Архів якісних рефератів

Знайти реферат за назвою:         Розширений пошук

Меню сайту

Головна сторінка » Право

Оцінка ефективності взаємодії органів досудового слідства та дізнання при розслідуванні кримінальних справ про злочини (реферат)

Повнота, об'єктивність і всебічність розслідування кримінальних справ, виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню злочинів, ефективність профілактичної функції досудового слідства за сучасних умов багато в чому зумовлені правильною координацією та чіткою взаємодією органів досудового слідства1 з органами дізнання, особливо тими, для яких ця функція є закономірним продовженням покладених на них оперативно-розшукових функцій2. Процесуально і тактично правильно організована взаємодія дозволяє об'єднати і на цій основі більш ефективно використовувати їх кримінально-процесуальні та оперативно-розшукові можливості для вирішення завдань кримінального судочинства, особливо у сфері боротьби з організованою злочинністю.

Але як в теорії, так і на практиці існує проблема оцінки ефективності взаємодії органів досудового слідства та дізнання при розслідуванні кримінальних справ. На жаль, окремо вона майже не досліджувалася, а наявні напрацювання з цієї проблематики розпорошені в літературі з кримінального процесу, криміналістики, оперативно-розшукової діяльності і т. ін. [1–5].

Безумовно, розробити складові оцінки ефективності взаємодії органів досудового слідства та дізнання через низку причин вкрай складно. Найбільш вагома з них – особливий характер їх діяльності, яку не можна обліковувати чи нормувати. Необхідно зважати і на те, що пошук істини при розслідуванні кримінальної справи вимагає ніде не фіксованої розумової, творчої діяльності, яка неоднакова за інтенсивністю, глибиною і затраченим часом [6]. У зв'язку з цим А.Б. Соловйов, М. Токарєва та деякі інші науковці вважають, що з урахуванням сучасного рівня розвитку науки вирішення цієї проблеми навряд чи має під собою реальний ґрунт [4, с. 39–40]. Частково погоджуючись з викладеною точкою зору, ми все-таки вважаємо, що, змінивши підхід і відійшовши від виключно формалізованих, кількісних складових оцінки, ми маємо можливість намітити деякі підходи до вирішення цієї проблеми.

Безумовно, взаємодія слідчого з органами дізнання – це процесуаль ний інститут, бо взаємовідносини, які виникають між учасниками розслідування, регулюються перш за все нормами кримінально-процесуального права. З цієї позиції в теорії розрізняють два види взаємодії:

– на етапі розкриття злочину, коли орган дізнання у справі, яка знаходиться в провадженні у слідчого, зобов'язаний проводити оперативно-розшукові заходи з метою встановлення особи злочинця (злочинців), незалежно від того, дано йому стосовно цього будь-яке доручення слідчим, чи ні (ч. 3 ст. 104 КПК України);

– після встановлення особи злочинця (злочинців), коли обов'язок проводити слідчі, розшукові або оперативно-розшукові дії у справі виникає в органу дізнання лише на підставі доручення слідчого (ч. 3 ст. 66, ч. 4 ст. 104 та ч. 3 ст. 114 КПК України).

Взаємодія слідчого з органами дізнання при розслідуванні кримінальних справ є також предметом криміналістики. Криміна лістичний підхід до цієї проблеми полягає у розробці рекомендацій щодо того, які із специфічних для розслідування того чи іншого виду злочинів завдань доцільно вирішувати спільними зусиллями слідчого і органу дізнання і як краще "розподілити ролі” між взаємодіючими органами.

Має право на існування і такий підхід, при якому органи досудового слідства та дізнання, які взаємодіють при розслідуванні кримінальних справ, розглядаються як тимчасова організація зі своєю структурою, створена для досягнення спільної мети.

