню декларацію про забезпечення виживання, захисту та розвитку дітей і молоді, а також План щодо її виконання.

Законодавча база охорони здоров'я в Україні містить більшість міжнародно визнаних прав людини. Відповідно до Конституції України: людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю (ст.3); кожна людина має невід'ємне право на життя і на захист свого життя та здоров'я (ст. 27); кожна людина без її вільної згоди не може бути піддана медичним, науковим чи іншим дослідам (ст.28); кожен має право на охорону здоров'я, медичну допомогу (ст. 49). Зокрема:

Право на життя та охорону здоров'я встановлене ст.6 Закону України "Про охорону дитинства”. Згідно викладеного в ній: "Кожна дитина має право на життя з моменту визначення її живонародженою та життєздатною за критеріями Всесвітньої організації охорони здоров'я. Держава гарантує дитині право на охорону здоров'я, безоплатну кваліфіковану медичну допомогу в державних і комунальних закладах охорони здоров'я, сприяє створенню безпечних умов для життя і здорового розвитку дитини, раціонального харчування, формуванню навичок здорового способу життя”.

Право на достатнє забезпечення їжею було встановлено в ст.25 Загальної Декларації прав людини, у якій проголошувалось, що кожний має право "на адекватний стандарт життя для себе та своєї сім'ї, включаючи адекватну їжу, одяг та житло”.

Право на медичну допомогу дітям і підліткам забезпечується лікувально-профілактичними і оздоровчими закладами, дитячими поліклініками, відділеннями, диспансерами, лікарнями, санаторіями та іншими закладами охорони здоров'я відповідно до законодавчої і нормативної бази нашої країни. Неповнолітні перебувають під диспансерним наглядом. Конвенція про права дитини ООН вказує, що кожний дорослий, державний службовець, установа чи організація зобов'язані встановити такі умови для дитини, щоб гарантувати їй нормальний розвиток (ст.2,5).

Згідно зі ст.6 "Основ законодавства України про охорону здоров'я” від 19 листопада 1992 року кожний громадянин України має право на охорону здоров'я, і це передбачає:

- життєвий рівень, що включає їжу, одяг, житло, медичний догляд та соціальне обслуговування і забезпечення, який є необхідним для підтримання здоров'я людини;

- безпечне для життя і здоров'я навколишнє природне середовище;

- санітарно-епідемічне благополуччя території і населеного пункту, де він проживає;

- безпечні і здорові умови праці, навчання, побуту і відпочинку;

- кваліфіковану медико-санітарну допомогу, включаючи вільний вибір лікаря і закладу охорони здоров'я;

- достовірну і своєчасну інформацію про стан свого здоров'я і здоров'я населення, включаючи існуючі та можливі фактори ризику та їх ступінь;

- участь в обговоренні проектів законодавчих актів і внесення пропозицій щодо формування державної політики в галузі охорони здоров'я;

- участь в управлінні охороною здоров'я та проведенні громадської експертизи з цих питань у порядку, передбаченому законодавством;

- можливість об'єднання в громадські організації з метою сприяння охороні здоров'я;

- правовий захист будь-яких незаконних форм дискримінації, пов'язаних із станом здоров'я;

- відшкодування заподіяної здоров'ю шкоди;

- оскарження неправомірних рішень і дій працівників, закладів та органів охорони здоров'я;

- можливість проведення незалежної медичної експертизи у разі незгоди громадянина з висновками державної медичної експертизи, застосування до нього заходів примусового лікування та в інших випадках, коли діями працівників охорони здоров'я можуть бути порушені загальновизнані права людини і громадянина.

У сфері охорони здоров'я цим же законом встановлено певні обов'язки для суспільства, держави й особистості:

- підтримання необхідного для здоров'я життєвого рівня населення;

- охорона навколишнього середовища як важливої передумови життя і здоров'я людини;

- забезпечення санітарного благополуччя територій та населених пунктів;

- створення сприятливих умов праці, навчання, побуту та відпочинку;

- запобігання інфекційним захворюванням;

- проведення обов'язкових профілактичних медичних оглядів неповнолітніх, вагітних жінок, працівників підприємств із шкідливими та небезпечними умовами праці, військовослужбовців та осіб, професійна чи інша діяльність яких пов'язана з обслуговуванням населення або підвищеною небезпекою для людей;

- сприяння здоровому способу життя населення.

Постановою Кабінету Міністрів України від 22 березня 2000 року затверджено Положення про Міжвідомчу координаційну раду при Міністрерстві охорони здоров'я з питань міжгалузевої взаємодії закладів охорони здоров'я, діяльність якої спрямована передусім на захист прав неповнолітніх у цій сфері.

У системі охорони здоров'я неповнолітніх важливе місце займає профілактика вживання алкоголю, наркотичних речовин та тютюнокуріння.

В Основах законодавства України про охорону здоров'я від 19 листопада 1992 року проголошено, що в Україні проводиться державна політика обмеження паління та вживання алкогольних напоїв. У ст.53 цього закону обумовлено, що з метою охорони здоров'я населення лікувальні заклади зобов'язані здійснювати соціальні заходи профілактики та лікування соціально небезпечних захворювань, серед яких хронічний алкоголізм, наркоманія.

Згідно з Правилами роздрібної торгівлі тютюновими виробами, затвердженими наказом Міністерства зовнішніх економічних зв'язків і торгівлі України від 3 серпня 1996 року за погодженням із Міністерством охорони здоров'я, роздрібна торгівля ними забороняється: з рук, лотків та у непристосованих для зберігання і продажу приміщеннях, що не відповідні вимогам, встановленими цими Правилами; на території дошкільних, навчальних і лікувальних закладів та прилеглих територіях; у місцях проведення спортивних змагань, гуртожитках та прилеглих територіях, в інших місцях, визначених місцевими радами; громадянам, які не досягли 18-річного віку; працівниками господарюючого суб'єкта, яким не виповнилося 18 років.

Правила роздрібної торгівлі алкогольними напоями затверджені наказом Міністерства зовнішніх економічних зв'язків і торгівлі України від 27 травня 1996 року за погодженням з Міністерством охорони здоров'я. Ними передбачено захист прав неповнолітніх у частині реклами та заборона продажу неповнолітнім алкогольних напоїв.

Наркотичними засобами визнаються лікарські препарати та речовини (барбаміл, кодеїн, морфін, омнопон, фенамін, ефедрон), а також рослини або їх частини, що містять наркотики (різні сорти конопель, маку або макової соломи та ін.). Психотропні речовини – це речовини, що включені в Список наркотичних засобів (ДЕТ, ДМТ, ЛСД, мескалін, альфітамін, амобарбітал та ін.). Прекурсори – токсичні речовини (феніл-ацетон, ацетон, ефедрін, калію перманганат) [65, 524].

Головними нормативно-правовими актами національного законодавства України, що регулюють запобігання незаконному обігу наркотичних засобів і психотропних речовин є закони: "Про обіг в Україні наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів і прекурсорів”, "Про заходи протидії незаконному обігу наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів та зловживанню ними” від 15 лютого 1995 року, а також Перелік наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів і прекурсорів, що підлягають спеціальному контролю відповідно до чинного законодавства України, який затверджено наказом Голови Комітету з контролю за наркотиками при Міністерстві охорони здоров'я України від 7 лютого 1996 року.

Незаконний обіг наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів - це злочинні діяння, відповідальність за які передбачена статтями Кримінального кодексу України. Захищаючи права неповнолітніх, законодавство України в основному спрямоване на надання допомоги особам, які мають алкогольну та наркотичну залежність, їх лікування, трудове перевиховання, створення умов для їх соціальної реадаптації, моральної і духовної реабілітації.

Правовий захист неповнолітніх осіб, хворих на ВІЛ/СНІД, розглядається згідно Закону України "Про запобігання захворюванню на синдром набутого імонодефіциту (СНІД) та соціальний захист населення” від 12 грудня 1991 року. Синдром набутого імунодефіциту (СНІД) – особливо небезпечна інфекційна хвороба, що викликається вірусом імунодефіциту людини (ВІЛ) і через відсутність у даний час специфічних методів профілактики та ефективних методів лікування призводить до смерті.

ВІЛ-інфікповані та хворі на СНІД громадяни України користуються всіма правами та свободами, передбаченими Конституцією та іншими законами, нормативно-правовими актами України. Крім загальних прав і свобод, вони мають право також на:

- відшкодування збитків, пов'язаних з обмеженням їх прав, яке мало місце внаслідок розголошення інформації про факт зараження цих осіб вірусом імунодефіциту людини;

- безоплатне забезпечення ліками, необхідними для лікування будь-якого наявного у них захворювання, засобами особистої профілактики та на психосоціальну підтримку;

- безоплатний проїзд до місця лікування і у зворотному напрямку за рахунок лікувальної установи, яка видала направлення на лікування;

- користування ізольованою житловою кімнатою;

- дітям, віком до 16 років, інфікованим вірусом імунодефіциту людини або хворим на СНІД, призначається щомісячна державна допомога.

У Загальній Декларації прав людини наявні основні права, пов'язані з проблемою ВІЛ/СНІДу: недискримінацію, рівний захист, рівність перед законом; життя; свободу та недоторканість особистості; пошук і використання притулку; особисте життя; вільне отримання та передачу інформації; на працю; вступ у шлюб та заснування сім'ї; рівний доступ до освіти; соціальний захист; використання результатів наукового прогресу та їх практичне використання; участь у суспільному та культурному житті.