Перевага такого підходу в тому, що у цьому випадку з'являється можливість використання для удосконалення взаємодії та визначення складових оцінки її ефективності досягнень і рекомендацій науки про організацію й управління, а також положень методології системного підходу. Останнє дозволяє розглядати відносно самостійні об'єкти дослідження при існуванні між ними визначеного взаємозв'язку як єдиний цілісний об'єкт. Тут його елементи виступають у ролі підсистем як елемент системи більш високого рівня.

Ієрархічний порядок системних об'єктів – одне із фундаментальних понять системної методології. Стосовно такого об'єкта дослідження соціального життя, як організація, яка становить "систему діяльності двох і більше осіб, що свідомо координується” [7, с. 384], викладене передбачає необхідність розмежування в ньому, з одного боку, його підсистем, в ролі яких виступають окремі види діяльності учасників організації, а, з іншого, – його підцілей, тобто тих "найближчих” завдань, які ставлять перед собою учасники спільної діяльності на шляху до досягнення загальної (інтегрованої) мети всієї організації. Обов'язковою умовою існування будь-якої організаційної системи є управління, під яким розуміється цілеспрямований вплив, який утримує систему в заданих параметрах. Ця функція здійснюється суб'єктом управління.

Зрозуміло, що сам по собі системний метод не в змозі вирішити ту чи іншу спеціальну проблему, якщо її дослідження проводити у відриві від конкретних галузей знань, до яких вона належить. Комплексне ж уявлення про проблему, яке дає системний підхід, дозволяє побачити її внутрішню структуру, виділити в ній вузлові моменти, акцентувати увагу на тих аспектах, від яких залежить її вирішення на підставі відповідних спеціальних галузей знань. Що стосується проблеми, яка розглядається, такими галузями є наука кримінального процесу та криміналістика. Але їх "внутрішніх ресурсів” для вирішення проблеми на сучасному рівні вже недостатньо. Поповненню цих ресурсів можуть сприяти, на наш погляд, міждисциплінарні дослідження, тобто використання в юридичній проблематиці поряд з традиційним для неї науковим апаратом досягнень теорії організації та управління з існуючою в її основі системною методологією.

З метою доведення переваг системного підходу, свого часу запропонованого Ф.Ю. Бердичівським [8, с. 106–110], розглянемо взаємодію слідчого з органами дізнання при традиційному, тобто "несистемному” підході до неї. Основними ознаками, які характеризують таку взаємодію, є:

– самостійність діяльності кожного із взаємодіючих органів;

– спільна мета, яку вони намагаються досягти, – розкриття злочину [9, с. 103–106].

Інакше виглядає організація взаємодії органів досудового слідства та дізнання при системному підході, відповідно до якого ефективність системи взаємодії органів досудового слідства і дізнання насамперед залежить від змісту функцій, які покладаються на слідчого і співробітників органу дізнання у межах підсистем, що взаємодіють, визначення підцілей кожного органу на шляху досягнення спільної мети системи, а також визначення суб'єкта управління всією системою. Зупинимося на цих питаннях більш детально.

Зрозуміло, що не кожна взаємодія означає організацію. В межах організації обов'язково координуються різні види діяльності і лише за цієї умови результат спільної діяльності як ціле буде більше суми частин його, що є основним показником ефективності організацій.

Однак, ця важлива умова (за теорією управління) не завжди дотримується, і співробітники органів дізнання інколи виконують ті ж функції, що і слідчий, обмежуючись проведенням слідчих дій: допитують свідків, потерпілих, підозрюваних, проводять огляди, виїмки, обшуки і т. ін. Хибність такої практики полягає не тільки в тому, що слідчий без достатніх на то підстав може перекласти частину своїх функцій на орган дізнання, але і в тому, що така взаємодія не здібна дати нічого принципово нового функціям, з яких складається. Очевидно, що у мотострілецької частини, яка взаємодіє з артилеристами, озброєними тільки стрілецькою зброєю, не додасться бойових якостей, бо матиме місце лише зміна чисельності.