Ураховуючи специфіку охорони дитинства як однієї з найбільш уразливих категорій населення, необхідним є розгляд законодавства України про здоровий спосіб життя. Здоровий спосіб життя трактується як сукупність форм і способів повсякденної культурної життєдіяльності особистості, яка базується на моральних нормах, цінностях і практичних діях, спрямованих на зміцнення здоров'я та фізичних можливостей організму. Основними компонентами здорового способу життя є: організована рухова активність, попередження шкідливих звичок, дотримання вимог санітарії, гігієни і загартування, режим навчання, праці і відпочинку, раціональне харчування, повноцінний сон, етичність спілкування, культура сексуальної поведінки, психофізична регуляція організму тощо. Дотримання здорового способу життя сприяє формуванню всебічно розвиненої особистості, розумному задоволенню її фізичних і духовних потреб, інтересів, цінностей, моральних установок. Ефективність, правильність, спрямованість закріплених у свідомості навичок здорового способу життя впливає на формування, розвиток і самореалізацію особистості.

У Законі України "Про фізичну культуру і спорт” від 24 грудня 1993 року наголошується, що держава забезпечує у межах, визначених Кабінетом Міністрів України, надання безкоштовних та пільгових фізкультурно-оздоровчих послуг дітям дошкільного віку, учням загальноосвітніх та професійних навчально-виховних закладів, ветеранам війни і особам, прирівняних до них, а також встановлює пільги при наданні таких послуг іншим категоріям громадян. Держава створює умови для правового захисту інтересів громадян у сфері фізичної культури і спорту, розвиває фізкультурно-спортивну індустрію та інфраструктуру, заохочує прагнення громадян зміцнювати своє здоров'я, вести здоровий спосіб життя.

Закон України "Про благодійництво та благодійні організації від 16 вересня 1997 року одним із основних напрямів благодійної діяльності визначив сприяння розвитку охорони здоров'я, масової фізичної культури, спорту і туризму, пропагування здорового способу життя, участь у наданні медичної допомоги населенню.

Указом Президента України "Про заходи щодо розвитку духовності, захисту моралі та формування здорового способу життя” від 27 квітня 1999 року затверджено основні напрями державної діяльності у зазначеній сфері, утворено Всеукраїнську координаційну раду з питань розвитку духовності, захисту моралі та формування здорового способу життя громадян.

Захист житла і майна неповнолітніх

Правоздатність – це право мати майно в особистій власності, користуватися жилими приміщеннями та іншим майном, успадковувати і заповідати майно, обирати рід занять і місце проживання, мати права автора твору науки, літератури і мистецтва, відкриття, винаходу, раціоналізаторської пропозиції, промислового зразка, а також мати інші майнові та особисті немайнові права.

Гарантії захисту прав неповнолітніх на житло і майно законодавством України розроблені на основі міжнародного права у сфері захисту дитинства. Положення щодо захисту житлових і майнових прав дітей містяться у ст. 2. 6, 16, 26, 27 Конвенції ООН про права дитини.

Статтею 47 Конституції України наголошується: "Кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду”.

Право власності дитини на житло і майно законодавчо закріплене Житловим кодексом Української РСР від 30 червня 1983 року, Цивільним кодексом від 16 січня 2003 року, Сімейним кодексом України від 10 січня 2002 року, Законами України "Про власність” від 7 лютого 1991 року, "Про охорону дитинства” від 26 квітня 2001 року.

Основи захисту права дитини на майно і житло передбачені Законом України "Про охорону дитинства: "Кожна дитина має право на одержання в спадщину майна і грошових коштів батьків”, "Держава забезпечує право дитини на проживання в таких санітарно-гігієнічних та побутових умовах, що не завдають шкоди її фізичному та розумовому розвитку”.

Згідно зі ст. 12 Закону України "Про власність” зазначено, що права власності набуваються на доходи від участі в суспільному виробництві, індивідуальної праці, підприємницької діяльності, а також на майно, одержане внаслідок успадкування або інших правочинів, не заборонених законом.

У Цивільному кодексі України закріплюється:

- у відповідності до ст.29 фізична особа, яка досягла чотирнадцяти років, вільно обирає собі місце проживання, за винятком обмежень, які встановлюються законом;

- змістом статті 31 визначено часткову цивільну дієздатність фізичної особи, яка не досягла чотирнадцяти років. Така дитина (малолітня особа) має право: самостійно вчиняти дрібні побутові правочини; здійснювати особисті немайнові права на результати інтелектуальної, творчої діяльності, що охороняються законом;

- статтею 32 є визначення щодо неповної цивільної дієздатності фізичної особи у віці від чотирнадцяти до вісімнадцяти років: самостійно розпоряджатися своїм заробітком, стипендією або іншими доходами та здійснювати права на результати інтелектуальної, творчої діяльності, що охороняються законом; бути учасником (засновником) юридичних осіб, якщо це не заборонено законом або установчими документами юридичної особи а також укладати договір банківського вкладу (рахунку) та розпоряджатися вкладом, внесеним нею на своє ім'я (грошовими коштами на рахунку). Неповнолітня особа вчиняє інші правочини за згодою батьків (усиновителів) або піклувальників.

Житловим кодексом України стосовно захисту прав осіб віком до 18 років передбачено захист житлових прав неповнолітніх.

Громадяни самостійно здійснюють право на одержання житлового приміщення в будинках державного і громадського житлового фонду з настанням повноліття, тобто після досягнення вісімнадцятирічного віку, а такі, що одружилися або влаштовувалися на роботу до досягнення вісімнадцятирічного віку, - відповідно з часу одруження або влаштування на роботу. Інші неповнолітні (віком від п'ятнадцяти до вісімнадцяти років) здійснюють право на одержання житлового приміщення за згодою батьків або піклувальників (ст. 32).

Поза чергою житлове приміщення надається: особам, які повернулися з державного дитячого закладу, від родичів, опікуна чи піклувальника; дітям-інвалідам, що не мають батьків або батьки яких позбавлені батьківських прав і проживають у державних або інших соціальних установах (ст.46).

Члени сім'ї наймача, які проживають разом з ним, користуються нарівні з наймачем усіма правами і мають обов'язки, що випливають з договору найму житлового приміщення. До членів сім'ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки (ст.64).

Житлове приміщення зберігається за тимчасово відсутнім неповнолітнім понад шість місяців у випадках: тимчасового виїзду з постійного місця проживання за умовами і характером роботи або у зв'язку з навчанням, у тому числі за кордоном, поміщення дитини на виховання в дитячий заклад, до родичів, опікуна чи піклувальника, якщо в будинку, квартирі (їх частині) залишилися проживати інші члени сім'ї. Якщо з будинку, квартири (їх частини) вибула дитина і членів її сім'ї не залишилося, це житло може бути надано за договором оренди іншому громадянину до закінчення строку перебування дитини у дитячому закладі або до досягнення нею (ними) повноліття і повернення від родичів, опікуна чи піклувальника, в окремих випадках - до закінчення навчання в загальноосвітніх навчальних закладах усіх типів і форм власності, а також влаштування дітей-інвалідів у будинку-інтернаті та іншій установі соціальної допомоги, виїзду для лікування і перебування у лікувально-профілактичному закладі (ст.71).

Члени сім'ї власника житлового будинку (квартири), які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку (квартири), якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням. На вселення до батьків їх неповнолітніх дітей згоди власника не потрібно (ст.156).

Правовий захист дитинства у галузі освіти

Дошкільна освіта і виховання – забезпечення фізичного, психічного здоров'я дітей, їх всебічного розвитку, набуття життєвого досвіду, вироблення умінь, навичок, необхідних для подальшого навчання.

Загальна середня освіта – цілеспрямований процес оволодіння систематизованими знаннями про природу, людину, суспільство, культуру та виробництво засобами пізнавальної і практичної діяльності, результатом якого є інтелектуальний, соціальний і фізичний розвиток особистості, що є основою для подальшої освіти і трудової діяльності.

Система позашкільної освіти – це освітня підсистема, що включає державні і комунальні приватні позашкільні навчальні заклади, інші навчальні заклади як центри позашкільної освіти у позаурочний та позанавчальний час.

У ст. 26 Загальній Декларації прав людини 1948 року відмічено: "Батьки мають право на пріоритет у виборі виду освіти для своїх малолітніх дітей”.

У галузі освіти захист прав неповнолітніх регулює державне право України. Статтею 53 Конституції України наголошується, що кожен має право на освіту і повна загальна середня освіта є обов'язковою. Держава забезпечує доступність і безоплатність дошкільної, повної загальної середньої, професійно-технічної, вищої освіти в державних і комунальних навчальних закладах, розвиток дошкільної, повної загальної середньої, позашкільної, професійно-технічної, вищої і післядипломної освіти, різних форм навчання, надання державних стипендій та пільг учням і студентам.

Реалізація Законів України "Про освіту” від 23 травня 1991 року, "Про загальну середню освіту” від 13 травня 1999 року, Державної національної програми "Освіта”, затвердженої Кабінетом Міністрів України від 3 листопада 1993 року, Національної доктрини розвитку освіти, затвердженої Указом Президента України від 17 квітня 2002 року, здійснюється через органи державної виконавчої влади та органи місцевого самоврядування у галузі освіти. Ці структури встановлюють обсяги бюджетного фінансування закладів освіти, установ, організацій системи освіти; забезпечують розвиток мережі закладів освіти; здійснюють соціальний захист працівників освіти та дітей; організовують облік дітей дошкільного і шкільного віку; вирішують питання опіки і піклування; створюють належні умови для виховання дітей за місцем їх проживання.