Отже, основним змістом діяльності органів дізнання у системі взаємодії зі слідчим при розслідуванні кримінальних справ про злочини, вчинені організованими злочинними угрупованнями, є, насамперед, проведення оперативно-розшукових заходів. Тільки в поєднанні з таким видом діяльності процесуальна діяльність, яка є змістом функції слідчого, зможе дати ефект, який не можуть досягти кожний із цих органів, діючи самостійно. Виконання ж доручень слідчого щодо проведення тих чи інших слідчих дій або надання йому допомоги (сприяння) при проведенні таких дій є хоча і важливим, але допоміжним елементом взаємодії зазначених органів.

Питання щодо підцілей органів слідства і дізнання під час взаємодії цікаве не тільки в теоретичному плані, але має і велике практичне значення. Оскільки ефективність спільної діяльності учасників взаємодії залежить від ефективності функціонування кожного з них, існує необхідність оцінки складових цієї діяльність. Очевидно, нелогічно у всіх випадках покладати відповідальність за не розкриття злочину однаково на обидва органи – досудового слідства і дізнання. Диференційована оцінка роботи слідчого і співробітників органу дізнання не тільки справедлива, але і важлива для виявлення фактичних причин можливої невдачі для того, щоб своєчасно вжити заходів з їх ліквідації в подальшому. До того ж, чим точніше будуть визначені підцілі органів, що взаємодіють, тим змістовніше буде і функція управління всією системою взаємодії.

Вважаємо, що безпосередня мета співробітників органу дізнання, котрі взаємодіють зі слідчим, полягає у зборі інформації, спроможної орієнтувати досудове слідство в питанні щодо джерел отримання доказів стосовно особи або осіб, які вчинили злочин. У слідчого такою функцією є використання цієї інформації для отримання доказів.

Слід зазначити, що кожний з названих органів має й іншу мету, яка перебуває поза сферою взаємодії, тобто за межами системи, яка розглядається. Наприклад, слідчий допитує свідків, про яких йому стало відомо з показань інших осіб, отримує дані, що його цікавлять, в результаті проведення різного роду судових експертиз та інших слідчих дій, тобто збирає і перевіряє докази з використанням вже існуючого доказового матеріалу. Така діяльність слідчого становить собою самостійну систему того ж рівня, що й система взаємодії з органами дізнання і разом з нею створює елементи організаційної системи більш високого рівня. Назвемо її умовно "системою розслідування кримінальної справи”, метою якої є встановлення всіх обставин, які входять у предмет доказування, зокрема вини підозрюваного (обвинуваченого). Питання щодо суб'єкта управління всією "системою розслідування злочину” не виникає, тому що таким суб'єктом є слідчий. Що ж стосується суб'єкта управління системою, в межах якої здійснюється взаємодія слідчого з органами дізнання, то це питання слід уточнити.

На практиці існує два варіанти організації взаємодії слідчого з органами дізнання. Так, розкриття злочинів слідчими спільно з органами дізнання в системі органів внутрішніх справ, державної безпеки або податкової міліції інколи здійснюється за безпосередньої участі керівника відповідного органу, якому підпорядковуються як слідчі, так і співробітники оперативних підрозділів, наділених правами органу дізнання. Подібну організацію спільної діяльності людей "теорія соціальних систем” визнає так званим "ієрархічним типом”, де координація функцій учасників взаємодії досягається шляхом їх підпорядкування єдиній центральній владі.

На перший погляд, організація взаємодії за "ієрархічним типом” має більше переваг, бо дозволяє знизити кількість дисфункцій і зменшити конфліктність усередині організації, тобто, є більш ефективною. Але з цим, на наш погляд, не можна погодитися, адже при "ієрархічному типі” організації взаємодії слідчий, який управляє системою більш високого рівня, стає одночасно керованим елементом системи більш низького рівня. Відповідно, відбувається і зміна мети його діяльності. Головним стає встановлення особи, яка вчинила злочин, а всебічне дослідження процесуальним шляхом обставин, які підлягають доказуванню, відходить на другий план.