Законом України "Про охорону дитинства” від 26 квітня 2001 року держава гарантує доступність і безоплатність загальної середньої, професійно-технічної, вищої освіти в державних і комунальних навчальних закладах, надання державних стипендій та пільг учням і студентам цих закладів у порядку, встановленому законодавством України, а також забезпечує право на вибір навчального закладу і навчання рідною мовою. Місцеві органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування організовують облік дітей дошкільного та шкільного віку для виконання вимог щодо навчання дітей у загальноосвітніх навчальних закладах.

Структура освіти для неповнолітніх осіб включає: дошкільну, загальну середню, позашкільну освіту, а також професійно-технічну та вищу освіту.

Згідно зі ст. 3 Закону України "Про освіту” громадяни України мають право на безкоштовну освіту в усіх державних навчальних закладах незалежно від статі, раси, національності, соціального і майнового стану, роду та характеру занять, світоглядних переконань, належності до партій, ставлення до релігії, віросповідання, стану здоров'я, місця проживання та інших обставин. Це право забезпечується:

- розгалуженою мережею закладів освіти, заснованих на державній та інших формах власності, наукових установ, закладів післядипломної освіти;

- відкритим характером закладів освіти, створенням умов для вибору профілю навчання і виховання відповідно до здібностей, інтересів;

- різними формами навчання – очною, вечірньою, заочною, екстернатом, а також педагогічним патронажем.

У системі освіти неповнолітні мають право:

- на навчання для здобуття певного освітнього та освітньо-кваліфікаційного рівнів;

- вибору закладу освіти, форми навчання освітньо-професійних та індивідуальних програм, позакласних занять;

- на додаткову відпустку за місцем роботи, скорочений робочий час та інші пільги, передбачені законом для осіб, які поєднують роботу з навчанням;

- користування навчальною, науковою, виробничою, культурною, спортивною, побутовою, оздоровчою базою закладу освіти;

- доступу до інформації в усіх галузях знань;

- на участь у науково-дослідній, дослідно-конструкторській та інших видах наукової діяльності, конференціях, семінарах, виставках, конкурсах;

- на особисту або через своїх представників участь у громадському самоврядуванні, в обслуговуванні, вирішенні питань удосконалення навчально-виховного процесу, науково-дослідної роботи, організації дозвілля, побуту;

- на участь в об'єднаннях громадян;

- на безпечні і нешкідливі умови навчання та праці;

- на забезпечення інтернатами у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України;

- трудову діяльність у встановленому порядку в позаурочний час;

- користування послугами закладів охорони здоров'я, засобами лікування, профілактики захворювань та зміцнення здоров'я;

- захист від будь-яких форм експлуатації, фізичного та психічного насильства, від дій педагогів, інших працівників, які порушують права або принижують їх честь і гідність (ст.51 Закону України "Про освіту”).

У ст.26 Комплексного плану заходів щодо розвитку загальної середньої освіти в 1999-2012 роках, який затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 1999 року, передбачено забезпечити широке ознайомлення учнів та їх батьків з положеннями Конвенції ООН про права дитини.

Законодавство України про дошкільну і загальну середню освіту та виховання базується на Конституції України і складається із Закону України "Про освіту” від 23 травня 1991 року, Закону України "Про дошкільну освіту” від 11 липня 2001 року, інших нормативно-правових актів. Правами дитини у галузі дошкільної освіти та виховання є:

- отримати безоплатну дошкільну освіту в державних і комунальних дошкільних закладах;

- безпечні та нешкідливі для здоров'я умови виховання;

- захист від будь-яких форм експлуатації, фізичного та психічного насильства, приниження гідності;

- здоровий спосіб життя.

Інструкцією з обліку дітей і підлітків шкільного віку, затвердженою постановою Кабінету Міністрів України від 12 квітня 2000 року передбачено, що з метою забезпечення здобуття громадянами України повної загальної середньої освіти щороку проводиться облік неповнолітніх шкільного віку. Зазначено, що обліку підлягають діти і підлітки віком від 6 до 18 років та діти, яким до 1 вересня поточного року виповнюється 5 років, що постійно проживають на території України.

На сьогодні в Україні функціонує загальноосвітня школа І, ІІ, ІІІ ступенів. Окрім того, діють заклади освіти для дітей, які потребують соціальної допомоги та реабілітації, а саме:

- які не мають необхідних умов для виховання і навчання в сім'ї (загальноосвітні школи-інтернати);

- для дітей-сиріт і дітей, які залишилися без піклування батьків (школи-інтернати, дитячі будинки, в тому числі і сімейного типу, з повним державним утримуванням);

- які потребують тривалого лікування (дошкільні заклади освіти, загальноосвітні санаторні школи-інтернати, дитячі будинки);

- які мають вади у фізичному чи розумовому розвитку (спеціалізовані загальноосвітні школи-інтернати, школи, дитячі будинки, дошкільні та інші заклади освіти з утриманням за рахунок держави);

- які потребують особливих умов виховання (загальноосвітні школи і професійні училища соціальної реабілітації).

Законом України "Про загальну середню освіту” від 13 травня 1999 року також передбачається соціально-правовий захист неповнолітніх (ст.21, 22, 29).

Норми навантаження у навчальних програмах та планах навчальних закладів повинні визначатися, ураховуючи вік та стан здоров'я дітей. Контроль за дотриманням цих норм у порядку, встановленому законодавством, забезпечують органи управління освітою та органи охорони здоров'я.

Учням загальноосвітніх навчальних закладів надається: соціальна і матеріальна допомога за рахунок коштів центральних органів виконавчої влади та місцевих бюджетів; пільговий проїзд міським і приміським пасажирським транспортом.

Діти з вадами слуху, зору, опорно-рухового апарату забезпечуються засобами індивідуальної корекції.

Вихованці шкіл-інтернатів усіх типів з числа дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, перебувають на повному державному утриманні, а ті, які з них навчаються в інших загальноосвітніх закладах, забезпечуються харчуванням, одягом та іншими послугами.

Учні загальноосвітніх навчальних закладів незалежно від підпорядкування, типів і форм власності забезпечуються медичним обслуговуванням.

Відповідальність за організацію харчування учнів (вихованців) у загальноосвітніх навчальних закладах, додержання у них вимог санітарно-гігієнічних і санітарно-протиепідемічних правил і норм покладається на засновників (власників), керівників цих навчальних закладів, контроль за їх охороною здоров'я та якістю харчування – на органи охорони здоров'я.

Батьки або особи, які їх замінюють, зобов'язані забезпечувати умови для здобуття дитиною повної загальної середньої освіти за будь-якою формою навчання, постійно дбати про фізичне здоров'я, психічний стан дітей, створювати належні умови для розвитку їх природних здібностей.

Держава також забезпечує пільгові умови для вступу до державних та комунальних професійно-технічних, вищих навчальних закладів дітям-інвалідам, дітям-сиротам, дітям, позбавленим батьківського піклування, та іншим категоріям дітей, які потребують соціального захисту, за умови наявності у них достатнього рівня підготовки.

Законом України "Про освіту” від 23 травня 1991року визначено, що позашкільна освіта та виховання є частиною структури освіти і спрямовується на розвиток здібностей, талантів дітей, задоволення їх духовних запитів і потреб у професійному визначенні (ст. 38).

Згідно із Законом України "Про позашкільну освіту” від 22 червня 2000 року систему позашкільної освіти складають:

- загальноосвітні навчальні заклади незалежно від підпорядкування, типів і форм власності, у тому числі школи соціальної реабілітації, міжшкільні навчально-виробничі комбінати, професійно-технічні та вищі навчальні заклади І-ІІ рівнів акредитації;

- гуртки, секції, клуби, культурно-освітні, спортивно-оздоровчі, науково-пошукові об'єднання на базі загальноосвітніх навчальних закладів, навчально-виробничих комбінатів, професійно-технічних та вищих навчальних закладів 1-11 рівнів акредитації;

- клуби та об'єднання за місцем проживання незалежно від підпорядкування, типів і форм власності, культурно-освітні, фізкультурно-оздоровчі, спортивні та інші навчальні заклади, установи;

- фонди, асоціації, діяльність яких пов'язана з функціями позашкільної освіти;

- відповідні органи управління позашкільною освітою і науково-методичні установи.

Окрім того, цим законом гарантовано, що: вихованці, учні і слухачі мають право на здобуття позашкільної освіти відповідно до їх здібностей, обдарувань, уподобань та інтересів (ст.6); держава здійснює захист прав вихованців, учнів і слухачів позашкільних навчальних закладів та забезпечує організацію навчання і виховання неповнолітніх згідно законодавства України (ст.20).

Правовий захист дитинства у сфері трудових відносин

Охорона праці - це система правових, соціально-економічних, організаційно-технічних, санітарно-гігієнічних і лікувально-профілактичних заходів і засобів, спрямованих на збереження життя, здоров'я і працездатності людини у процесі трудової діяльності.

Умови праці – стан безпеки, гігієни праці та виробничого середовища за основними видами економічної діяльності.

Конвенція ООН про права дитини визначає право дитини на захист від економічної експлуатації та від виконання роботи, яка може становити небезпеку для її здоров'я, перешкоджати її фізичному, розумовому, духовному, моральному та соціальному розвитку. Конвенція ООН про права дитини зобов'язує держави-учасниці захищати дітей від експлуатації у будь-якій формі, здатній завдавати їм моральної, фізичної, психічної чи іншої шкоди (ст.6, 19, 24, 27, 31, 32, 35, 36).