Обмежившись системним підходом до питання, не торкаємося при цьому процесуального аспекту (хоча, зрозуміло, його виокремлення має умовний характер). Зазначимо лише, що підпорядкована роль слідчого на одному із відповідальних етапів розслідування не відповідає принципу його процесуальної самостійності та робить нереальними повноваження на взаємодію з органами дізнання.

По іншому будується система безпосередньої взаємодії слідчого з органами дізнання. Тут не існує єдиної центральної влади і відносини керівництва-підлеглості відсутні. Безумовно, ця система є недостатньо довершеною, але така недосконалість не має принципового характеру і тому значно легше ліквідовується.

Доцільно зазначити, що теорія організації й управління розрізняє три обов'язкові компоненти будь-якої управлінської діяльності:

1) прийняття рішення (плану);

2) координація функцій учасників шляхом встановлення необхідного взаємозв'язку між ними;

3) контроль за виконанням рішення.

У зв'язку з цим постає закономірне питання: чи має слідчий можливість здійснювати таку діяльність при взаємодії з органами дізнання у всіх її компонентах? Очевидно, ні.

Покладаючи на органи дізнання обов'язок виконувати доручення слідчого і повідомляти його про отримані результати, закон (ч. 4 ст. 104; ч. 3 ст. 114; ч. 1 ст. 118 КПК України) дозволяє слідчому визначати основний напрям спільної діяльності, тобто планувати її. Водночас чинне законодавство не передбачає такої важливої умови координації, як встановлення взаємозв'язку, котра б сприяла повноті обміну інформацією між учасниками спільної діяльності, оскільки дозволяє органам дізнання на свій вибір визначати обсяг і характер інформації, котру слід передати слідчому. Слідчий також позбавлений можливості безпосередньо контролювати виконання даних ним доручень як щодо проведення слідчих, так і оперативно-розшукових дій у справі.

Отже, законодавство та відомчі нормативно-правові акти, які регулюють взаємовідносини слідчого з органами дізнання, згідно з наукою про організацію і управління потребують деякого удосконалення шляхом надання слідчому права здійснювати дієвий контроль за виконанням його доручень та вказівок, звичайно не втручаючись при цьому в процес оперативно-розшукової діяльності.

Вважаємо, що реалізація цього положення зробить більш ефективною систему взаємодії слідчого з органами дізнання, функція управління якою, на наш погляд, повинна бути збережена за слідчим незалежно від його відомчої приналежності.

Наведена модель з використанням системного підходу дозволяє розглядати взаємодію слідчого з органами дізнання як систему, тобто цілісну множину взаємопов'язаних елементів, зрозуміти зміст взаємодії елементів системи, описати їх, показати внесок кожного з них в досягнення спільної мети і на цій підставі підійти до визначення можливих складових оцінки ефективності цієї діяльності.

Безперечно, що ефективність спільної діяльності учасників взаємодії залежить від ефективності функціонування кожного із них, а тому при визначенні складових оцінки ефективності взаємодії існує необхідність оцінки як кінцевого результату, так і складових діяльності, спрямованої на його досягнення. Диференційована оцінка діяльності слідчого і співробітника органу дізнання в цьому разі має значення для відображення реальних результатів в роботі кожного із них, стимулювання ініціативи та творчого підходу до справи, а також виявлення фактичних причин можливої невдачі з тим, щоб можна були вжити заходів з метою їх усунення в подальшому.

Для визначення ефективності діяльності співробітників органу дізнання та слідчих, передусім, необхідно встановити складові або, інакше, критерії такої оцінки. Вони повинні об'єктивно відображати увесь процес взаємодії, бути зрозумілими і простими при їх використанні на всіх рівнях, універсальними для кожного випадку незалежно від складності справ, які розслідуються, а також не переобтяжуватися теоретичними міркуваннями.

На нашу думку, головним критерієм визначення ефективності будь-якої діяльності, а отже й оцінки ефективності проведення оперативно-розшукових чи слідчих дій, є досягнення результату, запланованого як проміжна або кінцева мета. Результат має бути досягнутий правомірними засобами та оптимальним способом, а не за принципом "ціль виправдовує засоби”, адже така його абсолютизація є неприйнятною і суперечить чинному законодавству.

Таким чином, критерієм оцінки ефективності діяльності співробітників органу дізнання, котрі взаємодіють зі слідчими, є своєчасне отримання повноцінної інформації, спроможної зорієнтувати досудове слідство в питанні про можливі джерела отримання доказів у кримінальній справі. Окрім цього, додатковим критерієм (складовою) такої оцінки мають бути кількісні та якісні показники виконання доручень слідчого щодо провадження окремих (невідкладних) слідчих дій у справі. Співвідношення таких кількісних і якісних показників передбачає прерогативу останніх. Для досягнення позитивного результату в цьому напрямі необхідно, щоб співробітник органу дізнання був зацікавлений у виконанні таких доручень, а також усвідомлював важливість цієї роботи.

Що стосується критерію оцінки ефективності діяльності слідчого при взаємодії з органами дізнання, то ним може бути стан використання одержаної від останніх інформації для отримання доказів. Але процесуальна діяльність як складова частина (підсистема) в цьому разі є частиною системи більш високого рівня з умовною назвою "система розслідування кримінальної справи”, метою якої є встановлення всіх обставин, які складають предмет доказування. Суб'єктом управління, як уже зазначалося, всієї "системи розслідування кримінальної справи” і системи, в межах якої здійснюється взаємодія слідчого з органами дізнання, є слідчий. У зв'язку з цим при оцінці ефективності його діяльності потребує врахування ще й стан управління ним вказаними системами.

Незважаючи на наочність та простоту для розуміння, запропоновані критерії (складові) оцінки ефективності діяльності слідчих та співробітників органів дізнання мають і деякі недоліки. Зокрема, виникають труднощі при спробі оцінити ефективність проведення конкретних дій, виходячи із результатів розслідування кримінальної справи в цілому. Це зумовлене саме складністю визначення конкретного внеску слідчого і співробітника органу дізнання в отриманий у справі кінцевий результат, який залежить від якості розслідування та низки інших факторів, зокрема досягнення проміжних цілей в результаті такої взаємодії. Тому визначення ефективності діяльності окремо слідчого та окремо співробітника органу дізнання на рівні кінцевої цілі (результату розслідування) – самостійне і досить складне завдання, яке потребує спеціальних досліджень.

Іншим основним критерієм оцінки ефективності діяльності учасників взаємодії, на цей раз спільним як для органів досудового слідства, так і дізнання, є досягнення кінцевого результату, тобто розкриття злочину. Слід зазначити, що у разі, коли кінцевого результату (мети) взаємодії досягти не вдалося, проміжні критерії оцінки можуть використовуватися лише для виявлення фактичних причин невдачі для того, щоб можна були вжити заходів із їх усунення в подальшому.

Що ж означає поняття "розкритий злочин”? У таких специфічних сферах діяльності, як оперативно-розшукова діяльність та кримінальний процес, розкриття злочину здійснюється у визначеній законом формі та із застосуванням особливих прийомів і методів. Так, у процесі оперативно-розшукової діяльності злочини (особи, які їх вчинили) виявляються непроцесуальним шляхом. Результати цієї роботи мають важливе значення для розкриття злочину при провадженні досудового слідства, особливо, якщо отримана інформація задокументована й орієнтує на можливе знаходження слідів злочину чи джерел доказів. Але це ще не є розкриттям злочину в процесуальному розумінні цього поняття.