Регулювання трудових відносин на загальнодержавному рівні відбувається на основі положень міжнародного права у цій сфері. У ст.43, ст.52 Конституції України вказано, що використання праці неповнолітніх на небезпечних для їх здоров'я роботах забороняється, експлуатація дитини переслідується за законом.

У Кодексі Законів про Працю, прийнятому 10 грудня 1971 року, і чинному на сьогодні із змінами та доповненнями, Законах України "Про зайнятість населення” від 1 березня 2001 року, "Про охорону праці” від 21 листопада 2002 року, "Про охорону дитинства” від 26 квітня 2001 року та інших нормативно-правових документах нашої держави визначено норми, що стосуються праці неповнолітніх.

У відповідності до Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про охорону дитинства” від 3 лютого 2005 року до найгірших форм дитячої праці належать:

- усі форми рабства або практика, подібна до рабства, зокрема, продаж дітей та торгівля ними, боргова залежність, а також примусова чи обов'язкова праця, включаючи примусове чи обов'язкове вербування дітей для використання їх у збройних конфліктах;

- використання, вербування або пропонування дитини для зайняття проституцією, виробництва порнографічної продукції чи порнографічних вистав;

- використання, вербування або пропонування дитини для незаконної діяльності;

- робота, яка за своїм характером чи умовами, в яких вона виконується, може завдати шкоди фізичному або психічному здоров'ю дитини.

Злочини, змістом яких є експлуатація неповнолітніх шляхом використання їх праці, котра може зашкодити здоров'ю, фізичному розвитку або освітньому рівню дітей, передбачені ст. 150 Кримінального кодексу України від 5 квітня 2001 року. Зокрема, в ч.2 ст.150 КК України обумовлено відповідальність за сексуальну експлуатацію неповнолітніх, використання їх у порнобізнесі.

Захист прав неповнолітніх у сфері трудових відносин гарантований нормами законодавства про працю. Зокрема, Кодексом законів про працю України передбачено ряд вимог, які забезпечують соціально-правовий захист осіб віком до 18 років.

Неповнолітні у трудових відносинах прирівнюються у правах до повнолітніх, а в галузі охорони праці, робочого часу, відпусток та деяких інших умов праці користуються пільгами, встановленими законодавством України (ст.187).

При прийнятті на роботу випробування особам до 18 років не встановлюється (ст.26).

Для неповнолітніх скорочено тривалість робочого часу на 1 годину. Особи віком від 16 до 18 років працюють 36 годин на тиждень, а від 15 до 16 років – 24 години (ст.56).

Заборонено залучення неповнолітніх до роботи в нічний час, до надурочних робіт, у вихідні дні (ст.55, 63, 71).

Не допускається прийняття на роботу осіб, молодших за шістнадцять років. За згодою одного із батьків або особи, що його замінює, можуть, як виняток, прийматись на роботу особи, які досягли п'ятнадцяти років. Для підготовки молоді до продуктивної праці допускається прийняття на роботу учнів загальноосвітніх шкіл, професійно-технічних і середніх спеціальних навчальних закладів для виконання легкої праці, що не завдає шкоди здоров'ю і не порушує процесу навчання, у вільний від навчання час після досягнення ними чотирнадцятирічного віку за згодою одного з батьків або особи, що його замінює (188).

На кожному підприємстві, в установі й організації ведеться спеціальний облік працівників, які не досягли 18-річного віку (ст.189).

Забороняється праця неповнолітніх на важких роботах і з шкідливими або небезпечними умовами праці (ст.190).

Наказом Міністерства охорони здоров'я України від 31 березня 1994 року затверджено Перелік важких робіт і робіт із шкідливими та небезпечними умовами праці, в якому заборонено застосування окремих видів праці для неповнолітніх, а наказом Міністерства охорони здоров'я від 22 березня 1996 року – "Граничні норми підіймання і переміщення важких речей неповнолітніми”.

У ст. 11 Закону України "Про охорону праці” від 21 листопада 2002 року акцентується, що порядок трудового і професійного навчання неповнолітніх професій, пов'язаних з важкими роботами і роботами із шкідливими або небезпечними умовами праці визначається положенням, яке затверджується спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з нагляду за охороною праці. Наказом Державного комітету України по нагляду за охороною праці від 30 грудня 1994 року затверджено Положення про порядок трудового і професійного навчання неповнолітніх професіям, пов'язаним з роботами із шкідливими та важкими умовами праці, а також з роботами підвищеної небезпеки.

Для осіб до 18 років передбачається щорічне проведення медичного огляду (ст.191).

Виходячи також з вимог Закону "Основи законодавства України про охорону здоров'я”, усі особи до 18 років приймаються на роботу лише після медичного огляду.