У кримінальному процесі розкрити злочин – це довести його у встановленому порядку, правильно кваліфікувати дії винних осіб і виконати все це відповідно до чинного законодавства. Недоведений злочин не вважається розкритим. Отже, розкриттям злочину в кримінальному процесі не можна вважати одержання неповної інформації щодо нього (зокрема такої, яка свідчить про існування підозрюваної особи). Про розкриття злочину йтиметься лише тоді, коли достовірно встановлені всі обставини, які складають предмет доказування у кримінальній справі, правильно кваліфіковані дії обвинуваченого (обвинувачених) і при провадженні досудового слідства не було допущено порушень вимог кримінально-процесуального законодавства. Саме в цьому полягає суть розкриття злочину, і лише за такої умови кримінальна справа може бути швидко й об'єктивно розглянута судом, а винні притягнуті до відповідальності. Вирішення інших кримінально-процесуальних завдань (розшук вже встановленої винної особи, застосування запобіжних заходів, усунення причин та умов, що сприяли вчиненню злочину і т. ін.) хоча і пов'язане із розкриттям злочину, але має самостійне значення [10, с. 110–115].

Єдність та взаємообумовленість запропонованих складових оцінки ефективності зазначеної взаємодії, на наш погляд, має об'єктивно відображати весь її процес та стимулювати ініціативу й творчий підхід до справи співробітників органів досудового слідства і дізнання, що є однією зі складових успіху при вирішенні завдань кримінального судочинства, особливо у сфері боротьби з організованою злочинною діяльністю.


 

Список використаних джерел

1. Соловьев А.Б. Методология и методика исследования эффективности производства следственных действий // Вопросы совершенствования предварительного следствия: Сб. науч. трудов. – М., 1983. – С. 15–31.

2. Моргун С. Актуальні проблеми організації слідчої роботи // Рад. право. – К., 1991. – № 2. – С. 42– 44.

3. Кожевников Г.К., Хотенець В.М., Янович Ю.П. Значення навантаження та умов праці слідчого для підвищення ефективності його діяльності // Вісник Академії правових наук України. – Х., 1996. – № 7. – С. 134–145.

4. Соловьев А., Токарева М. Критерии труда и нагрузки следователей // Законность. – М., 1996. – № 1. – С. 39–42.

5. Кожевников Г.К., Давиденко Л.М., Коновалова В.О., Хотенець В.М., Янович Ю.П. Науково обґрунтовані норми навантаження та належні умови праці слідчих підрозділів як важливий чинник їх якісної діяльності // Питання боротьби зі злочинністю: Зб. наук. праць. – Х.: Право, 1997. – Вип. 1. – С. 7–45.

6. Гойло В.С. Проблемы интеллектуального труда // США: Экономика, политика, идеология. – М.: Наука, 1985. – № 6. – С. 23–36.

7. Гвишиани Д.М. Организация и управление. – М.: Наука, 1972. – 536 с.

8. Бердичевский Ф.Ю. Взаимодействие органов следствия и дознания как организационная система // Сов. гос. и право. – М., 1973. – № 12. – С. 106–110.

9. Слинько С.В. Взаимодействие следователя и органа дознания как уголовно-процессуальное понятие // Проблемы соц. законности. – Х., 1991. – Вып. 26. – С. 103–106.

10. Михайлов А.И., Сергеев Л.А. Процессуальная сущность раскрытия преступлений // Сов. гос. и право. – М., 1971. – № 4. – С. 110–115.



1 Згідно зі статтею 102 КПК України органами досудового слідства є слідчі прокуратури, слідчі органів внутрішніх справ, слідчі податкової міліції і слідчі органів безпеки.

2 Тут і надалі маються на увазі, перш за все, оперативні підрозділи органів внутрішніх справ, державної безпеки, податкової міліції, прикордонної служби та виправно-трудових установ, які наділені правами органу дізнання.





Реферат на тему: Оцінка ефективності взаємодії органів досудового слідства та дізнання при розслідуванні кримінальних справ про злочини (реферат)


Схожі реферати



5ka.at.ua © 2010 - 2016. Всі права застережені. При використанні матеріалів активне посилання на сайт обов'язкове.    
.