Заробітна плата працівникам до вісімнадцяти років при скороченій тривалості щоденної роботи виплачується у такому ж розмірі, як працівникам відповідних категорій при повній тривалості щоденної роботи (ст.194).

Законодавством встановлено, що районні держадміністрації та міські ради повинні затверджувати квоти робочих місць для працевлаштування молоді (ст.196).

Згідно із Законом України "Про зайнятість населення” від 1 березня 2001 року квота для соціально незахищених категорій населення встановлена у розмірі 5%. У ст.21 Закону України "Про охорону дитинства” наголошується, що участь у трудовій діяльності дітей-інвалідів та дітей з вадами фізичного та розумового розвитку забезпечується шляхом створення відповідної мережі робочих місць.

Звільнення працівників молодших вісімнадцяти років з ініціативи власника або уповноваженого ним органу допускається, крім додержання загального порядку звільнення, тільки за згодою районної (міської) служби у справах неповнолітніх (ст.198).

Батьки, усиновителі і піклувальники неповнолітнього, а також державні органи та службові особи, на яких покладено нагляд і контроль за додержанням законодавства про працю осіб віком до 18 років, мають право вимагати розірвання трудового договору з неповнолітнім, у тому числі й строкового, коли продовження його чинності загрожує здоров'ю неповнолітнього або порушує його законні інтереси (ст.199).


 

Література:

1. Абетка української політики: Довідник. Вип.5 /Авт.-упоряд.: М.Томенко (кер.кол.), Л.Бадешко, В.Гребельник та інші.-К: Смолоскип, 2002.-368с.

2. Аграновская Е.В. Правовая культура и обеспечение прав личности /Отв.ред.Е.А.Лукашева.-М.: Наука, 1988.-с.21.

3. Батьків не обирають... (проблеми відповідального батьківства в сучасній Україні)-К.: А.Л.Д., 1997.-144с.

4. Безпалько О.В. Соціальна педагогіка в схемах і таблицях. Навчальний посібник.-К.: Центр навчальної літератури, 2003.-134 с.

5. Бейсебаев К.М., Попова Г. М. Правовое воспитание несовершеннолетних и его формы в деятельности горрайорганов внутренних дел. Учебное пособие. – М., 1983. – 46 с.

6. Керівні принципи ООН для попередження злочинності серед неповнолітніх (Ер-Ріадські керівні принципи, 1990)//Програма "Співучасть”, Вип.1- Дніпропетровськ, 2000р.

7. Кэрол Белами. Положение детей в мире, 2001 г.-Unicef, Детский фонд ООН, 2002.- 112с.

8. Конвенція про права дитини.-К.:АТ "Видавництво "Столиця”, 1997.-32с.

9. Комментарий в «Европейской конвенции о защите прав человека»/Под ред. Донны Ромиен.-Страстбург:Совет Европы, 1995.

10. Корнякова Т. Інтереси держави – це і права дітей, права кожного з громадян // Вісник прокуратури.- 2003.-№2.-с.14-17.

11. Костенко Н. Криминальный произвол (социопсихология воли и сознание преступника) .-К.: Наукова думка, 1990.-146с.

12. Ситуаційний аналіз становища дітей та жінок в Україні//Доповідь ЮНІСЕФ.-К., 2001.- 64с.

13. Словарь по социальной педагогике: Учеб.пособие для студ.высш.учеб.заведений/Авт.-сост.Л.В.Мардахаев - М.:Издательский центр «Академия», 2002.-368с.

14. Смагина Л.И., Корнейчик А.С., Петрикевич А.А., Царик И.А. Сто уроков по правам ребенка.-Минск: "Уныверсыт эцкас”, 1999.

15. Спеціалізовані установи ООН: (Международные организации систем ООН. Справочник /Сост.А.А.Татаренко.- М.:Международные отношения, 1990г.-192с.

16. Становище дітей в світі, 2005 р. –ЮНІСЕФ, 2005 р.

17. Ушинский К.Д. Избранные педагогические сочинения. Т.1. Вопросы воспитания.-М., 1953.-326 с.

18. Фіцула М.М. Правове виховання учнів. Навчально-методичний посібник. -Тернопіль, 1996.-180с.

19. Шость Н.В., Козир М.К., Ситник О.М. Енциклопедія сучасного права неповнолітніх. – К., 1997. –346 с.

20. Щеглова С.Н. Права детей и дети о правах (Социологический анализ).-М.: Социум, 1998.-87с.

21. Юридичний словник / За ред. Б.М.Бабія, Ф.Г.Бурчака, В.М.Корецького, В.В.Цвєткова. Видання друге, перероблене і доповнене.-К,: 1983.-872с.





Реферат на тему: Охорона здоров’я неповнолітніх (реферат)


Схожі реферати



5ka.at.ua © 2010 - 2016. Всі права застережені. При використанні матеріалів активне посилання на сайт обов'язкове.    
.